Доповідь "Компетенції учнів та шляхи їх розвитку"

Відділ освіти, молоді та спорту

Радехівської райдержадміністрації

Підготувала:

вчитель англійської

та німецької мови

Дмитрівського НВК

Мандрика К.Г.

2012-2013н.р.

Сучасний стан міжнародних зв’язків України, вихід її у європейський та світовий простори, нові політичні, соціально-економічні та культурні реалії вимагають підвищення статусу іноземних мов у нашій країні та зумовлюють розглядати іноземну мову як важливий засіб міжкультурного спілкування.

Іноземна мова є важливим засобом між культурного спілкування, вона сприяє вербальному порозумінню громадян різних країн, забезпечує такий рівень їхнього культурного розвитку, який дозволяє вільно орієнтуватись і комфортно почуватись у країні, мова якої вивчається. У зв’язку з цим актуальною стає позиція, за якої здатність зрозуміти представника іншої культури залежить не тільки від коректного використання мовних одиниць, але й від особливих умінь розуміти норми його культури, у тому числі мовленнєвої поведінки у різноманітних ситуаціях спілкування.

Загальна стратегія навчання іноземних мов визначається потребами сучасного суспільства та рівнем розвитку лінгвістичних, психолого-педагогічних і суміжних наук. Цією стратегією є комунікативний підхід, який зумовлює практичну мету навчання й вивчення іноземних мов, а саме: формування і розвитку міжкультурної комунікативної компетенції.

Концепція навчання іноземних мов, програми з іноземної мови для середніх загальноосвітніх та спеціалізованих шкіл з поглибленим вивченням іноземної мови визначають основну мету навчання, яка полягає у формуванні в учнів комунікативної компетенції, що розвиток умінь використовувати іноземну мову як інструмент у діалозі культур на основі комунікативно-орієнтованого підходу до навчання. Ця мета передбачає досягнення школярами такого рівня комунікативної компетенції, який був би достатнім для здійснення спілкування в усній (говоріння, аудіювання) та писемній (читання, письмо) формах у межах визначених комунікативних сфер, тематики ситуативного мовлення та на основі вивченого мовного і мовленнєвого матеріалу.

Сьогодні ми повинні навчити наших учнів використовувати іноземну мову як інструмент у діалозі культур і цивілізацій сучасного світу. Ми повинні підготувати учнів до спілкування в реальних життєвих ситуаціях, навчити їх здобувати знання самостійно з метою вдосконалення в галузі обраної майбутньої професії. Саме на уроках іноземної мови викладач повинен формувати в учнів уміння і навички іншомовного спілкування, передбачити досягнення ними такого рівня комунікативної компетенції, який був би достатнім для здійснення спілкування у певних комунікативних сферах, орієнтуватися у соціокультурних аспектах країни, мову якої вивчають.

 Сучасні умови життя вимагають від іноземної мови функціонального спрямування, тобто її практичного застосування. На даному етапі суспільство не потребує від іноземної мови глибоких знань граматики, теоретичних аспектів будови мови чи її історії. Передусім іноземна мова повинна забезпечувати максимальний рівень розуміння й спілкування з носіями іншомовних культур. Тому й головним завданням викладання іноземної мови у школі є навчання функціональної сторони мови, її більш практичне спрямування. Для виконання цього завдання важливим є застосування компетентнісного підходу до вивчення іноземної мови та формування, насамперед, комунікативних компетенцій учнів.

Отож, формування комунікативної компетенції є однією з найактуальніших проблем, які вирішує сучасна методика навчання іноземних мов. Для усвідомлення комунікативної компетенції, ідучи дедуктивним шляхом, зупинимось на понятті «компетенція» в загальному значенні. Відомо, що протягом свого розвитку це поняття у вітчизняній науковій теорії достатньо часто асоціюється з поняттям «компетентність» - це володіння відповідними знаннями, вміннями, навичками та способами діяльності. За визначенням лінгво-дидактичного словника, компетенція – це сукупність знань, навичок і вмінь, які формуються в процесі навчання тієї чи іншої дисципліни, а також здатність до виконання певної діяльності. В англійській мові компетенція і компетентність передаються одним словом – competence.

 У формуванні ключових компетенцій важлива роль відводиться комунікативній компетенції, яка розглядається як здатність людини діяти в конкретній життєвій ситуації, налагоджувати відносини з іншими людьми, а також отримувати, використовувати, зберігати і передавати інформацію іншим особам та долучати їх до оволодіння іншомовними національно-культурними ознаками і дискурсом. Вміння вільно, невимушено користуватися мовою у спілкуванні, тобто, передавати й обмінюватися думками в різноманітних ситуаціях у процесі взаємодії з іншими учасниками, правильно використовувати систему мовленнєвих норм та вибирати комунікативну поведінку, адекватну автентичній ситуації спілкування, - це і поняття терміну «комунікативна компетентність особистості».

У своїй основі комунікативна компетенція має кілька складових, серед яких:

- мовна (лінгвістична) компетенція (навчання іншомовного матеріалу), яка забезпечує оволодіння учнями мовним матеріалом з метою використання його в усному і писемному мовленні; лінгвістична компетенція передбачає оволодіння певною сумою формальних знань і відповідних їм навичок, пов'язаних із різними аспектами мови: лексикою, фонетикою, граматикою, орфографією та формуванням у учнів граматичної, лексичної та фонетичної компетенцій;

- мовленнєва компетенція (навчання іншомовного спілкування), яка пов’язана з формуванням в учнів умінь і навичок спілкуватися в чотирьох видах мовленнєвої діяльності: аудіюванні (розуміння сприйнятого на слух усного мовлення, базується на природній здатності, яка удосконалюється у процесі індивідуального розвитку людини і дає їй можливість розуміти інформацію в акустичному коді, накопичувати її в пам'яті чи на письмі, відбирати та оцінювати її згідно з інтересами чи поставленими завданнями; без аудіювання не може бути нормального говоріння), говорінні (процес, який забезпечує усне спілкування іноземною мовою у монологічній та діалогічній формах, вимагає формувань умінь та навичок діалогічного та монологічного мовлення. Монолог - це безпосередньо спрямований до співрозмовника чи аудиторії організований вид усного мовлення, який передбачає висловлювання однієї особи. Основні типи монологічних висловлювань: опис, розповідь, роздум. Діалогічне мовлення покликане формувати комунікативну компетентність особистості через діалог – процес мовленнєвої взаємодії двох або більше учасників спілкування, де кожен з учасників по черзі виступає як слухач і як мовець), читанні (як комунікативне уміння та засіб спілкування є важливим видом мовленнєвої діяльності та найбільш розповсюдженим способом іншомовної комунікації, це рецептивний вид мовленнєвої діяльності, який включає техніку читання і розуміння того, що читається), письмі (це специфічний код мовленнєвої діяльності, кодування інформації з урахуванням графічного способу зв'язку, передбачає написання робіт різного характеру, у ході письма ми формуємо навички з орфографії, пунктуації);

- соціокультурна компетенція, яка передбачає засвоєння учнями знань соціокультурних особливостей країни, мова якої вивчається, культурних цінностей та морально-етичних норм свого та інших народів, а також формування умінь їх використовувати у практичній діяльності; вона включає соціолінгвістичну компетенцію, яка забезпечує формування умінь користуватися у процесі спілкування мовленнєвими реаліями (зразками), особливими правилами мовленнєвої поведінки, характерними для країни, мова якої вивчається, це здатність здійснювати вибір мовних форм, використовувати і перетворювати їх відповідно до контексту; соціальну компетенцію, яка передбачає готовність і бажання взаємодіяти з іншими, впевненість у собі, а також уміння поставити себе на місце іншого і здатність впоратися із ситуацією, що склалася. Якщо перераховані складові сформовані на належному рівні, то це дає змогу людині легко орієнтуватися в іншомовному середовищі, швидко адаптуватися до нього та конструктивно вирішувати перешкоди, які виникатимуть у процесі міжкультурної комунікації. Процес навчання іноземних мов слід спрямовувати на ознайомлення учнів із новим способом спілкування – міжкультурним спілкуванням, а також із культурою та звичаями народу, мова якого вивчається. В процесі формування соціокультурної компетенції учнів вони дізнаються про іншу культуру, вивчають її історію та знайомляться з різноманітними сферами сучасного життя представників іншої культури. Це виводить процес вивчення іноземних мов на якісно новий, продуктивний рівень і дозволяє сформувати в процесі навчання різносторонньо розвинуту й багатогранну особистість, в майбутньому – гнучкого спеціаліста, здатного адаптуватися до умов нового середовища, та до вимог суспільства, що постійно змінюються.       Формування в учнів соціокультурної компетенції покликане залучити їх до фонових знань їх однолітків з інших країн. Відбір цих фонових знань здійснюється на основі дитячої, підліткової й юнацької  літератури, мистецтва країни, мова якої вивчається та досвіду спілкування представників іншої культури з навколишнім світом.

 - стратегічна або дискурсивна компетенція, це  новий рівень комунікативної компетенції, що згадується у матеріалах Ради Європи, що включає певні вміння й навички в організації мовлення, вміння вибудовувати його логічно, послідовно й переконливо, ставити завдання й досягати поставленої мети;

- загальнонавчальні компетенції, що сприяють оволодінню учнями стратегіями мовленнєвої діяльності, спрямованої на розв’язання навчальних завдань і життєвих проблем.

Важливою умовою у процесі формування комунікативної компетенції є вибір методів (активних й інтерактивних), що повинен відповідати цілям та меті навчання іноземної мови на різних етапах. Серед таких методів можна виділити: тестування, розвиваючі, ділові та рольові ігри, анкетування, інтерв'ю, робота в групах, парах, ситуативне мовлення, творчі проекти та ін.

Слід зауважити, що комунікативні компетенції формуються відповідно до засвоюваних загальних та предметних навчальних умінь та навичок, а також до способів діяльності. На основі даного зауваження, можна виокремити чотири рівні комунікативної компетенції, що характеризуються відповідними критеріями:

– неусвідомлена (несамостійна діяльність учня, яка будується на підказках вчителя, у навчальній діяльності домінує авторитарний стиль спілкування, при якому від учнів вимагаються тільки правильні відповіді, не визнається право на помилку та діалог);

– репродуктивна (наявність лінгвістичних знань в учнів, але невміння їх застосовувати, тому репродуктивна діяльність проявляється у виконанні завдань по пам'яті чи по заданому шаблону, що не потребують тривалого обдумування);

– продуктивна (достатній рівень володіння учнями мовними й мовленнєвими навичками: методами аналізу, порівняння, узагальнення, за допомогою яких вони можуть самостійно створювати письмовий текст чи спонтанно реагувати на запропоновані теми);

– творча (самореалізація компетентної особистості, яка здатна до самостійної творчої навчальної діяльності на основі отриманих знань, умінь, навичок).

Таким чином, комунікативна компетенція – це володіння певною сумою знань мовного матеріалу, уміння співвідносити мовний матеріал та засоби мовлення до умов і завдань спілкування, організовувати спілкування з урахуванням соціальних й культурних норм поведінки та комунікативного спрямування.

Кожний етап навчання (початкова школа, основна школа, старша школа) характеризується не тільки різною тематикою і обсягом навчального матеріалу для навчання спілкування, але й різноманітними методами, формами і видами навчальної діяльності відповідно до рівня розвитку учнів, їхніх інтересів, досвіду. У зв’язку з цим кожний етап повинен мати свої цілі і завдання.

Реалізація комунікативного підходу у навчальному процесі з іноземної мови означає, що формування комунікативної компетенції учнів відбувається шляхом і завдяки здійсненню учнем іншомовної мовленнєвої діяльності. Іншими словами, оволодіння засобами спілкування (фонетичними, лексичними, граматичними) спрямоване на їх практичне застосування у процесі спілкування. Оволодіння уміннями говоріння, аудіювання, читання та письма здійснюється шляхом реалізації цих видів мовленнєвої діяльності у процесі навчання в умовах, що моделюють ситуації реального спілкування. У зв’язку з цим навчальна діяльність учнів організовується таким чином, щоб вони виконували вмотивовані дії з мовленнєвим матеріалом для вирішення комунікативних завдань, спрямованих на досягнення цілей та намірів спілкування.

Для забезпечення навчальної діяльності учнів учитель застосовує такі методи-способи: демонстрацію (показ), пояснення та організацію вправляння. Методи – способи мають універсальний характер і використовуються у будь-якій методичній системі. Проте їх співвідношення та «наповнення» зумовлюються принципами навчання. Принцип комунікативності зумовлює переважне використання комунікативних вправ у процесі вправляння.

Навчальний процес з іноземної мови включає три основні методичні етапи:

•                   етап презентації нового матеріалу;
•                   етап тренування;
•                   етап практики в застосуванні засвоєного матеріалу у процесі спілкування в різних видах мовленнєвої діяльності.

На кожному етапі використовуються відповідні методи-способи.

Окрім методів, у навчальному процесі з іноземної мови використовуються різноманітні методичні прийоми навчання, які пов’язані з конкретними діями вчителя та учнів. Це елементарні вчинки (дії), що спрямовані на виконання конкретного завдання на певному етапі уроку. З боку учня це застосування таких прийомів як запис, креслення схеми, аналіз мовних і мовленнєвих явищ, порівняння, логічне розмірковування, побудова за аналогією, імітація, відтворення за зразком або схемою і т.ін.

Засоби навчання є важливим невід’ємним компонентом навчального процесу з іноземної мови в середніх навчальних закладах. Визначення засобів навчання – це відповідь на запитання «За допомогою чого навчати?» Засоби формування комунікативної компетенції розподіляються на: основні та допоміжні; комплект для вчителя, комплект для учня; технічні та нетехнічні. В ідеалі усі засоби мають бути представлені в навчально-методичному комплексі (НМК), за яким проводиться навчання іноземної мови у даному класі середнього навчального закладу. В такому разі НМК і є основним засобом навчання у всій повноті його компонентів: підручника, книжки для вчителя, лінгафонного практикуму, комп’ютерних програм, комплекту слайдів, діафільмів, аудіо-, відеокасет, CD, DVD, таблиць тощо.

У формуванні комунікативної компетенції вагому роль відіграють і вікові особливості учнів. Кожний етап навчання (початкова школа, основна школа, старша школа) характеризується не тільки різною тематикою і обсягом навчального матеріалу для навчання спілкування, але й різноманітними методами, формами і видами навчальної діяльності відповідно до рівня розвитку учнів, їхніх інтересів і досвіду.

Типовою формою заняття в початковій школі виступає театралізована гра, якій підпорядковані завдання уроку. Театралізована гра-урок характеризується широким використанням елементів гри, змагання, прихованих форм контролю, функціональної музики, поєднанням індивідуальної, фронтальної форм роботи учнів з діяльністю в парах. Особливої ваги набувають рухливі ігри, які допомагають розрядити напруження, дати вихід загальмованій під час уроку руховій енергії учнів, стимулювати їх розумову діяльність.

На другому етапі вивчення іноземної мови (5 – 9 класи) в центрі уваги знаходиться послідовний та систематичний розвиток в учнів всіх складових комунікативної компетенції в процесі оволодіння різноманітними стратегіями говоріння, читання, аудіювання, письма. Варто відмітити такі тенденції в організації навчання на другому етапі: ширше використання вправ, що імітують умови природного іншомовного спілкування, зростання ролі самостійної роботи учнів, більша опора на вербальну наочність та підказки, збільшення питомої ваги парних та групових форм роботи.

На завершальній третій ступені (10-11 класи) навчання іноземної мови повинно допомагати формуванню іншомовної комунікативної компетенції, яка забезпечує використання іноземної мови в ситуаціях офіційного та неофіційного спілкування в навчальній, соціально-побутовій, культурній, адміністративній, професійній сферах комунікативної взаємодії. Водночас у центрі уваги є розвиток культури усного та писемного мовлення засобами іноземної мови, поглиблення культурознавчих знань про стиль життя у країнах, мова яких вивчається. можна констатувати такі особливості організації навчального процесу з іноземної мови у старшій школі: послідовне здійснення комунікативно-пізнавального навчання, пов’язаного з підвищенням змістовності мовлення учнів; використання прийомів, що спонукають до вираження особистого ставлення до проблем, які обговорюються; цілеспрямована реалізація принципу індивідуалізації навчання, орієнтована на використання іноземної мови в майбутній практичній діяльності школярів, широке застосування видів та форм самостійної роботи.

Отже, саме принцип комунікативності є провідним методичним принципом, який сприяє успішному досягненню головної мети навчання іноземної мови в середніх навчальних закладах – навчити учнів здійснювати іншомовне мовленнєве спілкування в межах засвоєного навчального матеріалу.

Як згадувалось вище, комунікативна компетенція формується на основі взаємопов’язаного мовленнєвого, соціокультурного і мовного розвитку учнів відповідно до їхніх вікових особливостей та інтересів на кожному етапі оволодіння іноземною мовою. Основою комунікативної компетенції є комунікативні уміння, розвиток яких неможливий без оволодіння мовними засобами реалізації усного або писемного висловлювання. Проте, знання лексичного і граматичного матеріалу ще не забезпечує становлення комунікативних умінь. Необхідні навички оперування цим матеріалом, а також використання його для породження і розпізнавання інформації у визначених сферах спілкування. Неможливим також є розвиток комунікативної компетенції без відповідних соціокультурних і соціолінгвістичних знань, умінь і навичок, які забезпечують входження особистості в інший соціум і сприяють її соціалізації у новому для неї суспільстві.

Слід відзначити, що навчати мови - це значить не тільки давати знання про мову, а й навчити користуватися мовою як засобом спілкування, критично мислити, отримувати інформацію з усіх доступних джерел, оцінювати її, розуміти співрозмовника, формулювати власні думки, тобто сформувати комунікативну компетенцію учнів.