Доповідь "Способи формування почуття обов’язку і відповідальності у школярів"

Способи формування почуття обов’язку і відповідальності у школярів

   Обов'язок — усвідомлення особистістю громадських і моральних вимог.

Почуття обов'язку тісно взаємопов'язане з відповідаль­ністю.

      Відповідальність — якість особистості, що характеризується праг­ненням і вмінням оцінювати свою поведінку з точки зору користі або шкоди для суспільства, порівнювати свої вчинки з суспільними нормами, законами.

      Важливу роль у вихованні почуттів обов'язку і відпові­дальності відіграє робота вчителів щодо засвоєння учнями правил поведінки в школі. Необхідно привчати їх до вико­нання цих правил, формувати в них потребу в постійному їх дотриманні, нагадувати їх зміст, вимоги. Недоречно ді­лити правила поведінки на основні й другорядні, коли за порушення одних учень несе відповідальність, а недотри­мання інших залишається непоміченим. Відповідну робо­ту слід проводити також з батьками учнів. Адже правила охоплюють основні обов'язки школярів, сумлінне вико­нання яких свідчить про їх загальну вихованість. Щоб до­помогти школі у виробленні в учнів якостей, передбаче­них цими правилами, батьки мають знати їх, володіти еле­ментарними педагогічними прийомами для формування цих якостей.

   Надзвичайно важливим у професійній майстерності вчителя є вміння під час навчальної діяльності учнів розвивати в них почуття обов’язку і відповідальності в навчанні. Це призведе до того, що діти намагатимуться перемогти всі ймовірні труднощі, відчуватимуть радість від цих перемог, навіть з тих предметів, до яких не мають безпосереднього інтересу.
   Навчання – це не стихійне повсякденне пізнання, тут необхідні спеціальні уміння та навички. До моменту закінчення початкової школи учням необхідно мати основний запас якостей: посидючість, терпіння, уважність, спостережливість, відповідальність.

   Вони повинні вміти читати, аналізувати текст, володіти письмом, навичками рахунку. І якщо з якихось причин учителі та батьки не навчили дітей, не виробили в них відповідні навички – тоді їм важко вдається досягти успіху у середній та старшій школі. Вони не можуть проявити свої сильні сторони й викликають враження учнів малоздатних.

   Проте є учні, які в молодшій школі навчалися легко і досягли успіху без особливої напруги. Коли ускладнюється шкільна програма, вимоги та навантаження збільшуються, а уміння та бажання працювати немає, учні перестають отримувати звичні заохочення. Навчальні  неуспіхи, необхідність знов завойовувати авторитет призводять до зникнення мотивації до навчання, і дитина перестає вчитися.

   „Треба” – не завжди  вагомий  для дитини аргумент.  Ніщо не зможе краще переконати дитину в необхідності виконання тих чи інших вимог і обов'язків, як сформованість її мотивації до відповідального стилю поведінки.

   Відповідальне ставлення дитини до своїх обов'язків може спонукатися такими мотивами, як страх, жадібність, корисливіть, розважливість, гордість, честолюбство, марнославство, заздрість. Але оскільки такі мотиви не є моральними, то й не дають підстави говорити про засвоєння дитиною етичної норми „бути відповідальним” .
      Позитивними ж мотивами відповідального ставлення до дорученої справи можуть слугувати:

 1. Турбота про благо ближнього (розуміння дитиною потрібності своїх зусиль для інших), спонукання співчутливості і совісті.
  2. Розуміння доцільності зусиль, цілеспрямованість.
  3. Отримання  задоволення від вчасного і старанного виконання дорученого.   

      Як зазначає О.Ф.Плахотний, відповідальність не виникає сама по собі, а зароджується, розвивається і виховується, закріплюється тими суспільними умовами, у яких живе особистість. Це – важкий і тривалий процес, який іде паралельно із формуванням почуття обов’язку і людської гідності.   

     На формування молодшого школяра  як відповідальної  особистості впливає не тільки  його включення в діяльність та отримання позитивних результатів (завершеність справи, добросовісне її виконання, отримання задоволення від роботи як самим виконавцем, так і оточуючими людьми), але й характер взаємин молодшого школяра з людьми.

     Тому важливо навчити дитину вміння суб’єкт-суб’єктної взаємодії:  вести діалог, керувати своєю поведінкою, колективно обговорювати підсумки роботи, давати самооцінку своїм діям, застосовувати навички  міжособистісної взаємодії – безкорисливо ділитися тим, що маєш (іграшками, їжею, знаннями); проявляти  розуміння, настроюватися на переживання іншого, надавати йому посильну допомогу; приносити радість не тільки собі, але й людям, які поруч; брати важчу або більшу частину роботи на себе.

      Дорослим потрібно зважати на той факт, що відповідальність не виникає сама по собі, а зароджується, розвивається і виховується, закріплюється тими суспільними умовами, у яких живе молодший школяр.

      Недостовірний та суперечливий характер інформації, негативні приклади дійсності сприяють формуванню в молодших школярів помилкових уявлень  про етичні норми, припустиме і неприпустиме в їхній поведінці.

      Тому для вироблення навичок  відповідальної поведінки в дітей молодшого шкільного віку потрібно:

         - формувати правильні етичні знання, вміння і навички етичної поведінки;

         - розвивати мотиваційну сферу;

         - сприяти набуттю позитивного досвіду комунікативної взаємодії;

    - формувати механізми саморегуляції поведінки.   

       Але пам’ятаймо:  діти вчаться на прикладах дорослих. Скільки не вчи дітей бути відповідальними, вони все-таки поводять себе так,  як  батько з матір’ю. Тільки відповідальні батьки можуть виховати відповідальних дітей. Тому так важливо, щоб дитина щоденно бачила  зразки відповідальної поведінки своїх батьків.     

       Якщо хочемо, щоб дитина була самостійною та відповідальною, маємо усвідомити, що там, де вибір – там і помилки. „Не помиляється той, хто нічого не робить”, - наголошує народна мудрість. Потрібно дати дитині право не тільки на вибір, але й на помилку. Адже не розбивши чашку чи тарілку – не навчишся їх мити, не порізавши палець – не навчишся користуватися ножем.

       Коли дитина помиляється, не варто робити їй зауваження, а тим більше, перетворювати помилку на трагедію;  не слід і виконувати за дитину те, з чим вона може впоратися самостійно, оскільки такими  методами відповідальність не виховаєш.

   Якщо в дитини щось не виходить, особливу увагу слід звернути на те, як це краще зробити  наступного разу. Дитина має усвідомити, що відмова від задуманого чи перекладання своєї провини на інших не вирішують проблеми.

Методи формування почуття обов'язку і відповідальності у навчанні

До них належать: переконання, позитивний приклад, практичне привчання до виконання вимог, створення сприятливих умов для спілкування, заохочення і пошуку, оперативний контроль за виконанням вимог, осуд, подяка, нагорода та ін. Методи і прийоми стимулювання обов'язку і відповідальності взаємодіють з методами виховання, що пов'язує процеси навчання і виховання.

Урок метелика

(Притча)

     Одного разу в коконі з’явилася маленька щілина. Людина, що випадково побачила це, годинами стояла і спостерігала, як через цю маленьку щілину намагається вийти метелик.  

     Минуло багато часу, метелик ніби залишив свої зусилля, а щілина залишалась такою ж маленькою. Здавалося, метелик зробив усе, що міг, і ні на що інше в нього не було більше сил.
   Тоді людина вирішила допомогти метелику. Вона взяла ніж і розрізала кокон. Метелик зараз же вийшов. Але його тільце було слабким і немічним, крильця були прозорими і ледве рухалися.

   Людина продовжувала спостерігати, думаючи, що ось-ось крильця метелика розправляться і зміцніють і він полетить. Нічого не трапилось!

    Залишок життя метелик тягнув по землі своє слабе тільце, свої нерозправлені крильця. Він так і не зміг літати. 

    А все тому, що людина, бажаючи допомогти, не розуміла того, що зусилля, щоб вийти через вузьку щілину кокона, необхідні метелику, щоб рідина з тіла перейшла в крильця і щоб метелик міг літати. Життя змушувало метелика з трудом покидати цю оболонку, щоб він міг рости й розвиватися.
       Іноді саме зусилля необхідне нам в житті. Якби  нам дозволено було жити, не зустрічаючись з труднощами, ми були б обділені. Ми не змогли б бути такими сильними, як зараз. Ми б ніколи не змогли б літати. 

   Я просив сили. А життя дало мені труднощі, щоб зробити мене сильним.
   Я просив мудрості. А життя дало мені проблеми для вирішення.

   Я просив багатства. А життя дало мені  розум і мускули, щоб я міг працювати.
   Я просив можливість літати. А життя дало мені  перешкоди, щоб я їх переборював.
   Я просив любові.  А життя дало мені  людей, яким я міг допомагати у їхніх проблемах.

   Я просив благ. А життя дало мені  можливості.

   Я нічого не отримав з того, про що просив. Але я отримав усе, що мені було потрібно.