Дворічанський ліцей
Дворічанської районної ради
Харківської області
Доповідь на тему:
«Дисципліна на уроці фізичної культури».
Виконав:
учитель вищої категорії
з фізичної культури
Довгополий Сергій
Михайлович
смт. Дворічна 2020
Педагогіка взаємин учителя фізичної культури та школярів – це питання, з яким ми постійно маємо справу під час роботи в школі. Ми говоримо безліч слів, застосовуємо різноманітні методи – і все заради того, щоб дитині на уроках фізичної культури було комфортно, цікаво, безпечно, але це неможливо без підтримування дисципліни на уроці та беззаперечного виконання вимог вчителя.
Якщо дозволити учням робити те, що їм заманеться, якщо вони не розумітимуть і не виконуватимуть вказівки вчителя, то це призведе до безладу на уроці. Усе це ускладнюється тим, що урок фізичної культури – це потенційно небезпечний урок щодо можливості отримання травм.
Порядок на уроці необхідний попри все, адже учні використовують різноманітний інвентар та прилади, активно пересуваються майданчиком спортивної зали або стадіоном, можуть зіткнутися, упасти або необережно приземлитися після стрибка тощо. На жодному уроці немає такої небезпеки отримати травму, як на уроці фізичної культури. Тому питання підтримання дисципліни під час навчального процесу з фізичної культури залишається завжди актуальним.
Ми поговоримо з вами про те, як учитель може навести лад на уроці фізичної культури, в які взаємини вступає з учнями при цьому. Почнемо з того, що ми розуміємо під словом «порядок». Учитель доводить до відома учнів ті вимоги правил поведінки, яких вважає за необхідне дотримуватися; чітко та беззаперечно стежить за дотриманням цих вимог. Головною умовою є те, щоб усе відбувалося без винятків і послаблень, щоб учні розуміли, що кожне порушення призводить до неминучого покарання. Учні швидко звикають до вимог і в присутності вчителя дотримуються порядку, а в деяких випадках діти і без вчителя не бешкетують, тому що знають, що вчитель суворий і вимогливий щодо розслідування порушень.
Трапляються ситуації, коли взаємозв'язок із учнями не встановлюється. Діти перезбудженні перервою, прогулянкою, попереднім уроком тощо. У такий момент найефективніше, на мою думку звертатися до їхньої свідомості, запропонувати декілька вправ, що сприятимуть позбавленню цього «емоційного стану». Такі вправи допоможуть перевести увагу на іншу дію. Подібно до того, як засмученій дитині замість розбитої підсовують нову іграшку (здивована її блиском, дитина забуває про смуток), так само деякі фізичні вправи можуть застосовуватись у таких умовах. Можливо не всі учні одразу приєднаються до такої роботи, але це станеться в процесі виконання вправ.
Вправи для переведення уваги та націлювання на
виконання наступної роботи:
1. Вихідне положення (В.П.) – руки вгору. Під повільний рахунок учителя учні виконують нескладні вправи, наприклад, руки до плечей, на пояс, у сторони, повернутися у В.П.. Голос учителя повинен бути вимогливим, але заспокійливим, при цьому він сам повинен демонструвати виконання вправ.
2. Вправи із середнім навантаженням (присідання, нахили із великою амплітудою рухів), що виконуються під рахунок учителя у повільному або середньому темпі.
3. Нескладні вправи, що пов'язані з необхідністю перелічування кількості повторень (наприклад, якщо вчитель піднімає руки вперед, то учні виконують два оплески, угору - 3 оплески, за спину - 4 оплески тощо).
4. Ігрові вправи (наприклад «Заборонений рух», коли учні швидко повторюють за вчителем усі рухи, окрім «забороненого» - такого, про який вони попередньо домовились).
5. Вправи на зразок «Клас струнко!» (учні нахиляють голову, тулуб, рухають руками, присідають і виконують інші рухи, тільки після звернення «Клас!», без цього звернення рухи не виконуються).
6. Учитель демонструє один рух, а називає інший, попередивши учнів, щоб вони стежили за словесними командами, а не за демонстрацією.
Більшість батьків стверджують, що краще їхня дитина чогось не навчиться зі шкільної програми, проте вони не хвилюватимуться за її життя та здоров’я. Причому мається на увазі не тільки фізичне здоров’я, але й психічне. Тому важливо, щоб на уроці фізичної культури не було жодних залякувань, психологічних знущань, принижувань заради підтримування дисципліни.
За висновками психологів навіть малі діти можуть виконувати завдання відповідно до своїх вікових можливостей тільки тоді, коли їм зрозумілий зміст цих завдань.
Учням необхідно пропонувати для виконання завдання лише після того, як вони усвідомлять шляхи їх виконання та розуміють точний алгоритм рухів. Проаналізуємо деякі педагогічні ситуації взаємозв’язків учителя та учнів. На уроці фізичної культури вчитель запропонував дітям нове завдання, але учні виконують його неправильно. Учитель може обурюватись на «нерозумних» дітей, які роблять зовсім не те, що їм було сказано. Але учні можуть бути і не винними: вони уважно слухали вчителя і зрозуміли завдання по своєму, або якщо завдання виконувалось поточно, перший учень зробив помилку, а інші її повторили. У такій ситуації помилився вчитель, який незрозуміло пояснив завдання. Важливим при цьому є зворотній зв’язок з боку учнів на вказівки та зауваження вчителя. Для того щоб уникнути такої ситуації, можна запитати в учнів, як вони зрозуміли вказівку вчителя?
Будучи зрозумілим, кожне завдання повинно бути ними прийняте. А це можливо тоді, коли учні самостійно націлюватимуться на виконання завдання: «Я це зможу!», «Мені це під силу!»
В іншій ситуації вчитель розповідає учням про переваги бігу для зміцнення здоров'я, про те, що систематичний біг розвиває та зміцнює серцево-судинну систему, робить сильнішим опорно-руховий апарат, подовжує активність, знижує ризик захворювань.
Учні слухають, розуміють, але по різному сприймають слова вчителя: одні бігають тільки для того, щоб учитель не чіплявся до них,а користуючись нагодою, коли вчитель їх не бачить і не контролює, припиняють займатися; інші, бажаючи отримати високі оцінки, демонструють удавану старанність тільки для отримання «бонусів». І на жаль дуже малий відсоток тих, хто насправді виконує завдання вчителя для власного вдосконалювання.
Значна категорія учнів, з надмірною вагою, яким важко виконувати певні силові вправи. Учитель повинен розповісти учням, якими вправами можна розвивати силу. Якщо на початку навчального року попередити учнів основної групи, про тестування з підтягування у висі або згинання та розгинання рук в упорі лежачи на підлозі, то учням з надмірною вагою запропонувати застосовувати інші вправи з навантаженнями (загальнороз-вивальні вправи в парах, з набивними м'ячами, з еспандером, різноманітні виси та ін.), а наприкінці семестру провести таке саме тестування, це продемонструє динаміку зростання особистих результатів. Таким чином учні можуть орієнтуватися на суб'єктивні відчуття, самостійно визначаючи собі завдання.
Саме це зазначено у новій програмі з фізичної культури для учнів 5–9 класів. Відповідно до неї учень повинен отримувати «бонуси» за підвищення власного досягнення.
Напевно у більшості досвідчених вчителів, які багато років працюють у школі, є свої прийоми роботи з дітьми, але, на мою думку, слід брати до уваги поточний стан дитини в кожний момент уроку та ставити перед нею завдання, адекватно оцінюючи її можливості та бажання.