Диференційований підхід до викладання навчальних предметів (українська мова та література 5 – 9 класи)

Диференційований підхід до викладання навчальних предметів (українська мова

Освіта ХХІ століття – це освіта для людини. Її стрижень – становлення і розвиток самодостатньої особистості, яка вміє ставити і розв’язувати нові завдання в різних видах діяльності, а також готова до самореалізації виявлених обдарувань у сучасному світі. 
         Сучасний урок рідної мови та літератури – плід майстерності і творчості вчителя-словесника, його професіоналізму. Адже саме перед педагогом стоїть завдання виховати творчу особистість, розвинути творчі задатки дітей, навчити їх мислити, робити хай невеличкі, але свої відкриття. 

Диференціація в перекладі з латинського "differentia" означає розділення, розшарування цілого на різні частини, форми, східці.
         Одним із завдань диференціації є створення і подальший розвиток індивідуальності дитини, його потенційних можливостей; сприяння різними засобами виконанню учбових програм кожним учнем, попередження неуспішності учнів, розвиток пізнавальних інтересів і особових якостей.

           Одним із визначальних напрямків оновлення школи є диференціація навчання,  у якому вбачають нові можливості максимального розвитку дітей з різним  рівнем здібностей. Питання диференціації навчання на уроках завжди актуальне, бо це шлях до поглиблення знань школярів. Особливо, коли освіта переходить на нову філософію ставлення до навчального процесу.

               Шкільна практика показує, що кількість дітей, які навчалися на «відмінно» та «добре» в молодших класах, зменшується в старших. Це свідчить про невикористані навчальні можливості, а також про неможливість педагогів охопити своїх вихованців продуктивною творчою роботою на уроці.  Щоб не допустити відставання школярів, можна намагатися після уроків опрацювати те, чого не вдалось на уроці, але це призводить до перевантаження і вчителя, і учнів.

         Перевага диференційованого навчання у тому, що воно:

-   стимулює й активізує пізнавальну діяльність учнів;

-   сприяє свідомому засвоєнню матеріалу;

-   коригує розумову діяльність учнів;

-   розвиває їхню творчість і здібності;

-   виховує самостійне мислення;

-   допомагає виокремити головне у виучуваному матеріалі;

-   підвищує ефективність процесу засвоєння знань;

-   сприяє усуненню формалізму в оцінюванні знань учнів;

-   привчає учня самостійно працювати.

             Диференціація та індивідуалізація навчання допомагає залучити до роботи кожного учня, знайти найоптимальніший, найраціональніший підхід до груп школярів різних рівнів, дає можливість учневі засвоїти максимум інформації, поданої педагогом на уроці. Технологія диференційованого навчання дозволяє створювати сприятливі умови для того, щоб кожен учень міг оволодіти навчальним матеріалом відповідно до рівня своїх навчальних можливостей.

На кожному уроці і в кожній його частині вчитель може диференціювати навчальну діяльність школярів, використовуючи ті ознаки, які в даному конкретному випадку дозволяють найкраще врахувати індивідуальні особливості учня, зробити його працю цікавою, змістовною і продуктивною, принести радість від навчання.

Використовувати диференційований підхід можна на всіх етапах уроку.

Для  використання диференційованого підходу на уроках української мови потрібно скористатися такими правилами:

1.           Для диференціювання використовують вправи підручника, друкований дидактичний матеріал.

2.           Завдання пропонують за кількома варіантами, що полегшують підготовку до занять, перевірку завдань після кожного етапу уроку.

3.           Вправи добирають так, щоб усі учні могли одночасно їх закінчити.

4.           Варіанти не нав’язують. На уроці створюють такі умови, за яких учень має можливість сам дібрати посильне завдання. Так забезпечують гуманне ставлення до кожного вихованця.

5.           Оцінюють здебільшого спільне завдання. Це дає можливість не поспішати з добором вправ, оскільки учні знають, що різні види робіт пропонуються для того, щоб усі змогли успішно виконати спільне завдання.

6.           Діти кольоровими картками сигналізують про обраний варіант, що дає можливість побачити кожного учня.

Сильні учні мають високий рівень активності мислення. Вони здатні  встановлювати зв’язки між явищами, подіями, фактами та ін.., а тому  інтелектуальні операції процесу засвоєння навчального матеріалу в них здійснюється на високому рівні абстрагування й узагальнення.

У середніх учнів процес пізнання проходить повільно. Причини цього – відсутність цілеспрямованості, недостатня мотивація, невміння зосереджуватися на головному, нестійка увага, а також брак системи вивчення навчального матеріалу. Імпульсом для стимулювання пізнавальної діяльності у таких  дітей є застосування допоміжних дидактичних посібників, які необхідно використовувати, організовуючи самостійну роботу.

Для учнів із початковим рівнем знань, щоб посилити сприймання змісту навчального матеріалу, необхідні опорні слова і речення, консультаційні картки, навідні запитання й інші допоміжні засоби, які забезпечують перехід до творчості.

Для кожної з трьох груп можна запропонувати, наприклад, таку роботу:

І. Перевірка домашнього завдання

Етап І

-         Учні викладають матеріал детально з використанням інших джерел, додаткової літератури.

-         До учнів висувають підвищені вимоги щодо логіки викладання і культури мови.

-         Від них вимагають аргументоване формулювання висновків.

-         Їм пропонують завдання творчого і проблемно-пошукового характеру; завдання із застосуванням класифікації, аналізу, синтезу, порівняння, співставлення, узагальнення.

Етап 2

Виконують завдання тренувального характеру, завдання за зразком.

Етап 3

-         Завдання репродуктивного характеру.

-          Пояснити хід і спосіб виконання даного завдання.

-          Відтворити головне в засвоєному матеріалі.

ІІ. Вивчення нового матеріалу

Для І групи: підбити підсумки; виділити головне; провести роботу з першоджерелами; знайти відповідь на проблемне питання або пропонується самостійна робота для вивчення нового матеріалу.

Для ІІ і ІІІ груп: осмислення нових понять; проведення словникової роботи; завдання для актуалізації раніше вивченого.

ІІІ. Закріплення і повторення нового матеріалу

На цьому етапі перед усім класом ставиться пізнавальне завдання, а кожна група розв’язує його своїми  шляхами на своєму рівні.

Домашнє завдання

Учитель дає завдання  загальне для всіх груп: прочитати параграф, а далі диференційовано:

-         скласти план відповіді;

-          дати відповіді на запитання;

-          скласти таблицю;

-         навести свої приклади (всі завдання підготовлені заздалегідь учителем).

Диференційоване навчання – давно відомий і ефективний засіб здійснення індивідуального підходу до організації навчальної діяльності, застосування якого має бути систематичним і гнучким, відповідати змінам, які відбуваються у підготовці учнів.                                                                                                                              Від природи діти мають неоднакові інтелектуальні здібності. Тому шкільні програми передбачають створення однакових умов для розвитку задатків і здібностей усіх учнів, наявних у кожного в різному їх поєднанні. Для урахування індивідуальних відмінностей в інтелектуальному розвитку вчителі керуються принципом індивідуального підходу до кожного вихованця, організації диференційованого навчання.                                                                                     Для здійснення диференційованого навчання вчителю необхідно вивчати загальну готовність дітей до навчальної діяльності та сприйняття конкретного матеріалу, зокрема:
- передбачати труднощі, які можуть виникнути в дітей під час засвоєння нового матеріалу;
- застосовувати в системі уроків диференційовані індивідуальні та групові завдання;
- здійснювати перспективний аналіз: з якою метою плануються завдання, чому їх треба використовувати саме на цьому етапі уроку, як продовжити роботу на наступних уроках.
            Диференційований підхід у навчанні - це створення педагогом невеликих гомогенних груп всередині класу (з урахуванням особистісних якостей учнів, їх нахилів, інтересів, здібностей, рівня готовності) і організація навчально-виховної роботи, яка сприяє розвитку цих груп.
           Для різних видів діяльності склад груп може змінюватися. Мета диференційованого підходу в навчанні - підмітити у кожному учні його сильну сторону і дозволити їй втілитися в життя.
           Завдання вчителя - побачити індивідуальність свого учня і зберегти її, допомогти дитині повірити в свої сили, забезпечити його максимальний розвиток.

           Серед труднощів у використанні диференціації та індивідуалізації навчання на сучасному уроці виділені наступні:
         1. Структура і специфіка уроку обумовлюється поставленими цілями і завданнями. В ході уроку завжди є навчальний матеріал, який відповідно до програми навчання необхідно виконати обов'язково всім класом з коментуванням і поясненням (особливо на етапі вивчення нового матеріалу). Проте засвоєння матеріалу безпосередньо залежить від рівня інтелектуального та фізичного розвитку, а також працездатності учнів. Мета вчителя - домогтися ефективної роботи всіх учнів на уроці.
          2.Поряд з організаційними труднощами ми стикаємося з психоемоційними особливостями дітей: невмінням контактувати один з одним, труднощами міжособистісного спілкування; егоцентризмом, бажанням виділитися і привернути до себе увагу вчителя та інших учнів; завищеною (або, навпаки, заниженою) самооцінкою. Рішення даної проблеми нам бачиться в організації співпраці дітей всередині колективу.

          Думку про необхідність диференційованого підходу до навчальної діяльності школярів не раз висловлював у своїх працях В. О. Сухомлинський. Він зазначив: „До кожного учня треба підійти, побачити труднощі, кожному необхідно дати тільки для нього призначене завдання”. Диференціація навчання на уроці - проблема досить складна. Лише детально вивчивши психолого-педагогічні особливості дитячого колективу в цілому та кожного учня зокрема, педагог може знайти єдино правильний підхід у доборі та застосуванні режиму роботи на уроці та в позаурочних заходах. Під час викладу нового матеріалу, засвоєння і закріплення вивченого, при контролі якості опанування знаннями найдоцільнішими видаються такі режими: учитель → клас, учитель → група учнів, учитель → учень. Послідовно втілюючи на практиці диференційований та індивідуалізований підхід, можна використати ще й такий режим роботи, як клас → учитель, група учнів → учитель, учень → учитель, що найдоцільніше на уроках закріплення, узагальнення й систематизації, контролю та корекції знань, коли школярі вже мають достатньо знань, умінь і навичок, щоб працювати із тестами, брати участь у дидактичних іграх, літературних конкурсах, змаганнях тощо.                                                                                                                Диференціація й індивідуалізація навчання максимально забезпечують самостійність учнів у роботі над навчальними, проблемними чи творчими завданнями, у розв’язанні різних за складністю питань. Рівень складності того чи іншого завдання залежить від визначення етапів завдань чи спрямовуючих, коригуючих дій учителя.                                                                                                                                            На уроках з української літератури використовуються, скажімо, такі завдання:

Завдання ускладнюються поступово: від елементарних до  проблемних і таких, які потребують особистісно-творчого підходу до сприймання опрацьовуваного тексту. Під час узагальнення та систематизації програмового матеріалу з мови завдання теж можна індивідуалізувати:

Учні самостійно вибирають посильні завдання, а тому не виникає конфліктних ситуацій, пов’язаних з примусовим розподілом завдань різного рівня складності  (а відтак і з оцінюванням). Оскільки кожне із завдань розраховане на певний час, учень, який обрав завдання із максимальною кількістю балів, але не вклався в термін, одержує відповідно знижену оцінку. Такий підхід не травмує психіку дитини, не принижує її людської гідності, а педагога убезпечує від мимовільної необ’єктивності у ставленні до учня.              Значну самостійність забезпечує використання карток з кольоровими позначками. Наприклад, червоний колір позначає завдання найвищого рівня складності, зелений – середнього, а жовтий – нижнього. Завдяки цьому вчитель економить час, розподіляючи картки між учнями. Розмічаючи дидактичний матеріал, учитель враховує два фактори: перший – при однаковому обсязі завдань різний рівень їх складності,  другий – при завданнях приблизно однакового рівня складності різний їх обсяг. Така диференціація дає можливість педагогові найефективніше використовувати навчальний час, максимально індивідуалізуючи завдання як щодо складності, так і щодо обсягу.              Принцип поступового підвищення складності (від простого до скаднішого) при подачі програмового матеріалу дає можливість диференціювати завдання залежно від рівня підготовленості різних груп учнів: одне і те саме завдання, розраховане на групу школярів середнього рівня підготовленості й сприймання, можна відповідно спростити, знизивши оцінку за виконання на бал, або ускладнити, піднявши її на бал.                                          Цікавими й перспективними є нестандартні типи уроків: урок-гра, урок-казка, урок-тест, урок-“літературний, мовознавчий бій”, урок-семінар, урок-диспут, урок-усна мандрівка, урок-конкурс тощо.                                                        Вельми ефективною є розробка вчителем цікавих ігор, кросвордів, завдань, дидактична роль яких посилюється завдяки максимальній активності учнів різних груп (від найслабших до найсильніших), захоплених як формою, так і змістом, доступністю запропонованого.

Диференційовані завдання мають відображати методичні, логічні, психологічні і дидактичні вимоги до учнів різного рівня підготовки. Диференціація навчання забезпечує самостійність учнів у роботі над навчальними, проблемними та творчими завданнями, у розв’язанні різних за складністю питань. Значну самостійність забезпечує використання карток з кольоровими позначками. Наприклад, червоний колір позначає завдання найвищого рівня складності, зелений – середнього, а жовтий – початкового. Завдяки цьому вчитель економить час, розподіляючи картки між учнями. Принцип поступового підвищення складності(від простого до складнішого) під час викладу програмового матеріалу дає можливість диференціювати завдання залежно від рівня підготовленості різних груп учнів: одне й те саме завдання, розраховане на групу школярів середнього рівня підготовленості й сприймання, можна відповідно спростити, знизивши оцінку за виконання на бал, або ускладнити, підвищити її на бал. Ефективною є розробка вчителем цікавих ігор, кросвордів, завдань, дидактична роль яких посилюється завдяки максимальній активності учнів різних груп.

Диференціація та індивідуалізація навчання допомагає залучити до роботи кожного учня, знайти найоптимальніший, найраціональніший підхід до груп учнів різних рівнів, дає можливість засвоїти максимум інформації, поданої учителем на уроці.

Джерело: 1.http://ru.osvita.ua/school/lessons_summary/edu_technology/38680/

2.http://mastervpu25.ucoz.ua/news/diferencijovanij_ta_individualizovanij_pidkhid_do_uchniv_na_urokakh_ukrajinskoji_movi_ta_literaturi/2014-04-11-558

3. https://infourok.ru/metodichniy-material-diferenciyovane-navchannya-na-urokah-ukrainskoi-movi-1704672.html