Доповідь на тему"УПРАВЛІНСЬКА КОМПЕТЕНТНІСТЬ КЕРІВНИКА У СУЧАСНІЙ ШКОЛІ"

УПРАВЛІНСЬКА КОМПЕТЕНТНІСТЬ КЕРІВНИКА  У СУЧАСНІЙ ШКОЛІ

Уміння аналізувати, застосовувати

узагальнення як інструмент

майстерності підходу до конкретних

явищ – це сама суть педагогічного

керівництва.

В. Сухомлинський

Є люди, які все своє життя перебувають у творчому пошуку, прагнуть зробити якомога більше. Нинішня освіта в Україні має стільки проблем, що вирішити їх можуть тільки небайдужі люди, здатні самостійно мислити і діяти в нових соціально-економічних умовах.

Реформування системи освіти, зокрема, професійної, яке здійснюється в останньому десятилітті XX століття і початку XXI, викликає почуття незадоволеності й дискомфорту в аспекті модернізації змісту професійної підготовки та перепідготовки керівників шкіл і приведення навчальних програм відповідно до розвитку нових знань, сучасних наукових досліджень, теорій і концепцій управління, вітчизняного та зарубіжного досвіду у сфері управління освітою.

На сучасному етапі розвитку держави особливе місце в житті людей займає уміння управляти. Тому особливо гостро постало питання про рівень професіоналізму керівників навчальних закладів, їхні особистісні та професійні якості, культуру мислення, моральні цінності, вміння вести за собою людей. Державна посада формально дає керівникові необхідні передумови бути лідером колективу, але автоматично таким його не робить. Тому для реалізації поставленої проблеми на теоретико-методологічній основі потрібно схарактеризувати основні особистісно-ділові та професійні якості справжнього керівника загальноосвітнього навчального закладу.

Діяльність керівника сучасного закладу освіти все більше набуває професійного характеру, тобто потребує використання фахових знань і вмінь не тільки з педагогіки,^: а й з економіки, менеджменту, соціології тощо. Від професіоналізму керівника багато в чому залежить успішний розвиток навчального закладу, його конкурентоспроможність і авторитет. Професіоналізм керівника є запорукою працездатності педагогічного колективу, добробуту учнів, спокою батьків, задоволеності соціальних замовників.

Сучасний розвиток суспільства потребує відмови від тоталітарного керівника, який використовує тоталітарні методи управління, і переходу до демократичного керівника колективу колег-однодумців, що займаються спільною справою. Тому ефективність мистецтва управління залежить передусім від оволодіння усіма керівниками формами і методами управлінської культури, яка обов’язково передбачає наявність уміння не лише розуміти себе та підлеглих, але бажання управлінця стати на їхню позицію та прийняти їх точку зору.

Керівник сучасного освітнього закладу, зокрема школи, є насамперед публічним діячем, оскільки в своїй роботі він постійно вступає в спілкування з п’ятьма соціальними групами: учнями, педагогами, місцевим керівництвом освіти, технічним персоналом і батьками. Крім того, йому необхідно підтримувати зв'язок з громадськістю. Виходячи з настільки широкого соціального плацдарму, на якому доводиться працювати директору школи, йому просто необхідно бути привабливою, цікавою та авторитетною особистістю [9, с. 94].

За останнє десятиліття помітно зросла зацікавленість учених, педагогів-практиків проблемою управлінської компетентності керівника професійного навчального закладу, що вказує на її важливість і соціальну значущість.

Вчені розглядають різні аспекти підвищення компетентності педагога: управління процесом підвищення кваліфікації педагогічних працівників (Т. Бєсєда, І. Жерносек, С. Крисюк); удосконалення змісту роботи з підвищення кваліфікації педагогічних кадрів (В. Бондар, М. Красовицький, В. Маслов); систему безперервної освіти педагогічних працівників (О. Галаган, Б. Гершунський, І. Жерносек, В. Маслов); удосконалення фахової та управлінської майстерності керівників шкіл (В. Бондар, Т. Волобуєва, Л. Даниленко, В. Маслов).

Дослідження практиків свідчать, що на сучасному ринку праці потрібні люди з іншим, набагато ширшим аніж тільки пізнавальні, набором якостей і можливостей, які, по суті, і визначають компетентність людини. Компетентність – це відносно нове поняття, якому сьогодні приділяється досить багато уваги.

В педагогічній науці «компетентність» визначається як спроможність особистості сприймати індивідуальні та соціальні потреби та відповідати на них, кваліфіковано будувати діяльність в будь-якому напрямі, виконувати певні завдання або роботу.

У Національній доктрині розвитку освіти України поняття «компетентність» згадується як «запровадження нової етики управлінської діяльності, що базується на принципах взаємоповаги, позитивної мотивації; створення системи моніторингу ефективності управлінських рішень, впровадження новітніх інформативно-управлінських комп’ютерних технологій, підвищення компетентності управлінців усіх рівнів».

У Законі «Про освіту» 2016 зазначається: «Компетентність/компетентності – динамічна комбінація знань, розумінь, поглядів, цінностей, умінь, інших особистих якостей, що визначає здатність особи успішно здійснювати професійну та/або подальшу навчальну діяльність і є навчальним результатом на певному рівні освіти».

Аналіз педагогічної літератури свідчить про різні авторські визначення поняття «управлінська компетентність» та застосування наукових підходів до тлумачення його суті.

Дж. Равен виділяє як види компетентності так і характеристики ефективного керівника:

• уміння допомагати людям для розвитку та застосування талантів;
• здатність розвивати та залучати людей до спільної роботи;
• уміння впроваджувати в практику нові ідеї;
• здатність створювати атмосферу відданості справі, ініціативи та відповідальності, у якій персонал готовий до нововведень і оцінює свої дії відповідно до спільної мети;

•              уміння підтримувати цікаві ідеї та пояснювати іншим, чому саме вони варті уваги;
•              уміння впливати на суспільні процеси від імені організації та її членів;
•              розширяти світогляд і підсилювати сферу відповідальності співпрацівників.

Автор зауважує, що для зазначених видів діяльності мають бути створені об’єктивні можливості, які забезпечує відповідне розвивальне середовище.

На думку Г. Салімана і Дж. Батслера, поняття «компетентність», «навички» й «уміння» – не одне і те ж. У контексті управлінської компетентності навички, а також уміння та майстерність – це насамперед низка можливостей, набутих у процесі навчання та розвитку. Їх накопичують для вирішення багатьох завдань, з якими людина стикається у житті. Навички і вміння слід розглядати як важливі ресурси, які кожен з нас приносить у свою роботу, але вони не обов’язково пов’язані з конкретною діяльністю або робочими функціями. Компетентність, навпаки, означає абсолютну можливість виконати конкретну роботу відповідно до встановлених стандартів. Тобто, з одного боку, компетентність розглядається як характеристика особистості, тобто вводиться в коло понять її психічних властивостей, а з другого – ознака діяльності, яка визначається різноманітними чинниками і є значно ширшою за сукупність знань, навичок, умінь.

Сьогодення змінює концепцію професійної належності керівника загальноосвітнього закладу (ЗНЗ). Ефективна діяльність сучасного загальноосвітнього навчального закладу значною мірою залежить від управлінських якостей керівника, його професійної компетентності.

На думку Л. Карамушки, керівник школи має бути не кращим учителем, а професіоналом з управління закладом освіти, тобто менеджером, який отримав спеціальну підготовку й усвідомлює, що він є представником окремої професії, а не просто інженером, економістом, педагогом, який здійснює управлінську діяльність.

Л. Даниленко зауважує, що управлінська компетентність директора школи передбачає: знання теорії управління школою як відкритою складною соціально-педагогічною системою, законів, закономірностей, наукових підходів та принципів управління школою, шляхів їх реалізації, змісту управління школою, тобто класичних і модернізованих функцій управління; обізнаність у питаннях вітчизняних та зарубіжних технологій управління педагогічними системами; володіння методами, засобами та механізмами управління школою; забезпечення комфортних умов життєдіяльності педагогічного й управлінського колективів; формування авторитету та іміджу закладу освіти в соціумі; матеріально-технічне забезпечення ефективного функціонування школи [6, с.145].

Більшість дослідників використовують поняття «професійна компетентність» як характеристику управлінської діяльності керівника. Так, В. Маслов трактує управлінську компетентність «як сукупність знань і вмінь, необхідних для виконання конкретних функцій, що відображають основні напрями, види і форми управлінської діяльності і загалом складають базову основу моделі посадової компетенції» [3].

На думку В. Лаврука «управлінська компетентність – це знання форм і методів управління школою, висока методологічна культура керівника при розв’язанні питань управління закладом, знання принципів та оперативно-технологічних функцій управління, знання специфіки управління школою в режимі розвитку, знання основ економіки та маркетингу, вміння реалізовувати управлінські функції на практиці, оптимально залучаючи людський ресурс до виконання завдань» [2, с. 56].

Розглянувши різні підходи можна зробити такі висновки: більшість дослідників розглядаючи поняття «компетентність», і пов’язують його з конкретною професією, правом прийняття рішень у матеріальній або духовній сферах; компетентність, на думку згаданих авторів, містить поєднання умінь, навичок, знань і здібностей, необхідних для успішного виконання конкретних ролей, пов’язаних з управлінською діяльністю.

Найважливішими складовими управлінської компетентності в умовах модернізації освіти можна визначити:

• бачення стратегії та визначення перспектив розвитку навчального закладу;
•              критична оцінка власної діяльності керівника і роботи педколективу;
•              моніторинговий супровід процесу управління;
•              позитивна мотивація персоналу;
•              комунікативна культура керівника і педагогічних працівників.

Необхідність підвищення компетентності керівників з даних аспектів управлінської діяльності повинна стати основою для визначення змісту їх навчання.

Ми цілком поділяємо думку Н. Погрібної стосовно того, що сучасний керівник ЗНЗ повинен мати: високий рівень вербальності, емпатійності, комунікативності; відмінні організаторські, логічні та евристичні здібності; високі морально-вольові та світоглядні характеристики; достатні вміння щодо застосування сучасної аудіо- та комп’ютерної техніки; навички у виробленні колективного управлінського рішення; розвинуті вміння та навички щодо проведення основних управлінських заходів; досвід роботи в міжнародних та інноваційних проектах; власні друковані праці наукового характеру; чітко сформоване управлінське кредо; демократичний стиль керівництва [7, с. 17].

Зараз у всьому світі широко використовуються й інтенсивно розвиваються різноманітні методи оцінки професійної діяльності керівників шкіл, а також процедури їх відбору при призначенні на посаду. Проблему визначення рівня професійної компетентності керівників системи загальної середньої освіти, його співвідношення з рівнем професійної кваліфікації та вдосконалення професіоналізму досліджували вітчизняні та зарубіжні вчені в різні періоди функціонування системи освіти: В. Бондар, І. Жерносек, Л. Калініна, Л. Карамушка, Л. Даниленко, В. Кричевський, В. Маслов, Є. Тонконога, О. Мармаза, Г. Федоров, О. Карпенко, О. Лукьяненко, Л. Денисович, М. Бертадська, Г. Єльнікова.

Управлінську компетентність керівника загальноосвітнього навчального закладу ми розуміємо як комплексну характеристику управлінця-професіонала, яка включає сукупність знань і вмінь, психологічних характеристик, певних особистісних якостей, необхідних для реалізації професійних функцій, що відображають основні напрямки, види і форми управлінської діяльності.

Керівник сучасного загальноосвітнього закладу має постійно підвищувати свій професіоналізм, свою управлінську компетентність і культуру, демонструючи високий науково-теоретичний та методичний рівень.

В сучасних умовах управлінська компетентність керівника загальноосвітнього навчального закладу все більше має орієнтуватися на вільний розвиток людини, на творчу ініціативу, самостійність, професійний потенціал працівника, його резерви, можливості до професійного навчання та самонавчання.

Керівник загальноосвітнього навчального закладу – це професіонал, який: досягає високого рівня професійної діяльності; свідомо змінює і розвиває себе в процесі діяльності; вносить індивідуальний внесок у професію; володіє предметними (спеціальними) знаннями і визначеним набором пов’язаних з ними професійних умінь в управлінській сфері.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Єльникова Г.В. Управлінська компетентність : методичні матеріали / Г. В. Єльникова. – К. : Ред. загальнопед. газет, 2005. – 128 с.
2. Лаврук В. Діагностика управлінської компетентності директора школи / В. Лаврук. – К. : Шк. світ, 2008. – 128 с.
3. Маслов В. І. Психологічна основа моделі компетентності директора школи / В. І. Маслов // Директор школи, ліцею, гімназії. – 2003. – № 1. – С. 12.
4. Орбан-Лембрик Л.Е. Психологія управління : навч. посіб. / Л.Е. Орбан-Лембрик. – 2-ге вид., доп. – К.: Академвидав, 2010. - 544 с.
5. Павлютенко Є. М. Професійна компетентність директора школи / Є. М. Павлютенко // Управління школою. – 2003. – № 7 (19). – С. 2-8.
6. Підготовка керівника середнього закладу освіти : навч. посіб. / за ред. Л. І. Даниленко. – К. : Міленіум, 2004. – 272 с.
7. Погрібна  Н. Управління школою по-новому / Н. Погрібна. – К. : Шк. світ, 2009. – 112 с.