Диктанти для учнів 5-9 класів за творами В.Сухомлинського

Диктанти

5 клас

МУЖНІЙ ГЕРОЙ

Улітку, під час канікул, наш  загін вирушає у пошуки героїчного.

В одному селі школярі   почули розповідь про подвиг неві­домого героя. Розповідь схвилювала дітей.

...Окупанти зібрали всіх мешканців села. Фашистський офіцер почав розповідати селянам про те, що  столицю взято, що нашій  державі прийшов кінець. У натов­пі серед селян стояв молодий боєць, який утік з по­лону. Він не зміг стримати свого обурення, і коли фашист сказав, що нема більше України, а є одна «ве­лика Німеччина», він вигукнув: «Брешеш, нашої країни  вам не перемогти. Є і буде Україна!» Смі­ливець не встиг сховатися, його схопили гестапівці й поліцаї. Кілька днів його катували. Потім звели на сільсько­му майдані шибеницю, знову зігнали народ. Привели ге­роя — скривавленого, змордованого, з відрубаною кистю правої руки... На очах у приголомшених селян  його повісили. Коли кат накинув зашморг на шию, він вигукнув: «Є і буде Україна!» Три дні висіло тіло героя. Окупанти під страхом смерті заборонили знімати і ховати його. І ось уночі тіло героя зникло.         Тільки після війни школярі  розшукали останки героя й урочисто перенесли у братську могилу, разом з селянами  — колишніми во­їнами, партизанами. На місці, де знайшли останки, учні створили ще один пам'ятник — посадили тополю ( За  В.Сухомлинським).

Героїчний вчинок школяра

Як героїчна легенда, з покоління в покоління передається в одній  із шкіл розповідь про подвиг школяра.

Холодного грудневого дня гестапівці вишикували в ко­лону всіх, хто залишився живий, і привели до покинутого гранітного кар'єра, наповненого водою. Люди збагнули, що їх привели на розстріл. Матері плакали, притуляючи до грудей дітей. У ту мить, коли гестапівці підняли автомати, націливши їх у груди приречених, хлопчик років дванадцяти вигукнув: «Смерть фашистам!» Через мить він лежав скривавлений.

 Фашисти пригнали на місце страти групу військовополонених і примусили зняти з убитих одяг. Одному з полонених вдалося втекти. Кілька місяців він переховався в сі. Після визволення села від фашистських загарбників один селянин прийшов у школу,розповів про  подвиг невідомого хлопчика. З того часу у школі дітям розповідають про подвиг юного школяра. Як святиню , бережуть пам'ять про його героїчний вчинок. ( за В.Сухомлинським). 

7 клас

Просте речення

Слово рідної мови

Рідна мова — то неоціненне духовне багатство, в якому народ живе,  передає з покоління в покоління свою мудрість і славу, культуру і традиції. Слово рідної мови — потужений засіб передачі від покоління в коління історичного, культурного, морального, естетичного,побутового  досвіду народу. Рідне слово — то невичерпне, животворне і невмируще  джерело, з якого дитина черпає уявлення про навколишній  світ, про свою родину, про своє село і місто, про весь свій край.

Любов до Батьківщини неможлива без любові до рідного слова. Тільки той може осягати своїм розумом і серцем красу, велич і могутність Батьківщини, хто збагнув відтінки й пахощі рідного слова, хто дорожить ним, як честю рідної матері, як колискою, як добрим ім'ям свєї родини. Людина, яка не любить мови рідної матері, якій нічого не промовляє рідне слово,— це людина без роду й племені.

                                                                               (За В. Сухомлинським; 129 сл.)

 

 

Способи дієслова

Шануй і поважай матір і батька. Вони дали тобі життя. Ти будеш дорослою людиною, але для  матері і батька до останнього їхнього подиху лишишся дитям. Своєю працею й піклуванням  вони несуть радість у твою колиску. Не забувай, що батьки також мають право на радість. Шануй  і поважай бабусю і дідуся. Вони дали життя твоїй матері і твоєму батькові. Вони ночей не спали біля твоєї колиски, коли ти хворів, вони прислухались до твого дихання, до биття твого серця. Пам'ятай, що сонце осяює твій радісний ранок, для них же воно — на вечірньому прузі. Нехай  небо їхнього надвечір'я буде до кінця ясним. Дорожи  честю сім'ї, оберігай її, як святиню. Де б ти не був, ніколи не забувай про свою рідну домівку. Завжди пам'ятай про неї.  (В. Сухомлинський; 122 слова.)

 

 

Прийменник

Учитель творить Людину. Ці мудрі і ваговиті слова можна сказати тільки про матір і батька. Знай, що велике щастя вчителя — бачити тебе таким, яким він створив тебе як свій ідеал. І якщо ти хочеш принести краплю радості вчителеві — своєму старшому другу і товаришу — а він усе своє житія прагне того, щоб бути твоїм другом і товаришем,— будь його однодумцем і разом з ним  прагни до ідеалу.

Працю вчителя ні з чим  не можна ні порівняти, ні зіставити. Ткач уже через годину бачить плоди своєї роботи. Сталевар через кілька годин радіє  з вогненного потоку  металу. Хлібороб, сіяч через кілька місяців милується колосками і жменею зерна, вирощеного в полі ... А вчителеві треба працювати роки, щоб побачити предмет свого творіння, буває, минають десятиріччя, і ледве-ледве починає позначатися те, що ти замислив. Нікого так часто не відвідує почуття незадоволення, як учителя, ні в якому ділі помилки і невдачі не ведуть  до таких наслідків, як  в учительському. Учитель зобов'язаний— перед суспільством, перед твоїми батьками—працювати тільки правильно, тільки добре, кожна крихта твоєї людської краси — це його безсонні ночі, сивина, неповоротні хвилини його особистого щастя — так, учителеві часто буває ніколи подумати про себе, бо він змушений думати про інших, і це для нього не самопожертва, не покірливе підкорення долі, а справжнє щастя особистого життя (В. Сухомлинський).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

8 клас

Тире між підметом і  присудком

 

Батьківщина — твій дім, твоя колиска. У рідному домі не завжди все гаразд. Є в нас своє лихо і горе. Говорячи про них, пам'ятай: ти говориш про горе і лихо свого рідного дому... Говорити про недоліки — для цього великого розуму не треба. Зневажай демагогію і балаканину. Думай і роби все для того, щоб перемогли добро і справедливість...

Батько — найрідніший, найдорожчий для тебе мужчина, в образі якого втілюється людська відповідальність за твою появу на світ, за кожний твій крок, вчинок, за весь твій життєвий шлях — від народження до смерті... Бути гідним свого батька — твоя особлива честь...

Будьте добрими дітьми своїх батьків і матерів. Три нещастя є в людини: смерть, старість і погані діти — говорить українська народна мудрість. Старість — невідворотна, смерть — невблаганна, перед цими нещастями ніхто не може зачинити двері свого дому. А від поганих дітей можна вберегтися, як від вогню. І це залежить не тільки від батьків, а й від самих дітей.

Бути справжньою людиною — це означає віддавати сили своєї душі в ім'я того, щоб люди навколо тебе були красивішими, духовно багатшими, щоб у кожної людини, з якою ти зустрічаєшся в житті, залишилося хороше враження від тебе, від твоєї душі.     (В.Сухомлинський)

 

 

 

 

Умій відчувати поряд  із собою людину, умій розуміти її душу, бачити в її очах складний духовний світ – радість, горе, біду, нещастя.

  Умій бути вдячним. Почув похвалу – дякуй і радій, що ти рухаєшся в напрямку до людської досконалості. Почув докір, осуд – дякуй за те, що тебе вчать жити по-людськи.

  Умій правильно бачити навколо себе щедрість і скнарість, справжнє багатство душі й потворну убогість і наготу.

  Умій жаліти і шкодувати, берегти й оберігати; умій побачити ту безмежно дорогу людську цінність, де від золотої купи залишилось кілька зернинок, від яскравого і гарячого багаття – кілька жаринок, від багатого плодозбору – кілька яблук.

  Умій бути скромним, оберігати  себе й інших від зухвальства, несправедливості, надокучливості.

  Умій співпереживати й співчувати.

  Учитель творить людину. Ці мудрі й вагомі слова можна сказати тільки про батька і матір. Знай, що велике щастя вчителя – бачити тебе таким, яким він створив тебе як свій ідеал.(В.О.Сухомлинський)

 

 

 

 

Другорядні члени речення

 

  Скромність – це дисципліна людських стосунків, вчинків, бажань, думок і почуттів, волі й характеру. Бути скромним – означає ні на мить не забувати, що кожна людина, з якою ти спілкуєшся, має свою гідність, і твоє справді вільне й щасливе життя полягає в тому, щоб утверджувати  гідність кожної людини.

  Совість живе в людській душі лише на поживному грунті совісності, сорому; совість – це знання, багато разів помножене на переживання, а похідними цієї дії є сором, відповідальність, обов’язок,повинність.

   Соромся порожнечі душі. Найбільше соромся того, що в тебе немає своїх святинь, своїх непохитних, незаперечних істин, правил, принципів.

  Соромся слабовілля, безпринципності, «безхребетності». Гори від сорому, якщо відчуваєш, що в тобі заворушився мерзенний черв’ячок, ім’я якому «моя хата скраю».

   Соромся байдужого ставлення до громадського життя, виконання обов’язку. (За

В. Сухомлинським).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

9 клас

 

Повторення вивченого  в 9 класі

 

 Юрко прийшов до школи з рогаткою. До уроків було ще багато часу. Він сів під кущем бузку й став дивитися на синичок, що весело щебетали й перелітали з гілки на гілку. Зграйка синичок знялася й кудись полетіла,  залишилась одна пташка. Вона щебетала тихо й ласкаво, потім стала чистити пір'ячко маленьким дзьобиком. Юрко прицілився в синичку й пустив у неї гострий камінець. На листя бризнула кров, тіло синички каменем впало під кущ.

Юркові стало страшно. «Невже це зробив я?» — не вірилось йому. Не думав, що ось зараз він може вбити. Хлопчик взагалі ні про що не думав. Велика це біда— бездумність вчинку. Раптом він відчув: хтось поклав руку йому на плече. Юрко побачив вчителя.

Учитель відхилив гілку, і Юрко побачив на бузку маленьке гніздечко. З нього виглядали пташенята. Голі й безпомічні, вони жалібно пищали, розкриваючи дзьобики.

«Тепер вони лишилися без матері,— тихо сказав учитель.— Уяви собі, що б ти відчув, якби хтось прийшов до вас у хату і вбив твою маму».

Юрко стояв блідий і мовчазний.

Уночі Юрко майже не спав. Перед його очима стояли пташенята, які жадібно роззявляли дзьобики й пищали, чекаючи на матір.

Юрко заплакав.

Через багато років 30-річний Юрій, батько двох дітей, прийшов до учителя. Він сказав: «Якби ви покарали мене тоді, викликали матір, батька — це було б меншим покаранням, ніж те, що я пережив. А без покарання треба було думати самому про себе, про свій вчинок. Самому себе карати». (За В. Сухомлинським.)

 

 

Повторення ивченого в 5-9 класах

 

Рідна мова — то неоціненне духовне багатство, якому народ передає з покоління в покоління свою мудрість і славу, культуру і традиції. У рідному слові народ усвідомлює себе як творчу силу. Слово рідної мови — могутній засіб передачі від покоління до покоління історичного, культурного, морального, естетичного, побутового досвіду народу. Рідне слово — то невичерпне, животворне і невмируще джерело, з якого дитина черпає уявлення про навколишній світ, про весь свій край.

Віками український народ творив це багатство, відкладаючи в скарбницю рідної мови найдорогоцінніші перлини думки, почуття, фантазії. У кожному слові рідної мови — не тільки звукове позначення явища, події, речі, а й найтонші відтінки почуттів і переживань. Ми промовляємо слово «обрій» — і перед нами постає яскрава картина: гарячий літній день, степ цвіте і духмяніє, блакитне небо десь далеко-далеко доторкнулося своїм кришталевим куполом до землі, і земля в тому місці тремтить у хвилях марева. Ми чуємо слово «смеркає» — і наша уява малює тихий осінній вечір, горять дрова у печі, діти горнуться до матері, просять розповісти казку про сірого вовка й хитру лисичку.

Кожне слово рідної мови має своє обличчя, як у квітки, у нього свій неповторний аромат і відтінок барви, — а цих відтінків кожна барва має тисячі.

 (В. Сухомлинський, 190 слів )

 

 

 

        Коли я читаю або чую слово «Вітчизна», в душі моїй звучить голос матері, що читає мені оті чудові рядки нашого Тараса Шевченка про сонечко, веселку, сокорину. Мені пригадується навіть та тиха передвечірня година, коли я сидів на руках материнських. Пам'ятається навіть, як на квітці рожі, що полум'яніла під вікном, трепетав великий барвистий метелик, шелестіло листя на тополі, на зеленій галявині під тополею стояв півень з червоним гребінцем, а в блакитному небі пливла біла хмаринка. Заходило сонце, від ставка пливла хвиля прохолоди. Мати заспівала пісню «Ой піду я лугом, лугом-долиною...» Така прекрасна була та пісня, що, здавалось, і листочки на тополі перестали шелестіти, прислухаючись до материнського співу. Та хвилина теж запам'яталась на все життя... Мабуть, з цієї хвилини починається моє життя в казковому світі слова. (За В. Сухомлинсъким.)