Доповідь на тему: "Педагогіка партнерства - ключовий компонент формули НУШ"

Педагогіка партнерства – ключовий компонент формули НУШ

Підготувала

вчитель інформатики

Скраглівської гімназії

Бердичівської міської ради

Житомирської області

Чумак Ірина Станіславівна

2022

“Якщо вчитель став другом дитини,

якщо ця дружба осяяна благородним захопленням,

поривом до чогось світлого, розумного,

у серці дитини ніколи не з’явиться зло”

 Василь Сухомлинський.

Педагогіка партнерства – напрям педагогіки, що включає собою систему методів і прийомів виховання і навчання на засадах гуманізму та творчого підходу до розвитку особистості.

Одним з ключових компонентів Нової української школи є педагогіка партнерства. В її основі – орієнтація вчителів, батьків на особистісний розвиток учнів, на побудову освітньої траєкторії дитини. Особливо актуальним для педагогіки партнерства є гуманне ставлення педагога до дитини, яке має поєднуватися з повагою до її думок і бажань. Між учителем, учнями і батьками мають встановитися партнерські стосунки, тонка взаємодія на засадах співпраці і співтворчості. [1]

Основні принципи цього підходу:

• повага до особистості;
• доброзичливість і позитивне ставлення;
• довіра у відносинах;
• діалог – взаємодія – взаємоповага;
• розподілене лідерство (проактивність, право вибору та відповідальність за нього, горизонтальність зв’язків);
• принципи соціального партнерства (рівність сторін, добровільність прийняття зобов’язань, обов’язковість виконання домовленостей).[3]

Зазвичай, виокремлюють, так званий «Трикутник партнерства: батьки, діти, учитель»

Та для себе я розділяю інші напрямки партнерської взаємодії в освітньому просторі НУШ:

1. Учитель – учень.
2. Учитель – адміністрація школи.
3. Учитель – батьки.
4. Учень – учень.
5. Батьки (батьківський комітет) – адміністрація школи.
6. Батьки – батьки.
7. Учитель – колеги.

Усі ці партнерські взаємодії є важливими для створення сприятливого та результативного освітнього середовища. Але ми розглянемо в окремості важливість основних.

«Учитель – учень»

Дитина проводить у школі понад 800 годин на рік. Це достатньо багато часу для того, щоби дбати про середовище та атмосферу, у якій дитина навчається, соціалізується та розвивається. Педагогіка партнерства має на меті організувати навчання на засадах дитиноцентризму та індивідуального підходу до кожної дитини. Ця мета досягається за допомоги різноманітних педагогічних методів та інструментів. [2]

За педагогікою партнерства учень – добровільний і зацікавлений соратник, однодумець, рівноправний учасник освітнього процесу, турботливий і відповідальний за його результати.

Сучасні діти значно відрізняються від попередніх поколінь. Вони не обов’язково будуть поділяти погляди старших. Тому роль вчителя у сучасній школі набуває іншого значення.

“Сучасний педагог — це той,

хто розкриває потенціал учнів,

а не примушує їх вчити уроки”

 Микола Скиба

Дослідження і отримання знань повинні йти разом. Через це змінюється й сам спосіб навчання. Якщо в класичній школі, до якої ми звикли, учень – це пасивний реципієнт знань, у новій — учень це учасник процесу пізнання. Тобто він разом з педагогом формує нові знання, а не просто їх пасивно споживає. Тому в даному випадку можна вважати учня та вчителя партнерами, звичайно ж не рівноправними. Але перевага педагога повинна бути в мірах розумного, щоб не порушити межу довіри та поваги дитини.

Педагогіка партнерства між учнями та вчителем може реалізуватися у наступних форматах взаємодії: 

• інтерактивні та гейміфіковані формати;
• дослідна робота у групах;
• пропонування активностей з самоосвіти;
• проєктні активності;
• діалогічні формати;
• стимулювання учнів до формування власної думки;
• використання методів самостійної оцінки та взаємної перевірки учнів.

«Учитель – батьки»

Батьки часто усуваються від процесу навчання дитини, обмежуючись перевіркою щоденника, контролем домашнього завдання та організацією позашкільного часу. Ігнорування школи як осередку розвитку та співпраці може ставатися з різних причин: у когось нема на це часу, а хтось просто не знає, як саме може бути корисним. [2]

  Педагогіка партнерства створює рамку для конструктивного діалогу та співпраці між батьками та вчителями, щоби діти були щасливішими, а якість освіти була вищою.

В Україні педагогіка партнерства з’явилася разом із концепцією Нової української школи. Серед головних орієнтирів НУШ – фокус на дитині. Співпраця вчителів та батьків – важлива складова у досягненні цих цілей.[3] Адже хто, як не батьки, краще знають характер та вподобання дитини. Саме сім’я має стати тим «провідником» між учнем та школою, допомогти вчителю знайти правильний підхід, встановити контакт та довірливі стосунки. Саме батьки взмозі допомогти у вирішенні конфлікту, якщо такий має місце бути. Для цього потрібно проводити регулярні індивідуальні бесіди, батьківські збори, різноманітні тренінги і навіть залучати батьків безпосередньо до навчального процесу. Тобто, проводити, так звані, батьківські уроки.

«Батьки (батьківський комітет) – адміністрація школи»

Зважаючи на реалії сьогодення, а саме: пандемія Covid-19 та повномасштабне вторгнення рф, партнерство даного типу стало невід’ємною частиною налагодження освітнього процесу.

Головними завданнями спільної діяльності навчального закладу і сім’ї з питань вирішення проблем навчання, виховання і розвитку дітей можна виділити наступні: інтеграція зусиль сім’ї і педагогічного колективу в діяльності щодо розвитку особистості дитини;  забезпечення участі батьків в організації навчально-виховного процесу і шкільному самоврядуванні; мотивацію батьків до вивчення науково-методичної та психолого-педагогічної літератури з проблем розвитку та виховання дітей; підвищення психолого-педагогічної культури батьків, поповнення арсеналу їх знань, вмінь і навичок виховної взаємодії з дітьми; підвищення відповідальності батьків за виховання дітей, ролі батька у родині; створення системи просвітницької роботи, спрямованої на підвищення правової культури батьків; презентації успішного досвіду сімейного виховання;  підвищення рівня профінформованості батьків та їхньої компетентності з проблем формування здорового способу життя, профілактики асоціальної поведінки та поширення шкідливих звичок, репродуктивного здоров’я дітей та молоді, організації змістовного сімейного дозвілля; залучення батьків до виховної роботи з дітьми та молоддю за місцем проживання;  надання психолого-педагогічної підтримки та допомоги проблемним сім’ям [5].

Педагогіка партнерства важлива і незамінна з огляду на те, що, по-перше, сприяє створенню атмосфери, в якій найкраще розкривається потенціал кожного учня, формується його ініціативність і креативність. А це – один із ключових активів сучасного світу. По-друге, партнерство задовольняє потребу в значимості і приналежності та зменшує рівень стресу, що, зрештою, допомагає інтелекту працювати ефективніше. По-третє, такий формат стосунків найкраще готує молодих людей до професійної діяльності і ролі активного громадянина у відкритому світі.

Отже, для того, щоб освіта і навчання всім приносили задоволення, варто змінити правила гри і прийняти підхід партнерства замість традиційно авторитарного. Педагогіка партнерства визначає істинно демократичний спосіб співпраці педагога і дитини, який не відкидає різниці в їхньому життєвому досвіді, знаннях, але передбачає безумовну рівність у праві на повагу, довіру, доброзичливе ставлення і взаємну вимогливість.[4]

Джерела:

1. Вишневський О. Теоретичні основи сучасної української педагогіки : Посібник для студентів вищих навчальних закладів. / О. Вишневський – Дрогобич : Коло, 2006. – 326 с
2. Катерина Глущенко. Що таке педагогіка партнерства: правила сучасного викладання. Інтернет ресурс: https://buki.com.ua/news/shcho-take-pedagogika-partnerstva/
3. Краще разом. Що таке педагогіка партнертсва і навіщо вона в НУШ. Інтернет ресурс: https://nus.org.ua/articles/pedagogika-partnerstva-shho-tse-take-ta-yak-zrozumity-chy-vona-ye-u-shkoli/
4. Журавко С. О. Педагогіка партнерства як один із факторів ефективної взаємодії учасників освітнього процесу. Інтернет ресурс: https://genezum.org/library/
5. Оржеховська В.М. Взаємодія навчального закладу і сім’ї: стратегії, технології і моделі. – Х.: Видавництво «Точка», 2007. – 192 с