Єдине освітнє середовище для дітей з різними освітніми потребами

Комунальній заклад загальної середньої освіти

Княгининівського ліцею № 34 Луцької міської ради

Єдине освітнє середовище для дітей з

різними освітніми потребами

Підготував: асистент вчителя

Навроцька Л. Т.

Луцьк – 2023

В останні роки в Україні значно зріс інтерес до спільного навчання дітей з різними потребами в єдиному освітньому середовищі.

На державному рівні приймаються положення та законодавчі акти, що забезпечують і гарантують отримання якісної освіти учнями з особливостями психофізичного розвитку в масових школах за місцем проживання, створення умов для реалізації їх творчого потенціалу та розвитку індивідуальних здібностей.

Пройшовши складний шлях від принизливого для всіх осіб із порушеннями психофізичного розвитку стану «непотрібних» для суспільства людей, через сегрегацію та інтеграцію, ідея інклюзивного навчання, що полягає в доступності освіти для всіх без винятку дітей з різними потребами, поступово впроваджується в багатьох масових шкіл, міст і районів нашої країни, визначаючи цей напрямок, як найбільш прогресивний в освітній політиці держави.

У Наказі Міністерства освіти і науки України від 01.10.2010 № 912 «Про затвердження Концепції розвитку інклюзивного навчання» зазначено, що «успішне запровадження інклюзивного навчання дітей з особливими потребами, потребує вирішення завдань на державному рівні, а саме: формування нової філософії державної політики щодо дітей з особливими освітніми потребами, удосконалення нормативно-правової бази у відповідності до міжнародних договорів у сфері прав людини, реалізації та поширення моделі інклюзивного навчання дітей у дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладах».

Завдяки створенню інклюзивного освітнього простору, діти, чиї особливі потреби виходять за межи загальноприйнятої норми, мають можливість не тільки отримати гідну освіту, а й відчути себе повноцінними членами шкільного колективу, а згодом стати повноправними громадянами своєї країни, що мають однакові для всіх права і обов'язки незалежно від своїх можливостей.

Однак, незважаючи на достатню кількість інформації з питань включення дітей з особливостями у розвитку в єдиний освітній простір, ставлення до спільного навчання учнів з різними потребами неоднозначне. Багато вчителів не розуміють різниці між поняттями інклюзія та інтеграція, вважаючи їх словами-синонімами, не приймають основних положень інклюзивної освіти, негативно реагують на можливість навчання особливої дитини з усіма учнями в класі.

З ростом економічного, політичного і соціокультурного розвитку суспільства відбуваються значні зміни в державній освітній політиці відносно людей, які за певними критеріями відрізняються від більшості.

Метою спеціальної освіти стає забезпечення повноцінного й гідного життя осіб з особливостями психофізичного розвитку, їх підготовка до активної участі в житті суспільства, включення в соціальні відносини.

На зміну спеціалізованому навчанню приходять нові, прогресивні форми здобуття освіти – інтеграція та інклюзія.

У словнику іноземних слів «інтеграція» (від лат. Integratio – відновлення, заповнення; integer – цілий) означає об'єднання в ціле будь-яких частин, елементів; процес взаємного пристосування і об'єднання.

У документі «Міжнародні консультації з питань навчання дітей з особливими освітніми потребами» зазначає, що «...інтеграція визначається як зусилля, спрямовані на введення дітей у регулярний освітній простір. Інклюзія – це політика та процес, який дає змогу всім дітям брати участь у всіх програмах».

Інтеграція в освіті – це одна з форм навчання, при якій діти з особливими освітніми потребами основний час проводять у звичайних класах разом з іншими дітьми і якийсь час – окремо, в умовах особливим чином організованого освітнього процесу, де їм надаються встановлені освітні послуги, медична, психолого-педагогічна та соціальна індивідуалізована допомога.

Мета інтеграції в освіті – залучити дітей з різними можливостями у вже сформоване шкільне життя і шкільну структуру, допомогти вписатися у вже існуючу модель навчання. При цьому успішність інтегрованого навчання визначається, головним чином, готовністю дитини до навчання в умовах освітньої школи, тобто наявністю в неї відповідного віковій нормі або близького до неї рівня психофізичного і мовного розвитку, що дозволяє дитині опанувати загальноосвітній стандарт у строки, передбачені для дітей, що нормально розвиваються. Вважається, що при інтегративній моделі навчання дитина повинна оволодіти програмою загальноосвітньої школи, прийняти існуючі норми, дотримуватися їх і бути рівною з усіма.

Розглядаючи освітню інтеграцію як певний перехідний етап на шляху до інклюзії, можна відзначити основну перевагу даної форми навчання – перехід учнів зі спеціалізованих в масові школи за місцем проживання. Можливість здобуття освіти без «відриву» від родини і друзів, розвиток в середовищі здорових однолітків сприяє формуванню комунікативних навичок та соціокультурної активності, що згодом може допомогти їх більш успішній адаптації та соціалізації в суспільстві.

Однак, незважаючи на те, що інтеграція є однією з провідних моделей навчання, істотним недоліком її виступає необхідність дітям з порушенням психофізичного розвитку пристосовуватися до вимог всієї системи освіти, яка в цілому залишається незмінною, не адаптованою для навчання даної категорії учнів.

Інтеграція, по суті, припускає, що дитина з особливими освітніми потребами має бути готова для прийняття її школою і суспільством, тобто відповідати стандартам системи освіти, і не враховує його індивідуальності. Тому, фізично присутня на заняттях у класах, вона фактично виключена з процесу навчання. А оскільки інтегроване навчання може бути показано лише тій частині дітей, рівень психофізичного розвитку яких відповідає або близький віковій нормі, то виникає проблема диференційованого відбору дітей для інтегрованого навчання та їх подальшого супроводу. Звідси випливає, що певна частина учнів, яка не пройшла відбір, виключається з системи навчання в масових школах, що порушує права кожної людини, незалежно від її здібностей і можливостей, на здобуття освітніх послуг за місцем проживання.

«Інклюзія – процес збільшення ступеня участі всіх громадян у соціальному житті». Інакше кажучи, інклюзія дає можливість кожному члену суспільства зробити свій вибір з усіх аспектів повсякденного життя, дозволяє кожній людині повноправно брати участь в житті суспільства згідно з її бажанням.

«Інклюзивна освіта – це система освітніх послуг, що ґрунтується на принципі забезпечення основного права дітей на освіту та права здобувати її за місцем проживання, що передбачає навчання дитини з особливими освітніми потребами в умовах загальноосвітнього закладу.»

В основі інклюзивного навчання лежить право на освіту, проголошене ООН у Загальній декларації прав людини в 1948 році. Принцип інклюзивної освіти викладено в Саламанській декларації, прийнятій і схваленій у 1994 році 92 країнами світу: «Звичайні школи повинні приймати всіх дітей незалежно від їх фізичного, інтелектуального, емоційного, соціального, лінгвістичного або іншого стану і створювати їм умови на основі педагогічних методів, орієнтованих в першу чергу на потреби дітей ».

Відповідно до статті 20 Закону України «Про освіту», пункту 4 Положення про Міністерство освіти і науки України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 р. № 630 (із змінами), та з метою створення оптимальних умов для навчання дітей з особливими освітніми потребами з урахуванням їхніх індивідуальних потреб та можливостей, забезпечення психолого-педагогічного супроводу дітей з особливими освітніми потребами в інклюзивних групах та класах з інклюзивним навчанням затверджено Примірне положення про команду психолого-педагогічного супроводу дитини з особливими освітніми потребами в закладі загальної середньої та дошкільної освіти.

Це Положення визначає основні принципи, завдання та функції, а також порядок організації діяльності команди психолого-педагогічного супроводу дітей з особливими освітніми потребами (далі – Команда супроводу), які здобувають освіту в умовах інклюзивного навчання в закладах загальної середньої освіти.

До складу учасників Команди супроводу входять постійні учасники: директор або заступник директора з навчально-виховної роботи, вчитель початкових класів (класний керівник), вчителі, асистент вчителя, практичний психолог, вчитель-дефектолог (з урахуванням освітніх потреб дитини з ООП), вчитель-реабілітолог та батьки або законні представники (далі - батьки) дитини з ООП тощо.

Серед залучених фахівців: медичний працівник закладу освіти, лікар, асистент дитини, спеціалісти системи соціального захисту населення, служби у справах дітей тощо.

Основними принципами діяльності Команди супроводу є:

•                   повага до індивідуальних особливостей дитини з ООП;
•                   дотримання інтересів дитини з OOП, недопущення дискримінації та порушення її прав;
•                   командний підхід;
•                   активна співпраця з батьками дитини з ООП, залучення їх до освітнього
•                   процесу та розробки IПP;
•                   конфіденційність та дотримання етичних принципів;
•                   міжвідомча співпраця.

Команда супроводу виконує наступні завдання:

•                   збір інформації про особливості розвитку дитини, її інтереси, труднощі, освітні потреби на етапах створення, реалізації та моніторингу виконання ІПP;
•                   визначення напрямів психолого-педагогічних та корекційно-розвиткових послуг, що можуть бути надані в межах закладу освіти на підставі висновку ІРЦ, та забезпечення надання цих послуг;
•                   розроблення ІПР для кожної дитини з ООП та моніторинг її виконання з метою коригування та визначення динаміки розвитку дитини;
•                   надання методичної підтримки педагогічним працівникам закладу освіти з організації інклюзивного навчання;
•                   створення належних умов для інтеграції дітей з ООП в освітнє середовище;
•                   проведення консультативної роботи з батьками дітей з ООП щодо особливостей їх розвитку, навчання та виховання;
•                   проведення інформаційно-просвітницької роботи у закладі освіти серед педагогічних працівників; батьків і дітей з метою недопущення дискримінації та порушення прав дитини; формування дружнього та неупередженого ставлення до дітей з ООП. Кожен учасник Команди супроводу має свої функції.

Я є вчителем-асистентом, де учасником освітнього процесу діти з особливими потребами.

Моїми обов’язками є:

•                   забезпечення освітнього процесу дитини з ООП з урахуванням особливостей її розвитку та ІПP;
•                   підготовка інформації для учасників засідання Команди супроводу про особливості навчально-пізнавальної діяльності дитини з ООП, її сильні сторони та потреби; результати виконання дитиною навчальної програми/освітнього плану;
•                   участь у підготовці індивідуального навчального плану дитини з ООП;
•                   визначення спільно з іншими педагогічними працівниками рівня Досягнення кінцевих цілей навчання; передбачених ІПP;
•                   створення належного мікроклімату в колективі;
•                   надання інформації батькам про стан засвоєння навчальної програми/освітнього плану дитиною з ООП.

Тісна взаємодія з сім’ями, що виховують дитину з ООП та роз’яснювальна робота серед учнівського колективу та їх батьків дають позитивні результати у вирішенні проблем, які виникають у класі. Робота включає в себе тематичні бесіди на морально-етичні теми серед учнів, створюються різні ситуації, які потребують вирішення. На уроках часто використовую оповідання В.Сухомлинського, Біблійні перекази, життєві історії тощо. В моєму класі значна частина учнів добре знайома з Біблією, тому активно залучаються до її обговорення. Любомир залучається до загальношкільних заходів, учнівського самоврядування в класі, виконує свої доручення на рівні з усіма здобувачами освіти .

Підсумовуючи вищесказане можна сформулювати основні переваги інклюзивного навчання:

по-перше – це можливість надати дитині повноцінного статусу здобувача освіти, батькам – змогу відчувати сторонню турботу про дитину і змогу на декілька годин відволікатись на інші проблеми окрім дитини;

по-друге – це вихід дитини в світ однолітків, що сприяє гармонійному розвитку та вихованню особистості ;

по-третє – це вольові зусилля як дитини, так і батьків у подоланні проблем розвитку, це надія на краще, а значить і бажання діяти у напрямку вирішення означених проблем.

Дитина з особливими потребами не може довго слухати, спостерігати, малювати, ліпити, навіть гратися. Тому на уроках застосовую такі методи:

– робота за наслідуванням ;

– спільна діяльність;

– робота за зразком,

– робота за словесною інструкцією;

– дидактичні ігри;

– рухливі ігри.

Одночасно з цими методами використовувалися:

– показ-демонстрація дій з поясненням,

– бесіда з опорою на наочність,

– спостереження,

– виконання вправ.

Коли асистент вчителя проявляє максимум гуманного відношення до учня, весь процес навчання будує, зосереджуючи увагу на успіхах дитини, помічає та позитивно оцінює будь-які мінімальні досягнення в навчанні дитини, хвалить і спирається на позитивні якості особистості, то взаєморозуміння між асистентом вчителя і дитиною з особливими потребами приносить вагомий результат.