Дитиноцентризм як головний маркер освітнього процесу в Новій українській школі

Дитиноцентризм як головний маркер освітнього процесу в Новій українській школі

Концепцією Нової української школи передбачається працювати на засадах особистісно орієнтованої моделі освіти, із максимальним врахуванням прав дитини, її здібностей інтересів і  потреб, тому важливим принципом стає дитино центризм та орієнтація на потреби кожного учня. Дитиноцентризмом вважається максимальне наближення навчання і виховання кожної дитини відповідно до її потреб, здібностей, нахилів та особливостей. Щоб сучасна освіта могла відповідати на будь-які запити суспільства можна обрати безліч способів її отримання.

Поняття «дитиноцентризму» прийшло в освіту не так давно, але ще близько 100 років тому американським педагогом та філософом Джоном Дьюї було визначено його напрямки. Серед них: педагогічна творчість вчителя та активність учнів у навчально – виховному процесі; орієнтація на інтереси учнів та облаштування відповідного навчального середовища; навчання спрямоване на практичну діяльність; урахування індивідуальності та особливості кожної дитини; виховання “вільної, розумної, творчої та незалежної особистості.

 В основу принципів сучасної освіти, орієнтованої на засадах дитиноцентризму та розвитку особистості, закладено Конвенцію ООН про права дитини, тож при такому підході до організації освітнього процесу важливими та необхідними є:  похвала та підтримка замість критики; допомога у боротьбі з невпевненістю; розвиток розуміння важливості обов’язкового виконання поставлених задач та цілей;  підтримка в уникненні поразки (у разі поразки); визначення важливості зусиль дитини в будь-якій діяльності; допомога в емоційному переживанні різних моментів, що відбуваються протягом навчально-виховного процесу; мотивація та пояснення майбутніх результатів заради яких здійснюється кожна діяльність.

 Дітям давно не цікава «навчальна» модель занять. Вони швидко стомлюються від інформації, яку надає вчитель, втрачають інтерес до майбутньої діяльності та намагаюся знайти те, що їм дійсно цікаво (найчастіше це сприймалося за непослух). Саме дитиноцентризм та особистісно орієнтована модель навчання визначають місце вчителя у спільній діяльності з дітьми в ролі ведучого, тьютора, фасилітатора чи просто партнера.

Відповідно це докорінно змінює навчальний процес:

Як бачимо, спільна діяльність з дітьми, яка виходить з їх інтересів і запитів проводиться в ігровій формі, стає основною в роботі вчителя, а дитина стає головною фігурою в освітньому процесі, в якому має відбуватися активне отримання знань, а не нав'язування педагогом своїх позицій і правил.
Дотримуючись принципів дитино центризму та особистісно орієнтованої моделі навчання педагог має враховувати певні позиції:

- опора на суб'єктивний досвід учнів. Ця позиція ґрунтується на тому, що особистісно орієнтоване навчання спрямоване на розкриття змісту індивідуального досвіду кожного учня. З цією метою необхідно узгодити суб'єктивний досвід дитини та зміст навчального заняття. Професійне завдання педагога полягає в тому, щоб враховувати та шанобливо ставиться до будь-якого висловлення думки учня щодо теми уроку. При такому підході учні будуть прагнути до того, щоб їх почули, і відповідно намагатися висловитися на цю тему, запропонувати свої варіанти, привести приклад зі свого життєвого досвіду. Вчитель повинен ініціювати дітей на таке спілкування.

- знання психофізичних особливостей кожного учня. Підбір дидактичного матеріалу, для організації особистісно орієнтованого уроку, вимагає від педагога знань про індивідуальні переваги та складнощі кожного учня в роботі з певним матеріалом. Дидактичний матеріал не повинен бути передбачуваним або нудним для учня. Форма і вид матеріалу повинні бути привабливими для дитини, а його дидактичні можливості практично невичерпні. При роботі з дидактичним матеріалом учневі слід надати можливість працювати не тільки за інструкцією, а й проявити індивідуальність і винахідливість. Тільки такий матеріал можна назвати особистісно орієнтованим.

- учасники особистісно орієнтованого уроку повинні мати рівні можливості. Організація особистісно орієнтованого заняття передбачає таке навчальне спілкування, при якому учень є рівноправним учасником освітнього процесу. Учневі надається можливість вибрати для себе те заняття, яке для нього цікаве, пізнавальне й корисне. Для того, щоб організувати урок подібним чином, педагог повинен знати пізнавальні, емоційні, вольові та мотиваційні особливості й потреби кожної дитини, тому вітається систематичне залучення психолога до діагностики дітей. Раніше вся система освіти прагнула розуміти дитину, давала дитині систему знань, яка їй потрібна, а ось почути дитину — це нове, основне, що було взято за основу нового стандарту. Голос дитини особливо цінний: якщо ми не будемо його чути, не буде ніякої допитливості, довільності (здатності до опанування діяльності), ініціативності, готовності змінюватися. Це новий крок в розумінні дитинства.

У зв'язку з нововведеннями перед педагогами виникла проблема, яка виражається в необхідності постійної самоосвіти, зміни способів спілкування і взаємодії не тільки з дитиною, а й з усіма суб'єктами освіти. Тому основним завданням вчителя є правильний вибір методів та форм організації роботи з дітьми, інноваційні педагогічні технології, які оптимально відповідають поставленій меті розвитку особистості.

 Принципово важливою стороною в дитино центричному підході є позиція дитини в освітньому процесі, ставлення до дитини з боку дорослих. Дорослий у спілкуванні дотримується положення: «Не поруч, не над ним, а разом!». Його мета — сприяти становленню дитини як особистості.

Диференційований підхід у вихованні та навчанні дітей можуть забезпечити особистісно орієнтовані технології, які ставлять в центр всієї освітньої системи особистість дитини, забезпечення комфортних, безконфліктних і безпечних умов її розвитку, реалізації її природних потенціалів. Особистість дитини в цій технології не просто суб'єкт, а суб'єкт пріоритетний; вона є метою всієї освітньої системи.

Основною формою взаємодії дітей з педагогом є їх спільна діяльність. Психологи виділяють три можливі форми організації спільної діяльності:

• спільно-індивідуальна діяльність, яка передбачає вирішення кожним учасником частини загального завдання незалежно один від одного;
• спільно-послідовна діяльність — спільне завдання виконується послідовно кожним учасником;

-  спільно-спільна діяльність — одночасна взаємодія кожного учасника з усіма іншими. Оптимальними в умовах спільної діяльності є малі групи дітей (по п'ять-шість осіб). Спільна діяльність є умовою освоєння учнем позиції суб'єкта діяльності, в процесі якої задовольняються інтереси, схильності, потреби, бажання дитини, розвивається її творчий потенціал, формуються особистісні якості (активність, ініціативність, самостійність, креативність).

У найзагальнішому вигляді структура спільної діяльності дітей і педагога може бути визначена наступним чином:

• постановка вчителем або дітьми пізнавального, проблемного чи іншого завдання і прийняття його всіма учасниками;
•  процес спільної діяльності — аналіз завдань, висування дітьми власних ідей щодо способів їх вирішення або обговорення і вибір кращих пропозицій;
• результати спільної діяльності, їх обговорення та оцінка (формувальне оцінювання).

Створювані педагогом в процесі взаємодії з дітьми ситуації, орієнтовані на особистісний розвиток (ситуація успіху, ситуація, звернена до особистого досвіду дитини, ситуація вибору завдання, обладнання, вибір партнера для діяльності тощо) повинні надавати дитині можливість дитині реалізувати себе як особистість.

З точки зору дитиноцентричного підходу особистість дитини є пріоритетним суб'єктом; саме її розвиток є головною метою всієї освітньої системи. Головне, про що варто завжди пам'ятати педагогу, полягає в тому, що діти повинні відчувати повагу і підтримку в усіх своїх творчих починаннях. Педагог і дитина повинні працювати в команді, спільно досягаючи поставлених перед собою завдань, що власне і буде сприяти розвитку особистості, особистісному зростанню дитини.

Ключові поняття і ланки особистісно орієнтованого навчання такі: особистісно орієнтований підхід, індивідуальність, особистість, самовираження, суб'єкт, суб'єктивність, суб'єктивний досвід, стратегія пізнання, траєкторія розвитку особистості, пізнавальний стиль учнів, Я-концепція, навчальний стиль вчителя.

 Впроваджуючи принцип дитиноцентризму в навчальний процес найчастіше застосовуються такі технології, засновані на особистісно орієнтованому підході, як: педагогіка співробітництва, технологія повного засвоєння знань, адаптивна система навчання, технологія дослідницького навчання, технологія ігрового навчання, технологія різнорівневого навчання., диференціація та індивідуалізація навчання.

Сучасні діти – покоління  Z

Діти поколінь  Z (10-24 років) та Альфа (0-9 років) народилися у світі, в якому алгоритми постійно змушують їх натискати, «скролити» і «свайпати» з шаленою швидкістю. Сучасні діти є плодом суперечливого і мінливого часу. Спробуємо згрупувати мотиватори, які формують поведінку сучасних школярів. Однозначно, діти покоління Z і Альфа не хочуть диктаторського тиску з боку дорослих, не терплять примусу й утиску їх прав і свобод. Натомість прагнуть партнерства на засадах поваги їх поглядів і позицій.

Це діти, які прагнуть:

1)    Свободи, поваги, справедливості.

2)    Самостійного пошуку рішень.

3)    Творчості (змінювати себе і світ).

4)    Партнерської взаємодії зі старшим поколінням.

Панівне місце в новій освітній реформі займає педагогіка партнерства, сутність якої полягає в демократичному та гуманному ставленні до дитини, забезпеченні права на вибір, на власну гідність, на повагу, навіть на опір, врешті право бути такою, якою вона є, а не такою, якою хочуть її бачити вчитель чи батьки. Для освітньої справи партнерство на сьогодні є найбільш конструктивною моделлю стосунків між дітьми та педагогами. Це поважлива взаємодія всіх учасників освітнього процесу на основі рівності, порозуміння, поваги та любові.

Кожна дитина - неповторна, наділена від природи унікальними здібностями, талантами та можливостями. Сучасний учитель зобов’язаний будувати свої педагогічні позиції на гуманізмі й розуміти конструктив дитиноцентризму. Для цього потрібно глибоко перейнятись філософією дитиноцентризму, яка ніби “охоронна грамота” захищає своєрідність кожного учня в освітньому процесі.

Дитиноцентризм зобов'язує педагога допомогти учню побудувати майбутню  життєву траєкторію; відмовитись від насильства над природою дитини, тобто впливати природовідповідно (відповідно до її фізичних, психічних, розумових здібностей); персоналізувати освітню взаємодію.

Актуальними в  НУШ є такі ідеї дитиноцентризму:

• відсутність тиску зі сторони адміністрації, який би обмежував свободу педагогічної творчості;
• орієнтація на інтереси та досвід учнів, їх активність у навчальному процесі;
• перетворення навчання на яскравий елемент життя дитини засобом створення комфортного навчального середовища;
• орієнтація на практику при організації навчальної діяльності;
• пошук та дотримання взаємозв’язку особистого розвитку дитини з її практичним досвідом;
• обов’язкове врахування інтересів кожної дитини та відмова від орієнтації навчально-виховного процесу на середнього школяра;
• забезпечення свободи й права дитини в усіх проявах її діяльності, урахування її вікових та індивідуальних особливостей, забезпечення морально-психологічного комфорту дитини;
• виховання вільної незалежної особистості;
• впровадження шкільного самоврядування, яке передбачатиме виховання гуманістичних та демократичних ідей і світогляду, необхідних сучасному суспільству.

Отже, можна зробити висновки, що дитиноцентризм є головним маркером освітнього процесу в Новій українській школі та тісно переплітається з індивідуалізацією, що означає максимальне розкриття можливостей кожної дитини й створення умов для його персоніфікованого розвитку.      

Список використаних джерел

1. Бударный А. Н. Индивидуальный поход в обучении / А. Н. Бударный // Сов. педагогика. –1965. – №7.– С.70 – 80. 
2. Коберник Г. І. Індивідуалізація й диференціація навчання в початкових класах: теорія та методика: Монографія / Г. І. Коберник  – К.: Наук. світ, 2002. – 231 с.
3. Милославова И. А. Адаптация как социально-психологическое явление / И. А. Милославова  // Социальная психология и философия. – 1999. – № 2. – С. 116 –118.
4. Нова українська школа: порадник для вчителя / Під заг. ред. Бібік Н. М. — К.: ТОВ «Видавничий дім «Плеяди», 2017. — 206 с.
5. Фасоля А.М. Особистісно-зорієнтоване навчання: цілепокладання, рефлексія, оцінка // Українська мова та література. – 2004. – № 7. – С.2-9.
6. Якиманская И.С. Технология личностно-ориентированного обучения в современной школе. – М.: Сентябрь, 2000. – 176 с.