Доповідь : "Історія виникнення та розвитку гри в настільний теніс"

 

Міністерство охорони  здоров'я України

Комунальний заклад"Бериславський медичний фаховий коледж

Херсонської обласної ради

 

 

 

 

 

 

Методична доповідь на тему : "Історія виникнення  та розвитку гри в  настільний  теніс."

                                                            

 

 

 

 

Виконала: викладач фізичного виховання

Федунова І.В.                

 

                                                               

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

            ПЛАН

 

 

1.Історія спортивних ігор з м'ячем.

2. Виникнення гри  в   настільний  теніс.

3. Становлення настільного тенісу як спорту

4. Розвиток настільного тенісу в Україні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Настільний теніс є одним із самих захоплюючих видів спорту, який сприяє всебічному фізичному розвитку та формуванню фізичних якостей, сприяє бадьорості, життєрадісності, чудовому самопочутті. Люди, які регулярно займаються настільним тенісом, зберігають працездатність і життєрадісність до похилого віку. Виникнення слова «теніс» невідомо, так як воно не має слів родоначальників в сучасній мові. Історики припускають, що назва гри «теніс» походить від гри, в якій брало участь 10 (ангдійською - тен) гравців, по 5 чоловік на кожній стороні майданчика, а може бути від латинського слова «тенісу» - стрічка, тисьма (сітка). Є також припущення, що назва гри походить від французького слова «тенез», яке перекладається як «ось вам, беріть». Цю фразу часто говорили французькі гравці, посилаючи м'яч партнеру. Так чи інакше, але слово «теніс» сьогодні міцно увійшло в наш лексикон, і означає гру в м'яч через сітку ракетками.                                                 Настільний теніс належить до числа найбільш популярних спортивних ігор. Чим же ця гра так приваблює людей різного віку? Заняття настільним тенісом розвивають не тільки координацію рухів, спритність, гнучкість, швидкість, швидкість реакції, а й увагу, мислення, емоційну стійкість. Під час гри можна легко регулювати фізичні і психічні навантаження, визначати кожному для себе в залежності від віку, підготовленості, стану здоров'я ступінь інтенсивності занять, їх тривалість і регулярність. Все це плюс нехитрий інвентар, можливість використовувати для тренувань навіть невеликі приміщення і роблять настільний теніс одним з найулюбленіших і доступних для систематичних занять видів спорту.

 Отже, настільний теніс (пінг-понг) - вид спорту, спортивна гра, заснована на перекиданні спеціального м'яча ракетками через ігровий стіл з сіткою за певними правилами. Метою гравців є досягнення ситуації, коли м'яч не буде правильно відбитий супротивником.

                                Історія спортивних ігор з м’ячем

Характерним етапом у розвитку ігор слід вважати появу майданчиків для ігор і турнірів у Х-ХІ ст. (Епоха середньовіччя). Назви багатьох ігор в м'яч вказують на їх французьке походження, а деяких - на іспанське або італійське.                                                                                                                                З усіх численних старовинних ігор з м'ячем родоначальником тенісу історики спорту називають тригон, відомий з часів Стародавнього Риму, коли маленька тверда куля перекидалася з одного боку майданчика на інший.

                                                        

рис.1                                                        рис.2

Приблизно в ті ж часи була поширена схожа гра - фолліс, в якій перекидалася порожниста куля завбільшки з дитячу голівку. Замість ракеток використовувалися спеціальні надіті на руку щити. Подібна гра збереглася в Італії і донині під назвою Палон. Гра в м'яч долонею послужила основою для багатьох видів спорту. З XIY ст. в іграх стали використовувати дерев'яні палиці з широким плоским кінцем, яким відбивали м'яч. В кінці XIY ст. з'явилися ракетки.      

       рис.3   

Ігри в м'яч, схожі на сучасні ігри в теніс і бадмінтон, були відомі в Давній Греції (епіскирос), Римі (гарпастум). Відомо, що греки з їх високою культурою і витонченими ідеалами зробили великий вплив на римську культуру, на побут, спосіб життя римлян. «Якщо римські види спорту стомлюють вас – і вам подобаються грецькі, грайте в м’яч!» – писав Горацій. Відомості про розвиток настільного тенісу дуже суперечливі.

 

 

     рис.4

 Пізніше ігри в м'яч стали відомі    в Німеччині (буфпаллен), у Франції (Шуль, же-де-пом) та інших країнах. На Русі в XI-XV ст. молодь грала в городки, бабки, хованки і ін. В XV-XVII ст. з'явилися гілка, пальники та інші ігри з м'ячем. Розвиток сучасних спортивних ігор пов'язаний з появою м'яча. Важко сказати, коли і хто придумав м'яч і запропонував його використовувати для гри, але м'яч від первісного кам'яного, який давні люди кидали для розвитку сили м'язів і точності метання списа або бумеранга, поступово змінювався. З розвитком промисловості м'ячі стали виготовляти з каучуку і різних видів гуми, і пластмаси.

                Виникнення настільного тенісу

 До найбільш поширених ігор з м'ячем і ракеткою належать теніс, настільний теніс, бадмінтон. Відомості про розвиток настільного тенісу дуже суперечливі.  Одні вважають, що гра з ракеткою і м’ячем зародилася в Англії, інші наполягають на тому, що народженню цієї цікавої гри ми зобов’язані Японії чи Китаю. Проте японські та китайські історіографи спорту подібне

рис.5

твердження спростовують. У середні віки в Європі з’явилися ігри з м’ячем, які можна вважати прабатьками великого й настільного тенісу. Так у XVI столітті в Англії та Франції була відома гра в м’яч, правда, вона не мала певних правил. М’яч був з пір’ям, пізніше з’явився гумовий. Збереглися малюнки сивої давнини із зображенням ракеток, схожими на ті, які застосовують у тенісі.

рис.6

  Прообраз сучасного настільного тенісу з’явився в другій половині ХІХ ст. в Англії - “гра без точних правил з м’ячем і ракеткою зі струнами”. Із публікацій давніх років відомо, що у 1874 році англієць Вальтер Клоптон із м.Вінгфільд розробив правила доволі схожої на сучасний теніс гри, яку він назвав – сферистикою. Через рік правила сфери стики були вдосконалені і гра одержала назву лаун-теніс (англ. "lawn" –галявина), або просто теніс.

рис.7                                                     рис.8

 Існує ще одне припущення про походження назви теніс від англійського  слова "ten" – десять, пов’язане з тим, що в грі приймало участь десять гравців по п’ять з кожної сторони майданчика. Дуже скоро з відкритого повітря теніс перейшов у приміщення. Історики вважають, що своїм народженням настільний теніс зобов’язаний нестійкій англійській погоді. На мокрих галявинах було неможливо грати от і з’явилася його мініатюрна копія в салонах. Спочатку грали на підлозі, потім на двох стола, що знаходилися на деякій відстані. Пройшло трохи часу і столи зсунули, а між ними натягнули сітку.

Рис. 9 прадід сучасного  столу  для настільного тенісу

 Простий інвентар, а головне-невеликий розмір столу дозволив грати в будь-якому місці. Це забезпечило широке поширення настільній грі, яка за короткий час стала улюбленою   грою в салонах  Англії, а потім і в інших країнах Європи, Азії та Африки. Нова гра користувалася популярністю в аристократичних колах, у середовищі шанувальників гри в крикет. Крикет раніше вважався дитячою забавою, тому що він не побудований на фізичному протиборстві й не вимагає більших зусиль. Грати в нього можна було в самому вишуканому одязі, але при цьому він забезпечував потребу в русі й розвазі. Такими ж достоїнствами володів і настільний теніс, тому він одержав доступ у знатні клуби джентльменів.

рис. 10. Лондоні , 1901

Становлення настільного тенісу як спорту

 Настільний теніс продовжував розвиватися,  прийшовши  з Англії і незабаром розповсюджився в Європі, Азії, Африці. М'ячі виготовляли з гуми або пробки, їх часто зашивали в тканину. Ракетки не були стандартизовані.  Поза сумнівом, головним вдосконаленням був порожнистий м'яч. Ось одна з версій його виникнення: в 1900 році гравець на ім'я Джеймс Гибб в Америці натрапив на маленькі порожнисті кольорові кульки – дитячі іграшки. Після повернення до Англії він спробував подібну порожнисту кульку на столі й знайшов, що він має величезну перевагу перед цільною. Таким чином цей винахід англійського інженера Джеймса Гибса з'явився могутнім поштовхом у розвитку настільного тенісу. Введений в гру целулоїдний м'яч, легкий і пружний, дозволив в три рази зменшити вагу ракетки. Замість ракеток із струнами з'явилися фанерні ракетки з вкороченою ручкою. Потім фанеру почали покривати шаром пробки, щоб покращити відскік м'яча, для обклеювання ігрової поверхні також застосовували пергамент, шкіру, велюр та інші матеріали, автором таких модифікацій ракеток можна вважати англійця Е. Гуда.

рис.11

 Вкорочена ручка викликала необхідність по-іншому тримати ракетку (обумовила нову хватку, як ми говоримо сьогодні). Була цікава форма учасників, строга вечірня: жінки – в довгих платтях, чоловіки – в смокінгах.  Ця гра швидко поширилася в Європі, а потім й в усім світі, стаючи популярною розвагою в кав'ярнях й ресторанах, поступово пінг-понг перетворюється з салонової розваги в спортивну гру. В Англії пінг-понг, як спорт, визнали ще на початку 1900 року, коли було проведено перше офіційне змагання. Перше офіційне змагання – Чемпіонат англійської столиці – відбулось у грудні 1900 року у Вестмінстерському абатстві в залі "Роял Екверіум". В турнірі взяло участь 300 гравців, що вже свідчить про велику популярність настільного тенісу. Назва "пінг-понг" була зареєстрована у 1901 році (воно прийшло на зміну таким назвам як Gossima, Flim-Flam і WhifWhaf) Джоном Джаквесом і продана братам Паркер. Воно вийшло з поєднання двох звуків: "Пінг" – звук м'яча, коли він ударяється об ракетку, і "Понг" – коли м'яч відскакує від столу. З Англії гра прийшла в ту частину Європи, яка сьогодні є Угорщиною, потім до Німеччини, Чехословакії. В Берліні, на Вікторія-платц, відкрилась кав'ярня "Пінг-понг", трохи пізніше такі заклади з'явились у Відні, Празі й інших містах  Європи.                                                                               Наступного 1901 року в Індії відбулися перші міжнародні змагання, переможцем яких став  один з кращих тенісистів  того часу індієць Нандо. Тоді ж були затверджені і подані перші правила гри. . В 1902 році на ракетку сталі наклеювати гуму, що значно вплинуло на розвиток техніки, а допомогло цьому простий випадок. Учасник лондонського турніру містер Гуд повертався додому після чергових ігор, від втомленості хворіла голова, Гуд зайшов в аптеку за ліками і звернув увагу на гумову прокладку для дрібних грошей, тут і народилася ідея. Купивши у аптекаря гуму, Гуд взявся за реконструкцію ракетки: зняв пробку і з обох боків наклеїв гуму. Наступного дня Гуд виграв турнір, перемігши всіх суперників – гума дозволила  йому  додавати               м'ячу               обертання.                                                  Швидке поширення і розвиток цієї  гри  обумовлюють необхідність створення міжнародної організації та єдиних правил. У січні 1926 року в Берліні за ініціативи доктора Георга Лемана було проведено зібрання щодо подальшого розвитку настільного тенісу, участь в якомц взяли представники  Англії, Венгрії і Австрії. На цьому ж засіданні було створено  Міжнародну федерацію настільного тенісу - "ІТТФ". Перший чемпіонат світу і конгрес ІТТФ пройшли у грудні 1926 року в Лондоні. На конгресі був прийнятий статут федерації,проект правил змагань і обраний перший президент ІТТФ - великий шанувальник гри англієць Айвор Монтеню ( очолював федерацію протягом 40 років - до 1967 р.).

Айвор Монтеню

Першими чемпіонами світу у 1926 р. стали тенісисти Венгрії - Роберт Якобі і Марія Меднянські. З цього часу першість світу проводилась щорічно ( за винятком 1940-1946р.р.).З 1957 року першість Світу проводиться один раз у два роки. В проміжках між ними  проводяться чемпіонати континентів.В 1928 році на з'їзді ІТТФ у Стокгольмі була затверджена назва виду спорту - "пінг-понг" і був прийнятий єдиний метод підрахунку очків  у змаганнях : одна партія - 21 очко .                              У 1936 році конгрес ІТТФ прийняв рішення дати грі назву  -настільний теніс. Тривалість зустрічі було скорочено до однієї години, а партії до 20 хвилин.                                                                                                       Багато цінного вніс в техніку і тактику настільного тенісу п'ятикратний чемпіон світу (1930-1935) англієць Віктор Барна, завдяки ньому гра стала захоплюючим видовищем, інтерес глядачів до змагань значно виріс. Достатньо сказати, що змагання на Першість світу в Лондоні у 1935 році щодня спостерігали до 10 тисяч чоловік. Отже, на зміну першому періоду, який відрізнявся простотою технічних елементів, заснованих на тривалому перебиванні м'яча, прийшов другий – період наступальної гри, багатопланової за засобами атаки й оборони, але, оскільки найсильнішими у той час все ж таки залишалися гравці захисного стилю, то для того, щоб виграти очко деколи було потрібно достатньо багато часу. Проте головною зміною в правилах гри можна вважати зниження висоти сітки (з 17 до 15,25 сантиметрів), а також встановлення строго певної висоти ігрової поверхні столу – 76 сантиметрів від підлоги (довжина 274 см і ширина 152,5 см). Було також заборонено при подачі підкручування м'яча пальцями. Перші правила гри були створені в Англії, рахунок в партії вівся до 30 очків, потім правила були змінені і рахунок сталі вести до 21 очка (в теперішній час, з 2001 року, до 11 очок), всі ці зміни давали значні переваги нападу. Таким чином з'явилися гравці нового плану, які вже могли атакувати ударами середньої сили зліва й справа, вести контргру з проміжним захистом в середній зоні (правда, без сильних завершальних ударів), такі як І. Андріадіс, Штіпік, Вігнановський (Чехословакія).                                                                                                             З 1952 року, з Першості миру в Бомбеї, почалась нова епоха настільного тенісу, пов'язана вона з виходом на міжнародну арену японських спортсменів. Японці ввели не тільки новий вид покриття ракетки й своєрідний хват, але і сама система ведення гри виявилась незвичайною. За суттю, вони виконували один основний елемент техніки – "накат" справа, але він був доведений до віртуозної точності, і ось, майже не користуючись ніякими іншими ударами, японці переконливо довели свою перевагу.                                                                                      В чому ж вона виражалася? Перше – відмінне володіння подачами. Безпосередньо на подачах японські гравці в кожній партії вигравали від 4 до 10 очок; друге – 24 висока фізична підготовленість, яка дозволяла стримко переміщатись, швидко завдавати удару, а звідси впевненість у своїх силах, вміння чітко здійснювати намічений план ігрових дій. В Бомбеї Чемпіоном світу став Сато, чоловічі парні змагання виграли Фуджі Хаяси, в жіночих парних змаганнях Нарахара і Нісимура.                                                                                                                                В цілому японські спортсмени відвезли додому чотири перші призи з сьоми. В 1953 році японські тенісисти не брали участь в Чемпіонаті світу, а в 1954 році в Лондоні японські тенісисти знову відрізнились: завоювали обидва командні призи – чоловічий і жіночий, в особистому заліку переміг Огимура. З 1954 по 1957 рік гідний опір японським тенісистам чинили, мабуть, тільки представники жіночої команди Румунія. Взагалі в особистих змаганнях, за цей період, звання чемпіонів світу присуджувалося 30 разів. 12 разів його завойовували тенісисти Японії, 6 – Румунія, 3 – Угорщини, 3 – Чехословакії, 2 – Югославії, 2 – Англії, 2 – США.               Багато провідних тренерів Європи у той час помилково вважали, що успіх японських тенісистів – це тимчасове явище, і відповідних серйозних висновків не робили, та все ж стиль європейських спортсменів став мінятись. Правда, більшість гравців ще дотримувалась захисної манери ведення гри, але проте гра ставала все більш енергійною і винахідливою. Збільшувалась кількість контратакуючих прийомів, але японські спортсмени не здають своїх позицій – вони знову й знову рішуче заявляють про себе. У 1961 році на світовому чемпіонаті тенісисти Країни Висхідного Сонця застосовують новий удар – так званий "топ-спин, що отримав назву – "Диявольський м'яч з Токіо". Вдосконалювали і збільшували арсенал технічних прийомів, покращували інвентар.  Настільний теніс став динамічною атлетичною грою, яка вимагала гарної витривалості, разом з тим, це чудовий засіб активного відпочинку. В спорті все взаємопов'язано, і на даному етапі розвиток відбувався по лінії ускладнення техніки, часом віртуозної, близької до трюка, в цьому напрямку настільний теніс розвивається і зараз. З 1930 по 1951 рік серед переможців змагань переважають представники Угорщини. З 1951 року кращі результати показують представники Азіатських країн (Японія, Корея, Китай). У 1960 році настільний теніс стає Паралімпійськім видом спорту (Рим)

Розвиток настільного тенісу в Україні

Масове поширення гастільного тенісу в Україні припадає на 1926-1930р.р. Але одноманітна і примітивна техніка гри поступово призвела до того, що інтерес до неї згас, припинився випуск інвентаря і в 1932 році настільний теніс перестав існувати як вид спорту. Розвиток настільного тенісу в Україні почався після Великої Вітчизняної війни. Ініціаторами відродження гри в настільний теніс були окремі гравці, які за плечима мали великий практичний досвід – З. Розенберг та О. Пастернак в Одесі, Ф. Око, В. Туранов, С. Тальский, О. Сирота в Києві, Ю. Ревис та А. Рисс у Харкові, Р. Газда у Львові. Вони стали популяризовувати гру в настільний теніс, залучати до занять цим видом спорту молодь та старше покоління. Відсутність інвентаря, зокрема губчатої гуми для ракеток та целулоїдних м'ячів, загальмувала масове поширення настількного тенісу уі післявоєнні роки. Перші республіканські змагання найсильніших спортсменів України були проведені тільки в 1950 році, переможцем став Е. Шицер (м. Львів), а починаючи з 1951 року Першість України проводиться регулярно.                                                                                                             З 1991 року Україна стала незалежною державою. І саме з цього часу розпочався відлік часу новітньої історії розвитку цієї гри у нашій  суверенній країні.                                                                                                                     У 1957 році створена Федерація настільного тенісу України (ФНТУ). Великий внесок у розвиток настільного тенісу в Україні надала А. М. Басіна (начальник відділу спортивних ігор міністерства спорту УРСР), яка була ініціатором і організатором створення Федерації настільного тенісу України.

 Рівень українського настільного тенісу неухильно підвищується. На Третій літній Спартакіаді народів СРСР (серпень 1963 року) команда з настільного тенісу від України зайняла перше місце. Тенісисти із українських міст неодноразово стають чемпіонами СРСР з настільного тенісу в особистому розряді: Анатолій Строкатов (1976, 1977), Михайло Овчаров (1982), Володимир Дворак (1985, 1989), Борис Розенберг (1987).

Борис Розенберг

 Високі досягнення на міжнародній арені мали спортсмени, виходці із України, які входили до складу збірної СРСР: Світлана Фьодорова-Грінберг – дворазова чемпіонка світу , триразова чемпіонка Європи ; Анатолій Строкатов – срібний призер чемпіонату світу , срібний  призер чемпіонату Європи , двічі бронзовий призер чемпіонату Європи; Олена Ковтун – двократна чемпіонка Європи .

Алла Миколаївна Басіна

Після розпаду Радянського Союзу федерацією настільного тенісу України було прийнято рішення провести свій перший незалежний чемпіонат, де в 1991 році переможницею стала Олена Ковтун. З тих пір чемпіонат України проводиться щорічно, з відбором до складу національної збірної з настільного тенісу. Також щорічно проводиться Кубок України з настільного тенісу, який носить ім’я А.М. Басіної (президент федерації настільного тенісу України з 1961 року).

 У період 1997-2017 рр. президентом федерації настільного тенісу України стає В.І. Ландик.  Найбільш титулованими чемпіонами Україні в період з 1991 року по 2020 рік були: серед чоловіків – Коу Лей (десять разів: у 2008-10, 2012-2016 та 2019 рр.); серед жінок – Тетяна Біленко (Сорочинська) (сім разів: у 2002, 2003, 2005, 2006, 2009, 2013 та 2014 році). Замість чемпіонату України в 2007 році проводилась Всеукраїнська Спартакіада, чемпіонами якої стали – Євген Прищепа та Маргарита Песоцька.

Коу Лей – багаторазовий чемпіон України

 Починаючи з кінця 90-х років ХХ століття, європейський настільний теніс, як й український, випробують поступове відставання від настільного тенісу Азії (так званої «великої трійки» – Китаю, Японії, Південної Кореї). Починаючи з 2005 року золоті медалі світового рівня отримували тільки представники Китаю (у жінок – з 1995 року). На європейській арені в період з 1994 року по 2020 рік серед українських тенісистів найбільших успіхів досягли Маргарита Песоцька (молодша), Коу Лей, Євген Прищепа, Олександр Дідух та Ярослав Жмуденко.

Маргарита Пєсоцька

 Маргарита Песоцька – срібна призерка чемпіонату Європи 2009 року в Німеччині (Штутгарт) в особистому розряді, бронзова призерка чемпіонату Європи 2011 року в Польщі (Гданськ, Сопот), бронзова призерка командного чемпіонату Європи 2015 року (Єкатеринбург, Росія) в складі збірної України (разом з Тетяною Біленко і Ганною Гапоновою), срібна призерка чемпіонату Європи 2018 року в Іспанії (Аліканте) в одиночному розряді. Коу Лей (натуралізований з 2007 року гравець із Китаю) – бронзовий призер чемпіонату Європи 2010 року в Чехії (Острава) (в парному розряді разом з Євгеном Прищепою), бронзовий призер Європейських ігор 2015 року в Баку, срібний призер відкритого чемпіонату Білорусі 2018 році в Мінську (в парному розряді).

Тетяна Біленко – багаторазова чемпіонка України

 Євген Прищепа – бронзовий призер в командному заліку на відкритому чемпіонаті в Білорусі 2008 року (Мінськ) – разом з Олександром Дідухом, Іваном Катковим, Геннадієм Закладним та Микитою Рубаном, бронзовий призер чемпіонату Європи 2010 року в Чехії (Острава) (в парному розряді разом з Коу Леєм), срібний призер відкритого чемпіонату Португалії 2020 року (Лісабон) в особистому розряді.Олександр Дідух – бронзовий призер Всесвітньої універсіади в Сербії у 2009 році (Белград).Жмуденко Ярослав – переможець Гранд-фіналу в Макао (Китай) до 21 року в 2010 році.                   Федерація настільного тенісу України  постійно піклується про розвиток виду спорту. В Україні щорічно проходять чемпіонати України в різних вікових категоріях: для дорослих, молоді, юніорів, кадетів, мінікадетів. З 2018 року – для мінімінікадетів (гравців віком молодше 10 років).  В 2019 році пройшов перший Супер Кубок України між командою- переможницею Супер ліги та переможницею Кубка України ім.А.М. Басіної в 2019 році.

Жіноча національна збірна України  2020

Для професіоналів та любителів організований Клубний чемпіонат України Змагання проводяться в Супер лізі, вищій лізі, першій лізі, а також в трьох регіональних лігах (центральна, західна, південно-східна) та двох дитячих лігах (для кадетів та мінікадетів).  Значно розвинений в Україні ветеранський теніс. Проводяться всеукраїнські змагання для ветеранів у Києві, Львові, Дніпрі, Харкові, Одесі (Затока) та ін. Ветерани настільного тенісу Віктор Василевський, Леонід Сегал, Григорій Потопляк, Анатолій Костенко, Зеновій Демко у період 2010-2020 роки завоювали ряд нагород світового та європейського рівня на ветеранських турнірах.

Віктор Дідух – паралімпійський чемпіон

Найкращі клуби України щорічно приймають участь у європейському кубку з настільного тенісу, де українська команда «Норд» м. Донецьк двічі ставала призером цих змагань (сезон 2000-2001 та 2007-2008).                                             Значні успіхи на міжнародному рівні мають українські спортсмени-паралімпійці (гравці з інвалідністю): Віктор Дідух, Михайло Попов, Максим Ніколенко, Юрій Щепанський, Вадим Кубов, Олександр Єзик, Іван Май, Лев Кац, Василь Петрунів, Роман Гулик, Віктор Карп, Іван Омельчук, Марина Литовченко, Антоніна Ходзинська, Наталя Косміна, Юлія Клименко,Вікторія Сафонова.

 Пам’ятна монета з Віктором Дідухом

 Віктор Дідух – чемпіон Паралімпіади у Бразилії 2016 році (Ріо-де-Жанейро). З нагоди відзначення цього успіху в 2017 році в Україні ввійшла в обіг пам’ятна монета з зображенням тенісиста. Свій медальний внесок для настільного тенісу України зробили кращі спортсмени-дефлімпійці (гравці з вадами слуху): Геннадій Закладний, Григорій Кузьменко, Антон Велієв, Дмитро Кокоша, Юлія Ходько, Марія Васильєва, Лариса Старікова, Карина Завіновська, Тетяна Байрак, Роксолана Будник, Мілана Ковальова, Максим Овчаренко, серед яких немало тенісистів має нагороди світових та європейських чемпіонатів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Літературні джерела.

 

1.Методичні вказівки до проведення практичних занять з дисципліни «Фізичне виховання» на тему «Настільний теніс»/укладачі: Р. М. Стасюк, О. В. Куриленко. – Суми: Сумський державний університет, 2015. – 45 с.

2.Настільний теніс : методичні рекомендації. / Укладачі: Жуковський Є.І., Мичка І.В., Булгаков О.І. – Житомир: Видво ЖДУ ім. І. Франка, 2021. – 65 c.

3. Конєв, Є.В. Спортивні ігри: правила, тактика, техніка [Текст] / Є.В. Конєва. - Ростов н / Д.: Видавництво «Фенікс», 2004. - 448 с.

4. Барчукова, Г.В. Настільний теніс у вузі [Текст]: навчальний посібник для студентів нефізкультурних вузів / Г.В. Барчукова, А.Н. Мізін. - М.: СпортАкадемПресс, 2002. - 132 с

5.Доповідь Соколової Наталії Василівни 2005р;

6.Матеріали Міжнародної Федерації настільного тенісу та матеріали Барчукової  2004р.;

7.Стаття "Настільний теніс." для "Енциклопедіїї Сучасної України".Підготовка та збір матеріала Д. Писар, А. Лук′яненко