Дослідницька робота " Проліски біля нас ".
Легенда про пролісок
Ця історія сталася зимою. Жила собі дуже красива пані на ім'я Сніжинка і була в неї дочка - Квітка. Мати дуже її любила. І мати з дочкою ніколи не зустрічалися, бо Сніжинка одразу ж після зими летіла на Північ, додому, а її донька там могла замерзнути. Тому донечка цвіла весною і красувалася влітку. І не могли вони жити разом, бо мати б розтанула від сонячного тепла. Вони досі не бачилися. Навесні та влітку всі втішали маленьку квіточку – і звірі, і інші квітки. У Сніжинки було не менше горе, її теж втішали інші сніжинки. Так і спливав час: сумували і Сніжинка, і Квіточка.
Якось до землі, де жила Квіточка, прилетіла добра Чарівниця. Побачила вона Квіточку і запитала, чому та сумує. Квіточка розповіла своє горе. Чарівниця подумала і каже: «Он воно як! Але я можу зменшити твоє горе. Ти станеш квіткою-проліском і цвісти будеш тільки-но прийде весна. Тоді буде зима уходитиме, і твоя мати також. Я точно знаю, що вона буде тут. Ви будете зустрічатися раз на рік», - посміхнулася Чарівниця.
Так з'явилася квітка Пролісок.
Румунська легенда про проліски
Одного разу Сонце спустилося в одному селі у вигляді молодої людини, щоб трохи повеселитися. Злий Змій довго вартував його, а потім викрав серед людей і закрив у своєму палаці. Світ засумував, птахи перестали співати, джерела перестали текти і дзвеніти, а діти забули, що таке веселощі і сміх. Світ занурився в морок, печаль і смуток. І ніхто з жителів не посмів боротися із страшним Змієм. Але знайшовся один сміливий юнак, який викликався врятувати Сонце.
Багато людей споряджали його в дорогу і давали йому свою силу, щоб він міг побороти Змія і звільнити Сонце. Подорож тривала усе літо, усю осінь і усю зиму. Знайшов хлопець палац Змія, і зав'язався бій. Юнак переміг Змія і звільнив Сонце і воно піднялося на небо. Ожила природа, люди зраділи, але відважний юнак не встиг побачити весну, оскільки був смертельно поранений. Його тепла кров стікала з рани і текла на сніг. Там, де сніг танув, зростали білі квіточки - проліски, вісники весни. Остання крапля крові впала на білий сніг.
Помер мужній юнак. З тієї пори на честь визволителя світу від пітьми і смутку молоді люди сплітають два тонкі шнурочки з китицями: один білий і один червоний. Вони дарують їх дівчатам, яких люблять, або близьким і рідним. Червоний колір означає любов до усього прекрасного, нагадуючи колір крові юнака, а білий колір символізує здоров'я і чистоту проліска - першої весняної квітки.
Польська легенда про походження проліска
На дворі стояла сувора зима.
У хатинці, що стояла в горах, жила сім'я. Батько сімейства пішов по світу у пошуках роботи, а дружина і двоє дітей залишилися його чекати. Під кінець січня раптом занедужав хлопчик і знахарка визначила хворобу, але для її лікування потрібні були свіжі квіти і листя.
Відправилася тоді його сестра у пошуках рослин і побачила, що усе навкруги скуто льодом і покрито снігом. Кинулася вона на землю і стала гірко плакати. Ці гарячі і сердечні сльози дівчини пробили сніговий покрив, дісталися до землі і розбудили ніжні квіти - проліски. Вони почали пробивати собі дорогу через товстий шар снігу і, нарешті, виповзли на поверхню. І усюди, де плакала дівчинка, піднімалися із землі білі квіти. Юна красуня нарвала їх, принесла додому, і братик був врятований.
Синьоока проліска – українська дівчина Катерина
Давно то було. Тікала з турецької неволі українська дівчина Катерина. Блукала не один день, не два ... Непомірно довго тягнувся час самотнього голодного блукання серед чужих людей, голих степів, холодних вітрів, пекучого від холоду каміння. Тікала вона і знала, що в разі невдачі чекає її жахлива розправа за вбитого слугу, за отруєння відваром болиголову сторожу.
Та невдовзі султан повернувся з походу і, дізнавшись про все, просто оскаженів. Викликав загін яничар і звелів живою чи мертвою повернути втікачку. Скільки днів тривала погоня, одному лише світлочолому місяцю відомо, який темними ночами освітлював дівчині дорогу.
Ось і степи залишились позаду. Із загону яничар залишились одиниці, а втікачки все не здоженуть. Яничари і самі давно вже повернули б назад, але, пам´ятаючи суворий наказ, продовжували погоню.
Незабаром виснажена дівчина дісталася рідних країв і в знемозі опустилася на землю під вітами лісу. Надворі стояли перші дні весни. В повітрі пливли терпкі запахи живиці та набубнявілих липких бруньок. На всі лади висвистували шпаки, зустрічаючи весну і радіючи теплу. Лежачи на купі сухого теплого листя, Катря плакала від щастя. Та раптом до неї долинули крики переслідувачів. Здавалось, що вони вже десь поряд, за сусідніми кущами. В дівчини від жаху холоне кров, туманиться в очах, серце ледь не вискочить з грудей. Розкинула Катруся в розпачі руки, обняла купку сухої вицвілої торішньої трави і у відчаї почала благати: "Ненько моя, земле! Не дай загинути! Не дозволь песиголовцям вернути в неволю! Краще розступися, земле, і навічно прийми мене в обійми! Миліша смерть на рідній батьківщині, ніж підневільне життя на чужині!” Почула матінка-земля те благання, враз голі кущі покрилися зеленим листям, зашепотіли в швидкому рості трави, а з небесної блакиті опустилися на галявину голубі сутінки й заховали втікачку.
З тих пір говорить легенда, там, де опустився на землю блакитний туман, заясніли на лісових галявинах, весняні квіти кольору вечірнього неба, нагадуючи нащадкам про хоробру українську дівчину Катерину, її незгасне прагнення до волі. І, назвали їх синьоокими пролісками.
Проліски
Було це в сиву давнину, жив у наших краях пан - великий багач та дуже лихий. В селі, де він жив, була дівчина чарівної вроди. ЇЇ вродою були довгі - довгі коси та блакитні очі. Час ішов, дівчинка зростала і ще більш красивішою ставала.
Прийшов час вилітати птиці з рідної домівки - виходити заміж. Віддала серце красеню, який служив у пана пастухом. Зібралося весілля, грала музика, веселились.
Раптом у село забарився пан. Зупинив бричку коло весілля. Як глянув на дівчину, і тут же оторопів од її краси. Негаючи часу молодого закував в ланцюги і кинув у в"язницю, а дівчину повезли до панського палацу.
Задумав пан зробити дівчину своєю коханкою та не скорилась йому красуня. Сині оченята непокірно і зневажливо дивились на пана. Не зміг він з дівчинкою впоратись і витримати її погляду. Тоді звелів відвести її у ліс . Залишив пан дівчину, як тут лакей запропонував вибрати очі у непокірної красуні. Так і зробив пан та ще й затоптати їх хотів. Тут же земля сама заступилась і ті сині очі сховала. Тоді пан вихопив пістолет і вистрелив у дівоче серце. І сталося диво. Від пострілу загорівся панській маєток, звільнили закованого молодого хлопця, а пан з лакеєм перетворилися у пеньок з гадюкою. Прибігли люди до лісу, вже дівчини не застали, лиш чудові квіти серед галявини з голубими оченятами.
Про проліски
Давним-давно Пирятин захищав Київ. Час від часу на нього набігали половці і татари, тому поселенці мешкали в замку, оточеному з усіх боків водами та болотами Удаю. У поле орати, сіяти, снопи в’язати виходили всі озброєні.
Жила в місті красуня, яка славилася умінням шити на полотні дивовижні візерунки. А ще мала очі сині, як небо навесні. І звалася вона Проліса.
Якось одного разу пішла дівчина з подругами на острів рястом помилуватися, пташок послухати. Захопившись, не помітила, як половці підступили до міста. Негайно послала вона товаришок сповістити про небезпеку, а сама побігла вглиб. Воріженьки за нею. Довго водила Проліса переслідувачів по нетрях, знемоглася. Ось-ось її наздоженуть. Тоді сміливиця добігла до болота, закричала:
— Прощайте, мої рідні! Хай згинуть вороги!
І кинулися у тванюку. Половці за нею. Так пощезали всі нападники. А на ранок увесь острів, наче килим, був загаптований не баченими досі квітами, що дивилися на людей синіми, як у Проліси, очима. І назвали їх пролісками.
З тих пір у Пирятині на острові Масальський щовесни буйно радіють життю тендітні проліски. 
Проліски
Шумлять віковічні сосни, стромляють у небо верхівки, шматуючи захололі хмари. Під деревами ще сніг лежить, скутий тонкою кригою і припорошений пилом, а з галявинами уже привіталося сонце, і назустріч йому піднімаються перші квіти.
Проліски. Кволі і тендітні, де ж взяли силу пробитися крізь сніг і замерзлу землю, щоб першими зустрітися з сонцем? Чому дерева простягають над ними гілля, і навіть холодний, байдужий сніг, торкнувшись проліскового стебельця, стікає з нього краплинами?
Погляньте у сині очі проліска, прислухайтесь, про що шепочуться старі дерева, і ви почуєте прекрасну легенду. Її вам розповість сам ліс.
У час, про який ітиме мова, землі наші належали одному багатієві. Не було на Вкраїні багатшого-пана, не було й лютішого. Людей він змушував працювати на себе по сім діб на тиждень і ще й придумав. Під поглядом його хижих безколірних очей ціпеніли навіть злі собаки. Старі люди казали, що доля панова упилася на хрестинах і наділила його такою жахливою вродою, що пан велів у всіх палацах всі люстри затягнути полотном. Кажуть, від того й лютував.
Жила в одному з сіл, що належали панові, красуня-дівчина. Мала вона такі довгі коси, що ними можна було простелити шлях від хати до саду. І були у неї сині очі. Та такі сині, що навіть озера перед ними тьмяніли.
Росла собі дівчина у батька та неньки, в злиднях, але в любові. Кохалася в квітах і батьківській ласці. А коли прийшла пора, віддала серце хлопцеві кароокому, панському пастухові. Зібралося у них бідняцьке весілля. Та на лихо приїхав у село пан. Відтоді й прийшла біда. Замість весільної хустки, зв’язали нареченому руки ланцюгами та й кинули його у в’язницю. А дівчину потягли до палацу. Надумав пан її своєю коханкою зробити.
Благало пана все село, а мати від туги й померла на порозі палацу. Та не змилостивився пан, не відпустив дівчину. Він ламав мури, ставив усіх на коліна, то хіба ж не скориться йому беззахисна дівчина? Але вона не скорилася. Дивилася на свого ката і горіла в синіх очах така ненависть і зневага, що пан врешті не витримав. Напровесні, як почав танути сніг, повіз дівчину до лісу.
Були в неї руки і ноги зв’язані власними косами, білі плечі кривавились ранами, але очі, як і раніше, синіли з-під чорних, непокірливих брів. Відвіз пан дівчину в дрімучу хащу і хотів тут же вбити. Та лакей-присіпака, що перед паном в три погибелі згинався і людей йому нишком продавав, нараяв спершу дівчині виколоти очі.
Пан так і зробив. Виколов дівчині очі та й жбурнув їх на галявину. Хотів ногами затоптати, але земля розступилася і прикрила їх собою. Тоді пан вихопив пістоля і вистрелив у дівоче серце.
І диво дивне сталося. Такого ще не було у білому світлі. Постріл той почули люди всього краю, яким володів злий пан. Ненавистю обернувся він у людських серцях, а в маєтку панському спалахнув вогнем. Та таким, що палац за одну мить перетворився на купу попелу. Кажуть люди, що доля панова благала врятувати її з вогню. Але люди, навіть не глянувши в її бік, побігли до лісу. Прибігли, дивляться, а на галявині наречений дівчини стоїть. Коли гримнув постріл, впали з рук хлопця кайдани, розчинилися двері в’язниці, і соколом полинув він до лісу. Та навколо не було вже нікогісінько. Тільки обгорілий корч ствобичив та гадюка біля нього звивалась. А на сонячний галявині квіти сині піднімалися.
І зрозуміли тоді люди: є на світі доля не тільки панська, а й доля бідняцька. Ото ж вона і перемогла панську у жорстокому двобої. Пана за велике зло на обгорілий корч перетворила і присудила йому віки стовбичити в хащах. Лакеєві ж, присіпаці, повзати гадюкою біля того корча. А там, де впали очі замученої дівчини, станув сніг і розквітли сині квіти. Люди назвали їх пролісками. І цвітуть вони з тих пір повсюди в наших лісах. Дерева ж з покоління в покоління передають народові легенду про синьооку дівчину, яка не скорилася панові і зберегла в чистоті свої дівочу честь і вірність.
Українська народна казка
Був собі малесенький пролісок. Узимку він спав у мерзлій землі. Йому було холодно. Снилась проліскові весна.
Одного разу припекло сонечко. Земля відтанула. Пролісок відчув тепло і поліз крізь товщу торішнього листя, крізь сніг і льодову кору. Потім він потягнувся, розправив зелені ручки і подумав: «Це вже мабуть, весна прийшла!»
Він зовсім виліз на поверхню і розкрив свої блакитні очі. Усміхнувся і сказав:
— Добридень, Веснонько!
Йому відповів легенький вітерець:
— Привіт, привіт, Проліску!
Злегка гойднув квіточку і полетів далі. На ніжну голівку з кущика злетіла крапля прохолодної свіжої води.
— Ой, що це? — скрикнув пролісок і радісно засміявся. Ніби у відповідь залунала дзвінка, весела пісенька синички Зіньки, яка сиділа над ним на кущику.
— То весна, проліску, весна!
Легенда про дівчину та лихого пана
Було це в сиву давнину, жив у наших краях пан – великий багач та дуже лихий. В селі, де він жив, була дівчина чарівної вроди. ЇЇ вродою були довгі – довгі коси та блакитні очі. Час ішов, дівчинка зростала і ще більш красивішою ставала.
Прийшов час вилітати птиці з рідної домівки – виходити заміж. Віддала серце красеню, який служив у пана пастухом. Зібралося весілля, грала музика, веселились.
Раптом у село забарився пан. Зупинив бричку коло весілля. Як глянув на дівчину і тут же оторопів од її краси. Не гаючи часу, молодого закував в ланцюги і кинув у в’язницю, а дівчину повезли до панського палацу.
Задумав пан зробити дівчину своєю коханкою та не скорилась йому красуня. Сині оченята непокірно і зневажливо дивились на пана. Не зміг він з дівчинкою впоратись і витримати її погляду. Тоді звелів відвести її у ліс. Залишив пан дівчину, як тут лакей запропонував вибрати очі у непокірноі красуні. Так і зробив пан та ще й затоптати їх хотів. Тут же земля сама заступилась і отії сині очі сховала. Тоді пан вихопив пістоль і вистрелив у дівоче серце.
І сталося диво. Від пострілу загорівся панській маєток, звільнили закованого молодого хлопця, а пан з лакеєм перетворилися у пеньок з гадюкою. Прибігли люди до лісу, вже дівчини не застали, лиш чудові квіти серед галявини з голубими оченятами.
Пролісок
Я перша квіточка весни,
Я пролісковий цвіт.
Я пережив зимові сни
І знов з,явивсь на світ.
У мене очі голубі –
Неначе неба синь.
Росту між кленів та дубів,
Дарую радість всім.
***
В лісі, там де сніг розталий –
Квітку-пролісок зустрів?
Пролісок відніс до мами,
Хоча він ще не розцвів…
З квіткою-дарунком мама
Мене ніжно обняла
І мій пролісок розквітнув
Від її тепла.
***
Весно, весно! Перші квіти
Розцвітають на землі.
Сині проліски привітно
Зводять вінчики малі.
І хоч, може буде влітку
Більше квітів запашних,
Та для нас найперша квітка
Наймиліша від усіх.
***
Я — пролісок синенький,
І перший на весні
Сказати вам раденький:
«Кінець! Кінець зимі!»
З-під снігу мій листочок
До сонця простягну
І ніжний мій дзвіночок
Вітатиме весну.
Вірш про пролісок для дітей
Проліски білі зустріли весну.
Першими ліс пробудили від сну.
Петрик ходив на прогулянку в ліс,
Пролісків мамі букетик приніс.
***
Я — пролісок синенький,
І перший на весні
Сказати вам раденький:
«Кінець! Кінець зимі!»
З-під снігу мій листочок
До сонця простягну
І ніжний мій дзвіночок
Вітатиме весну.
Проліски
Ірина Лівобережна ::
Проліски Вони цвітуть -
тендітні, первозданні,
В холодних лапах лютої зими.
Цвітуть.
А ми замкнулися в стражданні.
Надію втратили. Зовсім зів'яли ми.
Пустили в душі сивий холод лютий,
Замкнулися. Ні іскри, ні тепла.
О, як могли зневіритись, забути,
Коли любов між душами була!
Коли проміння осявало ясне
Твої іскристі очі повсякчас!
Поглянь-но!
Ніжні проліски прекрасні
Серед зими ізнов єднають нас!
Такі незламні посеред заметів!
Такі глибинно-сині, і стійкі,
Вони коханню провіщають злети,
І лютий холод топлять на струмки!
Вони цвітуть - з надією у серці,
Що кроки нам лишились до весни.
Давай, коханий, будемо відверті,
Цей лід на серці відігрієм ми...
Всім знайома скромна невисока рослина, яка першим оживає після зими в наших садах і лісах. Спочатку випускає пару лінійного листя і незабаром зацвітає білими дзвіночками, що никнули. Йому не страшні ні сніг, ні зимові морози, ні весняні заморожування. І ось вже безліч білих дзвіночків прикрашають перші проталини. І це вірний знак - весна зовсім близько!
Род пролісків (Galanthus) відноситься до сімейства Амарилісових і складається з 12 або 18 видів (по відомостях з різних джерел), які походять з лісів, лугів і гір Європи і Туреччини. Латинську назву рослини означає молочна квітка, а національні назви галантуса (російське - пролісок, англійське - Snowdrop - сніжна сережка), безумовно, указують на ранній період цвітіння цієї рослини, "буквально з-під снігу". У разних кліматичних зонах Европи проліски квітнуть в різний час, з грудня-січня до березня-квітня.
У європейській культурі пролісок символізує надію. Старовинний переказ свідчить, що рослина стала втіленням надії для Адама і Єви, коли вони були вигнані з Райського саду. Коли Єва вже було зневірилася, що холодна зима коли-небудь підійде до кінця, з'явився ангел і перетворив сніжинки на проліски, подарувавши Єві надію на прихід весни і тепла. У західній Европе, де проліски розпускаються зазвичай в кінці січня - початку лютого, існувала традиція збирати і приносити проліски в будинок після Меси зі свічками (2 лютого).
Проліски - невисокі рослини (10-50 см) з лінійним листям і квітками, що никнули. Кожна квітка складається з шести оцвітини: три зовнішніх і три внутрішніх. Квітки пролісків молочно-білого кольору, часто прикрашені зеленими смужками або плямами. Більшу частину року проліски проводять у вигляді цибулин під землею. Восени цибулини "прокидаються" і починають дорощувати коріння. В кінці зими або навесні вони рушають в зростання і зацвітають. Після закінчення цвітіння і до відмирання листя цибулина запасає корисні речовини і набирається сил для нового сезону. У культурі найбільш поширені наступні види і сорти пролісків:
G. nivalis - пролісок звичайний.
Рослина, заввишки від 10 до 50 см. Відомі сорти:
Flore Pleno з чарівними махровими квітками, безліч внутрішніх пелюсток якого розкресленими зеленими і жовтими смужками
Viridapice - крупніша рослина, пелюстки відмічені помітною яскраво-зеленою плямою
Atkinsii і Sam Arnott (syn. G.x S. Arnott) - рослина, заввишки до 20 см, з сіро-зеленим листям і ароматними квітками, майже в два рази більше, ніж у видових рослин
G. elwesii - П. Елвіса, досягає півметра, дуже крупні квітки із запахом меду і ніжними зеленими плямочками на пелюстках
G. woronowii - П. Вороняча, походить з Росії. Рослина з широким листям і невеликими білими квітками, внутрішні пелюстки яких неначе заштриховані зеленим. Рослина швидко розростається і утворює цілі колонії, тому вимагає ділення кожні 2-3 роки
G. plicatus - П. складчастий, заввишки до 20 см з досить широким сіро-зеленим листям, відміченим подовжньою складкою
Проліски люблять півтінь і маловимогливі до грунтів. Вони зимостійкі (кліматичні зони 3-7) і навіть віддають перевагу зонам з мінусовими температурами взимку, хоч би на нетривалий час. Дві важливі умови для успішного цвітіння пролісків - велика кількість вологи і хоч би декілька годинників світла у весняний період. У зими з невеликою кількістю опадів слід поливати проліски в період закладки бутонів і цвітіння. Чим холодніше погода, тим довше продовжується цвітіння пролісків. Після закінчення цвітіння листю слід дати відмерти природним чином.
Як і багато інші цибулинні, проліски не вимагають майже ніякого відходу. Проте деколи новопридбані проліски буває важко "змусити квітнути" протягом пари років. Після того, як вони успішно укорінятимуться і "відчують себе удома" у вашому саду, вони квітнуть рік за роком, майже не вимагаючи уваги.
Проліски можуть роками рости на одному місці (окрім П.Воронова, плантації якого вимагає періодичного розрідження). Пересадки проліски не люблять, але якщо вона необхідна, то робити це потрібно з грудкою землі і лише "по зеленому" (на відміну від інших цибулинних) - відразу після закінчення цвітіння, поки листя ще свіже. Розмножують рослину також цибулинами. Садити цибулини в грунт слід негайно після тієї, що викопала, на глибину близько 5 див. Розмноження насінням можливо, але зацвітають саджанці тільки через 4-5 років.
У саду проліски можуть рости на альпійських горах і в рокаріях, під деревами і чагарниками, а також в контейнерах. Краще всього виглядають проліски окремими куртинами і плантаціями, хоча можлива і рівномірна посадка у вигляді "килима". Проліски відмінно піддаються натуралізації і особливо доречно виглядають в лісосмузі природного, або дикого саду, а також на природних лужках. Хорошими партнерами для пролісків є інші весняні первоцвіти (морозостійкі цикламени, гіацинти, крокуси, морозникі, жовті нарциси, примули, медунки), а також ранньоквітнучі чагарники (еріка, камелія, саркококка, вовча ягода, чарівний горіх і ін.).
Якщо побачите пролісок у лісі, не зривайте його. Він занесений у Червону книгу рідкісних рослин, що охороняються. Можна посіяти пролісок на дачних ділянках, у квітниках на кам'янистих горах. Сіють восени свіжозібраним насінням. Сіянці ростуть дружно і зацвітають на 4—5-й рік. Пересадку квіти не люблять. Європейські квітникарі вивели багато незвичайних сортів проліска білосніжного.
|
Проліски |
||||||||||||||||||||||||
|
|
||||||||||||||||||||||||
|
Проліски(Scilla) — рід трав'янистих рослин родини холодкових (Asparagaceae). Донедавна рід Scilla відносили до родини гіацинтових (Hyacinthaceae). Народні назви: небовий ключ, скоро́лісок, проліска (жіночий рід), проліс, просерен (просерень), підсніжка, первоцвіт, синьоокі.
Також пролісками в розмовній мові можуть називатися й інші весняні квіти білої, синьої чи блакитної барви — підсніжник звичайний, шафран Гейфеля, зубниця залозиста, фіялка каменелюбна (Viola rupestris) та інші.
Відомо від 50 до 90 видів роду Scilla, поширених у помірних та тропічних областях — у Європі, Азії, Африці, Північній та Південнній Америці.
В Україні росте 3 види:
- проліски дволисті (Scilla bifolia) — Карпати, лісостеп, гірський Крим; також як різновид Scilla bifolia subsp. bifolia var. nivalis Boiss Baker (колись вважався видом Scilla nivalis Baker)(Закарпаття)
- проліски пониклі, або сибірські (Scilla sibirica) — Полісся та лісостеп Лівобережжя;
- проліски осінні (Scilla autumnalis) — цвіте восени, росте в степах на Півдні України та в Криму.
Вирощують проліски для озеленення (на газонах, клумбах), на зрізування (маленькі букети) та для вигонки (у теплицях).
Найкраще вони ростуть суцільними куртинами під різними листяними деревами.
Більшість видів пролісків — ранньовесняні медоноси і пилконоси. Медопродуктивність їх незначна (4 мг нектару з однієї рослини), але вони цінні тим, що зацвітають одразу після танення снігу.
У народній медицині використовують цибулини пролісків дволистих. Вони містять алкалоїд силіцил, дубильну кислоту, камедь і мають сечогінну та відхаркувальну дію, а у великих дозах блювотні й проносні властивості.
Проліски належать до мірмекохорних рослин, тобто до рослин, насіння яких розноситься комахами. Дрібне насіння пролісків багате на олію, це приваблює мурашок, які, збираючи її, сприяють розсіванню і поширенню пролісків.
Дослідницька робота
«Проліски (Scilla)»
Роботу виконала
учениця 6-а класу
Ялтинської ЗОШ І-ІІІ ст.№2
Радіонова Валентина
Учитель : Свіженко О.Б.
2019 рік
ЗМІСТ
- Наукова характеристика.
- Цікаві відомості.
- Легенди та казки про пролісок.
- Вірші про проліски.
- Збережемо проліски.
- Фото матеріали.
про публікацію авторської розробки
Додати розробку