Доповідь: Методика надання першої медичної допомоги в курсі вивчення предмету "Захист України"курс навчання дівчат.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Методика надання першої

медичної допомоги в курсі вивчення предмету «Захист України»

курс навчання дівчат

 

 

 

 

 

 

 

Ходоса В.П. – вчитель предмету «Захист України»Прилуцького ліцею№12 Прилуцької міської ради Чернігівської області, кваліфікаційна категорія-спеціаліст вищої категорії звання «вчитель-методист»

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

Вступ …………………………………………………………………………………2

Розділ І . Загальні принципи надання першої долікарської медичної допомоги

………………………………………………………………………………………...5

Розділ ІІ. Уроки з надання першої медичної допомоги …………………………12

Висновок ……………………………………………………………………………27

Література ……………………………………………………………………….…28

Вступ

Конституція України визначає захист України обов’язком громадян України, найважливішою функцією держави. Безпека людини, її життя і здоров’я визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Програму предмета Захист України розроблено на основі вимог Конституції та законів України про захист України і Державного стандарту базової і повної середньої освіти.

Головна мета навчання предмету - розвиток особистості учнів, формування їх готовності до захисту України та дій в умовах надзвичайних ситуацій.

Завдання курсу предмета:

- підготовка молоді до захисту життя і здоров’я, забезпечення власної безпеки і безпеки людей у надзвичайних ситуаціях мирного і воєнного часу;

- підготовка молоді до служби у Збройних Силах України, інших військових формуваннях, виконання військового обов’язку в запасі.

З метою виконання завдань предмета програма передбачає:

- вивчення існуючої системи військової підготовки, організації внутрішньої і вартової служби, повсякденної життєдіяльності військ;

- викладення навчального матеріалу предмета у відповідності з положеннями загальновійськових і бойових статутів Збройних Сил України, подання навчального матеріалу з урахуванням переходу національних Збройних Сил на професійну основу і наближення їх до сучасних стандартів НАТО;

- впровадження комп’ютерних графічно-інформаційних технологій у засвоєння основ військової справи, цивільного захисту, медичних знань і першої допомоги;

- створення сучасної навчально-матеріальної бази з можливостями проведення практичних занять з тактичної, вогневої і прикладної фізичної підготовки у межах території навчальних закладів.

Предмет викладається на протягом  трьох періодів - у 10 і 11 класах та під час навчально-польових зборів (занять у лікувально-оздоровчому закладі). У кожному періоді предмет вивчається юнаками та дівчатами окремо. Поділ класів на групи юнаків та дівчат здійснюється незалежно від кількості учнів у класі (але не менше ніж 5 осіб). Дівчата за їх власним бажанням (у разі згоди батьків, опікунів або піклувальників) навчаються за програмою для групи юнаків. Юнаки, які за станом здоров’я або релігійними поглядами звільнені від засвоєння основ військової справи, вивчають предмет за програмою для групи дівчат.

Організаційною формою навчання предмету є урок. Однак, особливістю уроків з основ військової справи є їх військова тематика. Отже, урюк є зовнішньою формою, тобто, оболонкою навчання, яка містить внутрішні, специфічні для військової справи форми. Такими формами у системі військової підготовки виступають теоретичні і практичні заняття, які в свою чергу також поділяються на різні види форм. Наприклад, практичні заняття проходять у формах тактико-стройового, тактичного заняття та інших.

На основі визначених головної мети і завдань та відповідно до Державного стандарту предмет вивчається за трьома змістовими лініями:

- основи військової справи та військово-патріотичне виховання;

- основи попередження і захисту у надзвичайних ситуаціях;

- основи медичних знань, надання першої допомоги.

Програму побудовано з урахуванням основних ліній Державного стандарту та існуючої в Україні системи військової підготовки. Розділи, з яких структурована програма, наближають її до програмного забезпечення предметів бойової підготовки в Збройних Силах України. Для групи юнаків призначаються такі розділи: Збройні Сили України на захисті Вітчизни; міжнародне гуманітарне право; тактична підготовка; вогнева підготовка; статути Збройних Сил України; стройова підготовка; військова топографія; прикладна фізична підготовка; військово-медична підготовка; основи цивільного захисту. Для групи дівчат: основи цивільного захисту; міжнародне гуманітарне право про захист цивільного населення; основи медичних знань і допомоги; перша медична допомога у надзвичайних ситуаціях; перша медична допомога хворим та догляд за хворими. Основи цивільного захисту, як розділ програми, для групи юнаків і для групи дівчат є спільним.

До змісту навчального матеріалу предмета включено нормативи, які рекомендовані для відпрацювання у ході занять. Якість виконання нормативів визначає рівень індивідуальної підготовки учнів. Протягом навчального року відпрацьовуються всі індивідуальні нормативи. Для позначення нормативів у програмі застосовуються такі скорочення: Н - норматив, Т - тактична, В вогнева, М - військово-медична, ПФП - прикладна фізична підготовка, ОЦЗ основи цивільного захисту, ПМД - перша медична допомога у надзвичайних ситуаціях. Топ - військова топографія.

Морально-психологічна підготовка здійснюється в ході навчання з метою формування морально-психологічної готовності та спроможності учнів виконувати покладені на них завдання, переборювати труднощі та небезпеку у надзвичайних ситуаціях, витримувати навантаження. Для цього на заняттях та тренуваннях викладачами створюються відповідні умови. Розвитку емоційно-вольової сфери учнів сприяє насичення занять елементами незначної напруженості, раптовості, небезпеки і ризику з дотриманням вимог безпеки. Такі заняття доцільно супроводжувати використанням зорових та звукових ефектів (запис вибухів снарядів, бомб, інше).

РОЗДІЛ І

ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ НАДАННЯ ПЕРШОЇ ДОЛІКАРНЯНОЇ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ

Із всіх видів травматизму найпоширенішим є дорожньо-транспортний травматизм.

Щорічно, за середньостатистичними даними, на дорогах європейських країн гинуть 130 тисяч, і одержують травми різних ступенів важкості до 2,4 млн чоловік. В Україні кожні 11 хвилин відбувається дорожньо-транспортна пригода. Майже кожні 1,5 години гине людина. Щодня йде з життя одна дитина За добу гинуть 16 і одержують травми 144 чоловік. Приблизно 71 % ДТП відбуваються з вини водіїв, а із загального числа водіїв 88% ДТП чинять водії індивідуального транспорту, причому майже кожний одинадцятий водій - учасник ДТП - перебував у нетверезому стані з вини пішоходів відбувається кожне четверте ДТП, і кожний п'ятий пішохід - учасник ДТП - перебував у нетверезому стані.

Організація першої медичної допомоги потерпілим починається, насамперед, з об'єктивної оцінки того, що відбувається та передбачення небезпеки, що загрожує. Необхідно якнайшвидше правильно покласти потерпілого, подати йому (їм) необхідну допомогу та огородити місце події.

 

Послідовність дій надання першої медичної допомоги при

дорожньо-транспортних пригодах

Методика подання першої допомоги людині, яка потрапила в небезпеку, не вимагає глибоких медичних знань. Вона розрахована на вміння виконувати елементарні прийоми і дії в суворо певній послідовності.

Ось вона.

1. Витягніть потерпілого з автомобіля

2. Установіть - живий він чи мертвий.

3. Відновіть його дихання й кровообіг.

4. Зупиніть кровотечу, обробіть рану та накладіть пов'язку.

5. Транспортуйте потерпілого в лікувальний заклад.

Рятуючи життя людині, пам'ятайте, що все вирішують секунди, тому Ваші вмілі дії набувають особливого сенсу.

 

Алгоритм дій учасників руху-свідків ДТП:

1. Визволити травмованих з автомобіля, не наносячи їм додаткових травм своїми діями.

2. Погасити на постраждалих вогонь, якщо він є, та віднести їх на сухе безпечне місце.

3. Оцінити стан потерпілих та надати необхідну допомогу пораненим.

4. Передати, по можливості, попутним транспортом інформацію про місце пригоди, кількість травмованих та їх стан

В першу чергу, надають допомогу потерпілим з порушенням дихання і серцевої діяльності, з зовнішньою кровотечею. Такі заходи, як проведення штучного дихання, непрямого масажу серця, введення знеболюючого, накладання асептичних пов'язок, кровоспинних джгутів, іммобілізація травмованих кінцівок підручними засобами, або спеціальними шинами, повинні бути виконані негайно на місці пригоди. Без виконання цих заходів транспортування травмованих абсолютно протипоказане.

Коли відсутні умови для виклику швидкої медичної допомоги, а стан потерпілого потребує термінової госпіталізації, потрібно організувати транспортування потерпілого попутнім транспортом до найближчого лікувального закладу.

При такому транспортуванні потрібно забезпечити відповідне положення тіла в залежності від виду і локалізації травми. Зазвичай, травмований транспортується в положенні лежачи на твердій основі, але при великій кровотечі, бажано, щоб голова була нижче за ноги; при пошкодженні шийного відділу хребта голову фіксують в середньому положенні; при черепно-мозковій травмі, голову повергають набік і також фіксують Коли стан хворого вкрай важкий і наступає зупинка дихання чи кровообігу необхідно приступити до реанімаційних міроприємств.

 

Методи реанімації на місці ДТП

Реанімація - це комплекс невідкладних заходів, направлених на повернення до життя вмираючої людини. Оволодіння найбільш простими методами реанімації (штучне дихання, зовнішній, або непрямий масаж серця) доступні кожному

У вмираючої людини після зупинки дихання і останнього скорочення серця спочатку наступає так звана клінічна смерть. Це період тривалістю 3-6 хвилин, протягом якого ще продовжується мінімальний газообмін та інші обмінні процеси на клітинному та тканинному рівнях, і людину ще можливо повернути до життя, якщо негайно застосувати штучне дихання і відновлення серцевої діяльності (зовнішній або непрямий масаж серця). В цих випадках не можна втрачати навіть секунди, оскільки швидко настає істинна (біологічна) смерть.

У випадках, коли момент настання клінічної смерті не встановлено, згадані методи по відновленню дихання та роботи серця необхідно проводити до тих пір, поки не відновиться свідомість або з'являться ознаки істинної смерті.

Ознаки смерті: відсутність дихання, серцебиття та пульсації на крупних судинах, зіниці широкі не реагують на світло, шкіряний покрив різко блідий або синюшний.

Ознаки істинної (біологічної) смерті: помутніння рогівки, широкі, не реагуючі на світло зіниці, одубіння м'язів, трупні плями багряно-синюшного кольору розміром з долоню та більші.

Проведення штучного дихання

Потерпілого потрібно покласти на спину, розстебнути одяг, ремінь та ін. і забезпечити вільний доступ повітря через дихальні шляхи. Голову потерпілого слід відвести назад, поклавши одну руку під шию, а другою натискаючи на лоб (замість руки під шию можна покласти валик, згорнути ковдру, верхній одяг та ін.). Правильне положення голови попереджає западання язика. Далі належить відкрити рот, протерти його пальцем, обмотати хусточкою, або шматком тканини, вилучити слиз, кров та інший вміст з рота, вийняти зйомні зубні протези (можливо також відсмоктування гумовою грушею, трубкою) і негайно приступити до штучного дихання (штучної вентиляції легенів).

Штучне дихання способом «з рота в рот»

Стати на коліна біля голови потерпілого, однією рукою утримуючи її в максимально відкинутому назад положенні. Великим пальцем другої руки відтягти нижню щелепу. Той, хто надає допомогу, робить глибокий вдих, потім безпосередньо через марлю (носову хустинку) щільно охоплює рот потерпілого своїми губами і робить різкий видих (в дітей менш різкий). Для попередження втрати повітря ніс потерпілого при цьому закривають пальцем руки, яка знаходиться на лобі для утримання голови у відкинутому стані (можна виконати ці дії також при допомозі спеціального гумового трубопроводу). Вихід повітря здійснюється пасивно за рахунок самовільного спадання і зменшення об'єму грудної клітини потерпілого. Тривалість вдування повітря повинна бути в два рази менша за час виходу його з легенів потерпілого. Частота вдування - 12-14 разів на хвилину (в дітей частіше - 18- 20 разів на хвилину).

Штучне дихання способом «з рота в ніс»

Цей спосіб використовують, коли щелепи потерпілого щільно стиснуті або бажаного розширення грудної клітини при вдуванні повітря "з рота в рот" не спостерігається. Голова потерпілого також максимально відкинута і притримується однією рукою, яка лежить на тім'ї потерпілого, другою рукою слід піднести нижню щелепу і закрити рота. Жадаючий допомогти робить глибокий вдих і своїми губами охоплює ніс потерпілого - проводиться вдування. Якщо грудна клітина спадається недостатньо, тому рота потерпілому під час видиху повітря слід по можливості, відкрити.

При надходженні в порожнину рота шлункового вмісту, голову і плечі потерпілого слід повернути в бік і знову очистити рот. Показниками ефективності штучного дихання являються розширення грудної клітини і порожевіння шкіри.

 

 

Проведення зовнішнього (непрямого) масажу серця

При зупинці або дуже різкому послабленні серцевої діяльності кровообіг по судинах припиняється. Основні ознаки зупинки серця: втрата свідомості; відсутність пульсу, в тому числі на сонних та стегнових артеріях; зупинка дихання; блідість або синюшність шкіри та слизових оболонок (губ); розширення зіниць; судоми, які можуть з'явитися на момент втрати свідомості, і будуть першою помітною для оточуючих ознакою зупинки серця. Слід зауважити, що масаж серця завжди повинен виконуватись одночасно із штучною вентиляцією легенів. Зовнішній масаж полягає в ритмічному стисканні серця між грудиною і хребтом При натискуванні на серце кров надходить з лівого шлуночка в аорту і далі, в тому числі, по сонних артеріях в головний мозок, а з правого шлуночка прямує в легені, де здійснюється важливий механізм оживлення організму - насичення крові киснем. Після того, як тиск на грудину припиняється, порожнини серця знову заповнюються кров’ю.

Потерпілого укладають спиною на тверду основу (підлога, земля). Бажаючий допомогти стає збоку від потерпілого і поверхнями долонь (основами кистей, але не пальцями!), що накладені одна на одну, натискає на нижню третину грудини. Масаж серця проводять поштовхами, натискаючи на руку всім тілом 50 раз на хвилину Амплітуда коливань грудної клітини при цьому у дорослої людини повинна складати біля 4-5см. В дітей масаж серця належить проводити обережно, лише однією рукою, а в дітей грудного віку кінчиками пальців з частотою 100 - 120 натисків в хвилину. Місце накладання пальців в дітей до одного року - в нижньому кінці грудини.

 Обережність слід проявити при проведенні масажу серця і у літніх людей, так як при грубому масажі можливі переломи ребер.

Якщо оживлення виконує одна особа, то через кожні п'ятнадцять натискувань на грудину з інтервалом в одну секунду, треба припинити масаж, провести два сильних штучних вдихи за методом "з рота в рот" або "з рота в ніс". За участю двох реаніматорів, належить після кожних п'яти натискувань на грудину проводити одне роздування легенів.

Якщо через одну годину з початку масажу серця і вентиляції легенів серцева діяльність не відновлюється і зіниці залишаються широкими, оживлення можна припинити.

При появі чітких ознак істинної (біологічної) смерті оживлення може бути припинено раніше.

Кровотечі, їх види і ознаки

Кровотеча - це витікання крові із кровоносних судин через порушення їхньої цілісності. Розрізняють кровотечі зовнішні й внутрішні (кров виливається із внутрішніх органів в оточуючі їх тканини чи порожнини). Інтенсивність кровотечі залежить від кількості ушкоджених судин, їх калібру, виду ушкодженої судини (артерія, вена, капіляр), рівня артеріального тиску, стану системи, що згортає кров.

Види кровотечі

Артеріальна кровотеча - кров, яскраво-червоного кольору, викидається з рани сильним пульсуючим струменем Ця кровотеча найнебезпечніша і дуже інтенсивна.

Венозна кровотеча - кров, темно-вишневого кольору, витікає менш інтенсивно, рідко носить загрозливий характер.

Однак потрібно пам'ятати, що при пораненні вен шиї і грудної клітки є небезпека виникнення в судинах негативного тиску під час глибокого вдиху. Пухирці повітря, проникаючи з током крові в серце, можуть викликати закупорку серця і кровоносних судин (повітряну емболію ) та стати причиною смерті. 

Капілярна кровотеча - така кровотеча спостерігається при неглибоких порізах шкіри, саднах. Завдяки зсіданню крові капілярна кровотеча припиняється самостійно.

Паренхіматозна кровотеча виникає в разі пошкодження печінки, нирок, селезінки і завжди небезпечна для життя. Самостійної зупинки кровотечі майже ніколи не відбувається.

У деяких випадках кровотеча може стати небезпечною не через кількість крові, яка витікає з ушкодженої судини, а внаслідок того, що кров викликає стискування життєво важливих органів, Так, скупчення крові в серцевій сорочці може привести до стискування серця (тампонаді) та його зупинці, а скупчення крові в порожнині черепа приведе до стиснення мозку й смерті. При крововиливах у міжтканеві простори утворюються гематоми

Кровотечі небезпечні тим, що зі зменшенням кількості циркулюючої крові погіршується діяльність серця, що в свою чергу, знижує постачання киснем життєво важливі органи (мозок, нирки, печінку). Це прискорює розвиток термінальних станів.

Перша допомога при зовнішніх кровотечах

В умовах подання першої допомоги можливе тільки тимчасове або попереднє зупинка кровотечі на період, необхідний для доставки потерпілого до лікувального закладу.

Найшвидший та доступний спосіб тимчасового зупинка артеріальної кровотечі - пальцеве притискування артерії до кістки вище (по току крові) місця поранення.

Притискування артерій пальцем вимагає значних зусиль. Навіть фізично сильна і добре підготовлена людина може здійснювати його не більше 15 - 20 хвилин. Тому, зробивши пальцеве притискування судини, негайно накладіть джгут, закрутку або стерильну пов'язку. Імпровізованим джгутом може служити скручена хустка або ремінь.

Ніколи не використовуйте як закрутку ліску, капронову нитку, тонкий дріт. Ними можна перерізати м'які тканини.

Щоб через кілька днів на місці травми не утворилася інфікована рана, потрібно правильно обробити її в момент ушкодження. Рану можна промивати тільки 3% розчином перекису водню. Шкіру навколо рани можна протерти спиртом, горілкою, самогоном, йодом, кип'яченою водою з милом, не допускаючи влучення рідини в рану, тому що, потрапивши в рану, дія йоду або спирту викличе загибель живих клітин та утруднить загоєння. Перед накладанням пов'язки не кладіть на рану вату, тому що ватяні волокна присохнуть до поверхні рани і потім видаляти їх буде дуже складно. Перед обробкою рани треба вимити руки з милом і протерти їх спиртом.

Розділ ІІ

УРОКИ З НАДАННЯ ПЕРШОЇ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ 10 кл.

 

Тема уроку. Заходи першої допомоги, накладання пов’язки на рану.

Мета: розглянути поняття «рани» та їх особливості; розвиток практичних умінь накладання пов’язок на рани.

Очікувані результати: учень повинен пояснити поняття «рани», їх особливості, охарактеризувати можливі ускладнення, вміти накладати пов’язки на рани.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

Обладнання: підручник, друкований зошит, перев’язувальні засоби.

 

Структура уроку

І. Організаційний етап……………………………………………..…3 хв.

ІІ. Актуалізація опорних знань ……………………………………...3 хв.

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності …………………………….…5 хв.

ІV. Вивчення нового матеріалу …………………………………….25 хв.

1. Поняття «рани». Їхня класифікація.

2. Перша допомога при пораненнях.

V. Узагальнення й систематизація знань учнів …………………….5 хв.

VІ. Висновки …………………………………………………………...2 хв.

VІІ. Домашнє завдання ……………………………………………….2 хв.

 

Хід уроку

І. Організаційний етап

- Фізкультхвилинка;

- повідомлення теми та мети уроку.

 

ІІ. Актуалізація опорних знань

Фронтальна бесіда.

1) Що таке шок?

2) Фактори розвитку травматичного шоку.

3) Наслідки шоку.

4) Перша допомога при травматичному шоці.

 

III. Мотивація навчальної діяльності

Проблемне питання.

Чи можна при різних пораненнях накладати однакові пов’язки?

 

IV. Вивчення нового матеріалу

Лекція з елементами бесіди.

1) Поняття «рани». Їхня класифікація.

Рани — це ушкодження з порушенням цілісності шкіри, слизових оболонок, а також порушення цілісності скелетних м’язів та внутрішніх органів.

Ушкодження тільки шкіри або слизових оболонок класифікують як садно.

Ускладнення поранень →  травматичний шок → кровотеча → інфікування (первинне).

Рани можуть бути поодинокими або множинними (політравма). Якщо виявлена політравма, першу допомогу надають тому пораненню, яке є загрозою для життя.

2) Перша допомога при пораненнях.

Накладання пов’язки.

Умови накладання пов’язок.

1. За можливості рану закривають стерильним матеріалом (бинт, пакет, серветки).

2. Промивання рани — тільки перекисом водню.

3. Інші дезінфікуючі засоби використовують тільки для обробки краю ран, щоб не завдавати потерпілому зайвого болю і не викликати травматичний шок.

4. На рану не можна накладати вату (тільки тампони або шматок вати на тканину).

5. З рани не можна виймати застряглі частинки.

6. При бинтуванні бинт (тканину) тримають у правій руці. Край бинта накладають на рану і підтримують його лівою рукою. Бинтування проводять зліва направо, з кожним обертом (туром) перекриваючи попередній наполовину. Пов’язка, якщо вона не туга, не повинна вдавлюватися в шкіру та судини. Водночас пов’язка не повинна сповзати з рани.

7. За відсутності бинтів можна використовувати косинки, серветки, лейкопластир.

8. Пов’язку накладають так, щоб у це й час потерпілий сидів або лежав, тому що можлива втрата свідомості.

9. Якщо пов’язку накладає інша людина,потерпілому (особливо чоловікам) не можна дивитися на рану (можлива втрата свідомості).

10. Якщо в рані є інородне тіло: тріска, металевий вибір (стирчить у рані), їх не можна видаляти самостійно (це може спровокувати кровотечу).

Типи бинтувань

Місце поранення	Тип пов’язки
Суглоби стопи та кисті	Вісімкоподібні пов‘язки
Грудна клітина, спина	Хрестоподібні пов’язки
Плечовий суглоб	Колосоподібна пов’язка, використання косинки
Підборіддя, ніс, потилиця, лоб	Пращоподібна пов’язка
Кінцівки	Звичайні пов’язки
Голова	«Чепець»

 

V. Узагальнення й систематизація знань учнів

1. Виконання завдань у робочому зошиті.

2. Теоретична частина (фронтальна бесіда).

1) Які рани відносяться до неускладнених? (Відповідь: рани з мінімальною кровотечею).

2) Які рани належать до ускладнених? (Відповідь: рани з сильною кровотечею)

3) Назвіть і поясніть правила асептики при накладенні пов’язок.

3. Практична частина.

(Робота в групах або парах.)

І група: накладання пов’язок на голову: потилицю або тім’ячко, підборіддя («чепець», пращоподібна пов’язки).

ІІ група: накладання пов’язки на коліно або лікоть.

ІІІ група: накладання пов’язки на долоню та пальці.

ІV група: накладання пов’язки на плече або передпліччя.

V група: накладання косинкових пов’язок.

Таблицю нормативів дивись на с. 264-265.

 

VІ. Висновки

 

VІІ. Домашнє завдання

Вивчити зміст відповідного параграфа підручника.

Додаткова інформація для вчителя.

Класифікація ран

1. Вогнепальні:

- наскрізні (є вхідний і вихідний отвори);

- сліпа (куля застрягла в тілі);

- дотична (куля не застрягає в тілі, тільки пошкоджує шкіру й прилеглі тканини)

2. Різані рани – мають різну глибину та розміри. За великої глибини краї рани розходяться.

3. Колоті рани – мають невеликі розміри та різну глибину, що дуже небезпечно для внутрішніх органів.

4. Рублені рани – здебільшого великі та глибокі (м’язи сильно пошкоджені).

5. Вкушені рани – можуть бути зі слідами від зубів або з вирваними шматками шкіри та м’язів. Вони завжди інфіковані слиною.

6. Рвана рана – має нерівні краї, може бути різних розмірів та глибини.

7. Розміжчена рана – пошкоджена шкіра і м’язи, зазвичай виникають при завалах, великі за розмірами.

8. Скальпована рана – виникає під час травмування волосистої частини голови (шмат шкіри з волоссям відстає від черепа).

Походження травм

1. Воєнна – травмування під час воєнних дій.

2. Промислова – травмування під час роботи на підприємствах.

3. Сільськогосподарська – травмування під час сільськогосподарських робіт.

4. Спортивна – пов’язана з різними видами спорту і виникає найчастіше пр. неправильній організації занять спортом.

5. Транспортна – пов’язана з ушкодженнями, нанесеними різними видами транспорту, головним чином міського. У великих капіталістичних містах цей вид травми щодня призводить до тисяч нещасних випадків і супроводжується високою смертністю, тобто пошкодженнями, що виникають у побуті через випадкові причини (падіння, пошкодження побутовими приладами), або завдані свідомо (в бійці, від само ушкодження).

Найрозповсюдженіші такі ознаки травми: садна, синці, рани ,вивихи, переломи, струси. Ступінь тяжкості травми залежить від характеру і локалізації пошкоджень і від того процесу, який розвивається в організмі слідом за травмою. Травма може призвести до швидкого розвитку тяжких наслідків, пов’язаних з пошкодженням життєво важливих органів, втратою крові, шоком або з ускладненнями, що виникають пізніше (ранове виснаження, інфекція рани, правець). Розглянемо основні ознаки травми, а потім перейдемо до вивчення ранового процесу та його ускладнень.

Садна – це поверхневі пошкодження шкіри. Зазвичай буває пошкоджений епідерміс, іноді – більш глибокі шари шкіри. На поверхню садна виділяються лімфа і невеликі крапельки крові; підсихаючи, вони перетворюються  на бурувату скориночку. Незабаром під скоринкою утворюється новий епідерміс. Зазвичай садно швидко загоюється. Однак садна можуть супроводжувати серйозні пошкодження розташовані глибше тканин. Нерідко при травмі на поверхні тіла видно тільки садна, а всередині є переломи кісток, розриви органів. ЦЕ має велике значення для судово-медичного дослідження, оскільки за наявністю саден можна судити про місце прикладання сили, а за їх виглядом часто можна визначити, яким предметом нанесено травму. Садна лінійної форми називаються подряпинами. Синці виникають найчастіше в результаті ударів і ушкодження підшкірних судин з крововиливом у підкірну клітковину. Кров, що витекла з судин, просвічується крізь шкіру у вигляді плями. У перші години після травми синець має багрово-синювате забарвлення, що переходить поступово у синє (синець). Через розпад гемоглобіна в крові, що витікла, синець поступово набуває буруватого відтінку, в період розсмоктування – зеленуватий, а потім жовтуватий і поступово зникає. За кольором синця визначають час, коли отримано травму. Дрібні синці розсотуються за 5-6 днів. Виникнення підшкірних крововиливів нерідко залежить не від сили травми, а від стану судин. Такі крововиливи легко виникають у маленьких дітей, людей похилого віку та в осіб з підвищеною крихкістю судин, при геморагічному діатезі, при авітамінозі С (цинга), хвороба крові і деяких інфекційних захворюваннях.

Вивихи

Це зміщення суглобових поверхонь кісток по відношенню одна до одної. Найчастіше зустрічають вивихи в суглобах верхніх кінцівок. Виникають вони зазвичай при падінні. При вивиху пошкоджуються тканини навколо суглоба. Своєчасно і правильно направлені вивихи закінчуються одужанням за кілька тижнів у залежності від ступеня пошкодження тканин, що оточують суглоб.

Переломи кісток

За механізмом виникнення, характером пошкодження та наслідків вони досить різноманітні. Відомі типові переломи деяких кісток у певних місцях при одному й тому ж механізмі виникнення. Наприклад, у літніх людей, особливо у жінок, нерідко спостерігається перелом шийки стегнової кістки. У людей похилого віку внаслідок вікової крихкості кісток переломи відбуваються внаслідок порівняно незначних насильств, особливо часто при випадковому падінні. Підвищена крихкість кісток відзначається і при деяких захворюваннях.

Забиття (контузія)

Забиттям називають пошкодження тканин або органів, викликане ударом тупим предметом, вибуховою хвилею та ін. При ударі цілість зовнішніх покривів може порушуватися, а під ними можуть бути пошкоджені тканини. Часто забиття супроводжується синцями. Удари можуть призвести до переломів кісток і розривів внутрішніх органів, які можуть супроводжуватися внутрішніми крововиливами, а в деяких випадках навіть смертельними. Від різкого струшування відбувається зміщення тканин по відношенню одна до одної. Це інколи призводить до розривів тканин та органів і навіть до відриву цілих органі. Так, відомі випадки, коди в результаті автомобільної катастрофи або інших причин при              повному збереженні зовнішніх покривів відбувався відрив серця від судин або відрив інших органів. Однак значно частіше при струсі в тканинах виникає безліч невеликих крововиливів, спричинених розривом дрібних судин. Нерідко навіть при смертельних струсах не вдається виявити пошкодження тканин. У цих випадках важкі наслідки струсу пояснюються молекулярними змінами в тканинах. Виявляються такі струси тільки функціональними розладами.  Особливе значення має струс мозку. Він супроводжується втратою свідомості, уповільненням пульсу, блюванням та іншими симптомами. Після того, як хворий прийшов до тями, відзначається втрата пам’яті на минулі події, тремтіння очних яблук при погляді вбік. При легкому ступені струсу всі ці явища незабаром минають і стан швидко поліпшується. Важкі випадки нерідко закінчуються смертю.

Рани

Рани — це порушення цілості шкіри або слизових оболонок і розташованих під ними тканин. У рані зазвичай бувають пошкоджені й судини, що завжди супроводжується кровотечею; можуть бути пошкоджені й розірвані різні органи, зламані кістки. Якщо рана проникає в яку-небудь порожнину (черевну, грудну тощо), її називають проникаючою.

Рановий процес

Відразу ж після поранення в рані розвиваються певні зміни, що врешті-решт ведуть до її загоєння. Найкраще простежити рановий процес на прикладі вогнепальної рани. Однак потрібно враховувати, що цей процес у різних ранах протікає по-різному.

Вогнепальна рана має три зони: 1) первинний рановий канал; 2) зону контузії; 3) зону коммоції.

За механізмом виникнення і характером пошкодження розрізняють рани: 1) від ушкодження гострим знаряддям або зброєю (різані, колоті, рублені); 2) завдані тупим знаряддям (від ударів різними тупими предметами, при падіннях); такі рани найчастіше носять характер рваних або розтрощених; 3) від вогнепальної зброї (кулі, дробу, осколків снарядів, гранат, мін). Ці рани можуть бути сліпими, тобто мати вхідний отвір і рановий канал, у глибині якого знаходиться снаряд, що завдав поранення. Вони можуть бути дотичними, а також наскрізними.

 

Тема уроку. Заходи першої допомоги. Іммобілізація табельними засобами.

Мета: розглянути іммобілізацію переломів і вивихів; розвиток умінь застосування табельних засобів.

Очікувані результати: учень повинен називати і визначати табельні засоби іммобілізації, вміти застосовувати табельні засоби іммобілізації при моделюванні переломів і вивихів, виконувати нормативи надання відповідної першої медичної допомоги.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

Обладнання: підручник, робочий зошит, табельні засоби іммобілізації.

 

Структура уроку

І. Організаційний етап……………………………………………..…2 хв.

ІІ. Актуалізація опорних знань ……………………………………...2 хв.

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності …………………………….…5 хв.

ІV. Вивчення нового матеріалу …………………………………….25 хв.

1. Поняття «шини».

2. Різновиди транспортних шин.

3. Загальні правила накладання шин.

V. Узагальнення й систематизація знань учнів …………………….5 хв.

VІ. Висновки …………………………………………………………...3 хв.

VІІ. Домашнє завдання ……………………………………………….3 хв.

 

Хід уроку

І. Організаційний етап

- Фізкультхвилинка;

- повідомлення теми та мети уроку.

 

ІІ. Актуалізація опорних знань

Фронтальна бесіда.

1) Що таке рани?

2) Які можливі ускладнення при пораненнях?

3) Як обробити рани на тілі?

 

III. Мотивація навчальної діяльності

Проблемне питання.

Чи вміють учні використовувати стандартні (табельні) засоби іммобілізації?

 

IV. Вивчення нового матеріалу

Лекція з елементами бесіди.

1) Поняття «шини».

Шини – це пристосування ля тимчасової нерухомості (іммобілізації) і забезпечення спокою травмованої частини тіла. Вони запобігають зміщенню кісткових уламків, травмуванню м’яких тканин, зменшують небезпеку кровотеч, знижують біль.

Транспортні шини накладають при наданні першої допомоги.

2) Різновиди транспортних шин.

Шина Дтеріхса.

Вона складається з двох розсувних дерев’яних планок різних за довжиною, палочки-закрутки,  в нижній частині є планка для упору ступні. Цю шину використовують для фіксації травм стегнового суглоба та нижньої кінцівки.

Проволочні шини – мають різні розміри, обов’язково обтягнуті тканиною (шина Крамера):

- найчастіше використовують для фіксації верхніх кінцівок. Шина у разі необхідності згинається;

- фанерну шину (лубок) найчастіше використовують для фіксації кісток передпліччя.

3) Загальні правила накладання шин.

1. Шини накладаються тільки на одяг або на тканину.

2. Шина повинна виходити за край щонайменше двох суглобів.

3. Шину міцно фіксують до тіла.

 

V. Узагальнення й систематизація знань учнів

1. Виконання завдань у робочому зошиті.

2. Робота в групах.

Накладання різноманітних шин.

І група: травма плечової кістки.

ІІ група: травма кісток передпліччя.

ІІІ група: травма кісток гомілки.

ІV: травма стегнової кістки.

 

VІ. Висновки

 

VІІ. Домашнє завдання

Вивчити зміст відповідного параграфа підручника.

Додаткова інформація для вчителя.

 

Перелом ключиці

Необхідно зігнути обидві руки потерпілого в ліктях, відвести назад надпліччя і закласти за його спину будь-яку палицю, щоб він утримував її в ліктьових згинах.

Це надає пошкодженій кінцівці потерпілого положення, при якому розслабляються м’язи плечового пояса і кісткові уламки стають менш рухомими. Це рятує від наростаючого болю та запобігає ймовірності пошкодження підключичного судинно-нервового пучка.

У такому положенні і необхідно транспортувати людину до лікарні.

У дитини ушкоджену руку краще підв’язати косинкою під прямим кутом, що також сприяє розслабленню плечового пояса і зменшує рухомість кісткових фрагментів зламаної ключиці.

Перелом щелеп

Перелом щелеп - розповсюджена травма. При цьому мовлення і ковтання утруднені, наявний сильний біль рот не закривається. Щоб створити нерухомість щелепи, на підборіддя накладають марлеву пов’язку, тури якої ідуть навколо голови і під підборіддям. При переломі верхньої щелепи між верхніми й нижніми зубами прокладають шину (дощечку), а потім пов’язкою через підборіддя фіксують щелепу.

Перелом кісток передпліччя

Головне - пошкодженій рулі необхідно забезпечити спокій.  Для цього її згинають в ліктьовому суглобі під прямим кутом, а кисть повертають долонею до тулуба, дещо зігнувши пельці. Для фіксації руки в цьому положенні можна використовувати дощечки, мідний картон, декілька зв’язаних древесних тоненьких пагонців.

Накладають такі імпровізовані шини на тильну й долонну поверхні передпліччя, обов’язково захоплюючи і ліктьовий суглоб. Шину фіксують бинтом, шарфом, рушником, сорочкою або простирадлом. Пов’язку не слід накладати надмірно туго, це може викликати анемію пальців кисті або збільшити набряк.

Якщо немає можливості відразу звернутися до лікаря слід обкласти пошкоджене місце шматочками льоду або снігу в поліетиленовому пакеті або покласти холодний металевий предмет.

 

Тема уроку: Тренування у наданні першої допомоги при переломах. Узагальнення знань учнів про першу допомогу при переломах.

Мета: формування практичних умінь надання першої допомоги при переломах; розвиток умінь використовувати табельні та підручні засоби для іммобілізації переломів.

Очікувані результати: учень повинен розпізнавати наявність переломів скелету, вміти виконувати прийоми фіксації (іммобілізації) першої допомоги, вміти використовувати табельні й підручні засоби іммобілізації.

Тип уроку: узагальнення знань і навичок.

Обладнання: табельні й підручні засоби іммобілізації травмованих кісток, таблиця «Ознаки переломів».

 

Структура уроку

І. Організаційний етап………………………………………….…..…3 хв.

ІІ. Мотивація навчальної діяльності ………………………………...2 хв.

ІІІ. Узагальнення …………..………………………….……………...35 хв.

1. Теоретична частина.

2. Практична частина.

3. Залікова частина

ІV. Висновки ………………………………………………………….5 хв.

 

Хід уроку

І. Організаційний етап

- Фізкультхвилинка;

- повідомлення теми та мети уроку.

 

 

ІІ. Мотивація навчальної діяльності

Фронтальна бесіда.

Навіщо учням потрібно здобуття навичок накладання шин?

 

III. Узагальнення

1. Теоретична частина.

(Використання таблиці «Ознаки переломів».)

Необхідно закрити папером колонку з назвами переломів. Учні повинні по ознакам визначити типи переломів.

Ознаки переломів

Назва перелому	Ознаки
Переломи кісток кінцівок	- Незвичайна форма кінцівки (1-й суглоб); - різкий біль при дотику; - укорочення кінцівки
Перелом основи черепа	- втрата свідомості; - кровотеча з носа, вух; - крововиливи в білкову оболонку очей; - витікання жовтої рідини з носа, вух (спинно-мозкова речовина); - різниця зіниць; - деформація кісток черепа
Перелом хребта	- втрата свідомості; - за наявності свідомості – блювання; - збудження або загальмованість; - порушення дихання; - звужені зіниці; - втрата реакції на дотик нижче місця ураження
Перелом грудини, ребер	- біль посилюється при глибокому диханні; - різкий біль при дотику; - задишка; - кров із рота при ураженні легень
Перелом кісток таза	- різкий біль при незначному русі, в тому числі й  ногами; - різкий біль при дотику; - можливий шок
Переломи ключиці	- деформація ключиці; - хруст у суглобі; - біль при дотику
Перелом щелепи	- зміна контурів обличчя; - виділення слини; - порушення мовлення

 

2. Практична частина.

(Робота в групах або парах).

Повторити правила накладання шин.

І група: перелом ключиці.

ІІ група: перелом верхніх кінцівок; накладання шини, фіксуючих пов’язок.

ІІІ група: перелом нижніх кінцівок; накладання шин, фіксуючих пов’язок.

ІV група: перелом основи черепа.

V група: перелом грудини, ребер.

VІ група: перелом кісток таза.

VІІ група: перелом щелепи.

VІІІ група: перелом хребта.

 

3. Залікова частина.

Виконання завдань відповідно до нормативів.

Таблицю нормативів дивись на с. 266.

 

ІV. Висновки

 

Висновок:

1. Кожний громадянин України повинен уміти надавати першу медичну допомогу, чому і навчають в курсі предмету «Захист України» розділ «Основи медичних знань».

2. Важливе місце мають знання уміння і навички надання першої долікарської допомоги потерпілим.

3. Розробки уроків відповідають програмі курсу «Захист України» для 10 кл.  й можуть бути використані під час роботи.

4. Розробки уроків містять опис таких етапів уроку:

- актуалізація опорних знань і мотивація навчальної діяльності;

- вивчення нового матеріалу;

- узагальнення, систематизація й контроль знань та вмінь учнів;

- самостійна робота учнів;

- підбиття підсумків уроку;

- домашнє завдання.

Зазначено хронометраж уроків.

5. Запропоновані матеріали можна використовувати в курсі предмету «Захист України» курс навчання дівчат 10-11 кл.

6. Життя – це багатство, яке дається кожному з нас батьками. Тож цінуємо його.

 

Література:

 

 

1.Програма курсу «Захист України»Основи медичних знань для 10-11класів( дівчата)ЗЗСО наказ МОН від 03.08.2022 р№698.

2. Симоненко Г.М., Седень П.П., Козлов А.В. «Надання першої медичної допомоги» Чернігів 2020 р. (Чернігівський медичний центр безпеки дорожнього руху»