Довідки з історії походження овочів

Довідки з історії походження овочів

Розводити корисні рослини людина почала дуже давно, ще у кам’яному віці. Спочатку люди збирали те, що давала природа та що можна було вжити в їжу – плоди, листя, насіння.

Потім почали зберігати окремі види дерев, чагарників, трав, які давали їм їжу. Потім виникло примітивне землеробство, коли люди почали розкидати насіння корисних рослин і збирати урожай.

Мимоволі стародавні землероби ставали і стихійними селекціонерами – адже вони відбирали рослини зі смачними плодами, високою врожайністю та іншими корисними властивостями. Загалом, всі овочеві рослини мають свої багатовікові історії.

Капуста

Батьківщина капусти – Середземномор’я. Тут люди стали вирощувати листові форми капусти, а пізніше від неї з’явилися інші форми рослини. Відомості про вирощування листової капусти можна відшукати в дев’ятитомній «Історії рослин» відомого ботаніка Теофраста. Вони відносяться до III століття до нашої ери. У I столітті нашої ери, за свідченням вченого і письменника Плінія Старшого, існувало вже близько 8 видів капусти, в тому числі і листова, і білокачанні, і брокколі. Передбачається, що на території нашої країни капуста з’явилася ще в VII-V століттях до нашої ери. 

В одній з легенд Давньої Греції розповідається про появу капусти. Якось бог виноробства Діоніс вирішив покарати фракійського царя за те, що він зламав виноградну лозу. Царя прив'язали до дерева та призначили кілька десятків ударів палицею. Цар не витримав приниження та заплакав. Сльози падали на землю і зникали, а через мить на очах у здивованих фракійців з'явились рослини, колоподібної, як голова, форми, яких ніхто ще не бачив і не знав. Поважали капусту всі стародавні народи. Єгиптяни, наприклад, подавали її в незвичному для нас вигляді — в кінці обіду, як десерт. Про капусту згадує Аристотель у своїх комедіях, які були написані у 425 р. до н. е. Піфагор стверджував, що довгими роками життя зобов'язаний саме вживанню великої кількості капусти. А Олександр Македонський наполягав, щоб його військові командири, які мали надмірну вагу, кожен день на обід їли салат зі свіжого капустяного листя. Слов'янські південні племена дізнались про капусту від греко-римських колоністів, які на той час жили у Криму і почали активно її використовувати як у харчовому раціоні, так і у лікуванні.

Огірки

Їх батьківщина – Індія. Там і дотепер зустрічаються у дикому вигляді огірки, вусики яких обвивають дерева, а по селах – тини. Так що індуси першими почали вживати ці овочі. З Індії огірки розповсюдились в країни Близького Сходу. У Єгипті в 2000 році до н.е. огірки клали в гробниці померлих. У Греції в часи Гомера існувало місто Синіон – місто огірків.

Про жителів Туреччини розповідають таку легенду. У давні часи, коли огірки тільки почали з’являтися в країні, султан  Магомет II, жорстокий і жадібний, наказав вспороти животи своїм служникам, щоб дізнатися, хто з’їв один з надісланих йому у подарунок огірків. 

Арахіс, земляний горіх

Обидві ці назви належать одній і тій же рослині. Вона з сімейства бобових, а тому назвати арахіс горіхом дуже тяжко. Між тим по хімічному складу і смаку насіння арахісу дійсно близько до горохів. Арахіс має від 40 до 60% олії, 20-36% білку і від 6 до 20% без азотистих екстрактивних речовин. Олію арахісу використовують у консервному та кондитерському виробництві. Насіння споживають замість горіхів, а з розмеленого насіння виробляють халву.

Чому ж цю рослину називають земляним горіхам. Справа в тому що після опилення квітки згибаються і проникають у землю на 8-10см. і поява плодів-бобів виникає під землею.

Батьківщина арахісу – Південна Америка. Ще в тому сторіччі під час археологічних розкопок древніх перуанських гробниць недалеко від них були знайдені плоди арахісу, які дуже добре збереглися. Індейці Бегу називали їх «анхуге».

У Європу арахіс, попав з Індії та Китаю. Тому його ще інколи називають китайським горіхом.

Назва «арахіс» затвердилась тільки у ХХ ст.

Квасоля

За даними деяких дослідників, квасоля була відома ще древнім грекам та римлянам. Древні грецькі письменники Теофраст та Диоскорид у своїй праці описувати квасолю під назвою «фасеонус», чи «фісенус» , і «лобос». Цікаво, що ці назви збереглися  і досі. Від «лобос», мабуть вийшло слово «лобіо».

При розкопках руїн у Єгипті, а також Трої археологи знайшли усі види бобових - але тільки не квасолю. І все ж її вдалося відшукати. При розкопках Помпеї було знайдено сосуд з насінням квасолі.

Є автори, які вважають батьківщиною городньої квасолі екваторіальну Америку, де по легенді, вирощували квасолю ще до Колумба (відомо, Христофор Колумб вперше почув про квасолю під час перебуванні на Кубі). Під час археологічних розкопок стародавніх могил ацтеків і перуанських гробниць було знайдене насіння квасолі.

Є треті дослідники, які стверджують, що квасоля з’явилася в древній Індії і на Цейлоні.

Як би то не було, пройшло багато віків до того коли квасолю по-справжньому у Європі стали рахувати харчовою  культурою. Це сталося в ХVІ ст., коли її назвали «італійськими бобами». Однак у Європі далеко не зразу зуміли оцінити нову культуру. Тільки завдяки французькому лікарю Хофруа, який перший з європейців признав її гарним харчовим продуктом.

Цибуля

Батьківщина – Близький Схід. Звідти цибуля потрапила в Єгипет, а потім в Грецію  і інші країни. І всюди її вважали чудодійною рослиною.

Древні греки і римляни вважали, що цибуля придає воїнам силу і мужність, оберігає від ран. Напевно, з тих пір  один з видів цибулі став називатися «цибуля переможна». Сьогодні вона більш відома як черемша. Жителі Сибіру і Далекого Сходу добре знають цю не гарну на вигляд рослину, яка не один раз рятувала від цинги мандрівників і мисливців. Черемша в 33 рази більша за обновлену цибулю за вмістом аскорбінової кислоти. Сьогодні на земній кулі нараховується біля 400 видів цибулі. З них більш половини росте в нашій країні.

Картопля

Як встановлено вченими, індейці вирощували картоплю ще 14 тисяч років тому. У древніх похованнях індейців знайдені варе, по формі схожі на великі клубні картоплі. Європейці вперше дізналися про картоплю з книги «Хроніки Перу» яка вийшла у 1533 році.  Вважається, що приблизно у 1565 році картоплю було ввезено у Європу піратом Френсісом Дрейком, за що пізніше вдячні нащадки спорудили йому пам’ятник. Однак ще довгий час картоплю вирощували як декоративну і лікарську рослину. Як стверджують деякі автори, у ХVI ст. у польському місці Вроцлаві аптекарі вирощували картоплю виключно для лікувальних цілей. Розповідають, що французький аптекар Пармантьє, знав справжню ціну картоплі і мріяв розсадити її по всій країні. Він хотів підвищити інтерес до цієї рослини і задля цього пішов на хитрощі. Аптекар поставив охоронців вдень охороняти поле, засаджене картоплею, а на ніч караул знімав. Жителі вночі вкрали декілька кущів картоплі, вважаючи що охороняється велика цінність, і таким чином картопля поступово  розповсюдилась по всій Франції.

Вважається, що в Росії розведення картоплі почалось по вказівці Петра I, який надіслав з Голландії мішок картоплі наприкінці XVII ст. Однак деякі джерела доводять, що народам Сибіру та Уралу ця культура була відома відносно раніш. Сьогодні картопля завойовувала визнання, її вирощують в Європі, Америці, Азії, Африці і на островах Океанії.

Редька

Є припущення, що Батьківщина цього коренеплоду – країни Середземномор’я. Про це дозволяють судити археологічні розкопки і письменні пам’ятники, які дійшли до наших часів.

З насіння редьки древні єгиптяни добували рослинну олію, а самі коренеплоди використовували для приготування їжі.

Редька згадується поряд з часником і цибулею в числі овочів, якими годували робітників, зайнятих будівництвом пірамід.

Цікаво, що в дні свят, присвячених Аполлону, греки завжди приносили в дарунок йому зображення трьох головних, по їх розумінню, коренеплодів – редьки, буряку та моркви. Редька була золотою, буряк – срібним, морква – олов’яною. У Росії редька здавна входила як обов’язковий компонент, у одне з самих старих російських страв – тюрю.

Скільки часу люди розводять редьку і стільки ж часу відомо про її лікувальні властивості. Ще Гіппократ вважав корисною редьку під час лікування легеневих захворювань.

Диоскорид радив вживати редьку для підвищення зору і заспокоєння кашлю. Під різними назвами згадували редьку у середні віки. Вона згадувалась в творах медико - ботанічної поезії, де віршованій формі давався опис лікарських рослин.

Гарбуз

Говорять, що Колумб відкрив не тільки Америку, а і гарбуз.  Так то, чи ні, сказати важко. Однак після повернення експедиції Колумба європейці вперше дізналися про існування гарбуза. До цього на протязі віків цю рослину вирощували на своїх плантаціях тільки індейці Мексики і Техаса. Мабуть, їм і належить пріоритет в освоєнні цієї культури. Але як би то не було, вже в XVI ст. гарбуз розповсюдився по всій нашій планеті і обрав другу родину в Росії. Гарбуз виявився на радість невибагливою рослиною. В кращі урожайні роки його плоди важили до 90 кг.

Часник

Часник, як і цибуля, використовувався ще у Стародавньому Єгипті, про що свідчить напис на піраміді Хеопса: ним годували споруджуючих цю піраміду будівельників. З незапам’ятних часів часник вирощується і в Китаї. У китайській абетці знак, що позначає часник, – один з найдавніших.

У Стародавній Греції часник охоче вирощували, але у повсякденний раціон не включали, адже часниковий запах вважався вкрай неприємним, який ображає почуття богів.

У Стародавньому Римі часник вживали вільні громадяни, зараховані до бідноти. Від римлян часник перейшов у середньовічну Європу. Простий народ, позбавлений повноцінного харчування, бачив у часнику джерело здоров’я.

Помідори

Батьківщина помідорів – та ж Південна Америка. Дикі форми цієї рослини досі зустрічаються в Перу, на Канарських і Філіппінських островах.

Вважається, що помідори в Європу були завезені іспанцями у середині XVI століття. Довгий час в європейських країнах помідори вважалися декоративною рослиною. У Німеччині горщиками з помідорами прикрашали кімнати, у Франції – альтанки, в Англії і Росії їх вирощували в оранжереях серед рідкісних квітів.

До початку XIX століття помідори в Європі вважалися неїстівними. В Америці помідори вважалися смертельно отруйними. Відомий випадок, коли помідорами хотіли отруїти генерала Джорджа Вашингтона, який після «отруєння» прожив ще багато років і став першим президентом США.

Але до середини XIX століття помідор став популярним і широко поширеним овочем.

Морква

Морква – найдавніший коренеплід, який людство використовує вже 4 тисячі років. Морква була відома древнім грекам і древнім римлянам.

Культивування моркви тривало і в середні віки. Вона була почесною стравою при дворі імператора Карла Великого. Але аж до XVI століття вважалася делікатесом.

Лише в XVII столітті європейці почали розводити моркву повсюди, і тоді ж був виведений один з кращих її сортів – каротель. Тоді ж з’явилися соуси з моркви, які дсі вважаються делікатесними у німців і французів.