Дослідницька робота "Храми, яких Господь торкнувся рукою"

Про матеріал

Матеріал для науково-дослідницьких робіт, про збереження духовних надбань рідного краю

Перегляд файлу

Кіцманська районна державна адміністрація

Відділ освіти, молоді та спорту

Районний методичний кабінет

Брусницький ЗЗСО І- ІІІ ст.

Всеукраїнський конкурс учнівської творчості

«Об’єднаймося ж, брати мої!»

Номінація «Література»

«Духовні святині рідного краю»

«Храми, яких Господь торкнувся рукою»

(Образки з духовного життя)

Виконавець: Калинчук Богдан Сергійович

учень 8 класу

Брусницького ЗЗСО І- ІІІ ст.

Керівник: Калинчук Ольга Миколаївна

учитель української мови та літератури

Брусницького ЗЗСО І- ІІІ ст.

2018 р.

Заявка на участь

У Всеукраїнському конкурсі учнівської творчості під гаслом

«Об’єднаймося ж, брати мої!»

Тема конкурсу – «Духовні святині рідного краю»

Номінація «Література»

Відомості про конкурсанта:

Прізвище Калинчук

Ім’я Богдан

По батькові Сергійович

Число, місяць, рік народження 19.04.2005. Клас 8

Повна назва, адреса школи, тел.

Брусницький ЗЗСО І- ІІІ ст., Кіцманський район,

Чернівецька область, с. Брусниця, вул. Буковинська, 9-А

Домашня адреса Чернівецька обл., Кіцманський р-н, с. Брусниця

Чи брав участь у інших конкурсах, яких саме, коли

Всеукраїнський конкурс з українознавства «Патріот» (2016 р.),

Конкурс–акція «Птах року – 2017»

Додаткові відомості

Відомості про наставника

Прізвище Калинчук

Ім’я Ольга

По батькові Миколаївна

Місце роботи (повна назва), посада Брусницький ЗЗСО І- ІІІ ст., Кіцманський район, Чернівецька область, вчитель української мови та літератури, «спеціаліст ІІ категорії»

Контактний телефон – 0505005143

З якого року є наставником учня – 1- й рік

Нагороди, галузеві відзнаки – Грамоти районної державної адміністрації (2017)

Зміст

І. Вступ……………………………………………………………….............................6

ІІ. Основна частина

Розділ 1 …………………………………………………………………………..8

Розділ 2 …………………………………………………………………………. 13

Розділ 3 …………………………………………………………………………. 15

Розділ 4…………………………………………………………………………...18

Розділ 5…………………………………………………………………………...20

ІІІ. Висновки …………………………………………………………………… 18

ІV. Список використаної літератури …………………………………………..23

V. Додатки………………………………………………………………………..24

Вступ

Україна – держава, багата своєю історією та культурою. У багатьох регіонах є свої визначні пам'ятки: стародавні фортеці, панські палаци й золоті храми - перлини української землі.

Спливають роки. Кожен з них окремим пластом лягає в підмурівок суспільного розвитку і державного будівництва. І в цьому фундаменті вирізняється цементуюча роль духовного виховання. Адже тут, на землі, серед високих снігів і черешневого цвіту, серед запашних гірських арнік і щебету солов’їв, серед моря печалей і океану радостей, серед словесного намулу і шелестіння трав горить маленькою свічечкою оголена душа –відкриття світла небесам, Богові і людям.

І шукає кожна душа свого храму, потребує свого вибору, щоб так вдосконалити свій дух, аби мав він силу протистояти брудові цього світу. І не мусить він бути великим і багатолюдним, а особливо маленьким острівцем віри, духовності і Божої любові, де можна щиро помолитися й поговорити з Богом без свідків і сторонніх…

Ці дрібні будівлі нагадують кожному про Божий світ, про безсмертну людську душу і є виявом особливої ментальності нашої нації, потреби у щоденному спілкуванні з Богом.

Історія виникнення церков сягає у глиб віків. Ще перші християни, тікаючи від гонінь і переслідувань, збиралися на молитву у таємних місцях – в лісах, печерах, катакомбах. Згодом на могилах мучеників за христову віру почали ставити невеличкі будівлі, куди можна було зайти помолитись і відпочити душевно і фізично.

Згодом на подяку Богові, Богородиці, Святим християни почали будувати невеличкі храми у віддалених місцях за дар зцілення чи вислуханої молитви.

Стоять біля центральних доріг і при забутих стежинах, у центрі і на периферії, стоять і ніби привітно запрошують зайти, відірватися від щоденної

-6-

суєти, забутися, заспокоїтися, очистити засмічену душу, запалити крихітну

свічечку і просто подякувати Всевишньому за Його ласки. У кожної людини в житті може наступити момент, коли хочеться втекти далеко-далеко. Від людей, від проблем, від надокучливого шуму. Усамітнитися і подумати про речі, далекі від побуту, насолодитися спокоєм, в тиші помолитися, розповісти про свої біди і попросити про допомогу.
У всьому світі є місця з такою позитивною енергетикою, ніби Сам Господь доторкнувся до них своєю рукою. Туди хочеться повертатися знову і знову. Не треба далеко їхати, адже наша земля обдарована величезною кількістю святинь — приголомшливої краси храми, церкви та монастирі з чудотворними іконами, цілющі святі джерела. І року не вистачить, щоб об'їхати їх усі.

Не винятком стала й моя рідна Брусниця зі своєю самобутньою історією. До Брусницької сільської ради входять такі села як: Брусниця, Зеленів, Діброва, Кальнівці, Чортория, які мають свої духовні цінності та історичні здобутки. Вони надихають людей на добрі справи, вчинки, любов до ближнього, відчуття прекрасного…

-7-

Розділ 1

«Образ Успіння Пресвятої Богородиці та Великомученика Юрія Переможця»

Переважна більшість жителів села Брусниця християни, сповідують православну віру. Два-три проценти від усього населення атеїсти, католики, протестанти, суботники, свідки Єгови. Кількість жителів в цьому селі приблизно до 3тис. осіб.

На початку заснування села Брусниці в 1560 році недалеко від панського маєтку віруючі з допомогою пана побудували капличку, куди приходили молитися, і на тій же місцевості хоронили померлих – це був перший цвинтар коло каплички. Пізніше капличка була знесена, і селяни побудували маленьку церкву, а цвинтар перенесли на північну окраїну села, де ще була незаселена земля.

В 1871 році виникло питання побудови нової церкви, сучасної на той час. Гроші на будівництво церкви вносили селяни села і віруючі навколишніх сіл. Панський маєток на той час перейшов у спадщину від пана Барбівського до панів Мокрянських.

Під час підготовки до будівництва цуркви пані Мокрянська була дуже хвора, далася до Бога і пожертвувала на побудову майбутньої церкви свої збереження і увесь лісоматеріал, зробивши заповідь через органи Австрії, щоб її поминали на день Успенія Пресвятої Богородиці, так як її звали Марія. Також заказала в заповіді освятити церкву 28 серпня, тобто на день Успіння Пресвятої Богородиці.

Але тяжка хвороба укортила життя благородної пані на 46 – му році життя, а церква будувалась вже після її смерті. Побудована була церква в 1887 році. Про заповідь Марії Мокринської забули. Освятили церкву 19 грудня, і храм в нашому селі справляли на Миколая Зимнього, тобто 19 грудня.

Пізніше отець Нестор Горецький поїхав на синод австрійської церкви до столиці Австрії Відня, так як він був послом від Чернівецької митрополії у

-8-

вищий синод Австрійської церкви. Там у відповіді і знайшов пані Марії Мокрянської історію побудови нашої церкви, яка стоїть і по сьогоднішній день.

Так і було на основі заповіді перео свячено нашу церкву на Богородицю, тобто 28 серпня, грамоти повторного освячення в церкві не збереглося. Дозвіл на виконання заповіді і переосвячення церкви було дано Горецькому Чернівецькою митрополією.

Старожили розповідають, що то було велике свято в нашому селі, яке ми святкуємо і по сьогоднішній день: 28 серпня – день Успінія Пресвятої Богородиці – наш храм. На сьогоднішній день вона повністю переоформлена.

Церква – то храм, на алтар якого людина споконвіків часто приносила свої біди і болі й одержувала спокій та мир для своєї душі. На превеликий жаль, церкви в Україні за часів незалежності стали «полем бою» між прихильниками Української церкви Київського патріархату і прихильниками Московського патріарху.

До 2003 року ніхто не думав, не гадав про будівництво приміщення нової церкви, адже в селі церква є. Добре збереглася, весь час була діючою, до якої б держави не належала територія Буковини.

В другій половині 2003 року частина населення Брусниці вирішила будувати нову церкву.

Яка ж причина привела до такого рішення?

Через багато років гноблення українського народу різними державами в 1991 році україна стала самостійною незалежною державою. В кожній самостійній державі є своя, незалежна від іншої держава, церква. Постало питання про відродження Української Православної Церкви. Адже відомо, що християнство до східних слов’ян прийшло ще в часи княжої доби на Русі.

Офіційно вважається, що з княжої родини першою християнкою на Русі стала княгиня Ольга. Її онук Володимир Святославович сам прийняв християнську віру й охрестив увесь народ.

-9-

Отже, з утворенням самостійної держави України поставило питання про відродження Української Православної Церкви. Почали задумуватись, що прийдется будувати у селі другу церкву. Це зініціював отець Іван Лукий, який був призначений владикою Данилом, священослужитилем у Брусниці. А поки що молились біля каплиці. Людей біля каплиці ставало все більше.

Парафіяни обдумували, на якому місці будувати нову церкву. Боднарюк Юрій Миколайович запропонував будувати її на підвищенні, західніше сільського музею. Головний архітектор району А. Котелко одобрив територію біля музею для будівництва церкви. А поки що шукали приміщення, де би відбувалося богослужіння. Будинок був занедбаний, але громада негаючи часу взялася до роботи і за короткий термін, 27 липня 2003 року приміщення тимчасової церкви було готове до освячення..

Пізніше громада Української православної церкви Київського патріархату почала збирати кошти, щоб купити церковні дзвони. Їх замовили у м. Новоград – Волинську. 9 серпня 2003 року вранці були освячені два дзвони вагою 8 кг. і 26 кг. Богослужіння відбувалося вже при дзвонах. Також парафіяни готувалися до того, щоб швидше освятити місце, де буде побудовано нову церкву.

28 серпня 2003 року, свято Успіння Пресвятої Богородиці. Прекрасний сонячний ранок. О 8 годині почали збиратися біля тимчасової церкви діти, молодь, дорослі і не тільки з нашого села, але й з навколишніх сіл: Брусенки, Нижніх Станівців, Чорториї, Кальнівців, м.Вашківці. Цього ж дня владикою Данилом було закладено перші камні у майбутній фундамент нової церкви, а також місце, де буде каплиця, яку вирішив побудувати Флорескул В.М.

8 жовтня 2003 року в гарний сонячний ранок люди схилились до місця, де буде побудована церква, яка носитиме ім’я великомученика Юрія Переможця, свято якого відзначають весною 6 травня. Ніхто й не сподівався, що за один день вдасться справитися із такою об’ємною роботою. Та біля

17-ї години робота була завершена-фундамент в землі було закладено.

-10-

Про це сповістили дзвонами. Настав час, якого чекали односельці 31 січня 2004 року відбулася божественна літургія та освячення каплиці і дзвонів. На освячення прибув владика Чернівецький і Буковинський Данило.

Різдвяні свята, Хрещення Господнє церковна громада відсвяткувала урочисто. Під час різдвяних свят члени церковної громади колядували біля кожної хати в нашому селі, щоб знайти кошти на будівництво храму.У 2004 р. було заколядовано 8038 грн. 186 доларів,а у 2005 р. вже 12300 грн., 215 доларів. Групи колядників їхали у сусідні села і там теж колядували біля кожної хати. 17 вересеня 2006 року відбулося перше вінчання у новій церкві. Шлюб брали Олексюк Людмила Василівна та Маценко Андрій Васильович.

З 5 по 12 грудня встановлено іконостас у свято Миколи Чудотворця, зранку до церкви спішили багато людей, щоб бути присутніми на першому богослужінні з іконостасом у церкві.

Про будівництво нашого храму писали у газетах, а саме газета «Молодий Буковинець» від 19-20 січня 2007 року кореспондент Петро Кирстюк написав статтю «Замість сварок за церкву люди самі її збудували».

Освятили храм 25 листопада 2007 року. Цього дня до храму сходилися прихожани різних сіл не тільки Кіцманського району, але й з Винницького.

О 10 годині 30 хвилин приїхав владика Данило- митрополит Буковинський і Кіцманський. Його зустрічали церковними дзвонами. Владика виступав зі словами подяки нашим парафіянам за те, що вони вірні православній церкві, своїй державі Україні, побудували за такий короткий час прекрасний храм і сьогодні він уже буде освячений. Владикою Данилом і священиками була відправлена літургія. Після літургії Данило привітав усіх із освяченням новозбудованого храму. На початку жовтня 2008 року в Чернівцях святкували 600- річчя першої писемної згадки про Чернівці. На святкування 600- річниці було запрошено святішого Патріарха Київського і всієї Руси –України Філарета. В кінці вересня о. Іван сказав нашим прихожанам про можливість відвідин патріархом Філаретом і нашого храму.

-11-

Ця звістка з радістю була сприйнята нашою церковною громадою.

До храму заздалегідь почали з’їжджатися священики, громадяни сусідніх сіл, районів. А як же інакше? Адже не тільки в село, а й у районний центр ніколи не навідувався ще Святійший Патріарх відколи пам’ятають найстарші жителі села. А тут така честь для села! І ось уже підготовлені до зустрічі високоповажних гостей.

Після богослужіння Філарет виступив із проповіддю, в якій вказав, що не треба боятися нічого, лише гріха. Господь веде нас – нерозумних до життя вічного.Віруйте, але віра не повинна бути блюзнірською. Жива віра побудувала цей храм.

Із словом – відповіддю виступив настоятель храму вмч. Юрія Переможця іорей Іван, який сказав, що ми принесемо найщиріші слова подяки Святішому Патріархові за ту честь, яку він надав своєю присутністю нашому селу і, зокрема нашій церковній громаді. Побажав многая літ Святійшому.

Після цієї події ще довго обмінювалися думками в селі прихожани Храму про цю незабутню зустріч із Святішим Патріархом Київським і всієї Руси – України Філаретом.

З цього часу в нашому мальовничому куточку селі Брусниця красуються дві церкви. У східній частині села знаходиться дерев’яна церква Успіння Пресвятої Богородиці ХІХ ст., а у західній частині – Свято – Юр’ївська церква ХХІ ст. [ № 1, 5 ]

-12-

Розділ 2

«Образ Архистратига Божого Михаїла»

До 28 червня 1940 року майже всю духовну і виховну роботу в Зеленеві проводила церква святих Михаїла і Гавриїла, що стоїть на невисокому пагорбі посеред села. Це дозволяє бачити і оглядати її з усіх кутків. Її видно із багатьох сусідніх сіл. Простора, з високо піднятими куполами, побудована за всіма канонами церковної архітектури, оточена могутніми віковими липами, вона є головною окрасою села, а її багате оздоблення свідчить про те, що у минулому мешканці Зеленева жили в матеріальних достатках.

Храм збудували у 1901-1902 роках на місці старенької церкви, яка була споруджена в 1780 році і проіснувала понад 100 літ. Спорудження нової церкви здійснювалось на кошти громадян. Тоді в Зеленівську парафію, крім Зеленева, входили ще Остра та Самсонівка. В Зеленеві проживало 1273 жителі, в Острі-275, а у Самсонівці ще менше.

Для будівництва церкви значну частину коштів вніс самсонівський поміщик Леон Самсон-2500 крон. Він на той час був власником 110 га землі, 30 корів, 20 коней, 30 свиней. Мав багато дубового лісу і забезпечив будівництво майже всім лісоматеріалом. У 1912 році поміщик помер. Вдячні за щедрі пожертвування миряни поховали його біля щойно збудованої церкви.

Зеленівський поміщик Леон Василько, який мав удвічі більші володіння, ніж Самсон, пожертвував 1500 крон. Храм освятили 21 листопада 1902 року, в день Святого Михаїла та Гавриїла, і назвали його іменами цих святих. З допомогою цервки тогочасних австрійський уряд керував сільською общиною, звертався до селян з усіх господарських і політичних питань. Церкві наглядала і утримувала сільську народну школу. Більшість господарських питань сільської общини вирішувалися церковною радою.

Протягом багатьох століть церква здійснювала записи актів громадського

стану. Не дивлячись на перепад подій, пов’язаний з двома війнами, вона

-13-

зберігла ці документи. В ній і сьогодні можна знайти унікальні тогочасні документи зі статичними даними та іншими матеріалами.

У другій половині ХІХ століття парохом церкви довгий час був отець Георгій Никифорович. Патроном-поміщик Георгій Флондор.

Церква за отця Георгія мала значні доходи, утримувала народну школу, допомагала общині.

Після 1918 року, коли в селі правила румунська адміністрація, роль церкви не знизилась. Вона, як і раніше, брала участь у вирішенні всіх сільських проблем. При ній діяла рада, з якою священик мав погоджувати всі свої рішення і дії.

Панотець на селі вважався першою особою, його воля була законом для примаря, шефа жандармів, та інших державних службовців. Без згоди священика не могли бути організовані в селі навіть танці для молоді. Майже весь період румунської окупації сільськими священиками були Квасницький, а потім Тодор Мардарій.

Держава не втручалася в дії церкви. Ніяких податків з неї не брала. В 1924 році, наприклад, доходи церкви склали 11124 леї. Кошти витрачались лише на утримання та страхування храму. В касі завжди були вільні гроші, які надавалися віруючим у вигляді позичок строком на 1 рік. У 1928 році цим «банком» скористався 21 господар на суму 21,3 тисячі лей. Під час більшовицького атеїзму Зеленівську церкву не руйнували і не закривали. В ній зберігся іконостас та інші цінності.

Церковна статистика дала можливість зафіксувати й кількість мешканців села. В 1858 році тут проживало 279 осіб, в 1910 році 1481 особи. З початком Першої світової війни приріст зупинився, потім почав різко падати і на кінець ХХ століття у селі налічувалось 870 осіб. Жінок завжди було на 5-6 відсотків більше, ніж чоловіків, хача хлопчиків народжувалось значно більше, ніж дівчаток. Але вони були менш витривалими і чимало з них помирало у дитячому і підлітковому віці...[№ 3, 4]

-14-

Розділ 3

«Образ Різдва Пресвятої Богородиці»

Далеко від гамірного міста, серед квітучих весняних садів, розкинулося мальовниче невеличке село Діброва з добродушними і працьовитими жителями.Через різні епохи історії пройшло це село, про що свідчать ті чи інші пам'ятки, штрихи минувшини. Тільки віра в Бога дала силу жителям Діброви долати все в житті, приймаючи з подякою від Творця і радість, і труднощі, і смуток, і різні випробування. А духовною силою вони сповнялися в християнському храмі (церкві).

Церква в селі Діброва побудована в 1927 році, на кошти невеликої громади. Землю для будівництва подарував Козмуляк Костянтин, який повернувся із заробітків з Канади. Це дерев’яна будівля покрита бляхою. Богослужіння проводили старослов’янською та українською мовами.

У 1956 році було прийнято рішення про закриття церкви. Владою були післані два грузовики для вивезення церковного майна. Жінки села працювали на полі, недалеко від села, коли повідомили, що забирають ікони і ламають іконостас. Кинувши працювати, гуртом побігли рятувати церкву. Люди всі плакали, просили, не давати виносити і ламати. Пообіцяли залишити церкву комуністи поїхали нічого не забравши. Але опівночі вони повернулися разом із загоном міліції. Перекрили кожну вулицю, не дозволяючи нікому підійти до церкви. Вигрузивши все майно з церкви вони вивезли його і по цей час невідомо куди. В церкві зробили архів.

Тільки в 1988 році храм відновив свою роботу. Жителі села Діброва на свої кошти зробили ремонт приміщення, купили нові образи, іконостас, жінки вишили рушники, щоб покрити образи. Правити богослужіння направлений в село Лукащук Тодор, який працював священиком будучи дуже хворим і майже сліпим.З 1991 року і по цей час веде богослужіння Флорескул Михайло Михайлович, староста церкви, Сопко Теофіл,секретар-Лакуста Роман, касир - Шморгун Василь, паламар-Ілащук Михайло.

-15-

В 1990 році побудували приміщення де проводять обіди в храмовий день на Різдво Пресвятої Богородиці -21 вересня.

У цей день люди з ближніх сіл з’їжджаються на богослужіння до храму, адже 21 вересня за церковним календарем відзначають Різдво Пресвятої Богородиці. Це двонадесяте свято, що відкриває річний цикл. Його відзначають ще з IV ст.

За переказом, Богородиця наслідувала високе походження, як з боку батька, так і з боку матері. Батько Діви Марії, Іоаким, походив з царського роду, від дому Давидового, до нащадків якого відносилося біблійне пророцтво про народження Месії. Її мати, Анна, походила з високого священицького роду і вела родовід від коліна Левиного, від дому Ааронового. Народження Богородиці було першим чудом у ланцюзі подій , пов’язаних з історією спасіння світу. Довгий час Іоаким та Анна були бездітними, а це вважалося у іудеїв великими нещастям, що послане Богом за гріхи.

Бездітних зневажали і навіть обмежували у багатьох громадських справах. Молячись Богові та благаючи його дати дитину, Іоаким хотів принести у храмі жертву, але первосвященик її не прийняв. Тоді він пішов у пустелю і дав обітницю постувати до тих пір, поки Господь не почує його молитви.

Дізнавшись про образу чоловіка первосвящеником, Анна плакала та молилась, але несподівано з’явився ангел і сказав, що у неї народиться донька, і назвати її необхідно Марія, через неї світові буде спасіння. Таке ж пророцтво ангела було дане й Іоакиму. І все передбачене Богом здійснилося
Люди вважають, що у вшануванні діви Марії – Богородиці наявні сліди вшанування стародавніми народами Богині землі. Церква теж пов’язує свято Різдва Богородиці з давніми землеробськими осінніми святами на завершення збирання врожаю. В день свята служителі культури з особливим натхненням розповідають віруючим, що Божа матір є помічницею і

-16-

заступницею людей, покровителькою сільських господарств.

У народному побуті свято має назву Друга Пречиста. В цей день до молодих, вже зігравши весілля, йде в гості рідня. Їм треба звітувати про своє подружнє життя. Потім молоді йдуть в гості: як правило, до батьків молодої разом з свекром і свекрухою для встановлення і підтримки дружніх відносин між невісткою та батьками чоловіка і між родинами сватів.

Саме з Другою Пречистою безпосередньо пов’язана давня обрядодія, яку виконували у дохристиянські часи у день вшанування божеств Роду – Рожаниць. Їм молилися жінки, які хотіли народити дитину. У християнські часи у церкві з цієї нагоди стали проводити спеціальне богослужіння, після якого жінки запрошували до своїх осель бідних людей на обід, щоб молилися Богородиці за їхніх дітей. Також вважалося, що молитва вагітної жінки саме цього дня за щасливу долю майбутньої дитини має особливо велику вилу. У цю пору колись збирали врожай цибулі. Існувало повір’я, якщо спечеш хоча б одну цибулину до того, як буде уся зібрана з городу, то вся цибуля почорніє.

Як і в ден весняного рівнодення, у день Другої Пречистої оновляли вогонь в хатах – старий гасили, а новий запалювали. Також це свято вважалося останнім днем заготівлі чарівного зілля. Адже зібрані між Першою і Другою Пречистими приворотні трави мали особливу властивість привертати хлопця до дівчини ( чоловіка до жінки ) і навпаки. Тим – то й були зумовлені останні походи по калину й барвінок. Проте, дітям забороняли ходити польовими та лісовими дорогами, «бо на них вужі сушаться». Для пасічників це був останній термін підготовки (утоплення) вуликів на зиму, а власники овець удруге завершували їх стрижку. Усе це

колись робили жителі села, а на даний час у цей день жителі ідуть до храму,

щоб помолитися, а потім просто святкують за святковим столом із своїми родичами. [ № 2, 6 ]

-17-

Розділ 4

«Образ Великомученика Димитрія»

Духовність в селі Кальнівці будували три рази.

У 1765 році вперше була збудована церква недалеко від села Станівці (де зараз капличка), пізніше її розібрали і матеріали продали у село Вивіз.

У 1899 році церкву будують в часи панування Австро-Угорської імперії. Керував будівництвом Авшус Левицький (депутат Віденської управи від Вашківського повіту). Він добився будівництва трьох церков ( у Кальнівцях, Зеленеві, Чорториї). Під час Громадянської війни, у 1914 р., церкву розбили австрійські війська через те, що пішла чутка, що у церкві переховуються воїни Червоної армії.

У 1928 р. церкву перебудували за рахунок людей села і допомоги графа Дела Скали, який давав матеріали на будівництво. Служителем церкви був Гливка із Сучави, потім румун Кутнару, а за ними Двояк.

З приходом радянської влади розпочалась епоха «войовничого атеїзму» яку проводив комуністичний режим, за якого заборонено було проводити релігійні обряди і свята, відвідувати церкву. Особливо це стосувалося комуністів, комсомольців, піонерів, працівників освіти і культури. Вчителі школи вимушені були чергувати в пасхальну ніч біля церкви, а 6 та 13 січня здійснювалось чергування по селі, щоб учні не колядували. Так у 1961 році після святкування Великодня церкву в нашому селі було закрито. Образи та інші атрибути вивезли, а Іконостас застелили чорним полотном і створили ритуальний дім.

Перший староста був Руснак Георгій, пізніше старостами церкви були Іванчук Михайло та Пунговський Михайло. Багато коштів, сил приклали односельчани, щоб знову відновити церкву. Ініціатором став сільський староста церкви Козмуляк Василь Михайлович, у 1989 році церква в селі Кальнівці була знову відкрита. Василь Михайлович зумів провести ремонт церкви, повернути забране майно із церкви. Богослужіння проводив отець

-18-

Федір ( Лукащук Тодир Макаррович) священник із села Брусниця.

У 1996 році старостою церкви стає Коханюк Ярослав, який пізніше передає церкву на Януша Григорія. Через два роки односельчани знову обирають старостою Козмуляка Василя Михайловича, який до кінця свого життя дбав про стан церкви, встиг зробити її капітальний ремонт. В 2001 році після його смерті старостою стає син Козмуляк Іван Васильович, який продовжує справу свого батька, дбає про храм божий і на сьогоднішній день.

Богослужіння в церкві з 2000 року проводить отець Михаїл (Флорескул Михайло) уродженець села Верхні Станівці.

Село Кальнівці має своє іменне престольне свято – храм. Воно збігається з освяченням збудованої першої церкви в селі на день Дмитрія, який припадає на 8 листопада. На храм з’їжджаються священики з сусідних приходів, вчиняють пишну відправу, на яку збираються односельчани та люди з навколишніх сіл. Після служби односельці запрошують присутніх на святковий обід. [ № 4, 3 ]

-19-

Розділ 5

«Образ Пресвятої Богородиці»

Яке ж буковинське село без дерев’яної церкви? У прекрасному селі Чортория, серед розмаїття зелені, око подорожуючого спиняється на стінах старого храму, і відчуття чогось незвичного, світлого охоплює душу. Неподалік нова невеличка церква Пресвятої Богородиці, яка радо зустрічає гостей. А в низині – озеро з лебедями манить поглянути на це диво вірності і любові зблизька (вже багато років птахи прилітають у ці місця, щоб продовжувати свій рід)

Стара, класична буковинська, «хатнього» типу з характерною боковою прибудовою до бабинця. Побудована у 1749-1750 роках і освячена на честь Різдва Пресвятої Богородиці. Стіни церкви обшиті відносно новим текстом, а дах традиційно вкритий бляхою. За легендою, церкву купив місцевий пан в Карпатах. Доставили її в Чорторию з гір за допомою плотів. Але як узгоджується «карпатське» походження церкви з її типовим для Буковини «хатнім» типом, залишається загадкою? А ще однією таємницею є те, що із вівтаря, можна потрапити в підземеля, яке служило сімейним склепом. Одні сміливці наважилися відтягнути важку плиту, але побачити вдалося тільки один цинковий гріб. Церква (або як кажуть «капличка») знаходиться на території психоневрологічного диспансеру.

У центрі села була ще одна дерев'яна церква, але в 1927 р. вона згоріла. Богослужіння відправлялись в нанський церкві (капличці), а токож жителі села молилися у сусідних Вашківцях, Зеленеві. За часів Радянської влади, в 70 роках, майно церкви руйнувалось, або перевозилося із одного місця в інше, окремим людям вдалося зберегти всі церковні атрибути без руйнації. Зокрема, на той час в Чорторийському психоневрологічному інтернаті директором був Петрюк, який зумів «довести можновладцям» що Іван Миколайчук збирається знімати фільм у церкві, тому вивозити із неї майно забороняється. Пізніше, коли капличка стала знову діюча , виявилось, що

-20-

вона замала для жителів села і згодом почали будувати нову церку. Ініціатором будівництва і проекту стали отець Слава, а також місцеві жителі: Николайчук Василь, Грицюк Георгій, Продан Євген, Николайчук Дмитро В., Мельничук Тимофій І., Мельничук Семен О., Шемчук Василь Т. Велику допомогу в будівництві надав Неполоковецький гравійно – піщаний кар’єр (директор Фукс Л.Ш.), місцевий цегельний завод (директор Костриба М.В.), Чорторийський ДОЗ (директор Друзб О.), голова колгоспу «Дружба» Анатійчук І., решту фінансування здійснювали всі жителі села. Кожна сім’я внесла відповідну суму. Були зібрані також кошти із сусідних громад. В інтер’єрі церкви є новий іконостас, позолочені царські ворота, дзвони і дзвіниця.

На даний час старостою церкви є Ісарюк Т.М. Зараз в селі є дві діючі церкви: Українська православна Свято – Різдва Богородиці Московського Патріархату, яка свою дію розпочала 06.01.1997 р. та Українська православна Свято – Різдва Богородиці Українського Патріархату, що знаходиться на території психоневрологічного диспансеру. [ № 5, 6 ]

-21-

Чимало історичних пам’яток на землі українській. Вони мовчать, але їх чують, вони напівзапали в землю, але їх видно і крізь товщу віків. Люди їдуть до цих святинь з надією на те, що їхні молитви будуть почуті. Головне вірити в диво, і воно обов'язково станеться! Кожен свідомий християнин просто зобов'язаний хоча б раз у житті доторкнутися до великих джерел духовності, щоб очистити свою душу та отримати сили від рідних святинь.

Церква – це дім Божий, який ми відвідуємо заради спілкування з Богом через молитву. Коли виникають труднощі, то найкращим їх вирішенням є пошук душевного спокою. Тобто піти до церкви, побути в тиші, думками пройтися по подіях свого життя, помолитися за своїх рідних та близьких і поставити перед собою мету на краще. Потрібно часто відвідувати церкву ввечері, коли після насиченого дня хочеться усамітнитися, згадати сьогоднішні події, подякувати Богу за ще один прожитий день, попросити для всіх здоров'я і допомоги на наступний день. Храми сіл Брусницької сільської ради особливо важливу роль відіграють в житті кожної людини. Кожен християнин, йдучи до храму Божого, хоче задовольнити власні духовні потреби. Душа, побувавши в такому святому місці, прагне туди знову і знову. Саме у церкві, де постійно лунає молитва, ми маємо можливість очиститися, звільнити себе від тягаря гріховності. Храм якось по-особливому впливає на нас, змінюючи людську сутність, змушує жити з іншим сприйняттям світу. Часом стоїмо перед важкими випробуваннями. В такі моменти нам особливо потрібна підтримка.

На жаль, ще й сьогодні є люди, котрі кажуть, що вони можуть і вдома помолитися або взагалі заявляють, що вони «мають Бога в душі» і не треба їм ніяких храмів. Це, звичайно ж, глибока неправда, тому що Бог в душі так просто не оселяється. Потрібно відвідувати церкву, бо церква – це земне небо, богослужіння, що звершується в ній – діло ангельське, тому до церкви треба заходити зі страхом Божим і в ній не балакати й не міркувати ні про що тимчасове.

-22-

Список використаної літератури