Доповідь на тему :"Використання ігрових технологій на уроках професійно-теоретичної підготовки за професією Машиніст холодильних установок"

ДНЗ "Чортківське ВПУ"

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ДОПОВІДЬ

 

на тему:

 

"Використання ігрових технологій на уроках професійно-теоретичної підготовки за професією  Машиніст холодильних установок"

 

 

 

 

 

Виконала :   Маркіна Ірина Геннадіївна,                     викладач професійно – теоретичної підготовки,

                           заступник директора з навчальної  роботи      

 

 

 

 

 

 

 

2018 р

 

 

 

План

1.     Вступ

2.     Гра як метод навчання. Значення педагогічної гри.

3.     Основні функції ігор

4.     Ігрові мотиви та організація ігор

5.     Ігрові технології навчання

6.     Висновки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Вступ

Проблема гри, за однією з концепцій, виникла як додаток проблеми вільного часу та дозвілля людей у силу багатьох тенденцій релігійного, соціально-економічного та культурного розвитку суспільства

У древньому світі ігри були осередком громадського життя, їм надавалося релігійно-політичне значення. Стародавні греки вважали, що боги захищають гравців, і тому Ф. Шіллер, наприклад, стверджував, що античні ігри божественні і можуть служити ідеалом будь-яких інших видів дозвілля людини.                                 

У Древньому Китаї святкові ігри відкривав імператор і сам у них брав участь.

У радянський час збереження та розвиток тенденцій ігрової культури народу, досить деформованих тоталітарним режимом, починалося із практики літніх заміських таборів, що зберігали ігрове багатство суспільства.

У світовій педагогіці гра розглядається як будь-яке змагання або змагання між граючими, дії яких обмежені певними умовами (правилами) та спрямовані на досягнення певної мети (виграш, перемога, приз тощо).

Насамперед варто враховувати, що гра як засіб спілкування, навчання та накопичення життєвого досвіду є складним соціокультурним феноменом.

Складність визначається різноманіттям форм гри, способів участі в ній , партнером та алгоритмами проведення гри. Соціокультурна природа гри очевидна, що робить її незамінним елементом навчання.

У процесі гри:

•                               освоюються правила поведінки та ролі в них соціальних груп класу (міні-моделі суспільства), що переносяться потім у «велике життя»;
•                               розглядаються можливості самих груп, колективів, аналогів підприємств, фірм, різних типів економічних і соціальних інститутів у мініатюрі;
•                               здобуваються навички спільної колективної діяльності, відпрацьовуються індивідуальні характеристики учнів, необхідні для досягнення поставлених ігрових цілей;
•                               накопичуються культурні традиції, привнесені у гру учасниками, учителями, притягнутими додатковими засобами: наочним приладдям, підручниками, комп'ютерними технологіями.

3.Гра як метод навчання. Значення педагогічної гри

Значення гри неможливо вичерпати й оцінити розважально-реактивними можливостями. У тому і є її феномен, що, будучи розвагою, відпочинком, вона здатна перерости в навчання, у творчість, у терапію, у модель типу людських відносин і проявів у праці.

Гру як метод навчання, передачі досвіду старших поколінь молодшим люди використовували з давніх-давен. Широке застосування гра знаходить у народній педагогіці, у дошкільних і позашкільних установах. У сучасній школі, що робить ставку на активізацію та інтенсифікацію навчального процесу, ігрова діяльність використовується в таких випадках:

•                               як самостійні елементи в технології для засвоєння поняття, теми та навіть розділу навчального предмета;
•                               як елемент більш загальної технології;
•                               як урок або його частини (введення, контроль);
•                               як технологія позакласної роботи.

Поняття «ігрові педагогічні технології» включає досить велику групу методів і прийомів організації педагогічного процесу у формі різних педагогічних ігор. На відміну від ігор взагалі, педагогічна гра має істотну ознаку - чітко поставлену мету навчання й відповідні їй педагогічні результати, які можуть бути обґрунтовані, виділені в явному вигляді й характеризуються навчально-пізнавальною спрямованістю. Ігрова форма занять створюється на уроках за допомогою ігрових прийомів і ситуацій, що виступають як засіб спонукання, стимулювання до навчальної діяльності.

Реалізація ігрових прийомів і ситуацій при визначеній формі занять відбувається за такими основними напрямами:

•                               дидактична мета ставиться перед учнями у формі ігрового завдання;
•                               навчальна діяльність підкоряється правилам гри;
•                               навчальний матеріал використовується в якості її засобу;
•                               у навчальну діяльність уводиться елемент змагання, що переводить дидактичне завдання в ігрове;
•                               успішне виконання дидактичного завдання пов'язується з ігровим результатом.

Гра - школа професійного та сімейного життя, школа людських відносин. Але від звичайної школи вона відрізняється тим, що людина, навчаючись у ході гри, і не підозрює про те, що чомусь учиться. У звичайній школі неважко вказати джерело знань. Це вчитель - особа навчальна. Процес навчання може вестися у формі монологу (учитель пояснює, учень слухає) і у формі діалогу (або учень ставить запитання вчителеві, якщо він чогось не зрозумів й у стані своє розуміння зафіксувати, або вчитель опитує учнів з метою контролю). У грі немає джерела знань, що пізнається легко, немає учнів. Процес навчання розвивається мовою дій, учаться й учать усі учасники гри в результаті активних контактів один з одним. Ігрове навчання ненав'язливе. Гра здебільшого добровільна й бажана.

 

 

 

4.Основні функції ігор

Місце і роль ігрової технології в навчальному процесі, сполучення елементів гри та навчання багато в чому залежать від розуміння вчителем функцій педагогічних ігор.

Функція гри - її різноманітна корисність. У кожного виду гри своя корисність. Виділимо найбільш важливі функції гри як педагогічного феномена культури.

Соціокультурне призначення гри. Гра - найсильніший засіб соціалізації дитини, що включає в себе як соціально контрольовані процеси їх цілеспрямованого впливу на становлення особистості, засвоєння знань, духовних цінностей і норм, властивих суспільству чи групі однолітків, так і спонтанні процеси, що впливають на формування людини. Соціокультурне призначення гри може означати синтез засвоєння людиною багатства культури, потенцій виховання й формування її як особистості, що дозволяє функціонувати в якості повноправного члена колективу.

Функція міжнаціональної комунікації. І. Кант уважав людство самою комунікабельністю. Ігри національні й у той же час інтернаціональні, міжнаціональні, загальнолюдські. Ігри дають можливість моделювати різні ситуації життя, шукати вихід з конфліктів, не вдаючись до агресивності, учать розмаїтості емоцій у сприйнятті всього існуючого в житті.

Функція самореалізації людини у грі. Це одна з основних функцій гри. Для людини гра важлива як сфера реалізації себе як особистості. Саме в цьому плані їй важливий сам процес гри, а не її результат, конкуренція чи досягнення якої-небудь мети. Процес гри - це простір для самореалізації. Людська практика постійно вводиться в ігрову ситуацію, щоб розкрити можливі чи навіть наявні проблеми в людини й моделювати їхнє зняття.

Комунікативна гра. Гра - діяльність комунікативна, хоча за чисто ігровими правилами і конкретна. Вона вводить учня в реальний контекст складних людських відносин. Будь-яке ігрове суспільство - колектив, що виступає стосовно кожного гравця як організація й комунікативний початок, що має безліч комунікативних зв'язків. Якщо гра є формою спілкування людей, то поза контактами взаємодії, взаєморозуміння, взаємопоступок ніякої гри між ними бути не може.

Діагностична функція гри. Діагностика - здатність розпізнавати, процес постановки діагнозу. Гра володіє завбачливістю; вона діагностичніше, ніж будь-яка інша діяльність людини, по-перше, тому, що індивід поводиться у грі на максимумі проявів (інтелект, творчість); по-друге, гра сама по собі - це особливе «поле самовираження».

Ігротерапевтична функція гри. Гра може й повинна бути використана для подолання різних труднощів, що виникають у людини в поведінці, у спілкуванні з оточуючими, у навчанні. Оцінюючи терапевтичне значення ігрових прийомів, Д. Ельконін писав, що ефект ігрової терапії визначається практикою нових соціальних відносин, які отримує дитина в рольовій грі.

Функція корекції у грі. Психологічна корекція у грі відбувається природно, якщо всі учні засвоїли правила й сюжет гри, якщо кожен учасник гри добре знає не тільки свою роль, а й ролі своїх партнерів, якщо процес і мета гри їх поєднують. Корекційні ігри здатні надати допомогу учням з такою поведінкою, яка відхиляється від прийнятої норми, допомогти їм упоратися з переживаннями, що перешкоджають їхньому нормальному самопочуттю й спілкуванню з однолітками у групі.Розважальна функція гри. Розвага - це потяг до різного, різноманітного. Розважальна функція гри пов'язана зі створенням певного комфорту, сприятливої атмосфери, щиросердечної радості як захисних механізмів, тобто стабілізації особистості, реалізації рівнів її домагань. Розвага в іграх - пошук. Гра має магію, здатну давати поживу фантазії, що виводить на розважальність.

5. Ігрові мотиви й організація ігор

Ігрові форми навчання, як жодна інша технологія, сприяють використанню різних способів мотивації.

1. Мотиви спілкування:

•                               учні, спільно вирішуючи завдання, беручи участь у грі, учаться спілкуватися, ураховувати думку товаришів;
•                               при рішенні колективних завдань використовуються різні можливості учнів;
•                               спільні емоційні переживання під час гри сприяють зміцненню міжособистісних відносин.

2. Моральні мотиви:

•                               у грі кожен учень має виявити себе, свої знання, уміння, свій характер, вольові якості, своє ставлення до діяльності, до людей.

3. Пізнавальні мотиви:

•                               кожна гра має близький результат (закінчення гри), стимулює учня до досягнення мети (перемоги) й усвідомлення шляху досягнення мети (треба знати більше інших);
•                               у грі команди чи окремі учні споконвічно рівні (немає відмінників і трієчників, є гравці). Результат залежить від самого гравця, рівня його підготовленості, здатностей, витримки, умінь, характеру;
•                               знеособлений процес навчання у грі здобуває особистісне значення. Учні приміряють соціальні маски, поринають в історичну обстановку й відчувають себе частиною досліджуваного історичного процесу;
•                               ситуація успіху створює сприятливе емоційне тло для розвитку пізнавального інтересу. Невдача сприймається не як особиста поразка, а як поразка у грі й стимулює пізнавальну діяльність (реванш);
•                               змагальність - невід'ємна частина гри - притягальна для дітей;
•                               у грі завжди є якесь таїнство - неотримана відповідь, що активізує розумову діяльність учня, штовхає на пошук відповіді;

• думка шукає вихід, вона спрямована на рішення пізнавальних завдань.

До педагогічних підходів організації дитячих ігор, на наш погляд, необхідно віднести ряд таких моментів.

Вибір гри. Вибір гри в першу чергу залежить від того, яка дитина, що їй необхідно, які виховні завдання вимагають свого розв'язання. Якщо гра колективна, необхідно добре знати, який склад граючих, їх інтелектуальний розвиток, фізична підготовленість, особливості віку, інтереси, рівні спілкування й сумісності тощо. Вибір гри залежить від часу її проведення, природно-кліматичних умов, довжини часу, світлового дня й місяця її проведення, від наявності ігрових аксесуарів, від конкретної ситуації, що склалася в дитячому колективі. Мета гри перебуває за межами ігрової ситуації, і результат гри може виражатися у вигляді зовнішніх предметів і всіляких виробів (моделі, макети, іграшки, конструктори, ляльки тощо), «продуктів» художньої творчості, нових знань.Гра здатна виступати засобом отримання чогось, хоча джерелом її активності є завдання, добровільно взяті на себе особистістю, ігрова творчість і дух змагання. В іграх дитиною здійснюються цілі декількох рівнів, взаємозалежних між собою.

Перша мета - задоволення від самих процесів гри. У цій меті відбита установка, що визначає готовність до будь-якої активності, якщо вона приносить радість.                                                                                                                                                    Мета другого рівня - функціональна, вона пов'язана з виконанням правил гри, розігруванням сюжетів, ролей.

Мета третього рівня відбиває творчі завдання гри - розгадати, угадати, розплутати, домогтися результатів і т. п.

Пропозиція гри дітям. Головне завдання у пропозиції гри полягає в порушенні інтересу до неї, у такій постановці питання, коли збігаються цілі виховання й бажання дитини. У пропозицію гри входить пояснення її правил і техніки дій. Пояснення гри є моментом дуже відповідальним. Гру варто пояснювати коротко й точно, безпосередньо перед її початком. У пояснення входять назва гри, розповідь про її зміст і пояснення основних і другорядних правил, у тому числі розрізнення граючих, пояснення значення ігрових аксесуарів.

Обладнання й оснащення ігрової площі, її архітектура. Місце гри має відповідати її сюжету, змісту, підходити за розміром для кількості граючих, бути безпечним, гігієнічно нормативним, зручним для дітей; не мати відволікаючих факторів.Будь-який мікросвіт гри у дворі, у школі вимагає свого архітектурного та значеннєвого рішення, має ігровий естетичний план, що відповідає вимогам до віку дітей, їхнім прагненням до яскравого, неосяжного, героїчного, романтичного, казкового.

Розбивка на команди, групи, розподіл ролей у грі. Ігровим звичайно називають колектив дітей, створений для проведення ігор. Ігрова практика дітей нагромадила чимало демократичних ігротехнічних прикладів поділу на мікроколективи граючих, зокрема жеребкування, лічилки.

Один з відповідальних моментів у дитячих іграх - розподіл ролей. Вони можуть бути активними та пасивними, головними та другорядними.

Розподіл не повинен залежати від статі дитини, віку, фізичних особливостей.

З огляду на те, яка роль особливо корисна для дитини, вихователь використовує такі прийоми:

•                               призначення на роль безпосередньо дорослим;
•                               призначення на роль через старшого (капітана, ведучого);
•                               вибір на роль за підсумками ігрових конкурсів (кращий проект, костюм, сценарій);
•                               добровільне прийняття ролі дитиною за її бажанням;
•                               черговість виконання ролей у грі.

При розподілі командних ролей варто робити так, щоби роль допомагала неавторитетним зміцнити авторитет, неактивним - виявити активність, недисциплінованим - стати організованими, дітям, які чимось себе скомпрометували, повернути загублений авторитет, новачкам і дітям, які цураються дитячого колективу, - виявити себе, здружитися з усіма.

Необхідно стежити за тим, щоб у ролі була дія: роль без дії мертва, дитина вийде із гри, якщо їй нема що робити. Не можна використовувати у грі негативні ролі, вони прийнятні тільки в гумористичних ситуаціях.

Розвиток ігрової ситуації. Під розвитком розуміється зміна положення граючих, ускладнення правил гри, зміна обстановки, емоційне насичення ігрових дій. Учасники гри соціально активні, оскільки ніхто з них не знає до кінця всіх способів і дій виконання своїх функціональних завдань у грі. У цьому міститься механізм забезпечення інтересу й задоволення від гри.

Основні принципи організації гри:

•                               відсутність примусу будь-якої форми при залученні дітей у гру;
•                               принцип розвитку ігрової динаміки;
•                               принцип підтримування ігрової атмосфери (підтримка реальних почуттів дітей);
•                               принцип взаємозв'язку ігрової та неігрової діяльності;
•                               принципи переходу від найпростіших ігор до складних ігрових форм;
•                               логіка переходу від простих ігор до складних пов'язана з поступовим поглибленням різноманітного змісту ігрових занять і правил.

Безумовне одне - виховна, освітня цінність інтелектуальних ігор залежить від участі в них педагогів.

Перед учителем постають завдання:

•                               опиратися на досягнення попереднього віку;
•                               прагнути мобілізувати потенційні можливості конкретного віку;
•                               підготувати «ґрунт» для наступного віку, тобто орієнтуватися не тільки на наявний рівень, а й на зону найближчого розвитку мотивів до навчальної діяльності.

Урок, проведений в ігровій формі, вимагає певних правил.

•                               Попередня підготовка. Треба обговорити коло питань і форму проведення. Повинні бути заздалегідь розподілені ролі. Це стимулює пізнавальну діяльність.
•                               Обов'язкові атрибути гри: оформлення, карта міста, корона для короля, відповідна перестановка меблів, що створює новизну, ефект несподіванки й буде сприяти підвищенню емоційного тла уроку.
•                               Обов'язкова констатація результату гри.
•                               Компетентне журі.
•                               Обов'язкові ігрові моменти ненавчального характеру (проспівати серенаду, проскакати на коні й т. п.) для переключення уваги та зняття напруги.

Головне - повага до особистості учня, не вбити інтерес до гри.Конфуцій сказав: «Учитель та учень ростуть разом». Ігрові форми уроків дозволяють рости як учням, так і вчителеві.

5. Ігрові технології навчання

 

       Формування соціальне активної особистості вимагає використання нестандартних форм педагогічної взаємодії. Однією з таких форм є гра як засіб розвитку творчого по­тенціалу майбутнього фахівця.

       Ігровий метод навчання передбачає визначення мети, спрямованої на засвоєння змісту освіти, вибір виду навчально-пізнавальної діяльності і форми взаємодії педагога і студентів. Застосування цього методу навчання вимагає:

       -  з'ясування і усвідомлення його цілей, тобто бажано­го результату; без цього діяльність суб'єктів навчального процесу не може бути цілеспрямованою;

       -  вибору способу діяльності для досягнення мети;

       -  необхідних засобів інтелектуального, практичного або предметного характеру, оскільки діяльність завжди пов'язана з ними;

       -  наявності певних знань про об'єкт діяльності.

       Ігрові методи є ефективними і характеризуються наяв­ністю ігрових моделей об'єкта, процесу або діяльності; ак­тивізацією мислення й поведінки студента; високим ступе­нем задіяності в навчальному процесі; обов'язковістю вза­ємодії студентів між собою та викладачем; емоційністю і творчим характером заняття; самостійністю студентів у прийнятті рішення; їх бажанням набути умінь і навичок за відносно короткий термін.

       Головною метою навчальних ігор є формування в май­бутніх фахівців уміння поєднувати теоретичні знання з практичною діяльністю. Оволодіти необхідними фахови­ми вміннями і навичками студент зможе лише тоді, коли сам достатньою мірою виявлятиме до них інтерес і докла­датиме певних зусиль, тобто поєднуючи теоретичні знан­ня, здобуті на лекціях, семінарах, самостійно, з розв'язан­ням конкретних виробничих задач і з'ясуванням виробни­чих ситуацій.

       Ігрова діяльність виконує такі функції: спонукальну (викликає інтерес у студентів); комунікабельну (засвоєння елементів культури спілкування майбутніх спеціалістів); самореалізації (кожен учасник гри реалізує свої можли­вості); розвивальну (розвиток уваги, волі та інших психічних якостей);

розважальну (отримання задоволення); діа­гностичну (виявлення відхилень у знаннях, уміннях та навичках, поведінці); корекційну (внесення позитивних ;шін у структуру особистості майбутніх фахівців).

Ділові ігри класифікують:

       1. За розв'язуваними завданнями і цілями: дослід­ницькі (при розв'язанні проблем, пов'язаних з втіленням результатів наукових досліджень); виробничі (при розв'я­занні проблем, пов'язаних з ліквідацією «вузьких» місць на виробництві); навчальні (при розв'язанні проблем, по­в'язаних з підготовкою до виконання професійних функ­цій на виробництві).

       2. За об'єктом: міжгалузеві (при розв'язанні проблем, що стосуються зв'язків між різними галузями у виробни­чому процесі); галузеві (при розв'язанні проблем, які сто­суються координації виробничих процесів між різними ланками однієї галузі виробництва); заводські, цехові (при розв'язанні проблем, що стосуються виробничих процесів у межах заводу чи цеху).

       3. За характером пропонованої ситуації: комплексні (при розв'язанні проблем, пов'язаних з розвитком всього виробництва,  використанням ресурсів тощо); функціо­нальні (при розв'язанні кадрових, диспетчерських та ін­ших проблем виробництва); ситуаційні (при розв'язанні оперативних проблем, екстрених ситуацій).

       4. За ступенем формалізації: формалізовані (з викорис­танням ЕОМ і математичних методів); неформалізовані.

       5. За кількістю ігрових періодів: одноетапні (за існу­вання проблеми, яка розв'язується компактно на одному занятті); багатоетапні (за складнішої проблеми, яка вимагає досягнення загальної мети на основі поступового розв'язання кількох завдань, може проводитись на кіль­кох заняттях).

       6. За змістом гіпотетичних умов: реальні (ґрунтуються на основі взятої конкретної виробничої ситуації, реального факту); умовні (ґрунтуються на основі придуманої ймовір­ної ситуації на виробництві, яка вимагає вирішення).

       У кожній діловій грі закладено ігрові і педагогічні цілі. Змістом ігрових цілей учасника є успішне виконання ролі, реалізація ігрових дій, отримання максимально можливої кількості балів, уникнення штрафів, прийняття адекват­них («розумних») рішень тощо. Змістом педагогічних ці­лей є розвиток професійного теоретичного і практичного мислення, вміння вибудовувати стосунки з іншими людь­ми, оволодіння моральними нормами, розвиток загальних і професійних здібностей, формування відповідального ставлення до праці тощо.

       Ділову гру супроводжують різноманітні мотиви: ре­зультативні, процесуальні, колективні, індивідуальні, со­ціальні, професійні, мотивація досягнення, пізнавальна мотивація. Залежно від того, які мотиви діяльності пере­важають, формується і відповідний тип особистості. Так, якщо у діловій грі переважає мотив досягнення, то буде формуватися адаптивний (пристосовницький) тип особис­тості, якщо ж пізнавальний — продуктивний (творчий). За мотиву досягнення засвоєння правил гри і вся ігрова пове­дінка підпорядковані досягненню кінцевої ігрової мети, коли гравці «замикаються» на результаті і «живуть» його очікуванням. При домінуванні пізнавальної мотивації учасники «живуть» грою, процесом її розгортання в часі, інтересом до того нового, що вони пізнають у грі. Одним із важливих мотиваційних стимулів стає можливість само­стійної побудови ігрової діяльності - цілетворення, поста­новки проблем, вибору способів дій і трактування ролі.

       У процесі конструювання і проведення ділових навчаль­них ігор слід дотримуватися кількох принципів (О. Вербицький).

       1. Принцип проблемності. Ділова навчальна гра слугує дидактичним засобом розвитку творчого (теоретичного і практичного) професійного мислення, що виражається в здатності до аналізу виробничих ситуацій, постановці, розв'язанні, обґрунтуванні суб'єктивно нових для студен­тів професійних завдань.

       Виходячи з цього принципу, зміст ділової гри повинен не лише відтворювати реальні умови виробництва, а й імі­тувати реальні протиріччя (проблеми), з якими стикається людина на шляху пізнання і професійної діяльності. Це є необхідною передумовою дослідницького підходу до мате­ріалу гри, створення ситуативних пізнавальних потреб і мотивів як рушійних сил гри на кожному її етапі.

       2. Принцип імітації умов і динаміки виробництва, мо­делювання змісту професійної діяльності людей, зайнятих на виробництві.  Цей принцип передбачає імітацію у навчанні конкретних умов і динаміки виробництва, діяль­ності і стосунків зайнятих у ньому людей, тобто моделю­вання двох реальностей: процесів виробництва і професій­ної діяльності спеціалістів.

       3. Принцип двоплановості ігрової навчальної діяльнос­ті. Ділова навчальна гра за психологічною сутністю є двоплановою діяльністю, яка спонукається прагненням учас­ників до досягнення двох цілей: ігрових і педагогічних (для студентів - навчальних) при домінуванні навчаль­них.

       4. Принцип спільної діяльності учасників гри. Йдеться про рольову взаємодію, яка розгортається відповідно до інструкції або за правилами і нормами, які виникають у процесі самої гри. Виконання учасниками ігрових правил, підпорядкування «нормам» професійних відносин і дій є необхідними умовами розгортання повноцінної гри.

       5. Принцип діалогічної взаємодії партнерів по грі. Основним способом залучення партнерів до спільної ді­яльності і одночасно способом оволодіння і віднайдення виходу із проблемних ситуацій є двостороннє спілкуван­ня (діалог) і багатостороннє (мультилог), що забезпечує можливість вироблення індивідуальних і спільних рі­шень, досягнення проміжних і кінцевих результатів гри.

       Правильна організація ділової гри передбачає: чітку постановку її мети і перебігу за умов невимушеності і твор­чого піднесення; забезпечення оперативного зворотного зв'язку між керівником та її учасниками; максимально наближені до реальних умови і регламентацію в часі; розв'язання актуальних проблем, використання пропоно­ваних алгоритмів розв'язання, можливість вносити в гру зміни і доповнення залежно від інтересів учасників; забез­печення дидактичним матеріалом (таблицями, текстами, схемами); стимулювання дискусій із розв'язання певного питання; можливість вільного висловлювання різних ду­мок, вдаючись до методів аналізу і доведення; уникнення авторитарності: керівник лише спрямовує учасників до прийняття можливих рішень, його ставлення до студентів доброзичливе, основний метод роботи - пояснення.

Етапи підготовки та проведення навчальної гри

Підготовчий етап. Розробляється сценарій, план гри, даються консультації, інструкції, пакети матеріалів учням-учасникам, готується матеріальне забезпечення.

Етап проведення гри. Залежно від типу вводяться різні рольові позиції гравців: організатор, координатор, критик, тренер, ініціатор, проблематизатор, консерватор тощо. Практикується групова робота над завданнями, міжгрупові дискусії.

Етап аналізу, обговорення та оцінки результатів гри. Тут виступають експерти, учні обмінюються думками. Учитель підсумовує досягнуті результати, відмічає помилки.

Гравці мають максимальну свободу інтелектуальної діяльності, яка обмежується тільки умовами та правилами гри. Учні самі вибирають власну роль, створюють проблемну ситуацію, шукають шляхи її вирішення тощо. Учитель, який очолює гру, не має автори­тарної ролі, а є інструктором (ознайомлює з правилами, консультує), суддею-рефері (дає поради про розподіл ролей), тренером (підказує учням для прискорення проведення гри), ведучим (організовує обговорення результатів гри).

Ефективність гри значною мірою залежить від низки факторів, серед яких найголовнішими є такі:

Схема. Класифікація педагогічних ігор

 

 

 

 

 

 

       Ігрові методи багатопланові, і кожен з них у той чи ін­ший спосіб сприяє виробленню певної навички. З огляду на це виокремлюють ігри-вправи, ігрові дискусії, ігрові ситуації, рольові і ділові навчальні ігри.

       Ігри-вправи. До них відносять кросворди, ребуси, вік­торини тощо. Застосування цього методу сприяє активі­зації певних психічних процесів, закріпленню знань, пе­ревірці їх якості, набуттю навичок, їх проводять на за­няттях; ігри-вправи можуть бути елементами домашніх завдань, позакласних занять. Використовують їх також у вільний від навчання час.

       Ігрова дискусія. Вона передбачає колективне обгово­рення спірного питання, обмін думками, ідеями між кіль­кома учасниками. Основним призначенням цього методу є виявлення відмінностей у тлумаченні проблеми і встанов­лення істини в процесі товариської суперечки. Цей метод навчання дає змогу, проаналізувавши суть явища чи проце­су, з існуючих варіантів рішень вибрати оптимальний. До­сягнення поставленої мети зумовлює розвиток пізнання.

напругу, втому.

(за Г.Селевко)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

       Ігрова ситуація. Основою цього методу є проблемна ситуація. Він активізує пізнавальний інтерес у студентів, спрямовує їх розумову діяльність. Зорієнтована ігрова си­туація на встановлення зв'язку теорії і практики з теми, що вивчалася або вивчається: вміння аналізувати, робити висновки, приймати рішення у нестандартних ситуаціях. Цей метод спонукає студентів до діяльності на основі пев­ної ситуації, яка ґрунтується на необхідній сукупності знань, умінь і навичок, якими повинні оволодіти студенти. Ігрова ситуація сприяє посиленню емоційно-психологіч­ного стану, збуджує внутрішні стимули до навчальної ро­боти, знімає

       Рольова гра. Вона дає змогу відтворити будь-яку ситу­ацію в «ролях». Рольова гра спонукає студентів до психо­логічної переорієнтації. Вони усвідомлюють, що вже не просто студенти, які відтворюють перед аудиторією зміст вивченого матеріалу, а особи, які мають певні права та обов'язки і несуть відповідальність за прийняте рішення. Такий метод інтенсифікує розумову працю, сприяє швид­кому і глибокому засвоєнню навчального матеріалу. У про­цесі рольової гри розкривається інтелект студента; під впливом зміни типу міжособистісних стосунків він долає психологічний бар'єр спілкування.

Відносини «викладач — студент» замінюються стосунками «гравець — гравець», за яких учасники надають один одному допомогу, підтрим­ку, створюючи атмосферу, яка сприяє засвоєнню нового ма­теріалу, оволодінню студентами певним видом діяльності. Заняття з використанням рольових ігор відбуваються жваво, емоційно, за високої активності студентів та спри­ятливої психологічної атмосфери.

       Ділова навчальна гра. Це навчально-практичне занят­тя, яке передбачає моделювання діяльності фахівців і ке­рівників виробництва щодо розв'язання складної пробле­ми, прийняття певного рішення, пов'язаного з управлін­ням виробничим процесом. Ділова навчальна гра поєднує в собі ознаки навчальної і майбутньої професійної діяльнос­ті і є діяльністю колективною. Вона дає змогу студентові збагнути і подолати суперечності між абстрактним харак­тером предмета навчально-пізнавальної діяльності (знан­ня, знакові системи) і реальним предметом майбутньої професійної діяльності, індивідуальним способом навчан­ня студента і колективним характером професійної діяль­ності, опорою в навчанні переважно на інтелект студента і залученням у процес особистості спеціаліста.         Підготовка і проведення ділової гри здійснюється в кілька етапів  
(Е. Хруцький):

       1. Вибір теми, яка містить завдання або ситуацію, що потребує вироблення і прийняття конкретних рішень.

       2. Визначення мети гри, складу і функцій її учасників.

       3. Розроблення моделі гри, яка має якнайповніше відоб­ражати виробничий процес чи практичну ситуацію. При цьому слід пам'ятати, що гра — це спрощена реальна дій­сність, яка передбачає імітацію впливу на виробничий про­цес зовнішнього середовища і зв'язки з ним.

       4. Розроблення критеріїв оцінювання роботи студентів. Головним мотивом навчально-педагогічних ігор та основ­ним критерієм оцінювання мають бути успішне застосу­вання студентами теоретичних знань на практиці, а також ефективна взаємодія з іншими учасниками гри.

       5. Ознайомлення студентів з метою гри та виробничою ситуацією, розподіл ролей і доведення до їх відома крите­ріїв оцінювання. Це слід зробити за тиждень до гри. Водно­час студенти повинні мати список рекомендованої літера­тури. Під час розподілу ролей і «посад» між учасниками необхідно враховувати рівень їхніх знань, здібності та ін­дивідуальні особливості. Важливо, щоб ролі не були по­стійними в усіх іграх.

       6. Перебіг гри та аналіз її результатів.

       В іграх кожен етап нормується в часі. Кінцевий ре­зультат гри залежить від якості прийнятих рішень і до­тримання часового режиму гри. Доведено, що учасники, які працюють без контролю часу, витрачають на виконан­ня певного обсягу робіт у грі на ЗО—40% часу більше, ніж учасники, які працюють з обмеженням часу.

       Для забезпечення необхідної якості проведення гри ор­ганізатор має керуватися певними документами:

       1. Проспект ділової гри, в якому визначено доцільність її проведення з урахуванням мети, завдань і умов гри; ви­значення вихідних даних, об'єктів гри; огляд можливих методів вивчення проблем тощо.

       2. Сценарій ділової гри, який передбачає набір ігрових ролей та їх опис, розподіл обов'язків, правила гри. Прави­ла гри містять обмеження, що стосуються технології, рег­ламенту ігрових елементів чи їх процедур, ролей і функцій «викладача — ведучого», системи оцінювання; правил має бути не більше 5—10. Вони повинні забезпечувати відтворення реального і ділового контекстів гри, а також бути пов'язаними із системою стимулювання.

       3. Опис ігрової обстановки. Він враховує способи і фор­ми (усна, письмова, з використанням ігрових предметів) інформаційних зв'язків між учасниками.

       4. Інструкція для учасників. Цей документ містить ігрові завдання і способи їх розв'язання для кожної кон­кретної ролі, а також особливості взаємозв'язків і взаємовідповідальності учасників.

       5. Керівництво та коригування діяльності учасників гри. У ньому передбачено всі основні заходи щодо якісної підготовки умов проведення гри, її учасників, необхідної документації.

У практиці використання дидактичних ігор комбінується із традиційними формами організації навчання. Зазвичай складний для розуміння матеріал викладається звичайними методами (розповідь, лекція, проблемний виклад тощо), а менш складний, який учні можуть опанувати самостійно, але для цього їм потрібний додатковий стимул, вивчається у формі гри. Як правило, закріплення, узагальнення та перевірка засвоєння матеріалу часто проводиться за ігровими технологіями.

Висновки

 

  Завдяки ігровій діяльності краще розвиваються інди­відуальні здібності студентів, оскільки вони не відчувають психологічного тиску відповідальності, який властивий звичайній навчальній діяльності. У процесі гри відбува­ється навчання дії за допомогою самої дії. Засвоєння знань здійснюється в контексті певної діяльності, що створює си­туацію необхідності знання. Гра дає змогу позбутися шаб­лонів і стереотипів, здатна змінити ставлення студентів до будь-якого явища, факту, проблеми. Вона стимулює інте­лектуальну діяльність студентів, вчить прогнозувати, до­сліджувати та перевіряти правильність прийнятих рішень і гіпотез, виховує культуру спілкування, формує вміння працювати в колективі та з колективом. Все це визначає функції навчальної гри як засобу психологічного, соціаль­но-психологічного та педагогічного впливу на особистість. Педагогічне і психологічно продумане використання гри стимулює розумову діяльність. А це підвищує інтелектуаль­ну активність, пізнавальну самостійність та ініціативність студентів.

       Соціально-психологічний вплив гри виявляється в по­доланні студентом страху говоріння, у формуванні культу­ри спілкування, особливо культури ведення діалогу. Гра формує здатність приймати самостійні рішення, оцінюва­ти свої дії та дії інших, сприяє активізації знань.

       Ігровий підхід не є визначальним способом засвоєння навчального матеріалу, але він значно збагачує педагогіч­ну практику і розширює можливості студентів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел

1.Алексеева Н.М Игры на уроках.// Преподавание истории в школе.1991. №5. С.114-115.

2. Букатов В. М. Педагогические таинства дидактических игр. М., 1997.

3. Газман О.С. Роль игры в оформлении личности школьника. // Советская педагогика. №9, 1982.

4. Ігрові технології навчання | Головнаlvschool2.org.ua/teacher/pedag-teh/igrovi

5. Ігрові технології навчання - Педагогіка вищої школи - Навчальні ...

pidruchniki.com/70163/pedagogika/igrovi_tehnologiyi_navchannya

6. Ігрові технології  в контексті сучасної шкільної освіти. Методичний

посібник/ О. А. Острадчук –  Вінниця: ММК, 2012. с.

7. Ігрові технології на уроках – Освіта.UA В. Кукшин osvita.ua  › Середня освіта › Сучасна освіта › Методика і технологія

8. Ігри та ігрові технології на уроках трудового навчання / Л. О. Савченко, Н. В. Волкова, Ю. С. Кулінка - Кривий Ріг, 2010.

9.Короткова М.В. Методика проведения игр и дискуссий на уроках технологии, М., 2001.

10.Кучерук И.В. Учебные игры как средство активизации познавательной деятельности. М., 1991.

11.Кульничев С. В., Лакоценина Т. П. Совсем необычный урок. Вторая часть. В., 2001.

12.Петрова Н.П.«Игра-соревнование «Дело мастера боится» «Школа и производство», №7, 1990.                       

13. Сафрис О.И., Тамарчак Д.Я. Деловые игры при  изучении «Технологии» // Школа и производство, №1, 1999.

14.Слюсаренко Н. В.  Ігрова діяльність як засіб активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів // Трудове навчання в школі, №6, 2011.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Питання для обговорення

1. Що таке ігрова технологія навчання?
2. Дайте свою оцінку означеній технології. Висловіть своє ставлення щодо її застосування у практиці роботи шкіл.
3. Що означає специфіку ігрової технології?
4. Яка роль вчителя в реалізації, в практичній діяльності ігрових технологій?
5. Охарактеризуйте підходи до класифікації педагогічних ігор.
6. Яким видом ігор (навчальним) надають перевагу вчителі у школі, де ви проходите педагогічну практику?
7. Місце і роль ігрової технології в навчальному процесі.
8. Порівняйте ігрові технології з відомими вам технологіями навчання. В чому їх переваги і недоліки?
9. Як поєднується у практиці поняття „гра" і навчання"?