Диспут на тему: "Мій товариш..."

Підготувала

                                                                                                        Заступник директора з ВР

                                                                                               Мебонія М.Я.

Мета. Розглянути товариськість як об'єктивне яви­ще нашого життя, як спосіб співіснування людей. Визначити можливість/неможливість дружніх сто­сунків між хлопцем І дівчиною. Вчитись зберігати індивідуальність в міжлюдських відносинах.

Попередні умови. Присутні повинні зна­ти, що таке дружба, кого ми вважаємо друзями тощо.

Клас поділений на прихильників і противників дружби між хлопцем і дівчиною (мається на увазі са­ме дружба, а не симпатія, закоханість).

Ведучий пропонує до розгляду наступні питання.

1. Що таке дружба?
2. Хто такі друзі?
3. Вам доводилося товаришувати з хлопцем/дівчи­ною?
4. Як довго тривали ваші дружні стосунки?
5. Ви довіряєте свої таємниці другові протилежної статі?
6. Як ви вважаєте, хлопці/дівчата вміють товари­шувати?

В житті зустрічаються дівчата, яким легше товари­шувати з хлопцями, ніж з дівчатами. Вони мотивують це тим, що друзі-хлопці більш віддані, вміють берегти секрети, не розпускать плітки... Але мало хто здога­дується, що корені таких між; людських стосунків за­кладаються в сім'ї, Часом, дівчинку виховують, як хлоп­ця: забороняють рюмсати, жалітися, коли хтось обра­зив — це все трактується як слабкість. З часом, дівчин­ка переймає манеру хлопців, як в одязі, зачісці, так і в поведінці. Відомо ж, що зовнішня схожість полегшує спілкування. З часом, манера спілкуватися також стає «хлопчачою». Так, замість того, щоб проявляти сим­патію до хлопця «жіночим» способом (кокетувати), дівчина вважає за краще говорити про це відкрито. Що ви про це думаєте? (Думка учнів).

«...мені здавалося, що бути чемною дівчинкою со­ромно. Я була організатором всіх розваг — від гри «Далі стрибне в калюжу» до небезпечних вилазок на дахи будинків. Саме за це мене поважали хлопці. Але... закохувалися в інших дівчат».

Хто виграє в даній ситуації?   Чому?  Чи втрачає дівчина свою жіночість в такій дружбі?  Якими мо­жуть бути наслідки для дівчини від такої дружби?

Ситуація (з преси):

«Випускний вечір. Ми зустрічали схід сонця... На всіх дівчатах опинились хлопчачі піджаки, тільки я одна мерзла. «Ти у нас загартована!» — сказали мені хлопці».

Який висновок тут напрошується? (Думка учнів). Чи буде щасливою ця дівчина в особистому житті? Як не перетворитися на хлопця, зберегти свою індивідуальність? Чи соромно бути слабкою? Чи може бути корисною для дівчини дружба з хлоп­цем? Які позитивні сторони такої дружби ви можете назвати? (Вироблення таких якостей як відкритість, прямота, вміння товаришувати).

Отже, дружба між протилежними статями трап­ляється в житті. Проте, важливо не загубити себе в цій дружбі, пам'ятати, що ти — жінка по своїй при­роді. А бути жінкою — не означає бути слабкою. Це — вміння одягатися, ставитися до себе з повагою і любов'ю, вміння легко спілкуватися.

Як зберегти дівчині індивідуальність в дружбі з сильною половиною людства? (Думка учнів).

Почніть із змін в зовнішності, одязі, манері ходити і спілкуватися. Через деякий час зовнішні зміни спо­нукають до зміни внутрішнього стану. Дівчина пере­стане ганьбитися власної слабкості, оберне в до­стоїнство те, що раніше вважала слабкістю. Пози­тивні якості, що набувають в дружбі з хлопцем, безу­мовно пригодяться.

Отже, товаришуйте, але при цьому не втрачайте власну неповторність і привабливість.

Дружба — добрі, приязні стосунки на основі взаємної прихильності. (Тлумачний словник ук­раїнської мови. За ред. Д.Г. Гринчишина, Стор. — 67).

Індивідуальність — сукупність рис, що визнача­ють самобутність людини, її відмінність від інших людей; своєрідність психіки та особистості індивіда, її неповторність. Індивідуальність проявляється в рисах характеру, темпераменту, у специфіці інте­ресів, якостей перцептивних процесів і інтелекту, потреб і здібностей індивіда. Людина стає індивіду­альністю, коли її особистість наповнюється одинич­ними та неповторними властивостями. (С.Гончарен­ко. Український педагогічний словник. Стор. — 144).