Досвід роботи вчителя індивідуального навчання

Я вчитель індивідуального навчання двох дітей. Хлопчик із синдромом дауна та дівчинка з легкою розумовою відсталістю. Діти навчаються у 7 класі. Вони дуже різні, тому підхід до кожного з них має бути індивідуальним. Дівчинка дуже активна та любить спілкуватися з однолітками, вчителями, в той час коли хлопчик замкнутий і боїться скупчення великої кількості людей чи голосної музики, тобто загальношкільні заходи відвідує тільки з мамою.

Важливим аспектом навчання в обох дітей є використання наочності. Суху інформацію діти не сприймають довше 10 хвилин. За урок проводимо кілька фізкультхвилинок а бо навіть кількахвилину прогулянку. Оскільки дітям важко сидіти цілий урок без фізичної активності.

У своїй роботі я використовую читання невеликих оповідань перед початком уроків кожного дня. В мене є книга з підбіркою оповідань, дуже гарно ілюстрована.  І дитина вже знає, що найперше, що ми будемо робити – це читати оповідання. Я даю змогу дитині самостійно обрати те оповідання, яке вона хоче почути сьогодні. Учень гортає книгу і вибирає по ілюстраціях, що б він хотів почути сьогодні. Я читаю оповідання і ми обговорюємо з дитиною його повчальний зміст. Кожне оповідання має свою мораль і паралельно до навчання відбувається і виховання дітей.

Для розвитку загальної моторики я привертала дітей до занять фізкультурою, до рухливих ігор. Найскладнішим було навчити дітей переключатися з одного виду руху на інший, іншими словами, вчасно зупинитися і почати виконувати інший вид руху. Особливо успішно навчання проходило на заняттях танцями, думаю, що саме поєднання музики і ритмічних рухів приносили найбільше задоволення.

Розвиток дрібної моторики діти дуже люблять. Я вчила дітей брати предмети не тільки правою, але і лівою рукою, ми ліпили з пластиліну, перебирали квасолю, робили гімнастику для пальців і так далі. Дуже люблять діти пальчикову гімнастику (ми миємо уявно ручки та струшуємо водичку з рук, бігаємо пальчиками по столу та по руці, зустрічаються пальчики правої та лівої руки).

Дуже люблять діти уроки із соціально-побутового орієнтування. Тобто, саме практичну діяльність. Ми прасували постіль. Діти дуже хотіли спробувати самі прасувати і в них непогано виходило. Це ж саме стосується пришивання гудзика. Особливо сподобалася дітям кулінарія. На одному ми занятті ми випікати піцу, дитина сама зможе покласти інгридієнти на піцу, посипати сиром і під контролем вчителя випікати піцу. Діти були дуже щасливі. Вони пригощали своєю піцою інших і чули похвалу, так само ми готували салат. І діти казали, що тепер зможуть допомагати мамі на кухні, готувати такий салатик.

На уроках природознавства ми вирощували цибулю на підвіконні. Дуже цікаво було дітям спостерігати, як росте цибуля, яку вони самі посадили. Тобто практичні завдання дітки дуже полюбляють, щоб вони могли доторкнутися, бути безпосередньо учасником приготування чи виготовлення чогось.

Своєю невеличкою перемогою вважаю те, що діти люблять навчатися, вони чекають коли я прийду до них і просять залишитися ще і повчити їх довше. Вони люблять уроки, особливо практичну діяльність  та з нетерпінням їх чекають. Я щаслива від того, що мої учні прагнуть вчитися, їм подобається, в нас на уроках панує дружня атмосфера без примусу, а з задоволенням. Пам’ятаємо, що діяльність дітей з особливими освітніми потребами оцінюється не лише з позиції набутих знань, а насамперед — з позиції прогресивного розвитку.