Доповідь на педагогічну раду Переваги критичного мислення в освітньому процесі

Україна

Департамент освіти і науки Дніпропетровської облдержадміністрації

Відділ освіти виконавчого комітету Зайцівської сільської ради

Майська філія І-ІІ ступенів

КОЗО «Кислянська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів»

Доповідь на педагогічну раду

Переваги критичного мислення

в освітньому процесі

Вчитель біології:

Ніколенко С.П.

ТВОРЧІСТЬ ТА ЇЇ ЕТАПИ

Давайте замислимося на хвилину над тим, якими ми хочемо бачити своїх учнів. Звісно, ми прагнемо, щоб учні стали повноправними громадя­нами, готовими до всіх труднощів дорослого жит­тя, щоби вони не лише виживали в цьому світі, а й були щасливими, жили повноцінним, продук­тивним, змістовним життям. Для цього їм потріб­но знати, як інтегрувати, створювати та формулю­вати унікальні ідеї, обговорювати різні точки зору та знаходити компроміс. Отже, ми хочемо, щоби наші учні стали творчими особистостями.

Творчість — це створення духовних і матері­альних цінностей високої суспільної значущості, вона є вершиною духовного життя людини.

Як відомо, готовність до творчої діяльності складається з трьох основних компонентів: мо­тиваційного, змістового, емоційного. Саме мо­тиваційний компонент є провідним у творчій навчально-трудовій діяльності, створює опору для втілення двох інших його складових.

Для створення атмосфери творчої діяльнос­ті слід використати систему позитивних мотивів і стимулів. Проблема обґрунтування та застосу­вання системи мотивів і стимулів, що сприяють більш повному розкриттю в учнів ініціативи, творчості, наразі постає дуже гостро. Організа­цію творчої діяльності та форми її стимулювання треба розглядати з точки зору активізації особистісних якостей учнів, формування в них умін­ня критично сприймати інформацію, виступати з різними повідомленнями, доповідями, вступати в дискусії та відстоювати свою точку зору. Кожен учень може реалізовувати власні досягнення в на­вчальній діяльності з предмета й робити самооцінювання. Але дитину треба навчити правильно створювати ці продукти, подавати матеріал як систему яскравих опорних образів, наповнених вичерпною структурованою інформацією. Тому під час структурування уроків необхідно врахову­вати такі етапи творчості:

1.           Попереднє накопичення знань, спостережень, вражень, навичок, майстерності.
2.           Художній задум — евристичне прозріння творця, початок цілеспрямованої роботи. За­дум ґрунтується на уяві окремих частин май­бутнього результату праці як цілісного образу. Причому задум — це лише його ескіз. Щоб уті­лити задум у життя, потрібно багато працюва­ти. Саме задум виражає мету й напрям усієї роботи, стимулює фантазію та уяву, приплив творчої енергії та натхнення.
3.           «Виношування», коли об'єднуються досвід вражень та уява особистості. Тобто людина зо­середжується на внутрішніх переживаннях, звертається до напрацьованого матеріалу, власного досвіду.
4.           Плани, чернетки, зразки, ескізи, пробні варі­анти.
5.           Кінцева розробка. У цей період відбувається остаточне становлення задуманого результату. Підготовчий матеріал витісняється його кінце­вим варіантом. Проявляється евристичний ха­рактер творчої дії, народжуються великі та малі відкриття, знахідки тощо. Учень уявляє об'єкт роботи як єдине ціле, хоча й потребує нової ін­формації та фактів, перевірки й уточнення ма­теріалу, збагачення додатковими враженнями. Настає мить, коли виникає потреба в нових за­думах. У цьому проявляється процес творчості. А з'являється новий результат тоді, коли люди­на відчуває внутрішню потребу творити.

Отже, щоб навчити учнів працювати твор­чо, потрібно проводити уроки, реалізуючи такі компоненти: мотиваційний (стимулювання під­вищення емоційності, зміцнення сенсорної чут­ливості, розвитку, уяви, фантазії); пізнавальний (інформаційно-когнітивний); ментальний (непо­вторність, індивідуальність); практичний (умін­ня, навички, самостійна творча діяльність).

Упровадження ефективних систем навчання передбачає таку організацію навчального процесу, що стимулює самостійну пізнавальну активність учнів, підвищує прагнення школяра активно до­лучатися до пізнання нового.

КРИТИЧНЕ МИСЛЕННЯ

Критичне мислення — це процес, під час якого людина може охарактеризувати явище або пред­мет, висловити своє ставлення до нього шляхом полеміки або аргументації власної думки, знайти вихід із будь-якої ситуації.

Критичне мислення — це вміння активно, твор­чо, індивідуально сприймати інформацію, опти­мально застосовувати потрібний вид розумової діяльності, різнобічно аналізувати інформацію, мати особисту незалежну думку та вміти корект­но її відстоювати, уміти застосовувати здобуті знання на практиці.

Існує багато інших визначень, але, як бачи­мо, суть одна й та сама — самостійне, незалежне мислення.

МОДЕЛЬ ПОБУДОВИ УРОКУ

Розглянемо триступеневу модель побудови уроку (актуалізація, усвідомлення, рефлексія, або відтворення) та процеси, що відбуваються на кожному з цих етапів.

• Актуалізація

На цьому етапі відбувається кілька важливих пізнавальних операцій.

По-перше, учні активно пригадують усе те, що вони знають за темою. Це змушує їх перевіряти власні знання" та продумувати до дрібниць тему, над якою вони починають працювати. Важливість такого первинного занурення в тему буде краще видно на двох наступних етапах. Однак найваж­ливішим є те, що в результаті цієї операції учні встановлюють рівень власного знання, до якого можна додати нове. Це є вирішальним, бо знання, яке учні засвоюють на тривалий час, може фор­муватися лише на основі того, що вже відомо та зрозуміло. Інформація, подана поза контекстом або яку учні не спроможні пов'язати з відомими їм фактами, може бути втрачена дуже швидко. Потрібно пробудити, викликати зацікавлення, схвилювати, спровокувати учнів міркувати про те, що вони знають.

Реконструюючи свої знання та погляди, учні створюють широку основу для досягнення довго­тривалого розуміння нової інформації. Це також сприяє виявленню непорозумінь, перекручень і помилок у знаннях, чого не можна було би досяг­ти без активної перевірки всіх знань і поглядів.

Другою метою ступеня актуалізації є активіза­ція учня. Навчання — це активна та цілеспрямова­на діяльність. Для того щоби відбулося повноцін­не, критичне розуміння, учні мають бути активно залучені до навчального процесу. Це означає, що вони мають усвідомити власне мислення у власних словах. Самоспрямованість набагато сильніша від тієї, що отримала імпульс ззовні та визначена заці­кавленням іншої особи. Без підтримки власним за­цікавленням мотивація до реконструювання схем або пристосування їх до нової інформації слабшає.

• Усвідомлення змісту

Другим ступенем методичної системи мислен­ня та навчання, є усвідомлення змісту. У цій фазі учень контактує з новою інформацією та ідеями. Цей контакт може мати форму читання, слухання розповіді або проведення експерименту. Це фаза навчання, протягом якої вчитель має найменший вплив на учня. У цей час школяр самостійно під­тримує свою зацікавленість у роботі.

Першим суттєвим завданням стадії усвідом­лення змісту є підтримка залученості, зацікавле­ності, а також імпульсу, отриманого на ступені актуалізації.

Другим суттєвим завданням є підтримка зу­силь учня щодо перевірки власного розуміння. Розуміння змісту вимагає тривалої залученості та самоперевірки. На додачу до цього, коли учні пере­віряють своє розуміння, вони починають пристосо­вувати інформацію до існуючих у їхній свідомості схем. Вони цілеспрямовано сполучають нове з уже відомим. Учні встановлюють зв'язки між відомим і новим знанням, щоби сформувати нове бачення.

• Рефлексія

Третій ступінь методичної системи — рефлек­сія. Під рефлексією у психології розуміють само­аналіз, роздуми про те, що людина знає, відчуває, про що думає. У цьому контексті рефлексія — це також. розмірковування про те, як здійснювався процес набуття нового знання, як нове приєдну­валося до вже відомого, яку особисту цінність має отримана інформація.

Учні стають власниками ідей, коли висловлю­ють їх своїми словами.

Відкриття багатьох шляхів інтеграції нових знань призводить до створення більш гнучких конструктів, що можна застосувати в майбутньо­му більш практично та цілеспрямовано. Найре­зультативніший шлях до оволодіння знаннями — це осмислення матеріалу й виявлення зв'язків між об'єктами.

ПЕРЕВАГИ ГРУПОВОЇ РОБОТИ

Особливий акцент на організації групової ро­боти ми робимо тому, що вона має значні перева­ги. На відміну від лекції, де переважає монологіч­на мова педагога, і від самостійної роботи учнів, де доводиться спиратися на сформовані в них мо­тиви до осмисленого навчання, на заняттях із ви­користанням групової форми роботи відбувається копітка робота невеликих груп і викладача з від­працювання конкретних умінь і навичок у режи­мі діалогу. Невеликі групи дозволяють учителю бачити кожного у процесі практичної діяльності, сприяють виникненню стійких зв'язків між усі­ма присутніми, стимулюють процеси глибокого осмислення діяльності, полегшують діагностику результативності процесу. Групова діяльність — це спільна діяльність учителя й учнів, що дає змо­гу реалізувати природне прагнення до спілкуван­ня, взаємодопомоги та співпраці.

Як вид навчальної діяльності школярів гру­пова діяльність є багатофункціональною. У групо­вій навчальній діяльності учні показують більш високі результати засвоєння знань, ніж під час фронтальної роботи. Групова форма роботи спри­яє організації більш ритмічної діяльності кожно­го учня, формує колективізм, моральні, гуманні якості особистості. Групова навчальна діяльність виконує й організаційну функцію, яка полягає в тому, що учні вчаться розподіляти обов'язки, спілкуватись один з одним, розв'язують конфлік­ти, що виникають у спільній діяльності.

Отже, групова форма навчальної діяльності має ряд значних переваг:

• за однаковий проміжок часу обсяг виконаної роботи набагато більший;
• висока результативність у засвоєнні знань і формуванні вмінь;

• формується вміння співпрацювати;
• формуються мотиви навчання, розвиваються гуманні стосунки між дітьми;
• розвивається навчальна діяльність (плануван­ня, рефлексія, самоконтроль, взаємоконтроль).

ПЕРЕВАГИ КРИТИЧНОГО МИСЛЕННЯ

З усього вищесказаного можна зробити висно­вок, що, по-перше, критичне мислення — це мис­лення самостійне. Воно носить індивідуальний ха­рактер. Кожен формує свої власні ідеї та переконан­ня, причому має повне право прийняти ідею іншої людини, якщо її аргументація буде вагомішою.

По-друге, інформація є відправним, а не кін­цевим пунктом критичного мислення. Головним є процес здобуття знань.

По-третє, критичне мислення починається з постановки запитань та усвідомлення проблем, які потрібно розв'язати.

По-четверте, критичне мислення прагне пере­конливої аргументації (докази, контраргументи, визнання інших точок зору тощо).

По-п'яте, критичне мислення — це мислення соціальне. Кожна думка перевіряється й обґрунто­вується, коли нею діляться з іншими. Саме через це у програмі застосовано різні види парної та гру­пової роботи, використовуються дебати, дискусії, різноманітні види публікацій письмових робіт.