Досвід роботи на тему "Впровадження правового виховання як чинника всебічного розвитку підростаючого покоління".

ВІДДІЛ ОСВІТИ ВИКОНКОМУ ЖОВТНЕВОЇ У МІСТІ РАДИ

КРИВОРІЗЬКА ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ ШКОЛА-ІНТЕРНАТ I-II ст. №4

 

 

 

 

Досвід роботи на тему:

 

«ВПРОВАДЖЕННЯ ПРАВОВОГО ВИХОВАННЯ ЯК ЧИННИКА ВСЕБІЧНОГО РОЗВИТКУ ПІДРОСТАЮЧОГО ПОКОЛІННЯ»

 

 

 

 

Вихователь КЗШІ I-II ст. №4

Шутов В.Ф.

 

 

 

 

 

м. Кривий Ріг

2015

 

ЗМІСТ

Вступ

Розділ I. Правове виховання як педагогічна категорія

1. Поняття і значення правового виховання
2. Принципи, методи і форми правового виховання учнів
3. Правосвідомість та правова культура

Розділ II. Організація системи правового виховання у загальноосвітній школі 

                 (школі-інтернаті)

 

  2.1 Загальні питання організації правового виховання

2.2 Аудиторна складова правового виховання

2.3. Позакласна складова правового виховання

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Соціально-економічні трансформації українського суспільства, завдання побудови демократичної правової держави та формування громадянського суспільства актуалізують проблеми виховання компетентної, самостійної, соціально активної і відповідальної особистості. У цьому контексті підвищення правової свідомості і відповідальності всіх громадян, а особливо молодших поколінь є особливо актуальним.

Насамперед важливою проблема є для педагогічних колективів закладів інтернатного типу. Протиріччя між декларованими ідеями гуманізму і сучасними життєвими реаліями, негативним соціальним досвідом, набутим деякими вихованцями шкіл, знецінення моральних ідеалів і принципів,  недосконалість чинного законодавства призвели до правового примітивізму певної частини учнівської молоді. Саме тому завдання правового виховання школярів є актуальними і водночас складними для педагогічних колективів. Особливої уваги потребують вихованці шкіл-інтернатів. Нестійкість їхнього психічного розвитку, переважання поверхових, безсистемно засвоєних, розрізнених моральних норм негативно впливає на їхню поведінку, ставлення до оточуючих і самих себе.

Організаційно-педагогічні проблеми навчально-виховної діяльності закладів інтернатного типу досліджено в наукових працях у різних аспектах:  становлення і розвитку інтернатних закладів (А.Аблятипов, Б.Кобзар, В.Покась, В.Слюсаренко), організація навчального процесу в школах-інтернатах (С.Болтівець, Б.Гарбарець, Г.Настасьєв), специфіки позаурочної виховної роботи в закладах інтернатного типу (О.Голуб, М.Губрієнко, Л.Євграфова, В.Загрева, Н.Огренич, В.Чугаєвський та ін.), психологічні особливості виховання дітей шкіл-інтернатів (В.Вінс, С.Воронова, та ін.).

Посилення інтересу дослідників до питань правового виховання учнів шкіл-інтернатів у сучасних умовах викликано певними суперечностями, а саме: між потребами суспільства щодо правового виховання особистості і рівнем реалізації цих завдань у системі навчально-виховної роботи шкіл-інтернатів; між нормами і вимогами, викликаними новою соціальною ситуацією, та відсутністю внутрішньої готовності вихованців до їх виконання.

Отже, соціальна і педагогічна значущість проблеми, її недостатня теоретична і практична розробленість зумовили вибір теми дослідження.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ I. Правове виховання як педагогічна категорія

1. Поняття і значення правового виховання

Виховання – це головний компонент педагогічного процесу, надзвичайно складне соціальне явище, спрямоване на формування у вихованців наукового світогляду, особистісних рис,  інтелектуальний, професійний, моральний, правовий, фізичний розвиток. За словами французького філософа К. Гельвеція, виховання, головним чином, повинно засіяти наші серця корисними для індивіда й суспільства звичками.

Виховання слід розуміти як процес систематичного, організованого і цілеспрямованого впливу на свідомість людини, її духовний та фізичний розвиток, з метою формування повноцінної особистості як невід'ємної частини суспільства, зумовлений дією багатьох об'єктивних і суб'єктивних чинників. У широкому розумінні - це сукупність всіх впливів на свідомість, поведінку та психіку людини, спрямованих на її підготовку до активної участі у виробничому, культурному, громадському житті суспільства. У вузькому - виховання є планомірним впливом батьків, освітньо-виховних закладів  на вихованця.

Одним із видів виховання є правове. Рівень правового виховання, правової свідомості та правової культури - один із важливих критеріїв і передумов побудови демократичної, соціальної, правової держави та громадянського суспільства в Україні.

Правове виховання постійно взаємодіє з інтелектуальним розвитком особистості, суть якого полягає в оволодінні вихованцем певною сукупністю знань про суспільство, природу, навколишнє середовище.

Визначаючи поняття правового виховання як процес правової соціалізації особи, сприйняття нею вимог права, його результативного значення, слід також підкреслити, що воно повинно бути: системним, систематичним, цілеспрямованим та організованим.

У широкому розумінні цей процес є наслідком впливу на людину багатьох факторів соціально-економічного устрою життя, політичного режиму, внутрішньої політики, норм законодавства та юридичної практики, моральної атмосфери традицій суспільства, а також загальної освіти та юридичного навчання.

Воно покликане поширювати правові знання, формувати правові переконання та правову культуру, виховувати почуття поваги до норм права, переконання у необхідності їх виконання, прищеплення навичок правомірної поведінки населенню.

Узагальнюючи викладене вище можна дати таке визначення: правове виховання - це цілеспрямована, організована, послідовна, систематична та системна діяльність з боку держави, її органів, установ та організацій, інших учасників правовиховної діяльності з метою формування у особи належного рівня правової свідомості та правової культури, законослухняності, правомірної поведінки, а також прагнення до соціально-правової активності.

На жаль, правовому вихованню в Україні завжди приділялось занадто мало уваги. Причини цього криються в багатьох факторах. Одним з них є перекос радянської системи загальної освіти у бік точних, природничих наук і недостатня, мізерна увага до справжньої гуманітарної освіти. Одним з наслідків цього стало погане розуміння суспільством природи права, його значення для розбудови успішної країни. Втім, після здобуття Україною незалежності ситуація кардинальним чином не змінилась. Всі спроби запровадження дієвої системи правового виховання не увінчались успіхом. Поверховий підхід до вирішення проблеми призвів до існування недосконалої системи правового виховання, яка тільки імітує дієвий та ефективний механізм.

Зруйнована радянська система суспільних цінностей не змінилась новою, якісно кращою. Високий рівень злочинності, як наслідок правового нігілізму українського суспільства, є закономірним результатом 70-ти річного панування тоталітарного ладу СРСР, за якого правове виховання підмінювалось примітивним насаджуванням позитивістського праворозуміння всім верствам населення, в т.ч. молоді.   

В той же час значення правового виховання молоді належним чином оцінюється в розвинутих країнах Заходу. Принципи рівності всіх перед законом, верховенства права, закону, поваги до особи, соціальної справедливості не є пустим звуком в суспільствах розвинутих, демократичних країн Заходу. Пройшовши складні перетворення суспільно-економічного устрою успішні суспільства остаточно переконалися у величезній важливості правого виховання молоді.

Беручи за основу усіпішний досвід країн Заходу, при будівництві успішного суспільства і держави ми не можемо допускати помилок минулого. Тільки освічена особистість, яка розуміє свою роль, місце та значення у суспільстві може стати рушійною силою сталого й успішного розвитку України. Принципове значення для цього має правове виховання підростаючого покоління. Наділення особи знаннями про принципи і закономірності існування успішного суспільства, роль людини у ньому є завданням науки суспільствознавства, вивчення якої є неодмінним елементом правового виховання.

Якісно організоване правове виховання учнів дозволяє:

- отримати знання про право та державу, про права й обов’язки громадян у конституційній демократичній державі;

- сформувати правову культурі особистості, підвалиною якої є повага до прав і свобод людини, до демократі як основи державного устрою;

- оволодіти практичними навичками, необхідними кожній людині для життя в сучасному суспільстві; - розвинути бажання і здатності брати участь у громадському житті.

Це отриманий в процесі інтерактивного навчання системний досвід, з якого в учнів формуються нові знання, навички та відносини, необхідні для ефективного реагування на правові та юридичні питання в умовах складного та швидкозмінного суспільства. Правове виховання сучасної школи є унікальним поєднанням змісту і методики: учні отримують інформацію про закони, правову систему, свої права та обов’язки шляхом освітніх стратегій, котрі сприяють реалізації кооперативного (колективно-розподіленого) навчання, розвитку критичного мислення і позитивної взаємодії між молоддю і дорослими людьми.

Необхідність проведення та вдосконалення правового виховання в сучасній загальноосвітній школі пояснюється тим, що воно сприяє розвитку: міцної бази знань у галузі права й політики (прав людини і демократії); уміння критично мислити і спілкуватися з людьми; позитивного ставлення до громадянських дій та ініціатив і верховенства права; бажання й здатності брати участь у суспільному житті.

Створення міцної бази знань втілюється в тому, що навчально-виховна програма, що містить правові основи надає найбільш необхідні у повсякденному житті кожної людини практичні знання про право та його галузі, про державний устрій і владу, про юридичні організації, юридичну професію, про правові та інші мирні процедури розв’язання життєвих проблем, про права та обов’язки громадянина. Всі ці знання роблять людину компетентним громадянином. Дає можливість учням використовувати свої правові знання і розуміння правової системи в практичних ситуаціях, з якими вони стикаються в повсякденному житті.

Отримання правового виховання і знань важливе для глибшого розуміння шкільних курсів історії, суспільствознавства, основ економіки.

Розвиток правового мислення та вміння спілкуватися з людьми сприяє розвитку в учнів навичок критичного мислення. Ці навички потребують ретельного аналізу висловлювань і позицій. Для того щоб люди могли відповідально та ефективно брати участь у демократичному управлінні державою, необхідно виробляти в них стратегії об’єктивного, сумлінного та конструктивного ставлення до питань і рішень, що торкаються їхнього громадського та приватного життя. У процесі взаємодії під час навчально-виховного процесу на рівні учень-учень та вчитель-учень школярі вчаться досліджувати поставлені проблеми, чітко і в стислій формі висловлювати свої думки, дискутувати, поважати погляди інших. Вони вчаться приймати виважені рішення з урахуванням можливих особистих і громадських наслідків та усвідомленням своєї власної громадянської та моральної відповідальності.

Розвиток позитивного ставлення до ефективності громадянських дій та верховенства права сприяє підвищенню позитивності до принципів права, правової системи, можливостей досягти правосуддя і ролі участі громадян у підтримці демократії. Успіх молодої демократії в нашій країні багато в чому залежить від позитивного ставлення до системи і віри в можливість правосуддя. Завдяки використанню інтерактивних методів навчально-виховні програми з правознавства пропонують практичний досвід реалізації демократичних процесів (наприклад, робота в малих групах, імітація судового слухання, моделювання, дискусії, дебати тощо), котрі демонструють їхню обґрунтованість та ефективність.

Ознаки (риси) правового виховання:

1) будується на засадах системи норм права;

2) припускає впровадження в правосвідомість виховуваних складових елементів упорядкованих суспільних відносин — до­зволянь, зобов'язувань, заборон.

Поєднуючись у процесі функціонування права із заходами державного забезпечення, дозволяння, зобов'язування, заборо­ни перетворюються на первинні засоби правового регулювання, які створюють умови для здійснення правомірної поведінки;

3) спирається на можливість застосування примусової сили держави через покладання юридичної відповідальності на пра­вопорушників;

4) охоплює суб'єктів права, які не тільки додержуються пра­вових норм, а й є схильними до правопорушень та порушили ці норми;

5) здійснюється за допомогою спеціальних правовиховних способів і засобів;

6) здійснюється вихователями, що, як правило, мають юри­дичну освіту або спеціальну юридичну підготовку.

Сутністю правового виховання є формування правової наста­нови на узгодження прагнень і сподівань особи з інтересами і сподіваннями суспільства, тобто процес вироблення непохит­них правових ідей і принципів у правосвідомості виховуваних, формування правової культури.

Зміст правового виховання — це процес цілеспрямованого і систематичного впливу на правосвідомість особи (групи) за до­помогою сукупності (комплексу) правовиховних заходів, певних способів і заходів, які має у своєму розпорядженні суспіль­ство.

Сутність і зміст правового виховання визначають його функції. Для з'ясування їх змісту потрібно класифікувати їх відповідно до напрямів реалізації кожної. Так, до основних функцій правового виховання слід віднести: пізнавальну, регулятивну, охоронну, ідеологічно-виховну, практико-прикладну, прогностично-евристичну, комунікативну, профілактичну.

Пізнавальна функція у правовиховній роботі означає теоретичне опанування основних положень про розвиток та функціонування права, держави та їх інститутів; про нормативні акти, про зміст юридичних норм.

Крім того, пізнають та вивчають основні закономірності формування і розвитку держави як політичної та соціальної організації суспільства, її функцій, механізму, форми. Важливе значення також має дослідження процесу виникнення права як регулятора відносин у суспільстві і державі.

Отже, пізнавальна функція у правовиховній роботі відіграє провідне значення у процесі формування світогляду, а також розуміння правової дійсності, адже поширення відповідних знань про державу та право забезпечить їх належну правову підготовку.

Регулятивна функція передбачає вплив на поведінку людей з точки зору її співвідношення з діючою у суспільстві системою правових приписів; мотивів і установок щодо поведінки, врегульованої правом — відповідно до правових дозволів і заборон; забезпечення ефективного функціонування всіх елементів правової системи і створення стійкого правопорядку.

Враховуючи викладене вище, необхідно зазначити, що регулятивну функцію правового виховання можна визначити як обумовлений її суспільним призначенням напрям правового впливу, який реалізується шляхом встановлення у правовиховній роботі відповідних правил поведінки, надання основних прав та обов'язків, а також визначенням меж компетенції її учасників.

Охоронна функція правового виховання — це обумовлений соціальним призначенням напрям правового впливу, спрямований на вироблення необхідних знань, умінь, навичок щодо охорони суспільних відносин, а також запобігання порушенням правових приписів. Вона зумовлена наявністю санкцій у правових приписах, що впливає на волю особи встановленням заборон, а у разі їх порушення — юридичної відповідальності.

Природа правового мислення, правових установок та переконань є основою ідеологічної функції. Відповідно наслідком та призначенням останньої у правовиховній роботі є вироблення та реалізація нових правових ідей, правових цінностей, принципів, теорій; закріплення у їх свідомості загальнолюдських цінностей, формування основних засад професійної діяльності.

Практико-прикладна функція висвітлює призначення правового виховання у рамках тих суспільних перетворень, що відбуваються у нашій державі, а також допомагає реалізувати його теоретичні завдання на практиці.

Сутність прогностичної функції правового виховання полягає у здатності правовиховної роботи, з одного боку, на основі існуючих закономірностей та об'єктивних наукових здобутків, а з іншого — з врахуванням тенденцій розвитку соціально-правової держави та громадянського суспільства встановити перспективи подальшого розвитку правового виховання.

Евристична функція подібна до пізнавальної за своєю природою, але відмінність полягає у тому, що остання систематизує та узагальнює знання про державно-правові інститути, а перша — здійснює та реалізує пошук нових, донині невідомих властивостей згаданих вище інститутів.

Комунікативна функція правового виховання передбачає інформування населення щодо змін у галузевому законодавстві, у юридичній практиці; дає змогу вирішувати проблему відповідності теорії правового виховання правовій практиці, а також введення у правовиховний процес новітніх технологій, що надасть можливість значно піднести рівень правовиховної роботи, її якість та ефективність. Використання нових досягнень різних галузей суспільних наук має концептуально спиратись на практику.

Профілактична функція у системі функцій правового виховання займає своє особливе місце та реалізується через згадані вище функції. Її специфіка полягає у тому, що вона орієнтує на запобігання правопорушенням — актам винної протиправної поведінки осіб - учасників суспільних відносин, але слід мати на увазі, що профілактична функція спрямована не на правопорушення безпосередньо, а на усунення причин, які до них призводять [29, с.503].

 

1.2.  Принципи, форми і методи правового виховання учнів

Незважаючи на нелінійність процесу формування особистості вихованця як нестабільної системи, доцільною для наставника залишається узагальнена система вимог, які охоплюють усі аспекти виховного процесу і відображають результати виховної роботи. Серед таких вимог центральне місце посідають принципи виховання.

Цілеспрямована організація виховної роботи має здійснюватися на основі єдиних принципів, яких повинні дотримуватися учасники виховного процесу.

Принципи виховання - керівні положення, що відображають загальні закономірності процесу виховання і визначають вимоги до змісту організації та методів виховного процесу.

Принципи правового виховання варто розглядати як обумовлені найбільш важливими закономірностями суспільного розвитку й механізму правового регулювання нормативно-регулятивні основи, основні засади, вихідні положення, ідеї, які є орієнтирами, вимогами його здійснення, що визначають процеси формування правової свідомості, правової і професійної культури, законослухняності, правомірної поведінки та соціально-правової активності особи. До загальних принципів необхідно віднести: гуманізм, законність, демократизм, науковість, об'єктивність (правдивість), зв'язок з життям, доступність і популярність, відкритість, систематичність, системність, цілеспрямованість, доцільність.

Принцип гуманізму. Під категорією «гуманізм» розуміють, з одного боку, спрямування суспільної і індивідуальної свідомості на людину, а з іншого - домінування у функціонуванні всієї правової системи природних прав і свобод людини, її благ, розвиток у неї вмінь та можливостей, формування внутрішньої свободи і відповідальності.

Цей принцип у правовиховній роботі повинен виконувати провідну роль, адже його основою є соціальна рівність усіх громадян.

Гуманізм виховання - це також віра вихователів, педагогів у можливості тих, кого виховують, у можливість їх удосконалення, це повага до їх особистих прав, потреб та інтересів. Даний принцип реалізується, з одного боку, завдяки поважному ставленню вихователя до вихованця, формування у останнього гуманістичних якостей, а з іншого - завдяки високої вимогливості до нього.

Принцип законності. Одним із чинників, що забезпечує охорону всіх важливих суспільних цінностей, є законність. Сутність останньої також полягає у реальності права, у тому, що всі без винятку суб'єкти суспільних відносин керуються принципом суворого дотримання приписів законів і інших нормативних актів, сумлінно виконують покладені на них юридичні обов'язки, безперешкодно і повною мірою використовують свої суб'єктивні права.

Принцип демократизму означає органічне поєднання прав і свобод, обов'язків та відповідальності особи. Демократія потребує широкої гласності, врахування громадської думки, широкого діалогу між державними установами та громадськістю. Розвиток демократизму у правовиховному процесі потребує всебічного висвітлення правовиховної роботи, що робить її відкритою, доступною для більш широкого кола населення. Це дає змогу популяризувати процес правового виховання, враховувати позитивні та негативні аспекти, робити належні висновки щодо поліпшення названої роботи, підвищення її результатів.

Враховуючи викладене, необхідно підкреслити, що принцип демократизму означає, з одного боку, співробітництво у правовиховній роботі між вихователем та вихованцем, як рівноправним суб'єктом правовиховного процесу, а з іншого - виключає вседозволеність та анархію.

Принцип науковості правового виховання передбачає об'єктивний аналіз і оцінку реальної дійсності з позиції пізнання об'єктивних законів суспільного розвитку і застосування їх у правовій практиці, пояснення причин, явищ, що відбуваються. Принцип зв'язку правового виховання з практикою полягає не тільки у підтвердженні теоретичних положень життєвими фактами, прикладами, а й у необхідності з'ясування та розкриття самої сутності праворозуміння, людського виміру права, причин, що призводять до правопорушень, а також визначення заходів запобігання їм та профілактики і на цій основі розроблення висновків та рекомендацій щодо найбільш ефективних способів реалізації правових норм.

Крім того, відомо, що основою правової науки є правова практика, яка поєднує правову діяльність та правовий досвід, в результаті чого видаються або застосовуються нормативно-правові документи, реалізуються їх вимоги.

Принцип доступності і популярності вимагає, щоб навіть найскладніші науково-правові питання викладалися у максимально доступній формі. При цьому популярність повинна обов'язково поєднуватись з науковістю. Доступність нерівнозначна спрощенню, яке завдає правовиховному процесові суттєвої шкоди, робить його поверховим, малоефективним.

Принцип систематичності передбачає те, що правовиховна робота повинна проводитись відповідно до розроблених планів, програм, наукових підходів у встановлені терміни. При цьому слід мати на увазі і тісний зв'язок правового виховання з навчальним процесом, який має бути тією відправною основою, на якій базується правовиховна робота.

Принцип системності у правовиховній роботі передбачає використання у певній системі прогресивних засобів, форм і методів правовиховної роботи, що надає можливість досягти наміченого результату в правовому вихованні, що, в свою чергу, має неабияке значення для досягнення його мети.

Принцип послідовності полягає насамперед у тому, що кожен новий правовиховний захід повинен передувати встановленню певного рівня правової і професійної культури.

Принцип доцільності дає відповідь на питання щодо правильності проведення правовиховної роботи, використання тієї чи іншої методики правового виховання, ефективності застосування тих чи інших заходів.

 Важливе місце в процесі правового виховання посідають його методи. Вони обумовлюють характер відносин між вихователями та вихованцями і допомагають досягти мети у правовиховній роботі.

Першовідкривачем методів виховання вважають німецького педагога Й. Ф. Гербарта. Теорію виховання збагатили російські педагоги П .П. Блонський, М. М. Пістрак, котрі рекомендували застосувати щоденне вправляння в поведінці, позакласне читання, приклад дорослих та інші методи.

Одні вчені під методами виховання розуміють шляхи дослідження виховних цілей (І.П.Подласий, Г.П.Волкова, В.П.Галузяк, М.І.Сметанський, В.І.Шахов), інші – Г.І.Щукіна, М.М.Фіцула – як способи взаємозв’язаної діяльності вчителя і вихованців, спрямованої на формування у вихованців поглядів, переконань, навичок і звичок поведінки. Польський же вчений Войцех Соборекі взагалі вважає, що стосовно виховання не можна думати в категоріях методів, способів впливу, передчування чи моделювання, бо виховання, на його думку, є “мистецтвом відкритого спілкування, воно не вкладається в поняття “методів[25, c.330].

Враховуючи структуру та зміст виховного процесу, в якому основна діяльність відбувається між суб’єктом (вихователь) та об’єктом (вихованець), на мою думку, правильним є визначення методів виховання саме як способів взаємопов'язаної діяльності вихователів і вихованців, спрямованої на формування в останніх поглядів, переконань, навичок і звичок поведінки.

Крім поняття “метод” виховання у педагогіці часто вживаним також  є “прийом” виховання. Не вдаючись у тривалі розмірковування, лише зазначимо, що у більшості випадків під прийомами виховання розуміють частину методу, один з елементів, необхідний для його ефективного застосування в конкретній ситуації виховного процесу. Наприклад, бесіда з учнями будується як ціла система прийомів: прийом яскравого початку, прийом звертання до життєвого досвіду дітей, прийоми утримання і переключення уваги, прийом завершення розмови тощо.

У юридичній та педагогічній науці до основних методів правового виховання зараховують: переконання, заохочення, примус, приклад, вправи, змагання, спостереження, критика.

Метод переконання забезпечує гуманний вплив вихователя на свідомість, почуття і волю вихованців невербальними і вербальними засобами з метою формування у них активної позиції та позитивних якостей особистості. Особливість даного методу полягає у тому, що він, впливаючи на свідомість, психологію, почуття, ідеї, досвід, логіку особи, добровільно перевтілює їх у мотиви поведінки, які надалі керують її діями.

Метод заохочення - це комплекс прийомів і засобів морального і матеріального стимулювання кращих результатів різнобічної діяльності особи, її успіху у вихованні.

Метод примусу охоплює систему прийомів і способів, за допомогою яких вихователь примушує вихованця розвивати і вдосконалювати свої кращі якості й відмовлятися від шкідливих звичок.

Метод прикладу - це цілеспрямований, планомірний, систематичний та системний вплив на свідомість і поведінку особи сукупністю позитивних особистих прикладів з боку вихователів, а також усіма іншими видами позитивного прикладу.

Метод змагання у правовиховній роботі дає змогу створити атмосферу здорового суперництва, рівняння на лідерів, стимулювання співпраці між усіма учасниками правовиховного процесу, а також, що дуже важливо, забезпечує згуртованість, взаємоповагу та взаєморозуміння в колективі.

Метод спостереження передбачає цілеспрямовану, систематичну та системну, відповідно до раніше розроблених планів чи програм, фіксацію тих явищ, феноменів, які цікавлять педагогів з метою їх опрацювання, дослідження, аналізу й подальшого використання у практичній правовиховній діяльності.

Обирати та застосовувати у правовиховній роботі ефективні методи слід з урахуванням особливостей процесу, встановлення атмосфери співробітництва між учасниками правовиховного процесу та належних відносин між ними; усвідомлення завдань, мети, змісту правовиховної роботи; професійної, методичної, теоретико-практичної підготовки, педагогічної майстерності, особистісних якостей вихователів та інших учасників правовиховного процесу; рівня правової свідомості та правової і професійної культури, підготовки суб'єктів, їх освіченості, розвиненості, вихованості, зокрема правової; матеріально-технічного забезпечення навчального закаладу, наявності обладнання, навчальних посібників тощо.

Форми виховання - засоби організації виховного процесу, в яких реалізується взаємодія вихователя і вихованців у різних умовах.

У поєднанні з методами виховання форми виховання оптимізують роботу і допомагають досягти мети.

Форми правового виховання класифікують за такими критеріями:

1) за призначенням, метою, змістом: загальні (правова освіта, правова пропаганда, правова агітація тощо), спеціальні (правова практика, проведення науково-практичних семінарів);

2) за кількістю охоплення осіб: масові, групові, індивідуальні;

3) за впливом: індивідуальні, опосередковані, безпосередні. Основними формами правового виховання є: правова освіта (навчання), правова пропаганда, правова агітація, правова просвіта, індивідуально-виховна робота, правова практика, правове самовиховання.

Правова освіта (навчання) конкретний вид навчального процесу, під час якого під керівництвом вихователів учні оволодівають правовими знаннями, навичками, вміннями застосування правових норм. Для реалізації основних завдань правової освіти необхідно широко використовувати можливості правової пропаганди, яка посідає важливе місце серед форм правового виховання.

Правова пропаганда - цілеспрямована діяльність з формування у вихованців високого рівня правосвідомості та правової культури, роз'яснення правової політики, поширення правових знань, ідей, іншої правової інформації з допомогою засобів масової інформації та інших форм доведення правової інформації до широкого загалу.

Правова агітація - форма правового виховання, що полягає у правовому впливі на правосвідомість і настрої учнів  через колективні та індивідуальні співбесіди, виступи на мітингах, зборах за допомогою преси, телебачення тощо.

Правова просвіта - діяльність із надання певних знань з питань права і законодавства, роз'яснення чинного законодавства. Пов'язана із правовим навчанням і пропагандою, але не зводиться до них.

Індивідуально-виховна робота - форма правового виховання, що надає змогу всебічно вивчити особистість вихованця, рівень його правової свідомості та правової і професійної культури, знайти підхід до нього з метою розвитку правового світогляду.

Правове самовиховання - це цілеспрямована, повсякденна, систематична діяльність людини з оволодіння правовими знаннями, формування позитивних правових мотивів і настанов, навичок правомірної поведінки, що полягає в самостійних зусиллях, спрямованих на вироблення звички до активної правомірної поведінки. Сутність правового самовиховання полягає передусім у самостійному ознайомленні та опрацюванні положень, норм та принципів Конституції України, основ галузей права, чинного законодавства, всіх правових приписів.

Використання у правовиховній роботі прогресивних засобів, форм та методів правового виховання допоможе донести до свідомості вихованців варіанти дій, які закріплені в положеннях, нормах, принципах Конституції України, законах держави та в інших правових приписах, а також закріплених у суспільній свідомості і схвалених нею.

 

1.3. Правосвідомість та правова культура

Свідомість людини, відображаючи об'єктивні потреби суспільного розвитку, є передумовою і регулятором поведінки людини. Свідомість додає цілеспрямованого характеру людській діяльності.

Свідомість як система включає різні форми відображення суспільних відносин: політичні, правові, етичні, філософські, релігійні. Всі форми суспільної свідомості є взаємозалежними і справляють взаємний вплив одна на одну.

Як явище духовного життя, право належить до сфери суспільної й індивідуальної свідомості. Норми права, нормативні акти, правозастосовчі рішення й інші юридичні явища можуть розглядатися як своєрідні відображення культури, для визначення яких використовують спеціальне поняття, що відбиває особливий вимір правової реальності - правосвідомість.

Правосвідомість - це система ідей, уявлень, емоцій і почуттів, які виражають ставлення індивіда, групи, суспільства до чинного, минулого та бажаного права, а також до діяльності, пов’язаної з правом.

Право - це об'єктивна реальність, а суб'єктивне ставлення до нього людей є правосвідомістю. Правосвідомість - це внутрішній особистий регулятор юридично значимої поведінки. Правосвідомість є невіддільною від права, адже право є регулятором поведінки індивідів, які наділені волею та свідомістю.

Правосвідомість - одна із форм суспільної свідомості, відносно самостійна сфера (ділянка) свідомості. В ній відображена правова дійсність у вигляді знань про право, осмислення того, що є правом, яким воно було (ставлення до права минулих років) і яким має бути (ставлення до майбутнього права), а також у вигляді правових настанов поведінки як реакції на оцінку чинного права, роботу правозастосовних органів. Правосвідомість має бути властива не тільки творцям юридичних норм, законодавцям, а й усім громадянам держави.

Ключовий пункт правосвідомості - усвідомлення людьми цінностей природного права, прав і свобод людини і оцінка чинного права з погляду його відповідності загальнолюдським цінностям, що знайшли закріплення в міжнародних документах про права людини. Правосвідомість не тільки виражає ставлення індивіда до правової дійсності, а й спрямовує її на певні зміни в правовому середовищі, прогнозує і моделює їх.

Правосвідомість, як соціальна категорія має певні ознаки, які характеризують її:

1) є однією з форм суспільної свідомості; перебуває у взаємозв'язку з усіма її формами (політичною, етичною, філософською, релігійною та іншими свідомостями), які є предметом її відображення: випробовує їх вплив і здійснює на них свій вплив;

2) є системою почуттєвих (психологічних) і мислених (ідеологічних) образів, що мають комунікативно-вольову спрямованість;

3) пов'язана зі знанням права, слугує підставою для розвитку права і праворозуміння;

4) сприймає правове середовище, право минуле, нинішнє, майбутнє безпосереднім і опосередкованим шляхом;

5) виступає передумовою і регулятором (саморегулятором) юридично значущої поведінки людини;

6) надає цілеспрямованого характеру діяльності посадових і службових осіб у межах права;

7) є однією з форм вираження правової культури і компонентом (загальним засобом) правової системи.

 Структурно правосвідомість складається з таких елементів: психологічний, ідеологічний, поведінковий.

 Емоції є невід'ємною складовою свідомості. Взагалі важко зрозуміти природу людської поведінки, якщо повністю відкинути її емоційність. Емоції у правовій сфері впливають як на правомірну, так і на неправомірну поведінку особи. Правова психологія передбачає “переживання” правових явищ у свідомості на емоційному рівні.

 Психологічна складова правосвідомості  є сукупністю почуттів і емоцій, що виражають ставлення індивіда, групи, суспільства до права, правових явищ. Це неусвідомлене або не до кінця продумане ставлення до права, правових явищ, що й є правосвідомістю, яка походить з повсякденної практики у процесі зіткнення з конкретними юридичними ситуаціями, а тому формується здебільшого стихійно, спорадично, безсистемно, тобто правова психологія не осмислена теоретично, не упорядкована логічно. В ній провідним елементом є емоції, а не понятійні форми відображення правової дійсності.

 Наприклад, у дореволюційній Росії робітники, виражаючи своє негативне ставлення до фабрично-заводського законодавства, ламали машини, громили заводське обладнання. Вони емоційно реагували на зовнішні стосовно них правові явища, у даному разі - на законодавство. В наші дні формування інституту приватної власності і всього, що пов'язано з існуванням приватного права, емоційно не сприймається певними верствами суспільства, які виховані на психології колективізму і продовжують керуватися її пріоритетами.

 Ідеологічний компонент правосвідомості є системою правових принципів, ідей, теорій, концепцій, що відображають теоретичне (наукове) осмислення правової дійсності, усвідомлене проникнення в сутність правових явищ. Це концептуально оформлена, логічно систематизована, теоретично і науково осмислена правосвідомість. Інтелект є провідним елементом правової ідеології.

 Вольовий бік правосвідомості є її поведінковим компонентом. Він синтезує в собі раціональні та емоційні моменти. Через нього відбувається реалізація психологічного та ідеологічного елементів. Правова поведінка проявляється у формі дій (вчинків), які впливають на стосунки суб'єктів, або у формі бездіяльності, яка, навпаки, ніяких змін у стані суспільних відносин не спричиняє. В свою чергу правові вчинки визначаються мотивами та правовими настановами.

 Спочатку людина отримує інформацію про певну сторону правового життя. Отримавши цю інформацію, людина починає її аналізувати. На підставі цього у неї виробляється певна оцінка того чи іншого правового явища. Залежно від оцінки правових явищ з'являється певний мотив поведінки, людина вирішує, як їй діяти в тих чи інших умовах, пов'язаних з тим чи іншим правовим явищем. Поведінкові елементи напряму пов'язані з волею людини.

Дізнавшись про закон і оцінивши його, людина вирішує, як вона буде діяти в межах, передбачених законом. Дотримуватись його чи ні, визначається вольовим компонентом правосвідомості. Вольову спрямованість ще називають вольовою установкою (настановою), тобто готовністю людини до певних дій.

Таким чином, завдяки дії цих трьох елементів правосвідомості у людей формуються правові знання (отримуються в результаті ознайомлення з правовою нормою), правові оцінки (зіставлення норми права зі своїми власними цінностями), правові установки (вольова спрямованість поведінки, готовність до певних дій). У реальному житті всі ці компоненти правосвідомості виявляються як ціле, вони чітко не структуровані та не відділяються одне від одного.

 Поряд з правосвідомістю існує ще одна, складніша категорія – правова культура, існування якої, втім, неможливе без правової свідомості індивіда, групи людей, суспільства. 

Серед визначень правової культури суспільства є багато варіантів, але на думку автора, найбільш вдалим є наступне. Правова культура – це обумовлений усім соціальним, духовним, політичним та економічним ладом якісний стан правового життя суспільства, що виражається у досягнутому рівні розвитку правової діяльності, юридичних актів, правосвідомості і в цілому в рівні правового розвитку суб'єкта (людини, різних груп, усього населення), а також ступеня гарантованості державою і громадянським суспільством свобод і прав людини.[29, с.498]

Залежно від носія правової культури розрізняють три її види:

1) правову культуру суспільства;

2) правову культуру особи;

3) правову культуру професійної групи.

Кожне суспільство виробляє свою модель правової культури, стан розвитку якої визначає якість правової системи суспільства.

Ознаки правової культури суспільства:

1) є різновидом загальної культури суспільства;

2) зумовлена матеріальною, духовною, політичною та іншими системами, які об'єктивно складаються в суспільстві в той же історичний період; опосередковано присутня в них через вплив права;

3) перебуває в тісній взаємодії з економічною, політичною, психологічною, етичною, інформаційною та іншими культурами суспільства, але цілком не збігається з ними, а створює унікальне поєднання матеріальних і духовних елементів;

4) становить систему духовних і матеріальних цінностей (висока правосвідомість, активність суб'єктів права у правовій сфері, добровільність виконання вимог правових норм, реальність прав і свобод громадян, ефективність правового регулювання, правові закони, досконала законодавча техніка, передова правова наука, якісна юридична освіта, ефективна юридична практика, стабільний правовий порядок), які відображають у правовій формі стан свободи і справедливості в суспільстві;

5) формується безпосередньо у правовій системі, втілюється в усіх її елементах, що дає підставу вважати правову систему формалізованим вираженнями правової культури;

6) визначає свій рівень ступенем досконалості всіх правових явищ і процесів, що слугують елементами правової системи суспільства;

7) перебуває у діалозі правових культур різних народів, у їх взаємовпливі та взаємозбагаченні;

8) забезпечує рівень правового прогресу суспільства і держави, досконалість і надійність національної правової системи.

 Структурно правова культура суспільства складається з таких елементів:

- право - за своєю сутністю має бути вираженням справедливості, свободи і рівності - обмежувачем свавілля держави і утвердженням гідності особи;

- правовідносини - виражають здатність осіб реалізовувати свої права і обов'язки за наявності відповідних передумов; відстоювати свої права, свободи і законні інтереси, не порушуючи прав інших людей;

- правомірна поведінка громадян, їх правова активність - слугують показником вміння і навичок дотримуватися заборон, застосовувати права, виконувати обов'язки; правомірно поводитися у складних правових ситуаціях; націлювати правові настанови не лише на правомірну поведінку, а й на правову активність у різних сферах суспільного життя;

- юридична практика - відображає якість професійної правозастосовної діяльності державних інституцій та приватного сектору економіки;

- юридична освіта і наука, їх пов'язаність з юридичною практикою - наділяє майбутнього юриста системою правових знань, поглядів, переконань, умінь і навичок; розвиває здібності до професійно-правової діяльності, формує правову доктрину, фундамент для якісної правотворчої діяльності;

- правова законність і правовий порядок - стан фактичної впорядкованості суспільних відносин, урегульованих за допомогою правових засобів, змістом яких є сукупність правомірних дій суб'єктів права. Міцність правопорядку залежить від стану законності, без якої неможлива правова культура.

 Показником правового прогресу є високий рівень правової культури. Рівень розвитку правової реальності як особливої системної якості і є правовою культурою.

 Правова культура особи - це обумовлені правовою культурою суспільства ступінь і характер прогресивно-правового розвитку особи, які забезпечують її правомірну діяльність.

Правова культура особи включає:

1) знання законодавства (інтелектуальний зріз);

2) переконаність у необхідності і соціальній корисності законів і підзаконних актів (емоційно-психологічний зріз);

3) уміння користуватися правовим інструментарієм (нормативно-правовими актами) у практичній діяльності (поведінковий зріз).

Правова культура особи характеризує рівень правової соціалізації члена суспільства, ступінь засвоєння і використання ним правових витоків державного і соціального життя. Правова культура особи означає не тільки знання і розуміння права, а й правові судження щодо нього як про соціальну цінність, і головне  - активну роботу з його здійснення, зі зміцнення законності і правопорядку.

Змістом правової культури особи є:

1) правосвідомість і правове мислення;

2) правомірна поведінка;

3) результати правомірної поведінки і правового мислення.

 Показником правової культури особи є правова активність осо­би як вища форма правомірної поведінки, що припускає:

1) наявність високого рівня правосвідомості; готовність до ініціативної правомірної діяльності в правовій сфері на основі шанобливого ставлення до права, переконаності в необхідності і справедливості правових норм, їх добровільного здійснення, досконалого знання права (внутрішній аспект);

2) цілеспрямовану, ініціативну, позитивну соціальне корис­ну діяльність особи, що перевершує звичайні вимоги до можли­вої і належної поведінки, спрямовану на розвиток демократії, зміцнення законності і правопорядку (зовнішній аспект).

Правова активність  - одна із змістовних характеристик осо­би. На відміну від держав з тоталітарним режимом, де бажаною є людина конформістської поведінки, а від активної намагають­ся позбутися, у державах з демократичним режимом потрібна особа активна, зацікавлена в реалізації правових норм і принци­пів у всіх сферах життєдіяльності суспільства.

Форми прояву правової активності різноманітні: сумлінна служ­бова діяльність, предметне обговорення законопроектів, участь у передвиборній боротьбі як довірена особа кандидата в депута­ти та ін. Правомірна активність особи досягається через схвалення і стимулювання суспільне корисних дій і припинення шкідливих. Правова активність може бути як епізодичною (дії громадянина по затриманню підозрюваного у вчиненні злочи­ну), так і постійною (виконання функцій народного засідателя).

Роль виховного процесу у формуванні правосвідомості і правової культури  молоді важко переоцінити. Особливо, якщо мова йде про вихованців інтернатів, спілкування яких з педагогами має тривалий, систематичний характер.

Формування правової культури є складним, тривалим, багатоступеневим процесом, який починається з отримання початкових правових знань. Саме на базі знання про право відбувається формування правосвідомості людини, її відношення до права. І вже поведінка у правових ситуаціях, зумовлена рівнем отриманих правових знань та правосвідомості людини, стає завершальним елементом правової культури людини.

В наступному розділі цього дослідження будуть детально проаналізовані практичні аспекти запровадження правого виховання у загальноосвітньому навчальному закладі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ II. Організація системи правового виховання у загальноосвітній

                 школі (школі-інтернаті)

 

      2.1 Загальні питання організації правового виховання

Головними пріоритетними тенденціями роботи загальноосвітнього навчального закладу з питання правового виховання і навчання на сучасному етапі мають бути:

              -   вдосконалення системи правовиховної роботи;

              -  єдність національного і загальнолюдського; формування національної  свідомості, любові до рідної землі, свого народу;

              - доступність для кожного учня всіх форм і типів освітніх послуг; рівність умов для повної реалізації здібностей, таланту учня;

              -  організація правоосвітньої роботи з батьками та учнями;

              - підпорядкування змісту навчання й виховання всебічному розвитку особистості школяра.

Школа має бачити своєю головною метою забезпечення умов для навчання і виховання патріота України, громадянина правової демократичної держави, який поважає її закони; формування навичок самоосвіти й самореалізації; розвитку сучасного і цілісного наукового світогляду.

Головні завдання школи у правовому вихованні:

• виховання школяра як громадянина України, національно свідомої,

вільної, демократичної, життєво і соціально компетентної особистості, здатної здійснювати самостійний вибір і приймати самостійні рішення у різноманітних життєвих ситуаціях, підготовленої до професійного самовизначення;

- виховання в учнів поваги до Конституції України, державних символів України, прав і свобод людини і громадянина, почуття власної гідності, відповідальності перед законом за свої дії, свідомого ставлення до обов`язків людини і громадянина;

- задоволення потреб громадян у наданні загальної середньої освіти в обсязі понад державний мінімум шляхом введення факультативних занять та курсів за вибором;

- оновлення змісту освіти, розробка та апробація нових форм, методів, технологій навчання та виховання;

- різнобічний розвиток особистості учня, його здібностей і обдарувань, формування ціннісних орієнтацій, наукового світогляду;

- збереження і зміцнення морального, фізичного і психічного здоров`я учнів;

          Завдання правового виховання  у загальноосвітньому навчальному закладі можуть реалізовуватися наступним шляхом:

• правоосвітні навчальні заняття з учнями;
• правоосвітня робота з батьками;
• попередження правопорушень серед учнів;
• проведення загальношкільних правових заходів;
• співпраця з правоохоронними органами;
• участь учнів у роботі шкільного органу самоврядування;
• позакласна правоосвітня робота з учнями.

Педагогічний колектив школи має реалізовувати правове виховання виходячи  з таких основних концептуальних положень:

       1. Правова освіта повинна охоплювати  учнів,  їх батьків та самих

педагогів.

            2.    Правова освіта повинна забезпечувати зростання самосвідомості учнів, розуміння ними необхідності суворого дотримання положень Конституції і законів України.

           3.    Розуміння учнями єдності прав і обов’язків і їх виконання в реальному житті.

           4.    Школа прагне підготувати учня до реального життя, вміння користуватися правовими знаннями, набутими в школі.

          5.    Пропаганда основних принципів Загальної декларації прав людини, Декларації і Конвенції прав дитини.

            6.    Прагнення домогтися формування громадянської позиції кожного учня на основі загальнолюдських цінностей: свободи переконань, думок, володіння та користування власністю.

          7.    Вміння учнів протистояти злочинам і правопорушенням у суспільстві.

Правове виховання в школі має здійснюватися засобом цілеспрямованого впливу на організацію навчально-виховного процесу за такими напрямами:

Ознайомлення школярів з елементами правової освіти починається вже в школі І ступеня на класних годинах спілкування. Основним змістом правового виховання в 1-4-х класах має бути моральне виховання. Діти вчаться співпереживати, поважати думку й інтереси іншої людини, керувати своїми почуттями, домовлятися, оцінювати власні вчинки та вчинки однолітків,  бути справедливим. Тобто закладаються перші уявлення про права людей та право як регулятор стосунків між людьми.

У середніх і старших класах учні отримують певні знання щодо теоретичних засад демократії, історичного досвіду і життя сучасних демократичних суспільств, взаємозв’язку політичної та економічної системи, прав людини і механізмів їх захисту.

При цьому слід спиратися на вікові та психологічні особливості дітей, оскільки це дозволяє виділити конкретні групи правового впливу, а саме:

- з 7 до 11 років – формування понять справедливості, засвоєння норм моралі, правових почуттів, правильного уявлення про основні права і обов'язки школярів перед державою, школою, класом, сім'єю;

- з 12 до 15 років – формування правової свідомості на основі засвоєння підлітками положень про правовий статус громадянина України, про соціальні цінності права, правопорядку, законності;

- з 15 до 17 років – розширення правових знань, формування уявлень про роль держави і права у суспільному розвитку.

2. Введення змісту правового виховання до вже існуючих шкільних заходів.

Розробка і впровадження тематичних блоків у процесі виховної роботи. можливе введення окремих елементів змісту правового виховання при організації  дозвілля і відпочинку школярів.

Організація правового виховання під час позакласної та позашкільної діяльності. Для цього застосовуються найрізноманітніші форми та методи роботи: традиційні зустрічі з працівниками правоохоронних органів, з викладачами правових дисциплін  ВНЗ, екскурсії, які мають правовиховне спрямування, диспути, дебати, заходи змагального характеру. Це дає  можливість учням набути безпосереднього досвіду в реалізації прав і свобод людини, сформувати організаційні та комунікативні вміння.

4. Організація демократичного шкільного життя з широким залученням учнів до процесу самоврядування.

Школа як цілісний інститут є середовищем реалізації правової освіти і виховання. Правові навички діти засвоюють, беручи участь у повсякденному житті школи, спільноти, громади. При цьому школа може виступати як модель світу дорослих.

  Ефективне правове виховання можливе лише за реалізації прав і свобод людини в самій школі. Стиль спілкування, зокрема між адміністрацією та вчителями є для учнів практичним прикладом толерантності, взаємоповаги, відкритості, демократизму. 

Успішність здійснення правової освіти та правового виховання значною мірою визначається методами, які використовуються педагогами в процесі роботи.

Пріоритетну роль у громадянському, правовому вихованні мають відігравати активні та інтерактивні методи, що стимулюють творчість, ініціативу, самостійне та критичне мислення. При цьому не слід нехтувати традиційними: лекції, диспути, бесіди, самостійна робота з періодикою, написання рефератів, учнівські доповіді, повідомлення.

Застосування наведених форм і методів правого виховання створює умови  для формування в особистості поведінкових норм, здатності адаптуватися до нових соціальних умов, орієнтуватися в них, захищати свої права, поважати інтереси і права інших.

Правове виховання може бути ефективним лише за умови створення правового простору в класі та школі на засадах взаємної довіри, поваги до прав і свобод, толерантності, забезпечення умов для розвитку в учнів почуття власної гідності.

 При плануванні та організації правоосвітньої роботи адміністрація і педагогічні працівники школи мають керуватися  наступними нормативно-правовими актами:

1. Конвенція ООН про права дитини;

2. Загальна декларація прав людини;

3. Європейська конвенція про здійснення прав дітей;

4.  Конституція України;

5.  Цивільний кодекс України;

6.  Сімейний кодекс України;

7. Правила опіки та піклування (затв. наказом Державного комітету

    України в справах сім`ї та молоді Міністерства охорони здоров`я України,

    Міністерства праці та соціальної політики України від 26.05.1999 р. №34;

8.  Кодекс України про адміністративні правопорушення;

9.  Кримінальний кодекс України;

10.  Кодекс законів про працю України;

11.  Кримінально-процесуальний кодекс України;

12.  Закон України “Про охорону дитинства”;

13.  Закон України “Про молодіжні та дитячі громадські організації”;

14.  Закон України “Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам”;

15. Закон України  “Про освіту”;

16. Закон України  “Про загальну середню освіту”.

Організація правової освіти і виховання забезпечується учителем правознавства, класними керівниками, вихователями, заступниками директора з навчально-виховної та виховної роботи, загальношкільним батьківським комітетом, представниками громадських організацій. Ключова роль належить класному керівникові, так як в перелік його обов`язків входить глибоке знайомство з особливостями особистості кожного учня, уява про його зони ближнього розвитку, аналіз навчальної діяльності та рівня вихованості кожного учня, своєчасна корекція поведінки учнів, створення згуртованого класного колективу.

 

        2.2 Аудиторна складова правового виховання

Як було визначено у попередньому розділі правове виховання є  складним, багатогранним, комплексним процесом, завданням якого є наділення вихованців правовими знаннями, навичками, уміннями, формування у них високого рівня правосвідомості і, як наслідок, правової культури.

Однією зі складових правового виховання учнів загальноосвітніх шкіл, шкіл-інтернатів є аудиторна, або класна робота. Саме завдяки цій формі організації навчально-виховного процесу учні отримують найбільшу кількість знань. Як правило, саме ця форма є найбільш популярною і саме вона передбачає найбільшу кількість часу для спілкування педагога і вихованця.

Аудиторні заняття з правового виховання учнів можуть проводитись як у рамках шкільного курсу «Основи правознавства» так і у процесі реалізації інших навчально-виховних програм, зокрема в системі громадянського виховання.

Обираючи форми проведення аудиторних занять слід виходити з вікових особливостей учнів та теми заняття. В основній та старшій школі доцільно використовувати такі методи правового впливу як міні-лекції, вирішення творчих завдань, моделювання та розв`язання правових ситуацій, творчі майстерні, орієнтаційно-рольові ігри, групові дискусії,   педагогічні технології з використанням засобів мистецтв.

  Застосування методу вирішення творчих завдань проблемного характеру сприяє вихованню в учнів правосвідомості та відповідних морально-етичних якостей, що характеризують високий рівень культури відносин між особами в ситуаціях правового характеру. В процесі конструювання проблемних ситуацій предметом аналізу виступають певні життєві обставини, а самі учні стають на позиції дослідників, завдання яких - відшукати засоби аналізу й перетворення конкретної ситуації, уміння запропонувати конструктивну схему й засоби вирішення її. У результаті виконання даного виду навчальної роботи в учнів виробляється творче ставлення до розв’язання типових проблем, що виникають у процесі правового спілкування. Навчання правильним діям у проблемних ситуаціях не тільки активно формує вміння й навички, але й включає в процес виховання ті особистісні якості, які необхідні для формування культури правових відносин.

   На заняттях у формі творчої майстерні також формуються важливі інтелектуальні уміння: бачити проблему, формулювати питання, висувати гіпотези, будувати докази, робити висновки щодо життєвих ситуацій морально-правового змісту. При організації творчої майстерні провідним методом має бути дослідницький.  Сутність такого методу полягає в можливості організації й самоорганізації часткової пошукової, творчої діяльності учнів, спрямованої на вирішення «нових» для них проблем.

    Метод орієнтаційно-рольових ігор передбачає створення моделей реальних правових відносин, справжніх життєвих обставин, у які може потрапити людина. Ці обставини мають програватися з максимальним наближенням до дійсності. Орієнтаційно-рольові ігри передбачають активну індивідуальну й групову роботу учнів щодо опанування вмінь і навичок законослухняної поведінки, а, отже -  сприяють формуванню правосвідомості.

    Метод групових дискусій застосовується з метою обговорення реальних проблем виховання культури правових відносин між особами. При підготовці до таких занять використовуються дані проведених опитувань, інтерв'ю, анкетувань тощо. При застосуванні цього методу важливим є спонукання учнів до самостійного мислення і вирішення поставлених завдань.

     Суттєвим фактором, що впливає на формування правової культури учнів, є мистецтво. Мистецтво завдяки своїй поліфункціональності (пізнавальної, аксіологічної, комунікативної, виховної, естетичної тощо) цілісно впливає на особистість, її розум і почуття. Саме мистецтво виховує духовну піднесеність, осмислення цінності людського "Я”, ідеальні уявлення про високоморальну поведінку. Систематичний, цілеспрямований аналіз правових сюжетів у творах мистецтва дає можливість розвитку, з одного боку, емпатійності особи, а з іншого боку — її рефлексивності, тобто потреби й здатності до самопізнання, самоаналізу тощо. Так, наприклад, посилення уваги при вивченні учнями літературних творів (або ж при самостійному читанні художньої літератури, перегляді кінофільмів, телевізійних передач) до самостійного аналізу правових аспектів сюжету відповідного твору мистецтва з наступним колективним обговоренням дає змогу значно підвищити ефективність формування правової культури учнів.

Прийом «кластер». Вчитель дає завдання учням перерахувати те, що їм вже відомо на цю тему, фіксує висловлювання на дошці. Потім пропонує учням перевірити достовірність і доповнити своє уявлення на тему протягом уроку, працюючи з джерелом, і з’ясувати, що усвідомлювали правильно (неправильно), що неточно, про що дізнаються нового.

Варіант використання прийому.

Учитель пропонує назву теми (чи проблемні питання). Потім просить учнів розповісти те, що їм відомо на цю тему. Зафіксувавши на дошці версії учнів, педагог пропонує їм, вивчаючи джерело, визначити, які твердження є правильними, а які - ні.

Наприкінці уроку учні вносять зміни у кластер, обґрунтувавши їх на основі засвоєного матеріалу.

У навчальні плани правового виховання доцільно внести лекції на тему:

- «Знай і виконуй правила для учнів»;

- «Кожна дитина під захистом»;

- «Конституція у моєму житті»;

- «Знай свої права – захищай обов’язки»;

- «Конституція – головна правова книга»;

- «Відповідальність неповнолітніх»;

- «Адміністративні правопорушення»;

- «Декларація прав людини та Україна»;

- «Ювенальна юстиція»;

- «Права і обов’язки громадян України»;

- «Закон обов’язковий для всіх»;

- «Державні символи України».

 

бесіди на тему:

- «Кожна дитина під захистом»;

- «Держава. Право. Закон»;

- «Основні документи, що захищають права дитини»;

- «Про заборону паління на території навчального закладу»;

- «Я громадянин України!»;

- «Відповідальність неповнолітніх за правопорушення, вживання та розповсюдження наркотиків»;

- «Відповідальність за крадіжку»;

- «Гортаємо сторінки діяльності ООН»;

- «Права людини і закон – реальність, історія, майбутнє»                                

- «Знай свої права»;

- «Права та обов’язки дитини»;

- «Правова поведінка та юридична відповідальність»;

- «Жити по закону - захистити себе»;

- «Виконання законів і норм поведінки – обов’язок кожного громадянина».

 

2.3. Позакласна складова правового виховання

 Значну частину правового виховання становить робота, яка не є аудиторною, тобто такою, що не вкладається у рамки класичних академічних занять з учнями в навчальних аудиторіях. В даній роботі цю частину правого виховання вирішено назвати позакласною.

 До позакласної складової правого виховання слід віднести такі види діяльності: профілактика правопорушень серед учнів, робота учнівського самоврядування школи, екскурсії та ін. заходи правового характеру поза межами навчального закладу, взаємодія з правоохоронними органами та громадськими організаціями, правова освіта батьків та педагогічного колективу школи, проведення учнівських науково-практичних конференцій, семінарів, круглих столів, проведення загальношкільних правових заходів та ін.

 Профілактика правопорушень серед учнів. Для забезпечення функціонування ефективної системи профілактики правопорушень серед учнів необхідно дотримуватись комплексного підходу. Найкращим “запобіжником” від скоєння правопорушень є високий рівень правової культури особи і саме на її формування  мають бути спрямовані основні зусилля в процесі правового виховання. Але, як показує практика, цього недостатньо, особливо, якщо мова йде про дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей з неблагонадійних сімей. Тому в загальноосвітньому навчальному закладі має існувати налагоджена система цільових заходів з профілактики правопорушень серед учнів.

Рівні профілактичної роботи з попередження правопорушень.

 1. Первинна профілактика -  соціальна профілактика, спрямована на збереження психічного, фізичного і духовного здоров’я учнів, попередження несприятливого впливу на нього факторів соціального і природного середовища.

2. Вторинна профілактика -  своєчасне виявлення негативних змін у поведінці вихованця, що дає змогу попередити їх подальший розвиток. Показник необхідності початку профілактичних заходів – поведінка, що завдає шкоди суспільству або окремим особам, з проявами  агресивності, грубості, брехливості, лінощів та інших негативних якостей, які свідчать про існування негативних тенденцій.

 3. Третинна профілактика -  цілеспрямована профілактика правопорушень неповнолітніх, має індивідуальний характер, містить заходи з усунення конкретних недоліків сімейного, шкільного і суспільного виховання, включає цілеспрямовану роботу з тими підлітками, які мають відхилення у поведінці від моральних та правових норм.

 У педагогічного колективу будь-якої школи має бути широкий інструментарій для досягнення цілей правового виховання. На малюнку 1 зображена схема форм і методів профілактичної роботи. Вона не є догматичною, але дозволяє широко охопити максимально можливу кількість аспектів правового виховання учнів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Мал. 1. Система профілактики правопорушень у школі

 

 

 

 

 

Робота учнівського самоврядування школи.  Робота учнівського самоврядування в школі дозволяє без особливих складнощів запровадити систему отримання  практичних навичок учнями у громадянській та правовій сферах.

Первинні прояви демократичного суспільства закладаються в учнів в ході  діяльності органів шкільного самоврядування. Участь у шкільному житті навчального закладу, можливість відчути себе частинкою правової шкільної країни, право обирати і бути обраним до  учнівського керівництва школи створюють умови для формування демократичних поглядів учнів, розвитку навичок жити у соціумі,  розуміння ними принципів діяльності соціальних інституцій, готують їх до самостійного життя.

Цілі учнівського самоврядування в школі:

- формування соціальної активності учнів, їх свідомого ставлення до життя, що базується на демократичних і громадянських цінностях;

- формування власної громадянської позиції кожного учня;

- формування в учнів розуміння необхідності дотримання « правил гри» та покарання за їх порушення;

Учнівське самоврядування має двоступеневу структуру: загальношкільну і класну. Від кожного класу до парламенту школи делегують одного представника, якого обрали однокласники і який відстоюватиме інтереси класу на зборах. Всі представники розподіляються по секторах:

- навчальний;

- культурно-масовий;

- дисципліни і порядку;

- зв’язків з громадськістю та інформації;

- спортивний.

Формування правової свідомості учнів є пріоритетним у завданнях сектору дисципліни і порядку. Цей сектор  здійснює контроль за відвідуванням учнями занять, веденням чергування, ставленням кожного школяра до своїх обов’язків.

Окремо проводяться вибори президента школи. Учні старших класів подають свої кандидатури і збирають підписи на свою підтримку. У виборчий бюлетень вносяться дві кандидатури, які набрали найбільшу кількість голосів на підтримку.

Усі члени парламенту займаються організацією різноманітних заходів, акцій, є членами жюрі конкурсів, підзвітні президенту школи. Також в кінці кожної чверті підводять підсумки по визначенню лідерів за затвердженими показниками у рамках шкільного конкурсу «Учень року», «Учениця року» та «Клас року». В кінці року на засіданні шкільного парламенту визначається клас-переможець та учень і учениця року і подаються дані до затвердження на педраді. Клас переможець та кращий учень і учениця нагороджується на останньому дзвонику.

На рівні класу органи самоврядування складаються з командира, представника шкільного парламенту та відповідальних по секторах. Вони обираються на зборах класу на початку навчального року та можуть бути переобраними протягом року.

До керівних органів учнівського самоврядування входять і відповідальні учні, які мають організаторські здібності, проявляють готовність працювати, допомагати педагогам школи у здійсненні виховного процесу.

З метою кращої організації діяльності самоврядуванням тричі на місяць проводяться засідання парламенту, на яких розглядаються питання  з різних напрямків діяльності. Так формується апарат відповідальних за певну галузь шкільної діяльності, проводиться аналіз роботи  комітетів учнівського самоврядування, визначаються пріоритетні завдання на наступний тиждень. На початку навчального року підводяться підсумки роботи учнівського самоврядування, де  Президент  та голови комітетів звітують про свою діяльність.

Варто зауважити,  що тільки тісна співпраця:   учнівське самоврядування - класний керівник – вихователь -  психологічна та соціальна служба - рада профілактики правопорушень може дати плідні результати. Вся  діяльність, спрямована на   отримання знань з правової тематики, уміння  застосовувати ці знання на практиці, профілактика правопорушень дає змогу виховати учнів  справжніми патріотами та законослухняними громадянами своєї країни.

Робота з батьками. Якою б всеохоплюючою не була діяльність педагогічного колективу навчального закладу, для виховного процесу завжди величезне значення має вплив батьків, або осіб що їх замінюють. Однак, дорослі також потребують актуальних правових знань і завданням школи є їх надання, принаймні у тій частині, що стосується взаємовідносин з дітьми.

 Робота з батьками повинна включати такі напрями:

• індивідуальні консультації для батьків ( психолог, адміністрація);
• зустрічі з учителями;
• батьківські збори, правові всеобучі;
• виявлення неблагополучних сімей; індивідуальні співбесіди з батьками учнів девіантної поведінки;
• вивчення мікроклімату неблагополучних сімей, відвідування за місцем проживання.

Власне правого виховання стосується два з вище перелічених напрямків роботи – правові всеобучі та індивідуальні співбесіди з батьками учнів девіантної поведінки.

На правових всеобучах, які мають проводитись не рідше ніж один раз на чверть, батьки отримують правові знання, які допомагатимуть їм у вихованні дітей. Такі заходи мають проводити спеціалісти-правознавці, разом із заступником директора з виховної роботи і, можливо, із залученням працівників правоохоронних органів. Основним змістом правових всеобучів мають бути положення Кримінального Кодексу України, Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кодексу законів про працю України, Сімейного кодексу України, Цивільного кодексу України, Закону України «Про охорону дитинства», Конвенції ООН про права дитини.

Залучення працівників правоохоронних органів до спілкування з батьками має на меті інформування останніх зі способами убезпечення дітей від негативних чинників впливу на їх поведінку, попередження девіантної поведінки. Крім цього працівники правоохоронних органів здатні надавати кваліфіковані юридичні консультації з питань адміністративної та кримінальної відповідальності.

Батьки учнів з девіантної поведінкою потребують комплексної психолого-правової допомоги, яка має бути зосереджена на усуненні причин девіантної поведінки та роз’ясненні наслідків її продовження учнем. При цьому слід мати на увазі, що недостатня увага до такої сім’ї може мати вкрай негативні наслідки як для неї самої, так і для інших членів суспільства. Ні в якому разі таке спілкування не повинно мати форму залякування відповідальністю, а навпаки – створювати атмосферу взаємодовіри і співробітництва. В іншому випадку результат може бути протилежний очікуваному – батьки фактично припиняють взаємодію з педагогічним колективом школи, учень продовжує девіантну поведінку.

Правова освіта педагогічного колективу.  Специфіка роботи педагога полягає в тому, що професійні знання, якими він володіє, завжди мають бути ультра актуальними. Особливого значення це питання набуває в площині правових знань, які у сучасному динамічному світі є доволі мінливими. В повній мірі це твердження стосується нашої країни, нормативно-правова база якої не відрізняється простотою і доволі часто зазнає змін. Як наслідок, педагогічні працівники без юридичної освіти не завжди в змозі володіти актуальними правовими знаннями і, у свою чергу, передавати їх учням.

«Озброєння» педагогічних працівників юридичними знаннями може відбуватися шляхом закінчення курсів підвищення кваліфікації, проведення спеціалістами-правознавцями школи тематичних бесід, проведенням конференцій педагогічних працівників, спілкуванням з працівниками правоохоронних органів.

Взаємодія з правоохоронними органами  та громадськими організаціями.

Тісна співпраця загальноосвітніх навчальних закладів з правоохоронними органами та громадськими організаціями правового спрямування надає змогу якісно покращити рівень правового виховання учнів.

 Так, співпраця навчального закладу з міліцією може проявлятися у наступних формах:

• інформаційні зустрічі з питань безпеки, правоохоронної роботи, профілактики правопорушень;
• підтримання контакту з вчителями та батьками; поширення серед них інформації, що дозволяє попередити правопорушення та інші негативні тенденції;
• реакція на інциденти, які відбулись на території навчального закладу;
• організація днів відкритих дверей в установах міліції.

Спілкування учнів з працівниками кримінальної міліції у справах дітей,

дільничними інспекторами міліції, працівниками ДАІ надає змогу покращити взаємовідносини між молодим поколінням і правоохоронними органами, закласти фундамент майбутньої співпраці у справі боротьби зі злочинністю, забезпечення безпеки дорожнього руху.

 Ще одним фактором позитивного впливу такої взаємодії є авторитет працівників правоохоронних органів серед дітей, який будується на соціальній важливості професії правоохоронця. Для деяких дітей такі зустрічі можуть стати поштовхом для вибору майбутньої професії захисника правопорядку.

 В той же час правоохоронці здатні описати усі негативні наслідки вибору учнями шляху девіантної поведінки та правопорушень з використанням наочних прикладів із життя їх однолітків, здійснюючи тим самим профілактичний вплив.

 У свою чергу, громадські організації правового спрямування є тими інституціями громадянського суспільства, які мають неоціненний досвід захисту прав і свобод людини і громадянина. Цінність взаємодії правозахисних організацій зі школами полягає передусім у можливості передачі теоретичних і практичних  знань у сфері захисту громадянами своїх прав і свобод. Знайомство із місцем правозахисника у суспільстві і його роботою дає учням можливість обрати для себе майбутньою спеціалізацією сферу юриспруденції.

 Проведення вікторин, круглих столів, семінарів, науково-практичних конференцій. Сучасні освіта і виховання неможливі без використання форм навчання, які передбачають ігрову складову засновану на принципі змагальності та заохочення. Такі методи і форми дозволяють максимально активізувати учнів, розвивати творче мислення, актуалізувати їхні знання, забезпечують додаткову мотивацію.             

В якості таких заходів можна проводити:

Брейн-ринги на тему:

- «Чи знаємо ми свої права?»;

- «Конституція – головна правова книга»;

- «Як я знаю закон?».

круглі столи на тему:

-  «Чи зміг би я скоїти злочин?»;

-  «Жити за законами держави»;

- «Я в праві вибирати те, що хочу»;

- «Конституція про захист особистості» та ін.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

1. Агаркова Н. І. Педагогічні умови забезпечення соціально-правового захисту старшокласників : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук : спец. 13.00.05 “Соціальна педагогіка” / Н. І. Агаркова – К., 2003. – 21 с.
2. Адаптований переказ Конвенції ООН про права дитини (для дітей віком від 5 до 10 років) в малюнках. Міжнародна Ліга прав дітей та молоді. – К., 2000. – 26 с.
3. Актуальні проблеми виховання дітей в закладах інтернатного типу : [наук.-метод. зб.] – К. : Інститут проблем виховання АПН України, 2002. – 168 с.
4. Бадора С. Теорія і практика виховання в опікунському середовищі (на матеріалах Польщі) : дис. … доктора пед. наук : 13.00.05 / Бадора Сільвія. – Івано-Франківськ, 2001. – 457 с. – Бібл. : 402–441.
5. Бедь В. В. Юридична психологія : навч. посіб. / В. В. Бедь – К. : Каравела. – 2002. – 376 с.
6. Бех І. Д. Виховання особистості : [У 2 кн.] Кн. 1: Особистісно орієнтований підхід : теоретико-технологічні засади : наук. вид. / І. Д. Бех – К. : Либідь, 2003. – 280 с.
7. Волинець Л. С. Права дитини в Україні : проблеми та перспективи / Л. С. Волинець; Український ін-т соціальних досліджень; Інститут дитинства. – К. : Логос, 2000, – 75 с.
8. Володарська М. О. Світ прав дитини. Уроки громадянської освіти : Інтерактивні методики / М. О. Володарська – Харків : Скорпіон, 2005. – 108 с.
9. Гуманізація взаємин вчителя та учнів – необхідна умова особистісно орієнтованої освіти : наук.-метод. зб. / За ред. С. Д. Максименко. – К.–Житомир, 2004. – 203 с.
10. Єременко Л. В. Специфіка виховання бережливого ставлення до матеріальних цінностей в учнів шкіл-інтернатів / Л. В. Єременко // Гуманістично спрямований виховний процес і становлення особистості (Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді) – Зб. наук. праць. – К. : Віра Інсайт, 2001 – Кн. І. – С. 301–307.
11. Загрева В. Я. Правове виховання старшокласників у навчально-виховному процесі загальноосвітніх шкіл-інтернатів : дис. ... канд. пед. наук : 13.00.07 / Загрева Валентина Ярославівна. – К., 2002. – 216 с.
12. Закон України “Про виховання дітей та молоді
13.  Закон  України  “Про  загальну  середню  освіту”  від  13.05.1999 р
14.  Закон України “Про освіту” від 23.05.1991 р.
15.  Закон України “Про охорону дитинства”
16. Закон України “Про позашкільну освіту” від 22.06.2000 р.
17. Кобзар Б. С. Виховання соціальної відповідальності вихованців шкіл-інтернатів  для дітей-сиріт та дітей, які залишилися без опіки батьків / Б. С. Кобзар, Є. П. Постовойтов – К. : Інститут проблем виховання АПН України, 2000. – 225 с.
18.  Кобзар Б. С. Специфіка позаурочної виховної роботи учнями шкіл-інтернатів  для дітей-сиріт та дітей, які залишились без піклування батьків / Б. С. Кобзар, Є. П. Постовойтов – К. : Стилос, 1997. – 312 с.
19. Конституція України і основи правознавства в школі : кн. для вчителя / За ред. І. Б. Усенка. – К. : Український центр правничих студій, 1999. – 355 с.
20.  Конституція України : Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996. – К. : Преса України, 2005. – 80 с.
21. Кудикіна Н. В. Ігрова діяльність молодших школярів у позаурочному навчально-виховному процесі / Н. В. Кудикіна; Київський міський педагогічний ун-т ім. Б. Д. Грінченка. – К. : КМПУ, 2003. – 272 с.
22. Кузьменко Л. В. Правове виховання учнів шкіл-інтернатів / Л. В. Кузьменко, О. В. Хоптяна // Формування життєвої компетентності вихованців школи-інтернату : наук.-метод. посіб. – К. : Ірпінський вісник, 2007. – С. 51–55.
23. “Права дитини – права людини” : [Інформ.-метод. посібник] – III. Міжнародна Ліга прав дітей та молоді. – К., 2000. – 150 с.
24. Правове виховання учнів : [Метод. посібник] / Авт.-укл. М. М. Фіцула – К. : ІЗМН, 1997. – 148 с.
25. Семитко А. П. Правовая культура  // Теория государства и права / Под ред. В. М. Корельского и В. Д. Перевалова. – М.: Инфра. М-Норма, 1997. – С. 330–331.
26. Сиротенко А. Й. Правова культура в системі морально-духовного виховання школярів / А. Й. Сиротенко // Теоретико-методичні проблеми виховання соціальної зрілості учнів шкіл-інтернатів : наук.-метод. зб. – К. : Інститут проблем виховання АПН України, 2002. – С. 30–34.
27. Сухомлинська О. В. Ідеї  громадянськості й  школа в Україні / О. В. Сухомлинська // Шлях освіти. – 1999. – № 4. – С. 20–25.
28. Твердохліб Л. В. Формування правової культури старшокласників у навчальних закладах нового типу : дис. ... канд. пед. наук : 13.00.01 / Твердохліб Лариса Валеріївна. – Луганськ, 1999. – 243 с.
29. Теорія держави і права. Академічний курс [Текст] : підручник / О. В. Зайчук [та ін.] ; ред. О. В. Зайчук, Н. М. Оніщенко. - К. : Юрінком Інтер, 2008. - 688 c.
30. Усенко І. Б. Правове виховання і правова освіта в 1–8 класах // Конституція  України і основи правознавства в школі : кн. для вчителя / І. Б. Усенко, В. І. Ваксман; за ред. І. Б. Усенка. – К., 1999. – С. 202–205.
31. Хоптяна О. В. Вивчення рівнів правових знань молодших підлітків шкіл-інтернатів / О. В. Хоптяна // Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді : зб. наук. праць : у 2 кн. – К. : ПП Рута, 2005. – Вип. 8, кн. 1. – С. 347–351.
32. Хоптяна О. В. Управління правовим вихованням підлітків шкіл-інтернатів / О. В. Хоптяна // Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді : зб. наук. праць : у 2 кн. – К. : Вид-во ЖДУ, 2006. – Вип. 9, кн. 2. – С. 167–173.

 

 

Висновки

 

Правове виховання як важливий напрям загальної системи виховання у школах-інтернатах має різносторонній соціально детермінований зміст, високу педагогічну цінність і актуальність, що створюють реальну можливість використання у навчально-виховному процесі широкої палітри засобів впливу на інтелектуальну, емоційну і вольову сферу особистості, що робить правове виховання незамінним елементом цілісного процесу всебічного розвитку школяра, його загальної культури.

Проведене дослідження не вичерпує всіх проблем правового виховання учнів шкіл-інтернатів. Подальшого вивчення, зокрема, потребують дослідження специфіки правового виховання учнів у інтернатних закладах нового типу, підготовка майбутніх учителів до правового виховання дітей у закладах інтернатного типу тощо.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 1

ВІДДІЛ ОСВІТИ ВИКОНКОМУ

ЖОВТНЕВОЇ РАЙОННОЇ У МІСТІ КРИВОМУ РОЗІ РАДИ

КРИВОРІЗЬКА ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ ШКОЛА-ІНТЕРНАТ I-II ст. №4

 

 

 

Проект:

 

 

 

 

 

 

 

Підготував:

класний керівник 7-А класу

Шутов В.Ф.

Мета:

 

● допомогти учням з’ясувати принцип співжиття цивілізованих суспільств

«Всі ми – різні, всі ми - рівні», осягнути багатство людських стосунків,  визначитися у ставленні до самих себе;

 

     ● ознайомити учнів з поняттям про людину як індивіда та особистість;

     ● розкрити суть унікальності кожної людини;

     ● допомогти дітям відчути себе особистістю серед інших;

     ● довести, що право на життя є невід’ємним правом людини і нікому не дозволено позбавити її цього права;

     ● розвивати кругозір та пізнавальні інтереси учнів;

     ● формувати в учнів свідоме ставлення до здоров’я.

 

Основні поняття: особистість, Конвенція про права дитини.

 Обладнання: ілюстративний матеріал, скринька нових слів, дитячі малюнки.

 

Хід заняття

 

 I. Розминка

   Учитель: Складіть мимоволі руки та подивіться один на одного. Чи схожі ви? Сядьте так, щоб вам було зручно, та ще раз подивіться один на одного. Навіть в таких простих рухах та діях ми – різні. Кожен з вас це зробив по-своєму, по-іншому, індивідуально. А чи є щось однакове між вами?

    Добір за ознаками.

     Учитель: встаньте ті, хто нижчий за Сашка;

                       у кого волосся білявого кольору;

                       дівчатка тощо.

                       Хто любить поспати? Байдикувати? Красиво співає?

 

- Бачите, які ми різні, але всі ми рівні у правах!

II. Розповідь вчителя. Новий матеріал.

1. В чому полягає етика відносин між народами в демократичному суспільстві.

Розповідь вчителя.

Багато хто з вас чув такий вислів:

«Україна -  наш спільний дім».

 Так говорять про нашу державу, тому що вона є  багатонаціональною країною. Але що таке нація? (Тут можна викликати учня, який завчасно отримав завдання та знайшов найпоширеніші визначення цього поняття).

Виступ учня (інформація може бути такою):

1. Володимир Даль дав наступне визначення:

НАЦІЇ - народ, у великому значенні, мова, плем’я, коліно; однорідці, що говорять однією загальною мовою.

НАРОД - люди, що народилися на відомому просторі; мова, плем’я; жителі країни, що говорять однією мовою.

2)Більше пізніше визначення націй у словнику Ожогова наступне:

НАЦІЇ - історично сформована стійка спільність людей,

що утвориться в процесі формування спільності їхньої території, економічних зв’язків, літературної мови, особливості культури й духовного вигляду.

HАРОД - населення держави, жителі країни.

3)Визначення в етнографічному довіднику:

НАРОД - суб’єкт історії; сукупність класів і соціальних груп суспільства; населення держави, країни.

НАРОДНОСТІ - історичний тип етносу, що випливає за

плем’ям і передує нації; виникає в результаті змішання племен і утворення племінних сполучників.

НАЦІЇ - історичний тип етносу, що представляє собою соціально- економічну цілісність, що складається й відтворюється на основі спільності території, економічних зв’язків, мови, деяких особливостей культури, психологічного складу й етнічної самосвідомості.

 

Розповідь вчителя

Як бачимо визначень понять «нація», «національність»

дуже багато. Але які ще риси відрізнять цих людей? (Вислухати

відповіді учнів та завести мову про релігію та конфесійну приналежність кожного). Що ж таке конфесія?

На сьогодні Україна — багатоконфесійна держава, де офіційно діє більше 21 тис. релігійних громад, 82 конфесії, напрямів і тлумачень. Найбільшими серед них є: Українська православна церква (УПЦ), Українська православна церква — Київський патріархат (УПЦ-КП), Українська автокефальна православна церква (УАПЦ), Українська греко-католицька церква (УГКЦ), Римсько-католицька церква (РКЦ), євангельські християни-баптисти (ЄХБ), християни

віри євангельської (ХВЄ), адвентисти сьомого дня (АСД), свідки Єгови, а також мусульманська, реформатська та іудаїстська церкви, що становлять 97,1 % всієї релігійної мережі України.

Етнічний склад населення України.

Запропонувати попрацювати в групах, спираючись при цьому на власні знання.

Робота в групах

 (3–5 хвилин)

Об’єднати учнів в групи по 5–6 чоловік та роздати їм аркуші паперу.

Завдання 1: написати в стовпчик народи, що мешкають на території України.

Завдання 2: визначити конфесійну приналежність кожного народу та записати навпроти.

Завдання 3: позначити регіон України, де найбільше проживає представників кожного народу.

Після завершення роботи один представник від кожної групи оголошує результати спільної праці. Відбувається обговорення результатів

 

III. Вправа «Мікрофон»

     Метод «Мікрофон» надає можливість кожному сказати щось швидко, по черзі, відповідаючи на запитання або висловлювати свою думку чи позицію. Право говорити має тільки той, у кого «символічний» мікрофон, інші учні не можуть говорити, викрикувати з місця. В якості «мікрофона» може виступати ручка, олівець або інший предмет, що переходить із рук в руки.

     Завдання учням: Назвати себе трьома іменниками, які визначають вашу приналежність до певної групи людей. Це може бути клас, гурток за інтересами, друзі, однодумці.

 

     Наприклад, я – учень, відмінник, людина.

-         Які почуття, думки викликав у вас цей перелік?

-         У чому наша подібність і відмінність?

-         Що у ваших відповідях спільного?

 

     Учитель: Отже, у нас багато спільного і відмінного. Але нас усіх об’єднує те, що ми всі – люди, що маємо одну на всіх Землю і нам слід жити так, щоб зберегти мир, спокій, навколишнє середовище.

 

     Але, хоча ми і схожі один на одного тим, що всі ми – люди, і маємо однакові права, ми – різні. У кожного свій неповторний характер, свої думки, почуття, здібності. У світі немає двох однакових людей. Подивіться на свої долоньки. На них – тоненький малюнок з ліній. У кожної людини він свій, неповторний. Природа немовби стверджує, що кожен з вас – диво, яке ніколи не повторюється. Ми в цьому зараз переконаємося.

 

IV. Гра «Твоя візитка»

      (Кожен учень каже про себе два-три речення. Називає рису, яка, на його думку, притаманна лише йому. Вчитель починає з себе. Наприклад: «Я дуже люблю морозиво та квіти рожевого кольору».)

 

     Учитель: Бачите, ви всі маєте різні захоплення, смак.                      

     Ми всі рівні у правах, але ми самі різні та неповторні особистості. (Діти кладуть до скриньки  табличку «Особистість – людина зі своїми почуттями, здібностями, характером»).

Як цей висновок можна сформулювати? (Усі ми – різні,  усі ми - рівні)

Висновок:

       Ми всі люди. Всі ми різні. Кожен із нас – неповторна особистість. Але маємо рівні права на життя і щастя, здоровий розвиток.

Учитель: Головне право кожної людини – право на життя. І маленька людина – дитина – теж має це право. Право на життя є найголовнішим правом для кожної людини. Ніхто нікого не може позбавити життя. Держава повинна піклуватися про те, щоб люди відчували себе в безпеці та були впевненні, що ніхто не може їх безкарно позбавити життя. Зараз нам здається очевидним, що кожна людина має право на життя. Проте були часи в стародавній Спарті, коли калік і старих скидали зі скелі і ніхто не ніс за це відповідальності. В наш час така практика немислима.

     Держава зобов’язана забезпечити якнайкращий розвиток дітей. Що означає – мати право на розвиток? Це значить, що дорослі повинні потурбуватися про те, щоб діти росли здоровими, красивими і розвиненими. Кожна дитина повинна мати гарантовану лікарську допомогу, повинна бути щеплена проти різних інфекційних хвороб. Сто років тому вмирали від туберкульозу тисячі дітей. Зараз ця хвороба переможена. Знайшли вакцину, якою щеплюють дітей, щоб захистити їх від цього та інших захворювань. Забезпечення дітей безкоштовними щепленнями є проявом турботи держави про здоров’я і розвиток дітей.

  У ст.27 Конвенції про права дитини зазначено:

     «Дитина повинна користуватися особливим захистом і їй повинні бути надані всі можливості та умови для фізичного, психічного, морального, духовного і соціального розвитку». («Захищайте нас, щоб ми могли жити і рости гідно і вільно»)

     Кожна країна, говориться в Конвенції, повинна піклуватися про новонароджених, допомагати їх мамам, будувати лікарні й поліклініки.

 

 

 

V. Рольова гра в групах.

 

      Учитель: Уявіть собі, що всі ви учасники важливого космічного проекту. На Землю прийшли сигнали з космосу, які підтвердили існування на його просторах розумного життя. ООН вирішила послати космічні кораблі в різних напрямках, звідкіля надійшли сигнали. Ці кораблі будуть нести інформацію про Землю. Кожна група повинна вибрати, щоб таке вони послали, що змогло б розповісти розумним істотам на інших планетах про людей. Цей вибір повинен допомогти інопланетянам зрозуміти, що люди планети Земля мають як загальні риси так і відмінні. У посланні також потрібно показати, що є найбільш важливим: наші відмінності в обрядах, одязі, мові, стані чи наші загальні риси?

 

 VI.  Перевірка засвоєного. Тест.

     Усі люди народжуються вільними і рівними. Знайди фразу, яка краще за інші виражає ідею рівності:

 

а) Думати однаково.

б) Одягатися як інші.

в) Поважати думку іншого.

г) Мати однакові можливості, права і свободи.

 

2.  Що буде, якщо люди будуть рівні абсолютно в усьому:

     а) Усі стануть щасливими.

     б) Світ здається нудним.

     в) Не буде голоду й жебрацтва.

 

 

VII. Робота з дитячими малюнками

      (Учні заздалегідь намалювали на аркуші щось про себе: свої бажання, захоплення, заняття тощо. За малюнком «Це я» вчитель розповідає про дитину, а клас відгадує, хто це.)

     Кожна людина, кожна дитина, - це окреме «Я». Кожна людина – неповторна на цій землі, вона є великою цінністю.

-         Чи хотіли б ви зазирнути до «чарівної скриньки» і побачити найціннішу, найважливішу людину? (Ця скринька – із дзеркальцем усередині).

Діти почергово зазирають до скриньки, сміються, розгадавши її таємницю. Бо кожен побачив своє відображення.