Досвід роботи на тему: "РОБОТА СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА З ПОПЕРЕДЖЕННЯ БАТЬКІВСЬКО - ДИТЯЧИХ КОНФЛІКТІВ"

У даний час Україна переживає складнi соцiально-економiчнi змiни, якi iстотно вiдбиваються на становищi всiх елементiв соцiальних структур, зокрема сiм’ї. Сiм’я є найменшим осередком суспiльства, що постiйно вiдчуває на собi безпосередньо чи опосередковано тi змiни, якi вiдбуваються у країнi та вiдповiдно сама накладає вiдбиток на розвиток суспiльства. Процес формування, становлення та розвитку сучасної української сiм’ї проходить у складних i суперечливих умовах, на фонi яких вiдбувається погiршення фiзичного i психiчного стану здоров’я людей, зростання мiжособистiсної iзоляцiї, агресивностi, нездатностi розв’язувати проблеми i конфлiкти, що виникають на їх життєвому шляху.

Сьогоднi сiм’я стикається з цiлою низкою нових проблем, значною мiрою втрачає здатнiсть виконувати життєво необхiднi функцiї i стоїть на порозi кризи. З огляду на це, можна говорити, що ситуацiя з внутрiшньосiмейними стосунками поступово погiршується внаслiдок збiльшення протирiч i конфлiктiв у суспiльствi.

Батькiвство вiдiграє значну роль у життi конкретної особистостi. Протягом всього життя батьки залишаються значимою фiгурою для iндивiда. Батькiвство включає феномени материнства й батькiвства, але не зводиться до їхньої простої сукупностi. Родина є першим iнститутом соцiалiзацiї дитини. Саме сiмейне виховання є найбiльш природним i вiдiграє визначальну роль у розвитку й формуваннi особистостi. Вибираючи свiй стиль поведiнки у взаємодiї з дитиною, батьки знаходяться в ситуацiї невизначеностi й можуть вiдчувати невпевненiсть у собi, почуття провини i так далi. Hеправильний вибiр стилю взаємодiї мiж батьками i дiтьми провокує конфлiктнi ситуацiї у сiм’ї. Все це визначає потребу в соцiально- педагогiчному супроводi родини i сiмейного виховання.

Конфлiкт мiж батьками та дiтьми у сiм’ї – один iз найрозповсюдженіших у повсякденному життi. Однак, вiн деякою мiрою обiйдений увагою фахiвцiв – психологiв i педагогiв. Саме це, а також факти викладенi вище i обумовили вибiр теми роботи «Роль соціального педагога у попередженні батьківсько – дитячих конфлiктiв».

Об’єкт дослiдження – конфлікти у стосунках мiж батьками i дiтьми. Предмет дослiдження – соцiально-педагогiчна складова попередження конфлiктiв у стосунках мiж батьками i дiтьми - підлітками.

Мета дослiдження – дослiдити соцiально-педагогiчну складову профiлактики конфлiктiв мiж батьками та дiтьми.

Гіпотеза дослідження: для більшості батьків характерний авторитарний тип спілкування.

Завдання дослiдження:

1. Охарактеризувати основнi причини конфлiктiв мiж батьками та дiтьми.

2. Дослiдити соцiально-педагогiчнi передумови виникнення конфлiктiв мiж батьками та дiтьми.

3. Описати діяльність соціального педагога щодо запобiгання конфлiктiв мiж батьками та дiтьми.

Методологiчну i теоретичну основу дослiдження становлять теоретичнi (аналiз, систематизацiю, узагальнення, класифiкацiю матерiалiв фахової лiтератури з окресленої проблематики) та емпiричнi методи (опитування, анкетування, iнтерв’ювання).

Теоретичне значення роботи представлено результати теоретичного аналізу наукової літератури щодо сутності та основних причин конфліктів у сім`ї, означено передумови та механiзми виникнення конфлiктiв мiж батьками та дiтьми, охарактеризовано соціально-педагогічну діяльність з конфліктними сім`ями.

Практичне значення роботи полягає в тому, що, провівши ґрунтовне дослідження конфліктності між батьками та дітьми і окресливши типові помилки сімейного виховання, ми пропонуємо ряд практичних порад в царині сімейної проблематики.

РОЗДIЛ I. TЕОРЕTИЧHІ АСПЕКТИ ПРОБЛЕМИ КОHФЛIКTHОСTI

1.1. Основнi причини конфлiктiв у сiм’ї

Сім'я є природним середовищем первинної соціалізації дитини, джерелом її матеріальної та емоційної підтримки, засобом збереження і передання культурних цінностей від покоління до покоління. З перших днів появи дитини на світ сім'я покликана готувати її до життя та практичної діяльності, в домашніх умовах забезпечити розумну організацію її життя, допомогти засвоїти позитивний досвід старших поколінь, набути власного досвіду поведінки й діяльності.

Соцiально-педагогiчна робота з батьками – досить складний напрямок. Часто батьки не сумнiваються у своїй компетентностi, обвинувачуючи у випадку виникнення труднощiв у вiдносинах мiж батьками i дiтьми школу, суспiльство. Часто батькам складно визнати помилковiсть своїх думок, почуттiв, дiй. Hа тлi цього усерединi родини мiж батьком i матiр’ю нерiвномiрно розподiляється виховна активнiсть. У бiльшостi випадкiв, вихованням, емоцiйним спiлкуванням з дiтьми займається мати, батько ж робить це «за настроєм». Як пiдсумок, у родинi не спостерiгається системностi виховних впливiв. Батьки для дитини рiдко виступають єдиним цiлим. Причину конфлiктностi у родинах викликає вiкова рiзниця мiж батьками i дiтьми, вiдмiннiсть характерiв, що утруднює взаєморозумiння.

Причина непорозумiнь лежить у площинi цiнностей, стандартiв поведiнки, адже дiти сьогодення ростуть в умовах, вiдмiнних вiд тих, в яких їхнi батьки. Hерiдко батьки трактують своє ставлення до дiтей так, нiби iснує якийсь договiр мiж ними i їхньою дитиною.

Проблема труднощів, конфліктів, конфліктних ситуацій є однією із найбільш складних і гострих у вихованні підлітків. Взаємодія між батьками й дітьми у цей час значно ускладнюється, проходячи значні випробування. Підлітковий вік – це найбільш критична епоха всього попереднього шляху, створення нової психічної організації, нової структури особистості на основі глобальної перебудови взаємовідносин із оточуючим світом, іншими людьми, із самим собою [5]. У відносинах між батьками і їхніми дітьми в цей період постійно виникають суперечності – насамперед щодо стилю їх взаємодії, що утворився на даний момент, і потребами членів сім’ї у його зміні. І від того, наскільки оточуючі підлітка дорослі будуть готові до оптимальної поведінки у конфліктних ситуаціях із дітьми, значною мірою залежатиме повноцінний розвиток підростаючої особистості.

Вітчизняні й зарубіжні психологи, психотерапевти, педагоги зауважують особливості впливу сім’ї на формування особистості (А.Адлер, Д.Баумрінд, Г.Бреслав, С.Дворяк, Л.Гозман, О.Захаров, В.Леві, З.Фрейд, А.Фрейд, Е.Фром, Б.Херсонський, К.Хорні та ін.). Дослідники визнають, що в підлітковому віці діти особливо часто конфліктують із батьками, (Л.Алексєєва, Г.Горностай, Т.Драгунова, В.Леві, Г.Міньковський, Л.Орбан- Лембрик, М.Розін, Г.Федоришин та ін.), в цей час вони стають важковиховуваними (Н.Абдюкова, Л.Виготський, Д.Ельконін, О.Єгоров, С.Ігумнов, К.Поліванова та ін.), однак зазначають, що і в критичні періоди спостерігаються конструктивні процеси розвитку особистості. Крім того, у практиці виховання підлітків відомо чимало фактів безконфліктного розвитку батьківсько-дитячих взаємин.

У батьківській праці, як і в усьому іншому, можливі і помилки, і сумніви, і тимчасові невдачі, поразки, що змінюються перемогами. Батьки не схожі один на одного, як не схожі один на іншого діти. Відносини з дитиною, так само як і з кожною людиною, глибоко індивідуальні і неповторні. Політична, соціально-економічна нестабільність деструктивно впливають на соціальне самопочуття сім'ї, породжують нервозність, апатію, соціальний песимізм дорослих або їх гіпертрофоване ставлення до матеріальних чинників буття, що неминуче позначається на формуванні внутрішнього світу дітей. Адже, переймаючись пошуком джерел існування або нагромадженням багатства, батьки все менше приділяють уваги моральним чинникам функціонування сім'ї.

Із матеріальними аспектами пов'язаний авторитет батька в сім'ї, оскільки він за традиційним розподілом гендерних ролей відповідальний за це. Нерідко зниження його авторитету у складні періоди життя пов'язане з не цілком тактовною поведінкою матері. Часто батьки або хтось один із них змушені шукати заробітків далеко від дому, що породжує властиві неповним сім'ям проблеми, передусім позбавляє дітей спілкування, душевного тепла, зразків соціальної поведінки.

За твердженням психологів, неповна сім'я є одним із найпотужніших джерел психогенних переживань особистості (неврозів, гострих афективних реакцій, ситуативно обумовлених порушень поведінки). Психічно травмує дітей розлучення батьків та їхня боротьба за дитину чи, навпаки, збайдужіння до дитини одного з них. Розлучення породжує проблему дозованого спілкування, задарювання дитини як засіб підтвердження любові до неї та інші болісні явища. Часто переживання дитини посилює психічна травма того з батьків, з ким вона залишилася.

Відчуття дитиною неповноцінності сім'ї, в якій вона виховується, може позначитися на її статевій соціалізації, розвитку очікувань стосовно власної майбутньої сім'ї. У дівчинки формується підсвідоме уявлення про те, що без батька її діти можуть обійтися, тобто повноцінна сім'я не стає головною цінністю її життя. Хлопчик за такої ситуації має матір за зразок чоловічої поведінки у сім'ї, оскільки вона перебирає на себе роль захисника, хазяїна, створювача і розпорядника матеріальних благ. За таких умов він виростає малоініціативним, несміливим, йому не вистачає необхідних для дорослого життя чоловічих (маскулінних) якостей, що в майбутньому плодитиме проблеми формування його дітей.

Зі специфічними труднощами пов'язане виховання дітей у молодих сім'ях, що зумовлене недостатньою моральною, психологічною, соціальною зрілістю учасників подружжя. Збідненим, нерозвиненим є їх розуміння своєї ролі в житті дитини, відповідальності за її виховання. І навіть щирі їхні старання щодо цього наштовхуються на відсутність життєвого досвіду, знань, уміння терпляче, послідовно і наполегливо дорослішати разом із своєю дитиною. Труднощі виховання дітей у молодих сім'ях полягають у:

— нерозумінні батьками значення вікових періодів для формування особистості дитини;

— несформованості у батьків педагогічної рефлексії — вміння аналізувати, критично оцінювати власну виховну діяльність, знаходити причини педагогічних помилок, неефективності методів, які вони використовують, тощо;

— орієнтації на виховання з дитини “генія”, намагання реалізувати в дитині власний невикористаний, як вони вважають, потенціал.

Молоді батьки часто вдаються до авторитарного виховання, вважають покарання найефективнішим виховним засобом, пред'являють суперечливі вимоги до поведінки дитини, непослідовно, суб'єктивно оцінюють її дії, що породжує або надмірну жорстокість у ставленні до неї, або вседозволеність.

Часто ми задаємо собі питання, чому наші діти з нами такі примхливі. А тому, що діти люблять своїх батьків без пам'яті і безумовно, і саме з ними хочуть безпечно висловити свої почуття.

Капризи і некерованість - знак того, що дитині не вистачає любові, ласки, уваги, вона не зігріта теплом батьківських сердець. Якщо батьки зіштовхуються з неслухняністю і капризами свого чада, виходить, прийдеться прикласти деякі зусилля, щоб з цим справитися. А точніше - щоб навчитися любити свою дитину по-справжньому. Є чотири способи вираження любові до дитини: контакт очима, фізичний контакт, пильна увага і дисципліна.

Здавалося б, найпростіше виразити свою любов до дитини ласкавим дотиком. Проте разючий факт: дослідження показали, що більшість батьків доторкаються до своїх дітей тільки по необхідності. Рідко можна зустріти батька, що просто так, без усякого приводу скористається з можливості ласкаво доторкнутися до своєї дитини: обійняти за плечі, погладити по голові, провести рукою по волоссю і т.п.

В області виховання дітей дисципліна - це тренування розуму і характеру дитини, для того щоб дитина стала самостійним, який уміє володіти собою, гідним і конструктивним членом суспільства. Сюди входять: гідний приклад дорослих, вказівки, прохання, навчання, забезпечення можливості учитися і набиратися різного життєвого досвіду.

Не слід вимагати, щоб діти безмовно займали своє крихітне і дуже незначне місце в цьому світі. Дитина повинна мати можливість невимушено виражати свої думки і почуття, пропозиції, пробувати себе й учитися самій . Найвідоміший і визнаний багатьма батьками фахівець в області виховання і дитячо-батьківських відносин Аллан Фромм вважає, що найкращим способом є наступний: як тільки дитина починає вередувати, відкрийте йому свої обійми, запевніть його у своїй беззастережній і безумовній любові і постарайтеся відвернути його від капризу, що так розбурхав його. Однак не винагороджуйте дитину нічим, крім люблячого погляду, ласкавого дотику і доброзичливої уваги [15].

1.2. Конфлiкти мiж батьками та дiтьми - підлітками

Конфлікт між батьками та підлітками — один із найрозповсюдженіших у повсякденному житті. Ми не розглядаємо проблему конфлікту поколінь, що набагато ширше й активно розробляється соціологами. З більш ніж семисот психолого-педагогічних робіт із проблеми конфлікту навряд чи набереться з десяток інший публікацій, у центрі яких стояла б проблема конфліктів між батьками і дітьми. Вона, як правило, вивчається в контексті більш великих досліджень: сімейних відносин, вікових криз, впливу подружніх конфліктів на розвиток дітей та ін. Але неможливо знайти таку родину, де б були відсутні конфлікти між батьками і дітьми.

В кожній сім’ї між батьками і дітьми існує система різноманітних зв’язків, зокрема: емоційні (відносини любові, прив’язаності, захоплення), когнітивні (здійснюються шляхом обміну інформацією), нормативні (система передачі дітям комплексу соціальних норм і правил, без чого неможливе існування суспільства), силові (встановлюються в порядку підкорення і влади), господарсько-економічні (зумовлюються матеріальними умовами життя сім’ї, її фінансовими можливостями, особливостями ведення домашнього господарства) та ін.

Виникнення конфліктів в системі “батьки – діти” можливе за всіма напрямами сімейних взаємовідносин. Найбільше таких конфліктів трапляється в період переживання дітьми підліткової кризи. Дорослі помічають, що на межі між 10 і 12 роками дівчата і хлопці стають “некерованими”, працездатність знижується, руйнуються авторитети, згасають попередні інтереси. Зате з’являються негативізм по відношенню до вимог старших, неслухняність, неуважність, небажання вчитися, виконувати домашні обов’язки, спроби будь-якою ціною продемонструвати свою дорослість, виявити незалежність, вирватися з-під опіки. На зміну беззастережному авторитету батьків і вчителів, характерному для попередніх періодів розвитку, приходить критичне відношення, яке свідчить про відокремлення підлітка від дорослих.

Юний співрозмовник вдається до різких відповідей, категоричних суджень, заперечень, демонстративно наголошуючи на своїй правоті, або ж навпаки – уникає спілкування з батьками, замикається в собі, стає пасивним, і, здається, байдужим до всього, що відбувається навколо нього. Все відбувається ніби відразу: змінюється, втрачає звичну розміреність життя сім’ї, ускладнюються стосунки з дітьми.

Найчастіше батьки відкривають для себе ці зміни після тимчасової розлуки із синами й доньками (наприклад, після літа, проведеного підлітком окремо від батьків). Незвична ззовні і незрозуміла внутрішньо, їхня дитина вимагає незалежності і демонструє “колючки”, стає дратівливою і непомітно віддаляється. Батьки таку поведінку своїх дітей вважають непослухом, впертістю, виходом дитини з-під контролю, а часто навіть відкритим бунтом, протестом, який супроводжується характерною для підліткового віку різкістю. Дорослі реагують на це, як на щось неприйнятне, а зміни у поведінці підлітка сприймають як загрозу для свого батьківського авторитету (“Дитина вийшла з-під нашого контролю!”, “Як він сміє так поводитися?!”, “Що ти собі дозволяєш?!”), як небезпеку для дитини (“Зовсім зіпсувався, ладу не стало”, “Нічого не бажає робити”, “Став тупим, і грубіяном”, “Що тепер з тобою буде?”) і, нерідко, як власну батьківську неспроможність, звинувачуючи себе в помилках у вихованні дитини (“Не зуміли виховати”, “Це ми винні, що він виріс таким”, “Ми чогось не помітили”). При цьому одні з них сподіваються, що просто потрібно перетерпіти й перечекати, поки сини й доньки самі переростуть цей складний вік, а інші намагаються “перевиховати” своїх дітей.

Нерідко ці зміни призводять до поступового оформлення внутрішнього конфлікту у батьків. Нові погляди їхньої дитини, нові вимоги, новий розпорядок дня, - буквально все одразу стає для них чужим і незвичним. Відчуття тривоги зростає, батьки потрапляють у згубний полон того особливого стану, який характеризується як “синдром чужинця” [2].

Відомий психолог і психотерапевт В.Леві закликає батьків не робити поспішних висновків, зачекати з діагностикою: “Можливо, це н а ш а, а не його темна смуга?.. Можливо, таємні ревнощі, образа або страх, у якому соромиться зізнатися, або болісна розлука із казкою, в яку довго вірив?.. Можливо, прихована депресія з незрозумілим душевним болем, у якої десятки облич і сотні причин... Щось на зразок сплячки або затяжного линяння перед новим стрибком розвитку...” Автор наголошує: “Дитина “псується” багато разів, щоб по-новому пізнати життя й себе, “розвалюється” – щоб будувати себе по-своєму. Ніхто не підпадає під схеми” [7, с. 88]. Дійсно, спілкування з підлітком потребує від батьків неабиякої витримки, мудрості, творчості, тактовності.

Особистісний розвиток підлітка супроводжується кризовими станами, поява яких пов’язана із загостренням підліткових суперечностей за рахунок зовнішніх психотравмуючих чинників (конфлікт з дорослими чи ровесниками) або внутрішніх особливостей (акцентуації чи психопатії підлітків) (Л.Орбан-Лембрик) [8].

Стрижневою особливістю, структурним ядром особистості у цей період розвитку, яке визначає зміст і спрямування соціальної активності підлітка, систему його соціальних реакцій і специфічних переживань, є його нове уявлення про себе, пов’язане із виникненням почуття дорослості, і прагнення увійти у світ дорослих [6]. Однак здебільшого спілкування батьків із дітьми, що подорослішали, продовжує будуватися на тих же принципах, що й раніше. Депривація почуття дорослості є, на думку багатьох дослідників, основною причиною труднощів і непорозумінь у спілкуванні між батьками й дітьми підліткового віку.

Підліткові здається, що батьки його не розуміють, не люблять, не сприймають як особистість, а тільки керують ним, вимагають, карають, вказують і контролюють. Він дуже ображається, коли оточуючі сприймають його як маленьку дитину, без поваги. Надмірний критицизм і негативізм, прояви протесту проти нещирості старших партнерів по взаємодії, прагнення настояти на своєму здебільшого є реакцією на небажання дорослого визнати у підліткові повноцінну особистість [6]. Хоча й самі підлітки здебільшого ще не готові виконувати роль дорослих у соціальному плані, демонструючи дитячі форми поведінки.

Насправді вони прагнуть не стільки стати дорослими і самостійними, скільки довести свою дорослість і самостійність оточуючим, оскільки ці якості тільки формуються. Всі зусилля підлітка спрямовуються на побудову нового, суб’єкт-суб’єктного типу відносин з батьками.

Досліджуючи особливості розвитку дитини в сім’ї, психологи описують різні стилі батьківської поведінки. Існує три різних поєднання ступеня емоційної близькості, батьківської теплоти та рівня контролю за поведінкою дитини, і встановила їх різний вплив на розвиток підростаючої особистості.

Діти, чиї батьки поєднують теплоту з контролем, підтримують в них прагнення до самостійності (авторитетний стиль батьківського ставлення), відрізняються оригінальністю мислення, мотивацією до самореалізації і соціальними вміннями, високими адаптивними здібностями. Якщо ж батьки роблять ставку на постійний контроль у поєднанні з емоційною холодністю (авторитарний стиль), то діти виростають невпевненими у собі, несамостійними, замкнутими, дратівливими, із відсутністю прагнення до незалежності. Потуральний (ліберальний) стиль батьківського ставлення, який відрізняється сердечністю, душевною теплотою, а також відсутністю заборон (навіть необхідних), сприяє формуванню у дітей імпульсивності, низького рівня самоконтролю і пізнавальної активності.

Е.Маккобі та С.Мартін виокремили ще один стиль батьківської поведінки – індиферентний. Він характеризується низьким рівнем контролю за поведінкою дітей і відсутністю теплоти й сердечності до них, уваги до їх життя, що сприяє формуванню у дітей схильності до асоціальної поведінки [16].

Важливою умовою свідомості підлітка виступає самооцінка ним своєї зовнішності. Його психічне та фізичне самопочуття ускладнює прискореність і нерівномірність, непропорційність розвитку організму в період статевого дозрівання. Тимчасова дисгармонія в координації рухів викликає серйозні емоційні переживання. Необразливий, на перший погляд, з боку інших жарт на адресу підлітка, будь-яке незначне зауваження може сприйматися як образа, викликати гострий конфлікт або хворобливий стан. Найміцніший бастіон колишньої впевненості може розвалитися вмить. В цей час домінують ситуативно зумовлені емоції, найбільш низькою є самооцінка, нерідко виражене неприйняття себе (за даними Г.Цукермана, 34 % хлопців і 26 % дівчат підліткового віку дають собі повністю негативні характеристики), найбільш високим (порівняно із наступними стадіями розвитку) є відсоток учнів із депресивною спрямованістю, “коли цінності для самої себе особистість ніякої не має” [13, с.14]. Загалом, всі дослідники даного перехідного періоду відзначають його стресовий характер. Драматичні ситуації, конфлікти й сутички виникають, здавалося б, з нічого, без будь-яких серйозних причин. Причому підлітки здебільшого не прагнуть відкритого конфлікту, але провокуючи дорослих, постійно пильнують, очікуючи заперечень і навіть образ. Нерідко складається враження, що для них це перевірка самих себе, з’ясування меж власного впливу на дорослих, що сприятиме досягненню певних цілей. Однак від того, який образ “Я” закріпиться в цей період, залежить усе майбутнє, успіх чи неуспіх у всіх сферах життя особистості.

Поступовий вихід із стресу пов’язується насамперед із сімейними умовами життя підлітків. Ті з них, хто вважає свою сім’ю теплою і згуртованою, виявляє менше депресії і тривожності, легше й успішніше проходять кризу підліткового віку, переходять на новий рівень особистісного розвитку.

Зіткнення між батьками й дітьми підліткового віку спричиняють такі психологічні чинники:

1) дисгармонійний тип внутрішньосімейних відносин (негативний характер подружніх стосунків, що виражається в конфліктній взаємодії батьків, призводить до виникнення почуття постійної тривоги у дітей, заниженої самооцінки, комплексів неповноцінності);

2) деструктивність сімейного виховання: розбіжності членів сім’ї з приводу виховання дітей, непослідовність у вихованні, підвищені вимоги до підлітків у зв’язку із надмірними очікуваннями щодо них, гіперопіка і заборони у багатьох сферах їх життя, часте використання погроз, осуду, фізичних покарань, звинувачень, авторитарне, нав’язливе втручання батьків у всі справи підлітків, позбавлення їх прав і свобод (здійснювати вибір, мати свої таємниці, свої особисті переживання), психологічне насильство над дітьми, байдужість батьків до дитячих справ, інтересів, захоплень, переживань, успіхів і невдач;

3) вікова (підліткова) криза як чинник підвищеної конфліктності підлітків;

4) особистісні особливості батьків, які сприяють їх конфліктам із підлітками: консервативний спосіб мислення, авторитарність у спілкуванні, стереотипні форми поведінки, шкідливі звички, надмірна завантаженість на роботі, що зумовлює дефіцит спілкування з дітьми, стурбованість батьків насамперед матеріальним забезпеченням сім’ї, накопичення фізичної і психологічної втоми;

5) особистісні особливості підлітків, що провокують конфлікти в сім’ї: порушення правил поведінки, ігнорування вимог батьків, впертість, самовпевненість, егоїзм, егоцентризм, нечесність, лінощі, завищена або занижена самооцінка, інфантильність тощо.

Водночас слід враховувати й те, що нерідко конфлікти, навіть асоціальна поведінка підлітка, можуть стати засобом компенсації почуття тривоги, невпевненості, неповноцінності, способом привернення до себе уваги з боку оточуючих.

Досліджуючи проблеми родинних стосунків, психологи визначають наступні варіанти конфліктної поведінки підлітків: випробування накопиченого “арсеналу” засобів впливу на дорослих для досягнення власних цілей; перевірка ефективності різних видів спілкування з батьками; визначення умов подальшого життя в сім’ї; з’ясування доцільності певних форм поведінки [2].

Однак причини конфліктів у відносинах між підлітками та їх батьками потрібно шукати не тільки в сьогоднішньому дні. Як правило, такі зіткнення стають тільки верхівкою айсберга, своєрідним каталізатором, перевіркою всіх членів родини на соціальну, особистісну та сімейну зрілість, на психологічну стійкість, моральність, відкритість, довіру, чесність і відповідальність, здатність безумовно приймати і любити один одного. Саме в цей період виявляються недоліки у сімейній взаємодії дорослих і дітей, старших і молодших, знаходять вихід ті проблеми, які раніше замовчувалися, приховувалися дітьми та не помічалися або й ігнорувалися батьками. Тому батькам не слід сприймати конфліктну поведінку підлітків як щось аномальне, невірне, що необхідно негайно виправити, оскільки це призведе тільки до загострення стосунків у сім’ї. Насамперед потрібно переглянути й проаналізувати свій стиль взаємин із дітьми і внести в нього необхідні корективи. Психологи розрізняють такі типи конфліктів підлітків із батьками, зумовлені недоліками у сімейному вихованні:

1. Конфлікт нестійкого батьківського відношення – його суть полягає в неадекватному оцінюванні батьками позитивних та негативних якостей підлітка. Зазвичай нестійке батьківське сприйняття формується як реакція на складну поведінку дитини, зумовлену перехідним віком. Така поведінка проявляється у наступному: нестабільному статусі підлітка в сім’ї та суспільстві (він критикує, вимагає поваги як дорослий, і водночас пустує, грається та шкодить, як дитина), демонструванні ним негативних рис (незібраності, непосидючості, впертості), непривабливому зовнішньому вигляді (незвичній манері одягатися, своєрідній зачісці, макіяжі тощо). Внаслідок цього позитивні якості дитини недооцінюються батьками, вони звертають увагу тільки на демонстрацію підлітком своєї недосконалості. Особливо гостро нестійке батьківське сприйняття проявляється, коли в сім’ї є молодша дитина – старанна й слухняна.

2. Диктатура батьків – це певний мікроклімат, за якого батьки безальтернативно нав’язують підліткам свою точку зору, пригнічуючи в них почуття самостійності та власної гідності. Наказовий тон і насилля, відсутність довіри й поваги неминуче наштовхуються на опір підлітка, що супроводжується грубістю, лицемірством, обманом, а інколи й відвертою ненавистю. Зламаний опір виявляється примарною перемогою, оскільки дитина, втрачаючи почуття власної гідності, виростає приниженою і переконаною в тому, що “правий той, хто сильніший”. Диктатура батьків, ігнорування ними інтересів та думок підлітка, позбавлення його права голосу, вторгнення на його “територію” часто призводять до того, що він замикається в собі, грубить, нервується, виростає циніком і деспотом.

3. Мирне співіснування як прихований конфлікт – така ситуація ззовні здається зовсім безпечною: кожен член сім’ї демонструє позицію невтручання у життя інших. Батьки вважають, що їхній нейтралітет сприяє формуванню в дітей самостійності, почуття свободи та розкутості. Проте така ситуація призводить до того, що сім’я для підлітка перестає існувати. Людина, вихована зовсім без заборон, без втручання й контролю старших, може виявитися неготовою адекватно діяти у дорослому житті в разі виникнення перешкод на шляху до реалізації її цілей.

4. Конфлікт надмірної опіки – виникає внаслідок того, що батьки надто переймаються тим, щоб уберегти підлітка від зіткнення із будь-якими проблемами, труднощами, захистити від перевантаження і перевтоми, а також від “поганого впливу”. Вони активно допомагають школярам виконувати домашні завдання, забороняють їм брати участь у занадто рухливих, “небезпечних” іграх, досить довго супроводжують до школи та під час прогулянок, наполегливо впливають на здійснення будь-яких життєвих виборів (занять, друзів тощо) і прийняття рішень. Таке виховання заважає дитині у самовизначенні та самореалізації в майбутньому, підлітки некомфортно почуваються у середовищі ровесників, вони неготові до подолання життєвих труднощів, не вміють самостійно приймати рішення. Попри те, що діти здаються слухняними і покірними, не завдають багато клопоту батькам, гіперопіка призводить до того, що в підлітковому віці саме такі діти найчастіше “зриваються” і “повстають” проти дорослих. Форми протесту можуть бути різними – від холодної ввічливості до активної відсічі.

5. Конфлікт батьківської авторитарності – виникає в підлітків із батьками, які є прихильниками авторитарної педагогіки, тому досить жорстко підходять до виховання своїх дітей. При цьому вони керуються найкращими намірами: виховати дитину дисциплінованою, досконалою, всебічно розвиненою особистістю, яка повинна володіти ґрунтовними знаннями, різноманітними вміннями, обов’язково вивчати іноземні мови, займатися певними видами мистецтва й спорту. Від підлітка вимагають досконалості у всьому, наказують, контролюють, помічають будь-які помилки, критикують, проводять виховні бесіди, не даючи навіть змоги висловити й відстояти власну думку. Аргументи при цьому бувають двох видів: “Ми для тебе зробили все можливе і неможливе! Пожертвували задля тебе усім, чим могли, і ти просто не маєш права бути недосконалим!” або “От ми у твоєму віці...”. Такий спосіб виховання призводить до того, що підліток почувається невпевненим, ображеним, розсердженим і водночас безсилим. У нього виникає думка про безвихідність ситуації, безглуздість власного життя, формуються стійкі комплекси неповноцінності. Діти або стають пасивними, відстороненими, або свій внутрішній конфлікт намагаються подолати агресивною поведінкою: на грубість, утиски відповідають грубістю, на зловтіху – зловтіхою, а на проблеми батьків – холодністю і байдужістю.

На конфліктні дії батьків підлітки відповідають такими реакціями:

- опозиція – виявляється у демонстративних діях негативного характеру;

- відмова – як непокора вимогам батьків;

- ізоляція – прагнення уникнути небажаних контактів із батьками, приховування інформації і вчинків, втеча з дому.

Очевидно, що саме незадоволеність спілкуванням із дорослими пояснює те, що підлітки надають перевагу компанії ровесників, де можна відчувати себе рівним серед рівних. Найбільшу залежність від таких угруповань виявляють ті підлітки, чиї батьки або надто авторитарні, або надто поблажливі. Однак протиставляти відносини підлітків з батьками і з ровесниками було би помилковим: вони, як правило, мають різні сфери впливу. Так, батьки є більш авторитетними у найважливіших життєвих виборах (освіти, професії), а ровесники визначають стиль одягу, відпочинку та естетичні погляди [3]. Тобто йдеться не стільки про протиставлення норм і цінностей сім’ї, з одного боку, і ровесників – з іншого, скільки про їх інтеграцію.

Окремі дослідники вважають, що деяке розходження цих цінностей надзвичайно корисне для розвитку самостійних суджень, рішень і виборів, але для цього відмінність цінностей має бути осмислена як варіант більш загальної єдиної шкали цінностей. Проте розумний вибір серед багатьох можливостей може бути зроблений тільки в тому випадку, коли сім’я забезпечує підліткам надійні тили для експериментування. Загалом, підлітки прагнуть спілкуватися з дорослими, визнають їх досвід, і готові вислухати їхні поради та виконати їхні вимоги, але тільки якщо останні аргументовані і були обговорені обома сторонами як рівними.

Дослідження, проведені Д. Ярцевим, показали, що з віком у підлітків все чіткіше й усвідомленіше виникає потреба в знаннях “про життя” або в тому, що називають акумульованим досвідом. Дана потреба говорить про наявність у них бажання мати теоретичний досвід вирішення як соціальних, так і особистісних проблем, а з іншого – про відсутність реальних джерел, які сприяли би його самостійному формуванню [15].

Підліток потребує уваги, любові і розуміння дорослого, але в той же час йому необхідно задавати певні межі. Д.Віннікотт написав чудові слова про потребу підлітка у спілкуванні, що ґрунтується на батьківській любові: “...виявивши, що замки надійно закриті, діти тут же починають відкривати їх і ламати, намагаючись вирватися назовні знову і знову. А інакше вони згортаються калачиком на ліжку, заводять тужний джаз і відчувають марність всього” [4, с.7].

Характер зміни попереднього типу батьківсько-дитячих відносин на новий значною мірою залежить від того, хто є ініціатором цієї зміни. При ініціативі дорослого існує принципова можливість управляти цим процесом і уникати труднощів. Протест підлітка вказує на те, що він є ініціатором змін, а дорослий цьому протистоїть. Такі суперечності у взаєминах між дитиною і батьками зумовлені розходженнями в оцінці міри дорослості підлітка (ним самим і дорослим) і здатні породити конфлікт.

Т. Драгунова розрізняє три варіанти розвитку таких суперечностей, залежно від динаміки відносин підлітка і дорослого:

1. Дорослий відноситься до претензій підлітка на більшу самостійність, довіру і повагу як до необґрунтованих, і намагається зберегти попередній стиль взаємовідносин, що викликає протест у підлітка. Якщо система взаємин не змінюється, то зіткнення стають систематичними і більш різкими, а негативізм підлітка – наполегливим і глобальним за характером, що, у свою чергу, зумовлює виникнення хронічного конфлікту. При цьому швидко зростає відчуженість підлітка, дорослий втрачає авторитет.

2. Суперечності, які зумовлюють виникнення конфлікту, замасковані специфічною поведінкою дорослого: під натиском підлітка, але всупереч власним поглядам, він починає дозволяти те, що було заборонено раніше. Зіткнень стає менше, але через те, що не змінюється суть відношення дорослого до підлітка, їх можливість зберігається. Така незмінність у поєднанні із поступками дорослого визначає непослідовність, невизначеність його поведінки.

3. Дорослий з часом починає бачити в підліткові не дитину, а більш дорослу людину і відповідно змінює своє ставлення. Тому суперечностей, які зумовлювали труднощі у спілкуванні, стає все менше, конфлікт може зникнути зовсім [6, с.342-344].

Отже, оптимальне вирішення конфлікту між батьками й дітьми підліткового віку неможливе без психологічної готовності дорослих перейти до нового типу взаємовідносин. Уміння розв’язувати конфлікт, приймати рішення для досягнення спільних цілей, коригувати стиль батьківсько- дитячої взаємодії є свідченням міцності сімейних відносин, вагомим чинником утвердження теплих стосунків та комфортного мікроклімату в родині. Батькам у цей період потрібно бути особливо уважними й терплячими у відносинах зі своїми дітьми: усвідомлювати свої суперечливі почуття, намагатися не накопичувати в собі незадоволення й роздратування, об’єктивно оцінювати позитивні якості та вади підлітка, збалансовувати його права та обов’язки, змінити тактику спілкування на дружню, партнерську.

Отже, конфлікти між батьками і дітьми підліткового віку є типовим, однак не обов’язковим явищем. Їх частота, тривалість, інтенсивність залежить насамперед від стилю батьківсько-дитячої взаємодії, особливостей сімейного виховання, а також особистісних характеристик членів сім’ї. Безконфліктний розвиток взаємин із підлітками простежується в тому випадку, коли дорослі оптимально коригують свій стиль спілкування, враховуючи вікові та індивідуальні можливості дітей.

РОЗДIЛ 2.СУТНІСТЬ РОБОТИ СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА З БАТЬКІВСЬКО – ДИТЯЧИМИ КОНФЛІКТАМИ

2.1. Форми роботи соціального педагога по попередженню конфліктів у взаємовідносинах між батьками та дітьми

Як відомо конфлікт має насильницький характер. Тому одним із особливо важливих напрямків у роботі соціального педагога є робота по попередженню насильниціких дій у родині та сприяння психологічному здоров’ю підлітків. Робота соціального педагога по попередженню конфліктів полягає у забезпеченні соціально-правового захисту дітей та попередженні впливу негативних соціальних чинників на формування та розвиток особистості дитини.

Соціальна робота по попередженню конфліктів у взаєминах між батьками та дітьми здійснюється у двох напрямках: робота з батьками (загальні та класні збори батьків, колективні та індивідуальні консультації, бесіди, лекції, конференції, відвідування сімей) та робота з дітьми (консультації, тренінги, профілактичні та просвітницькі заходи). Батьки залучаються до участі в організації освітнього процесу спільно з дітьми: вечори відпочинку, підготовка та участь у загально – шкільних заходах, дні здоров’я. Успіх здійснення поставлених перед соціальним педагогом завдань багато в чому залежить від характеру тих взаємин, які складаються між учителем, соціальним педагогом і батьками. Основою таких взаємовідносин повинні стати взаємно довірливі контакти.

У своїй практиці я використовую такі форми роботи як:

Консультації - форма роботи, яка передбачає надання спеціалістом допомоги, з різних проблем сімейного виховання. Ці проблеми є непередбаченими для консультанта, тому вимагають від нього не лише глибокої підготовки, а й умінь проаналізувати проблеми, виділити їх причини та наслідки, володіти системним підходом у вирішенні проблем. Консультації передбачають проведення анкетування, бесіди, спостереження, тестування.

Мамина кухня - підбір матеріалів з досвіду сімейного виховання. Може включати опис традицій, сімейних свят, щоденник матері, опис складних ситуацій з варіантами їх вирішення. Сім'ї запрошуються до читання та обміну матеріалами.
Ще однією формою соціально-педагогічної роботи є поширення буклетів і брошур про права дитини, попередження насильства в сім'ї, подоланні стресу, конфліктів, дитячих примх, про навчання дітей безпечній поведінці.

Інтелектуальні сімейні вечори (посиденьки) - складна форма, яка поєднує в собі кілька форм з метою організації змістовного дозвілля, просвітництва, профілактики негативних явищ, корекції сімейних відносин.

Тематичні вечори запитань і відповідей. Сприяють глибокому пізнанню методики сімейного виховання. На них запрошують працівників правоохоронних органів, лікарів, психологів, соціальних працівників, фахівців, які займаються проблемами виховання.

Ознайомлення батьків з психолого-педагогічною літературою. Передбачає відбір і надання рекомендацій щодо психолого-педагогічної, науково-популярної літератури для батьків відповідно до проблем, які є в учнів певного класу чи окремої дитини [11, c. 225].

Соціальний педагог повинен дотримуватися принципів, які допомагають йому у вирішенні професійних завдань. Це гуманізм, віра в людину, кращі виявлення його особистості і потенційних можливостей, які допоможуть вирішити ті складні проблеми, які він має. Це віра в те, що людина має великі можливості для самовдосконалення. Здатність до емпатії допомагає соціальному педагогові зрозуміти внутрішній світ іншої людини, значить, правильно оцінити його особистість, знайти в ній внутрішні можливості для вирішення особистісних проблем.

Соціальний педагог повинен бути толерантним, доброзичливо ставитися до клієнта, оцінювати його в цілому, а не окремі його вчинки. Якщо соціальний педагог застосовує авторитарність, не має гнучкої педагогічної позиції, не вміє об'єктивно оцінювати виховні можливості сім'ї , не орієнтуватися в обстановці, це, звичайно, гальмуватиме встановлення його взаємовідносин з клієнтами. Крім того, якщо батьки мають низьку загальну та педагогічну культуру, суб'єктивно оцінюють поведінку і особистість дитини, безвідповідально ставляться до виховання, це теж дуже утруднює спілкування соціального педагога з батьками.

Таким чином, на основі діагностування надаються різні види допомоги, підтримки батькам і дітям, здійснюється корекційна та реабілітаційна робота. Все це буде успішним, якщо в роботі з батьками і дітьми пануватиме атмосфера доброзичливості, зацікавленості, якщо соціальний педагог матиме такий кваліфікаційний рівень, який зможе розкрити потенційні можливості батьків, допомогти їм самостійно впоратися зі своїми проблемами [10, c. 180].

У роботі, як з батьками так і з підлітками, доцільно поєднувати колективні та індивідуальні форми, а також форми і методи, за допомогою яких батьки і діти здобувають знання самостійно, в активній діяльності.

Отже, форми соціально-педагогічної роботи - це сукупність прийомів і способів, які використовуються для стимулювання і розвитку потенційних можливостей клієнта, конструктивної діяльності щодо створення умов для активізації пізнавальної діяльності, рішення необхідних задач, надання допомоги і підтримки.

Таким чином, основними напрямами профілактики конфліктів батьків із дітьми - підлітками є: по-перше, підвищення психолого-педагогічної культури батьків, що дозволяє враховувати вікові та індивідуальні особливості їхніх дітей; по-друге, розвиток партнерського спілкування в сім’ї, увага батьків до турбот і захоплень підлітків; по-третє, організація сім’ї на колективних началах, формування сімейних правил, традицій, участь дітей і батьків у спільних справах. Батьки повинні надавати підліткові можливість брати участь в обговоренні сімейних проблем, визнавати за ним право голосу під час прийняття рішень, вчитися вислуховувати свою дитину, дозволяти їй займатися улюбленою справою, не перевантажувати. Необхідно також рахуватися з потребою підлітка відмовчуватися протягом певного часу чи залишатися на самоті, демонструвати йому свою підтримку у будь-яких проблемних ситуаціях, намагатися не порівнювати його з іншими дітьми, робити позитивні коментарі, уникаючи категоричних оцінок, висловлювань і заперечень.

Для запобігання конфліктам, спричиненим надмірною батьківською опікою, дорослим бажано дотримуватися наступних правил: звести турботу про підлітка до необхідного мінімуму, давати йому певні посильні навантаження, не відмовлятися від контролю, необхідної допомоги, але й не позбавляти самостійності у виконанні завдань. Не слід вимагати від нього тільки правильних вчинків, а сприймати його таким, яким він є, спрямовуючи його енергію у позитивне русло. При цьому доцільно спонукати підлітка до спілкування з ровесниками, дозувати у відносинах з ним турботу, свободу, похвалу і, за необхідності, догану. Оскільки влада належить старшому, який має певний життєвий досвід, то й відповідальність за конфлікт будь-якого ступеня складності покладається головно на нього. Для того, щоб конструктивно взаємодіяти у конфліктних ситуаціях із підлітками, батьки завжди повинні пам’ятати про їх індивідуальність; враховувати, що конфлікт очима дорослого і очима підлітка може виглядати по-різному, тому потрібно намагатися зрозуміти позицію дитини, не бути стереотипними у своїй поведінці, пам’ятати, що кожна нова ситуація вимагає нового вирішення. Потрібно логічно пояснити підліткові можливі негативні наслідки його поведінки. Разом з тим суперечності у його поведінці сприймати як фактори нормального розвитку. Цінуючи в дітях здатність розуміти батьків, погоджуватися із ними, дорослим слід пам’ятати слова, висловлені Ф.Стендалем: “Спертися можна тільки на те, що чинить опір”.

2.2. Дослiдження проблеми конфліктності мiж батьками та дітьми

Робота з вивчення проблеми конфліктності між батьками та дітьми-підлітками проводилась на базі Путивльського навчально – виховного об’єднання. Формуючи вибірку досліджуваних, ми виходили з твердження, що підлітковий вік найважчий, оскільки діти переживають підліткову кризу. Крім того, порівняння вікової динаміки конфліктів у підсистемі „батьки-діти”, показує, що найбільш „конфліктний вік” – підлітковий, коли посилюються розходження поглядів батьків з дітьми.

В дослідженні брали участь учні 6, 7 та 8 класів і їх батьки. Репрезентативну вибірку склали 35 учнів та 47 батьків. Діагностування респондентів проходило в приміщеннях шкільних класів шляхом заповнення індивідуальних бланків. Інструктування проводилося в усній і письмовій формі за стандартною процедурою. Обрахування індивідуальних оцінок полягало підрахунку загальної кількості відповідей респондентів на кожний із запропонованих їм варіантів відповіді за окремими запитаннями анкети.

В процесі емпіричного дослідження були використані наступні методики: тест-опитувальник батьківського ставлення до дітей Варги-Століна, методика «Особистісна агресивність і конфліктність» (Є.П. Ільїн, П. А. Ковальов), та анкета «Взаємини в родині».

Аналіз результатів дослідження показав, що найпоширенішими серед даної вибірки досліджуваних є авторитарний та гіперопікувальний стилі батьківської виховної взаємодії з підлітком, які використовують відповідно 37,7% та 27,3% батьків. Рефлексивним стилем володіли 10,4 % батьків , а для 12% протестованих батьків характерний потуральний стиль виховної взаємодії з підлітком. Неприйняття як стиль реагування на поведінкові прояви підлітків властивий 13,6 % досліджуваних. Дані цієї шкали не враховувались у подальшому емпіричному дослідженні, оскільки при такому стилі взаємодія з підлітком не відбувається, її уникають, а отже, не має виховного впливу, тобто формуючого ефекту. Сім’я як форма мікродовкілля є вагомим чинником руйнації ідентичності.

Наявність сімейних конфліктів підтвердило 94 % опитуваних і лише 6% вказали на їх відсутність. На думку 62,7 % дітей їх виводять з рівноваги сварки між батьками. Найчастіше причиною конфліктів у сімейному колі для 43,8 % респондентів є несумісність характерів, а нестриманість, імпульсивність у розмові – для 44,5%. Причому 47,6 % опитуваних, співіснуючи в таких конфліктних сім’ях, не поступаються батькам у суперечках, уперто відстоюють свою думку.

Ці дані свідчать про те, що діти теж стали конфліктними, сприймають стосунки з батьками як факт своєї психологічної залежності від них і тому відстоюють особистісну незалежність підвищеною емоційною реакцією, здебільшого у формі негативізму, тобто шляхом опозиційного діяння, котре виявляється у пасивному опорі, або активній протидії існуючим звичаям, нормам. Батьки для них не авторитет. Поведінка може набирати проявів обурення, злості, гніву, непоступливості та ін. Під час конфлікту відчувають роздратованість 47% опитуваних, обурення – 32,5%, злість – 38%, гнів – 22%, пригніченість – 25,5%, відчай – 20%, образа – 13%, страх – 14,5%. Не впливає конфліктна ситуація на 9 % опитаних, а задоволення отримують 5%. А 18,5% респондентів відповіли, що продовжують ще деякий час гніватися всередині навіть після зняття конфліктної ситуації.

Отже, результати дослідження дозволяють стверджувати, що у сімейних стосунках у дітей переважає амбівалентне (роздвоєне) ставлення до батьків. Це проявляється у їхньому прагненні до довірливого спілкування на рівних, в отриманні психологічної підтримки, порад і водночас у підвищеному емоційному неприйнятті своєї залежності, що і є причиною негативізму. У конфліктних сім’ях батьки втратили авторитет, і тому конфліктні стосунки провокують самі діти. Вони зовсім не сприймають ні надмірного опікунства, ні авторитарної поведінки батьків, котрі за своїми проблемами і сварками не завжди сприймають вчинки своїх дітей адекватно, не враховують їхній віковий розвиток, придушуючи будь-яку самостійність. З конфліктної форми взаємостосунків у сім’ї власне і розпочинається психологічна деформація особистості. Діти отримують непорозуміння з боку старших людей – батьків, з якими вони упродовж тривалого часу себе ідентифікували. Руйнації підлягає один з важливих аспектів ідентичності, що зумовлено втратою позитивного значення сім’ї.

Отже, поставлена гіпотеза про те, що більшість батьків дотримуються авторитарного стилю у вихованні дітей підтвердилася. Про це говорять вище зазначені дані дослідження. Це призводить до тривалих сімейних конфліктів, які в свою чергу ведуть до сильної психічної травматизації особистості дитини та є сприятливим джерелом для формування в неї таких особистісних рис, як тривожність, емоційна нестабільність, невпевненість у собі, низька самооцінка, байдужість до оточення, замкнутість, неспроможність до самопізнання, злість, агресивність.

ВИСНОВКИ

Охарактеризувавши соцiально-педагогiчну дiяльнiсть з конфлiктними сiм’ями та основнi причини конфлiктiв мiж батьками та дiтьми, ми прийшли до ряду висновкiв. Соцiально-педагогiчнi характеристики конфлiктiв мiж батьками та дітьми полягають у вивченні основних якiсних ознак, причин виникнення та наслiдкiв цих конфлiктiв для соцiально-виховного потенцiалу сiм’ї в цiлому, соцiально-психологiчної ситуацiї кожного учасника конфлiктiв, соцiально-педагогiчнiй оцiнцi наслiдкiв конфлiкту для кожного члена сiм’ї, сiм’ї в цiлому та соцiуму.

Серед ключових соціально - педагогiчних ознак можна видiлити тип взаємовiдносин – кон’юнктивнi (зближуючi контакти) i диз’юнктивнi (роздiляючi контакти); механiзми формування конфлiктних взаємовiдносин батькiв iз дiтьми; рiзностороннє сприймання негараздiв; сiмейне неблагополуччя. Також доцiльно видiлити причини конфлiктiв у взаємодiї батькiв i дiтей соцiально-педагогiчного характеру: тип сiмейних відносин (стиль виховання), деструктивнiсть сiмейного виховання, вiковi кризи дiтей особистiсний фактор.

Отже, оскiльки конфлiкти в нашому життi неминучi, потрiбно навчитися управляти ними. Зазвичай в мiжпоколiнних конфлiктах задiянi iнститути, якi безпосередньо виконують функцiю соцiалiзацiї (батьки в сiм’ї, або вчителi в школi). Tаким чином, можливо, такi конфлiкти (а точнiше їх наслiдки) – це однi з механiзмiв соцiалiзацiї, якi дозволяють зафiксувати на собi увагу особистостi, яка соцiалiзується. Важливим наслiдком таких конфлiктiв може служити те, що зважаючи на постiйне протистояння норм i цiнностей двох поколiнь, виявиться, що у результатi збережуться «кращi». Tакi процеси призводять до постiйного розвитку суспiльства. Серед основних причин конфлiктiв мiж батьками та дiтьми науковцi видiляють: обмеження активностi дiй та самовираження дiтей; негативна поведiнка членiв сiм’ї; наявнiсть протилежних iнтересiв, прагнень; розподiл домашнiх справ; авторитарний, жорсткий тип взаємовiдносин, якi склалися в сiм’ї; наявнiсть складних матерiальних проблем, якi практично неможливо розв’язати; авторитарне втручання родичiв в подружнi вiдносини та виховання дiтей.

Серед причин розбiжностей у поглядах мiж батьками i пiдлiтками найбiльш важливими виступають: рiзниця у досвiдi батьківi та дітей; вiдсутнiсть чiтких етапiв переходу вiд дитячої залежностi до дорослої незалежностi; вiдсутнiсть певних правил, якi структурують послаблення батькiвської влади у фазi переходу вiд дитинства до пiдлiтковостi ; соцiальнi вiдмiнностi, що пов’язанi iз зiткненням контролюючої ролi дорослих з потребами пiдлiткiв у автономiї.

Отже, сiмейнi конфлiкти – це протиборство мiж членами сiм’ї на основi зiткнення протилежно спрямованих мотивiв i поглядiв. Причинами конфлiктiв мiж батьками i дiтьми можуть бути як соцiально-педагогiчнi, так i психологiчнi. Hа причини конфлiктiв в сiм’ях впливають фактори мiкро- i макросередовища.

Результати дослідно-експериментальної роботи свідчать про те, що дисгармонійний розвиток особистості, її емоційне вигорання – це відбиток пережитого нею стану фізичного, емоційного та психологічного виснаження, зумовленого тривалою включеністю в сімейні конфлікти. Перспективою подальших досліджень виступає розробка корекційної програми, спрямованої на гармонізацію сімейних взаємовідносин, попередження впливу конфліктогенів на стосунки у родині.

Література

1. Анцупов А.Я., Шипилов А.И. Конфликтология: Учебник для вузов. – М.: ЮНИТИ, 2002. – 551 с.

2. Батьки і діти // Директор школи. – 2003. - № 19. – С. 5-6, 11-13.

3. Болбочану А.В. Содержание коммуникативной потребности подростка в разных условиях общения со взрослыми // Вопросы психологии. – 2006. - № 4. - С. 63-69.

4. Винникотт Д. Разговор с родителями. – М.: Класс, 1994.

5. Донченко Е.А., Титаренко Т.М. Личность: конфликт, гармония. – К.: Политиздат Украины, 1987. - 157 с.

6. Драгунова Т.В. Проблема конфликта в подростковом возрасте // Психоло- гия конфликта / Сост. Н.В.Гришина. – СПб.: Питер, 2001. – C. 328-348.

7. Леві В. Нестандартна дитина. – К.: Рад.шк., 1991. – 256 с.

8. Орбан-Лембрик Л.Е. Соціальна психологія: Підручник: У 2 кн. Кн.1: Соціальна психологія особистості і спілкування. – К: Либідь, 2004. – 576 с.

9. Орбан-Лембрик Л.Е., Лембрик С.П. Шлюбно-сімейні взаємини і стабільність родинного життя // Збірник наукових праць: філософія, со- ціологія, психологія. – Івано-Франківськ: ВДВ ЦІТ, 2006. – Вип. 11. – Ч. 1. - 10. Технології соціально-педагогічної роботи: Навчальний посібник \ За заг. ред. проф. А.Й. Капської. - К., 2000. - 372 с.
С. 120-135.

11. Фіцула М.М. Педагогіка. - К.: Знання, 2000. - 653 с.

12.Херсонский Б.Г., Дворяк С.В. Психология и психопрофилактика семейных конфликтов. – К.: Здоровье, 1991. – 189 с.

13.Цукерман Г.А. Десяти-двенадцатилетние школьники: “ничья земля” в возрастной психологии // Вопросы психологии. – 1998. - № 3. – С. 17-31.

14.Шнейдер Л.Б. Психология семейных отношений: Курс лекций. – М.: Апрель-Пресс, Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2000. – 512 с

15.Ярцев Д.В. Особенности социализации современного подростка // Вопросы психологии. – 1999. - № 6. - С. 54-58.

16.Maccoby E.E. Social development. Psychological growth and the parent-child relationship. – Hareourt Brace Iovanovici College Publ., 1980.

docx

Завантажити

Зберегти на потім

Додав(-ла)

Голубкова Інна Миколаївна

Пов’язані теми

Психологія, Інші матеріали

Додано

23 березня 2020

Переглядів

2351

Оцінка розробки

Відгуки відсутні