Доповідь"Морально-етичне виховання"

Спеціальна школа в м.Острог  РОР

 

 

 

 

 

 

 

 

      ДОПОВІДЬ НА ТЕМУ

морально-етичне виховання

 

 

 

 

 

 

 

                                       

                                                           Вихователь : Лущик Є.Г

 

 

 

 

 

 

Острог

 

                                 "Кожна мить тієї роботи, що називається вихованням, -                     

                                             це творіння майбутнього і погляд в майбутнє".

                                                                                                   В. О. Сухомлинський

    Завдання морально-етичного виховання - роз'яснювати ді­тям суть моральних    цінностей.

    Виховання дітей – дуже складна, тонка і відповідальна справа. З незапам’ятних часів люди мріяли про гармонійну людину.

    Відомо, що вихованість – якість особистості, яка визначає в повсякденній поведінці людини її відношення до інших людей. В основі такого відношення лежать повага і доброзичливість до кожної людини.

    Молодший шкільний вік – особливий етап у формуванні ставлення людини до навколишнього світу, коли визначається спрямованість особистості – громадська, колективістська, чи, навпаки, егоїстична, індивідуалістська. Цей вік сприятливий для формування основ культури поведінки. Молодші школярі вже здатні сприймати вимоги до себе, вони піддатливі зовнішньому впливові, схильні до наслідування..

     Про рівень вихованості учнів можна судити з їх висловлювань і міркувань про себе, товаришів, інших людей, з різноманітних питань етики і моралі, безпосередньої поведінки і діяльності у різних ситуаціях. Уже на початку роботи важливо з’ясувати, які моральні уявлення склалися у дітей, виявить недоліки в їхньому вихованні, причини порушення норм і правил поведінки. А причини ці бувають різні: учні не знають, як слід поводитися; знають, але не вважають норми і правила обов’язковими для себе, не бажають поводитися правильно; дорослі, що оточують дитину, не показують зразків моральної поведінки; розбіжність у вимогах батьків і педагогів примушує дитину пристосовуватися до суперечливих виховних впливів. Усе це вихователь  повинен знати й ураховувати в роботі.

Тому виховну роботу в класі я починаю з дослідження сім’ї, спілкування з дітьми. Матеріали педагогічних спостережень зберігаю, періодично аналізую, порівнюю, роблю з них висновки.

      Розвиток дитини відбувається постійно. Щоб вміло і цілеспрямовано керувати становленням дитини, необхідна постійна і чуйна увага до світу її думок, почуттів, дійсне знання усього, чим вона живе, про що мріє. Не можна розглядати кожну із сторін виховання як ізольований, самостійний процес, всі ці сторони взаємопов’язані.

Від вихователя залежить, яким стане серце дитини – ніжною квіткою, чи засохлою пустелею. Тому і всю свою роботу націлюю на те, щоб серце дитини було чутливим, щоб відгукувалось на кожне слово. Складна і благородна роль покладається на вихователя, яка вимагає постійної творчості, невпинної роботи думки, величезної щедрості, любові до дітей, безмежної відданості справі. Взаємоповага і згода, доброзичливість і сердечність – ось неповний перелік тих моральних багатств, які треба цінувати та на яких я будую свої стосунки з дітьми.

    Роботу з морально-етичного виховання дітей я уявляю як послідовне розв’язання таких завдань:

• розширювати, поглиблювати і систематизувати знання дітей про моральні норми і правила культурної поведінки;
• викликати у школярів активне бажання культурно поводитися, додержуватися морально-етичних норм;
• формувати турботливе ставлення до оточуючих людей, до природи;
• розвивати вміння школярів справедливо оцінювати свої і чужі вчинки, узагальнювати й нагромаджувати досвід моральної поведінки.

     Діти стали школярами, тому багато чого будуть робити вперше. І від того, якими будуть ці перші кроки в школі, залежить часто і подальше відношення дитини до навчання, до праці, до своїх однолітків, до інших людей. Кожна дитина має свої позитивні якості: один вже гарно читає, другий вміє малювати, третій дуже спостережливий і може гарно розповісти про те, що він бачив, четвертий особливо спритний і швидко бігає.

    Важливо це підмітити і показати сильні сторони кожного всьому дитячому колективі. В той же час майже у кожної дитини є слабкі сторони: один задається, другий ліниться, третій більше міркує про власний успіх, четвертий дає обіцянки, але не виконує їх. Організовуючи життя дитини, треба будувати виховання так, щоб долати ці недоліки. Важливо оцінювати успіх дитини не в порівняння з успіхами інших, а оцінювати досягнені нею результати, співставляючи її теперішні успіхи з минулими, підкреслюючи її розвиток і просування.

     Багато важливих рис духовного світу дитини, її морального обличчя закладається в початкових класах. Саме тут дитина отримує основи знань, тут формується і розвивається особливості її характеру, волі, моральності. Якщо у вихованні дитини в початкових класах будуть якість огріхи, то ці вади, навіть якщо вони не помітні в початкових класах, обов’язково проявляються пізніше.

   Вихователь початкових класів повсякденно вчить дітей розрізняти гарні і погані вчинки людей. Цьому присвячено зміст багатьох  бесіди з учнями. Розбір подій дитячого колективу. Так у дітей поступово формується явлення про моральну поведінку.

Моральна освіта молодших школярів передбачає головним чином створення у них моральних уявлень, виховання моральних почуттів та досвіду моральної поведінки. Вихователю, який працює з тим чи іншим матеріалом, доводиться вирішувати як дидактичні, так і виховні завдання.

    Виховні можливості учбового процесу приховані перш за все в його організації. В колективній діяльності чинником виховання стають самі умови, характер стосунків. Спілкуючись, діти вчаться працювати в колективі, співробітничати. За правильно організованого дня  успішно розвиваються такі моральні якості, як колективізм, відповідальність, чесність, культура поведінки.

    Методами навчання не тільки вчать, передають знання, формують уміння. А й організовують учбову працю, спонукають до активної роботи, впливають на характер взаємин, що складаються. За їх допомоги створюються проблемні ситуації, висуваються такі пізнавальні та практичні задачі, які вимагають від учнів вольових зусиль, напруження думки й пам’яті. Тут стимулами самоорганізації є позитивні емоції й інтерес, що виникає у ході творчого надбання знань.

   Кожний метод навчання може бути використаний з метою виховання. На самопідготовці  складні у смисловому відношенні вправи містять у собі пошукове завдання, мають творчий характер і вимагають інтенсивної, вдумливої роботи. Виконуючи такі вправи, учні набувають звички переборювати труднощі, привчаються до організованості й самостійності.

   Зміст підручників надає вихователю  багатий матеріал для проведення виховної роботи, яка б формувала свідомість учнів, їх уявлення про найпростіші норми моралі, правилах людських взаємовідносин. Особливе значення в цьому змісті слід відвести книгам для читання ,підручника "Я і Україна". Вміле використання матеріалу цих підручників з виховною метою дозволяє вихователю  вести систематичну роботу по формуванню моральних уявлень дітей.

  На характер стосунків у процесі виховання  впливає правильне поєднання індивідуальних, парних, групових і колективних форм організації роботи учнів на самопідготовці.Школярі краще пізнають один одного. Вчаться ділитися досвідом, передавати свої знання.

  Учні знайомляться з основними моральними нормами на яскравих прикладах з навколишнього життя, літератури і з власного досвіду.

   На організацію діяльності учня та його моральне виховання впливає контроль і оцінка. Контроль організовує роботу школяра. Підвищує його відповідальність, формує уміння самоконтролю.

    Цілісний підхід до організації виховної роботи потребує вмілого використання методів виховання і перш за все методів організації діяльності і поведінки – виховних ситуацій, змагання, ігрових прийомів, схвалення і заохочення.

    На самопідготовці часто виникають і створюються різні за значенням і змістом ситуації, що можуть вирішувати конкретні виховні задачі. Особливо велике виховне значення має ситуація успіху, яка викликає радість навчання, бажання дружно працювати.

    На організацію ФОЗ, підвищення його виховної ефективності впливають ігри та ігрові прийоми. Гра організовує, привчає учнів до порядку, підвищує активність, увагу й спостережливість. Під час гри дитина переборює невпевненість, відкриває в собі нові сили, творчі можливості. У всіх ігрових ситуаціях обов’язковою умовою для підсилення їх виховного значення є прояв старанності, пильності, чесності, скромності. Товариської взаємодопомоги.

Робота з виховання дитини – процес систематичний. Важливо, щоб діти, систематично отримуючи моральні знання і уявлення, опинялися в життєвих ситуаціях, які б сприяли емоційному переживанню отриманих знань, їх усвідомлення і закріплення.

    Як відомо, знання моральних норм і правил ще не є гарантією вихованості. Щоб досягти їх свідомого виконання, потрібне тривале вправлення в різноманітних видах спеціально організованої діяльності: суспільно-політичній, трудовій, художній, спортивній тощо.

    Такі методи стимулювання дитячої діяльності, як гра, змагання, створення громадської думки, допомагають долати недоліки, виробляти свідому дисциплінованість, заохочувати дітей до сумлінного виконання обов’язків. При цьому я прагну, щоб виховна робота приваблювала дітей змістовністю та емоційністю, викликала в них інтерес і активність, заохочувала до самоаналізу, самооцінки.

    Для досягнення поставленої мети я намагаюсь урізноманітнювати виховні заняття, проводячи їх у формі:

• бесіди ("Культура поведінки у школі", "Твої обов’язки в сім’ї", " Ти живеш серед людей.", "Кого можна назвати справжнім другом" ); 
• рольові гри ("Хто першим вітається", "В гостях у Мойдодира", "Так чи ні?");
• усного журналу ("Якщо добрий ти", "Про зошит, карту, олівець", "Про братів наших менших");
• заочної подорожі ("До бабусиної скрині", "В гості до казки", "Моя Вітчизна – Україна");
• інсценізації віршів, казок, оповідань;
• спортивних змагань ("Веселі старти", "Ми – олімпійці");
• конкурсів ("На загадку є відгадка", "Зошит посміхається");
• вікторин ("Можна – не можна");
• трудових операцій ("Книжкова лікарня",  "Моя парта");
• свят ("Моя мама краща в світі", "У світі казок", "Новорічне свято"
• прогулянок, екскурсій.

Щоб розкрити поняття «повага до людини» провела годину спілкування: «Як навчити інших поваги до себе^» де підвела дітей до усвідомлення єдності дружби, товаришування, поваги.

Переконана, що завданням вихователя є допомогти дітям усвідомити і відчути прекрасну основу чуйного ставлення до людини.

    Особливо вдалими вважаю класні години, які проводяться у нетрадиційних формах. Так виховну годину "Світ людських відносин" я проводила у формі гри "Що? Де? Коли?" На дошці – зображення сови – символу мудрості, до нього прикріплені конверти з питаннями у формі ситуацій, на які діти колективно повинні відповісти. Учні діляться на команди, обирають капітана. По черзі капітани виходять до дошки, беруть конверт і читають усьому класу питання. В конвертах містяться питання – ситуації такого змісту:

"Опираючись на ціпок, йде старий чоловік. Він зупиняється, щоб відпочити. І знову дибає. Хлопці, які спостерігали за ним, почали наслідувати його ходу, згорбилися, ледь передвигають ноги. Діти весело сміються.

Що ви можете сказати про таких хлопців?"

 А в кінці вікторини була проведена бесіда з дітьми з моральних питань.

Такі форми виховної роботи урізноманітнюютьвиховні години і викликають активність навіть у пасивних дітей.

   Знання про взаємини між людьми молодші школярі здобувають з книжок, від учителя, батьків, інших людей, з власного досвіду спілкування з дорослими і ровесниками.

   Ефективність виховної роботи педагога у багатьох випадках залежить і від його уміння працювати з батьками, знаходити спільну мову, спиратися на їх допомогу і підтримку. Тому паралельно з виховною роботою у класі я проводжу й роз’яснювальну роботу з батьками. Мною підібрані теми для обговорювання з батьками з питань морального виховання дітей. Форми і методи роботи з батьками різноманітні. Це і проведення батьківських зборів, групові і індивідуальні бесіди з батьками, залучення батьків до безпосередньої роботи з дітьми, спільні справи класу.

   У формуванні культурної поведінки, свідомої дисципліни тісне співробітництво, взаємодія школи, сім’ї, громадськості має особливе значення.

   Про ефективність виховної роботи свідчить те, наскільки добре діти знають і вміють виконувати правила поведінки; наскільки цінними для них вважаються доброта, чуйність, справедливість, ввічливість; чи вміють діти поступитися один одному, піклуватися про інших; як уміють виконувати свої обіцянки; наскільки сміливо й рішуче виступають проти недоліків, несправедливості, грубості.

   Глибше пізнавати дитину мені допомагають методи спостереження, бесіди, анкетні опитування, обстеження умов життя і виховання.

   Моральний розвиток особистості – процес, що триває протягом усього її свідомого життя. Виховання – це друге народження. І нам, педагогам і батькам, треба пам’ятати слова Я. Корчака "Виховання дитини – це не втішна розвага, а завдання, яке вимагає капіталовкладень – важких переживань, зусиль, безсонних ночей і багато, багато думок".

    Велика увага приділяється вдос­коналенню морально-етичного виховання дітей. Дуже важливо виховувати у них чесність і правдивість, доброту, чуйність, ду­ховно збагачувати кожну особистість.

Відомо: моральні норми формують зміст вчинків, визнача­ють, що саме слід робити, як реалізуються у поведінці вимоги моральні. Розрізняють внутрішню і зовнішню культуру. Внутрі­шню культуру становлять світогляд, моральні переконання, загальний розвиток людини, її знання, інтереси, потреби.

Внутрішня культура визначає зовнішню поведінку. Мора­льне виховання невіддільне від духовного. Діти відчувають гостру потребу мати надійного друга.

      Наше завдання роз'яснити суть моральних цінностей, на яких базується спра­вжня дружба, спрямувати її, збагачувати моральними мотива­ми, спонукати дітей до безкорисливих, благородних вчинків.

   Розрізняють високий, середній і низький рівні моральної вихованості учнів. Слід урахувати те, що часто школярі знають правила і норми поведінки, але в житті їх не додержуються. Тому рівень вихованості, культуру поведінки слід судити не за зовнішніми виявленнями, а за результатами діяльності, став­ленням до інших людей.

   Критерії оцінки вихованості, культури поведінки уч­нів, її моральних основ. Культура спілкування і взаємин у повсякденному житті.

Ввічливість - шанобливість, привітність, доброзичливість, прагнення не завдавати неприємностей іншим, готовність при­йти на допомогу.

Уважність - чуйність щодо старших і молодших, готов­ність допомогти людям, які тебе оточують.

Скромність - відсутність прагнення виділятися у колекти­ві зовнішнім виглядом, поведінкою, похизуватися успіхами, стриманість, простота.

Тактовність - розуміння стану іншої людини, її пережи­вань, прагнень, вміння не нав'язувати свою думку, знайти по­трібний тон у спілкуванні.

Чуйність - чутливість, щире ставлення до інших, допомога з власної ініціативи, вміння зрозуміти настрій іншого, відверну­ти від неприємних думок.

Делікатність - особлива м'якість у спілкуванні, допомогти вийти із даної ситуації, не підкреслюючи своєї зверхності.

Моральні основи культури поведінки в колективі: своєча­сне і точне виконання вимог колективу, повага до своїх друзів, скромність в оцінці свого внеску в загальну справу.

Пунктуальність і відповідальність - своєчасне і точне ви­конання своїх обов'язків, доручень, точність у справах, береж­ливе ставлення до часу інших, розумне використання кожної хвилини, сумлінність, звичка доводити розпочату справу до кінця.

Дисциплінованість і організованість - виконання правил учнів на уроках, під час перерви, в громадській діяльності, швидке й точне виконання розпоряджень учителів, вміння спо­кійно вислуховувати зауваження, швидко виправляти недоліки, організованість у виконанні-доручень.

Культура взаємин у праці: вміння узгоджувати свої дії з ді­ями інших, утримування в чистоті робоче місце, допомога то­варишам, бережливе ставлення до результатів праці своєї та інших.

   Культура мовлення: ясність, виразність, вживання ввічли­вих слів, спокійні інтонації, міміка, жести, що супроводять мов­лення, вміння уважно слухати співрозмовника, прагнення до збагачення словникового запасу.

   Культура зовнішнього вигляду: охайність, акуратність в одязі й зачісці, зібраність і підтягнутість, естетика жестів, поз і ходи, наявність хорошого смаку.

   Визначаючи рівень вихованості дитини, обов'язково слід врахувати мотиви, що спонукають їх до тих чи інших вчинків.

   Метод спостереження - один із основних у діагностуванні реальної поведінки учнів. Особливо доцільно поспостерігати за ними під час екскурсії, культпоходів, під час перерви.

Орієнтовна програма спостереження за учнями під час перерви.

1. Чим учень займався під час перерви? Чи доцільно вико­ристовував час, відведений для відпочинку?

2. З ким спілкувався? З якого приводу?

3. Як ставиться до однокласників під час спілкування (з по­вагою, інтересом, грубо і т.д.)?

4. Який тон розмови з однокласниками?

5. Через що свариться? Чи може поступитися товаришеві? Як швидко мириться?

6. Чи виконує вимоги чергових?

7. Чи зупиняє порушників?

   Діти бувають активні, пасивні і дезорганізатори. Не повинні випадати з поля зору не тільки порушники, але й благополучні учні. Вони дисципліновані, не конфліктують, ввічливі, з усіх предметів встигають. І оскільки вони нікому не заважають, на них ніхто не звертає уваги, вважають, що з ними все в порядку. Проте буває, що такі учні виростають байдужими й пасивними.

  Особливе місце у моральному вихованні дитини посідає етична бесіда. Основний її зміст - розв'язання поведінкових задач - ситуацій. Порівнюючи ті чи інші варіанти поведінки, діти вчаться аналізувати, правильно оцінювати людські вчинки.

Зразок бесіди про правила гостинності:

1. Як ви думаєте, діти, чому люди ходять у гості? (Праг­нення людей до спілкування).

2. Що означає бути гостинним?

Гостинність - уміння так прийняти гостя, щоб йому було добре, цікаво, приємно.

3. Чи доводилось вам колись почуватися незручно, пере­буваючи в гостях? Чим це можна пояснити?

4. Що слід робити, щоб перебування у вашому домі прино­сило гостям задоволення?

(Заздалегідь дізнатися про їхні інтереси і нахили, продума­ти, чим їх зайняти, пригостити).

Закінчуючи бесіду, слід підвести дітей до висновку, що в основі гостинності, як і в основі культурної поведінки, лежить повага до людей.

  Учні можуть запропонувати інші ситуації. Можна підготува­ти інсценівки, вірші. Слід вислухати думку кожного учня, і якщо чиясь думка неправильна, не критикувати, а спростувати її.

  Щоб краще закріпити у дітей навики культурної поведінки за столом, додержання правил гостинності, можна організува­ти в класі святкове чаювання. Наприклад, до днів народження кількох учнів. Готуючись до такого свята, учні вправляються в умінні підібрати, виготовити подарунки власними руками (ма­люнок, сувенір, скласти вірш). Така організація гри не тільки створює умови для тренування культурних навичок, а й викли­кає радісні переживання, сприяє емоційному засвоєнню пра­вил ввічливості.

   Обговорення культури поведінки і діяльності на основі ре­альної обстановки в школі (до цього залучають від­повідальних  за стан збереження шкільного і класного майна, підручників, за дисципліну і порядок) допомагає учням не тіль­ки глибше усвідомити етичні норми із повсякденного життя школи, класу, а й спонукає до розв'язання цілого ряду важли­вих організаційних питань: створення постів бережливих, «книжних лікарень», організації виставки найбільш охайних зошитів і підручників.

   Роз'яснюючи етичні норми в бесіді чи розповіді, вихова­тель допомагає дітям осмислити наявний у них досвід повсяк­денного спілкування, усвідомити моральні цінності, на яких ґрунтується культура поведінки. Під час обговорення конкрет­них ситуацій з життя чи літератури учні вчаться орієнтуватися в мотивах людських вчинків, уточнюють моральні оцінки і су­дження.

Бесіда «Будьмо ввічливими»

Питання для обговорення:

1. Які слова називають чарівними? Для чого вони існують?

2. З якими людьми приємніше спілкуватися: з привітними чи похмурими, чемними чи грубими?

3. Як позначається неввічливість на людських взаєминах?

4. У чому виявляється вихованість школяра?

5. Яких правил ввічливості слід дотримуватись в школі, по­за школою (в громадських місцях, вдома, на вулиці)?

Підсумовуючи відповіді учнів, а також використовуючи ілю­стративний матеріал до теми, ще раз нагадати дітям правила ввічливості.

З'ясувати походження слів: «доброго ранку», «добрий день», «вітаю», «привіт», «будьте здоро­ві», «здрастуйте», «вибачте», «даруйте», «на добраніч», «будь ласка».

- Вибачте, пробачте, а не вибачаюсь, пробачаюсь.

- Люди вітають один одного за допомогою слів і жестів.

- Які ви знаєте жести вітання? (Уклін, рукостискання).

Під час вітання потискувати один одному руку. Сьогодні це традиція вважається виявленням поваги.

Правила ввічливості забороняють нам галасувати, турбу­вати і дратувати присутніх.

Можна розіграти сценку самими дітьми з життя класу, або провести конкурси.

   Невеличкі оповідання, вірші морально-етичного змісту стають повчальними для дітей. З них вони дізнаються, що таке ввічливість, скромність, доброта, мужність, правдивість, пра­цьовитість, які риси характеру роблять людину красивою, ду­ховно багатою, а які ні.

   До виховання культури поведінки школярів важливо залу­чити батьків, які повинні спрямувати свої зусилля на закріп­лення дітьми набутих у школі естетичних умінь і навичок. На­самперед у спілкуванні.

   Особливо засвоюються учнями елементи поведінки під час ігор, інсценівок, оповідань, віршів і казок. Під час перегляду дітей звертають увагу на моральні риси героїв. Вони бачать їхні вчинки і їх обговорюють, висловлюють свої думки щодо даної ситуації, як би вони поступили в даному випадку.

Отже, У вихованні свідомої дисципліни, почуття обов'язку і відповідальності важливою є спільна робота вчителів і вихователів, спрямована на засвоєння учнями правил поведінки в школі, їх прав та обов'язків, формування в них потреби постійно дотримуватися їх, створення оптимальних умов для свідомої діяльності, а головне — постійний тактовний контроль за поведінкою учнів, чіткі та безкомпромісні вимоги.
  Вимогливість і суворість педагога  мають бути доброзичливі. Він повинен розуміти, що учень може робити помилки через брак життєвого досвіду або з інших причин. Тому педагог має вміти прощати помилки, допомагати дітям знаходити оптимальні рішення у складних життєвих ситуаціях   Виховання поведінки потребує взаємопов'язаного впливу різних методів морального виховання. Не слід забувати і про такий засіб виховання, як систематичний контроль, особ­ливо це стосується поведінки вихованців, що зарекомендували себе як важкі, грубо порушують дисципліну, ігноруючи вимоги вчителів, вихователів.