Добірка народних ігор України

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Добірка народних ігор України

 

Українські народні ігри

Наші предки жили в тісних зв’язках із природою і їх господарські заняття та світогляд єдналися з явищами природи.

Вони щиро вірили, що є такі боги, які правлять світом, і особливо шанували тих, від кого сподівались добра та щастя. Прихід весни зустрічали веснянками (гаївками), в яких тісно поєднувались хорові пісні з іграми й танцями. Поворот Сонця з літа на осінь знаменувало свято Івана Купала - день «великого очищення вогнем». Ігри присвячувались Матері-Землі, богу, який посилає грім і блискавку, - Перуну, богу сонця - Ярилі. Уславлення божеств піснями, танцями та іграми мало під собою практичну основу - задобрити оточуючу природу й таким чином забезпечити собі достаток і благополуччя.

Із часом обрядові дійства наших предків утратили своє ритуальне значення й від них лишились тільки молодіжні та дитячі забави. Будь-які зібрання дорослих і дітей супроводжувались ігровою діяльністю, найбільш поширеними різновидами якої були біг, скачки, стріль ба з лука, кулачні бої, метання спису, а жінки та діти водили хороводи. Участь у грі дозволяла людині відійти від проблем повсякдення, запобігала виникненню сумніву й недовіри до своїх сил.

Час вносить зміни у зміст ігор, створює багато різних варіантів, тільки їх рухлива основа залишається незмінною. Гра включає всі види природних рухів: ходьбу, біг, стрибки, метання, лазіння, вправи з предметами, а тому є незамінним засобом фізичного виховання дітей. Світ ігор дуже різноманітний: рухливі, сюжетні, народні, рольові, спортивні, імітаційні, групові, ігри-естафети, ігри-забави, ігри-змагання тощо.

Народна педагогіка вимагає, щоби батьки, учителі, вихователі піклувались про фізичний розвиток дітей, всіляко заохочували їх до рухів.

«Як дитина бігає і грається, так їй здоров’я усміхається», - стверджує прислів’я. Чим більше дитина рухається, тим краще росте й розвивається. Народні рухливі ігри за змістом і формою прості та доступні дітям різного віку. Вони є універсальним засобом у фізичному вихованні молоді. Підкреслюючи універсальність цього засобу виховання, А. Макаренко писав: «Гра має важливе значення, яке в дорослого має діяльність, робота, служба: яка дитина у грі, такою з багатьох поглядів вона буде в роботі, коли виросте. Тому виховання майбутнього діяча насамперед відбувається у грі».

Народні ігри мають оздоровче, освітнє, виховне значення.

Оздоровче: сприяють гармонійному росту організму дитини; формують правильну поставу; загартовують організм; підвищують працездатність; зміцнюють здоров’я.

Дійсний оздоровчий ефект має проведення народних ігор на свіжому повітрі незалежно від пори року. Це зміцнює мускулатуру, покращує діяльність дихальної, серцево-судинної системи, збільшує рухливість суглобів, міцність зв’язок, стимулює обмінні процеси, позитивно впливає на нервову систему, підвищує опірність організму до простудних захворювань.

Освітнє: формують рухові вміння та навички з бігу, стрибків, метання тощо; розвивають фізичні якості - швидкість, силу, спритність, гнучкість, витривалість; дають основи знань з фізичної культури і спорту, валеології, народознавства, історії рідного краю тощо.

Виховне: виховують моральні та вольові якості дітей; любов до рідного краю, звичаїв і традицій українського народу; любов до щоденних і систематичних занять фізичними вправами.

Останнім часом активно відроджуються культурні цінності нашого народу, які донедавна були забуті та викоріненні зі свідомості українців. Одним із таких культурних надбань є народна гра, яка відображає характер, темперамент, почуття, побут, звичаї українців. Народні рухливі ігри - неоціненний виховний скарб, який залишили нам наші прадіди. У результаті життя й побуту мільйонів людей протягом віків в Україні сформувалися самобутні народні ігри, які шліфувались і перевірялись досвідом людей багатьох поколінь. У них як у дзеркалі відображаються звичаї нашого народу, їх побут й уявлення про світ. Кожна гра, кожна забава має свої специфічні функції та розвиває фізичні й моральні якості.

Народну гру високо цінували видатні педагоги минулого (К. Ушинський, С. Фусова, В. Сухомлинський та ін.). Наукові дослідження в галузі педагогіки виявили, що найсильніше бажання в дитини - це бажання рухатись. У гру дитина вкладає всю свою енергію, бо це зміст її життя. У жодній порі свого життя людина не виявляє стільки рухливості, як під час забав у дитячому віці.

Важко переоцінити значення ігор і забав у справі формування фізично здорового, етично стійкого й інтелектуально розвиненого майбутнього члена суспільства. Завдяки народним іграм можна виховати в дитині всі ті властивості, котрі ми шануємо в людей і котрі нам би хотілось прищепити дітям різними оповіданнями, бесідами та навчанням.

Граючись, дитина зосереджує увагу, а це вже є початком виховання сильної волі. Захоплена грою дитина загартовується в терпінні, бо ніколи не скаржиться на біль, якщо впаде чи вдариться ненароком. Від такого болю за інших обставин вона би пролила чимало сліз. Граючись, дитина легко схоплює, розуміє та запам’ятовує гру, а ці якості, постійно розвиваючись, у свою чергу полегшують виконання складніших завдань.

На жаль, за роки існування Радянського Союзу багато народних ігор було розгублено й забуто. Особливе занепокоєння нині викликає відсутність у більшості юнацтва усвідомлення себе як частини свого народу, співвіднесення своєї діяльності з інтересами нації. Зарадити справі може створення такої системи освіти, яка би виховувала національно свідомих громадян України.

Дослідження науковців переконливо доводять, що дитина повинна перебувати під постійним виховним впливом матеріальної та духовної культури свого народу. Це потрібно насамперед для найповнішого розкриття природних здібностей дитини, розвитку її талантів, виявлення етнопедагогічних особливостей. Тому система освіти загалом і процес фізичного виховання зокрема мусять бути саме національними. З огляду на це підвищення ефективності фізичного виховання тісно переплітається з проблемами впровадження у практику елементів народної фізичної культури, які мають виховну, розвивальну культурну цінність.

Народна фізична культура включає ті види рухової активності та методи їх використання, які історично склались як наслідок непрофесійної діяльності з метою фізичного, психічного та фізіологічного впливу на розвиток людини, адекватного пристосування до умов навколишнього середовища, підготовки до трудової діяльності та військової справи. У цьому плані слід указати на педагогічну значущість народних ігор, основні компоненти яких (зміст, форма, методичні особливості) роблять їх одним з ефективних засобів, що можуть застосовуватись у всіх ланках системи фізичного виховання.

Гра - це не просто забава, у ній мудрість народу. «У грі розкривається перед дітьми світ, розкриваються творчі можливості особистості», - казав великий український педагог В. Сухомлинський. Тому нам усім треба по крупинці зібрати цей безцінний скарб, щоб разом скласти веселу азбуку дитинства.

Гра формує наш характер. Яким би багатим не було все наступне життя, спогади дитинства та ігри з ровесниками не можна порівняти ні з чим. Усі ми так чи інакше повертаємось у дитячі роки, намагаємось відновити моральні джерела для іншого життя.

І найбільш яскравим спогадом при цьому випливають народні ігри, яких ми навчаємо наших дітей. Але іноді можна спостерігати зовсім іншу картину. Навіть там, де є гарний, обладнаний майданчик, часто ніхто не грається. У чому ж причина? Не може бути й думки, щоб діти не любили бавитись. Існують дві причини: діти або не мають часу, або не знають жодної народної гри й через це позбавлені радості, яку б відчували від ігор, якби їх знали. Ці причини - тяжкий докір вихователя, батькам, учителям. Дитина мусить мати час на ігри, а справа їх поширення цілком знаходиться в руках вихователів, батьків: це їх ній обов’язок, яким не можна нехтувати.

Добір українських народних ігор для фізичного виховання. Гра доволі рано входить у життя дітей - уже на першому році дитини. «Дитина граючись живе, - писав Т. Лубенець, - і живучи грається». Діти будь-якого віку знайдуть собі гру до смаку. Але не можна абсолютно, раз і назавжди, установити постійні схеми, але в загальних рисах треба добре обдумати, яку саме гру можна проводити з дітьми того чи іншого віку, маючи на увазі дитячу психіку, що з роками змінюється, як і самі захоплення й бажання дитини.

Народні ігри поділяють на групи: насамперед це сезонно-обрядові ігри типу «Кривий танець», «Горішок», «Подоляночка». У давні часи такі ігри проводились у певні пори року, у дні календарних свят і супроводжувались обрядовими піснями та хороводами. Де які з них починались магічними звертаннями-закличками до сил природи, птахів. У побутових народних іграх відображено працю українського народу (землеробство, тваринництво, ковальство, мисливство, рибальство): «Гуси», «Нема пана вдома», «Коваль». Ігри-ловітки («Піжмурки», «Латка», «Квач») - безсюжетні ігри, в яких удосконалюються навички швидкого бігу. Серед народних ігор можна також виділити ігри-забави та ігри-атракціони. Вони мають естафетний характер з елементами змагань: стрибки на одній нозі, закидання м’ячів у рухому ціль, перетягування каната, ходьба на низьких ходулях, підстрибування та ловіння ласощів (бублика, цукерки) зубами - «Бій півнів», «Перетягування бука», «Пес», ігри комічного характеру «Ледачий Гриць», сюди ж можна віднести гойдання на гойдалках, катання на саморобних каруселях, лазіння по гладенькому стовбуру, ліплення снігової баби тощо.

Народні ігри також поділяються на сюжетні та безсюжетні, великої, середньої та малої рухливості (за ступенем фізичного навантаження). Ігри з ходьбою, бігом, лазінням (за ознакою руху, що переважає). Так, наприклад, А. Цьось поділяє народні ігри на рухливі ігри та забави зі співом, приказками, примовками, ігри з предметами, рухливі ігри та забави зі співом, приказками, примовками, ігри з предметами, рухливі ігри та забави на розвиток фізичних якостей (сили, спритності, швидкості тощо).

Обдумуючи, які ігри запропонувати дітям, слід ураховувати природні умови. Скажімо, гуляючи в лузі, доречно пограти в «Гусей», «Віночок», «Подоляночку»; біля водойми - у «Міст», «Качок і рибалок», «У річку гоп»; у лісі - у «Грибок» «Горішок» тощо.

Використання народної гри на сучасному етапі. Усі народні ігри проводяться відповідно до вікових можливостей дітей. Так, наприклад, із дітьми раннього віку (перший, другий рік життя) використовують переважно індивідуальні ігри-забавлянки (або з двома-трьома дітьми): «Кую, кую чобіток», «Мишечка-скреботушечка», «Дибки-дибки», «Печу, печу хлібчик», «Тосі, тосі», «Сорока-ворона», «Зайчику, зайчику, де ти бував?», «Котику сірень кий», «Ой чук, чук».

Із досвіду можна сказати, що з дітьми третього-четвертого року життя народні ігри бажано проводити на прогулянці. Текст слів у іграх простий, це переважно заклички: «Дощику, дощику», «Вода холодна», «Зозулю-кавулю», «Вийди, вийди, сонечко», «Гайку, гайку», «Ой ходила Марусенька»; рухливі хороводні ігри: «Курочка-чубарочка», «Кізонька», «Де ж наші ручки?», «Подоляночка»; ігри парами: «Моталки», «Дрібу-дрібу-дрібушечки».

Дітям п’ятого року життя доступні і складніші ігри: «М’яч сусідові», «Не лови ґав», «Хто швидше», «У навбитки», «У кидка» (розвиток окоміру, спритності, сили, координації рухів). Окрім цих ігор пропонуються хороводи, але вже з різними атрибутами - віночком, хусточкою, стрічкою.

Перш ніж запропонувати дітям певну народну гру, треба ознайомити їх з її походженням, атрибутами та дійовими особами, розповісти, як у цю гру грали в давнину. Наприклад, як можна ознайомити дітей з давньою традицією святкування Івана Купала (гра «Горю дуб»). Напередодні свята купальське дерево прикрашали вінками, квітами, стрічками.

Увечері біля обрядового дерева розкладали вогнище з дубових гілок, і хлопців парах із дівчатами перестрибували через нього. Уважалося, що в такий спосіб відбувається очищення вогнем. Із давніх-давен люди вірили, що вогонь очищує душу від усього злого й наділяє силою та здоров’ям. Саме то му цей обряд проводили перед жнивами.

Діти з цікавістю слухають про те, що стрибала через вогонь тільки доросла молодь, а дітлахи стрибали через кропиву, адже так безпечніше. А якщо кропива все-таки когось і жалила, то це було на користь. Варто ознайомити дітей із символікою вінкоплетіння – пояснити значення квітів і кольорів стрічок.

Перед грою «Кривий танець» можна знайомити дітей з історією гри. Ось одна із версій. Гра виникла дуже давно, у ті часи, коли на нашу країну нападали татари. Батьки тоді вчили дітей остерігатись ворога й у разі небезпеки заплутувати свої сліди, щоб чужинці по них не потрапили в село. У танку імітується саме такий рух — по кривій. Діти водили «кривий» хоровод по обіді біля церкви на свято Благовіщення. Люди з особливою шаною ставились до цього свята, коли «Бог благословляє всі рослини».

Тому працювати в цей день вважалося завеликий гріх. Існувало повір’я, що на Благовіщення навіть птах не в’є собі гнізда. А на свято вранці діти виходили в поле до бузька (лелеки), показували йому освячений хліб і промовляли: «Бусень, бусень, на тобі хлібця, а ти нам - жита копу».

Таку інформацію треба добирати до кожної гри, а також підшуковувати уривки оповідань, народних казок, влучні загадки та прислів’я (наприклад, ось таку загадку доречно запропонувати перед грою «Коза»: «Не дід, а з бородою, не бик, а з рогами, не корова, а доїться»). Перед проведенням гри часто співаємо народні пісеньки, наприклад, перед грою «Сірий кіт» - колискову про котика, а перед грою «Зайчик сіренький» - пісеньку про зайчика.

Дітям дуже подобається, коли їм розповідають про виготовлення атрибутів до народних ігор в давнину. Наприклад, м’яч колись робили з бичачої вовни, яку скачували між долонями, а щоб м’яч був пружнішим, його змочували водою. Такий м’яч називався повстяним, і грались ним переважно старші діти або дорослі, бо він був надто важкий. А спеціально для малят вовну скачували в кульку й обшивали зверху шкірою. Такий м’яч був легкий і називався ремінним. Замість вовни використовували також пір’я, пух, волоски очерету.

У давнину діти використовували для рухливих ігор майже все, що потрапляло під руку. Із малими формами фольклору можна знайомити дітей як перед початком ігор, так і розучуючи їх безпосередньо під час гри, оскільки вони досить ритмічні й легко запам’ятовуються. Прислів’я та приказки використовуються і для підбиття підсумку гри: «Дружній череді і вовк не страшний», «Зробили спішно, коли б воно не вийшло смішно», «Берись дружно - не буде сутужно» тощо. Такий лаконічний виховний підсумок, на мою думку, справляє на дітей набагато сильніше враження, ніж надокучливе моралізування.

Майстерність дорослих і чітко продумана методика проведення народних рухливих ігор і розваг забезпечать не тільки виховний, а й пізнавальний та оздоровчий ефект, сприятимуть залученню дошкільнят до витоків національної культури та духовності, зроблять їхнє дозвілля веселим та яскравим.

Народна гра - це не тільки активний рух і весела розвага. Це змога для кожного малюка реалізувати власне «Я» і заразом відчути себе учасником спільних дій. Не виконавцем, а саме активним учасником! Тому педагог має бути особливо уважним до того, що саме цікавить дітей, які вони висловлюють зауваження та пропозиції. Нехай малі веселяться та граються так, як їм любо.

Автор: С. Чабан

ІГРИ ДЛЯ МАЛЯТ (З ДИТЯЧОГО ФОЛЬКЛОРУ)

 

А МИ ПРОСО СІЯЛИ, СІЯЛИ 

Дівчата й хлопці розділяються на дві групи порівну. Перша група співає, друга відповідає.

І    А ми просо сіяли, сіяли,
Ой дід ладо, сіяли, сіяли.

II    А ми просо витопчем, витопчем,
Ой дід ладо, витопчем, витопчем.

І    А чим же вам витоптать, витоптать?
Ой дід ладо, витоптать, витоптать?

II    А ми коней випустим, випустим,
Ой дід ладо, випустим, випустим. 
І    А ми коней виловим, виловим,
Ой дід ладо, виловим, виловим.

II    А чи же вам виловить, виловить?
Ой дід ладо, виловить, виловить?

І    А шовковим поводом, поводом,
Ой дід ладо, поводом, поводом.

II    А ми повід викупим, викупим,
Ой дід ладо, викупим, викупим,

І    А чим же вам викупить, викупить?
Ой дід ладо, викупить, викупить?

II    А нам треба дівчинку, дівчинку, (або: хлопчика, хлопчика)
Ой дід ладо, дівчинку, дівчинку.

І    А яку вам дівчинку, дівчинку?
Ой дід ладо, дівчинку, дівчинку?

II    А нам треба Галочку, Галочку,
Ой дід ладо, Галочку, Галочку.

І    А в нас Галя дурочка, дурочка,
Ой дід ладо, дурочка, дурочка.

II    А ми її виучим, виучим,
Ой дід ладо, виучим, виучим.

І А чим же вам виучить, виучить?
Ой дід ладо, виучить, виучить?

II    А шовковим поводом, поводом,
Ой дід ладо, поводом, поводом.

І До нашого гурту прибуло, прибуло,
Ой дід ладо, прибуло, прибуло.

II    Від нашого гурту відбуло,
відбуло, Ой дід ладо, відбуло, відбуло.

І А в нашому гурті скачуть, скачуть,
Ой дід ладо, скачуть, скачуть.

II    А в нашому гурті плачуть, плачуть,
Ой дід ладо, плачуть, плачуть.

 

* * *

 

ПЕРЕПІЛКА 

Діти беруться за руки і роблять коло.
Посередині стоїть дівчинка — «перепілка».

Всі співають:

А в перепілки да головка болить.
Тут була, тут була перепілочка,
Тут була, тут була краснопірочка.

«Перепілка» держиться за голову.

А в перепілки да очиці болять.
Тут була, тут була перепілочка,
Тут була, тут була краснопірочка.

«Перепілка» береться за очі.

А в перепілки підошви болять.
Тут була, тут була перепілочка,
Тут була, тут була краснопірочка.

«Перепілка» ударяв себе по підошвах.

А в перепілки да животик болить.
Тут була, тут була перепілочка,
Тут була, тут була краснопірочка.

«Перепілка» держиться за живіт.

А в перепілки да ушиці болять.
Тут була, тут була перепілочка,
Тут була, тут була краснопірочка.

«Перепілка» держиться за вухо.

А в перепілки да умер мужичок.
Тут була, тут була перепілочка,
Тут була, тут була краснопірочка.

«Перепілка» плаче.

А в перепілки да ожив мужичок.
Тут була, тут була перепілочка,
Тут була, тут була краснопірочка.

«Перепілка» танцює.

Ти, перепілко, не корись, не корись.
Старшому, меншому поклонись, поклонись,
Куди хоч, перескоч, тільки трави не толоч.

«Перепілка» кланяється комусь з кола, і той стає «перепілкою».

 

* * *

 

КРУЖОК (ЦАРІВНА) 

Хлопці й дівчата, узявшись за руки, стають у кружок, вибирають «царя» й «царівну».
«Царівна» перебуває в крузі, «царевич» — за кругом. Усі співають:

Ой у городочку царівна, царівна,
А за городочком царів син, царів син.
Приступи, царенко, близенько, близенько,
Поклонись царівні низенько, низенько.
Приступи, царенко, ще ближче, ще ближче,
Поклонись царівні ще нижче, ще нижче.
Пророби царівні вороточка, вороточка,
Вивези царівну з городочка, з городочка.
Одведи царівну кругом ряду, кругом ряду
Та й постав царівну у ряду, у ряду.

«Царевич» виконує всі обов’язки, які йому приспівують, бере «царівну» за руку і ставить у ряд поруч із собою. Потім вибирають другого «царя» й «царівну». 

* * *

 

ПОДОЛЯНКА 

Діти водять хоровод, а один, що стоїть у колі, робить рухи, що відповідають змісту пісні.

Десь там, десь там подолянка була,
Десь там, десь там молоденька була.
Отут вона впала,
До землі припала.
Устань, устань, подоляночко,
Промий очки, як скляночки,
Та візьмися в бочки,
Та поскачи скочки.
Скачи, скачи понад бродом,
Як рибонька попід льодом.
Візьми собі панну, которую крайню,
Візьми собі панича, которого крайнича.

Той, що посередині, вибирає когось з кола замість себе, і гра продовжується.

 

* * *

 

ЗАЙЧИК 

Діти стають у коло, беруться за руки, а між ними — «зайчик» (обов’язково хлопчик). 
Діти ходять і співають:

Городили зайчика
Тинком, льонком,
Та нікуди зайчику
Та не вискочити,
Та нікуди зайчику
Та не виплигнути.
А в нас ворота
Позамиканії,
Жовтим піском
Позасипанії!

При цьому «зайчик» починає бігати, щоб де-небудь вискочити, а діти стають щільніше, щоб не пропустити. Коли вже «зайчик» якось вискочить, тоді всі діти його ловлять. Хто піймає — сам став «зайчиком». Якщо піймає дівчинка, то заміняють хлопчиком, бо за правилами гри дівчинка не може бути «зайчиком».

 

* * *

 

ГРУШКА 

Діти стають у коло, беруться за руки й співають. Посередині «грушка» — хлопець або дівчина.

Як послала мати
Грушки садити.
Моя грушка отака, отака,
Бийте, дівки, гопака, гопака.
Як послала мати
Грушки поливати.
Моя грушка отака, отака,
Бийте, дівки, гопака, гопака.
Як послала мати
Грушки наглядати.
Моя грушка отака, отака,
Бийте, дівки, гопака, гопака.
Як послала мати
Грушки трусити.
Моя грушка отака, отака,
Бийте, дівки, гопака, гопака.

При цьому «грушку» починають трясти, потім піднімають угору.

 
 
* * *

 

ГРУШКА

Найменшу з дівчат — «грушку» — підкидають на руках і співають:

А вже наша грушка цвіт полів ненька, цвіт полів ненька.
А вже наша грушка от така, от така, от така.
А вже нашій грушці пора цвісти, пора цвісти.
А вже нашій грушці пора родити, пора родити.
А вже нашу грушку пора трусити, пора трусити.

При цьому «грушку» трясуть.

 

* * *

 

ЗАЇНЬКО 

Дівчатка та хлопчики стають у коло, побравшись за руки. Обраний «заїнько» ховається в кущі, а всі його просять:

Заїнько, заїнько, зайди к нам,
Сіренький, сіренький, зайди к нам,
Ой да кося, зайди к нам.

«Заїнько» виходить з кущів і стає серед кола.

Тоді діти знову співають:
Заїнько, заїнько, лягай спать,
Заїнько сіренький, лягай спать.

«Заїнько» лягає. Тоді знову приспівують:

Заїнько, вставай,
Сіренький, вставай,
Ой да кося, вставай.

«Заїнько» встає. Тоді його просять умитись, взутись, причесатись. «Заїнько» робить усе, що йому загадують, і, нарешті, кажуть:

Заїнько, заїнько, вдар тропачка,
Сіренький, сіренький, вдар тропачка.
Ой да кося, вдар тропачка.

«Заїнько» танцює й вибирає іншого на свою роль а сам стає в коло.

 

* * *

 

КІТ І МИША 

Дітлахи беруться за руки й стають у коло (танок), а двоє: «кіт» — хлопець і «миша» — дівчина — усередині. Коли танок піднімає руки вгору, «миша» тікає від «кота». А коли «кіт» намагається проскочити за «мишею»,— руки опускають.

А до нори, миша, до нори,
А до золотої комори.
Мишка у нірку,
А котик за ніжку:
—    Ходи сюди.—
А що ж то за мишка —
Не втече;
А що ж то за котик —
Не дожене.
Мишка у нірку,
А котик за ніжку:
—    Ходи сюди, ходи сюди.

Якщо «котові» вдасться спіймати «мишку»,— міняються ролями.

 

* * *

 

ЩІТКА 

Хлопці й дівчата стають один за одним і кладуть руки на плечі попереднього. Першим стоїть найменший. Ведучий ходить навколо цього ряду й співає:

—    Ой щі-щітка маленька,
Скажи, скажи, де твоя ненька.
—    На морковці сиділа, сиділа,
Дрібний мачок дзюбала, дзюбала.
Ой дзюб, дзюб, дзюбанець,
По три копи гребінець,
По чотири — щітки,
Кошелькові дітки.

При цьому ведучий бере останнього за руку і вже вдвох обходять ряд, співаючи. Так повторюється, аж поки залишиться найменший. Тоді всі гуртом підкидають його.

 

* * *

 

ГОРЮ-ДУБ 

Усі стають по двоє — пара за парою. Один — «горю-дуб» — попереду на віддалі й співає:

Горю, горю, палаю,
Кого схочу, спіймаю.
Раз, два, три! Біжіть!

Перша пара біжить до «горю-дуба» і, розірвавши руки, намагається оббігти його з двох боків і знов з’єднатися. Якщо «горю-дуб» когось спіймав, то стає з ним позад усіх, а хто залишився без пари — стає «горю-дубом».

 

* * *

 

КВОЧКА 

«Шуліка» сидить, порпаючись у землі. «Квочка» з «курчатами», що тримаються одне за одного, підходить до нього.

—    Що ти робиш?
—    Пічку копаю.
—    Нащо тобі пічка?
—    Запалити вогник.
—    Нащо тобі вогник?
—    Приставити горщик.
—    Нащо тобі горщик?
—    На окріпчик.
—    Нащо тобі окріпчик?
—    Твоїм дітям очі випарювати.
—    Нащо, за що?
—    Щоб не лізли в городчик.
—    Позакладай, то й не будуть лізти.
—    Я закладаю, а вони лізуть.
—    Закладай дилями, ломаччям, хворостом, вилами, рогачами, коцюбами, столом, мисником, ложками, мисками, скатертиною.
—    Я закладаю, а вони лізуть! Я закладаю, а вони лізуть!

Кидається на «курчат».

—    Гай, гай, гай! Квок!.. Квок!.. Квок!..

Спіймавши «курча», «шуліка» одводить його до себе і знов кидається. Переловивши всіх, «шуліка» став «квочкою».

 

* * *

 

ВОВК І ЛИСИЧКА 

«Вовк», присівши, копає ямку, решта — «лисичка» з «лисенятами» — ходять навколо нього й приказують:

Тричі, двічі обкружусь, 
Вовку в вічі подивлюсь. 

Потім «лисичка», що йде попереду, перемовляється з «вовком»:

—    Ворче, вовче, дай води!
—    Піди до верби!
—    Боюся жаб!
—    Так потопчи!

Усі починають тупотіти ногами, а «вовк» тим часом намагається спіймати «лисенят».

 

* * *

 
КІТ І МИШІ

«Миші» стають у ряд та тримають одне одного за пояс. «Кіт» попереду.

—    А багацько у стозі мишей?
—    Копа.
—    А не бояться кота?
—    Ні.
—    Кіт обернеться — мишу зловить!
—    А чорта з’їсть!

При цьому «кіт» намагається розвернутись і спіймати одну з «мишей», що стоять у кінці ряду, але ряд вивертається в протилежний бік, відтягуючи й «кота». Якщо «котові» вдасться схитрувати і піймати «мишу», він ставить її за собою. Гра продовжується.

 

* * *

 

КОЗИ 

«Коза», йдучи з дому, наказує «козенятам»:

Сидіть, дітки, дома,
Я піду в ліс по дрова.
Вам каші наварю,
Молока принесу.

Вони сідають купкою й чекають.

Приходить «вовк».
—    Що ви, дітки, робите?
—    Граємось! Скачемо! Кашу їмо!
—    А де ж ваша мамка?
—    Пішла в ліс по дрова.
—    Ваша мамка дика з’їла гнилого індика!

При цьому кидається на «козенят». Кого піймає, той стає «вовком». «Коза» проганяв його й знов наказує;
 
Сидіть, дітки, дома,
Я по травичку піду,
Вам суничок назбираю!

Гра починається спочатку.

 

* * *

 

ШЕВЧИК 

— Діти стають у коло й співають. Посередині «шевчик» імітує слова пісні.

— А чи бачив ти, як шевчик шкіру в воді моче?

— Ой так, так, братику, шкіру в воді моче.

— А чи бачив ти, як шевчик шкіру натягає?

— Ой так, братику, так шкіру натягає.

— А чи бачив ти, як шевчик черевички шиє?

— Ой так, братику, так черевички шиє.

— А чи бачив ти, як шевчик гвіздки забиває?

— Ой так, братику, так гвіздки забивав.

— Чи бачив ти, як шевчик у свято танцює?

— Ой так, так у свято танцює.

 

* * *

 

КУЦІ-БАБА

У цю гру звичайно грають діти взимку у великій хаті. Одному з граючих зав’язують очі хусткою, ставлять на порозі і питають:

—    Бабо, бабо! На чім ти стоїш?
—    На глах-лободах.
—    А що ти їси?
—    У мене каша на полиці.
—    А мені ж даси?
—    Чорта з’їси!

Тоді ударяють його рукою і всі тікають. Якщо «куці-баба» когось упіймає — тому зав’язує очі. А якщо ні — продовжується гра.
 
—    А чия то, бабо, каша на полиці стоїть?
—    Моя.
—    А я виїм.
—    А я з киємі
—    А я утечу.
—    А я дожену.
—    А я в ополонку.
—    А я за головку.

І знов ударяють і розбігаються. Якщо «куці-баба» нікого не зловить, повертається на своє місце.

—    Бабо, бабо? Чиє то поросятко по смітнику ходить?
—    Моє.
—    Коли ти його заколеш?
—    Завтра.
—    А мені ж даси?
—    Чорта з’їси.

Якщо і цього разу «куці-баба» нікого не спіймав, завершують гру.

—    Ти, бабо,’сліпа?
—    Сліпа, синочку, сліпа.
—    Що ж тобі дать?
—    Дай, синочку, борошенця на галушечки.

Хтось насипав «куці-бабі» у жменю піску абощо.

 

* * *

 

ПАНАС

Одному з дітей зав’язують хусткою очі, ставлять його біля порога й говорять:

Панас, Панас!
Не лови нас.
На тобі коробочку груш,
Та мене не воруш.

По цьому розбігаються. Якщо «Панас» когось піймає, міняється з ним ролями.

 
 
* * *

 

МАРИНКА 

Двоє дівчаток викреслюють невелике коло і за ним втикають дві палички. Стають кожна біля своєї, і одна починає:

—    Де ти стоїш?
—    На ринку.
—    Що продаєш?
—    Маринку.
—    Що хоч?
—    Сім кіп галушок
І зі сливами пиріжок.

При цьому оббігають коло, і, хто швидше повернеться на своє місце, починає знову.

 

* * *

 

ЗВІДКИ ТИ, БАРАНЕ?

—    Звідки ти, баране?
—    З Велятина, мій пане!
—    Що там діють, баране?
—    П’ють та грають, мій пане!
—    Чи ти грав, баране?
—    Ніде було, мій пане!
—    А під столом, баране?
—    Довгі роги, мій пане!
—    Притни роги, баране!
—    Болять ноги, мій пане!
—    Масти мастю, баране!
—    Не є сала, мій пане!
—    Я тобі дам, баране!
—    А що за нього, мій пане?
—    Твоє серце, баранеї
—    Много просиш, мій пане!
—    Ай що даєш, баране?
—    Роги круті, мій пане!
—    Давай очі, баране!
—    Ні, толову, мій пане!
—    Давай сюди, баране!
—    От, на тобі, мій пане!

При цьому «баран» б’є «пана» в черево і тікав. Хто з хлопців зловить його, той сам стає «бараном», а «баран» — «паном».

 

* * *

 
БУЛА В ЛІСІ?

—    Була в лісі?
—    Була.
—    Рубала дрова?
—    Рубала.
—    Бачила вовка?
—    Бачила.
—    А боялась його чи ні?
—    Ні.

При цьому махають хустинкою перед очима. Якщо не кліпне, то й не боїться, а кліпне — боїться.

 

* * *

 

ПІДЕШ ДО БАБИ ПО СІЛЬ?

—    Підеш до баби по сіль?
—    Гей.
—    А не боїшся її псів?
—    Ні.

При цьому злегка дмухають в очі. Якщо кліпне, значить, боїться псів, а ні — то не боїться.

 

* * *

 

ДРІБУ, ДРІБУ, ДРІБУШЕЧКИ 

Двоє дітей беруться за руки і, швидко обертаючись, приговорюють:

Дрібу, дрібу, дрібушечки,
Наїлася петрушечки.
Гей, гей, до води,
Наїлася лободи.
Дрібу, дрібу, дрібушечки,
Наїлися галушечки.
А від води пішки,
Наїлись лемішки.

 

* * *

 

ДРІБ, ДРІБ СОЛІ 

Дріб, дріб солі,
На камені бочка,
Петрова дочка не робітничка,
Вигнала бичка за ворітечка.
Бичок не пасеться, мичка не прядеться.
Став бичок пастись, стала мичка прястись.

 

* * *

 

ВІДЬМА 

Діти, міцно узявшись за руки, створюють коло й співають. «Відьма» ходить поміж ними й б’є їх по руках.

Ходить відьма по бору, по бору
І рве траву лебеду, лебеду,
Ой що ж вона рве,
Три беремочки кладе,
Ой ти, відьмо, ой ти, лиса,
Пріч од мене!

Тоді «відьма» грудьми навалюється на стиснуті руки, щоб розірвати коло. Якщо вона не вирветься, починається ера спочатку. Якщо ж розіб’є руки й утече, усі кидаються навздогін. «Хто піймав — сам став «відьмою».

 

* * *

 

ІРВУ, ІРВУ ГОРІШЕЧКИ

«Вовк» десь ховається, а діти, рвучи траву, примовляють:

Ірву, ірву горішечки,,
Не боюсь вовка нітрішечки.
Вовк за горою,
А я за другою.
Вовк у жупані,
А я в сарафані.

 

***

Подоляночка

 

Діти беруться за руки й стають у коло. Вибирають „подоляночку”. Діти співають, а „подоляночка” робить все те, про що вони співають:

 

Десь тут була подоляночка,

 

Десь тут була молодесенька.

 

Тут вона стояла,

 

До землі припала,

 

Личка не вмивала,

 

Бо води не мала.

 

Ой встань, встань, подоляночко.

 

Обмий личко, як ту шкляночку.

 

Візьмися в бочки, -

 

За свої скочки,

 

Підскочи до раю,

 

Бери сестру скраю.

 

„Подоляночка” вибирає когось з кола, і та стає на її місце.

 

***

 

Цурка

 

Усі діти діляться на 2 команди і стають у два ряди один проти одного. Кожен хлопчик у руках тримає тичку, яка називається „цурковником”. Посередині, між рядами, лежить кулька, яка називається „цуркою”. Цю кульку кожна з команд намагається перекотити на протилежний бік. Діти тривалий час ведуть боротьбу у перекочуванні цієї кульки. Команда, до котрої наблизиться кулька, вважається переможеною. У „Цурку” діти іграють переважно взимку.

 

 

Панас - 2

 

Грають хлопці та дівчата. За бажанням хтось стає „Панасом”, йому зав”язують очі хустинкою, виводять на середину площадки і звертаються з такими словами:

 

- Панасе, Панасе! На чому стоїш?

 

- На камені!

 

- Що продаєш?

 

- Квас!

 

- Лови курей, та не нас

 

„Панас” починає ловити, і кого з гравців спіймає, той стає „Панасом”

 

 

 

Куці-баба

 

У цю гру звичайно грають діти взимку у великій хаті. Одному з граючих зав'язують очі хусткою, ставлять на порозі і питають:

 

- Бабо, бабо! На чим стоїш?

 

- На глах-лободах.

 

- А що ти їси?

 

- У мене каша на полиці.

 

- А мені ж даси?

 

- Чорта з”їси!

 

Тоді ударяють його рукою, і всі тікають. Якщо „Куці-баба” когось спіймає – тому зав'язують очі. А якщо ні – продовжується гра.

 

- А чия то, бабо, каша на полиці стоїть?

 

- Моя.

 

- А я виїм.

 

- А я з києм.

 

- А я утечу.

 

- А я дожену.

 

- А я в ополонку.

 

- А я за головку.

 

І знову ударяють і розбігаються. Якщо „Куці-баба” нікого не зловить, повертається на своє місце.

 

- Бабо, бабо? Чиє то поросятко по смітнику ходить?

 

- Моє.

 

- Коли ти його заколеш?

 

- Завтра.

 

- А мені ж даси?

 

- Чорта з'їси.

 

Якщо і цього разу „Куці-баба” нікого не спіймає, завершують гру.

 

- Ти, бабо, сліпа?

 

- Сліпа, синочку, сліпа.

 

- Що ж тобі дать?

 

- Дай, синочку, борошенця на галушечки.

 

Хтось насипає бабі жменю піску абощо.

 

Ластівка

 

Дві дівчинки беруться за руки і стають навпроти іншої пари, яка так само тримається за руки. Одна пара говорить:

 

- Печу, печу ластівки!

 

Інша питає:

 

- Нащо печешь? Лиха впечеш, лиха й піймаєш!...

 

Тоді дівчатка, котрі почали розмову, роз'єднують руки, і кожна біжить у протилежний бік. Інші двоє, кожна окремо, намагаються піймати перших, не давши їм з”єднатися. Якщо та пара, яка почала бігти першою, знову з”єднується, то їй припадає знову тікати, а другій парі – ловити. Якщо ж якусь з дівчаток, що почали гру, впіймають, то ця гра, що не збіглась, ловитиме, а інша – тікатиме.

 

 

 

Перепілка

 

Діти беруться за руки і роблять коло. Посередині стоїть дівчинка – „перепілочка”. Всі співають:

 

А в перепілки да головка болить.

 

Тут була, тут була перепілочка,

 

Тут була краснопірочка.

 

„Перепілка” держиться за голову.

 

А в перепілки да очиці болять.

 

Тут була, тут була перепілочка,

 

Тут була краснопірочка.

 

„Перепілка” береться за очі.

 

А в перепілки підошви болять.

 

Тут була, тут була перепілочка,

 

Тут була краснопірочка.

 

„Перепілка” ударяє себе по підошвах.

 

А в перепілки да животик болить.

 

Тут була, тут була перепілочка,

 

Тут була краснопірочка.

 

„Перепілка” держиться за живіт.

 

А в перепілки да ушиці болять.

 

Тут була, тут була перепілочка,

 

Тут була краснопірочка.

 

„Перепілка” держиться за вуха.

 

А в перепілки да умер мужичок

 

Тут була, тут була перепілочка,

 

Тут була краснопірочка.

 

„Перепілка” плаче.

 

А в перепілки да ожив мужичок.

 

Тут була, тут була перепілочка,

 

Тут була краснопірочка.

 

„Перепілка” танцює.

 

Ти, перепілко, не корись, не корись,

 

Старшому, меншому поклонись, поклонись,

 

Куди хоч, перескоч, тільки трави не толоч.

 

„Перепілка” кланяється комусь з кола, і той стає „перепілкою”.

 

 

 

Коло „Царівна”

 

Хлопці й дівчата, узявшись за руки, стають у коло, вибирають „царя” й „царівну”. Царівна перебуває в колі, Царевич – за ним. Усі співають:

 

Ой, у городочку, царівна, царівна,

 

А за городочком царів син, царів син.

 

Приступи, царенко, близенько, близенько,

 

Поклонись царівні низенько, низенько.

 

Поклонись, царенко, ще ближче, ще ближче,

 

Поклонись царівні ще нижче, ще нижче.

 

Пророби царівні вороточка, вороточка,

 

Вивези царівну з городочка, з городочка.

 

Обведи царівну кругом ряду, кругом ряду

 

Та й постав царівну у ряду, у ряду.

 

„Царевич” виконує все, про що йому проспівує, бере „царівну” за руку і ставить у ряд поруч із собою. Потім вибирають другого „Царя” й „Царівну”.

 

 

 

У довгої лози

 

Усі гравці стають один за одним, обличчям у потилицю, на відстанні сажня, голову і спину нахиляють. Гравець, котрий стоїть позаду, розганяється, перестрибує через кожного і стає попереду всіх так само, як і всі гравці. За ним те саме робить другий, третій...

 

Позаяк при цій грі усі безперервно посуваються вперед, то щоб не зайти далеко, вони розвертаються в інший бік і продовжують грати.

 

 

 

Перстень

 

Діти сідають рядком або колом. Беруть якусь маленьку річ, частіше перстень. Цей перстень кладуть у руки так, щоб відгадчик не знав, у кого цей перстень. А для цього діти наставляють руки, і той, що роздає перстень, кладе свої руки з перстнем в інші руки і, кому забажає, тому й опустить той перстень. Це все добре бережеться, щоб відгадчик не побачив перстня.Коли вже перстень розданий, той, хто відгадує, підходить до сидячих і каже:

 

Гадало, гадало

 

По полю ходило,

 

Дай, Боже, вгадать

 

І перстеньок взять.

 

Він підходить до дитини, яка, на його думку, має в своїх руках перстень. Коли ж угадає, то сідає на його місце, а той стає відгадчиком. Коли відгадчик не вгадає, все повторюється знову, аж поки він не вгадає.

 

 

 

Заїнько

 

Дівчатка та хлопчики стають у коло, побравшись за руки. Обраний „заїнько” ховається в кущі, а всі його просять:

 

Заїнько, заїнько, йди до нас,

 

Сіренький, сіренький, йди до нас.

 

Ой да кося, йди до нас.

 

Заїнько виходить з кущів і стає в середину кола. Тоді діти співають:

 

Заїнько, заїнько, лягай спать,

 

Заїнько, сіренький, лягай спать.

 

Заїнько лягає спати. Тоді знову приспівують:

 

Заїнько, вставай,

 

Сіренький, вставай,

 

Ой да кося, вставай.

 

Заїнько встає. Його просять умитись, взутись, причесатись... Робить усе, що його просять. Нарешті кажуть:

 

Заїнько, заїнько, вдар тропачка,

 

Сіренький, сіренький, вдар тропачка.

 

Ой да кося, вдар тропачка.

 

Заїнько танцює і вибирає іншого на роль, а сам встає в коло.

 

 

 

Латки

 

Діти збираються грати в лакти, хтось говорить:

 

- Давайте грати в латки.

 

Відразу ж б'є сусіда по плечу і тікає, примовляючи:

 

Латка-битка,

 

Шовкова нитка,

 

На мені не була,

 

На тобі ізгнила!

 

„Полатаний” переслідує втікача, але не промине „полатати” й іншого, хто потрапить під руку. Вдаривши, каже: „Латка”.

 

„Полатаний” намагається передати латку третьому...

 

 

 

Регіт

 

Всі стають у ряд по два, а спереду один – „регіт”. „Регіт” каже:

 

Горю, горю, палаю,

 

Кого люблю, спіймаю!

 

Раз, два, три!

 

Остання пара – лети!

 

Остання пара біжить, „регіт” ловить. Кого вловив, з тим стає в пару, а той, хто лишився, буде „реготом”. Якщо „регіт” нікого не вловив, ця пара, що тікала, стає попереду, а „регіт” лишається „реготом”, аж поки когось не вловить.

 

 

 

Чий батько дужчий

 

Двоє гравців сідають на землю, беруться за руки і, упершись ступнями ніг, намагаються перетягти один одного. Хто перетягне – той дужчий.

 

 

 

Мовчанка

 

Коли діти дуже розкричаться, хтось нагадає про цю гру і скоромовкою проговорить:

 

Їду до дому

 

На зелену солому.

 

На тій соломі

 

Сидить жаба.

 

Хто писне,

 

Той жабу хлисне,

 

Мені можна говорити

 

Сто раз,

 

А іншому – ані раз.

 

Всі замовкають. Ведучий намагається кого-небудь викликати на розмову. Хто перший заговорить, той програв.

 

 

 

Гречка

 

Усі діти стають попарно, беруться рука за руку, і кожен одну ногу тримає вільною рукою. Залишаючись на одній нозі, починають скакати в один бік, приспівуючи:

 

Ой, гук, гречки,

 

Чорні овечки,

 

А я гречки намелю,

 

Гречаників напечу.