Домострой як енциклопедія українського будинку

Литус Євгеній ТН20 Б Домострой - як енциклопедія українського будинку. Організація житлового простору в селянській хаті до і після революційного періода.

Найважливіше місце в хаті – покуття

Найважливіше місце в хаті – Покуття. З давніх давен повелося вважати найважливішим та святішим місцем в будинку саме покуття. Тут завжди вішали вишиті рушники, писанки та інші важливі атрибути в обрядових дійствах. З прийняттям християнької віри на Русі саме на покутті почали розміщувати домашній іконостас, оздоблюючи ікони тими ж вишитими рушниками, які слугували доказам поваги та важливості віри в Бога. Всі найважливіші події в родині проходили саме біля покуття, й заручини та благословення молодих, й весільний посад молодих, й перша купіль новонародженого члена родини й прощання з покійним. На покутті, або в Червоному кутку (так інколи називають покуття) за іконами зберігали освячені реліквії, вербову гілку з Вербної неділі, шматочок паски з Великодня, свячену воду, громничу свічку та інші. На Різдво саме під образами ставився Дідух.

Рушники. Вишиті рушники були прикрасою кожної хати та ще й предметом гордості кожної господині. Ними обрамляли не тільки ікони, а й двері та вікна. Їх також стелили під хліб, на столі. Але крім естетичної прикраси оселі, рушники служили ще й оберегом від впливу зовнішніх негативних чинників. Часто крім рушників вікна та двері оздоблювали часником та сухою кропивою – на знак захисту оселі від відьом. Однією з прикрас хати були настінні малюнки, які іноді теж мали оберегове значення. Настінні розписи розміщувались традиційно – в три горизонтальні смуги: середня смуга була на висоті вікон, а верхня та нижня — відповідно на однаковій відстані від вікон до даху та від вікон до призьби. Найколоритнішіми орнаментами розписувалися печі та припічки, підвіконня та надвіконня. Найчастіше малювали квіти маку та барвінку, зелень, птахів та свійських тварин. Найбільш розмальовані хати були у тих родин, де була донька на виданні.

. Стіл та піч в домівці українця. Сама назва «стіл» тісно пов’язана з поняттям «стелити», тобто ставити страви на щось простелене. Це поняття пішло з давніх часів коли слов’яни споживали їжу з землі просиливши тканину чи підклавши дошку. Звичний нам стіл з’явився значно пізніше й в різних куточках країни виглядав по різному. Десь це були довгі дошки на перехрещених ніжках, а десь були популярними скрині-столи, з кришкою, що слугувала столом та пістолинням в якому було зручно зберігати речі домашнього вжитку. Піч в сучасних оселях зустріти можна все рідше та рідше, й можливо в недалекому майбутньому наші нащадки зможуть дізнатися про піч лише з літератури та малюнків, проте на протязі багатьох століть піч була мало чи не центральним елементом в домівці. Сама назва та значення слова «піч» загальна для всіх слов’янських народів є похідною від печера, пещись. Будинок починав вважатися житлом лише після того як в печі спалахував вогонь. До прийняття християнства саме піч була центром оселі, найголовнішим місцем, з прийняттям християнської віри деякі функції «вогнище» передало покуттю, але все ж відігравало не менш важливу роль в житті та віруваннях українців.

Біля печі збиралися порадитися, послухати розповіді, провести певні обрядові дії при в ступі в шлюб. При сватанні старости та наречений намагалися триматися якомога ближче до печі та потай відколупати від неї шматок обмазки чи цеглини, та покласти до кишені-це було доброю прикметою, що сватання пройде успішно. Звичай дівчині колупати піч при сватанні, відображав стидання дівчини та намагання знайти захист. В деяких регіонах дівчати ховалися на печі і сходила з відти лише у випадку згоди на шлюб. На Чернігівщині готуючись до весілля існував звичай вичищати піч від попелу не кочергою, а віником, щоб молодята жили заможно. Після похорон було прийнято потриматися за піч, щоб не боятися покійника та очиститися. Також вважалося що домовий теж мав своє власне місце на печі й аби не розгнівати його, не можна було в хаті лихословити. Це знайшло своє відображення в народних прислів’ях та приказках, як ось в цьому наприклад, «І сказав би, так піч у хаті!» Вогонь в печі вважався священним, господині оберігали його та ставилися з повагою. В піч не можна кидати нічого нечистого, плювати чи бавитися з ним.

Поріг в традиціях українського народу також має велике значення з ним пов’язана низка різноманітних вірувань та звичаїв. З давніх давен поріг вважається місцем де перебувають предки, й пов’язано це вірування з первісним звичаєм – ховати померлих в хаті під порогом. З цих переконань пішла низка обрядів та звичаї пов’язаних з порогом та покликаних виразити повагу до предків та заручитися їх підтримкою. Так скажімо, на Гуцульщині наречені йдучи до церкви на вінчання «віддавали честь» пращурам гільцем, топірцями або паляцями, а в деяких регіонах спостерігається традиція застеляти поріг вовняним килимом. Переступати поріг молодята повинні обов’язково правою ногою. Також з цими переконаннями пов’язана традиція переносити наречену через поріг хати нареченого, аби не потривожити духів предків, щоб вони не наробили лиха молодій господині. Також біля порогу проходив обряд єднання двох родин в весільному дійстві для цього мати нареченої та сестра молодого ставали на поріг правою ногою, об’єднували вогні запалених свічок, цілувалися й лише після цього обряду в дім заходив посах нареченого та сідав на покутті.

Підкова. Не знайдеться мабуть жодної людини котра б не знала про підкову над порогом, яка уособлює в собі роль оберега та талісмана на вдачу та добробут. Ця традиція повелася з тих часів коли коні відігравали важливу роль в житті людей, коли вони виступали головною ознакою заможності та значущості в суспільстві. Саме топі даруючи підкову малося на увазі побажання успіху, достатку, щастя та вдачі.

. Дякую за увагу