Добірка творів В.Сухомлинського для дітей раннього та молодшого дошкільного віку

       РЕКОМЕНДОВАНІ

                 ТВОРИ

В.О.СУХОМЛИНСЬКОГО   

                         ПІВЕНЬ ПРОСА НАКОСИВ

     Квочка сиділа наяйцях. Чує, в яєчках курчатка ворушаться. Вона й каже Півневі:

-  Півень, не гуляй, іди проса накоси, намолоти і пшонця курчаткам приготуй.

     Узяв півень косу, накосив проса. Намолотив. Натовк. Приніс повне відро пшона. А курчатка вже повилазили з яєчок. Насипав Півень пшонця. Кличе квочка маленьких курчаток:

-  Їжте, дітки, наїдайтесь, а татко вам водички принесе.

                                  ПЕРШИЙ ЛЬОДОК

     Вчора увечері на ставку хлюпотіли хвилі. А сьогодні мороз: ставок узявся першим льодком. Тоненький, прозорий льодок. а під ним плаває маленький карасик.Пливе карасик, хоче глянути на берег, а льодок не пускає. Дивується карасик: «Що це таке?»

                        КУДИ ПОСПІШАЛИ МУРАШКИ

     На дереві сиділа Білочка. Вона їла горішок. Смачний, бо аж очі заплющила. Крихітка горішка впала на землю. Друга, третя. Чимало крихіток упало додолу.

     А стежкою між травою бігла Мурашка. поспішала по їжу для мурашенят. Вона чимчикувала на баштан: чула, є там багато кавунячих шматочків. Коли це падають із дерева крихітки горішка. Покуштувала Мурашка – горішок добрий та пахучий. Понесла вона крихітку горішка до мурашника, розповіла сусідам. «Бігаймо по горішки!» Зібралися в дорогу. А дітки Мурашки їдять крихітку, що принесла мама, діляться з іншими. всім діткам у мурашнику вистачило, ще й лишилося. А мурашки вже під великим деревом. Зібрали крихітки й понесли додому. Буде на цілу зиму.

                                  ЯК КІТ РИБУ ЛОВИВ

     Сів Кіт на березі ставка. Думає: «Рибку половлю». Бачить далеко від берега плаває рибка, а далеко не йде.

-  Чого ти пливеш до берега? – питає Кіт.

-  Як підеш додому, тоді припливемо, - кажуть рибки.

     Іде берегом хлопчик та й питає:

-  Що це ти, Коте, риьку ловиш?

-  Та ні,- відповідає Кіт. – гріюся на сонечку. 

                         ХТО РОЗМАЛЮВАВ ПІВНИКА

     У  бабусі марії два онуки – Миколка і Юрко.

     Якось прийшли хлопці у гості до бабусі. Побачили на високому даху бабусиної хати дерев’яного півника. Півник сидів на гострому шпилі, піднявши голову.

     Микола взяв фарби, виліз на дах, по тонкому шпилю дістався до півника й розмалював його. Півник став живий – з барвистим хвостом, червоним гребінцем.

     Юрко сидів на траві, йому стало страшно. здавалося, ось-ось Миколка впаде...

     Ой, сваритиметься бабуся! Ой, біда буде Миколці. Нарешті Миколка спус-тився додолу.

     Прийшлабабуся. Побачила розмальованого півника й питає строго:

-  Хто лазив на дах? Хто розмалював півника?

                               ЛИСИЧЧИНІ ЛІХТАРИКИ

     Одного разу лисичка поверталася додому. Йшла вона лісом. Була ніч. Темно-темно в лісі нічого не видно.Вдарилась лобом об дуб, і так їй болить. ось вона й думає: «Треба якось дорогу в лісі освітити». знайшла пеньок-трухлячок. Світить він у темряві. Розіклала шматочки пенька-трухлячка – засвітилися білі ліхтарики. Стало у лісі видно, аж Сич здивувався: «Що це таке, невже вночі день настав?» Хитра лисичка йде лісом та й усміхається. а Зайчик за дуб заховався й виглядає.

                         НАЙЛЕДАЧІШИЙ У СВІТІ КІТ

     Лежав на столі Кіт. Дівчинка поставила перед ним дві тарілки – одну із сметаною, другу з молоком.

     Кіт подумав: «Це дівчинка принесла мені частування. Але що краще: сметана чи молоко?». Кіт збирався подумати, що коаще, але не зміг думати – такий був ледачий.

     Коли у відчинене вікно залетів горобець. Залетів, сів на стіл і клює там якісь крихти. Тепер перед Котом були три смачні речі: сметана, молоко і горобець. та хіба легко зважитися, що з цих трьох речей найсмачніше? Кіт збирався подумати, що ж найсмачніше, але думати було важко. він заплющив очі і заснув.

     Це був найледачіший кіт на світі.

                          ЯК БДЖОЛА СТАЛА ЗОЛОТА

     Летіла бджола й побачила гарбузову квітку. а гарбузова квітка велика-велика. залізла Бджола всередину та й набирає солодкого соку. набрала вже й пора летіти. та захотілось Бджолі роздивитися квітку. Довго мандрувала вона між пелюстками. насипалося жовтого пилку на її крильця – й стала Бджола золота-золота. Летить бджола до вулика, а сторож її не пускає.

-  Ти чужа, - каже сторож, - он яка ти жовта.

-  А глянь, скільки я меду несу, - каже Бджола.

-  Тепер я впізнаю тебе, - каже сторож, - ти наша. Ти золота. 

                               ПОКИНУТЕ КОШЕНЯ

     Хтось виніс із хати маленьке сіре кошенятко й пустив його на дорогу. Сидить кошеня та нявчить. Бо хоче додому, до матусі. Проходять люди, дивляться на кошеня. Хто сумно хитає головою, хто сміється. Хто жаліє: «Біле кошенятко», - та і йде собі.

     Настав вечір. Зайшло сонце. Страшно стало кошеняткові. притулилось воно до куща та й сидить, тремтить. Поверталась із школи наталочка. Чує – нявчить кошеня. Вона не сказала ні слова, а взяла кошеня й понесла додому. Пригорнулося кошеня до дівчинки. Замуркотіло раде-радісеньке.

                          ТА Й ПОКЛАЛА КЛАДОЧКУ

    Біжить лісовою стежкою маленька мурашка. Біжить вона по їжу, бо вдома дітки маленькі її чекають. Коли це стежку перетнув струмок. а на тому боці пахучі зернята лежать. Як же добратися до тих зерняток? Бачить мурашка – на березі  струмка росте висока стеблина. зрізала мурашка стеблину, бо в неї зуби такі гострі, як ножі. Впала стеблина через струмок. Перелізла мурашка по ній на той берег. ось і зернята пахучі. Чекайте, дітки, матуся вже їх несе.

                                КМІТЛИВИЙ СКЛЯР

     Звечора в ставку плавали качки. Прийшов Юрко вранці до ставка і бачить диво-дивне. Весь ставок покритий тонким склом, а під склом вода грає. Пита-ється Юрко в тата6

-  Хто це покрив ставок?

Сміється тато й каже:

-  Є такий умілий, кмітливий скляр. Прийшов і засклив ставок однією величез-ною склянкою. Живе той скляр далеко на півночі. А тепер до нас завітав.

-  Хто ж той скляр? – запитав Юрко.

-  Мороз.

                      ЯК ЇЖАЧОК ПІЧ ЗМУРУВАВ

     У їжачка було гніздо. А їжачиха й каже їжачкові:

-  Узимку буде холодно нашим діткам. Змуруй піч.

     Наробив їжак цегли і склав піч. Принесла їжачиха дров. Запалили в печі. Стало в гнізді тепло, їжаченята раді, стрибають, граються. Полізли на теплу піч, казки розповідають. Так і поснули. А за вікном – завірюха, мороз тріщить, дерева від вітру стогнуть, пташка біля ополонки плаче.

                  ЩОБ КІТ МИШКУ НЕ ВПІЙМАВ

     Маленькій Олі мама читала книжечку. В книжечці розповідалось про дивні речі.Була собі мишка-норушка. Вилізла вона з нірки погуляти. А за нею погнав-ся кіт вусатий. Мишка злякалась – та в нірку. Тремтить мишка в нірці від стра-ху дрижить, а кіт біля нірки сидить.

     На цьому й скінчилась казка.

     Оля й питає в мами:

-  А що далі було? Не впіймав кіт мишки?

-  Хтозна, - каже мама. – Кіт біля нори сидить, а мишка в норі.

     Ніч. Усі полягали спати. Книжечку про кота й мишку мама на столі поклала. Не спиться Олі. «Це ж машка в книжечці, - думає вона. – вискочить із книжечки, побіжить, а кіт вусатий її упіймає».

     Встала Оля тихенько, взяла книжечку про мишку та й заховала її в шафу. Щоб кіт не піймав. 

                               ЩОБ НЕ НАКОЛОВСЯ

     Дівчинка Зоя гуляла в саду. Вона підійшла до акації. На акації гострі-прего-стрі колючки.

     Над акацією літає барвистий метелик. Ой, як же йому не страшно літати! Налетить на колючку – що ж тоді буде!

     Підійшла Зоя до акації. Зломила одну колючку, другу, третю. Мама побачи-ла й питає:

-  Що ти робиш, Зою?Навіщо колючки зламуєш?

-  Щоб метелик не наколовся, - відповіла Зоя.

                                     ПЕРША БДЖІЛКА

     Пригріло весняне сонечко. Заворушилися бджоли у своєму вулику. Мабуть, пора вилітати на роботу. Одна бджілка й каже:

-  Я полечу, подивлюся чи є вже квітка.

     Полетіла бджілка. Поле сіре, де-не-де ще сніг біліє. Побачила бджілка на уз-ліссі блакитну квіточку – пролісок. Сіла на квітку, пробує солодкий сік.

     Але з лісу ще холодом тягне. Повернулася бджілка до вулика та й каже подружкам:

-  Ще трохи почекаємо. Хай сонечко пригріє.

                         ВЕСЕЛО МЕТЕЛИКОВІ ПЛИВТИ

    Летів білий метелик над річкою. А хтось кинув у воду червону квітку.Пливе квітка. Побачив метелик червону квітку. Сів на неї, сидить крильцями водить. Квітка пливе, й метелик пливе. Летіла над водою ластівка, аж здивувалась: що воно таке? Як це метелик навчився влавати? Доторкнулася ластівка крилом води. Сколихнулася вода, сколихнулася квітка, загойдався метелик. Весело йому річкою пливти.

                                              КОРОВА

     Мала одна жінка корову. Вранці випускала її на зелений луг, та паслась там до полудня. Ополудні жінка приходила її доїти. А то якось жінка занедужала. Лежить, не може встати.

     Минув полудень. Жде корова свою господиню, жде, а вона не йде доїти. Приходить корова до хати. Заглядає у вікно й тихо мукає. А жінка не може з ліжка встати...

                                    ГЛИНЯНІ ПИРІЖКИ

     Гралася маленька Оксанка на подвір’ї. Захотілося їй напекти пиріжків. Замісила вона глину. зліпила п’ять пиріжків – жовтих, пишних. Поставила на сонці. Гріє сонце, мов піч, припікає. Печуться пиріжки, рум’яніють. Ось і спеклися. Вийшов із хати кіт Мурко. Підійшов до пиріжків, понюхав і пішов. Ліг під гіллястою грушею й заснув.

                                       КРИЛАТА КВІТКА

     Це було влітку. Піднявся великий вітер. І  приніс насінину з двома пухнасти-ми крильцями. Сіла насінина в зелених луках. Трава й питає:

-  Хто ти така?

-  Я – Крилата Квітка, - відповідає насінина. – Буду рости ось тут на луках.

     Зраділа трава новій сусідці.

                   ЯК МЕТЕЛИК ВРЯТУВАВСЯ ВІД ДОЩУ

     Насунули чорні хмари. Заступили сонечко. Загримів грім. Пішов дощ. а маленький білий метелик літає собі між деревами. Тут упала на нього краплина дощу. «Ой, горе, що ж мені робити, куди заховатись від дощу?» Прилетів метелик до бурячиння та й заховався під великим листком. Дощ іде, а йому не страшно. Сухо під листком. Так і задрімав метелик. Прокинувся, а вже темно і дощу немає.

                                  ЯК КІТ ЛОВИВ РИБУ

     Сів кіт на березі ставка. Думає: «Рибку ловлю». Бачить, далеко від берега плаває рибка, а до берега не пливе.

-  Чому ти, рибко, не пливеш до берегав? – питає кіт.

-  А як ти підеш, коте, додому, тоді я припливу до берега, - відповідає рибка.

     Іде берегом маленький хлопчик та й питає:

-  Що це ти, коте, рибку ловиш?

-  Та ні, - відповідає кіт. – Гріюся на сонці.

                           ЯК КОТОВІ СОРОМНО СТАЛО

     Вийшов кіт на поріг. Мружиться від ясного сонечка. Раптом чує – горобці цвірінькають. приник кіт, насторожився. Тихенько почав пробиратися до паркана. а там сидять горобці.

     Підповз аж до паркана та як стрибне. хотів горобця схопити. А горобчик – пурх й утік. Кіт перелетів через паркан тай в калюжу упав. Вискочив мокрий, брудний.

     Іде кіт додому. Соромно йому. А горобці позліталися з усього подвір’я, літають над невдахою і цвірінькають. То вони сміютьсяз кота.