Добірка диктантів на тему "Шевченко і Сумщина"

                       Тексти диктантів на тему «Тарас Шевченко і                        Сумщина»

 

                 №1.Про перебування Тараса Шевченка на Сумщині

       Безперечно, знання рідного краю і любов до нього формують високі громадянські почуття. Жителям кожного села, міста, району, області, регіону притаманна гордість за свою малу батьківщину, за зв’язки з нею прославлених представників свого чи іншого народів.

Таким є і Тарас Шевченко. Хіба не пишаються люди нашої області тим, що Великий Кобзар під час трьох відвідин України бував і на Сумщині?  Тут він набирався снаги, творив, мислив, відпочивав, милуючись чудовою природою нашого краю, його працьовитими людьми, цінними надбаннями їх рук і духу.

   Не випадково тема «Шевченко і Сумщина» цікавить багатьох дослідників, зокрема краєзнавців. Цінним є те, що деякі статті містять спогади нащадків родин,  із якими спілкувався Тарас Шевченко. Із них можна назвати такі: «Шевченко і брати Лазаревські» К. Лазаревської, «Брати Лазаревські» Г. Лазаревського.

  Із середини 40-х років XX-го ст. тема «Шевченко і Сумщина» стала об'єктом систематичних досліджень. У її розробці велику роль відіграли такі краєзнавці, як П. Сапухін, М. Мережко, Ю. Ступак,           І. Рябченко, а в останні десятиріччя – М. Олейников, В. Дудченко,      П. Охріменко, Г. Нудьга, В. Скакун, Ю. Ступак та інші.

   Детально про перебування Т. Шевченка в нашому краї ви дізнаєтеся зі збірника «Тарас Шевченко і Сумщина», авторами якого є наші земляки-краєзнавці.

   188 слів                                                               За О. Столбіним

 

 

 

                    №2. Три подорожі Сумщиною

 

   Доля дарувала великому поетові кілька відвідин Сумщини. А бував він тут під час усіх трьох подорожей по Україні.

    Під час першої подорожі по Україні (у 1843-1844 роках) Т. Шевченко мав тривалі відвідини нашого краю. І першим, яке навістив  молодий поет, було село Андріївка. Тут він побував на гостинах у маєтку             В. М. Рєпніна – рідного брата Варвари Рєпніної, з якою здружився ще в Яготині.

    У лютому 1844 р. Тарас Шевченко разом із Пантелеймоном Кулішем, одним із найближчих друзів, уперше відвідав Глухів. Тут він цікавився історичними пам’ятками, зокрема величними храмами, зведеними за часів гетьмана Івана Мазепи.

    Більше довелося побувати Т. Шевченку на сумській землі під час другої подорожі по Україні в 1845 – 1847 роках. Після закінчення Академії мистецтв у Петербурзі він їхав на батьківщину з наміром улаштуватися на постійну роботу, але цей намір скасував арешт 1847 року й десятилітнє заслання.

    У 1845 р. Тарас Шевченко їхав на батьківщину від Москви на перекладних, і вже потім по українській землі – через міста й села Сумщини:  Есмань, Глухів, Тулиголове, Кролевець, Алтинівку і далі на Полтавщину та Київщину.

    Утретє побував Тарас Шевченко в Україні 1859 р. – після заслання.    І цього разу він відвідав ряд місць нинішньої Сумщини. Це були Лихвин, Лебедин, Гирівка, Кролевець.

    І скрізь у митця були щирі зустрічі з нашими земляками.

        203 слова                                                  За П. Охріменком

 

 

 

                            №3.На Іллінському ярмарку

 

    Улітку, десь у 20-х числах липня 1845 р., Тарас Шевченко побував на відомому Іллінському ярмарку в Ромнах – повітовому містечку на той час. Пізніше у своєму «Щоденнику» він писав: «День Іллі. Іллінський ярмарок у Ромнах… У 1845 році я випадково бачив це знамените торжище…». Тут же, на ярмарковій виставі, Шевченко «вперше побачив геніального артиста Соленика в ролі Чупруна («Москаль-чарівник»)». Цей лицедій  здався йому «природнішим і витонченішим від неповторного Щепкіна».

    Відвідування Великим Кобзарем Іллінського ярмарку зобразив український художник Кизенко Нестор Митрофанович.
Погляньмо на унікальну картину перебування Тараса Шевченка на Іллінському ярмарку в Ромні!
    Досить влучно художник використовує кобзарський сюжет, знаючи як високо цінував Т.Г.Шевченко народних співців за те, що вони через віки пронесли і зберегли українські думи та пісні, співали славу козакам – захисникам рідної землі. А побіля гостя люди різних прошарків: придивімося до  виразу їхніх облич та одягу.  Як і поет, вони слухають народного співця. Люди емоційні, спілкуються, слухають. Шевченко підтримувально поклав руку на плечі хлопчика-поводиря. Художник поставив у центр картини кобзаря і поета, можна сказати, фактично, – двох кобзарів! Це – реально символічно!

     170 слів                                     За П. Охріменком, В.  Бугримом

 

 

 

 

 

 

 

                  №4. Ромни у творах та спогадах Кобзаря

 

    Роменщина багата на історичні події, які переплітаються з творчим життям Тараса Григоровича Шевченка. Він неодноразово мандрував містом та селами Роменського повіту.

    Відвідини Тарасом Шевченком Ромен лишили помітний слід у його спогадах і творчості. Про них поет згадує не лише в «Щоденнику», а й у ряді художніх творів – поемах «Великий льох» і «Княжна», повістях «Наймичка» та «Капітанша». У повісті «Наймичка» наводиться чумацький переказ про Ромоданівський шлях, описується краса річки Сули і природи Посулля. «Прекрасна, чарівна картина!» - захоплено зазначає автор. Можливо, що в час поїздки по Роменщині Шевченко виконав такі малюнки  як «Дерева», «Узлісся», «Урочище Стінка».

      Читачі, які обізнані з творами Великого Кобзаря, зокрема з поемою “Наймичка” та однойменною повістю, звертають увагу на те, що місця, де розгорталися описані ним події – це Роменщина або ж близькі до неї посульські краї. Про це яскраво свідчать і реально зазначені у них топоніми: Ромен, Лохвиця, Бурти, Сула, Ромоданівський шлях та інші: «Недалеко шляху Ромодану, праворуч, як їхати з Ромна, простяглася широка прекрасна долина, оточена невисокими горбами, що на них поставали, наче на варті, столітні дуби, липи та ясені; вздовж широкої долини звивається-в’ється білою блискучою смугою річка Сула. По берегах її стоять, розпустивши свої зелені коси, старі верби й берести…».

      Краса Роменщини назавжди полонила чутливу душу поета.

    185 слів                                              За П. Охріменком, Є. Кудлаєм

 

 

 

 

                         №5.Тарасові рушники

 

      Буяла весна 1959 року. Зручно всівшись у невеликому тарантасі, Тарас жадібно вдихав світле ранкове повітря, милувався першими квітками, що різнобарвними зірницями майоріли обабіч широкого Московсько-Київського тракту.

    Як піднялися на узвишшя, побачив древній Кролевець, що широко розкинувся в понизів'ї. Із-поміж густих дерев біліли високі дзвіниці Преображенської, Покровської і Миколаївської церков. А далі, поміж луками, звивисто блищала річка.

     Повертаючись поштовими кіньми з України до Петербурга,   Т. Шевченко вперше зробив короткочасну зупинку в цьому повітовому містечку, де милувався тими прекрасними храмами, де дізнався про знаменитих ткачів, вироби яких славилися далеко за межами неньки України. Користуючись нагодою, поет дав ткачеві Д. Кошуку завдаток на виготовлення весільних рушників (тоді Шевченко плекав мрію одружитися й поселитися над Дніпром). Та не судилося... А поки що він вирішує довше пожити в цьому чудовому краї Полісся, оповитому густим пралісом і багатому на славні події минувшини.

    Триразове перебування Шевченка в Кролевці назавжди залишилось у народній пам'яті. Окремою і найбільш яскравою сторінкою в кролевецькій шевченкіані є численні декоративні полотна майстрів фабрики художнього ткацтва. До кожного ювілею поета вони розробляють малюнки й за ними тчуть перебірні рушники, панно тощо.

    170  слів                                                       За І. Корнющенком

 

 

 

 

 

               №6. Пам'ятник Т. Шевченку в Ромнах

 

    Справжньою перлиною пам'яті  про Тараса Шевченка в Ромнах є пам'ятник поетові, споруджений роменцями далекого 1918 року. Автором його є уродженець району Іван Перович Кавалерідзе - видатний скульптор, кінорежисер і драматург. Він не випадково прийшов до образу Великого Кобзаря. "Можливо, тому що в моєму родові два корені, - говорив митець, - український і грузинський, я подвійною любов'ю любив і люблю Т. Шевченка. Його могутньо-пронизливий "Кавказ" навіював скульптурний образ Прометея. Усе життя моє - осмислення генія Шевченка і відтворення його образу".

    У роботі над пам'ятником Т. Шевченку скульпторові допомагали десятки добровільних помічників - простих майстрів із народу. Це була справді народна будова. У день відкриття пам'ятника 27 жовтня 1918 року місцева газета, сторінки якої повністю були присвячені знаменній події в житті міста, видрукувала біографію поета, спогади про нього інших письменників.

    Минули роки. Пам'ятник був пошкоджений, почав руйнуватися. Тому постало питаня про його реставрацію. Ураховуючи значимість і культурно-мистецьку цінність роменського пам'ятника Т. Г. Шевченку, його було вирішено перевести з бетону в бронзу і граніт. І ось пам'ятник                             Т. Шевченкові, оновлений київським скульптором Б. Довганем, архітектором Ф. Юр'євим, знову постав - уже в бронзі. Біля його підніжжя, як і колись, полум'яніють живі квіти всенародної шани Великому Кобзареві.

    175 слів                                                              (Із газети).

 

 

 

 

 

              №7. Шевченко і Лебедин

 

    Значною подією для лебединців був приїзд у 1859 році великого поета Тараса Шевченка. Після довгого оренбурзького заслання           Т. Шевченко  одержав дозвіл відвідати Україну. По дорозі з Петербурга в Москву він познайомився з О. Хрущовим – досить освіченою на той час людиною, прихильником звільнення селян від кріпосництва. О. Хрущов повертався у свій маєток Лихвине під Лебедином і запросив Тараса Григоровича завітати до нього на відпочинок. Запрошення було прийнято.

    5 червня 1859 року поет прибув до Сум, а потім до Лихвиного. Дізнавшись про приїзд Т. Шевченка, жителі Лихвиного та навколишніх сіл приходили поздоровити митця з поверненням в Україну. Із Лебедина приїхали привітати Кобзаря його давні друзі – брати Залеські, художник Мантейфель та інші.

    На другий день Т. Шевченко приїхав у Лебедин і там гостював у , Залеського. Будинок, де зупинявся поет, зберігся до наших днів. Нині там установлено меморіальну дошку. Лебединські друзі сердечно приймали Тараса Григоровича. На його честь вони вирішили влаштувати традиційну «українську кашу», яка відбулася на хуторі Нов, біля Псла. Там народний улюбленець подарував Залеському новий офорт «Приятелі».

    У Лебедині поет написав і деякі поезії, зокрема широко відомий вірш «Ой на горі ромен цвіте».

    176 слів                                                       За К. Дудченком

 

 

 

 

 

 

                          №8. Визволив земляка з кріпацтва

 

     У минулому кріпак, Шевченко, повернувшись до Петербурга із заслання і невдовзі зустрівшись із кріпацькою родиною  Соколенків, глибоко перейнявся її долею: його зачарувала незвичайна врода сестер Одарки й Горпини. Душею прихилився до їх брата Петра – художника.

     І сам без грошей, ще зовсім необлаштований, вирішує вирятувати з неволі хоча б Петра, який, окрім малярського, ще й поетичний хист мав. Запраглося, щоб і Петро відчув ту радість волі, яка до нього, Тараса, прийшла 22 квітня 1838 року. Збір коштів організував незабарно. Понесли князеві 300 карбованців. Так відповів: “Мало. Тисячу карбованців!”

     Ще два  роки тривало збирання необхідної суми. Із Петром Соколенком за цей час  Шевченко встиг добре подружитися.  Петро розповідав про рідний Славгород  на Сумщині, про ближній Тростянець, куди потрапив шестирічним, співав українських пісень, допомагав у підготовці до друку Шевченкового “Букваря”. До наших днів дійшли малюнки й вірші Петра, в яких відтворюється образ Кобзаря, обставини його життя. Шевченко дбав, аби друг-кріпак удосконалював художню майстерність, мав змогу відвідувати класи Академії мистецтв.

     Хвилююча мить настала наприкінці грудня 1860 року. Князь підписав, нарешті, відпускну. Чутки про відміну кріпосного права зробили його поступливим. Тисячі карбованців так і не назбирали, на 900 дав згоду князь.

     І першим привітав із волею вчорашнього кріпака, нашого земляка, Тарас Шевченко.

      190 слів                                                                    За Г. Петровим

 

 

 

                 №9. Шевченко-художник на Сумщині

   Тарас Григорович Шевченко бував на Сумщині кілька разів. Подорожі Кобзаря нашим краєм широко відбиті в його літературній спадщині. Крім літературних доробків, із Сумщиною пов'язано близько десятка творів Шевченка-художника.

   У своїх мистецьких творах, навіяних перебуванням на Сумщині, Шевченко виявив більшість тих рис і  якостей, які характеризують його як живописця і графіка. Цим творам Шевченка притаманні поетична задушевність, майстерність малюнка, велика простота й виразність картин, емоційна сила й гуманізм.

   Ряд малюнків Шевченка зберігався в різних осіб із Сумщини. Так портрет М. Рєпніна, малюнок "Сліпий" та інші у свій час належали          О. Капністу, після його смерті зберігалися в членів його родини в селі Михайлівці Лебединського району. Інші малюнки Шевченка зберігалися в різних членів родини Лазаревських із села Гирівки Конотопського району, у Н. Хрущової з села Лихвин, де гостював Шевченко.

   Хронологічно першим малярським твором Т. Шевченка, пов'язаним із Сумщиною, є портрет ротмістра Йосипа Рудзинського, сина кролевецького повітового лікаря Ф. Рудзинського. Цей твір Шевченка, як і більшість його портретів, відзначається глибокою увагою до внутрішнього стану людини, її психологічної характеристики.

   Влітку 1845 року Т. Шевченко приїжджав на Іллінський ярмарок у Ромни. Із літа цього ж року збереглося кілька недатованих його малюнків, зокрема це "Дерево", "Узлісся" та інші. А першим пейзажним малюнком Шевченка з Сумщини є "Урочище Стінка" (таку назву має одна місцевість у Роменському районі). У ньому чудово передається почуття широкого простору, усе бачене зображене з високої гори, немов із пташиного польоту.

   Під час перебування у Лифині 1859 року  Шевченко створив серію малюнків під загальною назвою "У Лихвині". Серед них офорт "Приятелі", етюд "Дуб", портрет    Н. Хрущової, портрет селянки, портрет садівника.

   У серпні 1859 року Шевченко повертався з Київщини до Петербурга. По дорозі він вирішив відвідати село Гирівку біля Конотопа, де проживала родина Лазаревських. Поет щиро дружив із братами Лазаревськими, а вони, у свою чергу, надавали йому всіляку підтримку ще під час поетового заслання. Тож перебуваючи з 21 по 25 серпня в Гирівці, Шевченко на знак великої вдячності намалював портрет їхньої матері - Афанасії Олександрівни, яку й сам називав своєю "рідною і щирою улюбленою матусею".  

   Ось такі незабутні віхи перебування Шевченка-художника на Сумщині.

    184 слова                                                                 За Ю. Ступаком

 

 

 

 

 

              №10. Дружба з родиною Лазаревських

        Як і по всій Україні, так і на Конотопщині є чимало дорогих серцеві шевченківських місць. Великий інтерес привертають дружні зв’язки Т. Шевченка з братами Лазаревськими, уродженцями с. Гирявка (нині - Шевченкове). В Гирявці на той час жила сім’я дрібного поміщика Матвія Лазаревського. Шість його синів – Василь, Михайло, Федір, Яків, Олександр, Іван і дочка Глафіра були шанувальниками творчості Т. Шевченка. Вони належали до прогресивних кіл, поділяли революційно-демократичні погляди Тараса Григоровича і перебували під великим впливом його ідей.                                                     Знайомство і дружба братів Лазаревських, особливо Федора, Михайла і Василя, із Т.Г. Шевченком почалося з часу заслання його царським урядом у солдатчину до Оренбурзького корпусу, де брати Лазаревські в різні часи працювали урядовцями в прикордонній комісії. Ця дружба тривала протягом усього життя.

    Поет часто бував у домі Федора Матвійовича Лазаревського. Перебуваючи на Конотопщині, він намалював портрет               Ф. Лазаревського, записав у його альбом кілька поезій, подарував відомий поетичний твір «Не додому вночі йдучи», кілька офортів та «Кобзар» з автографом і дарчим написом «Федорові Лазаревському від автора».

    Під час своєї останньої поїздки по Україні Т. Шевченко в серпні 1859 року ще раз побував у селі Гирявці, де жила мати братів Лазаревських Афанасія Олексіївна. За її доброту поет називав цю жінку своєю «рідною і щирою улюбленою  матусею». 

    Перебуваючи в Гирявці, Шевченко намалював портрет матері Лазаревських - Афанасії Олексіївни, подарував їй офорт «Приятелі» та вірш «Садок вишневий коло хати» з підписом.

          207     слів                                                                       З інтернету

 

 

              №11. Дружба з братами Лазаревськими

    1847 році Шевченко був засланий і зарахований у званні рядового солдата до Оренбургу із забороною писати й малювати. Безкінечний сухий степ пекучим щемом, незагойною раною, викликаними розлукою з рідним краєм, із друзями, ятрив серце. Жодної знайомої живої душі, жодного рідного слова…

    І раптом серед, здавалось би, безпросвітної смути прорвалося таке рідне українське: «Тарасе Григоровичу, вітаю!»  Та чи не вчулося це йому? Чи не галюцинації? – Та ні ж бо: це ж власною персоною брати Лазаревські – Федір і Михайло!  Саме вони на той час служили в Оренбурзькому корпусі. Згодом у листі до своєї знайомої В.М.Репніної Тарас Григорович дуже тепло відгукується про свого друга Федора Лазаревського: «Він перший не посоромився моєї сірої шинелі і перший зустрів мене після повернення мого із Киргизького степу...»

    А з Василем Матвійовичем Лазаревським поет познайомився у тому ж Оренбурзі, де той подарував Шевченку два ящики сигар і 50 карбованців.

    Із третім із братів - Михайлом Матвійовичем Лазаревським -  Шевченко познайомився 29 липня 1847 року в Орську.  М.М.Лазаревський став для поета-засланця не лише другом, а й тим опорним пунктом, за допомогою якого можна було підтримувати зв’язок з вільним світом.

   Олександр Матвійович Лазаревський – відомий український історик. Олександр Матвійович доглядав Т.Г.Шевченка під час його хвороби, пізніше супроводжував труну поета з Санкт-Петербургу до Канева, опублікував кілька розвідок про творчий та життєвий шлях Кобзаря.

    Наймолодший з братів Лазаревських - Іван Матвійович -  познайомився з Т.Г.Шевченком у 1858 році в Петербурзі. Іван переписував твори Тараса Григоровича, створив саморобну рукописну книжку поезій Кобзаря, куди поет вніс низку виправлень та доповнень. Останнє прижиттєве видання «Кобзаря» поет вручив Івану Матвійовичу з дарчим написом.

     Тож маємо право пишатися вірною дружбою братів Лазаревських із Великим Кобзарем.

    252 слова                                                                           З інтернету

   

 

             

              №12. Малюнок Т. Шевченка «Урочище Стінка»

    Серед старожилів збереглися спогади про те, що в 1845 році Шевченко побував в Андріївці, заїхавши сюди в липні після ярмарку в Ромнах. Поет надзвичайно плідно використав час, який провів в Андріївці на Роменщині: зустрічався з селянами, оглядав чудові околиці села, малював, писав. Митця привабив красивий пейзаж  місцевого урочища Стінка, котре він і зобразив на одному з полотен.

      Стосовно цього варто згадати переконливі аргументи місцевого краєзнавця, директора Андріївської восьмирічки О. Катрича, котрий підкреслював: «А тепер візьмімо в руки малюнок Шевченка й піднімімось на одне з підвищень у селі Андріївці. У долині, так само, як і на малюнку, ми бачимо обриви Басарабової гори (на сьогодні її овал уквітчала лісосмуга з білокорих  беріз), унизу в’ється серед заростів очерету, осоки невеличка річка Артополот, а на ліву сторону в зеленій тіняві стоїть увічнена художником Стінка.

    Хоч і спливло з того часу багато років, однак і краєвид, і малюнок на папері переконливо засвідчують те, що вони схожі, ніби однієї матері діти. Кожен, хто погляне на малюнок і відкритий краєвид, не задумуючись скаже: «Так, це наша знаменита Стінка». Крім того, на всій території Роменського району немає жодного урочища, яке б носило таку назву».

    Тож не тільки люди, а й сама неповторна природа Роменщини з її чарівними ландшафтами береже пам’ять про Великого Кобзаря.

    180 слів                                                                   За Г. Дібровою

 

       

                                                       

      

 

 

                        №13.  Тричі проїжджав через Глухів

    Відомо, що  шлях Шевченка тричі пролягав поштовим трактом Москва – Київ, який проходив через Глухів. Про це сам письменник згадував у автобіографічній повісті «Капітанша».

    Уперше він побував у Глухові на початку лютого 1844 року, коли повернувся в Росію з України, де, проходячи практику, змальовував історичні та архітектурні пам’ятки. Закінчивши в 1845 році Петербурзьку академію мистецтв, Тарас Шевченко виїхав на постійну роботу до Києва. На початку квітня він прибув до Глухова і зупинився у свого знайомого приятеля Білявського. А востаннє Тарас Шевченко побував у Глухові 26 серпня 1859 року, коли зі своїми приятелями-покровителями Федором та Іваном Лазаревськими прибув у наше місто з Кролевця. Тоді він назавжди залишав Україну. Тут йому не дозволяли оселитися на постійне проживання.

    Тарас Шевченко помер 10 березня 1861 року. Спочатку тіло поета поховали на кладовищі міста Петербурга. Однак у травні того ж року останки поета вирішили повернути в Україну.

    4 травня 1861 року жителі Глухова зустріли домовину з останками свого великого Кобзаря, яку перевозили з Петербурга через Москву і Глухів для поховання на Чернечій горі біля міста Канева.

    На знак перебування Тараса Шевченка на Глухівщині одну з центральних вулиць Глухова і провулок названо його іменем. Тоді як село Чорториги перейменували на село Шевченкове.

У 1991 році до 130-річчя перепоховання Шевченка під час проведення Всеукраїнської акції «Останнім шляхом Кобзаря» у Глухові на старому Київському шляху встановили пам’ятний знак у вигляді верстового стовпа.

    А 1 вересня 2017 року у місті відкрили й пам’ятник Шевченку.

    230 слів                                                                З інтернету

 

 

                       №14. Т. Шевченко в Сумах

    У 1859 році Т. Шевченку після довгих клопотань, нарешті, було дозволено відвідати Україну. До речі, Сумщина першою привітала повернення його на батьківщину з десятирічного заслання після тривалої розлуки.

    Ще в Петербурзі він познайомився з Дмитром Олександровичем Хрущовим, який приїздив сюди у зв’язку з підготовкою селянської реформи, що мала на меті скасування кріпосного права.

    Зустрічі й розмови в Петербурзі з Шевченком справили на Хрущова сильне враження. І він, дізнавшись, що поет збирається їхати на Україну, запропонував йому трохи змінити маршрут і завітати до нього в гості в маєток у село Лихвин, що в Лебединському повіті. Тарас Григорович дав на це згоду.

      Першим селом в Україні, яке зустріло поета, була Юнаківка Сумського повіту. А погідного дня 5-го червня Шевченко і Хрущов прибули до Сум. Місто, розташоване на берегах мальовничої річки Псел, потопало в буйній зелені дерев. Чимало будинків було цегляних. Увагу поета привернули золочені бані храмів. На поштовій станції, яка знаходилася неподалік Іллінської церкви, що вціліла до цього часу, подорожнім швидко замінили коней, і вони вирушили з міста Лебединським шляхом.

      Хоча й не довелося Т. Шевченкові надовго затриматися в Сумах, проте це повітове місто назавжди залишилося знаковим у епопеї триразового перебування Великого Кобзаря в нашому краї.

   187 слів                                                                  За В. Скакуном

 

 

 

 

 

                   №15. Т. Шевченко у Лихвині

    До Лихвина дісталися надвечір. Тут Тарасові Григоровичу сподобалися великий панський сад, розарій, живописні пагорби, ставки, гаї, ліс.

    На відпочинок поет улаштувався не в пишному панському будинку, а в селянській хаті садівника Миколи Івановича Денисенка. Вона біліла в гущавині дерев на краю садиби. З її вікон Кобзар милувався ромен-цвітом, котрим була суцільно, наче білим килимом, устелена вся гора. Це викликало в нього творче піднесення. Саме в цій хаті 7-го червня він написав чудового вірша про козака-бідолаху, який марно шукає і ніде не знаходить щастя-долі. Цей твір став відомою піснею.

    Із оселі садівника з олівцями й альбомом Т. Шевченко прямував у різні куточки села, щоб змалювати його краєвиди. «Ото забереться в найкращу місцинку, розташується собі й малює…» - згадував старожил Микола Іванович Денисенко. Тут художник створює два пейзажних малюнки під назвою «У Лихвині», які дійшли до нас і зараз експонуються у Державному музеї Т. Г. Шевченка в Києві. На одному з них зображено ставок із греблею, біля якої невеличка хатина й могутні верби. Трохи далі – схил гори з групою дерев. Інший малюнок відтворює вигляд частини садиби з будинком і кількома деревами. У Лихвині художник пише етюд «Дуб».

    182 слова                                                                 За В. Скакуном

 

 

 

 

 

 

 

 

                   № 16.Тарас Шевченко й Охтирка

      Яків Іванович Щоголів -  український поет, представник українського романтизму, народився 5 листопада 1824 року в Охтирці.  Його звуть "спізненим романтиком", оспівував у поезіях давні часи, давній побут, красу природи (зокрема тієї, якої не торкалася людська рука).

    Тарас Шевченко пильно слідкував за творчістю талановитого уродженця Охтирки Якова Щоголева, чиїм віршем "Гречкосій" щиро захоплювався. Що ж полонило Кобзаря в поезії поета-отирчанина? Очевидно, власна тяжка недоля - кріпаччина, сирітство, поневіряння в чужому краєві. А ще незборимий дух співвітчизників, виражений козацькою героїкою.

                                 За буджацькими степами

                 Їдуть наші з бунчуками

                 А я з плугом і з косою    |

            Понад нивою сухою.

    Шевченко сприяв опублікуванню в альманасі "Хата" (1860 р.) добірки віршів Щоголева. Із ним Тарас Григорович міг зустрічатися саме в Охтирці, яку Щоголев охоче відвідував, хоча постійно жив у Харкові, де  Шевченко, як відомо, не бував. Це мало місце найімовірніше влітку 1846 року, оскільки в літні місяці Щоголев перебував, як правило, на відпочинку в рідній Охтирці.

    Отож, не тільки в історії Охтирщини, а й історії всієї Сумщини залишилася незгладима пам'ять про перебування тут  і творчі зв'язки, пов'язані з геніальним Кобзарем.

    172 слова                                              За П. Охріменком

 

 

 

 

 

 

            №17. Пам'ятник Т. Шевченку в Сумах

    Пам'ятник Тарасу Шевченку в Сумах височить у сквері його імені.

    Монумент  складається зі сходинок, які ведуть до чотириметрового, виготовленого з граніту постаменту, на якому встановлено бронзову  фігуру Кобзаря. Тарас Григорович зображений у повний зріст (прибл. 2,5 м), із накинутим на плечі плащем, з непокритою головою. Скульптура передає душевний стан поета як великого мислителя українського народу.

    Спочатку у сквері було встановлено пам'ятник Тарасу Шевченку, творцем якого був Іван Кавалерідзе. Ця робота відомого скульптора була дуже схожа на інший його пам'ятник Шевченку, який знаходиться в Полтаві. Через деякий час сумський пам'ятник було знесено. За першою версією — тому що його було зроблено з бетону, не дуже надійного матеріалу для таких проєктів, і пам'ятник з часом почав руйнуватися. За іншою — його знесли через стиль кубізму, в якому його було споруджено і який не дуже вітався тодішнім радянсько-кокомуністичним правлінням.

    Нинішній пам'ятник встановлено 1957 року скульптором          

Я. Д.Красножоном і архітектором М. П. Махоньком. Цікаво, що Яків Красножон також спорудив пам'ятники Тарасу Шевченку в Лебедині та Недригайлові.

     Трудящі обласного щентру, як і всієї України, свято шанують пам'ять Великого Кобзаря.

    172 слова                                           З інтернету

 

 

 

 

 

 

Краєзнавство є важливим засобом виховання патріотизму в молодого покоління. Знання рідного краю і любов до нього формують високі   громадянські почуття. Безперечно, жителям кожного населеного пункту чи регіону притаманна гордість за свою малу батьківщину, зокрема, за її видатних людей.  Так і люди Сумської області пишаються тим, що ім'я Т.араса Шевченка тісно пов'яне з їхнім рідним краєм. Адже Великий Кобзар під час трьох відвідин України бував і на Сумщині (за сучасним адміністративним поділом), де набирався снаги, творив, мислив, милувався чудовою природою. Саме про це оповідають сформовані тексти цікавих за змістом диктантів, засновні на наукових розвідках краєзнавців.