Дистанційний урок "Масові репресії в радянській Україні в 30ті рр.. ХХст."

Про матеріал
Дистанційний урок з презентацією та додатковими матеріалами розроблений для розміщенні на https://classroom.google.com або іншій плптформі для дистанційного навчання. Додаткові матеріали вчитель сам може розмістити на своєму гугл диску. Місця для посилань на диск указані в презентації.
Перегляд файлу

Українці – жертви політичних репресій.

Мико́ла Скри́пник 14 липня 1921 члена колегії ВУЧК, заступника начвідділу по боротьбі з контрреволюцією М. Скрипника призначено наркомом внутрішніх справ УСРР. Був активним провідником українізації Української СРР. Під його керівництвом була завершена українізація преси, початкового і середнього шкільництва, значною мірою було українізоване викладання у вищій школі. Крім того, Скрипник скликав у 1927 році всеукраїнську (з участю вчених і з-поза УСРР) правописну конференцію, внаслідок якої був опрацьований т. зв. «скрипниківський» правопис, затверджений у 1928 р., який усував русифікаційні впливи з української мови.  Діяльність Скрипника суперечила централізаційним планам Москви, і П. Постишев, прибувши в січні 1933 р. за дорученням Й. Сталіна в Українську СРР, всі труднощі й зриви здійснюваної тоді індустріалізації і колективізації приписував «контрреволюційній» діяльності українських націоналістів, що гуртувалися навколо Скрипника і прикривалися його авторитетом. Скрипника піддали гострій критиці й звільнили від керівництва народним комісаріатом освіти. Можливо тому, не маючи іншого виходу, Скрипник запобіг неминучій ліквідації, вчинивши самогубство.

Сергій Єфремов – один із лідерів ТУП (Товариства українських

поступовців), пізніше – голова Української партії соціалістів-федералістів, заступник

голови Центральної Ради, ідеолог і теоретик національного руху. Під час діяльності

Директорії, працював в Українській академії наук. У радянські часи був обраний

академіком, а згодом віце-президентом Всеукраїнської академії наук. Засуджений 1930р. у

справі «Спілки визволення України (СВУ)» (як один з керівників) до 10 років ув’язнення.

Олександр Шумський після розколу української партії соціалістів-

революціонерів (УПСР) був одним з провідників боротьбистів (комуністів). Після

розпуску Української комуністичної партії боротьбистів (УКП(б) вступив до складу

Комуністичної партії більшовиків України (КП(б)У) , входив до складу Центрального

Комітету партії. У 1924-1927рр. був наркомом освіти УСРР. Активно втілював у життя

політику «українізації». У 1927р. звинувачений у «націоналістичному ухильництві» (так

званий «шумськізм») і направлений на другорядну роботу в Центральний Комітет

Всесоюзної Комуністичної Партії більшовиків (ЦК ВКП(б). Під тиском розгорнутої проти

нього політичної кампанії визнав «помилковість» своєї позиції.

Микола Волобуєв у 1928р. в журналі «Більшовик України» надрукував

статтю «До проблем української економіки». У статті, спираючись на конкретні факти, він

доводив, що за радянської влади, як і в умовах царату, Україна залишається економічною

колонією Росії, а промислове будівництво на її території ведеться в інтересах російського

центру й не враховує потреб республіки. Волобуєв стверджував, що українська економіка

може вижити за рахунок власних можливостей та ресурсів і навіть стати частиною

світової економіки. Його погляди були кваліфіковані як економічна платформа «націонал- ухильництва».

 

12 українців, розстріляних у Сандармосі

Лесь Курбас (1887-1937). Народився у Самборі на Львівщині.

Видатний український режисер-реформатор, актор, теоретик театру, драматург, публіцист, перекладач.

Європеїзував український театр. Курбас створив експериментальний театр українського модернізму, вивівши його на лінію світових передових мистецьких шукань (діяльність «Березоля» 1922–1926 років). Митець пробував синтезувати національні традиції українського театру з найновішими формами європейського («Березіль» у 1927–1933 роках). Заклав основи вітчизняної акторської і режисерської школи, сказав вагоме слово в кінематографі, відкрив світові видатного драматурга Миколу Куліша, великих акторів – Амвросія Бучму, Мар'яна Крушельницького, Валентину Чистякову, Дмитра Мілютенка, Йосипа Гірняка, Наталію Ужвій.

Микола Зеров (1890-1937). Родом із Полтавщини.

Поет, перекладач античної поезії, літературознавець, лідер київських «неокласиків».

У 1920 р. М.Зеров підготував до друку «Антологію римської поезії» та «Нову українську поезію», що стали помітним явищем у тогочасному літературному житті. Із 1923 року – професор літератури Київського інституту народної освіти.

Заарештований у 1935 році й ув’язнений на 10 років на Соловки. За станом здоров'я Зеров не міг працювати лісорубом і тому прибирав кімнати господарської служби. Після закінчення роботи, у комірчині сторожа він займався перекладами та історико-літературними студіями. За багатьма свідченнями, завершив багаторічну роботу над українською версією "Енеїди" Вергілія. Рукопис цього перекладу пропав або знищений. Про це пише у листах до дружини. Останній із них датований 19 вересня 1937 року.

Аркадій Барбар (1879-1937). Родом із Полтавщини.

Працював директором департаменту народного здоров’я Української народної республіки, один із організаторів служби масового медичного обслуговування.

У 1919-1920 роках працював військовим лікарем. Згодом на кафедрі внутрішніх хвороб Київського медичного інституту. Від 1929 – член президії Медичної секції ВУАН. 18 серпня 1929 року заарештований ГПУ у справі «Спілки Визволення України». Засуджений на 8 років ув’язнення, яке відбував у Ярославльському політізоляторі та на Соловецьких островах. У концтаборі добровільно надавав медичну допомогу як ув’язненим, так і охоронцям, за що був звинувачений у продовженні контрреволюційної діяльності й трибуналом НКВД Ленінградської області 9 жовтня 1937 року засуджений до розстрілу.

Олексій Вангенгейм (1881-1937). Родом із Чернігівщини, батьки походили з голландських дворян.

Вчений-метеоролог. Організатор і перший керівник Єдиної гідрометеорологічної служби СРСР.

Брав участь у Першій світовій війні (начальник метеослужби Південно-Західного фронту в чині полковника). У 1920-х працював на керівних посадах в апараті Главнауки Наркомпросу РСФСР. Від 1928 року – професор Московського університету та член ВКП(б). Під його керівництвом було створено Бюро погоди СРСР. Автор низки наукових публікацій. Брав участь у забезпеченні першого польоту стратостата, що закінчився катастрофою у вересні 1933 року (ця обставина могла бути однією із причин арешту вченого).

Арештований 8 січня 1934 р. Отримав 10 років ув'язнення, які відбував на Соловках. Працював у табірній бібліотеці й одночасно з 1936 року – у музеї Соловецького товариства краєзнавства, проводив екскурсії у музеї, а також заняття з в’язнями, читав лекції на загальноосвітні теми.

Антін Крушельницький (1878-1937). Народився у м. Ланьцут (нині Польща).

Український письменник, літературний критик і літературознавець, педагог.

У 1918 році був членом Української Національної Ради (вищого законодавчого органу ЗУНР). Від квітня 1919 року – міністр освіти УНР, з 27 жовтня - голова педагогічної місії УНР у Відні. Після еміграції до Відня, заснував видавництво «Чайка». Наприкінці 1928 року повернувся до Львова, започаткував видавничу спілку «Нові шляхи» та однойменний журнал. У 1932-му журнал було закрито, а Крушельницького ув’язнено в в’язниці «Бригідки». Після звільнення у 1933-му створив журнал «Критика». У 1934 році разом із родиною на запрошення уряду УСРР переїхав до Харкова; отримав радянське громадянство та посаду в редакції «Української радянської енциклопедії». У 1934 році заарештований за сфабрикованим звинуваченням у «створенні центру ОУН на території України» і «підготовці терористичних актів проти представників партії і уряду», засуджений до 10 років ув’язнення, яке відбував на Соловках.

Володимир Чехівський (1876-1937). Народився на Київщині.

Український політичний і релігійний діяч. 26 грудня 1918 року – 13 лютого 1919 року – голова Ради народних міністрів і міністр закордонних справ УНР. За його керівництва 22 січня 1919 року був проголошений Акт злуки УНР і ЗУНР. Продовжував діяльність у напрямі створення і розвитку Української автокефальної православної церкви. Працював у історико-філологічному відділенні Всеукраїнської Академії наук (ВУАН), був професором медичного та політехнічного інститутів у Києві.

Заарештований у 1929 році у справі «Спілки визволення України», засуджений до розстрілу, яке замінили 10-річним ув’язненням.

Матвій Яворський (1885-1937). Родом з Люблінського воєводства (нині – Польща).

Історик, академік ВУАН (з 1929). Займався науковою працею. Брав активну участь в українському національному русі. В часи революції був спочатку в УГА, а в 1919 узяв бік червоних. З 1920-го займався викладацькою роботою – писав підручники з історії України, ретельно досліджував соціальні рухи, зокрема революційні, історію КП(б)У, питання історії філософії, марксистської методології історії. Головні праці: «Історія України у стислому нарисі» (1928), «Україна в епоху капіталізму» (1924), «Нариси з історії революційної боротьби на Україні» (1928). На початку 1930-го проти Яворського було висунуто політичні звинувачення, в 1931-му він був засуджений у справі «Українського національного центру».

Михайло Полоз (1891-1937). Народився у Харкові. Політичний діяч.

Закінчив льотну школу. Під час Першої світової війни як офіцер воював на румунському фронті. У Центральній Раді представляв УПСР, член Українського військового генерального комітету (його представник при військовому міністерстві Тимчасового уряду в Петрограді 1917 року), член української мирної делегації в Бересті (1918). Член уряду УССР від боротьбистів (голова ВРНГ). Після створення УКП (боротьбистів) у серпні 1919 року – один з керівників цієї партії. У 1920-х – член ВКП(б), ЦК КП(б)У, працював по партійній лінії у Харкові й Москві. Голова Держплану УССР (1923–1925), нарком фінансів УССР (1925–1930), заступник голови бюджетної комісії ЦВК СССР (1930–1934). Заарештований у 1934 році у «справі УВО».

Степан Рудницький (1877-1937). Уродженець м. Перемишль (нині - Польща).

Український географ та історик, засновник картографічного напрямку в українській географії, академік ВУАН.

Розробляв теоретичні і методичні основи географії. У роботах «Україна з політико-географічного становища» та «Україна з погляду політичної географії» обгрунтував територіально-географічний аспект державної незалежності української нації. У роки І Світової війни працював як військовий географ при австрійському генштабі. Експерт уряду ЗУНР. Один із засновників Українського вільного університету, у якому був деканом філософського факультету, професором. Також викладав у Львівському, Віденському, Празькому університетах. У 1926 р. переїхав до УСРР (м. Харків), де став засновником і директором Інституту географії і картографії. Крім того, очолював Краєзнавчу комісію ВУАН і Музей антропології та етнографії імені Федора Вовка. Арештований 1933 року у справі «справі УВО», засуджений до 5 років ув’язнення, яке відбував на Соловках.

Михайло Лозинський (1880-1937). Родом з Івано-Франківщини. Український учений, правник.

Здобув ступінь доктора права у Віденському університеті. Публіцист і юрист, брав участь у діяльності Союзу визволення України, член Національної ради ЗУНР, учасник Паризької мирної конференції, був заступником держсекретаря закордонних справ уряду ЗУНР (1919). Професор міжнародного права Українського вільного університету (1921-1927 роки, м. Відень, м. Прага). Прибув до УССР 1927-го, очолював кафедру права в Інституті народного господарства у Харкові (1928-1930), професор Всеукраїнського комуністичного інституту совєтського будівництва і права, старший науковий співробітник, член Комісії для вивчення совєтського права і будівництва ВУАН. Проживав у Харкові. Арештований у 1933-му у справі «справі УВО», засуджений на 10 років ув’язнення.

Мирослав Ірчан (Баб'юк Андрій Дмитрович) (1897-1937). Родом із Івано-Франківщини.

Драматург, публіцист, поет, перекладач.

У роки І Світової війни служив у Легіоні січових стрільців у складі Австро-угорської армії, пізніше – хорунжий УГА. Від 1920 року, після переходу в складі Першої галицької бригади УСС на бік Червоної армії, був членом КП(б)У, комісаром більшовицького агітпоїзда, редагував газету «Більшовик» і журнал «Галицький комуніст». У 1922-1923 роках навчався в Карловому університеті у Празі, згодом вирушив до Канади, де працював як письменник і комуністичний пропагандист. У 1932 році переїхав до УССР. У Харкові, очолював літературну організацію «Західня Україна». Арештований у 1933 році у справі «УВО», засуджений на 10 років ув’язнення.

Петро Дідушок (псевдонім Гельмер) (1889-1937). Родом зі Львівщини. Військовий і політичний діяч.

Закінчив Львівський і Берлінський університети. Офіцер, командир куреня Українських січових стрільців. У період Гетьманату – секретар Українського національного союзу, згодом секретар Директорії, дипломат УНР. Від 1920-го – секретар Закордонного бюро Української соціал-демократичної робітничої партії в Берліні (Німеччина). У 1930 році прибув до Москви під прізвищем Гельмер як економіст, начальник іноземного відділу Головного управління Цивільного повітряного флоту СССР (Аерофлот).

Арештований 1934 року за звинуваченням у належності до ОУН. Засуджений на 5 років ув’язнення, яке відбував на Соловках.

 

Перегляд файлу

Основні події та справи політичних репресій

Шахтинська справа  18 травня  6 липня 1928 у Москві. «Справа про контрреволюційну організацію інженерів та техніків, що працювали в кам'яновугільній промисловості СРСР» — сфабрикований судовий процес над «шкідниками» у вугільній промисловості у Шахтинському районі Донбасу. Перший політичний процес в СРСР, під час якого засуджено велику групу керівників вугільної промисловості. Відтак почалося організоване цькування спеціалістів з дореволюційними дипломами. Багаторічне переслідування фахівців непролетарського походження призвело до майже цілковитого винищення цього нечисленного прошарку.

 

Проце́с Спі́лки ви́зволення Украї́ни — показова сфабрикована  справа, яка викривала вигадану антирадянську організацію серед української наукової та церковної інтелігенції.

Процес відбувся над 45 керівниками і головними діячами т. зв. СВУ, у будівлі Столичного оперного театру у Харкові від 9 березня до 19 квітня 1930.

Всього до судового процесу залучено 474 осіб, при чому засуджено до розстрілу — 15, до концтаборів — 192, вислані за межі Української СРР — 87.  Процес  «СВУ» перетворювався на трагічну інтродукцію масштабного «упокорення» інтелектуальних верств України, це мав бути суд не стільки над конкретними особами, скільки над елітою періоду національно-визвольної боротьби українського народу.

 

Справа «Українського національного центру» 7 лютого 1932  над  неіснуючою «контрреволюційною організаціею» «викритою» органами ДПУ в 1931. Організації приписувалася підготовка збройного повстання з метою скинути радянську владу в Україні і встановити капіталістичний лад у формі УНР. у цій справі до ув'язнення від З до 6 років було засуджено 50 осіб. Ця справа — один із значних каральних заходів більшовицького режиму проти видатних представників старої української інтелігенції, вирішальний етап у згортанні українізації.

 

Боротьба зі «скрипніківщиною»

У 1933 р. радянські органи державної безпеки сповістили про викриття «Української військової організації» («УВО»), яка «очолювала повстанську, шпигунську і диверсійну роботу, а також саботаж у сільському господарстві». Серед арештованих у справі опинилися працівники системи освіти, представники творчої та наукової інтелігенції, які були прихильниками «українізації».

Сфабрикована справа дискредитувала колишнього народного комісара освіти М. Скрипника, ініціатора проведення політики «українізації». Його звинувачували в тому, що за період його перебування на цій посаді Наркомосвіти був «засмічений шкідницькими, контрреволюційними і націоналістичними елементами». 7 липня 1933 р. на засіданні політбюро ЦК КП(б)У відбувалось обговорення  варіанту документу М. Скрипника, в якому він повинен був «викрити» власні помилки. Однак останній зрозумів, що його загнали у глухий кут, а тому, коли почалося обговорення, пішов із зали засідання у свій робочий кабінет і там застрелився.

 

Партійні чистки

Своєрідним прологом «великого терору» була чергова «чистка» партії, яка розпочалася у 1933 р. В УСРР того року вона відбувалася у Київській, Донецькій, Одеській, Вінницькій областях, а наступного 1934 р. – у Харківській, Дніпропетровській, Чернігівській і в Молдавській АСРР. Прийом у партію тимчасово припинили. За даними, які П. Постишев навів на листопадовому пленумі ЦК КП(б)У у 1933 р., із 120 тис. членів і кандидатів у члени партії, що пройшли «чистку», станом на 15 жовтня було «вичищено» 27 тис. 500 «класово ворожих елементів».

 

«Хартія терору»

1 грудня 1934 р. після вбивства у Ленінграді С. Кірова за пропозицією Сталіна була прийнята постанова ЦВК СРСР «Про порядок ведення справ про підготовку або здійснення терористичних актів». Згідно з цієїю постановою термін розслідування зменшувався до 10-ти днів, розгляд справ у суді проводився без участі адвоката і прокурора, оскарження вироку та клопотання про помилування не дозволялося, а вирок виконувався негайно після винесення. 9 грудня 1934 р. згадані вище положення були адаптовані у кримінально-процесуальний кодекс УСРР. Режим сповна скористався загибеллю С. Кірова. Повною мірою це відчувалося в Україні. Найпершими жертвами стали представники інтелігенції – Г. Піддубний, В. Поліщук, В. Підмогильний, О. Влизько, Д. Фальківський,  М. Куліш.

 

Справа «Польської військової організації»

У 1934 р. у сфабрикованій справі «Польської військової організації» було притягнуто до відповідальності 114 осіб. За версією радянського слідства, «ПОВ» здійснювало шпигунську, диверсійно-повстанську та шкідницьку роботу, готувала інтервенцію польських військ з метою відторгнення України від СРСР та включення її у «склад буржуазної федерації під протекторатом Польщі».

Продовженням лінії терору в середовищі українських інтелектуалів стало викриття органами НКВС УСРР у 1935 р. «підпільної контрреволюційної боротьбистської організації».

25 березня 1935 р. було заарештовано і засуджено до розстрілу, який потім замінили на 10 років каторги, письменника Євгена Плужника. У 1936 р. він помер на Соловках. У лютому 1936 р. було засуджено групу українських «неокласиків» Миколу Зерова, Павла Филиповича, Ананія Лебедя, Бориса Пилипенка й Марка Вороного. Разом з ними засудили педагога Леоніда Митькевича.

 

Репресії проти національних меншин

Ще у листопаді 1933 р. на пленумі ЦК КП(б)У відзначалося «засмічення колгоспів, шкіл, клубів, інститутів польськими та німецькими фашистськими елементами» та вимагалося очистити ці організації від ворога.

 У травні 1935 р. розпочалась операція з ліквідації «фашистських організацій» у німецьких колоніях в Одеській та Дніпропетровській областях та арешту 88 колишніх працівників сільськогосподарської концесії «Друззаг».

Того ж року органи УНКВС Донецької області ліквідували в Маріупольському районі «німецьку шпигунську організацію, засновану харківським куркульством» і «велику німецьку резидентуру на оборонних підприємствах Горлівського і Краматорського районів, очолювану спеціальним агентом харківського консульства». У 1936 р. УНКВС Донецької області викрило додатково 5 «німецьких диверсійних груп», внаслідок чого було заарештовано 286 осіб, з яких 15 було розстріляно.

 

Грецька операція

12 грудня 1937-го вийшла директива №50215 НКВД, яка дала поштовх «Грецькій операції» з 15 грудня 1937р. до березня 1938р. Арешти пройшли в усіх місцях компактного проживання греків, зокрема в Криму, Одеській та Донецькій області, Харкові та Києві. За оцінками істориків, в ході операції були заарештовані від 7600 до 9400 осіб, здебільшого чоловіки. Більшість заарештованих невдовзі була розстріляна, решта – отримали 10 років ГУЛАГу. В одному тільки грецькому селі Стила на весну 1938 р. не залишилося жодного чоловіка старшого за вісімнадцять і молодшого за шістдесят років

В результаті операції була ліквідована еліта української грецької меншини. Були закриті Маріупольський грецький театр, Маріупольський грецький педагогічний технікум, грецькі національні школи. Удару було завдано по цілісному національному організму, невід’ємній складовій української історії та культури.

 

Розстріляний з’їзд кобзарів

Шукати про нього бодай побіжної згадки в радянській пресі — марна справа. Навіть в архівах колишнього НКВС-КДБ дослідники кобзарського мистецтва не можуть знайти документального підтвердження цієї жахливої трагедії. Про це можна знайти у книжці американського вченого Роберта Конквеста «Жнива скорботи»  та ще у деяких дослідників, але у них немає посилань на джерела.

На початку грудня 1930 ( за деякими даними 1932 або 1934 р.) року в Харківському оперному театрі відбувся З’їзд народних співців Радянської України, куди з різних областей було звезено 337 делегатів. Вважається що після з’їзду  повантаживши до ешелону, їх підвезли до околиць ст. Козача Лопань де і розстріляли.

 

Великий террор. У березні 1937 р. в СРСР почалася кампанія  найжорсокіших репресій.  Зловісний 1937 рік розпочався в Україні набагато раніше, ніж у інших регіонах СРСР, майже одразу після приїзду П. Постишева в 1933 р. Однак найбільші масштаби репресій спостерігалися саме в 1937-му.

2 липня 1937 р. Сталін підписав рішення ЦК ВКП(б), на основі якого з’явився таємний оперативний наказ по НКВС СРСР із визначенням розверстки «ворогів народу». – запланованих  арештів і репресій.  Вимагалося у найближчі чотири місяці викрити й репресувати 269 тис. «ворогів», із них 76 тис. – за першою категорією (розстріл),а 193 тис. – за другою (ув’язнення в тюрмі або таборі).

Перегляд файлу

Дискусія № 1. Обговорення питань актуалізації знань. Дайте відповідь на одне з питань( 2.5 бал) або задайте питання іншим ( 0.5 бала) Обов’язково перед відповіддю напишіть своє прізвище.

 

1.Назвіть основні характерні риси тоталітарного режиму. Які з них проявлялися в Радянському Союзі?

 

2.Чи застосовувала радянська влада репресії за часи військового комунізму? Чому? Які?

 

3.Як ви думаєте, чи зміниться ставлення радянської влади до свого народу з часом? Чому?

 

 

 

 

 

Перегляд файлу

Дискусія № 2.

Прочитайте вірш, проаналізуйте його та отримані під час уроку знання. Дайте відповідь на одне з питань( 2.5 бал) або задайте питання іншим ( 0.5 бала) Обов’язково перед відповіддю напишіть своє прізвище.

Ігор Кохановський “Закони діалектики” 1989р.

Сначала били самых родовитых,

Потом стреляли самых работящих,

Потом ряды бессмысленно убитых

Росли из тысяч самых немолчащих.

Среди последних — всё интеллигенты,

Радетели достоинства и чести,

Негодные в работе инструменты

Для механизма поголовной лести.

В подручных поощряя бесталанность,

Выискивала власть себе подобных.

В средневековье шла тоталитарность,

Создав себе империю удобных,

Послушных, незаметных, молчаливых,

Готовых почитать вождём бездарность,

Изображать воистину счастливых,

По праву заслуживших легендарность ...

Держава, обессиленная в пытках,

Ещё не знала о потерях сущих,

Не знала, что КОЛИЧЕСТВО убитых

Откликнется ей КАЧЕСТВОМ живущих.

 

Які люди попадали під репресії? Чому?

 

Як політичні репресії вплинули на формування морального ідеалу  та спосіб життя “радянської людини”?

Чи були репресії шляхом до формування “культу особи” Сталіна? Чому?

 

 

 

 

 

Перегляд файлу

 робота Чупіки С.М., вчителя ЗОШ № 45 м. Маріуполя.

Дистанційний  урок. 10 клас, історія України.

Тема: Масові репресії в радянській Україні.

Мета:

  • Схарактеризувати сутність і мету проведення масових репресій на території УРСР в 1928-1938роках,  особливості судових процесів та звинувачень, дати визначення ключовим поняттям;
  • розвивати комунікативну, інформаційну та самоосвітню компетентності та критичне мислення;  розвивати вміння пояснювати, аналізувати й  систематизувати історичний матеріал шляхом інформаційно-комунікативних технологій; вдосконалювати навички дискусії.
  • на прикладі злочинної суті сталінського тоталітарного режиму  виховувати стремління протистояти злочинним намірам тоталітарних режимів, виховувати повагу до демократичних цінностей і прав людини як найвищої цінності.

Очікувані результати: після уроку учні зможуть

  • називати причини, мету репресій;
  • Встановлювати хронологічну послідовність подій, головних процесів та називати жертв терору та основні звинувачення;
  • Надавати відповіді на ключові питання уроку користуючись історичними джерелами;
  • Вести дискусію з іншими учнями аргументуючи відповідь отриманими знаннями

Обладнання:  підручник для 10 класу закладів загальної середньої освіти / В. С. Власов, С. В. Кульчицький. – Київ : Літера ЛТД, 2018. – 256 с., презентація, підбірка історичних джерел – візуальних та документів, наявність класу на платформі https://classroom.google.com,   доступ до ресурсу https://time.graphics/ru/ ,  документи на гул диску у спільному доступі для ведення дискусії.

 

 

Хід уроку ( пояснення)

Урок рекомендовано розміщувати на платформі https://classroom.google.com

Учні отримують завдання у вигляді презентації в якому є основні завдання, інструкції, пояснення і посилання на файли з історичними джерелами, додатковими матеріалами, посилання для виконання завдань і підсумкової роботи.

Завдання спрямовані на розвиток різних компетентностей, розраховані на різний рівень підготовки і здібностей учнів, на рівень володіння інформаційними технологіями.

Час виконання: 2-3 дні, залежно від розкладу занять.

Форма виконання завдань:

  • дві загальні дискусії, де оцінюються відповіді і уміння ставити питання іншим.
  • Письмова відповідь на питання від коротких і простих до пояснень з аргументуванням.
  • Додаткові творчі завдання( що передбачають високий рівень інформаційними технологіями і критичним мисленням).

Список використаної літератури:

  1.          Підручник для 10 класу закладів загальної середньої освіти / В. С. Власов, С. В. Кульчицький. – Київ : Літера ЛТД, 2018. – 256 с.,
  2.          Історія України : Хрестоматія / Упоряд. В.М. Литвин. — К. : Наук, думка, 2013. — 1056 с.
  3.          Грецька операція НКВС 1937-1938р.: до і після. https://day.kyiv.ua/uk/article/ukrayinci-chytayte/grecka-operaciya-nkvs-1937-1938-r-do-i-pislya
  4.          Інститут національної пам’яті. Інформаційні матеріали до 80х. роковин «великого терору» в Україні. https://old.uinp.gov.ua/methodicmaterial/informatsiini-materiali-do-80-kh-rokovin-velikogo-teroru-v-ukraini
  5.          Інститут національної пам’яті. Річниця грецької операції НКВС. https://old.uinp.gov.ua/news/sogodni-richnitsya-gretskoi-operatsii-nkvd
  6.          Політичні репресії в УРСР кін. 1920х – І пол.. 1930х рр..  http://www.territoryterror.org.ua/uk/history/1919-1939/ussr/srsr7/
Перегляд файлу

Українці – жертви політичних репресій.

Мико́ла Скри́пник 14 липня 1921 члена колегії ВУЧК, заступника начвідділу по боротьбі з контрреволюцією М. Скрипника призначено наркомом внутрішніх справ УСРР. Був активним провідником українізації Української СРР. Під його керівництвом була завершена українізація преси, початкового і середнього шкільництва, значною мірою було українізоване викладання у вищій школі. Крім того, Скрипник скликав у 1927 році всеукраїнську (з участю вчених і з-поза УСРР) правописну конференцію, внаслідок якої був опрацьований т. зв. «скрипниківський» правопис, затверджений у 1928 р., який усував русифікаційні впливи з української мови.  Діяльність Скрипника суперечила централізаційним планам Москви, і П. Постишев, прибувши в січні 1933 р. за дорученням Й. Сталіна в Українську СРР, всі труднощі й зриви здійснюваної тоді індустріалізації і колективізації приписував «контрреволюційній» діяльності українських націоналістів, що гуртувалися навколо Скрипника і прикривалися його авторитетом. Скрипника піддали гострій критиці й звільнили від керівництва народним комісаріатом освіти. Можливо тому, не маючи іншого виходу, Скрипник запобіг неминучій ліквідації, вчинивши самогубство.

Сергій Єфремов – один із лідерів ТУП (Товариства українських

поступовців), пізніше – голова Української партії соціалістів-федералістів, заступник

голови Центральної Ради, ідеолог і теоретик національного руху. Під час діяльності

Директорії, працював в Українській академії наук. У радянські часи був обраний

академіком, а згодом віце-президентом Всеукраїнської академії наук. Засуджений 1930р. у

справі «Спілки визволення України (СВУ)» (як один з керівників) до 10 років ув’язнення.

Олександр Шумський після розколу української партії соціалістів-

революціонерів (УПСР) був одним з провідників боротьбистів (комуністів). Після

розпуску Української комуністичної партії боротьбистів (УКП(б) вступив до складу

Комуністичної партії більшовиків України (КП(б)У) , входив до складу Центрального

Комітету партії. У 1924-1927рр. був наркомом освіти УСРР. Активно втілював у життя

політику «українізації». У 1927р. звинувачений у «націоналістичному ухильництві» (так

званий «шумськізм») і направлений на другорядну роботу в Центральний Комітет

Всесоюзної Комуністичної Партії більшовиків (ЦК ВКП(б). Під тиском розгорнутої проти

нього політичної кампанії визнав «помилковість» своєї позиції.

Микола Волобуєв у 1928р. в журналі «Більшовик України» надрукував

статтю «До проблем української економіки». У статті, спираючись на конкретні факти, він

доводив, що за радянської влади, як і в умовах царату, Україна залишається економічною

колонією Росії, а промислове будівництво на її території ведеться в інтересах російського

центру й не враховує потреб республіки. Волобуєв стверджував, що українська економіка

може вижити за рахунок власних можливостей та ресурсів і навіть стати частиною

світової економіки. Його погляди були кваліфіковані як економічна платформа «націонал- ухильництва».

 

12 українців, розстріляних у Сандармосі

Лесь Курбас (1887-1937). Народився у Самборі на Львівщині.

Видатний український режисер-реформатор, актор, теоретик театру, драматург, публіцист, перекладач.

Європеїзував український театр. Курбас створив експериментальний театр українського модернізму, вивівши його на лінію світових передових мистецьких шукань (діяльність «Березоля» 1922–1926 років). Митець пробував синтезувати національні традиції українського театру з найновішими формами європейського («Березіль» у 1927–1933 роках). Заклав основи вітчизняної акторської і режисерської школи, сказав вагоме слово в кінематографі, відкрив світові видатного драматурга Миколу Куліша, великих акторів – Амвросія Бучму, Мар'яна Крушельницького, Валентину Чистякову, Дмитра Мілютенка, Йосипа Гірняка, Наталію Ужвій.

Микола Зеров (1890-1937). Родом із Полтавщини.

Поет, перекладач античної поезії, літературознавець, лідер київських «неокласиків».

У 1920 р. М.Зеров підготував до друку «Антологію римської поезії» та «Нову українську поезію», що стали помітним явищем у тогочасному літературному житті. Із 1923 року – професор літератури Київського інституту народної освіти.

Заарештований у 1935 році й ув’язнений на 10 років на Соловки. За станом здоров'я Зеров не міг працювати лісорубом і тому прибирав кімнати господарської служби. Після закінчення роботи, у комірчині сторожа він займався перекладами та історико-літературними студіями. За багатьма свідченнями, завершив багаторічну роботу над українською версією "Енеїди" Вергілія. Рукопис цього перекладу пропав або знищений. Про це пише у листах до дружини. Останній із них датований 19 вересня 1937 року.

Аркадій Барбар (1879-1937). Родом із Полтавщини.

Працював директором департаменту народного здоров’я Української народної республіки, один із організаторів служби масового медичного обслуговування.

У 1919-1920 роках працював військовим лікарем. Згодом на кафедрі внутрішніх хвороб Київського медичного інституту. Від 1929 – член президії Медичної секції ВУАН. 18 серпня 1929 року заарештований ГПУ у справі «Спілки Визволення України». Засуджений на 8 років ув’язнення, яке відбував у Ярославльському політізоляторі та на Соловецьких островах. У концтаборі добровільно надавав медичну допомогу як ув’язненим, так і охоронцям, за що був звинувачений у продовженні контрреволюційної діяльності й трибуналом НКВД Ленінградської області 9 жовтня 1937 року засуджений до розстрілу.

Олексій Вангенгейм (1881-1937). Родом із Чернігівщини, батьки походили з голландських дворян.

Вчений-метеоролог. Організатор і перший керівник Єдиної гідрометеорологічної служби СРСР.

Брав участь у Першій світовій війні (начальник метеослужби Південно-Західного фронту в чині полковника). У 1920-х працював на керівних посадах в апараті Главнауки Наркомпросу РСФСР. Від 1928 року – професор Московського університету та член ВКП(б). Під його керівництвом було створено Бюро погоди СРСР. Автор низки наукових публікацій. Брав участь у забезпеченні першого польоту стратостата, що закінчився катастрофою у вересні 1933 року (ця обставина могла бути однією із причин арешту вченого).

Арештований 8 січня 1934 р. Отримав 10 років ув'язнення, які відбував на Соловках. Працював у табірній бібліотеці й одночасно з 1936 року – у музеї Соловецького товариства краєзнавства, проводив екскурсії у музеї, а також заняття з в’язнями, читав лекції на загальноосвітні теми.

Антін Крушельницький (1878-1937). Народився у м. Ланьцут (нині Польща).

Український письменник, літературний критик і літературознавець, педагог.

У 1918 році був членом Української Національної Ради (вищого законодавчого органу ЗУНР). Від квітня 1919 року – міністр освіти УНР, з 27 жовтня - голова педагогічної місії УНР у Відні. Після еміграції до Відня, заснував видавництво «Чайка». Наприкінці 1928 року повернувся до Львова, започаткував видавничу спілку «Нові шляхи» та однойменний журнал. У 1932-му журнал було закрито, а Крушельницького ув’язнено в в’язниці «Бригідки». Після звільнення у 1933-му створив журнал «Критика». У 1934 році разом із родиною на запрошення уряду УСРР переїхав до Харкова; отримав радянське громадянство та посаду в редакції «Української радянської енциклопедії». У 1934 році заарештований за сфабрикованим звинуваченням у «створенні центру ОУН на території України» і «підготовці терористичних актів проти представників партії і уряду», засуджений до 10 років ув’язнення, яке відбував на Соловках.

Володимир Чехівський (1876-1937). Народився на Київщині.

Український політичний і релігійний діяч. 26 грудня 1918 року – 13 лютого 1919 року – голова Ради народних міністрів і міністр закордонних справ УНР. За його керівництва 22 січня 1919 року був проголошений Акт злуки УНР і ЗУНР. Продовжував діяльність у напрямі створення і розвитку Української автокефальної православної церкви. Працював у історико-філологічному відділенні Всеукраїнської Академії наук (ВУАН), був професором медичного та політехнічного інститутів у Києві.

Заарештований у 1929 році у справі «Спілки визволення України», засуджений до розстрілу, яке замінили 10-річним ув’язненням.

Матвій Яворський (1885-1937). Родом з Люблінського воєводства (нині – Польща).

Історик, академік ВУАН (з 1929). Займався науковою працею. Брав активну участь в українському національному русі. В часи революції був спочатку в УГА, а в 1919 узяв бік червоних. З 1920-го займався викладацькою роботою – писав підручники з історії України, ретельно досліджував соціальні рухи, зокрема революційні, історію КП(б)У, питання історії філософії, марксистської методології історії. Головні праці: «Історія України у стислому нарисі» (1928), «Україна в епоху капіталізму» (1924), «Нариси з історії революційної боротьби на Україні» (1928). На початку 1930-го проти Яворського було висунуто політичні звинувачення, в 1931-му він був засуджений у справі «Українського національного центру».

Михайло Полоз (1891-1937). Народився у Харкові. Політичний діяч.

Закінчив льотну школу. Під час Першої світової війни як офіцер воював на румунському фронті. У Центральній Раді представляв УПСР, член Українського військового генерального комітету (його представник при військовому міністерстві Тимчасового уряду в Петрограді 1917 року), член української мирної делегації в Бересті (1918). Член уряду УССР від боротьбистів (голова ВРНГ). Після створення УКП (боротьбистів) у серпні 1919 року – один з керівників цієї партії. У 1920-х – член ВКП(б), ЦК КП(б)У, працював по партійній лінії у Харкові й Москві. Голова Держплану УССР (1923–1925), нарком фінансів УССР (1925–1930), заступник голови бюджетної комісії ЦВК СССР (1930–1934). Заарештований у 1934 році у «справі УВО».

Степан Рудницький (1877-1937). Уродженець м. Перемишль (нині - Польща).

Український географ та історик, засновник картографічного напрямку в українській географії, академік ВУАН.

Розробляв теоретичні і методичні основи географії. У роботах «Україна з політико-географічного становища» та «Україна з погляду політичної географії» обгрунтував територіально-географічний аспект державної незалежності української нації. У роки І Світової війни працював як військовий географ при австрійському генштабі. Експерт уряду ЗУНР. Один із засновників Українського вільного університету, у якому був деканом філософського факультету, професором. Також викладав у Львівському, Віденському, Празькому університетах. У 1926 р. переїхав до УСРР (м. Харків), де став засновником і директором Інституту географії і картографії. Крім того, очолював Краєзнавчу комісію ВУАН і Музей антропології та етнографії імені Федора Вовка. Арештований 1933 року у справі «справі УВО», засуджений до 5 років ув’язнення, яке відбував на Соловках.

Михайло Лозинський (1880-1937). Родом з Івано-Франківщини. Український учений, правник.

Здобув ступінь доктора права у Віденському університеті. Публіцист і юрист, брав участь у діяльності Союзу визволення України, член Національної ради ЗУНР, учасник Паризької мирної конференції, був заступником держсекретаря закордонних справ уряду ЗУНР (1919). Професор міжнародного права Українського вільного університету (1921-1927 роки, м. Відень, м. Прага). Прибув до УССР 1927-го, очолював кафедру права в Інституті народного господарства у Харкові (1928-1930), професор Всеукраїнського комуністичного інституту совєтського будівництва і права, старший науковий співробітник, член Комісії для вивчення совєтського права і будівництва ВУАН. Проживав у Харкові. Арештований у 1933-му у справі «справі УВО», засуджений на 10 років ув’язнення.

Мирослав Ірчан (Баб'юк Андрій Дмитрович) (1897-1937). Родом із Івано-Франківщини.

Драматург, публіцист, поет, перекладач.

У роки І Світової війни служив у Легіоні січових стрільців у складі Австро-угорської армії, пізніше – хорунжий УГА. Від 1920 року, після переходу в складі Першої галицької бригади УСС на бік Червоної армії, був членом КП(б)У, комісаром більшовицького агітпоїзда, редагував газету «Більшовик» і журнал «Галицький комуніст». У 1922-1923 роках навчався в Карловому університеті у Празі, згодом вирушив до Канади, де працював як письменник і комуністичний пропагандист. У 1932 році переїхав до УССР. У Харкові, очолював літературну організацію «Західня Україна». Арештований у 1933 році у справі «УВО», засуджений на 10 років ув’язнення.

Петро Дідушок (псевдонім Гельмер) (1889-1937). Родом зі Львівщини. Військовий і політичний діяч.

Закінчив Львівський і Берлінський університети. Офіцер, командир куреня Українських січових стрільців. У період Гетьманату – секретар Українського національного союзу, згодом секретар Директорії, дипломат УНР. Від 1920-го – секретар Закордонного бюро Української соціал-демократичної робітничої партії в Берліні (Німеччина). У 1930 році прибув до Москви під прізвищем Гельмер як економіст, начальник іноземного відділу Головного управління Цивільного повітряного флоту СССР (Аерофлот).

Арештований 1934 року за звинуваченням у належності до ОУН. Засуджений на 5 років ув’язнення, яке відбував на Соловках.

 

Зміст слайдів
Номер слайду 1

Тема: Масові репресії в радянській Україні.

Номер слайду 2

Маршрут роботи на уроці: Використовуйте для опрацювання підручник Історія України (рівень стандарту) : підручник для 10 класу закладів загальної середньої освіти / В. С. Власов, С. В. Кульчицький. – Київ : Літера ЛТД, 2018. – 256 с. http://files.pidruchnyk.com.ua/uploads/book/10-klas-istorija-ukrajini-vlasov-2018-stand.pdf та додаткові матеріали за посиланнями. На усі питання позначені синім кольором відповідайте на тому https://classroom.google.com де розташовано урок. Всі завдання позначені червоним кольором виконуйте за посиланням. Додаткові творчі завдання позначені фіолетовим кольором виконуйте на сайті https://classroom.google.com Вони не обов'язкові для виконання і будуть оцінюватись окремо.

Номер слайду 3

Після уроку ви зможете:називати причини, мету і звинувачення за репересій;Встановлювати хронологічну послідовність подій, головних процесів та називати жертв терору;Надавати відповіді на ключові питання уроку користуючись історичними джерелами;Вести дискусію з іншими учнями аргументуючи відповідь отриманими знаннями… Ваші очікування від уроку.(сформулюйте самі для себе)

Номер слайду 4

Дискусія № 1. Пригадайте з вивченого раніше і поміркуйте:1. Назвіть основні характерні риси тоталітарного режиму. Які з них проявлялися в Радянському Союзі?2. Чи застосовувала радянська влада репресії за часи військового комунізму? Чому? Які? 3. Як ви думаєте, чи зміниться ставлення радянської влади до свого народу з часом? Чому?Перейдіть за посиланням до загального обговорення і дайте відповідь на одне з питань. Задавайте питання іншим учасникам дискусії.https:// (вчитель сам робить посилання на свій диск)

Номер слайду 5

У 1930-х рр. у СРСР остаточно визрів тоталітарний режим, заснований на системі насильства, позбавленні людей елементарних прав і свобод, на політичній диктатурі вождів партії, яка уособлювала «соціалістичну» державу. Проте репресії почалися набагато раніше, в цей час вони увійшли в свою наймасштабнішу фазу.

Номер слайду 6

За період «Великого терору» на території УРСР, за оцінками істориків, було засуджено 198918 осіб, з яких близько двох третин – до розстрілу. Решту було відправлено до в`язниць та таборів. Масові репресивні операції за задумом Й. Сталіна, мали завершити двадцятилітню боротьбу з «соціально-ворожими елементами», упокорити населення шляхом масового терору, утвердити авторитарний стиль керівництва та здійснити «кадрову революцію». Підставою для розгортання терору була теза Й. Сталіна про загострення класової боротьби в міру успіхів соціалістичного будівництва.

Номер слайду 7

Судові процеси проходили один за другим. Часто безпідставні та сфальсифіковані, вони ставили за мету одне – зламати українську інтелігенцію як ядро суспільного життя в республіці. Через горнило репресій пройшли майже всі видатні діячі часів революції, українських визвольних змагань, культурні діячі 20х років. Додатковий матеріал для опрацювання: Українці – жертви політичних репресій. https:// (вчитель сам робить посилання на свій диск)

Номер слайду 8

Найчастіші звинувачення були:“Шкідництво”“Антирадянська пропаганда”Шпигунство на іноземну розвідку – німецьку, польську, грецьку, тощо.( найчастіше національні меншини)Заколот з метою повалення радянської влади. Націоналістична діяльність. Класова належність ( вороги народу)Релігійна діяльність. Додатковий матеріал для опрацювання: Основні події та процеси політичних репресій. https:// (вчитель сам робить посилання на свій диск) Творче завдання: Розташуйте події політичних репресійв Україні на лінії часу користуючись ресурсом https://time.graphics/ru/ Посилання на роботу зробіть в коментарях в завданні на класрум

Номер слайду 9

Робота з історичними джерелами. Ознайомтесь з історичними документами за посиланням і світлинами з наступних слайдів та дайте відповіді на питання:1. Які засоби застосовували органи НКВС під час слідчих дій і судових процесів?2. Які найгучніші були справи? Хто був засуджений?3. Як ставились до цих подій за кордоном?Посилання на історичні документи https:// (вчитель сам робить посилання на свій диск)

Номер слайду 10

Члени «Спілки визволення України» під час судового процесу. м. Харків, 1930 р.

Номер слайду 11

Транспортування звинувачених у «Шахтинській справі», 1928р.

Номер слайду 12

В'язні Соловецьких таборів на роботі у порту.

Номер слайду 13

Прокладання залізниці на Соловках.

Номер слайду 14

Рішення “трійки” замість судового розгляду

Номер слайду 15

Биківнянський ліс(Київщина). Тут у 1936–1941 рр. таємно ховали розстріляних органами НКВС репресованих осіб, зрівнюючи могили із землею. На сьогодні, за виявленими й опрацьованими документами, встановлено прізвища 14 191 особи. На думку дослідників, у Биківні поховано не менш як 100 тис. людей.

Номер слайду 16

Урочище Сандармох (Карелія, Росія) розстріляно близько 7 тисяч людей 60 національностей і дев’яти релігійних конфесій. Серед них понад 677 українців. Найбільшу групу в’язнів  розстріляли з 27 жовтня по 4 листопада 1937 року – 1111осіб, з них -201 українець(Лесь Курбас,Микола Куліш,  та ін..) Ці масові розстріли приурочили до 20-річчя так званої «Жовтневої революції».

Номер слайду 17

Завдання: Користуючись всією опрацьованою інформаією слайдів та тексту параграфа 23 підручника Та дайте відповіді на питання:4. Дайте пояснення поняттям “чистки”, “націонал ухильництво”, вороги народу, безбожна пятирічка. 5. Кого і за що звинувачували в націонал ухильництві?6. Назвіть відомих українців, що постраждали внаслідок репресій.7. Які три наслідки політичних репресій ви вважаєте найбільшими злочинами (підручник, с. 160) Чому?

Номер слайду 18

Завдання: користуючись різними джерелами інформації підтвердіть або спростуйте дану версію. Чому про деякі події тих часів так важко знайти інформацію і довести їх існування?

Номер слайду 19

Дискусія № 2. Прочитайте вірш, проаналізуйте його та отримані під час уроку знання і перейдіть за посиланням до загального обговорення та дайте відповідь на одне з питань. Задавайте питання іншим учасникам дискусії. Які люди попадали під репресії? Чому?Як політичні репресії вплинули на формування морального ідеалу та спосіб життя “радянської людини”? Чи були репресії шляхом до формування “культу особи” Сталіна? Чому?https://(вчитель сам робить посилання на свій диск)

Номер слайду 20

Ігор Кохановський. «Закони діалектики» 1989р. Сначала били самых родовитых,Потом стреляли самых работящих,Потом ряды бессмысленно убитых. Росли из тысяч самых немолчащих. Среди последних — всё интеллигенты,Радетели достоинства и чести,Негодные в работе инструменты. Для механизма поголовной лести. В подручных поощряя бесталанность,Выискивала власть себе подобных. В средневековье шла тоталитарность,Создав себе империю удобных,Послушных, незаметных, молчаливых,Готовых почитать вождём бездарность,Изображать воистину счастливых,По праву заслуживших легендарность... Держава, обессиленная в пытках,Ещё не знала о потерях сущих,Не знала, что КОЛИЧЕСТВО убитых. Откликнется ей КАЧЕСТВОМ живущих.

Номер слайду 21

Підведемо підсумки: Ви опрацювали інформацію підручника, додаткову інформацію, історичні джерела – документи та фотоматеріали. На їх основі ви взяли участь у двох дискусіях, вступній та підсумковій, кожна з яких оцінюється по 6 балів. Виконали контрольне завдання із 7 питань, яке максимально оцінюється в 12 балів і відправите його на перевірку на платформі https://classroom.google.com Хтось зацікавився темою настільки, що вже шукає додаткову інформацію щодо творчого завдання. Тепер прийшов час повернутися до слайду № 3 і звірити наші очікування: Чи все вдалося? чи є ще питання по темі? Які відчуття від роботи? Можете свої думки написати в коментарях під завданням. А для отримання додаткових знань і вражень пропоную переглянути художній фільм “Поводир”.https://www.youtube.com/watch?v=ea. Y2c. J2c. Hxk

zip
Додано
3 квітня 2020
Переглядів
1525
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку