Дослідницька робота Тема: Різнобарв'я життя рідного краю. Флора і фауна Отрадівського степу Бахмутського району Донецької області

Дослідницька робота

Тема: Різнобарв'я життя рідного краю.

Флора і фауна Отрадівського степу Бахмутського району Донецької області

 

                               Дмитришина     Катерина    Вікторівна,

учитель початкових класів Бахмутської

загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів    №12

Бахмутської міської ради Донецької області,

спеціаліст вищої категорії, старший учитель

 

         Дмитришина Валерія - учениця 4-А класу                                    Бахмутської  ЗОШ І – ІІІ ступенів №12

Бахмутської міської ради Донецької області

Мета:

- ознайомитись з різноманітністю флори і фауни степової зони Отрадівського степу;

- розширити практичне уявлення про різноманітність  степів Донецької області;

- поглибити знання з краєзнавства рідного краю;

- створити і показати на прикладах «ланцюга  живлення» про загрозу     дикій природі і необхідність збереження та відродження природних об’єктів;

- виховання дбайливого ставлення до біологічного різноманіття;

- зацікавити друзів та однокласників пошуковою діяльністю щодо вивчення природи рідного краю.

 

І Природа – безцінний дар, один на всіх

Отрадівський степ -  пам'ятник природи місцевого значення, заказник біоценозу степової флори і фауни.

 Має ботанічне і зоологічне призначення. Займає площу 3,9 га , що становить 0,002% території району.

Видовий склад Отрадівського степу.

 

Види, які занесені в Червону книгу:

- рослини : оносома Донська, чебрець крейдяний, короставник китайбеля, ковила  волосата, адоніс, шафран сітчастий, півонія вузьколиста;

- комахи : дозорний  імператор, дідок звичайний, богомол звичайний, дубка степова, подалирий, адмірал, перламутровка польова, чорнушка - медуза, язикан звичайний, джміль норний і каманний;

- птахи: боривітер, одуд, лунь;

- ссавці : ласка;

- плазуни: гадюка степова;

- земноводні : жаба сіра.

Велике природниче значення має місцевість, де  розкинувся широкий Отрадівський степ.  Особливо привабливий степ навесні. Наприкінці квітня, як тільки пригріє весняне сонце, яскрава смарагдова зелень пробуджених  мохів, лишайників протягом декількох днів зарясніє квітками зростаючих між ними рослин. Наповнюючи повітря ніжним ароматом, зацвітають жовті і лілові іриси. Вони утворюють місцями великі яскраві картини, між якими з'являється весняна крупка-розетка, листя зі стрілкою крихітних білих квітів. Раніше всіх злаків зацвітають приземистий тонконіг (краща трава пасовищ) та степова осока.

     Через кілька днів весь степ покривається строкатим килимом квітучих тюльпанів. За ними розпускаються рожеві китиці  валеріани, розцвітають густо плодові  жовтці, незабудки, фіалки. Унизу, біля землі, степові гіацинти випускають стрілки своїх сірувато-пурпурних квіток.

    

 У березні з’являються квіти: ліщина, мати-й-мачуха. Квіти мати-й-мачухи схожі на квіти кульбаби, але набагато менші. Крім того, у кульбаби спочатку з’являється листя, а потім квіти.

      У лісах крізь торішнє листя пробиваються проліски, ряст, фіалка. Ранньовесняні рослини швидко ростуть завдяки достатній кількості світла і вологи в грунті. На вологих луках зацвітає калюжниця. Де-не–де  з‘являється дикий мак, шафран сітчастий (крокус).

Приваблюють увагу чарівні квіточки, це – проліски.

Легенда про пролісок

Синьоока проліска – українська дівчина Катерина

Давно то було. Тікала з турецької неволі українська дівчина Катерина. Блукала не один день, не два ...

Непомірно довго тягнувся час самотнього голодного блукання серед чужих людей, голих степів, холодних вітрів, пекучого від холоду каміння. Тікала вона і знала, що в разі невдачі чекає її жахлива розправа за вбитого слугу, за отруєння відваром болиголову сторожу.

Та невдовзі султан повернувся з походу і, дізнавшись про все, просто оскаженів. Викликав загін яничар і звелів живою чи мертвою повернути втікачку. Скільки днів тривала погоня, одному лише світлочолому місяцю відомо, який темними ночами освітлював дівчині дорогу.

Ось і степи залишились позаду. Із загону яничар залишились одиниці, а втікачки все не здоженуть. Яничари і самі давно вже повернули б назад, але, пам´ятаючи суворий наказ, продовжували погоню.

Незабаром виснажена дівчина дісталася рідних країв і в знемозі опустилася на землю під вітами лісу. Надворі стояли перші дні весни. В повітрі пливли терпкі запахи живиці та набубнявілих липких бруньок.

 На всі лади висвистували шпаки, зустрічаючи весну і радіючи теплу. Лежачи на купі сухого теплого листя, Катря плакала від щастя. Та раптом до неї долинули крики переслідувачів. Здавалось, що вони вже десь поряд, за сусідніми кущами. В дівчини від жаху холоне кров, туманиться в очах, серце ледь не вискочить з грудей. Розкинула Катруся в розпачі руки, обняла купку сухої вицвілої торішньої трави і відчаї почала благати: “Ненько моя, земле! Не дай загинути! Не дозволь песиголовцям вернути в неволю!

Краще розступися, земле, і навічно прийми мене в обійми! Миліша смерть на рідній батьківщині, ніж підневільне життя на чужині!” Почула матінка-земля те благання, враз голі кущі покрилися зеленим листям, зашепотіли в швидкому рості трави, а з небесної блакиті опустилися на галявину голубі сутінки й заховали втікачку.

З тих пір говорить легенда, там, де опустився на землю блакитний туман, заясніли на лісових галявинах, весняні квіти кольору вечірнього неба, нагадуючи нащадкам про хоробру українську дівчину Катерину, її незгасне прагнення до волі. І, назвали їх синьоокими пролісками.

«Шовкова трава» - так називають на Україні ніжно-білі суцвіття квітучої ковили з вузьким і жорстким листям. Насичені сонцем степові трави видають тонкі пахощі.        

 Кожна квітка, кожна билинка випускає свій аромат. Багато рослин – посухостійкі, багаті ефіроолійними речовинами. Цікаво знати, що ефірні олії, випаровуючись в жаркі дні, утворюють над рослинами немов  хмарину, яка затримує теплові промені і захищає рослини від надмірної втрати вологи.

  Влітку над степом панує велична пахуча тиша, і тільки стрекотіння численних пташок порушують її.  Ось відцвіла  тремтлива  сива ковила, побуріли, пожовтіли її стебла, не видно кольорів. Однак варто в червні дощу добре зволожити землю, як степ знову зазеленіє, знову покриється буйними сходами ковили волосистої, або тирси.

Мене зацікавила історична легенда про степову рослину – ковилу.

Легенда про ковилу

 Легенда розповідає, що край наш був дуже багатий. Численні племена і народи боролися за ці землі, поливаючи їх своєю кров'ю. І поросла на цій землі сива трава-ковила. Голівка ковили завжди схилена до землі в глибокій печалі, в траурі по воїнах, загиблих у битвах, захищаючи  свою Батьківщину.

Збираючись на відпочинок, нам так хочеться побувати в екзотичних країнах, побачити романтичні красоти тропіків, навіть не підозрюючи, що у нас поруч є такі красоти, якими може пишатися не кожна країна. 
        Настає найгарячіша пора літа. Спека та вітер виснажує грунт, розпечена земля тріскається. Трави вигорають і тільки тирса – сама живуча рослина з ковили - витримує палючу спеку. Дозріваючи, вона  розкидає свої довгі ости з міцними і гострими, як голки, насінням на кінці. Насіння тирси під дією вітру , немов штопором, вгвинчуються в суху землю ( іноді на 10-15 см), залишаючи на вершині тільки тоненькі жорсткі хвостики. Тут вони можуть лежати, не втрачаючи схожості по кілька років, поки рясні дощі не викличуть їх проростання.

Більшість степових трав встигають перецвісти рано навесні, коли грунт насичений вологою. До літа вони засихають, лишивши в землі на наступний рік бульби і цибулини.

          Навіть невибагливий полин скидає свої листочки і переживає стан тимчасової «уявної смерті».

          Крім тирси, влітку ще продовжують рости і розвиватися самі посухостійкі рослини: різак, курай, кермек, верблюжа колючка. Їх потужні кореневі системи проникають в грунт іноді глибше, ніж на 1 метр, і харчуються вологою низьких прошарків грунту, інші, навпаки, мають поверхневе коріння, що широко розростається у пошуках води і поживних речовин. Достигнув і висохнувши, кулясті кущики цих рослин восени відламуються, розсіюючи всюди своє насіння. Їх називають   перекотиполе З приходом весни дерева прокидаються після довгого зимового сну.  Дуже гарна природа навесні. Степ оживає, квіточки манять комах своїм солодким нектаром. Цвітуть ромашки, конюшина.

Я вважаю, що кожна дівчина повинна знати давню розповідь про ромашку.

Легенда про ромашку

Кажуть, коли з неба падає зірка, хтось помирає. А насправді це не так. Якщо падає зірка — народжується людина. Дивиться зірочка на землю, за всім спостерігає і мріє стати людиною. Це бажання стає таким сильним, що зірка не втримується і падає. І відразу десь заплаче дитина, сповіщаючи про своє народження. Отже, кожне немовлятко отримує небесну душу. Син Цариці Ночі дуже заздрив людям. Захотілося і йому мати зоряну душу. Запитав царевич у Білої Зорі, як це зробити. Та вона відповіла, що лише тому може подарувати зоряну душу, кого полюбить.

— А як дізнатися, любить чи не любить? — вигукнув царевич.

З того часу він почав стежити за зірочкою, яка незабаром почала міняти колір, затремтіла, готуючись падати.

Замислив темний принц хитрощами оволодіти Білою Зіркою. Він створив з нічних туманів подобу дитини. Але коли Зірка впала і торкнулася дитини, там не залишилася, бо не відчула тепла, любові. Кинувся принц Ночі, щоб схопити її, але Зірка розсипалася сріблястими іскрами по луках, полях, перетворившись на дивні квіти — ромашки, бо не могла вже повернутися до рідного неба. Заревів царевич від люті, почав обривати пелюстки квітів і запитувати:

— Любить — не любить? Любить — не любить?

Падають пелюстки на землю, а квіти мовчать. Говорять, що хтось із людей підслухав ті слова принца і теж почав запитувати у ромашки, чи любить вона.

Пройшло багато-багато часу. Та ще й досі люди запитують у ромашки: — Любить — не любить? Любить — не любить?

Гордовито стоять колючі малиново-червоні шишки будяка, над  ними кружляють джмелі. В степах від спеки трави вигорають. Степ стає непримітним.

Багата й щедра наша земля. На її безкраїх ланах визрівають золота пшениця, кукурудза, технічні і кормові культури. Чудовими, багатими врожаями віддячує родюча земля хліборобам за їх працю. З яким хвилюванням, трепетом в душі відносяться до слова хліб, пшениця, зерно мої батьки – Сергій Володимирович та Ольга Вікторівна. Вони вчать мене поважати кожну крихітку хліба.

Легенда про пшеницю

За віруваннями українців,  пшеницю людям послав сам Бог. Причому, колос у неї, як і в інших рослин, починався при самій землі і продовжувався до верхівки стебла. Так що не можна було ні косити, ні жати, а підтинали колосся, щоб не згубити зерна, шилом при самій землі.

Одного разу вирішив Бог спуститися на землю і перевірити, як живуть люди. Переодяглися вони із святим Петром у жебраків та й пішли світом. Скрізь вони бачили великий достаток і заможність людей.

Зайшли вони у хату до однієї жінки і попросили милостиню. Дуже непривітно зустріла вона їх. У відповідь на прохання подорожніх кинула та їм черствого млинця, хоча на столі стояв свіжоспечений духмяний хліб. Але перед цим витерла жінка тим млинцем слід на лаві, залишений дитиною. Розгнівався

Бог на весь рід людський за таке зневажливе ставлення до хліба і давай обшморгувати пшеничне колосся.

     Побачив це вірний слуга людини – собака і давай скиглити, плакати, вимолювати  прощення. Змилувався Бог над собакою і залишив на пшеничному стеблі колосся, яке він тримав у руці. Таким чином залишилася на стеблі лише «собача доля», яку споживаємо ми, люди.

          Хліб для українців не лише матеріальна річ, це – святиня, жертовна страва для богів або й саме божество чи втілення божественної сили, яка має духовну цінність.

ІІ Пташки – частина живої природи

На птахів наша місцевість багатша, ніж на тварин. У нас є горобці, ластівки, сороки, снігурі, синиці, голуби, дятли, дикі качки.

Степові птахи гніздяться на землі. Це степові перепелиці, деркачі та куріпки. Вони харчуються рослинами і комахами,  на них самих полюють хижі степові птахи – степовий орел, беркут, чорна шуліка.

Жайворонок польовий повертається, коли земля вже тепла. На оброблених полях, серед зеленіючих сходів хлібів, жайворонок-мати сідає на гніздо-ямку вистелену соломинками і травинками. Жайворонок-батько дзвінко співає над полем на такій висоті, що його не видно зовсім. Яйця жайворонка розписані бурувато-сірим сітчастим малюнком. Пташенята в них з’являються майже одночасно. Від третьої години ранку і до одинадцятої вечора жайворонки близько ста двадцяти разів прилітають до гнізда, несучи пташенятам нові порції їжі. Спритно бігають жайворонки по полю, розшукуючи корм: навесні і восени – насіння буряків, улітку – комах.

З легендою про жайворонка мене познайомила на уроках літературного читання вчитель – Синельникова Галина Володимирівна.

Легенда про жайворонка

На п’ятий день, як створив Господь пташок та риб, увечері зібралися вони довкола Нього. І сказав Господь:

–  Пташки мої! Зібрав я вас і хочу кожній дати подарунок. Вибирайте: хто силу, хто гарне пір’я, а хто співучий голос.

Соколи, яструби, круки просили: “Сили, Господи...”

І Господь клав руки на їх крила, і вони ставали дужими. Підходили дрозди, солов’ї, чижі, голуби, горлиці і просили: “Голосу, Господи...” І торкався Господь Своєю рукою їхнього горла, і вони одразу починали співати.

А далі прийшли щиглі, півники, качки, індики, пави і просили: “Дай нам гарне пір’ячко, Боже...”

У той час почалася бійка між совою і зозулею. Одна хотіла бути кращою від другої, і Господь покарав їх: “Ти, зозуле, не будеш мати свого гнізда, а ти, сово, будеш ховатися, щоб ніхто тебе не бачив...”

Аж ось уже всі розлетілись, коли до Господа ще підійшла маленька пташина: “І мені голос дай, Боже!”

– А ти чому раніше не прийшла? – запитав Господь.

– Тут така суперечка зчинилася, то я вирішила зачекати.

Господь поглянув на неї й усміхнувся:

–  За те, що ти така скромна, матимеш не тільки голос, зроблю тебе наймилішою пташкою для людей. Будеш кликати весну, кожний тебе благословлятиме.

І став жайворонок наймилішою пташиною. Тільки-но він над ріллею заспіває, то селянин усміхнеться і гляне вгору:

– Співай, співай, пташино Божа!

А сіра куріпка живе в степу під чагарниками, перелісками, біля скирт. Взимку куріпки зариваються в глибокий сніг, прокладаючи в ньому довгі тунелі. Це допомагає куріпкам сховатися від морозу і хижаків .До того як земля вкриється снігом, куріпки збираються невеличкими зграйками і, притискаючись одна до одної зігріваються під кущем або в низині – там менше дме вітер.

З давніх-давен увагу людей привертає соловей, своєю дзвінкою мелодійною піснею. Оселяється він у садах, лісах, чагарниках. Гніздо влаштовує на землі, в  густих чагарниках із сухого листя і стебел трав. Живляться солов’ї комахами,  більше мухами, павуками, черв’яками, ягодами.

Український народ дуже співучий. Давня легенда розповідає про пташку, пісні якої стали перекладом на пташину мову пісень нашої Батьківщини. Ця пташка - соловей.

Легенда про соловейка

Розповідали старі люди, що колись давно ця гарна пташка не жила на наших землях. Гніздилася в далеких краях і не знала дороги на Україну. Але що були солов'ї дуже співучі, то літали по всьому світу і збирали пісні всіх народів для індійського царя.

Залетів один соловейко на Україну і сів спочити у якомусь селі. Всі люди і той час були в полі і село було німе. 

– Що то за люди тут живуть? – подумав соловей. – Ні тобі пісні, ані музики не чути. Але зайшло сонечко, і люди гуртом повертали додому. То тут, то там чулися пісні. Але пісні були сумними. Тяжка праця за день забрала багато сил. Тут соловей заспівав і звеселив їх. Забули люди про втому і так заспівали своєму заморському гостю, що він і не повірив. З усіх земель злетілися солов'ї до царського саду, співаючи йому принесені ними пісні. А де все те було вже знайоме цареві і він сердився. Аж ось під вікнами заспівав соловей з України, і цар втратив спокій. Таких пісень він ще не чув – і велів тому солов'ю співати день і ніч ...

Зачудовані солов'ї навесні гуртом полетіли на Україну, щоб слухати наші пісні, перекладати їх на пташину мову і нести в далеку Індію. Саме у нас вони висиджують пташенят, щоб від самого народження вони чули найкращі пісні

Грак, або гайворон, знищує численних шкідливих комах, жуків, коників, гусінь. Він приносить користь сільському і лісовому господарству. Чимало клопоту завдають людям колонії граків у містах і селах. Інколи граки шкодять сільськогосподарським культурам, зокрема кукурудзі. Та в жодному разі не слід нищити цих птахів, адже вони поїдають силу-силенну шкідників лісів і городів.

До тієї  родини, що і грак належать ворони, сороки, галки і найбільший представник цієї родини – крук. Він живиться переважно мишоподібними гризунами.

Величезне значення має лісовий хірург і  санітар дятел. Скільком деревам дарує він життя, звільняючи їх від шкідників.

 III Заключна частина

      Ще довго можна висловлюватись про красу та яскравість Отрадівського степу. Але … Яке ж місце відіграє людина поруч з дикою природою ? Чи завжди вона  приносить користь дикій природі?

1. Косулі, зайцеподібні,  дрохви зникають тому, що їм треба ховатися у високій траві, але людина розташувала будівлі, зорала землі. На їхньому місці розкинулися неозорі поля пшениці, кукурудзи, соняшника.

2. Байбака, вужа, степову гадюку, пагорбок мурашок бачимо менше, тому що людина піднесла до сухої трави сірника «під час відпочинку», і тим самим, знищила мікрофлору та мікрофауну у грунті.

3. Виводка пташенят куріпки, гніздечко з яйцями перепілки важко знайти, тому що людина безконтрольно полює, знищуючи рідкі види тварин та пташок.

Я вважаю, що слід видовий склад відновлювати і зберігати, бо постраждає ланцюг живлення. Тварини не можуть існувати без рослин, а рослини – без тварин.

Хочеться сказати: «Люди! Залиште нам на згадку фарби життя! Не забувайте, що ми гості у лісі та степу, а  птахи й тварини – господарі!».

Говорять, що краса врятує світ. Але сьогодні прийшов час рятувати її саму. Якщо кожен з нас зробить маленьку справу: підгодує пташку взимку, прибере сміття в лісопосадці, посадить разом з батьками деревце, тим самим збереже велике різноманіття « маленької батьківщини».

Восени я з батьками мандрувала степом і побачила маленьке джерельце, яке було закидане камінням та гілками дерев. Серце мені підказало, що моя дослідницька робота на цьому не закінчилась… Я буду вивчати ще одне багатство степів – водні ресурси.

    

     

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

IX Література

1. Донецька область. Довідник. – Донецьк: Донбас 2009р.

2. Природа Донбасу. Для юних любителів природи. - Донецьк: Донбас 2009р.

3.Журнали: «Юний натураліст» та «Мир природи».

4.Stranitsi.narod.ru. [Электронный ресурс] – Режим доступа:   http://yandex.ua/yandsearch/

5. Источник: http://Новосельский А. М.

2011.         И ЧП «Газета Провинция». № 45 (1088) 09.11.2011

6. По материалам земской статистики. Сантуриновка: Заселение.     Источник: http: //Новосельский А. М.

7.Природознавство для початкових класів:Навч.посібн.- К.:А.С.К., 2002.

Форощук О.О., Форощук Н Є.

8. Усна народна творчість. Легенди.

        9. Войтович Валерій Миколайович Українська міфологія. — К.: Либідь,

2002. — 664 с.: іл.; Українська міфологія. — Вид. 3-є. — Рівне: Видавець   

В. Войтович, 2012. — 681 с.: іл.

10. Надія і Осип Зінкевичі «Українське довкілля». – Київ «Смолоскип» 2005р.

        11. Пономарьов А. Українська етнографія. - К., Либідь, 1994.

        12.Смоляк О. Українське народознавство. - Тернопіль, 1996.