Україна в геополітичних планах країн Антанти і Центральних держав. Урок

Тема: Україна в геополітичних планах країн Антанти і Центральних держав.

Мета: навчальна:

    розкрити основні територіальні претензії різних держав, розглянути ставлення українських політичних сил до майбутньої війни, з’ясувати особливості політичного життя на початку Першої світової війни, охарактеризувати роботу різних діячів щодо становлення майбутнього України.

     розвиваюча:

     продовжити працювати з історичними картами, документами, аналізувати фотодокументи.

     виховна:

    продовжити роботу над вихованням в учнів почуття поваги і гордості за український народ, його відомих діячів.

Тип уроку: Комбінований.

Обладнання: підручник «Власов В.С. Історія України (рівень стандарту) : підручник для 10 класу закладів загальної середньої освіти. – Київ: Літера ЛТД, 2018. – 256 с.»

Література:

1. Кормич Л. І. , Багацький В. В. Історія України : підручник – Київ : Алерта, 2006. – 412 с.

2. Історія України. Документи і матеріали / Упоряд. І.М. Скирда – Х.: Вид-во «Ранок», 2009 – 256 с.

Хід уроку

I – Перевірка д./з.

Бліцопитування.

• Як називається період в історії України, який тривав у 1914- 1917 рр.?
• Коли розпочалась Друга світова війна?
• У складі яких держав перебували українські землі на початку ХХ ст..?
• Які народи проживали на теренах України?
• Коли відбулось утвердження радянського ладу в Україні?
• Де проживала переважна більшість українського населення?

IІ – Актуалізація опорних знань та мотивація навчальної діяльності.

На початку ХХ ст.. українці не мали власної державності та перебували під владою двох імперій. Як називались ці країни? Цілком зрозуміло, що особливими правами українство не було наділене, а навпаки зазнавали постійних утисків. Україна є надзвичайно багатою територією. А як ви думаєте, що саме є найбільшим нашим багатством? Тому і не дивно, що інші країни прагнули мати ці землі у своїх розпорядженнях, а щоб змінити кордони держав, було потрібно лише одне…Війна.

IІI – Засвоєння нових ЗУН.

План

1. Перша світова війна: причини та передумови.
2. Місце України в цілях Антанти та Центральних держав.
3. Ставлення до війни українських політичних сил Наддніпрянщини.
4. Західноукраїнські політичні організації, утворені на початку Першої світової війни.

1.Перша світова війна: причини та передумови.

Перша світова війна була закономірним результатом гострих суперечностей між великими світовими державами. Ще в 1879 р. Німеччина уклала військовий союз з Австро-Угорщиною, а в 1882 р. - з Італією. Так виник Троїстий союз, до якого згодом приєдналася Туреччина. У 1904-1907 рр. сформувався союз Англії, Франції і Росії - Антанта.

Головним був англо-німецький економічний, військово-морський і колоніальний антагонізм. Німеччина мріяла захопити значну частину колоній Англії. Обидві країни, ведучи боротьбу за перевагу на морях, нарощували свої військово-морські сили. Франко-німецькі суперечності почалися через землі, відібрані у Франції після франко-прусської війни 1870-1871 рр.

Особливої гостроти набули суперечності великих країн на Балканах і Близькому Сході. Німеччина намагалася розширити тут сферу свого впливу, а Австро-Угорщина після анексії Боснії та Герцеговини готувалася захопити Сербію. Росія прагнула зберегти і розширити свої політичні позиції на Балканах, захопити протоки і Константинополь, Західну Україну.

Безпосереднім приводом до розв'язання світової війни стало вбивство спадкоємця австро-угорського престолу ерцгерцога Франца Фердинанда 28 червня 1914 р. у боснійському місті Сараєво. Цей замах був терористичним актом помсти за пригнічення, якого зазнавало слов'янське населення від Австро-Угорщини. Зразу після сараєвського вбивства Німеччина посилено підштовхувала Австро-Угорщину до війни проти Сербії. Австро-Угорщина пред'явила Сербії ультиматум, і хоча в цілому його було прийнято, Австро-Угорщина оголосила Сербії війну. У відповідь Росія, як гарант незалежності Сербії, розпочала загальну мобілізацію, після чого Німеччина оголосила їй війну. Далі у війну вступили Англія та Франція.

У перші дні війни про свій нейтралітет оголосили Болгарія, Греція, Іспанія, Португалія, Голландія, Данія, Швеція, Норвегія, США, Італія, Румунія, Туреччина, а також більшість країн Латинської Америки. Проте Туреччина на другий день війни підписала таємний договір з Німеччиною і пропустила через Дарданелли два німецьких крейсери і кілька допоміжних суден, що значно посилило турецький флот на Чорному морі.

Як тільки розпочалася війна в Європі, Японія дійшла висновку, що настав час для вторгнення в Китай і встановлення панування на Тихому океані. Спочатку вона пред'явила Німеччині ультиматум, щоб та відвела з японських і китайських вод німецькі військово-морські сили. Так як Німеччина відмовилася прийняти ультиматум, Японія оголосила їй війну й обложила фортецю Циндао, яку та орендувала в Китаї. Японія також захопила у німців Маршалові, Каролінські та Маріанські острови.

Таким чином, війна стала світовою. Понад чотири роки тривала ця жахлива бійня, в яку були втягнуті 36 країн з населенням понад 1,5 млрд. чоловік, тобто 75% населення земної кулі. В армії воюючих країн було мобілізовано понад 73 млн. чоловік.

2.Місце України в цілях Антанти та Центральних держав.

Особливе місце у планах різних держав займала Україна. Які саме, зараз ви з’ясуєте, працюючи з підручником та складете таблицю в зошитах як на зразку на ст. 11.

3.Ставлення до війни українських політичних сил Наддніпрянщини

Становище в українському громадсько-політичному русі напередодні Першої світової війни було складним. На Наддніпрянській Україні в громадському і політичному житті в основному домінують течії та ідеї соціалізму та демократії, які значно підривали сили національного руху.

Невиразні українські партії соціалістичного і демократичного спрямування домагалися тільки соціальних реформ, які б поліпшили економічне життя суспільства. Часом це були радикальні, революційні заклики до змін всього суспільного ладу, але з позицій загальноросійських. В національному ж питанні обмежувалися вимогами автономії в складі Росії. 

Та найяскравіше проявився український політичний рух в період між 1905 і 1917 pp. у двох організаціях — в ТУП та УСДРП. ТУП було в контакті з російською ліберальною опозицією («кадетами»). Майже щороку відбувалися нелегальні з'їзди цієї організації, на яких обговорювалися політичні та культурні проблеми.

Провідниками ТУПу були: М.Грушевський, Є.Чикаленко, С.Єфремов та ін. ТУП належало до утвореного в 1911 р. всеросійського товариства автономістів-федералістів різних народів Росії. На виборах в Думу ТУП балатувалося з російськими кадетами. Кадети, в свою чергу, перед 1912 р. зобов'язалися перед українськими виборцями обстоювати в Думі впровадження початкової, середньої і вищої освіти в Україні рідною мовою.

Відносини між ТУПом і кадетами були на диво тісні. Деякі тупівці були навіть членами російської кадетської партії, але не навпаки. Перед своїми виступами в Думі депутати від кадетів зверталися до діячів ТУП за інформацією, якщо в Думі порушувалося українське питання.

Обережна тактика діячів ТУПу дала змогу цій організації зберегти свій політичний провід від переслідувань властей аж до 1915 р. Щоденна газета «Рада», хоч іноді і в дуже лояльному тоні, зазначала позицію поміркованих елементів українського громадянства. Вплив ТУПу та його преси ширився в основному серед української культурницької інтелігенції.

Як тільки почалася війна Росії з Австрією, то зараз же на Наддніпрянській Україні була заборонена вся українська преса. Російська влада навіть не зважала на те, що, наприклад, єдина щоденна українська газета «Рада» закликала українців боронити російську державу від зовнішніх ворогів. Та ні лояльність української преси у відношенні до влади, ні вузька її цілеспрямованість не спасли газету від закриття.

Коли делегація з України звернулася було на початку війни до міністра Сазонова зі скаргою на закриття владою місцевих газет, то міністр відповів, що саме тепер прийшов відповідний час на те, щоб зробити кінець українству.

Перед УСДРП в її роботі серед міського пролетаріату, що легко піддавався русифікації, стояла стара проблема цілого українського визвольного руху — боротьба за національну свідомість українських робітників.

В той же час в Україні не було кому зробити заяву про стан справ і про позицію українців у війні, бо лідер української інтелігенції М. Грушевський знаходився в Карпатах на лікуванні.

Становище врятував Симон Петлюра. Він виступив у Москві в редагованому ним же українському журналі «Украинская жизнь» зі статтею-відозвою «Війна і українці». В ній він висловив відношення журналу і української інтелігенції в Росії до війни. І хоч відозва С. Петлюри була витримана в дусі толерантності і патріотизму, це не врятувало «Украинскую жизнь» від закриття.

Українських соціал-демократів тривожили плани і наміри царату стосовно українського руху. У відозві до Конгресу Соціалістичного Інтернаціоналу в Базелі в 1913 р. вони писали: «...Царат бачить в Галичині огнище українського життя, якого іскри перелетять на російську Україну і спалять трухлий будинок царату.»

4.Західноукраїнські політичні організації, утворені на початку Першої світової війни.

Російські чиновники були праві у своїх поглядах на інтелігенцію Західної України. Адже вже на початку Першої світової війни саме вони розпочали свою активну діяльність.

Зараз ми розділимось на дві групи. Кожна з груп отримає документ, а також матеріал підручника та в кінці зробить загальну характеристику таких політичних організацій як ГУР та СВУ.

Група І . Головна Українська Рада. Документ :

« Із Маніфесту Головної Української Ради» 1914 р.

« Представники українського народу в Галичині, усіх політичних напрямків, яких лучить один національний ідеал, зібралися в Головну Українську Раду, яка має бути висловом одної думки і одної волі українського народу. Коли не можемо війни відвернути, то мусимо старатися, щоби ті жертви, яких вона від нас вимагає, не пішли намарно, щоби кров батьків принесла добро дітям. Дорога наша ясна. Ненаситність царської імперії загрожує нашому національному життю. Історичний ворог України не може спокійно дивитися, що не вся Україна в його руках. Перемога Росії мала би принести українському народові Австро-Угорської монархії те саме ярмо, у якому стоне 30 мільйонів українського народу в Російській імперії. Теперішня хвиля кличе український народ стати однодушно проти царської імперії, при тій державі, у якій українське національне життя найшло свободу розвитку.

Перемога Австро-Угорської монархії буде нашою перемогою. І чим більше буде поразка Росії, тим швидше виб'є година визволення України. Нехай цей поклик найде відгомін у кожнім українськім серці! Нехай збудить у нашому народі давнє козацьке завзяття! Нехай українське громадянство віддасть усі свої матеріальні і моральні сили на те, щоби історичний ворог України був розбитий! Нехай на руїнах царської імперії зійде сонце вільної України!»

Група ІІ. Союз визволення України. Документ:

« Із платформи Союзу визволення України» 1914 р.

«Українські землі по обидва боки австро-росийського кордону є не тільки одним із головних теренів сучасної європейської війни, а також одною з причин і предметів війни…

Об'єктивна історична конечність вимагає, аби між західною Европою і Москівщиною повстала самостійна українська держава. Потрібне се для осягнення і утревалення європейської рівноваги, є се в інтересі народів австро-угорської держави, а передовсім в інтересі німецького народу в обох цісарствах, а для українського народу було б се здійсненнєм вікових його мрій і зусиль.

У розумінню сеї історичної конечності росийські Українці покликали до житя центральну загальнонаціональну організацію, яка взяла на себе репрезентацію під теперішню хвилю національно-політичних і соціально-економічних інтересів українського народу в Росії. Організацією сею є Союз визволення України.

У Союзі репрезентовані всі ті політичні напрями, що стоять на становищи державної самостійности українського народу, а реалізацію своїх національно-політичних і економічних стремлінь у даний момент зв’язують із розбиттям Росії у війні…»

Виступи учнів

IV – Узагальнення і систематизація ЗУН.

Сьогодні ми зясували про початок Першої світової війни. Розкрили становище української інтелігенції та їхні погляди стосовно війни.

Тож давайте пригадаємо, що одначають такі дати:

28 червня 1914 р., 1 серпня 1914 р.,4 серпня 1914 р., 5 травня 1915 р.

А також коротко про історичних діячів:

К. Левицький, М. Галущинський, А. Жук. С. Петлюра.

V – Постановка д. / з.

§ 1 ст. 9-15, завдання 6 після параграфа.