Дидактичний матеріал "Українська народна вишивка"

Про матеріал
Даний матеріал містить інформацію про історію народної вишивки, види орнаментів, значення символіки у вишивці.
Перегляд файлу

                   

Смілянський навчально – виховний комплекс

«Дошкільний навчальний заклад – загальноосвітня школа

І – ІІІ ступенів  № 15»

Смілянської міської ради Черкаської області

                                                                                               

 

 

 

УКРАЇНСЬКА

НАРОДНА ВИШИВКА

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Підготувала

вчитель – спеціаліст вищої категорії

НВК «Дошкільний навчальний

заклад – загальноосвітня школа

 І – ІІІ ступенів № 15»

Діхтяр Віра Петрівна

 

 

 

 

                   Матеріали  містять  дослідження  особливостей  орнаментів  української вишивки,  а також  символіки,  яку здавна  українські  майстрині використовують  під час  вишивання або  оздоблення  дитячого,  чоловічого і жіночого  одягу,  житлового  інтер’єру:  скатертей,  серветок,  рушників, картин,  панно…

     До  роботи  додаються  ілюстровані  малюнки,  на  яких  показано  практичне використання  символіки  на  вишитих  українських  сорочках,  блузах, рушниках.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                    

 

 

 

 

 

 

                                  В небі сонця золотий клубочок

Розсипає нитки промінно,

Їх збирають рученьки дівочі

І гаптують цвіт на полотно

М.Рильський

 

Вишивка на Україні – один із найбільш улюблених і поширених видів декоративно – прикладного мистецтва. Їх вироби – це світ краси і фантазії, поетичного осмислення навколишньої природи, хвилююча розповідь про думки і почуття людини, світ натхненних образів, що перегукуються із стародавньою міфологією, звичаями і уявленнями наших предків.

У вишивці яскраво і повно розкрилась душа народу, споконвічне прагнення до прекрасного, високо розвинуте почуття ритму, композиційної міри в побудові орнаменту, гармонії кольорового поєднання. Це стародавнє і вічно молоде мистецтво. Секрет його молодості в єдності людини з природою, в умінні протягом століть зберігати і примножувати красу, дарувати людям радість зустрічі з прекрасним.

Дані археологічних розкопок, свідчення літописів і мандрівників минулого дозволяють стверджувати, що початки мистецтва вишивання на території, яку займає сучасна Україна, сягають сивої давнини і розвиток його не перетинається ніколи – починаючи з незапам’ятних часів і до наших днів. Елементи символіки сучасних орнаментів української народної вишивки перегукуються з орнаментами, якими прикрашали посуд давні мешканці території нашої держави – трипільські племена (доба пізнього палеоліту і початку періоду бронзи).

Вишивкою був прикрашений одяг у скіфів – мешканців причорноморських степів, про що свідчить давньогрецький історик Геродот.

Відомо багато археологічних доказів відносно єдності і поширеності народних звичаїв вишивати одяг. У селі Мартинівка Черкаської області було знайдено скарб, що датується УІ століття нашої ери. Серед  багатьох речей тут виявлено срібні бляшки з фігурками чоловіків, одягнених з вишивкою на грудях, - ще недавно так одягалися українські селяни.

В часи Київської Русі мистецтво художньої вишивки дуже високо цінувалося. Сестра Володимира Мономаха Анна – Янка організувала в Києві, в Андріївському монастирі школу, де молоді дівчата вчилися вишивати золотом і сріблом.

В Іпатіївському літописі від 1252 року говориться, що князь Данило Галицький під час зустрічі з королем був одягнений в кожух, обшитий золотими плоскими мережками.

Творче спілкування з іншими народами мало певний вплив на техніку художньої вишивки майстрів Київської Русі, але в своїй основі вона залишилась самобутньою. Народ творив, знаходив і стверджував власний, оригінальний стиль. Невідомі умільці невтомною працею виробили різноманітні усталені техніки вишивання, які завдяки стійкості традиції дійшли через століття до наших часів. Звичайно, з часом майстерність вишивання вдосконалювалось. Народний досвід зберіг найтиповіші, найбільш доцільні, позначені високим мистецьким смаком зразки орнаментів, вишивальні техніки.

Орнаментальні мотиви українських вишивок сягають своїм корінням у місцеву флору і фауну, в історичну традицію. У давнину основні орнаментальні типи відображали елементи символіки різних стародавніх культів.

 О Р Н А М Е Н Т И    В И Ш И В О К

 

За мотивами орнаменти вишивок бувають: геометричні (абстрактні), рослинні, зооморфні (тваринні). Сьогодні на основі їх в народній вишивці широко використовуються такі мотиви, як «баранячі роги», «кучері», «гребінчики», «кудрявці». В орнаменті подільських вишивок трапляється мотив «кривульки» або «безконечника», який відомий ще з часів трипільської культури, тобто значно раніше, ніж славнозвісний грецький меандр. Зигзагоподібний меандровий орнамент зустрічається у вишивках західних районів Поділля. До цього виду орнаментальних мотивів належать «сосонки», «хвощ» та «перерви», що набули поширення в південних та західних районах Поділля.

В основі рослинного орнаменту лежить прагнення перенести у вишивку красу природи. В українській вишивці часто використовуються такі мотиви, як «виноград», «хміль», «дубове листя», «барвінок», «калина», «рожі» тощо. Деякі з них несуть на собі відбиток символічних уявлень народу. Так, мотив «барвінку» є символом немеркнучого життя, узор «яблучне коло», поділений на чотири частини з вишиванням протилежних частин в одному кольорі – символом кохання. В сучасній вишивці трапляється й давній символ «дерево життя», який здебільшого зображується стилізовано у формі листя або гілок.

У вишивках зооморфних (тваринних) орнаментів зображуються: кінь, риба, заєць; з птахів – зозуля, півень, сова, голуб; з комах – метелик, летючі жуки, павук, муха. В багатьох випадках зооморфні орнаменти є своєрідним, властивим саме цій вишивальниці, зображенням, в якому відбивається її індивідуальне бачення узору.

 

 

 З Н А К И    С И М В О Л И   У К Р А Ї Н С Ь К О Ї  

В И Ш И В К И

 

Створюючи візерунки для вишивання люди з глибокої давнини користувались умовними знаками, де кожна лінія чи фігура мали певне значення:

 

 

  1. Пряма горизонтальна лінія символізувала землю:

_________________________________________

 

 

  1. Горизонтальна хвиляста лінія означала воду:

 

 

 

  1. Вертикальна хвиляста лінія символізувала дощ:

 

 

 

 

 

 

  1. Трикутні лінії були символами гір:

 

 

 

 

 

 

  1. Дві схрещені лінії – це знаки блискавки:

 

 

 

 

 

  1. Гачкуватий хрест символізував вогонь:

 

 

 

 

 

  1. Сонце зображали у вигляді кола, квадрата, ромба, а пізніше його зображували восьмипелюстковою розеткою або квіткою.

 

  1. Жіноча фігура була знаком богині життя.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  1. Птахи були символом настання весни, врожаю та багатства:

 

 

 

 

 

 

 

  1. Дерево з розлогими гілками було знаком родючості землі.

 

  1.  Олень і кінь означали благополуччя.

 

  1. Ромб з подовженими сторонами означав будівлю.

 

  1. Квадрат, поділений на чотири частини з крапками у кожній, символізував засіяне поле чи садибу.

 

  1. Знак Дерева життя ( світового дерева) означав минуле, сучасне і майбутнє роду людського:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Барвінок здавна убув символом життя; цвіт вишні чи яблуні – символом материнської любові; ружа, мальва, півонія – віра, надія, любов; любисток, васильки – символ людської відданості; ромашка – символ доброти, ніжності; калина – символ невмирущого роду; виноград – радість і краса створення сім’ї; червоний мак – символ чарівної сили, яка захищає від усякого зла.

Окремі знаки – символи не лише прикрашали житло, одяг і предмети побуту, а й повинні були охороняти, захищати, оберігати від злих духів, приносити щастя, тому їх називали оберегами.

З давніх – давен на Україні святили мак і ним обсівали людей і худобу, бо вірили, що мак має чарівну силу, яка захищає від усякого зла. А ще, вірили, що поле після битви навесні вкривається маками. Ніжна квітка несе в собі незнищенну пам'ять роду. Дівчата, в сім’ї яких був загиблий, з любов’ю і сумом вишивали узори маку на сорочках, а на голови клали віночки з семи маків, при сягаючи цим зберегти і продовжити свій рід.

Символіка винограду розкриває нам радість і красу створення сім’ї. Сад – виноград – це життєва нива, на якій чоловік є сіячем, а жінка має обов’язок ростити дерево їхнього роду. Мотив винограду бачимо на жіночих сорочках Київщини, Черкащини, Полтавщини.

Дуб і калина – мотиви, що найчастіше зустрічаються на парубочих сорочках і поєднують у собі символи сили і краси.

Дуб – священне дерево, що уособлювало Перуна, бога сонячної чоловічої енергії, розвитку, життя.

Калина – дерево нашого українського роду. Назву має від давньої назви Сонця, Місяця, Зорі. Оскільки ягоди калини червоні, то і стали символом крові та невмирущого роду. Тому дівочі  і парубочі сорочки оздоблювані такими красивими гронами.

Таємницю життя приховує в собі і квітка лілії. В легендах квітка ця є символом дівочих чарів, чистоти та цноти. Якщо уважно придивитися до контурів геометричного узору, то можна розгледіти силуети двох пташок – знаку любові та парування. Крім квітки частиною  орнаменту є листок і пуп’янок, що означають народження, розвиток та безперервність життя.

В орнаменті лілію неодмінно доповнює знак, що нагадує собою хрест. Він – магічний, тому й благословляє пару на утворення сім’ї. Згадаймо, о саме хрест є прадавнім символом поєднання сонячної батьківської та вологої материнської енергії.

Ружа, троянда – улюблена квітка українців, що нагадує собою Сонце, а древня назва Сонця – РА, досить схоже до слова ружа. В орнаментах ружі з’єднані ланцюжком, що означало непорушний закон об’єднаного космосу, безперервний сонячний рух з вічним оновленням.

Узори із листям хмелю дуже схожі до символіки води й винограду. Вони несуть у собі значення розвитку молодого буяння та любові. Це весільна символіка. «Витися, як хміль» означає для хлопця бути готовим до одруження.

Берегиня – дорогий нам символ, поширений по всій Україні. Вона і життєтворча Мати – природи, і жінка - Мати, яка дарує світові сина, і Дерево життя, що є безкінечним, як Всесвіт. Вживається чарівна квітка, що росте із земного горнятка і нагадує собою живе створіння – часточку неподільну, яка є системою загального буття. Віти – руки обтяжені у будь – яку мить для зародження у космосі нового життя.

Часто на українських рушниках вишивали і птахів. Птахи, зображені на весільному полотні – посередники між світом живих і світом предків. Вони – охоронці роду, помічники і радники молодих.

Зображання орлів – це частка природи, побаченої очима мисливців, хліборобів, воїнів, князів. Для українців це зображення є оберегом – відлякування від смерті, символом влади, заклинанням врожаю. Орел – геральдичний знак, тамга численних володарів різних країн світу.

Лебідь і орел – це своєрідна мистецька антитеза: жорстокість і лагідність; рішучість, різкість і плавність та ніжність. Ще образ лебедя символізує гордість та чистоту кохання. Качка є володарем тепла. Журавель є символом благополуччя, сімейного затишку, птахом сонця. Символом величі і спокою є пава і павич. Курка, півень – це перемога добра над злом.

Весільні рушники вишивалися хрестиком, бо це символ довголіття. Дерево життя, вишите на ньому, символізувало продовження роду, безсмертя. Кожна квіточка – член родини, стовбурець з трьома гілочками – це батько, мати і дитя.

Починали вишивати рушники у середу, п’ятницю або суботу. Ярмарковий починали вишивати тільки у суботу. Також бажано було вишивати у той день, що народився.

Мало значення і те, якою ниткою в який день вишивали. У понеділок вишивали червоною і вишневою ниткою, що були символом пристрасті, свободи, урочистості, у вівторок – морквяною, у середу – рожевою, у четвер – зеленою (зранку – світлою, а в другій половині дня - темною). У п’ятницю вишивали блакитною або голубою ниткою, а в суботу – темно – синьою.

Коли йшли на базар, то кошик,  накритий ярмарковим рушником, несли у лівій руці, а з базару – у правій.

Коли приходили з базару, то обов’язково потрібно було помити руки, умитися. Утирали спочатку лице, шию, руки утиральним рушником, якого потім ховали. Причому, були окремо рушники для дітей і дорослих. Дітям вишивали на таких рушничках квіточки, близькі до дому.

 Щоб полегшити жінці пологи, прив’язували до сволока рушник, на якому попереднього року носили святити паски, а звисаючі кінці давали породіллі в руки.

 Рушником обтирали новонароджену дитину, потім матір і родичів (знак спільної любові на все життя).

 Під час хрестин кумів теж перев’язували рушниками та дарували їх найближчим гостям.

Колись давно існував звичай перед весіллям нареченим потрібно було іти на цвинтар, щоб запросити своїх пращурів за весільний стіл, а накривали для них той стіл у хаті. Даний звичай відобразився і у вишиванні пращурів. Квіти і листя мусять дивитися вниз, аби всі померлі ваші родичі благословили нас на шлюб.  

Хрести і восьмикутники ще задовго до прийняття  християнства символізували у давніх українців всесвіт, ромби – родючість. ромб з крапкою посередині  - засіяне поле, ромб із закрутками – поросле зерно. Калина – це чистота. Вишня як знак присутності Бога вишнього, ясен – знак воїна, терен – неспалима купина, з якого виходить Бог, аби сказати слово істини, береза, одного  вишитого листочка якої на сорочці достатньо, аби вберегти людину від зла, любисток, котрий дівчата вишивали на своєму одязі, аби любили їх. Так просто і так глибоко  - неосяжно.

Сорочку потрібно було вишити обов’язково на грудях, на манжетатах, на груддях і на подолі, щоб злі сили не мали змоги до людини підібратися. Фартуха з вишивкою  потрібно було одягати, як кров із носа, особливо вагітній жінці, що прикривали свій живіт від поганого ока. І рушника, щоб він сам по собі був оберегом…

Взявши шматок полотна, взяв голку – перехрестися, промов молитву або хоч «Боже, поможи» - і ляжуть стіночки рівненько, і піде тепло від вишиванки. І  вишиваючи, думай хорошо і про роботу, і про людину, котрій вишиваєш. Бо вміє голка ловити не лише людські думки і почуття, а й подих, і навіки залишити його у вишивці. Тож нехай подих буде легким, а думки – чистими. Тому не радять майстрині купувати готові вишиванки у будь – кого.

Бо перетворюють часто ремісники вишиванку на легковажну мережку. Навіть якщо та мережка і бачить око душі від неї тепла не буде. Та ще й правлять ремісники за неї шалені гроші, як за щось путнє…

Звичайно, комусь усе сказане – дитяча казка, і не найцікавіша. Однак подумайте, скільки віків тримався на цій казці український  світ.

 

 

 

1

 

doc
Додано
28 жовтня
Переглядів
26
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку