Добірка текстів та тестових завдань для аудіювання у початковій школі

Журавлі-веселики

(Василь Чухліб)

—    А чи не час уже й перепочити? — поглядаючи на онукові силкування, каже дід і всідається на дровітні.

А Тарасик знайшов товстий шмат соснової кори, видовбує човник.

Тихо на подвір’ї. Тільки іноді налетить вітерець-пустунець, побавиться вербовим віттям та й далі полетить.

«Курли, курли!» —раптом долинуло з вишини.

Тарасик підводить голову, вдивляється в небо. А курликання все ближчає. Ось уже видно в голубому небі рівненький трикутник.

—    Журавлі! Діду, журавлі летять! — вигукує Тарасик.

Дід, крекчучи, встає з дровітні. Прикладає до чола долоню.

—    Повертаються з ірію веселики наші,— розгладжує вуса.

—    А чому веселики? — дивиться на діда Тарасик.— Журавлі!

—    Ні, зараз, навесні, звуть люди журавлів веселиками.

—    А чому?

—    Бо повертаються птахи додому, і радіють вони, весело їм, що здолали далеку дорогу, що знову в рідних краях. І люди з ними радіють.

—    Дивіться, дідусю, строєм летять! Наче солдати! — показує Тарасик.

—    Строєм краще летіти. Так і з вітром легше змагатися, а як виб’ється котрий з сил, інший підтримає.

—    Егей, веселики! Привіт! — гукає Тарасик.

Птахи ніби вчувають його вітання і у відповідь голосно курличуть.

—    А восени зватимуться вони журавлями,— продовжує дід.— Розстаються тоді з батьківщиною і журяться від того, що мусять летіти на чужину. Через те й — журавлі.

              Стоять серед двору старий і малий, дивляться в небо. Курликання поволі стихає, розтає у високості.
           Тарасик береться за сокирку та все примовляє:

—    Журавлі-веселики! Журавлі-веселики!

Завдання

1. З ким Тарасик був на подвір’ї?

А  з дідусем

Б  з бабусею

В з татом

2. Що раптом долинуло із вишини?

А  «Курли, курли!»

Б «Цвірінь-цвірінь!»

В  «Ку-ку,ку-ку!»

3. Яка фігура виднілася у небі?

А  овал

Б   трикутник

В  коло

4. Навесні цих птахів люди називають…?

А  веселунами

Б  журавлями

В  веселиками

5. Чому журяться восени веселики?

А   їх чекає далека дорога

Б   мусять летіти на чужину

В   переживають за молодих птахів

6. Про яких птахів йдеться у тексті?

А лелек

Б ластівок

В лебедів

Зайчик і весна

(Українська народна казка Полтавщини)

Був гарний, погожий день. Маленький зайчик сидів під кущиком і дивився на свій старенький кожушок.

— Ой горе мені, — плакав бідолашний, — сніг розстав, ніде заховатися, скрізь видно мій білий кожушок.

Ласкаве сонечко побачило заплакане зайченя, витерло йому промінчиком слізки і пообіцяло допомогти. Воно звернулося до весни. Уважно вислухала вона сонечко і вирушила на пошуки зайчика. Де проходила, там зеленіла трава, розквітали дерева, щебетали пташки. Усе раділо Весні-чарівниці.

Нещасне зайченятко, яке сиділо під кущиком на купці сірого снігу, раптом із жахом побачило, як останній сніг розтанув, і навколо нього розцвіли проліски. Тремтячий зайчик підвів голову і помітив дівчину незвичайної вроди. Вона була одягнена в шати з прекрасних квітів. Вітер грався її русявим волоссям, а пташки співали для неї найкращих пісень.

— Ти хто? — зачаровано запитав зайчик.

— Я — весна, — лагідно відповіла дівчина, — сонечко розповідало про твою біду. Ось дивись. Це тобі.

Вона простягнула йому гарненький сірий кожушок.

— Дякую тобі, Весно! — закричав зайчик. — Тепер ніхто не побачить мене серед кущів!

Одягнувши нового кожушка, щасливий зайчик зник у лісі. А весна-чарівниця помандрувала далі, даруючи всім радість і втіху.

Завдання

1. Чому засмутився зайчик?

А  не хотів, щоб наступала весна

Б  скрізь видно його білий кожушок

В його кожушок забруднився

2. Хто втішив маленького зайчика?

А  сонечко

Б  промінчик

В  хмарка

3. Дівчина, що була вдягнена у шати із весняних квітів – це ...?

А  фея

Б   Весна

В  принцеса

4. Які квіти розцвіли біля зайчика, коли розтанув останній сніг?

А  підсніжники

Б  крокуси

В  проліски

5. Що подарувала Весна маленькому зайченяті?

А сіреньку шубку

Б  пучечок моркви

В веселу пташину пісеньку

6. Як автор називає весну?

А Весна-чарівниця

Б Весна-королева

В Весна-помічниця

Казка про Весну 
                                      (Г.Скребицький)
             Зібралася Весна-красна в гості в північні краї. Всю зиму вона провела разом з перелітними птахами на теплому півдні, а як стало сонечко все вище і вище на небі підніматися, тут вона і вирішила летіти.

Просить Весна перелітних птахів - гусей, лебедів: «Віднесіть мене подалі на північ, там мене чекають не дочекаються і люди, і звірі, і птахи, і різні крихітні жучки-павучки». Але птахи побоялися летіти на північ: «Там, кажуть, сніг і лід, холод і голод, там, кажуть, ми всі замерзнемо і загинемо». Скільки Весна не просила, ніхто не хотів її у північні краї віднести. Зовсім вона засумувала: що ж, видно, доведеться все життя на півдні прожити. Раптом вона чує голос звідкись з височини: «Не журися, Весна-красна, сідай на мене, я тебе швидко на північ доставлю». Глянула вгору, а по небу над нею пливе біла пухнаста хмарка. Зраділа Весна, забралася на хмарку і полетіла у північні краї. Летить та вниз, на землю, поглядає. А там, на землі, всі радіють, всі її зустрічають. У полях рясніють проталини, біжать струмки, зламують на річці лід, а кущі та дерева в лісах і садах покриваються великими, готовими ось-ось вже розкритися бруньками. 

Полетіла Весна красна з півдня на північ на білій пухнастій хмарці. А слідом за нею потягнулися в рідні краї незліченні зграї перелітних птахів - гусей, лебедів і всякої крилатої дрібниці: жайворонки, шпаки, дрозди, зяблики, піночки, славки ... 

Так з того часу люди й запримітили: як з’явиться на небі перша пухнаста хмарка, так, значить, на ньому Весна-красна прилетить. Чекай тепер з дня на день тепла, талої води, чекай з півдня веселих крилатих гостей ... 

Завдання

1. Де всю зиму провела Весна?

А  на теплому півдні

Б  на холодному полюсі

В у далеких горах

2. Кого попрохала весна віднести її на північ?

А   швидких вітрів

Б  перелітних птахів, що зимували з нею

В  сонячних променів

3. Чому птахи відмовилися допомогти Весні?

А  боялися замерзнути і загинути

Б   за зиму зовсім безсилі стали

В  злякалися північних вітрів

4. Хто сказав такі слова «Не журися, Весна-красна, сідай на мене, я тебе швидко на північ доставлю»?

А  вітер

Б  хмарка

В  сонячний промінь

5. Хто подався слідом за весною?

А лелеки

Б  ластівки

В всі перелітні птахи

6. Люди запримітили з тих часів, що біла пухнаста хмарка – це провісниця….?

А дощу

Б тепла , талої води та перелітних птахів

В затяжної зими

Пісня весни

(Олег Буцень)

Сидів на сосні дятел. Цюкав, цюкав гіллячку — стомився.
Вирішив перепочити. Коли чує: внизу говорять про нього.
Схилив голову, аж то хлопець і дівчинка. Стоять під деревом,
його розглядають.
          — Трудяга цей дятел, — каже хлопець. — Ні влітку, ні взимку нема від нього порятунку комахам і личинкам. Скрізь знайде.
          — Корисний птах,— погодилася з ним дівчинка. — Та тільки шкода: співати не вміє. А птах без пісні — що зима без снігу.
          Ох і прикро ж стало дятлові від цих слів! Бач, його навіть за птаха не хочуть вважати. Зажурився бідолаха. Хіба він крил не має? Не літає? Не винищує комах? Думав, думав дятел і врешті надумав: «Дай-но і я спробую заспівати».
Вмостився зручніше на гілці, набрав повні груди повітря, розкрив дзьоб... Але замість пісні якийсь противний звук вилетів: квек, квек...
Озирнувся дятел, чи ніхто його не почув. Начебто ні. Знову спробував заспівати. Еге, з такою піснею на люди не поткнешся!
           Засумував дятел. А тут ще місяць лютий догулює останні дні. Ось-ось заіскриться снігами березень, заголубіє весняна розлийвода. Все навколо заспіває, бо на то й весна. Як же дятлові без пісні?
Полетів дятел до синичок-сестричок.
         — Навчіть, любі, своєї пісні. Хочу, як усі порядні птахи, співати.
         — Що таке? Що таке? — загомоніли вертляві синички.

         — Невчасно ти, дятле, прилетів. Кому ж бо охота надголодь співів навчати? Прилітай, коли потеплішає. Тоді й навчимо. Покрутився дятел, до повзика подався. Може, він навчить.
         — Ні,— відказав йому повзик,— часу нема. Сам знаєш, скільки його треба, щоб яку путящу личинку під корою взимку знайти.
            І хоч кого вже дятел просив: і каркату ворону, і нічне страховисько пугача,— всі йому відмовили. Навіть миршаві горобці пожаліли свого розбишацького чивикання.
Ох і розлютився дятел. Змахнув головою, цюкнув спересердя старий сучок на сосні, а той як забринить! На весь ліс луна розляглася.
           — Що таке? Сучок співає?! Ану, давай співай!
І заспівав сучок. Цюк — бринить, цюк — бринить. Дивина!
Зрадів дятел. Почав пробувати сухі гілки на сусідніх деревах — теж співають.
На цей незвичайний спів позліталися з усіх усюд птахи. Посідали на гілках — слухають, дивуються. А дятел знай своє: виграє на сучку, наче дріб вибиває на барабані.
          — Чуєте, тепер і в мене пісня є! — з гордістю каже дятел.
          — Так хто ж таку пісню слухати стане,— засміялися птахи.

          — Ні голосу, ні мелодії.
           — Зате... зате вона — перша пісня весни,— відповів догадливий дятел.

           — А весну всі з нетерпінням чекають. І такій пісні радітимуть.

Завдання

1. Про яку пташку йдеться у творі?

А  сова

Б  дятел

В  голуб

2. Доповніть  слова дівчини «Птах без пісні – що…»

А  зима без снігу

Б  зима без морозів

В  зима без вітру

3. Чому засмутився дятел?

А  бо надворі ще холодно

Б   бо він не міг співати, як інші птахи

В  бо не міг знайти шкідників у дереві

4. Чи вдалася пісня у дятла?

А  так,пісня була чудова

Б  ні, птах взагалі не зміг видати жодного звуку

В  ні,замість пісні видався  якийсь противний звук

5. До кого першого птах звернувся по допомогу?

А  до сороки

Б  до синичок-сестричок

В  до горобців

6. Чому дятел все ж таки був задоволений своєю піснею?

А  це була перша пісня весни

Б  своя пісня наймиліша

В  бо ніхто так більше співати не вміє

Їдальня для птахів

(Олександр Копиленко)

Всі хлопці заздрили Василеві. Ще б пак не заздрити! Синичка, яку він вирвав з кігтів шуліки, зовсім звикла до хати. Василь вирубав для неї велику гілку і причепив до стіни. Там синиця і лазила, мов акробат.

Годував її Василь. Насипле насіння конопляного, синичка і клює його. Всіх комах синиця в хаті виловила. Лазить вона всюди, в кожну щілину зазирає. Помітить таргана, то вже не втече! Націлиться своїм довгим, чорним, тонким дзьобом — і немає таргана. Проковтнула його синиця.

Тепло в хаті. А надворі завірюха гуде, снігу намело так багато, що й тинів не видно. Все позамітало. Цілий ранок Василь з батьком сніг одкидали, стежки прочищали.

Прийшов до Василя його товариш Миколка. Дивилися хлопці, як синичка весело стрибає. А Миколка й каже:

— Добре цій пташці. Вона в теплій хаті сидить, і їжа в неї є.

А тим пташкам, що в лісі, тяжко. Бур'яни снігом замело. Голодують пташки. Багато їх до села поналітало, в комори і в хати просто лізуть.

Тоді Василь аж з місця схопився:

— А що, коли для пташок їдальню зробимо?

— Яку їдальню? — не розуміючи спитав Миколка.

Пояснив йому Василь:

— Приладнаємо таку дошку невелику і повісимо на дерево. Щодня будемо туди насипати насіння, крихт, листя з капусти. Нехай пташки їдять собі.

Прийшли хлопці до мене радитись.

Розповів я хлопцям, як зробити їдальню і врятувати пташок від голодної смерті. А діти вже й самі знають, що, коли більше пташок у нас буде, — менше шкідників на полі і в саду. Пташки знищують комах-шкідників.

Хлопці завзято взялися до справи. Знайшли дошку й прибили низенькі борти, щоб вітер насіння не здував. Прив'язали по кутках чотири мотузки, на яких висітиме дошка. От і готова їдальня.

— У нас буде найкраща їдальня. Пташки гуртом їстимуть, дружно, — сказав Миколка.

Хлопці написали на бортах своєї дошки: « Їдальня для птахів».

Це на одному боці. А на другому такий напис: «Хижакам і шкідникам тут їсти заборонено».

Набрали хлопці в кишеню різного насіння, крихт, обрізків з капусти і пішли на лижах у ліс. Василь зліз на невисоку осику й приладнав там дошку. Насипав поживи для пташок. Потім побігли Василь з Миколкою покататися на лижах, доки пташки злетяться.

Хороше на лижах у лісі взимку! На прогалині, біля яру, гора довга. Летить Василь, а за ним Миколка. Швидко лижі несуть, аж сльози на очах од вітру. Та ось Василь на горбочку не встиг підстрибнути і перекинувся в сніг. І не видно хлопця, так снігом засипало. А Миколка полетів далі, сміючись.

Покаталися хлопці і, додому повертаючись, зайшли до своєї їдальні. А там уже йде справжній бенкет. Налетіли щиглики галасливі, чижі, засмучені чечітки-сирітки, снігур поважно сів на борт, вівсянка полохливо озирається, навіть горобчик, сіренький стрибунець, хитро клює насіннячко. Шум, галас! А синичка собі підлетить обережно до дошки, схопить конопляне насіннячко, потім сяде на гілку, розлущить його, проковтне зернятко і назад.

Приємно хлопцям, що вони стільки пташок нагодували.

Так усю зиму Василь з Миколкою годували птаство.

Всі пташки в лісі знали цю їдальню і щодня зліталися попоїсти.

А про двох хлопців — про Василя з Миколкою — пташки співали веселих пісень.

Завдання

1. Чому всі хлопці заздрили Василеві?

А  він був відмінником

Б  умів майструвати годівнички

В  мав вдома хатню синичку

2. Чому друзі вирішили підгодувати птахів?

А  це було завдання із природознавства

Б  переживали за життя птахів взимку

В  хотіли спіймати собі ще якусь пташку

3. Яку користь приносять птахи?

А  знищують комах-шкідників

Б   гарно цвірінькають

В  прикрашають живий куточок в оселі

4. Хто допомагав друзям майструвати годівничку?

А  Миколчин тато

Б  Старший брат Василя

В  хлопці впоралися самі

5. На одному борті виробу хлопці написали: «Їдальня для птахів», а на іншому…

А «Хижакам і шкідникам тут їсти заборонено»

Б  «Змайстрували Миколка та Василько»

В «Смачного!»

6. Чи багато птахів прилітало до годівнички?

А  інколи прилітала одна синичка

Б  багато птахів ласували у цьому  «закладі»

В  «відвідувачів» зовсім не було

Кмітливий горобець

(оповідання Олега Буценя)

Взимку і птахи, і звірі — всі ближче до житла людини туляться. Бо важко в цю пору прогодуватись у голому лісі, у білому від снігу полі.

Покинув ліс і горобець-сірячок, теж до людей подався.

Зразу за лісом вулиця починалась. Ошатні будиночки вряд стоять за невисокою дерев’яною огорожею. Бачить горобець: з одного вікна палиця стримить, з кінця її нитка звисає, на ній — вузлик, якась їжа в марлю загорнута. І, звичайно, синиці вже тут клопочуться.

Сів горобець поряд на дереві, міркує: як би й собі підживитись? Добре синицям, їм, бач, яка шана: кормушки розвішують, підгодовують, — їжте, любі синички, на здоров’я! А для горобців ніхто й пальцем не ворухне. Мовляв, хай самі себе обслуговують.

Ось одна синиця до вузлика підлетіла, почепилась. Нитка то закручується, то розкручується. А синиця й не зважає, довбає собі той вузлик та й годі. Смачно!

Під’їла трохи, відлетіла, на гілку сіла. Одразу друга синиця почепилася за білий вузлик. Теж гойдається, як акробат, униз головою висить, дзьобає. А потім синиці знову помінялися місцями: перша снідає, друга на гілці дзьоб чистить, чепуриться, своєї черги до вузлика чекає.

Дивився, дивився на синиць горобець, а в самого кишки аж співають,— так їсти хочеться. Ну хоч би тобі яку ріску зранку перехопив! А нічого.

Не витримав бідолаха, стриб з дерева — і до нитки. Крутиться перед ним та нитка, не поступається йому синиця місцем на вузлику. І друга прилетіла, теж заважає, метушиться. Потріпотів крильцями горобець, потріпотів і знов на гілку ялиці. Сів, зажурився.

Коли раптом під деревом собака як гавкне! Полохливі синички пурх — і нема, злякалися. А горобець оглядівся,— що йому той собака, коли їсти хочеться, аж в очах темніє,— і до вузлика першим підлетів.
Ох і смачно ж у таку холоднечу проковтнути шматочок сиру! Та де там! Не встиг як слід і поласувати, аж тут знову синиці. І такі нахабні,— лети, мовляв, собі геть, це наше!

Прогнали горобця-сіромаху. Сів на гілці, щось собі міркує, голівкою нетерпляче крутить. Тоді як цвірінькне зненацька, як пурхне! А синиць наче вітром здмухнуло, розлетілися в різні боки. Та сам горобець недалеко відлетів. Бачить, нема синичок — він мерщій до кормушки-гойдалки. їсть, поспішає, поки наполохані синиці не вернулись.

Ось так і піддурив подружок-синичок голодний горобець. Тепер і мороз не страшний. Підживився трохи.

Завдання

1. Чому взимку птахи і звірі ближче до житла людей туляться?

А  взимку дуже важко знайти якусь поживу

Б  біля домівок тепліше

В  стає самотньо у пустому лісі

2. Як автор називає горобця?

А  горобець-мандрівник

Б  горобець-сірячок

В горобець-чорниш

3. На яких птахів нарікав горобець, прилетівши до людської оселі?

А  на голубів

Б   на інших горобців

В  на синиць

4. Де птахи знайшли собі поживу?

А  у вузлику, що був прив’язаний на палицю

Б  у годівниці на дереві

В у собачій мисці

5. Що сказали синички горобцеві, коли той хотів поласувати сиром?

А «Пригощайся, тут на всіх вистачить!»

Б  «Лети собі геть – це наше!»

В «Пошукай поживи у іншому дворі»

6. Чому синички злякалися і полетіли?

А горобець зненацька цвірінькнув і пурхнув

Б знову загавкав собака

В прогнали господарі

Мороз сідає

(Євген Гуцало)

Мати зайшла знадвору в хату і, поклавши оберемок дров біля печі, сказала:

— А мороз уже сідає.

Василько вдягнувся, взув теплі валянки й гайда за поріг: цікаво, як сідає мороз? Дим із комина сусідньої хати вчора ввечері вився догори сивим тоненьким ручаєм, а сьогодні опустився донизу й слався, тремтів над землею, немов м'яка борода.

Гілля молодої вишні рясно обнизали снігурі, наче то вишня взимку зацвіла жаристими квітками. Цікавий Василько ступив під вишню, щоб ізблизька подивитись, і тоді яскраві квітки, змахнувши живими крильми, вмить зірвалися з гілля й полетіли. Дружно всілись на яблуні в садку, й тепер уже яблуня зацвіла посеред зими — снігурами, їхніми святковими кольорами.

Потім Василько задивився, як метушаться щиглики біля воріт на сухому віниччі та на всохлих стеблах чорнобривців, що стриміли з-під снігу.

Та це ж вони викльовують насіннячко, бо голодні!

Коли Василько підійшов до торішнього квітника, то щиглики відлетіли на бузиновий кущ. Хлопець обережно став притоптувати сніг біля стебел, а деякі просто руками дістав із-під снігу. Скоро з холодної неволі на світ появилось багато стебел усіляких квіток, на яких позоставалось чимало насіння.

Прилітайте, щиглики! Прилітайте, снігурі! Прилітайте і клюйте, підкріплюйтесь, щоб не замерзнути від голоду і холоду.

А мороз, видно, й справді сідає. Сідає інієм на кожній гілочці і бадилинці, сивими візерунками на шибках по хатах. Сідає на пухнастий сніг і сердито так посварюється під валянками Василька, що йде на город.

Ось забута капустина ледь-ледь виглядає з-під снігу, то Василько потоптався довкола неї. Далі руками розгріб качан, за ним другий. Це ж і зайці забігають із поля в село, щоб десь бурячок чи морквинку знайти. Не обминайте Васильків город, знайдете поживу тут для себе, а стовбурці молодих яблуньок та вишеньок не обгризайте, бо ж дерево живе, замерзнути може.

Вдарив дятел міцним дзьобом по сухій яворовій гілці, і той перестук повис у повітрі, наче довгий, лункий разок намиста.

Горобець заспівав:

Цвірінь-цвірінь! Цвірінь-цвірінь!

А Василькові почулося:

— Скоро весна! Скоро весна!

А мороз сів і вже цього тихого ранку сидів скрізь — на городі примостився покрадьки, на яблуневому гіллі білів несміливо, тихенько посварювався під Васильковими валянками.

Завдання

1. Яку пору року описано у творі?

А  весна

Б  зима

В  осінь

2. Як звати головного героя?

А  Андрійко

Б  Василько

В  Миколка

3. Які птахи сиділи на вишні?

А  синиці

Б  горобці

В  снігурі

4. Що мала на увазі мама, коли сказала, що «мороз сідає»?

А   мороз сильнішає

Б   мороз слабшає

В   морозу немає

5. Про яких лісових звіряток подбав хлопчик?

А  білочок

Б  лисиць

В  зайців

6. Як змінився вигляд диму від комина порівняно з учорашнім днем?

А опустився донизу і стелився над землею

Б  піднявся ще вище в небо

В нічого не змінилося

Морозова кара

 (Олена Пчілка)

Їхали раз зимою пан і мужик. Пан попереду, а мужик собі окремо — в ліс по дрова.

А було дуже холодно, морозно, то обидва лаялись.

— От проклятий мороз,— каже пан, кутаючись у хутро.

— От проклятий мороз, бодай ти сказився! — каже й мужик, щулячись у старій кожушині.

А шляхом гуляли собі старий Мороз і молоденький Морозенко.

— Е,— каже Мороз,— як вони мене лають! Треба ж їх провчити! Я їх ще не так стисну, коли вони мене клянуть!.. Особливо треба провчити того мужика. Я його дошкулю не так, щоб не пащекував ще й він!

— Добре, таточку! — каже на те Морозенко.— Тільки коли ти хочеш, щоб добре провчити мужика, то краще ти йди до пана, а до мужика піду я, бо ти вже старий, у тебе сила менша, а я дужчий, то я того мужика не так проберу!

— Добре,— каже Мороз,— іди!

А сам пішов до ланових саней. Як заходився старий Мороз біля подорожнього, то пан і коміра підіймав, і полами загортався, і бараницею ноги вкривав,— ні, таки дойняв лютий Мороз. Ледве-ледве пан додому добрався, аж руки й ноги поклякли, аж груди стисло!

А Морозенко подався до мужика та й собі почав його пробирать: то за комір лізе, то під поли, то дірочку в кожушині знайде. А мужик приїхав у ліс, витяг сокиру з-за пояса та як почав рубати, як почав руками махати, то й упрів. Скинув тоді кожуха, поклав геть на землю. А сам одно руба, в свитині.

— Ну, добре ж,— каже сам собі Морозенко,— ось я ж тобі так заморожу кожуха, що ти й не вдягнеш його. Ось тоді мене знатимеш!

Та й уліз у кожушину.

Мужик нарубав дров; треба вже йому додому їхати. До кожуха — коли кожух так обмерз (бо був же перед тим мокрий), що аж дубом стоїть, не можна вдягнути!

Тоді мужик як узяв дровину, як почав гатить по кожухові, щоб пом’якшав, то Мороз мерщій з кожуха втікати!

Добре-таки полатав його по плечах мужик та ще й приказував:

— А, проклятий мороз, як мені кожуха зціпив! А, нема на тебе погибелі.

Та все періщить поліном, та все гатить!..

Вискочив Морозенко та мерщій од мужика далі.

Зустрівся з батьком Морозом.

— Ну,— каже старий Мороз,— я таки добре напер пана! Уже він і не лаявся далі, мовчав, бо ледве живий додому доїхав! А ти ж як там, синку, впорався з мужиком? Чи живий він зостався?

— Живий… Лихо його не візьме! — понуро відказав Морозенко. Та вже не хотів доказувати, яка йому халепа була з мужиком, тільки чухав плечі.

Завдання

1. Хто їхав у зимовому лісі?

А пан і мужик

Б  пан і слуга

В  мужик і син

2. На що скаржилися герої твору?

А  на дрімучий ліс

Б  на сильний мороз

В  на хижих звірів

3. Хто гуляв шляхом і почув людські нарікання на холоджу погоду?

А  Пані Віхола

Б   Мороз і Морозенко

В  Баба Завірюха

4. Ким був Морозенко для старого Мороза?

А  онуком

Б  молодшим братом

В  сином

5. Чому Морозенко пішов мужика морозити?

А  бо він молодий і має більше сили

Б  бо так сказав старий Мороз

В  бо мужик насміхався над Морозенком

6. Чи вдалося чоловікові розморозити свого кожуха?

А ні, він так  роздягнений  і поїхав

Б так, розвів біля кожуха багаття і він став м’яким

В так, він почав бити дровиною і той став м’яким

Сніг і підсніжники

 (легенда)

Коли створив Бог траву, деяке зілля і квіти, то подарував їм різні-прерізні кольори. І пишалися вони, як пишається райдуга семибарвна. Вкінці створив сніг і сказав до нього:

— А колір підшукай собі сам. Ти все на землі можеш з’їсти, то зумієш знайти собі якийсь одяг.

І пішов сніг шукати собі колір. Приходить до трави і просить:

— Травичко-земличко! Дай мені свого зеленого кольору!

Засміялась, зашелестіла трава та й каже:

— Не до лиця тобі зелена одежа, і я зелена, і листя дерев зелені, ніхто тебе й не пізнає. Краще попроси у фіалки.

Іде сніг до фіалки і просить:

— Фіалочко моя запашна! Дай мені свого кольору. А скромна фіалка засоромилася, схилила голівку та й каже:

— Нащо ж тобі така скромна одежа? На тебе й ніхто не подивиться. Іди краще до червоної рожі!

Пішов сніг до рожі і просить її:

— Рожечко моя пишна! Дай мені свого кольору.

Але рожа була горда і не хотіла дати снігові свого кольору.

Тоді пішов сніг далі шукати. Ходив та просив. І ні одна квітка не захотіла поділитися з ним своїм кольором, не захотіла прикрасити його тіло.

Вкінці прийшов до білого підсніжника і просив його зі сльозами:

— Маленька моя квіточко! Мій білий дзвіночку! Дай мені свого кольору! Бо буде лихо мені, як стану без одежі. Буде зі мною так, як з тим вітром, що такий недобрий, бо ніхто його не бачить.
Змилосердився добрий, ласкавий підсніжник та й скромно каже:

— Та моя одежина простенька дуже. Але як тобі подобається, бери собі.

Забрав сніг колір у підсніжника і від того часу став такий білий. Але відтоді і не любить він ні одної квітки. А підсніжник пестить і голубить, як рідну дитину.

Завдання

1. Кому від Бога не дісталося кольору?

А  підсніжнику

Б  снігові

В  траві

2. Що Творець сказав про сніг?

А  ти все на землі можеш з’їсти

Б  ти все на землі можеш сховати

В  ти все на землі можеш покрити

3. До кого першого прийшов сніг, щоб попрохати собі кольору?

А  до ружі

Б   до фіалки

В до трави

4. Якого кольору була рожа?

А  малинового

Б  вишневого

В  червоного

5. Чому рожа не поділилася своїм кольором?

А засоромилась

Б  вона теж не мала кольору

В була дуже гордою

6. Яку квітку сніг полюбив, як рідну  дитину?

А підсніжника

Б проліска

В фіалку

Гірке морозиво 
(Михайло Конончук)

— Петрику, ти це куди біжиш?
— По морозиво, — похвалився хлопчик.
— І я теж з’їла б… — зітхнула Оленка. — Та грошей зараз немає.
— Ходімо, дам половину, — запропонував Петрик. — Тільки потім віддаси цілу. Згода?

Оленка промовчала. Дуже вже хотілось їй морозива. А онде й лоток, біля якого товпилися люди. Тут діти побачили дідуся, який штурхав костуром по землі, наче щось шукав.
— Дідуню, ви щось загубили? — спитала Оленка.
— Ой, дітоньки, поспішав по ліки, та спіткнувся і розгубив гроші. А окуляри дома забув, у піджаку.
— То ми вам допоможемо, — защебетала дівчинка і кинулась разом із Петриком збирати монети.
— Ну, от і все. Тримайте, — передаючи гроші старому, мовив хлопчик.
Дідусь подякував і пішов у бік аптеки, а діти — мерщій за морозивом.
— Дві порції дайте, — задихавшись від бігу, попросив Петрик.
— Як дві? У тебе ж грошей було тільки на одну, — здивувалась Оленка.
— Т-с-с-с! Я, коли збирав монети, на одну наступив. Все одно дід недобачає. А нам зате обом по морозиву буде.
— А якщо дідусеві на ліки не вистачить. Ти подумав?
— Хе! Велике діло — двадцять копійок. А якби не ми, він би ще й досі шукав.
— Який сором, — обличчя дівчинки зблідло. — Я не хочу такого морозива, — промовила рішуче. — Це гірке морозиво!
А далі благально: — Тітонько, нам тільки одну дайте. Одну.
Оленка схопила здачу і бігом до аптеки.
— От чудна, — знизав плечима Петрик. — А говорила, морозива хоче.

Завдання

1. Куди поспішав Петрик?

А  по морозиво

Б  до парку

В до мами

2. З якою умовою Петрик згодився дати Оленці половину морозива?

А    вона має віддати цілу порцію

Б   вона потім віддасть гроші за півпорції

В   пригостить її безкоштовно

3. Як діти допомогли дідусеві?

А  знайшли окуляри

Б   знайшли гроші

В  побігли до аптеки по ліки

4. Як вчинив Петрик?

А  забрав усі гроші собі

Б  віддав всі гроші дідусеві

В  віддав лише частину грошей

5. Як хлопчик знайшов гроші на дві порції морозива?

А приховав монету, що загубив дідусь

Б  побіг по гроші додому

В Оленка випадково знайшла у кишені монетку

6. Чому дівчинка передумала і відмовилась від морозива?

А морозиво було гірким

Б морозиво було холодним

В дівчинка була чесною і совісною

Дівчинка  і  ромашка

(Василь Сухомлинський)

Ясної сонячної днини маленька дівчинка вийшла погратися на зелену галявину. Раптом вона почула плач. Прислухалася дівчинка і зрозуміла, що плач доноситься десь з-під каменю, що лежить обабіч галявини. Камінь був невеликий, як голова кролика, але дуже твердий. Підійшла дівчинка до каменя і запитує:

– Хто там плаче під каменем?

– Це я, Ромашка, – почувся ледь вловимий голосок. – Звільни мене, дівчинко, тисне на мене камінь…

Відкинула дівчинка камінь і побачила ніжну, бліду стеблинку Ромашки.

– Спасибі тобі, дівчинко, – подякувала Ромашка, виструнчившись і зітхнувши на повні груди. – Ти звільнила мене з-під Кам’яного Гноблення.

– Як же ти потрапила під камінь? – запитала дівчинка.

– Обдурило мене Кам’яне Гноблення, – відповіла Ромашка, – коли я була маленьким насіннячком. Восени я шукала теплий куточок. Дало мені притулок Кам’яне Гноблення, обіцяло оберігати від холоду і спеки, дощу і вітру. А коли мені захотілося побачити Сонечко, воно ледве не розчавило мене. Я хочу бути твоєю, дівчинко.

Дівчинка приходила до Ромашки, і вони разом зустрічали схід Сонця.

– Як добре бути твоєю, дівчинко! – часто говорила Ромашка.

– А якби ти виросла в лісі або обабіч дороги? Якби ти була нічия? – запитала дівчинка.

– Я б умерла від горя,– тихо мовила Ромашка. – Але я знаю, що нічиїх квітів не буває. Вони завжди чиїсь. Он та Вогняна Маківка – вона дружить із Сонечком. Сонечко шепоче їй: «Ти моя, Вогняна Маківко». Я чую цей шепіт, коли сходить Сонце, а Маківка назустріч йому розкриває свої прекрасні пелюстки. А он та Волошка – товаришка Весняного Вітру. Він першим щоранку прилітає до Волошки, будить її і шепоче: «Прокинься!» Квітка не могла б жити, якби вона була нічиєю.

Завдання

1. Що несподівано почула дівчинка, вийшовши на галявину?

А  плач

Б  сміх

В  цвірінькання

2. З-під чого доносився ледь чутний звук?

А   з-під дерев’яної колоди

Б  з-під каменю

В  з-під листя

3. Хто попросив ледь чутним голоском про допомогу?

А  комашка

Б   ромашка

В  сонечко

4. Від чого звільнила дівчинка тендітну рослинку?

А  від  Кам’яного тиску

Б  від Кам’яної в’язниці

В  від Кам’яного Гноблення

5. Що дуже часто говорила Ромашка?

А  Як добре, що світить сонечко!

Б   Як добре бути твоєю, дівчинко!

В  Яка ти добра, дівчинко!

6. «Нічийних квітів не буває», - говорила Ромашка, а з ким товаришувала Волошка?

А  із дощем

Б  із сонцем

В  із вітром

Сонце, сонечко та соняшник

(Ірина Прокопенко)

Починався літній день. На листі дерев переливалися всіма барвами веселки крапельки роси. Співали птахи, тягнулися квіти до Сонця,

 а над нами  басовито гудів Джміль:
         – Ж-ж-жарко…

Йому і справді було жарко.

–    Ж-ж-жорстоке Сонце, ж-ж-жорстоке.

Почуло Сонце та й каже:

– Кожен день я проміння на землю посилаю, щоб черешні скоріше дозрівали, щоб пташки співали, щоб діти смаглявими ставали, а він… він мене жорстоким назвав.

Образилося Сонце та й сховалося за хмарку. Похмуро на світі стало, квіти пелюстки згорнули, птахи замовкли, мурахи входи та виходи своїх домівок закривати почали.

– Що робити? Що робити? Як без Сонечка нам жити? – зашепотіли дерева.

– Я тут, ось я, – сказав хтось тоненьким голоском і всі побачили маленького червонокрилого жучка, якого і справді звали Сонечком.

– А ти можеш землю зігрівати? – спитали Дерева.

– Ні.

– А зробити так, щоб черешні поспіли? І щоб діти засмагали?

– Ні не мо-жу…, – зітхнуло Сонечко, – я тільки попелиць знищую, червців, кліщиків павутинних та інших дрібних шкідників.

– І за це тобі, Сонечко, спасибі, – вклонилися Дерева і знов зашепотіли: – Що робити? Що робити? Як без Сонечка жити?

– Може, я зумію вам допомогти? – запитав Соняшник. Він теж був на Сонце схожий: кругла голівка у жовтогарячих променях.

– А ти можеш землю зігрівати? Зробити так, щоб черешні поспіли та діти засмагали?

– Я теж всього цього не вмію, – тихо промовив Соняшник, – я тільки насінням людей годую.

– Це добра справа. І за це тобі дякуємо, – відповіли Дерева.

А Джміль знову гуде і гуде.

– Ж-ж-жаль, квіти пелюстки згорнули, ж-ж-жаль.

– Жаль! – обурилися Дерева. – А хто Сонце образив, хто його жорстоким назвав? Все ти, все ти, Джмелю!

Вони так розхвилювалися, так розгойдалися, аж вітер знявся. Злякався Джміль, почав у Сонця пробачення просити:

– Ж-ж-жити без тебе не можна, пробач мені, пробач!!!

Виглянуло Сонце з-за хмарки, посміхнулося привітно. Зраділи дерева, пташки защебетали, квіточки розкрилися, а джміль над ними гудів:
– Ж-ж-жарко.., але не дуже, не дуже…

Завдання

1. Хто нарікав на спеку на початку літнього дня?

А  Жук

Б  Джміль

В  Бджола

2. Чому стало похмуро у всьому світі?

А  Сонце згасло

Б  Сонце образилося і сховалося

В  задощило і Сонця зовсім не було видно

3. Як було звати маленького червонокрилого жучка?

А  солдатик

Б   сонечко

В  цвіркун

4. Яка рослина схожа на сонце?

А  ромашка

Б  соняшник

В  троянда

5. За що поважають соняшника?

А за красу

Б  за схожість із Сонцем

В за насіння

6. Джміль злякався і почав…?

А просити пробачення у Сонця

Б просити пробачення у дерев та квітів

В просити пробачення у птахів

        Хитра квітка

(Олег Буцень)

Ходить дівчинка по лісі кожній гарній квіточці вклоняється. Вже чималий букет назбирала. Квіти хоч і непоказні, зате духмяні — всі лісові пахощі в них. А сонце все нижче й нижче до обрію хилиться, скоро й день кінчиться, час додому вертати.
           Коли глядь, а край лісу, в посадці, ще одна квітка красується. Два широких листочки, мов зелені долоньки, обхопили високе стебельце з білою китичкою дрібненьких квіточок.
Нахилилась до неї дівчинка.
           — Пхи. Ти зовсім не пахнеш. І не розпустилась як слід. Навіщо мені така! Ось коли по-справжньому розквітнеш, наберешся лісових пахощів, тоді я тебе і візьму.
            — Добре, приходь пізніше до мене,— відповіла квітка.

— Чуєш? Пізніше. Тоді і дізнаєшся, як я гарно пахну. А даремно не ображай.
              Прийшла дівчинка наступного дня до квітки. А та не хоче розпускатись. І красу свою пелюстками пригорнула, наче сховала від людського ока.
            — Хіба рано я прийшла? — зітхнула дівчинка.
            — Рано, рано. Пізніше треба. Тоді я й розкрию свої пелюстки і запахну на весь ліс.
«Гаразд, почекаю ще трохи», — зітхнула дівчинка.
От і почала ходити дівчинка до квітки, а та й не думає розтуляти свої пелюстки.
            — І довго ти дражнитимешся? — якось запитала її дівчинка.
Квітка злегка хитнула широкими листочками, сонно звела білу китичку.
           — Я ж тобі кажу: пізніше приходь.
           — Он яка ти! — невдоволено мовила дівчинка.

           — Що ж, зачекаю ще трохи.
Прийшла до неї наступного дня, а квітка вже поблякла, засихати почала.
          — Як же тобі не соромно обманювати, люба квіточко?
          — Я тебе не обманювала, дівчинко.
          — Хіба ж не ти мені казала: «Приходь пізніше! Приходь пізніше!» Я й чекала, приходила. А ти…
           — Ти приходила до мене вдень, коли я сплю. А я розтуляю пелюстки і пахну поночі,— перебила її квітка.

           — Тому я й казала, щоб ти приходила пізніше.
           — Так он хто ти! Тепер я тебе впізнала,— сказала дівчинка.

           — Ти — любка, нічна фіалка. Хитра квітка.
           — Даремно ти мене ображаєш,— прошепотіла квітка.

           — Хіба я винна, що така вродилась? Іди, не заважай мені спати, дівчинко.

Завдання

1. Чому дівчинка ходила по лісі?

А  прогулювалася

Б  збирала букет

В  заблукала

2. Чому дівчинка не зірвала квітку, побачену в самому кінці?

А    вона ще не розцвіла

Б   квітка вже перецвіла

В   квітка була некрасивою

3. Що відповіла квітка дівчинці?

А  Не зривай мене, дівчинко!

Б   Приходь пізніше.

В  Забудь про мене!

4. Прийшовши на наступний день до квітки, що дівчинка побачила?

А  той самий бутон

Б  квітку хтось зірвав

В  квітка перецвіла

5. Яка риса характеру прослідковується у дівчинки?

А мрійливість

Б  жорстокість

В нетерплячість

6. Чи справді квітка виявилась хитрою?

А  так, вона обманула дівчинку

Б  ні, просто дівчинка не зрозуміла квітку

Яблунька і літо

(Василь Сухомлинський)

Юрко й Мишко весною посадили біля школи яблуньку. І домовились: на канікулах будуть приходити до школи і поливати її. Сьогодні поливатиме Юрко, завтра – Мишко, потім знов Юрко, потім Мишко. Ростиме собі яблунька – сил набиратиметься. Настали канікули.

“Сьогодні мені поливати яблуньку, – подумав Юрко. – Та хіба їй що станеться, як один день не полити? Завтра прийде Мишко й поллє…”

Настав Мишків день. Далеченько жив Мишко від школи. Він собі й подумав: “Учора ж поливав яблуньку Юрко.. Нічого їй не станеться, як один день не полити. Завтра знову Юрків день, він трохи ближче від школи живе, хай собі й поливає”.

Минали дні, Юрко надіявся на Мишка, а Мишко на Юрка.

Кілька днів ніхто яблуньку не поливав.

А щодня приходив до школи маленький Андрійко. Він годував рибок у шкільному акваріумі. Бачить хлопчик: ніхто яблуньки не поливає, ось-ось засохне. Він і став її щодня напувати. Зеленіє яблунька, сил набирається.

От і перше вересня. Прийшли діти до школи. Не терпиться Юркові взнати: а чи поливав Мишко? І Мишкові хочеться дізнатися: чи Юрко поливав?

Пішли хлопці до яблуньки. Ідуть і мовчать. А як побачили, що вона зеленіє, то засоромились і потупились у землю. Бо кожен подумав: це ж тільки я не поливав, а товариш мій поливав.

Так і стояли хлопці перед яблунькою, схиливши голови, аж поки не пролунав дзвінок.

Завдання

1. Де хлопці посадили деревце?

А  у парку

Б  біля школи

В у саду Юрка

2. Як домовились друзі доглядати яблуньку на канікулах?

А    кожен по одному дню

Б   місяць - Мишко, місяць -  Юрко

В   кожного дня приходити вдвох

3. Минали дні, але яблуньку ніхто не поливав. Чому?

А  хлопці обидва захворіли

Б   Юрко надіявся на Мишка, а Мишко на Юрка

В  хлопці  були у від’їзді

4. Хто ж поливав бідне деревце?

А  батьки хлопчиків

Б  учителі

В  хлопчик Андрійко

5. Чому Андрійко щодня ходив до школи?

А займався з учителькою додатково

Б  годував рибок

В поливав квіти

6. Яке почуття прокралося у душі хлопчиків, коли вони побачили бадьору, зелену яблуньку?

А заздрість

Б злість

В сором

Комори тварин

(Володимир Пархоменко)

  Прийшла осінь. У зелені коси беріз вплелися золотисті стрічки. Різнобарвним полум'ям горять осики, дикі груші. Червоніють китиці ягід на горобинах. На лісовій ліщині дозріли горіхи. Важкі коричневі жолуді падають з дубів. Лісовим мешканцям настав час заготовляти на зиму харчі.

  Жовтогруді лісові миші наповнюють свої нірки насінням кленів, бруслини, жолудями, горіхами. Підземний звірок-сліпець зносить у спеціальні комори цибулини трав, корінці дерев. А якщо поблизу є город, то поспішає поповнити свої запаси картоплею. Немало її наховає у своєму кублі і водяний щур. Безперестанку з поля до нірки бігає з роздутими щоками хом'як. Зернини він носить в особливих защічних мішках. Цей гризун глибоко під землею зберігає іноді близенько півпуда добірного зерна.

   Моторні білочки ховають під мох, у дупла дерев і сушать на гілках гриби. Чималі запаси жолудів заготовляють сойки — адже у вирій вони не відлітають. 

   Маленька степова миша, що зовні так схожа на хатню, влаштовує комору на поверхні землі. Збирає докупи насіння різних трав і зверху насипає земляний курганчик. Цю мишу так і прозвали «курганчиковою».

   Про чорний день їжу іноді ховають також і хижі звірки та птахи. Сорокопуд, скажімо, наколює на гілки чагарників комах, мишенят, ящірок. Сови, коли випадає вдале полювання, ховають у дуплах пійманих мишей, полівок. Горностаї витягують на берег про всяк випадок жаб. Напіввисохлі жаби, буває, лежать під снігом усю зиму. А в голодний передвесняний день горностай розшукує і ласує ними.

   Гризуни, що тягнуть свої комори з полів і городів зерно та овочі, шкодять сільському господарству, їх треба знищувати. Та не всі звірі і птахи, що роблять запаси їжі, шкідливі. Білки, сойки, горіхівки заносять жолуді, горіхи далеко від плодоносних дерев. Частину своїх запасів вони не знаходять. А наступної весни за сотні метрів, а то й за кілька кілометрів, на місцях забутих «комор» виростуть молоденькі дубки чи кедри.

    Так мимоволі тварини розводять на нових землях ліси.

Завдання
1.В яку пору року відбуваються події?
А  літо
Б  осінь
В  весна

2. У чому хом’як носить зерно?
А  у лапках
Б  в защічних мішках
В  у полотняних мішках

3. Хто із лісових мешканців може заготовляти на зиму картоплю?
А  білки та сойки
Б   звірок-сліпець та водяні щурі
В   сорокопуди та сови

4.Чому степову мишу прозвали «курганчиковою»?
А   над своїми запасами насипає земляний курган
Б   ховається від хижаків у земляному кургані
В  за її зовнішнім виглядом

5. Що сови ховають у своїх дуплах?
А   жолуді
Б   комашок та жучків
В   мишей та полівок

6. Яке прислів'я, на твою думку, найкраще ілюструє зміст оповідання?
А  Чесне діло роби сміло!
Б  Хто спочатку  потрудився, той пізніше і наївся.
В  Зробив діло – гуляй сміло!

Сорочині вигадки

(Олег Буцень)

Був холодний осінній ранок. Визирнуло сонце з-за хмарини, скоса кинуло промінці на землю. Заглянув один із них у нірку до старої черепахи, розбудив її. Виповзла черепаха на луг і неквапливо почалапала шукати собі снідання.
А сніданок у черепахи простий: зелені листочки, стеблинки, смачні корінці. Довго й шукати не треба. Ось і надибала. Раптом чує — хтось гукає її:
— Доброго ранку, черепахо!
Глянула черепаха вгору, бачить, а то на пеньку сорока сидить.
— Добридень, сороко-білобоко, — відказала черепаха. — Чого це тебе сюди занесло?
— А я летіла й тебе побачила. Думаю: ти чи не ти? Вже стільки пташок полетіло в теплі краї, від зими втекло. Як же ти од неї втечеш, коли за день навіть он до того дерева не доберешся?
— Дурниці ти верзеш. Яка там ще зима! Звідки вона?
— Як яка? Холодна, з морозами. Вся земля вкривається снігом, і нема чого їсти.
— Снігом, кажеш, земля вкривається? — перепитала черепаха і замислилась.  — Щось не пригадую такого. Ось уже скоро тридцять років живу, а ніякого снігу й не бачила.
— Невже ніколи не бачила?
— Чи я коли брехала? — образилась черепаха.

— Зроду-віку не чула. Недаремно всі тебе звуть плетухою: хтось пустив поголоску, а ти й підхопила.
— Як ти смієш таке казати? — скипіла сорока і забігала по пеньку.

— Минулого року я на власні очі бачила сніг! Він такий білий-білий і пухкий, м’якіший за мох. А холоднеча… Нікуди від неї не сховаєшся, скрізь допече. Лапки мерзнуть, і їсти нічого. Жах!
— Не вигадуй,— мовила черепаха.

— Глянь, скільки всякої їжі навколо. Куди вона подінеться?
— А, так! Ну гаразд, ти скоро дізнаєшся, що таке зима. І наплачешся! — вигукнула ображена сорока й полетіла до лісу.
Наступного дня уздріла на дубі ворону і почала їй скаржитись:
— Кумасю, ти тільки послухай. Бачила вчора я на лузі стару черепаху. Кажу їй, що цього року зима буде люта. А вона, уявляєш, сміється, плетухою мене обізвала, каже, що ніякої зими не буває, ніякого снігу.
Подивилась ворона одним оком на сороку, поважно сказала:
— Чого ж тут дивувати? Черепаха просто ніколи не бачила зими. Вона з осені засинає і спить аж до весни, коли вже сніг розтане.
— І як я зразу не догадалась? — змахнула крилами сорока.

— Полечу до черепахи, даремно ми з нею посварились.
Подалась сорока. Довго кружляла над лугом. Але черепахи так і не знайшла. Напевне, залізла кудись у нору і заснула. А прокинеться навесні — знов казатиме, що ніякої зими не буває. Що все це — сорочині вигадки.

Завдання
1.Про яку пору року йдеться у тексті?

А  весна
Б  осінь
В  літо

2.Чим зазвичай снідала черепаха?

А комашками та жучками
Б  листочками
В  листочками, стеблинками та корінцями

3.Що непокоїло сороку?

А  як черепаха від зими втече
Б   яка завтра буде погода
В  чи скоро прийде зима

4. Чому образилась сорока і полетіла геть?

А   черепаха не захотіла розмовляти
Б   черепаха обізвала її «плетухою» і не повірила їй
В  черепаха забрала смачний сніданок у сороки

5.Чому черепаха ніколи не бачила зими?

А   кожної осені мігрує до теплих країв
Б   вона народилася влітку, тому не довелось ще
В   бо з осені засинає і спить до весни

6. Яке прислів'я, на твою думку, найкраще ілюструє зміст оповідання?

А  Свою думку май, а до чужої теж придивляйся.
Б  Диму без вогню не буває
В  Знання людині, що крила пташині.

Чи далеко до осені?

(ВасильЧухліб)

Лелека живе на старому в’язі. З лелечихою і лелеченятами. Прибігають до в’яза Тарасик, і Гриць, і Миколка, й Тетянка. Витанцьовують під в’язом і гукають:

—    Лелеко, лелеко, до осені далеко?

Лелека, задерши дзьобату голову, незмигливо дивиться на дітей. А потім починає клекотати.

Про що він клекоче? Спробуй, розбери.

Лелека і лелечиха враз знімаються і летять на луги, до Десни. Лелеченята топчуться в гнізді, перебирають цибатими ногами, але злетіти не наважуються.

—    Лелеко, лелеко, до осені далеко? — знову прибігають до в’яза діти.

Лелека й лелечиха заклопотані. їм ніколи відповідати. Вони щось говорять до своїх лелеченят, а потім беруться штовхати їх на край гнізда.

—    Ой, вони ж розіб’ються! — злякано шепоче Тетянка.

—    У них же крила є! — заспокоює її Тарасик.

Лелечата, неохоче відірвавшися від гнізда, злинають у небо.

Плавно летять над садом, над городами, туди, де голубіє річка. А за ними — старі лелеки.

Діти полегшено зітхають і весело галасують.

Ідуть дні за днями. На зеленому човні пропливає літо.

— Лелеко, лелеко, до осені далеко? — виспівують під в’язом Тарасик, Гриць, і Миколка, й Тетянка.

Тиша. У гнізді порожньо. З в’яза зривається жовтий листочок і, кружеляючи в повітрі, поволі опускається на землю.

Завдання
1.На якому дереві живе лелеча сімя?
А  на березі
Б  на липі
В  на в’язі

2. Як розмовляють лелеки?
А клекочуть
Б  цвірінькають
В  ґелґотять

3.Події відбуваються поблизу річки…
А  Дніпро
Б   Гірського Тікичу
В  Десни

4. Навіщо птахи штовхають своїх діток на край гнізда?
А   щоб прибирати у гнізді
Б   бо всім стає тісно
В  щоб малеча вчилася літати

5.Чи далеко до осені, якщо лелече гніздо вже стало пустим?
А   ще  далеко
Б   ще зовсім трохи
В   вже настала осінь

6. Як називають лелек, коли вони покидають рідне гніздо і вирушають у теплі краї?
А  журавлями
Б  веселиками
В  чорногузами

Чому почервонів Сергійко?

(А.Ткаченко)

                Погожий вересневий день радував теплими    сонячними промінчиками. У барвистому осінньому листі радісно підстрибували сонячні зайчики. Та й так вже весело вони бавились, що навіть суворий дубисько стиха усміхався у кошлаті вуса! А берізки, гарно вбрані у золотисті шати, вже налякались першого ранкового холодку і сховали свої білі ніжки у пожовклу травицю.
         Серед оцих миготливих барв осіннього лісу, посеред затишної галявини, зручно вмостився кущик шипшини. Щодня лісові птахи прилітали до нього, гомінливі пустуни-горобці гойдались на шипшинових гілочках, а найхитріші з-поміж птахів могли вправно поцупити кілька багряних ягідок. Весело було шипшині, весело й птахам.

Та одного ранку прийшов до лісу Сергійко. Виламав з шипшини прута і, вимахуючи ним, мов шаблею, позбивав яскраві ягідки, порозганяв веселих горобчиків. Зажурилась шипшина. Принишкли пташині дзвінкі голоси. Зіщулились берізки. «І чому це так тихо й невесело стало?», - запитав сам у себе Сергійко. Справді, куди поділися птахи? Подивився хлопчик на полум'яні ягідки, які тепер лежали на землі, і почервонів...

Завдання
1. Про який осінній місяць іде мова у оповіданні?
А  вересень
Б  жовтень
В  листопад

2. Які назви рослин зустрічаються у оповіданні?
А дуб, калина й шипшина
Б  клени, горобина і берізки
В  дуб, берізки і шипшина

3. Що зробив Сергійко із кущиком шипшини?
А  виламав із нього прута
Б   прийшов полити кущ
В  випадково зламав гілочку

4. Як стало в лісі після того, що вчинив Сергійко?
А   тихо
Б   гамірно
В  затишно

5. Яке почуття виникло у хлопчика після побаченого?
А   страх
Б   заздрощі
В   сором

6. Яке прислів'я, на твою думку, найкраще ілюструє зміст оповідання?
А  Слово чемне кожному приємне
Б  Водою, що хочеш, лиш сумління не сполощеш
В  На себе зважай, перш ніж комусь докоряй

Як кошенятко знайшло маму

(Наталія Гуркіна)

На осінньому листячку лежало кошенятко. Воно було ще зовсім маленьке, за людським віком - немовля. Мале сліпо тицяло мордочкою в різні боки й кликало:

  - Мам, мам..

Воно  замерзло й хотіло їсти.

  - Мам, мам… - жалібно плакало.

Але мама не чула, вона була далеко. І все тому, що вчора хлопчик-школяр узяв малого клубочка до себе додому. Бешкетнику  було байдуже, що за ним бігла мама кошеняти й плакала, що вона просила повернути їй дитину. Хлопчик не зважав. Він ніс пухнасту іграшку до себе додому.

Удома батьки зчинили галас, адже не можна без дозволу приносити тварин!

Маленький котик опинився на вулиці. Сам. Далеко від дому. Серед сумного танку листя й дощу. Далеко від мами.

   - Мам, мам... – продовжувало кликати кошеня.

Коли почало сутеніти, у малюка майже не залишилося сил. Він втомлено лежав на землі, як те самотнє листя, що попадало з дерев…

 Аж, раптом поряд пролунав лагідний голос:

- Вуханьчику, ти чий?

Малий, не вірячи, що звертаються до нього, усе ж підняв голову.

- Вуханьчику, - нахилилася до коштеняти дівчинка. - Ти саменький тут, так?

Серце в малюка ледве не вистрибнуло із грудей: «Цей голос! Він такий ніжний, він такий теплий, він такий... такий мамин!»

- Мам, - промуркотіло кошенятко. – Мама!

 Таня, так звали дівчинку, подивилася на батьків і запитала:

- Можна його взяти додому?

Дорослі між собою перезирнулися, а потім ствердно кивнули:

- Бери. Але доглядати за ним будеш сама!

- Домовилися, - відповіла дівчинка й пригорнула до серця маленький клубочок. – Тепер я буду, Вуханьчику, твоєю мамою.

- Мам...- вже крізь сон ствердно відповів малюк.

Навколо кружляло в танку листя. Воно радісно виспівувало: «Кошенятко знайшло маму... маму... свою маму...»

Завдання
1.Хто винен у тому, що маленьке котенятко опинилося на вулиці без мами?
А  мама-кішка його покинула
Б  хлопчик узяв кошеня без дозволу батьків
В  саме заблукало

2. Описані події відбувалися…
А навесні
Б  восени
В  влітку

3.Чому котенятко плакало?
А  воно замерзло і хотіло їсти
Б   злякалося що настає вечір
В  не могло знайти своїх господарів

4. Мамою для котеняти стала…
А   дівчинка Таня
Б   хлопчик-школяр
В  незнайома бабуся

5.чому дівчинка забрала кошеня додому?
А   вона довго хотіла собі таке кошеня
Б   у неї було добре серце
В  так  їй сказали батьки

6. Кружляючи у танку, листя радісно виспівувало…
А  чудова історія
Б  яка добра дівчинка
В  кошенятко знайшло маму… свою маму