Дидактичний матеріал до уроку. Героїчний епос українського народу. Кобзарі та лірники - виконавці народних дум

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                         Укладач:

Ратушна   Наталія    Миколаївна ,

 учитель  української   мови  та  літератури

Лукашівського  навчально-виховного  комплексу

«Дошкільний  навчальний  заклад –

 загальноосвітня  школа  І - ІІІ ступенів»

Чорнобаївської  районної  ради  Черкаської  області

 

 

 

 

1.               Ребус «Народні думи»……………………………………………….……..3
2.               Літературний диктант………………………………………………….… 3
3.               Встановлення відповідності……………………………………………….4
4.               Гра «Так чи ні» …………………………………………………………....4
5.               Ребус «Головоломка»……………………………………………..………..6
6.               Бліц-опитування……………………………………………………………6
7.               Гра «Плутанина»………………………………………………………...…7
8.               Коментування висловлювань…………………………………...…………7
9.               Пошук інформації…………………………………………………….…….9
10.          Народна легенда «Кобза»……………………………………………….. 11
11.          Творчий практикум ………………………………………………….…...14
12.          Метод «Незакінчене речення»……………………………...……………14
13.          Робота з репродукцією картини………………………………...………..14
14.          Творча майстерня «Уява»…………………………………………….…..15
15.          «Мікрофон»……………………………………………………….…….....15
16.          Досьє «Особливості народних дум»……………………………….…….15
17.          Гра «Впізнай кобзаря»……………………………………….……….…..16
18.          Словесний портрет……………………………………………….……….17
19.          Діаграма «Кола Вена»……………………………………………………18

 

 

 

 

 

 

                                           Ребус «Народні думи»           

         1 2 3 4      1 И 3 4  і 

 

1.Розгадайте ребус, і ви дізнаєтеся тему уроку.             

                      Літературний диктант

1. Наша дума, наша пісня

  Не вмре, не загине…

  От де, люди, наша слава,

  Слава України!

Таку долю нашій пісні та думі пророкував ……. (Т.Г.Шевченко).

2.     Думи – оригінальний фольклорний жанр….( української усної словесності про події з життя козаків XVI—XVIII століть.  Дума (козацька дума) — жанр суто українського речитативного народного та героїчного ліро-епосу, який виконували мандрівні співці-музики).
3. Найчастіше в думах розповідається про……( боротьбу нашого народу проти іноземних загарбників, змальовано страждання невільників у турецькому полоні, їхню втечу в рідний край, оспівано подвиги захисників вітчизни) .
4.     Змістом думи дуже подібні до ….(історичних пісень),  за виконанням — до…. ( голосінь, плачів ).
5.     Виконавцями народних дум були …..(кобзарі , бандуристи та лірники).
6.     Ще «Слово о полку Ігоревім» залишило нам образ першого співця …. (віщого Бояна), який «співав славу» старому князю Ярославові, хороброму Мстиславові, красному Романові. 
7.     Київський літопис 1137 року згадує «співця гараздого»…..( Мануйла), а Галицько-Волинський літопис 1241 р. — …..(Митусу).
8.     На Січ проміняв сите життя при дворі київського губернатора кобзар Рихліївський, на прізвище ….. (Бандурка).
9.     Послом від запорожців до Катерини II був кобзар ……(Антін Головатий)  автор відомої пісні «Ой, Боже наш. Боже милостивий».
10. Після повстання 1768 p., відомого під назвою «Коліїв­щина», польська шляхта вчинила розправу над повстанця­ми в містечку ……….. (Кодні (Житомирщина).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Гра «Так чи ні»

1.     До дум про героїчну боротьбу українського народу проти турецько-татарських загарбників та про турецьку неволю належать такі тематичні цикли: «Невільницькі плачі» , думи, що уславлюють героїзм козаків. (Так)
2.     Основні мотиви «Невільницьких плачів»: оспівування лицарської відваги у битвах з ворогами, героїка морських походів, прославлення геройських подвигів народних захисників. (Ні, правильна відповідь - нечувані страждання невольників, нестерпне становище їх, закутих в кайдани у в’язницях; ностальгія, туга за рідним домом, землею)
3.     «Маруся Богуславка», «Втеча трьох братів з города Азова, з турецької неволі» розповідають про визволення з турецької неволі. (Так)
4.     Основний  мотив дум про смерть козака - запевнення в тому, що справа, за яку козак віддав своє життя, не загине, що його побратими помстяться ворогам, а народ здобуде довгождану волю. (Так)
5.     Думи про героїчну боротьбу українського народу проти національного поневолення  поділяються на два цикли: думи про великі битви і подвиги народу у визвольній війні; думи, присвячені конкретним історичним особам. (Так)
6.     Соціально-побутові думи належать до 14—15 ст. — ранньої козацької доби. (Ні, правильна відповідь - кін. 17 ст. — періоду Руїни, політичного занепаду)
7.     Думи про героїчну боротьбу українського народу проти національного поневолення - твори доби Хмельниччини. (Так)
8.     У соціально-побутових думах змальовуються явища суспільного та родинного життя, стосунки козака зі своєю ріднею — сестрою, матір’ю. (Так)
9.     Основними сюжетами цих дум є від’їзд козака з дому або ж його повернення. (Так)
10. Думами кінця 19 ст. завершується розвиток цього жанру. (Ні, правильна відповідь - кін. 18 ст.)
11. Про епічність дум свідчать чітка побудова сюжету, фабульність, оповідний характер опису подій, який, як правило, ведеться у хронологічній послідовності. (Так)
12. Думи починаються поетичним заспівом, який кобзарі часто називають «заплачкою».  (Так)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ребус «Головоломка»

Вставте  приголосні літери, і ви прочитаєте відомий вислів Тараса Шевченка.

 Відповідь: Наша дума, наша пісня

                        Не вмре, не загине…

Бліц-опитування

1. Пригадайте, які види фольклору ви знаєте. 
   2. Назвіть особливості народних дум.
   3. Яких кобзарів сучасності ви знаєте? На якому музичному інструменті вони собі акомпанують?
   4. Які трагічні події відбулися у Харкові в 1932 році?
   5. Розкажіть про розвиток кобзарського мистецтва у другій половині  XX ст.

6. Чому кобзарі мали велику пошану в народі?

7.  Кого з відомих українських кобзарів минулого ви знаєте?  Що об’єднує їх долі?

8. В чому полягає історична місія кобзарів?

                                      Гра  «Плутанина»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                   

 

 

 

Відповідь: «Це – народна історія, жива,  яскрава, сповнена барв, істини, історія, яка розкриває все життя народу…» ( Микола Гоголь)

Прокоментуйте висловлення, використовуючи

запропонований матеріал 

Українські думи є не тільки художнім літописом минулих віків, — вони й зараз силою людяності і поезії виховують в нас любов до рідної країни, ненависть до всякого гніту і поневолення.

М. Стельмах

Українські народні думи –– це «епічні монументальні словесно-музичні твори героїчного, рідше соціально-побутового характеру, що відображають спосіб художнього мислення доби Відродження та кульмінаційний етап формування національної самосвідомості».

Микола Дмитренко

У народі з повагою називали співців кобзарями, а зрячих мудреців «вістівниками»,  маючи особливу довіру до їхнього життєво важливого «для роду і народу» ремесла. Це не дивно, адже у епічній і пісенній спадщині завжди можна було знайти і необхідну житейську пораду, і незвичайну відповідь на непрості запитання, що виникають у взаємовідносинах між людьми, як і відчути джерело наснаги та оберіг від зла.

К.Чемерський

Вони мають велику літературну вартість: перейняті сумом, повиті журбою, думи наші роблять велике враження навіть на чужинців. [..,] Не дурно ж ними зацікавилась навіть церква і спів старих дум перенесла й до свого співу. Найкра­щий здобуток старовини, думи, мали великий вплив на стару й нову українську літературу  і матимуть ще немалий вплив з ростом української національної свідомості».

                                                                                                                  І.Огієнко    

Терпкими соками суворої й величної історії, волелюбного народного  серця  й незмірною любов'ю до рідної, навпіл засіяної зерном і кров'ю землі,  вирощена українська душа.

Не в затишку біля домашнього вогнища, а на сплюндрованих вогнем і мечем поселеннях, не під дзвін золотої бджоли, а під гадючий посвист татарського ординця і зловісний блиск турецького ятагана народжувався наш героїчний епос…

                                                                                             М.Стельмах        

 

 

 

«Пошук інформації»

Учитель роздає учням  картки, на яких розміщено матеріал «Гомер в українській свиті» про Остапа Вересая,  «Лист Остапа Вересая до П.Куліша» ( М.Кучеренко), оповідка сокиринського поета М.Харченка «Сокиринський Гомер», і ставить перед ними завдання: що цікавого ви довідалися про відомого кобзаря?

Гомер в українській свиті

Стояв теплий зорепадний серпень 1874 року. До златоглавого Києва прибували гості з багатьох європейських країн, щоб взяти участь у Третьому археологічному з'їзді. Урочисте відкриття відбудеться лишень через тиждень, але вчені мужі, серед яких були й зарубіжні авторитети в царині археології, історії, етнографії, філології та інших наукових інституцій, уже жваво обговорювали назрілі питання в кулуарах. Та сьогодні на творчі суперечки не вистачало натхнення — всі з нетерпінням чекали урочистої частини, на якій має виступати зовсім не знаний для європейців «Гомер століття», «Боян доби», «сучасний Нестор», «рапсод України»...

Оскільки зала не вміщала всіх бажаючих, довелося спішно робити імпровізовану сцену в Ботанічному саду. У вечірніх сутінках нашвидкуруч вивісили під кроною липи лампадку, прилаштували крісельце, і невдовзі під гучні оплески в супроводі своєї дружини та М. Лисенка з'явився кремезний, літніх років чоловік. На ньому була припорошена свитина, дебелі, майже до самих колін, ялові чоботи й блакитні шаровари та смушкова шапка, з якою він не розлучався навіть улітку. Чемно відкланявшись шановному товариству, Остап Вересай присів на рипкий стільчик, витер спітніле обличчя, взяв з рук дружини свою вірну супутницю — кобзу, підладнав на ній струни й приструнки і пробіг пальцями. Віртуозний програш, який започаткував думу «Буря на Чорному морі», одразу ж відтворив в уяві присутніх картину розгніваної морської стихії. Під плюскіт хвиль затужив живий голос:

Ой на Чорному морі,

На білому камені,

Ой то там сидить ясен сокіл-білозерець...

Видзвонювала-голосила тужливим криком чайки кобза, піднімаючи на гребенях хвиль бентежний голос співака: «Ізо дна моря сильно хвиля вставає, судна козацькі-молодецькі на три часті розбиває...» Схрестивши руки, стояли, немов приворожені, славетний професор, майбутній міністр освіти Франції Альберт Рамбо зі своїм земляком-славістом Луї Леже, поруч з ними були міністр освіти Югославії Стоян Новакович, всесвітньовідомий славіст з Відня В. Ягнич, барон Еренбург із Праги, будапештський історик Ф. Ромер, вчений з Німеччини П. Кремер...

Сім дум та цілу низку жартівливо-побутових пісень проспівав того вечора О. Вересай. І хоч не всі чужинці добре зналися на українській мові, але майстерне виконання кобзарем народного мелосу відкрило перед зарубіжними гостями всю велич поетики, глибину української пісенної стихії. Концерт пройшов з великим успіхом...

          М.Кучеренко «Лист Остапа Вересая до П.Куліша»

Добридень, друже мій хороший! І так нема для стриму сил, ще й ти… о, як ти розтривожив! Повіриш – я рядочок кожен слізьми своїми окропив. Ніхто не бачив і не відав, як я моливсь, як я ридав, та далі-ніде правди діти - мій крик туди, крізь людські біди, крізь людський плач не долітав.

 «Не угашати духа» - пишеш, стидиш писанням навздогін, ти кажеш – «Господу видніше…». Невже, гадаєш, я утішивсь, що замість мене бачить він? Якби мені не це ось горе, чи побирався б я, скажи, чи оскверняв вуста докором  тепер, коли уже не в пору - за три чисниці до межі! Де там уже зайти до хати! Де там заграть – й не говори! «Іди он, кажуть до громади. Вона вас мусить годувати, от тільки кобзи не бери!»

 Мовляв, у шлунку всі чесноти, а шлунку – ох! – не до чеснот! І все ж ніхто й ніколи зроду той хліба шмат, добутий потом, не покладе мені у рот. Я так не можу – ти ж бо знаєш – допоки капля сили є, якусь принести користь маю, бо взятий просто так окраєць – не їсться – в горлі застряє. Пишу, допоки ще є сили, а сам ізнов лежав слабий, два місяці лежав без діла… й повіриш – так мені зробилось – хоч вовкулакою завий! Така-то вже навколо тиша, така студена благодать! – мов костомаха в душу дише… немов крізь сон вже чув, як миші, зубами дрібно цокотять, як вітер хука на порозі, як моторошно виє пес… І я, як ще ніколи досі, усю ніч плакав безголосо, взивав усю ніч до небес. І от  я виблагав у неба з останніх сил, мов нищий раб, цю добру вісточку від тебе – й нічого вже мені не треба… мов пошептала сотня баб.

Оце пишу, а сльози душать, бо ж вже не знаю,чи озвусь… Признаюсь – жити хочу й дуже, та не за себе молюсь, друже, - за тебе день і ніч молюсь.

На все, соколику мій, краще.

Хай сум мина тебе й відчай.

Не ставлю дати – вже нінащо.

Прощай.

Покірник твій молящий,

                                         Слуга твій вірний – Вересай.

Оповідка сокиринського поета М.Харченка «Сокиринський Гомер»

І шум,і гам,і крик, худоби рев і гук -

Злились над ярмарком в один симфоній перегук.

А там,де грає Вересай,півдня і плач,і сміх,

І люду-люду,що й казать!- не упаде й горіх.

У натовп сунеться панок, мов галка у кожух,

Його затисли мужики,і сміх поволі вщух…

• Чого ви місите мене, бридка, брудна мужва!

Я вам на спинах напишу цим канчуком права.

Відсунься, хаме, що ж ти став, як перед вовком бик,

Щось дуже косо на панів дивитися ти звик?!

Гордитись треба ,що і ми йдемо послухать вас,

А пан-це пан,і він свиней ніде з вами не пас!

Нарешті всунувся панок. Остапа огляда.

Остап не грає-спохмурнів, щось думає-гада…

• Кобзарю,ти мені заграй на струнах чарівних,

Щоб степ і море водночас озвалися на них,

Щоб я почув, як хвиля б'є в опачини галер.

Чого ж мовчиш? Чого сумний? Чого це ти завмер?

Тобі  я гроші добрі дам. Вибрязкую не в жарт.

За дзвін монет, за дзвін срібла і побриньчати варт.

Згадай про каторгу тяжку, про турків-яничар.

Я знатний пан… У мене друг – сам імператор-цар.

Заграєш  гарно – так і знай: чекай моїх щедрот –

Слив'янки славної куплю у корчмаря цебро.

Тоді ти кобзу покладеш – а візьмешся за ківш.

І буде ярмарок тобі за райський сон  миліш.

Забудеш горе і нужду ,забудеш про сакви…

Старці роменські. От старці! Які ж бо горді ви!..

Мовчиш! Не граєш? Занімів? І грошей не береш?

А добре бачу: ти з торбів оцих живеш!

• Ото ж бо й то… Живу з торбів, а хто мені їх дав?

І хто жене мене у світ, щоб я весь вік страждав?

Ти кажеш: грай – і я тобі слив'янки дам цебро…

А де ж ти грошей стільки взяв на отаке добро?

І тут не витримав Остап, нахмурився, як ніч.

Підвівсь на ноги, і йому  упала свита з пліч:

• Тебе не бачу,  хто ти є, та з приязню,  повір –

Люблю я притчі і пісні, люблю хрещений мир.

І з кобзою до нього йшов аж у Ромни пішком,

А ти, щедротний на добро,- з дошкульним батіжком! Мені з дитинства чорний світ, що хочеш, те  й роби,

Тож Милорадович, мій пан, і дав оці торби,

Та я нівроку, не прошу! Ти бачиш – я кобзар!

А щоб не згинув,не  помер – дають миряни дар.

Увесь маєток мій ось тут, а іншого нема.

Не купиш ти слив'янкою ні серця, ні ума!

Ще буду грати, зачекай, ще підберу мотив,

Коли вусатих ти панів,  то вуса підкрутити.

Стоять, сміються, а пан надувсь і нетерпляче жде.

Остап нагнувся до землі, взяв свиту на плече,

Хоч сонце високо стоїть –  не гріє, а пече.

Панок одежину  жбурнув Остапові до ніг

І знову з замовленням своїм рішуче наполіг.

• Заграй про каторгу мені, про абордаж галер

З якого дива занімів? Чого це ти завмер?..

Рокоче кобза! Звук луна, як блискавка в руці,

І гнів засів, немов солдат, у зморшках на лиці:

Не рви, пане, мені свити,  

Важко в світі жити.   

Нема сукна і на латку,           

Щоб дірки зашити.          

Нема, нема, ніде взяти…           Плачте,струни,

Ох вельможний пане!        

Не так сонце пече в спину,       

Як ви, препогані.

Нащо дала гіркий талан

Мені моя мати,                                                            

Щоб ходив я по ярмарках      

Панів дратувати         

Обірвали мою свиту       

                                Панові собаки.         

                                   Ще й він кричав,

             що покаже,                                                                    де зимують раки.            

  Усі мені показують,

         Де раки зимують…

   Плачте,струни,

   Плачте,струни,

  Хай люди почують,

          Як живеться кобзареві –                                                  Бідному, сліпому.                                                   

                               Кругом каторжна неволя –                                                           

                                       Не дай, Бог, нікому.

                                       Отака-то, пане, пісня,

                                       Отакі галери!

                                       Нема на вас проклятущих

                      Чуми та холери!..

                                          Народна легенда «Кобза»

 «Колись давно-давно на Україні, у глухому селі, жила собі дівчина. Не красою славилась, не рукоділлям, не ще якимось даром, цінним для дівчат. А володіла дівчина рідкісним обдаруванням — уміла почути, про що шепочуть трави, про що шелестять дерева, яка туга в зозулиному «ку-ку», чому стогне земля, який біль ховають у собі прадавні могили. А потім все те перекладала в пісні. І линули вони по Україні, і співали їх усі — кожному вони промовляли до серця. Знали про те диво і за межами України. Прочув і султан турецький про те і вирішив викрасти дівчину — хай про мене співає, хай мою країну славлять її пісні.

Темної ночі невеличкий загін яничар прокрався в село, схопили дівчину і повезли в чужий край.

Привели дівчину до султана, він наказав їй заспівати. Та дівчина скрушно похитала головою і промовила: «Навіть в золотій клітці пташка не співає, до душі чужа земля не промовляє...» Тоді розгніваний володар наказав кинути дівчину до в'язниці і тримати там доти, доки вона не згодиться співати. А до султана, прочувши про дивну невільницю, поз’їжджалися гості. Той наказав привести дівчину — лютував, кричав, змушував співати, але з вуст дівочих не злинув жоден звук. Тоді в люті він прошипів по-зміїному:

— Я накажу катові замучити тебе!

Хвильку повагавшись, дівчина згодилась. Хотіли переодягти її в пишне вбрання, та вона відмовила, що тоді зовсім не буде співати. Так, у рідній вишиваночці, перев'язала голову стрічкою, обсмикала спідничку і пішла до зали. Слуга, що вів її, нашіптував: «Хто тебе, красуне, чув там, на Україні? А тут весь світ про тебе знатиме, слава ляже тобі до ніг!» Та дівчина презирливо зміряла улесника очима і нічого не сказала.

Коли залунала пісня — всі закам'яніли: пісня проклинала неволю, кликала на поміч рідну землю, кляла поневолювачів і їх володаря, виливала тугу за рідним краєм, єдиним у світі, любим і прекрасним... Та ледь розтали останні звуки пісні, побілілий від люті володар наказав замурувати дівчину навіки у в'язниці. І хоч зворушені гості благали володаря відпустити співачку на волю, та він залишився глухим.

Кожен, хто слухав ту пісню, поніс у душі образ нескореної співачки і гірку муку її долі.

А пісня вільним птахом полинула в рідний край. Почули її краяни, зажурилися, що дівчина у неволі. Почув про те і її наречений. Зібрався йти визволяти, а його побратими вирішили іти разом з ним: «Це не тільки твоя дівчина в неволі — це наша українська пісня поневолена...»

Довга і тяжка була дорога. Один за одним гинули побратими. До в'язниці, де була мила, дійшов тільки сам наречений. І тут його схопила сторожа. Така розпука охопила хлопця, такий відчай стис серце, що сам собою виплеснувся вогняний спів. Така тужна і благальна була пісня, що сторожа, мов заворожена, відчинила в'язницю і випустила дівчину. Мов пара переляканих голуб'ят, кинулися козак з дівчиною геть від страшного місця.

А вартові довго стояли, мов отетеріли. А коли отямились, то перелякалися вчиненого. Доповіли султану, він затупотів ногами, вимагаючи негайно догнати втікачів.

А закохані чимдуж поспішали подалі від чужої землі. Та ось почули, що за ними женуться, захвилювалися. Тоді й мовила дівчина до свого судженого:

— Прощавай, коханий. Мене зараз не стане... Та ти завжди будеш чути мій голос, співатимеш мої пісні. Кріпись, козаче, тяжка мука зараз випаде на твою долю...

Пригорнулася до свого милого... Так і захопили їх переслідувачі. Та лиш доторкнулися до дівчини, як вона зникла, а на землю, жалібно зойкнувши струнами, упав дивовижний музичний інструмент. Оторопіли чужинецькі вояки. А тоді у нападі люті кинулися до козака, люто скатували його і наостанок викололи йому очі. Так і лишили непритомного серед безлюдного чужого степу.

Зранений, змучений, осліплений козак довго лежав нерухомо. Ніби з небуття до його свідомості долинув дивний передзвін струн. Навпомацки поліз на звук, знайшов, пригорнув до грудей, доторкнувся струн. І заговорили вони до козака, озвалися голосом коханої, ніжно бриніли, жалуючи його, тужачи за коханням. Кликали вставати, іти в рідну землю. Пригорнув хлопець Кобзу (бо так називали дівчину — те слово в давнину означало: скарбниця), обливаючи її кривавими слізьми, ніжно пестячи чутливі струни. Проспівав-простогнав:

Кобзо моя,

Дружино вірная...

Поволеньки встав і, долаючи нелюдські муки, попростував до рідного краю.

Відтоді і з'явились у нас кобзарі. Співають вони про рідну землю, про її болі-смутки, радощі, долю-недолю. І чують голос її, Матінки-землі рідної, виповідають про все це струни — дзвоном, а кобзарі — словом».

                                                   Творчий практикум

            

 

 

 

Ліра                                  Кобза-бандура           Торбан        Кобза О.Вересая                             

Що ви знаєте про ці  музичні інструменти? Чи використовуються вони в наш час? Відшукай відомості про ці інструменті у Інтернеті.

                                              Метод «Незакінчене речення»

Дума «Маруся Богуславка» є високопатріотичною, тому  що…….

Робота з репродукцією картини

   Розгляньте репродукцію картини Анатолія Якимця «Запорозький кобзар Володимир Дяденко». Опишіть цього музиканта і співака.  Дайте відповіді на запитання:

• Чим привертає увагу його обличчя?
• Як одітий кобзар, що тримає в руках?
• На якому інструменті акомпанує собі кобзар?

Народився Якимець Анатолій Якович      14 вересня 1943 року в селі Новосеменівка Чернігівського району Запорізької області і в селянській родині. Закінчив художньо-педагогічне відділення Одеського художнього училища імені Митрофана Грекова (1966) й факультет монументально-декоративного живопису Московського (колишнього Строганівського) вищого художньо-промислового училища (1972, майстерня професора Василя Бордиченка). Член Національної спілки художників України з 1977 року. Указом Президента України №53/2010 від 20 січня 2010 року запорізькому художнику Анатолію ЯКИМЦЮ присвоєне почесне звання заслуженого художника України.

Творча майстерня « Уява»

       Уяви, якою музикою «звучать» ці ілюстрації.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Якимець А.Я.Остання пісня кобзарів                         Якимець А.Я.Гей, літа орел…

 «Мікрофон»

•                   Чому митці різних часів звернулися до кобзарської творчості?

           Досьє  «Особливості народних дум»:

— зображення важливих суспільних подій, видатних історичних осіб;

— певне дотримання правдивості життєвих фактів;

— докладність поетичної розповіді;

— висока поетичність мови;

— невелика кількість основних дійових осіб (2 — 3);

• своєрідність побудови (зачин, основна частина, повтори, кінцівка);

— своєрідність віршової форми (нерівноскладовість рядків, довільне римування, монорими, наявність «холостих» рядків);

— виконання речитативом під акомпанемент кобзи, бандури, ліри;

     — усне поширення і зберігання;

     — варіантність тексту;

     — великий обсяг.

Гра «Впізнай кобзаря»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Відповідь: Тарас Компаніченко, Остап Вересай, Самійло Яшний, Гнат Гончаренко, брати Василь та Микола Литвини, Михайло Кравченко.

 

 

                                  « Словесний портрет»

( Створіть словесний портрет  кобзаря на основі вірша  Христі Алчевської «Кобзарі» та картин-ілюстрацій)

Забуті, обдерті, в старенькій свитині

Сумними степами ідуть кобзарі;

Незрячі, вони про свободу співають

І сонце вітають на ранній зорі.

Під хатнім віконцем, в садочках вишневих,

І в панства лихого, на панськім дворі,

І в дощ, і зимою, заметені снігом,

Розшукують правду, сіроми старі.

Шукають сліпії і бачать те світло,

А зрячі ще й досі його не знайшли.

Знущаються з пісні, їх кобзи розбили,

їх думу і слово в полон узяли?

Так чом же злих помста людськая не спалить,

Чом з неба не вб'є їх караючий грім?!

І сонце велике й прекрасне свободи

Чом зараз не зійде над краєм моїм?!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

            Робота над діаграмою «Кола Вена»: синтез аналізованої інформації: визначення спільного й відмінного в думах і історичних піснях. 
- У спільну частину кіл запишіть, що їх об’єднує, а в неспільній – те, що їх різнить. 

 

 

 

 

 

 

 

 

(Ці два жанри усної народної творчості дуже близькі. У них подібна тематика, зв’язана з героїчною боротьбою народу проти гнобителів, але якщо пісня співається, то дума виконується речитативом, тобто повільним проказуванням, наближеним до співу. Дума на відміну від пісні має нерівноскладові рядки, переважно дієслівне римування).