Добірка віршів для проведення Творчого вечора, присвяченого 110-річчю Андрія Малишка

до 110-річчя від дня народження українського поета-пісняра Андрія Малишка«Я люблю твої очі у мрії…»Викладач української мови та літератури ДНЗ ОЦПТО Світлана Ладиженська. Творчий вечір

14 листопада відзначаємо 110-ту річницю від народження автора «Пісні про рушник» Андрія Малишка. Він народився 1912-го року в місті Обухові, що на Київщині, у родині шевця. Андрій Малишко — поет-лірик. Його голос, ніжний і схвильований, як перші слова кохання, сповнений пристрасті й сили, мелодійно звучить і сьогодні, відлунюючи у наших серцях.

Я тебе вимріяв, ніжну й жагучу,В снах узаконив, пізнав з поцілунку,Кликну: — Прийди! — І прийдеш неминуче. Крикну: — Рятуй! — І воскресну в рятунку. Що в твоїм імені є чарівниче: Трунок, чи хміль, чи веселкова зваба?Зірка твоє освітила обличчяІ потемніла — світить не змогла-бо. Як ти співала в нашій частині,Очі ясніли, як сині роси,Знявши пілотку і шинельчину,Рідна, далека, золотокоса!Віють вітри перехресні й зустрічні,Де ми любились,— до саду й до хати.Є своя радість на віки вічніВ тім, щоб надіятись і виглядати.

Цвітуть осінні тихі небеса,Де ти стоїш, блакитна, як роса. В очах за смуток темний, мов ожина. Моя кохана, мріялось - дружина. Лиш сон далекий видивом майне,Хоч не забудь, а згадуй ти мене. Я під вікно прилину повесні,Щоб ти знялася пташкою ві сні. Де обнімала кучері-волосся,Де пригортала те, що не збулося,Що не воскресло в літечко сяйне. Хоч не забудь, а згадуй ти мене. У тебе смуток - в мене ревний жаль,У тебе вечір - в мене ніч і даль. Я під вікном постою із журбою,Куди ж мені подітися з тобою?Хай серце серцю звісткою війне,Хоч не забудь, а згадуй ти мене...

СТЕЖИНАЧому живе, і сам не знаю, В моєму серці стільки літ Ота стежина в нашім краї Одним одна коло воріт. Де ти, моя стежино, Де ти, моя єдина? Ота стежина в ріднім краї — Одним одна коло воріт?Дощами мита-перемита, Снігами вметена у даль. Між круглих соняхів у літі Мій ревний біль, мій ревний жаль. Моя надієчко, я знаю: Мій крик життя на цілий світ — Ота стежина в нашім краї Одним одна коло воріт.

Сняться очі твоїВ голубім пломені,Стежка юності, - хусточка біла. Не ставай лиш риданням На серці мені, Щоб душа як ріка не зміліла. Простели своє сонечко. В срібних ключах. На мою полонину гарячу. Та не стань лиш сльозою Мені на очах, Бо від неї шляху не побачу. СТАНЬ ЗОРЕЮ МЕНІ

Ти мене накличешся ночами,Несучи розлуку за плечами,І навиглядаєшся одна. Настраждаєшся в своїй надії,Пригадаєш літа молодії,Рідну землю, де гуде війна. Ти не можеш бачити здалека,Як в’ялить негода, сушить спека. Танки мнуть, вкриває бою мла. Землю ту, що, потом перемита,У садах, у сивих копах жита,У цвітах, як райдуга, цвіла. Нам не легко йти до свого дому. Через мертвих, через блиски грому,Через ніч,- прожекторів мечі,В битві, в сні, у підступах, в облозі. Ти іще накличешся в тривозіІ навиглядаєшся вночі!Ти мене накличешся ночами…

Автори пісні “Вчителько моя...” – поет Андрій Малишко (ліворуч) та композитор Платон Майборода (праворуч) – разом створили понад 30 широко відомих і улюблених народом пісень. Серед них “Пісня про рушник”, “Київський вальс”, “Моя стежина” та багато інших..

ДЯКУЮ ЗА УВАГУ!