Документ Word "Ми мови рідної скарби"

МИ МОВИ РІДНОЇ СКАРБИ

(Сценарій свята)

 

У ДІЙСТВІ БЕРУТЬ УЧАСТЬ

Ведучі (4) Професор

Козак Мамай Тетянка

Мужик Коваль

Жінка Селянин

Язиката Хвеська Коза-дереза

Хлопці (2) Жар-птиця

Дівчата (2) Іван-дурник

Дід Баба

Дівчата й Хлопці — учасники хорового й танцювльного

гуртків.

На сцені великі макети таких книжок: Г. М. Удовиченко. Фразео¬логічний словник української мови (Т. 1—2).— К., 1984; Г. М. Удо¬виченко. Словник українських ідіом. — К., 1968; М. П. Коломієць, Є. С. Регушевський. Короткий словник перифраз. — К., 1985;Н.О.Ба-тюк. Фразеологічний словник. — К., 1966; Фразеологічний словник української мови.— К., 1993.

Спочатку на сцені напівтемрява. З дванадцятим ударом годинника спалахує яскраве світло. Із-за словників виходять четверо Ведучих (діти-фразеологізми),у кожного з них через плече перекинута папе¬рова стрічка з написаним на ній фразеологізмом.

1-й Ведучий.

Ви знаєте, хто ми такі?

Усі (разом).

Ми влучні вирази стійкі.

1-й Ведучий.

У мові живемо віддавна.

Тож рідна мова нами славна!

2-й Ведучий.

Ми мови рідної скарби,

її пани, її раби.

 3-й Ведучий.

Ми — згустки розуму й знання.

В нас — перемога, в нас — борня!

4-й Ведучий.

У нас — ненависть і любов,

Безвір'я й віра, гнів і кров,

Здоров'я, смерть, людське життя,

Минуле славне й майбуття.

1-й Ведучий.

Прийшли з прислів'їв ми й байок,

Народних дум, пісень, казок.

2-й Ведучий.

Удень наш дім — оці книжки,

Довідники і словники (показує).

3-й Ведучий.

Опівночі ж, як місяць сходить,

На волю кожен з нас виходить.

4-й Ведучий.

Тут починаються дива,

Бо кожен душу відкрива.

Усі (разом).

Як народились ми й чому,

Розповімо усякому (ховаються за книжки).

Звучить мелодія пісні «Од Києва до Лубен». На сцену вибігає Ко¬зак Мамай.

Козак Мамай.

Пісенна армія іде!

Козак Мамай її веде! (Показує на себе).

Група Дівчат і Хлопців в українських костюмах співають, пританцьо¬вуючи:

Од Києва до Лубен

Насіяла конопель.

Дам лиха закаблукам,

Закаблукам лиха дам!

Од Киева до Прилуки

Погубила закаблуки.

Дам лиха закаблукам,

Закаблукам лиха дам!

 Коли пісня з танком закінчується, діти підносять над головою білу паперову стрічку, оздоблену українським орнаментом (як рушник), на якій написано: «Дати лиха закаблукам означає танцювати з за-палом».

 Козак Мамай.

Ось тепер всі будуть знати,

Звідки вислів цей узято.

1-а Дівчина.

Ой Козаченьку Мамаю,

Щось тобі сказати маю (засоромилась).

Козак Мамай.

Ну, кажи! Чого ж мовчиш?

 

1-а Дівчина.

Вже й розгнівався, кричиш...

Гарна в тебе гаківниця!

Козак Мамай.

Де той гак? Та це ж рушниця!

1-а Дівчина.

Ні, кажу я, гаківниця!

Козак Мамай.

Гаківниця теж рушниця,

Та така, що має гак.

Так кажу я чи не так?!

1-а Дівчина.

Ні, не так. Це не рушниця!

Гаківниця, гаківниця!

Ні до чого суперечка!

Козак Мамай (безнадійно змахнувши рукою).

Нехай уже буде гречка!

 1-а Дівчина.

Ну, а гречка тут до чого?

 Козак Мамай.

Допекла вже до живого!

Зразу все тобі скажу,

Може, навіть покажу...

Козак Мамай і 1-а Дівчина відходять до краю сцени. З'являються Мужик, Жінка, учасники хору. Розігрується пісня «Як посіяв мужик та й у полі ячмінь».

Хор.

Як посіяв мужик та й у полі ячмінь.

Мужик каже:

Мужик.

Ячмінь.

Хор.

Жінка каже:

Жінка.

Гречка!

Не мов мені ні словечка.

Нехай буде гречка!

Мужик.

Нехай!

Хор.

А вже ж той ячмінь та й у полі поспів.

Мужик каже:

Мужик.

Ячмінь!

Хор.

Жінка каже:

Жінка.

Гречка!

Не мов мені ні словечка,

Нехай буде гречка!

Мужик. •

Нехай.

Хор.

А вже ж той ячмінь та й із поля звозять.

Мужик каже:

Мужик.

Ячмінь.

Хор.

Жінка каже:

Жінка.

Гречка!

Не мов мені ні словечка.

Нехай буде гречка.

Мужик (чухаючи потилицю). Нехай...

Хор.

А вже ж з того ячменю й пива наварили.

Мужик каже:

Мужик.

Ячмінь!

Хор.

Жінка каже:

Жінка.

Гречка!

Не мов мені ні словечка,

Нехай буде гречка!

Мужик (безнадійно махнувши рукою).

Нехай уже буде гречка!

Опускається завіса. На авансцені Козак Мамай і 1-а Дівчина.

Козак Мамай.

Ну, тепер ти зрозуміла,

Що я все сказав до діла?

1-а Дівчина.

Щоб відстала я від тебе,

Згодивсь ти, мов так і треба!

Козак Мамай.

Як набридне суперечка,

Кажуть: «Хай вже буде гречка!»

1-а Дівчина виходить. Відкривається завіса. На сцені — хор.

Козак Мамай (до хористів).

Поки ще ніч — не білий день,

Шикуйтесь, вислови з пісень!

Діти з стрічками, на яких написані фразеологізми, шикуються в один ряд. Наперед виходять діти з фразеологізмами: «Кого люблю, мій буде!» та «Чужа хата не своя, як свекруха лихая». Хор співає українську пісню «Ой дівчино, шумить гай». (Можливий і запис пісні).

Потім шеренгу покидає дівчинка з фразеологізмом: «Я панського роду, не ходила боса зроду». Звучить пісня «Продай, милий, сиві бички». Нарешті, вся шеренга виставляє паперову стрічку з фразео¬логізмом: «Гей, хто в лісі, озовися» і, виконуючи пісню «Ой на горі та женці жнуть», виходить.

Ой на горі та женці жнуть,   2 р.

А попід горою,

Яром-долиною

Козаки йдуть.

Гей, долиною, гей,

Широкою

Козаки йдуть.

Попереду Дорошенко     2 р.

Веде своє військо,

Військо запорізьке

Хорошенько!

Гей, долиною, гей,

Широкою

Хорошенько!

Гей, хто в лісі, озовися!        2 р.

Та викрешем вогню,

Та й закурим люльку,

Не журися!

Гей, долиною, гей,

Широкою,

Не журися!

Козак Мамай сідає на декоративного пенька, виймає люльку, набиває її тютюном. З'являється Язиката Хвеська. Вона приглядається до Козака Мамая, ще й ще раз проходить повз нього.

 Язиката Хвеська.

Щось дивлюсь і не вгадаю...

Часом це не ти, Мамаю?

 Козак Мамай.

Правда, Хвесю, я Мамай!

 

Язиката Хвеська кидається бігти.

Козак Мамай.

Та куди ж ти? Постривай!

Язиката Хвеська.

Побіжу в село мерщій,

Розкажу, що ти живий.

Козак Мамай. '

Почекай! Не поспішай!

Язиката Хвеська.

Ти ж такий старий, Мамай!

Як ти й досі можеш жити?

 Козак Мамай.

Добре жити — не тужити!

Я ще можу жартувати,

Танцювати і співати,

Ворогів Вітчизни бити,

Приповідки говорити.

Доленька така моя:

Жити вічно буду я,

Бо козацькому роду нема       воду!

Язиката Хвеська.

Ні, не стримаюсь, біжу,

Всім про тебе розкажу

(біжить і кричить).

Ой людоньки! Боже ж мій!

Всі сюди біжіть мерщій!

Дівчата, хлопці, чоловіки, жінки, діди, баби збігаються докупи, Козак Мамай ховається.

1-а Дівчина.

Що тут, Хвесю, що з тобою?

Язиката Хвеська.

Козак Мамай під копою...

2-й Хлопець.

Та Мамаю ж триста літ!

2-а Дівчина.

Що тобі? Хіба пристріт?

 2-й Хлопець.

Де ж Мамай? Його нема!

Язиката Хвеська.

Бачила його сама!

їй-же богу, тут сидів

І зі мною говорив...

Жінка.

Ти ще скажеш, що кислиці

Виростають на осиці,

Ростуть груші на вербі...

Усі.

Ні, не віримо тобі!

Дід.

У кого ж язик довший, як у Хвеськи?

Баба.

Дурний той млин, що без вітру меле!

1-а Дівчина.

Ляпає язиком, як по воді батогом!

Дід.

Наговорила сім міхів горіхів, гречаної вовни, та всі неповні. Ходімо звідси (виходять).

Язиката Хвеська.

     Правду люди кажуть: «Усяка сорока від свого язика страждає» (виходить).

З'являються Ведучі.

1-й Ведучий.

Діти, хто серед розмов

             Вирази стійкі знайшов?

Глядачі пояснюють: на вербі груші; ляпати язиком; сім мішків гре¬чаної вовни...

1-й Ведучий.

Правильно. Так ось, фразеологізми, як ви бачили, можуть створюватись і на основі народних прислів'їв. На екран проектуються прислів'я, фрагменти яких стали фразео¬логізмами (текст прислів'їв написано чорним, а фразеологізми — червоним): «На осиці кислиці, а на вербі груші не ростуть», «Ляпає язиком, як по воді батогом», «Наговорила сім мішків горіхів, греча¬ної вовни, та всі неповні», «Сім раз відмір, а раз відріж», «Рада б душа в рай, та гріхи не пускають», «Не до тебе п'ють, не кажи здоров!», «Не з руки у вашій хаті прясти».

На сцену виходять сім учнів, тримаючи в руках паперові стрічки з написаними на них фразеологізмами: на вербі груші, ляпати язи¬ком, сім мішків гречаної вовни, сім раз відмір, рада б душа в рай, не до тебе п'ють, не з руки. 2-й Ведучий (до глядачів).

Хто може пояснити значення цих фразеологізмів та причини їхнього виникнення?

Діти пояснюють: 1. Безглузда вигадка, нісенітниця, бо груші на вербі не ростуть. 2. Мовити щось недоречне, пусте; коли по воді ляпаєш, сліду не залишається — так і від пустопорожньої балаканини.           3. Дурниця, нісенітниця, адже гречаної вовни не буває. 4. Перед виконанням якоїсь дії треба зважити на обставини, враховувати їх. Мабуть, так говорили кравці перед розкроюванням тканини. 5. Є бажання зробити щось, а можливості немає, місце грішника не в раю, а в пеклі. 6. Не втручайся в чуже діло, коли тебе не просять. 7. Незручно, невигідно, бо в чужій хаті.              .

Ведучі нагороджують переможців значками або саморобними жето¬нами «Знавець фразеологізмів». Завіса закривається. На сцені — Ведучі.

1-й Ведучий.

Ми, стислі вирази стійкі,

           До вас прийшли через віки.

2-й Ведучий.

Про нас написані книжки

І спеціальні словники (показує).

3-й Ведучий.

Вивчають учні нас, студенти,

І аспіранти, і доценти.

4-й Ведучий.

Професор, академік сивий

Нам віддають знання і сили.

Відкривається завіса. За столом, на якому багато книг, настільна лампа, сидить Професор — учень-старшокласник в окулярах та ака¬демічній шапочці. Він щось пише. Вбігає онука Професора Тетянка — учениця 2-3 класу.

Тетянка.

Дідусю, можна тут побуду?

          Я довго заважать не буду.

 Професор.

Заходь, заходь, я відпочину:

Зробив роботи половину.

Перерву можна влаштувати,

З онукою пожартувати.

Ну, скажи, Тетянко мила,

Чим займалась, що робила?

Тетянка.

Почала берет плести —

Не зуміла... «Розпусти»,—

Каже мама. Розпустила.

Так півдня і пролетіло...

Професор.

То з берета вийшов пшик?

Тетянка.

Ти, дідусю, жартівник!

Ти говориш і до діла,

Але так незрозуміло.

Професор.

Зараз, зараз розкажу

Або краще покажу!

Професор і Тетянка сідають у кутку сцени. З'являється учень у ролі Коваля. Він удає, що щось кує. Входить Селянин. Селянин.

Ой, Ковалю, мудрий Федоре,

Скуй леміш мені до вечора.

Коваль.

Як леміш, то й леміш!

Викую, що ти звелиш (кує).

(Повільно й задумливо). А заліза малувато...

Селянин.

Викуй хоч сокиру, брате!

Коваль.

Ну, сокиру, то й сокиру,

Аби в майстра була віра! (Кує).

Бачу я: матеріалу

Й на сокиру дуже мало...

Селянин.

Може, хоч серпа склепаєш?

Коваль.

            Буде все, як ти бажаєш! (Клепає).

            Серп виходить тонкуватий...

            Може, швайку викувати?

Селянин.

Та клепай уже хоч швайку!

Ти якийсь коваль-невдайко!

Коваль (кує).

Як не швайка, вийде пшик.

Селянин (зітхає).

Я уже до всього звик...

Коваль удавано кидає шматочок заліза у воду; чутно звук «пш-ш...».

Селянин (сердито).

Ось тепер і вийшов пшик!

Коваль (ображено).

Ну й невдячний. Зразу в крик!

Завіса закривається... Перед завісою — Професор і Тетянка.

 

Професор.

Що, Тетянко, зрозуміла?

Тетянка.

Якщо робить хтось невміло,

Дай хоч купу матер'ялу,

А йому все буде мало,

Вийде пшик, не буде діла.

Так тебе я зрозуміла?

Професор.

               Звичайно, дівко Семилітко!

Тетянка.

Так звеш мене, дідусю, зрідка!

Забув ти, мабуть, ненароком:

Мені не сім, а дев'ять років!

Професор (сміється).

Невже ти думаєш, що дід

Забув, онуці скільки літ?

Тебе ж навмисне так назвав —

Відому казку пригадав!

Тетянка.

Чекай, чекай, і я згадала:

Так Мудру дівчину назвали,

Розумницю, що все, все знала

Й усі загадки відгадала.

Професор.

Отож, Тетянко, тепер ти знаєш, що дівка Се¬милітка — це стійкий влучний вираз. Він прийшов до нас із народної казки «Семиліточка». Так звуть розумну й дотепну дівчинку. З українських народних казок у мову влилося ще чимало стійких виразів — прізвиськ людей, фантастичних істот, тварин, птахів. Ану, згадай, Тетянко!

Тетянка.

Згадала, дідусю! От хоч би й баба-яга.

Професор.

Правильно! А кого так називають?

Тетянка (до глядачів).

Може, ви мені допоможете?

Глядачі.

Так називають злу й огидну жінку.

Професор.

Хочеш ще, Тетянко, в казку?

Тільки не чекай підказки,

Пильно, пильно придивись,

Та лишень не помились!

Завіса відсувається. На сцені — Жар-птиця. Під музику з балету Ігоря Стравинського «Жар-птиця» (чи іншу фантастичну музику) Жар-птиця танцює. А в кутку сцени причаївся Іван-дурник.

Іван-дурник.

Як спіймать мені Жар-птицю?

Чи насипати пшениці,

Чи накинути сильце?

          Тільки й думаю про це (сите пшеницю).

Жар-птиця довірливо наближається до Івана-дурника, той хоче спій¬мати її — Жар-птиця втікає... Іван-дурник вибігає за нею. Завіса. Перед завісою — Професор і Тетянка.

Професор.

Ну, онуко моя мила...

Тетянка.

Все я, діду, зрозуміла:

Гарна дівчина — Жар-птиця

Або модниця-дівиця,

А у когось, може, мрія...

Це вже хто як розуміє...

А жар-птицю упіймати

           Означа щасливим стати.

Професор.

Оце поговорив з тобою —

Й мов молодильною водою,

Водою чистою, живою,

На мене бризнули, і знову

            Я працювать весь день готовий.

Тетянка.

Жива вода із казки теж?

          Тепер мене не проведеш.

Професор.

Тобі так хочеться все знати!

Розсувається завіса. Оформлення на сцені таке, як на початку виста¬ви. Професор і Тетянка підходять до словників.

Професор (покачуючи на словники).

Ось словники — їх прочитати

Ти можеш зараз і сама.

            Мені ж, пробач, часу нема (сідає працювати).

 Тетянка підходить до словників. Із-за макетів книг визирає Козак Мамай.

 

Козак Мамай (стиха, таємниче).

Іди сюди, щось покажу!

Сцена на мить затемнюється, а коли спалахує світло, глчдач бачить Діла з Козою-дерезою.

Дід

Кізонько моя люба,

Кізонько моя мила, •

            Чи ти пила, чи ти їла?

Коза-дереза.

Ні, дідусю, не пила й не їла.

Бігла через місточок,

Вхопила кленовий листочок.

Бігла через гребельку,

Вхопила води крапельку.

Тільки пила, тільки й їла.

Дід.

О-о! Тепер я зрозумів,

Хто не раз мене дурив.

Жінку і синів прогнав,

Пасти сам тебе погнав.

Весь день їла ти травичку,

З джерела пила водичку.

Тільки-но дійшла до хати —

І давай мені брехати!

Ні! Урвавсь мені терпець!

            Коли так — Козі кінець!

Дід хапає Козу обіруч, та виривається і втікає. Розлючений Дід біжить , за Козою-дерезою. З протилежного боку виходять Козак Мамай і Тетянка.

 Козак Мамай.

А серед людей, бувало,

           Ти цих кіз не зустрічала?

Тетянка (до глядачів).

А чи знаєте ви, кого в народі звуть козою-дерезою?

Глядачі пояснюють: козою-дерезою можна назвати хитру, брехливу людину.

Козак Мамай (гукає за лаштунки).

Щоб закінчити наш урок,

            Шикуйтесь, вислови з казок!

На сцену виходять діти в українському вбранні, тримаючи в руках паперові стрічки, на яких написані фразеологізми з казок: за три¬дев'ять земель — далеко; казка про білого бичка — нісенітниця, дурниця; молочні (медові) ріки, кисельні береги — щось неймовірне, нереальне; лис Микита — хитрун; баба-яга — зла, підступна та огидна жінка; дівка Семилітка— розумниця; коза-дереза — брех¬лива людина; спіймати жар-птицю — бути щасливим. Діти-фразеологізми виходять. На сцені залишається Козак Мамай. Чутно шість ударів годинника. Сцена яскраво освітлюється. Козак Мамай.

Сонце сходить, ніч минає... (таємниче).

Час ховатися Мамаю.

Козак Мамай приставляє палець до вуст і ховається за макетами словників.