ДОДАТКИ ДО ПРОЕКТУ: «САТИРИКОН КІРОВОГРАДЩИНИ» (М.П. Годованець, М.М. Сарахан, П.С. Сиволап)

ДОДАТКИ

       ДОДАТОК 1

РОБОЧА СТОРІНКА      ДАТА: 

ТЕМА УРОКУ: ЛРК  «Сатирикон Кіровоградщини (М.П. Годованець, М.М. Сарахан, П.С. Сиволап)».                

Очікувані результати:

• Знати біографічні відомості про письменників-гумористів Кіровоградщини (М. Годованець, М. Сарахан, П. Сиволап).
• Виразно читати  й аналізувати  їх твори.
• Уміти використовувати різноманітні джерела та Інтернет-ресурси.
• Висловлювати власні судження та доводити свою думку.
• Уміти створювати електронну презентацію.
• Удосконалювати навички публічного виступу.
• Виробляти навички робити адекватну самооцінку та оцінювати роботу однокласників.

Основні поняття з теорії літератури:

байка, алегорія, мораль, комічне, гумор, сатира, сарказм; гумореска, усмішка, епіграма; іронія, парадокс, пародія, гротеск, антитеза.

Проблемне питання:

Чи повинні українці сміятися над вадами людського життя?

ОЦІНЮВАННЯ ПРОЕКТУ

№	ВИД  РОБОТИ	Максимальна кількість балів	Самооцінка	Оцінка вчителя  + коментар учителя
1	Підготовка до проекту:  використання різних джерел (Інтернет, періодика, критичні матеріали тощо)	3
2	Презентація  проекту (дикція, виразність, впевненість тощо )	3
3	Виразне читання гумористичних творів, інсценізація	3
4	Вміння робити висновки й узагальнення	3
5	Разом	12

План презентації проекту

1. Микита Павлович Годованець – патріарх української байки.
2. Микола Сарахан – байкар, поет-сатирик, журналіст.
3. Петро Спиридонович Сиволап – поет-лірик, гуморист і сатирик.

 

Узагальнення знань

Заповнити таблицю

Які риси людського характеру висміюють письменники-гумористи?	Які позитивні ідеали возвеличують митці?

Продовжити речення

•       Основними мотивами творчості сатириків є…
•       Автори висміюють…
•       У творах переважають такі художні засоби…
•       Жанрові різновиди творчості письменників-гумористів…

 

Аргументація проблемного питання

• Я вважаю, що українці повинні сміятися над вадами людського життя, тому що ….

 

 

 

Домашнє завдання

І – ІІ рівень. Вивчити одну із байок напам’ять, зробити до неї ілюстрацію.

ІІІ рівень. Написати твір-мініатюру на тему: «Сміх продовжує життя».

    ІVрівень. Скласти байку, гумореску.

ДОДАТОК 2

М.П. Годованець

 

          ВЕДМІДЬ

Ведмідь знайшов картину:

Змальовано ялину,

І на гіллі,

Залитім світлом,

В горішки граються, мов діти,

Дві білочки малі.

У матері на серці радість грає;

На милих діток гордо позирає –

На вищу втіху на землі…

Лісів тайгових житель,

Ведмідь – вимогливий цінитель,

І голову схилив,

І очі мружить:

•                   Не те… Не так… Не дуже…

І хто таке схвалив?

Така робота не прославить!

Тут треба дещицю підправить, -

Хапає пензель. За хвилину

Звірків нема. Сів вулик на ялину;

Погасли радісні сонця, померкли задумки митця.

Ведмедю праця та здалась похвальна:

•                   Поправочка моя – прегеніальна!

 

Чекає горе декого з митців!

Ведмедя я у Лева бачив:

Переговори вів,

Щоб Лев його редактором призначив!

 

          САТИРА

Бджола з Гадюкою розмову завели.

Гадюка так знущалася з Бджоли:

•                   Твоє жало – і сміх, і горе!

Кусаєш ти не всіх, а по розбору,

А вкусиш – спухне, та й усе.

От я: укус мій смерть несе!

Жалю усіх при всякій змозі,

Кого зустріну на дорозі… -

Бджола відповіла:

•                   Слід знати:

Крім люті й зла,

І серце, й розум треба мати!

 

Коли жалом сатира коле

І в ній отрути й злості досить є,

А розуму і серця не стає,

То з неї нам добра не бачити ніколи.

 

          БРИТВА

У перукарні

Всі бритви дуже гарні.

Між них одна:

Вона

У бороді

Твердій.

У піні мила,

Всміхаючись ходила.

Якось забулися майстри

Зітерти пляму мила на вістрі.

На ранок дивляться – іржа!

І стала бритва гірш ножа.

 

Буває, молодий талант зорею блисне,

Ми втішимся й забудемо в ту мить,

А він чи поржавіє, чи закисне…

Дарма вже потім серце в нас щемить.

 

          МІШОК

Мішок з клеймом «Село - Столиця»

Лежав порожній між Мішками.

Згадавши щось, почав хвалиться:

•                   Гей, тіштесь, що лежу між вами!

Недовго в світі я прожив,

А честь яку вже заслужив!

На виставці була мені така увага:

На стенді слави й шани я стояв

І, груди вип’явши, з усмішкою зневаги

На ті Мішки нікчемні позирав.

•                   За що ж тебе так славили й вітали? –

Гуртом Мішки спитали.

•                   За що? Бо з написом червоне знамено

Схилялось гордо наді мною:

В мені було пшеничне золото-зерно,

Відзначене медаллю золотою!

 

Такі Мішки плескати люблять,

Що їх, мовляв, і славлять, і голублять.

А за які діла?

Яка заслуга в них була?

Возили на показ в столицю

Чужі труди, чужу пшеницю.

 

 

        БАЙКАР

Друг зрадив? Горе б’є?

Не плач!

У тебе є

Читач!

Покривдив критик дуже? –

Забудеться, мій друже,

Погасне з часом кривди жар…

До негіді утратив осоружність? –

Уже ти не байкар!

 

         КОТЯЧА СОВІСТЬ

Коли кохана Солов’їха збоку –

Співається нівроку!..

Натхненний Соловей витьохкував, як міг.

А Кіт Співця, розбійник, підстеріг,

Плигнув – за горло не дістав,

А кров пустив, і хвостик відбатав.

Співець вмостився вище,

І тьохкає, і свище…

Кіт ходить унизу,

Питає Солов’я, пускаючи сльозу:

•                   Ну, як живеш, мій друже?
•                   Д-дуже!

 

Учиниш зло, так совість май,

Хоч про здоров’я не питай!

 

 БОРОДАВКА

•                   Чом Жаба ця так задається дуже?

Надулася, мов статуя жива,

Задрала ніс, і з сестрами не дружить.

•                   Не бачиш? Виросла бородавка нова!

 

          ТРУТНІ

Якось на вулика наскочили сусіди.

Нероби, ласі дармоїди.

Рій з вулика – в політ:

•                   Рятуймось від розбою!

Всі, як один, - до бою!

Побачить правду білий світ! –

Всі зринули, а в домі

Лишились Трутні нерухомі.

Питає Матка їх:

•                   Ви мед любили їсти?

Не дайте ворогу до вулика залізти!

Вам осторонь стояти гріх!

•                   Який там гріх? – Трути заголосили. –

Хай б’ються ті, що мед носили!

За труд свій в них серця болять,

А нам боки за віщо підставлять?

 

Мед їсти є майстри.

За честь роя стоять?

Й не говори!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ДОДАТОК 3

 

М.М. Сарахан

 

          ХОРОБРИЙ ВЕРШНИК

Славетному байкарю Микиті Годованцю присвячую

Часто літом біля лісу

У погожі дні

Любив байкар кататися

На баскім коні.

Та якось на тій дорозі,

Його Вовк зустрів

•                   Як це сталось, - скалить зуби,

Що тебе не з’їв?

Чому мені лізеш в душу

І стаєш на хвіст?

Може, забув, що я м'ясо

Їм навіть у піст?

З’їм сьогодні коня твого,

Не кажи, що гріх!

Це буде якраз розплата

За всі байки й сміх.

Ти затіяв з хижаками

Небезпечну гру,

А тому я на шматочки

Тебе роздеру!

•                   Зачекай! – Байкар нахмуривсь. –

Ще з’їсиш коня.

Це ж не заєць, не куріпка,

Навіть не ягня.

Для Вовків давно існує

Істина проста:

Якщо хочеш коня з’їсти,

Починай з хвоста.

•                   Ха-ха-ха! – Бажай смачного

У великий піст!

…Кинувсь Вовк на вороного

І схопив за хвіст.

Заіржав кінь, копитами

Вовка враз огрів,

Той, як м’яч, з розбитим носом

Полетів у рів.

•                   Затям, дурню, - сміявсь вершник, -

Не добро, а зло

Не одного супостата

В могилу звело!

І гонив Байкар Вовчиська

Верхи на коні,

Він тікав і впав безсилий

На трухляві пні.

Від дошкульної нагайки

Корчивсь та стогнав,

А надвечір біля дуба

Лиходій сконав.

А хоробрий Байкар стрімко

Далі гнав коня.

В руці сяяла нагайка

Хльостка, вогняна.

Наче в казці, добрий вершник

Чарував усіх.

Вслід за ним і над землею

Котивсь лунко сміх.

 

Нехай завжди гострим буде

В байкарів перо,

Хай байки несуть на крилах

Людям всім добро.

 

ОСА І БАЙКА

Дорікалась Оса Байці,

Хотіла вкусити:

•                   Як посміла ти, базіко,

Мене так ганьбити?!

Ледащицею називала,

Порівняла з трутнем.

Глянь на себе і подумай

Про своє майбутнє.

Ти смієшся й захищаєш

Чужі інтереси,

Та як вмреш, то не згадають

Ні в книгах, ні в пресі.

Я ж дітаю у садочку

І завжди гарненька.

В мене крила золотенькі

І талія тоненька.

Вмію я зачарувати

Всіх комах і птахів.

Зізнаюсь, вкусити можу

Чи нагнати страху.

Байка лише усміхнулась:

•                   Глянь, летить Бджола!

Це прекрасна трудівниця,

Честь їй і хвала!

Про це знає й пам’ятає

Мій батько-байкар.

Хоч ти гарна, стараєшся

Завжди бути чемна,

Знають всі – душа у тебе

Порожня і темна.

Повір мені, я живу

Правдою святою,

Поруч мене завжди Бог

І люди зі мною.

Я не вмру, бо є слова

Батька в заповіті:

«Живи, Байко, поки зло

Є на цьому світі!»

 *  * *

А мораль: несе нам Байка

Завжди правду сущу,

А тому в усьому світі

Вона невмируща.

          ВЕДМІДЬ ТА БДЖОЛА

Неподалік лісосмуги,

Де гречка цвіла,

Стріла там в погожу днину

Ведмедя Бджола.

Обтирає піт на личку,

Опустивши крила:

•                   Може, пан медку бажає? –

Питає Бурмила.

•                   А щоб ти була здорова!

Давай швидше, люба,

Банку меду гречаного! –

Ведмідь скалить зуби.

•                   Банку меду? Ну й прожора!

А де ж його взяти?

Ти забув, Потапич, треба

Бджоли доглядати.

А ти ж вулики ламаєш,

Про це усі знають.

Мої сестри-трудівниці

Тебе проклинають.

Уже справу передали

У прокуратуру.

Пройде час й неодмінно

З тебе здеруть шкуру!

Заревів Ведмідь від злості,

Став на задні лапи

І хотів хоробру Бджілку

В ту мить розтоптати.

А вона у вись злетіла,

Сонечком зігріта,

І несла на своїх крилах

Усю красу літа.

 

Отаких Ведмедів важко

Нам порахувати.

А ще скільки треба меду,

Щоб їх годувати?

 

          ЛЕБІДКА І ГУСАК

Купавсь Гусак у ставку

Кожен день улітку

І безмежно закохався

В молоду Лебідку.

Через місяць, подолавши

Всі свої вагання,

Він нарешті їй зізнався

Про своє кохання.

•                   О друже мій! – Лебідонька

У ту мить зітхнула, -

У грозу над Чорним морем

Я втратила друга.

Як в стрімкім польоті зможеш

Його замінити,

Може й тебе тоді буду

Я вірно любити.

А Гусак махнув крильми

І став ґелґотати:

•                   Хіба ж Лебідь тебе може

Так як я кохати?

Заховаємось з тобою

В густім очереті

І я буду, як Ромео,

А ти, як Джульєтта.

•                   Ні! Кохання сонечком

Буде нам обом,

Якщо зможеш неба ти

Торкнутись крилом.

•                   Я готовий! – І Гусак

Над ставом злетів.

Але враз за верболозом

Гепнувся у рів.  

Дикі Качки реготали:

•                   Що це за створіння?

Ожирів! Здолать не може

Земного тяжіння!

 

Гусаки! Щоб вас Лебідки

Могли покохати,

Треба вчитися високо

У небі літати.

 

У МУЗЕЇ

Оглядає експонати

Кирило в музеї.

Коли глянув на Венеру,

Підійшов до неї.

Справа й зліва він богиню

Пильно оглядає

І замисливсь: «А рук чому

У неї немає?»

•                   Оце так! А ще й богиня!

Певно, гріхи мала,

Може гроші, або ж речі

Десь у когось крала.

 

ДВА ДІДИ

В поїзд сіли два діди

До станції Сміла.

Борода в одного чорна,

А в другого – біла.

У вагоні розказує

Дід білобородий:

•                   У моєї внучки Галі

Були важкі роди.

Трьох хлопчиків народила,

Та такі гарненькі,

Дуже схожі два на батька,

А третій – на неньку.

Мої любі правнучата,

А вже їх синочки,

Нехай ростуть-виростають,

Як в лісі дубочки.

Я так зрадів, коли взяв

Малюків на руки.

А вас, пане, не радують

Правнуками внуки?

Дід з чорною бородою

Косо подивився:

•                   Не одружений! Торік ще

Я у школі вчився.

 

ПОЖАЛІВ СИНОЧКА

Повернувсь Антоша з школи,

Сльози витирає.

•                   Що трапилось, мій синочку? –

Матуся питає.

 

•                   Я писав у туалеті

Слова нецензурні,

За це вчителька мене

Називає дурнем.

 

А за те, що не хотів я

Іти на лінійку,

То мені за поведінку

Поставили двійку.

 

•                   Та вона сама дурепа! –

Озвавсь в ту мить тато.

•                   Туалет шкільний не клуб

І навіть не хата.

 

Сигарету запалив

І радить Антошці:

•                   Якщо хочеш щось писати,

То пиши на дошці!

 

СПОЖИВАЧІ

•                   Чудовий мед і яблука червоні!

І дні такі, мій друже, незабутні! –

В саду вели розмову Трутні.

 

ТРОЯНДА І КРОПАВА

•                   Хіба я гірша від Троянди,

Якій і честь є і хвала? –

В рові бурчала Кропива.

 

ПІДКОВАНА ЖАБА

Зелену Жабу підкував коваль,

З тих пір дере вона до неба носа:

Читає Жабам і В’юнам мораль

І на Коня вже й позирає скоса.

 

БУДІВЕЛЬНИКИ

Дві кошари будували

П’ять Вовків в лісгоспі.

Минув місяць. Є кошари,

А з Овець лиш кості.

 

ВІТРЯК

•                   Мелю зерно я день при дні,

За це хвала і честь мені.

Ніхто крутитись так не вміє! –

…Вітряк забувсь, що Вітер віє.

 

СКРОМНІСТЬ

Скрипіли колеса у возі:

•                   Немає сил. Вмремо в дорозі,

Поки у млин звезем ячмінь!

… Мовчав лише спітнілий Кінь.

 

ОСОБЛИВІ ЗДІБНОСТІ

Природна здатність в нього є одна,

Що більш залежить від язика та нюху.

Зробити може з мухи він слона

Або ж слона перетворити в муху.

 

ДІАЛОГ

•                   Скажу, шановний, я вам по секрету,

Що ваш Василько курить сигарети.

•                   Знаю, вчителю. А вчора ще й напився,

За два бали ваших дуже розсердився.

 

ЛЮБИЙ ВЧИТЕЛЮ МІЙ

(лірика)

Рідна школо моя, любий вчителю мій,

Вам спасибі за ласку й турботи.

І за крила оті, що дали нам усім,

Як орлам, для стрімкого польоту.

 

Серед бур, серед гроз у путі

Буду йти, як-то мовиться, з Богом.

Та в дорогу візьму, любий вчителю мій,

Твоє мудре батьківське слово.

 

В моїм серці воно лиш добром проросте,

Зацвіте, як у лузі калина.

Любий вчителю мій, не забуду тебе

У таку повну щастя хвилину.

 

Хай минають роки, а ми знову підем,

Як раніше, до рідної школи.

Твоє ім’я в душі залишилось моїй,

Як зоря, що не згасне ніколи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ДОДАТОК 4

П.С. Сиволап

 

ЛІРИКА

ПОВЕРНЕННЯ

По дорогах, що в село збігались

Через луки, балки і лани,

В сорок п'ятім році повертались

Земляки з великої війни.

Важко торжества ті передати

Й висловить нестримні почуття.

З фронту поверталися солдати,

Врятувавши світові життя.

Йшли вони і їхали возами

До своїх домівок у село:

У військовій формі, з орденами...

Скільки їх скалічених було?!

Із долин котився запах сіна,

Дозрівали вишні біля хат...

У той час з далекого Берліна

Зраненим вернувся і мій брат.

Пам'ятаю, як у надвечір'ї,

В радісному гаморі людей,

Плакав він на рідному подвір’ї

Пригорнувши маму до грудей.

А вона шептала: «Здрастуй, сину.

Ти явивсь неждано, як з небес…»

І мені здавалось в ту хвилину,

Наче брат мій істинно воскрес.

Довго він стояв в обіймах мами —

Перемоги й миру посланець,

Стрічки безкозирки з якорями

Розвівав легенький вітерець.

Все довкола рідне і знайоме:

Сад вишневий, стежка, білий мак...

Молодий нескорений моряк.

Потім всіх у хату запросили.

Посідали дружно за столи.

Свій найперший тост проголосили

За солдат, що в землю полягли.

У ту мить нестримно розридались

Від отих сумних, пекучих слів

Ті, що ждали з фронту й не діждались

І батьків, і дочок, і синів...

Але радість смуток розігнала,

Наче сонце вранішній туман.

Задушевна пісня залунала.

Задзвенів розкотисто баян.

На подвір'ї пари закружляли,

Танго, вальс змінялись гопаком.

Весело до ранку святкували

Зустріч із героєм-моряком.

...По дорогах, що в село збігались

Через луки, балки і лани,

В сорок п'ятім році повертались

Земляки з великої війни.

Із долин котився запах сіна,

Дозрівали вишні біля хат...

У той час з далекого Берліна

В отчий дім прийшов з війни мій брат.

 

 

 

 

МАМИНА СОРОЧКА

Влітку на городі біля хати

Вибирала жовту плоскінь мати.

 

Вибирала і в купи складала,

Міцно перевеслами в’язала.

 

А коли купки ті пов’язала,

Підійшла до мене і сказала:

 

«Я тобі з цих конопель,синочку,

Тонко витчу й вишию сорочку».

 

Довго вона пряла, довго ткала,

Потім шила, потім вишивала

 

На маніжці світлий візерунок.

І з’явився в мене подарунок –

 

Біла, наче вишенька весняна,

Мамина сорочка домоткана.

 

НЕ ЦУРАЙТЕСЬ МАМИНОГО СЛОВА

Материнська рідна моя мово,

Мелодійна, щира і проста…

Ти звучиш, як пісня колискова,

Як налиті золотом жита.

 

З тебе віє ніжністю кохання,

Запахом ромашок лугових,

Свіжістю рожевого світання,

Теплотою мертвих і живих.

 

Я тебе безмежно й незрадливо

Полюбив з дитячих ранніх літ.

Ти для мене радість, сум і диво,

Чарівний і несказанний світ.

 

У глибинах моря твого сміло

Я шукаю золоті слова,

Від яких би серце защеміло,

Ніжністю п’яніла голова.

 

Від яких лунав би сміх іскристий,

Ненависть скипала, як прибій,

Й закликала проти сил нечистих

На великий і священний бій…

 

Сталось так, що непутящі діти

України нашої з віків

Не хотять все рідне розуміти,

Розмовляти мовою батьків.

 

Їм ця мова – що колючі терни.

Їм вона принизлива й чужа.

Материнські висіяні зерна

Заглушила в їх душі іржа.

 

Не цурайтесь маминого слова,

Пам’ятайте твердо кожну мить:

Як зів’яне наша рідно мова –

Україна перестане жить.

 

ВІРНІСТЬ

З неба падають роси,

Наче дощик іде.

І цвітуть абрикоси,

Як життя молоде.

 

У цвіту абрикоси

Біля твого вікна,

Ти розчісуєш коси

Все одна і одна.

 

Вже до кіс тих, мов хмари,

Прилягла сивина,

А ти ходиш без пари

Все одна і одна.

 

І не можеш згасити

Полум’яну любов

З юнаком тим небритим,

Що з війни не прийшов.

 

 

 

 

ГУМОР

 

ПАРОЛЬ

Із села у місто сину

Написала мати:

«Збираюся у гостину

До вас завітати…»

«Приїжджайте, будем раді:

Я, дружина, діти.

Жаль, що збори на заводі –

Не можу зустріти.

Та зустріне вас Надія

Ще краще. Я знаю.

Тож у листі вам для дії

Пароль посилаю.

Щоб невістка вас впізнала,

Станція ж велика,

Держіть в правій руці сало,

У лівій - індика».

 

 

 

З МУДРИМ ЧОЛОВІКОМ

Прийшов Карпо до сусіда, двері відхиляє,

А той в хаті сам до себе вголос розмовляє.

Кулаками розмахує, то сміється тихо…

«Чи він п’яний, - подумалось, - чи трапилось лихо?

А можливо, уже старість гору стала брати?»

Тож відчинив з шумом двері й зайшов до кімнати.

«Що з тобою сталось, друже? – сусіда питає. –

Розмовляєш, а в кімнаті нікого ж немає?

Чи ти хворий, чи старієш, чи випив, Семене?»

«Що ти, Карпе, так погано думаєш про мене!

Я не хворий і не п’яний, середній за віком…

Просто люблю поговорить з мудрим чоловіком».

 

ВІДКРИТТЯ

Зустрілися давні друзі,

Один з них питає:

«Як діла твої, Сергію?»

Той відповідає:

«Знаєш сам, що в час цей сірий

І парадоксальний

Може жить у нас нормально

Тільки ненормальний.

Нашу фабрику закрили –

Ні грошей, ні праці…

Я такого життя, друже,

Не зичу й собаці».

«Тяжко жить, - сказав Микола, -

Я з тобою згодний.

Скоро буде люд наш грішний

Босий і голодний.

І хоч я себе ніколи

Не вважав пророком,

Та одну закономірність

Відкрив ненароком:

Чим у нас свободи більше

І уряди свіжі,

Тим стає все менше й менше

Одягу та їжі».

 

БОЛИТЬ ДУША

Болить душа,

Як дивишся халтуру,

Що розтліва

Дорослих і дітей.

Перетворили ми

Свою культуру

В придаток

Товстосумів і грошей.

Не вчиться молодь:

Бродить і торгує –

Тож геніїв майбутніх

В’яне цвіт…

Держава, яка розум

Не шанує,

Стає пустою

Через кілька літ.

 

МОВА І ПОЛОВА

Переповнена до краю велетенська зала…

Люд зібрався послухати інтелектуала.

Той заклично і бадьоро зав’язав розмову:

«Треба, братці, шанувати нашу рідну мову.

Вона ж у нас багатюща, пісенна, простора…

Значно глибша й значно ширша від Чорного моря.

Та, на жаль, ми стали рідну мову забувати:

Вивчать її не хочемо, ані шанувати.

Лиш прислів’я вживаємо або афоризми…

Послухаєш простий говір – ну одні русизми.

Хіба отак говорити вас навчала мати?..»

І почав у рідну мову словечка вплітати:

«Плюралізм, альтернатива, бізнес, толерантність,

Субстанція, деструкція, кайф, екстравагантність…»

Потім в залу кинув заклик, насупивши брови:

«Будем твердо боротися за чистоту мови!»

Слухачі записки слали шановному пану:

«Ви що до нас приїхали із-за океану?

Такі слова вживаєте, що й біс їх не знає.

Хіба у нас відповідних слів не вистачає?..»

Та не став на ті записки він реагувати

І продовжував чужинські словечка вживати:

«Конверсія, ліцензія, фікція, текстура,

Експансія, дотація, брокер, кон’юнктура…»

Сипав слова іноземні, як з мішка полову.

У глибоку і широку українську мову.

 

ДОБРИЙ ЗВИЧАЙ

«У сиву давнину, -

Гнат пояснив Мотроні, -

Цікавий звичай

Був у Вавілоні:

Той, хто бажав

Щось висловить народу,

Клав босі ноги

У холодну воду.

Не встигне з уст

Злетіть десята фраза,

Як ноги він

Висмикував із таза.

А тільки-но втрачав

Контакт з водою,

Регламент обривався

Сам собою.

Отак оратор,

Будучи у скруті,

Глаголив дуже коротко,

Й по суті».

«Ну й молодці,

Придумали ж чудово! –

Сказала Мотря. –

Цінували слово.

Нікому ж не хотілось

Ноги простудити.

Ох, як би нам

Той звичай відродити!»

 

ТОСТ

«Мамо! – донька тост підносить, -

За твоє здоров’я п’ю!

Щоб ти довго годувала

І мене й мою сім’ю!»

 

КОМПЕНСУЄ

На очах державну власність

Розтягають крадії…

А держава лупить ціни

За енергоносії.

 

НАВЧИЛИ СТАРЦЮВАТЬ

Ми не хочем працювати.

Нас навчили старцювать.

По чужих країнах стали

І днювать, і ночувати.