Довідник "Флора Деражнянщини"

 

                                                

 

 

 

          Довідник

                     

 

Флора Деражнянського району Хмельницької областї

 

 

 

 

                                                        

 

 

 

    Довідник розрахований для учнів середнього та старшого  шкільного віку,працівників позашкільних закладів еклого-натуралістичного напрямку.   Довідник можна використовувати керівнику та вихованцям гуртків еколого-натуралістичного напрямку при вивченні наступних тем:

1.Визначення та складання таблиць середовища проживання,найбільш характерних для представників флори і фауни даної місцевості.

2.Розподіл рослин на земній кулі в залежності від теплового режиму.

3.Екологічні групи рослин за відношенням до світла. Фотоперіодизм.

4. Екологічні групи рослин за відношенням до водного режиму.

5.Фітоценоз,біогеоценоз.

6.Дослідження рослинного світу екологічної стежки.

7.Фенологічні спостереження

8.Вивчення пристосування рослин до розповсюдження їх тваринами.

При проведенні екскурсій,походів:

1.Екскурсія до лісу та водоймищ різних типів,на луки,в поле з метою ознайомлення з умовами існування різниз видів рослин.

2.Похід в ліс,парк,сквер,до водойми,на луки тощо для ознайомлення з різними біогеоценозами.

3.Екскурсія на екологічну стежку.

                 

 

 

 

 

 

З м і с т

Вступ …………………………………………………………….…………..4с.

1.Рослини лісів……………………………………………………………....6с

2.Рослини лук………………………………………………………….…...39с.

3.Рослини перезволожених ділянок ,берегів водойм та водойм,боліт….74с.

4.Отруйні рослини………………………………………………………….87с.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                         ВСТУП

 

     Флора Деражнянського району  налічує велику кількість видів ви­щих спорових і насінних рослин, що належать до понад 100 родин та 500 родів. Формування флори та рослинності пов'язане з льодовиковим і післяльодовиковим періодами, з міграціями рослин, які відбувалися протягом антропогену. Сучасна рослинність складається з ряду геогра­фічних елементів, які проникли у різні часи на територію області. Це бореальні (тайгові, неморальні (широколистяних лісів), понтичні, або степові, та середземноморські географічні елементи, а також рідкісні ендемічні та реліктові види.

    До неморальних елементів належать, зокрема, бук лісовий, дуб звичайний, дуб скельний, граб звичайний, липа, явір, ясен звичайний, яблуня лісова, груша звичайна, клен польовий, бруслини боро­давчаста та європейська, ліщина, куцоніжка лісова, тонконіг дібровний, осока волоси­ста, переліска багаторічна, медунка темна, зеленчук жовтий.

    Серед бореальних видів назвемо сосну звичайну, ялину (смереку) європейську, жимолость пухнасту, квасеницю звичайну, мітлицю тонку, чорницю, папороть орляка звичайного, ве­снівку дволисту, верес, купину лікарську, зо­лотушник звичайний.

    До степових видів належать ковила волосиста, типчак борознистий, молочай несправжньо-хря­щуватий, вівсюнець пустельний, осока низька, осока гірська, оман мечолистий, горицвіт весняний, вишня степова, зіновать руська, келерія струнка, еспарцет піщаний, чина паннонська, шавлія поникла, тимофіївка степова.

    Середземноморські   елементи   у  флорі:  дерен   справжній, клокичка периста, гордовина, осока парвська, холо­док тонколистий, скумпія, шо­ломниця висока, купина широко­листа та ряд інших.

    В складі флори Деражнянчини багато рідкісних  ви­дів рослин, які занесені до Червоної книги України до яких належать лілія лісова,любка дволиста, пальчатокорінник м’ясочервоний, підсніжник білосніжний, плавун щитолистий, цибуля ведмежа. Зустрічаються види, які є рідкісними у Хмельницькій області – бобівник трилистий, валеріана висока,вовче тіло болотне, теліптерис болотний,цикута отруйна.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                               РОСЛИНИ ЛІСІВ

                                     Безщитник жіночий

                                     

    Це велика багаторічна трав'яниста рослина 30-150 см заввишки, з коротким потовщеним, майже прямостоячим, кореневищем і товстими чорними коренями. Листки з лускатими, жовтувато-зеленими або червонястими черешкам зібрані в пучок. Залежно від умов зростання листки можуть мати різний розмір — звичайно середньої величини або великі (30 -70 см завдовжки), рідше маленькі. Листкова пластинка двічі-тричі перисто-розсічена. Листок безщитника жіночого досить розрізаний, ажурний, з вузькими перами першого та другого порядку. Пластинка листка ніжна, трав'яниста, світло-зелена, за обрисами ланцетна або еліптична. Листки двічі-тричі перистоскладні, з перистороздільними або перисторозсіченими часточками списоподібної форми. Пір'їн першого порядку 20 -35 пар. Вони лінійно-ланцетні, загострені, сидячі й самі перистороздільні або перисто-розсічені, із рубчастими частками або сегментами. Соруси спорангіїв утворюються на нижньому боці листка, прикриті ниркоподібним або зігнуто-серпоподібним індузієм. Довгасті або овальні соруси прикріплені по краю бічних жилок часточок листка, укриті покривалом.    Спори дозрівають у середині літа.    Зустрічається у тінистих мішаних та хвойних лісах і чагарниках по всій території України. Рідкісний, красивий вид папороті. Дуже схожа на щитник чоловічий, але набагато ніжніша, з більш ажурними листочками.

                                       Барвінок малий 

                                   

    Вічнозелений півкущик 30-60 см заввишки. Кореневище — тонке, горизонтальне, до 70 см завдовжки. Стебла барвінка — повзучі, розгалужені, у вузлах укорінюються. Листки — супротивні (З-7 см завдовжки, 2,5 см завширшки), еліптичні, шкірясті, вічнозелені, голі, зверху блискучі, по краях гладенькі. Квітки — двостатеві, правильні, пазушні, поодинокі, на довгих квітконосах. Оцвітина — подвійна, п'ятичленна. Чашечка зрослолиста, частки її ланцетні, голі, віночок синій, трубчасто-лійкоподібний (до 25 мм у діаметрі), трубочка віночка завдовжки до 2 мм. Тичинок п'ять, маточок — дві, зав'язі верхні. Плід складається з двох видовжених, листянок.

   Барвінок малий росте у листяних лісах, переважно в грабових або в грабово-дубових, часто утворює суцільні зарості на десятках гектарів.   Тіневитривала рослина. Період цвітіння — у травні — червні.

                                     Веснівка дволиста

                               

    Весні́вка дволи́ста (Maianthemum bifolium— вид трав'янистих багаторічних рослин родини Холодкові (Asparagaceae). В інших джерелах — родини лілійні. Веснівки — багаторічні трави з повзучим кореневищем і прямим стеблом, що несе 2-3 серцевидні листки. Квітки двостатеві, дрібні, запашні, з білою оцвітиною, зібрані в суцвіття — китицю. Плід — червона ягода. Три види, поширені в помірній смузі Північної півкулі. В Україні Веснівка дволиста знаходиться на Поліссі, в Лісостепу.

                    Гвозди́ка дельтовидна (Dianthus deltoides) 

                                    

Вид багаторічних рослин родини Гвоздичні.Природньо гвоздика дельтовидна росте на луках Європи та Західної Азії. Росте по всій території України в мішаних лісах, на луках, лісових галявинах і узліссях. Як садова рослина, вирощується по всьому світі. Інтродукований у Північній Америці.

    Це — багаторічна сизувата або зелена трав'яниста рослина родини гвоздикових. Має тонке повзуче кореневище, яке утворює дернинки з квітконосних і неплідних пагонів. Стебло висхідне, з коротким шорстким опушенням, 10—40 см заввишки. Листки супротивні, по краях і середній жилці шорстковолосисті, тупі; нижні — довгастолопатковидні, верхні — лінійні. Квітки правильні, двостатеві, одиничні, рідше — по дві — три пелюсткові. Пелюстки зубчасті, червоні, з кільцем пурпурових плям. Плід — коробочка. Цвіте у червні — вересні.

 

 

                  Глуха́ кропи́ва пурпуро́ва (Lamium purpureum)

                                     

Однорічна, рідше дворічна рослина родини Глухокропивових. Належить до медоносів та маловідомих харчових рослин, часом поводить себе як бур'ян.

    Трав'яниста рослина заввишки 10-45 см з розсіяно-опушеними вегетативними частинами. Корінь стрижневий. Стебла розгалужені, висхідні, чотиригранні, паросткам властивий специфічний запах. Листки черешкові, яйцеподібні, зарубчасті, зморшкуваті, в молодому віці з пурпуровим відтінком; покривні листки з короткими черешками, трикутно-яйцеподібні.

    Квітки білі або рожеві, сидячі, зібрані в кільця. Чашечка завдовжки 5-7 мм, її зубці після цвітіння відгинаються. Віночок трубчастий, з двогубим відгином, завдовжки 10-23 мм. Верхня губа завдовжки 4-6 мм, довжина нижньої складає близько 2 мм. Пилок червоний.

    Плід — оберненояйцеподібний сірий або зеленкувато-бурий горішок, вкритий дрібними білими горбочками. Вага 1000 насінин складає 0,75-1 г.

    Вегетативний розвиток починається в квітні. Глухій кропиві пурпуровій притаманний швидкий ріст — від проростання насіння до плодоношення минає лише кілька тижнів, тому за один рік вона здатна дати 3-4 покоління. Сіянці другого і наступного поколінь можуть з'являтися до липня включно, а завершується вегетація у жовтні-грудні. Цвітіння спостерігається з травня по жовтень, а в найпівденніших регіонах навіть до грудня.     Запилюється перехресно, також можливе самозапилення. Плодоношення відбувається у липні-грудні. Насінини мають соковиті придатки — елайосоми, які приваблюють мурах. Саме ці комахи відіграють головну роль в поширенні виду. Свіже насіння має низьку схожість, яка підвищується після природної стратифікації — зимівлі під снігом. Окрім насіння під снігом можуть зимувати і сіянці.

    Природними місцезростаннями цієї рослини є листяні ліси, чагарники. Крім того, вона звичайно трапляється біля осель, у садах, на городах, де інколи поводить себе як бур'ян.

    В Україні найщільніші популяції розташовані у північно-західних областях, на достатньо зволожених ґрунтах. У Степу і Лісостепу цей вид малопоширений.

    Верхівки пагонів і молоді листки цієї рослини інколи використовують в салатах у свіжому вигляді або додають в соуси, проте глуха кропива пурпурова не належить до загальновідомих харчових рослин. Дещо більше значення вона має у бджільництві: бджоли збирають з неї нектар (за відсутності кращих медоносів) та, особливо, пилок.

                 Дереві́й звича́йний (Achillea millefolium)

                               

      Волосистоопушена  трав'яниста рослина  з  кореневищем, родини Айстрових (Asteraceae).

Інші назви: Деревій тисячолистий, кривавник, серпоріз, маточник тощо. Латинська назва роду походить від імені міфічного героя Ахіллес, який нібито першим використав цю рослину для лікування. Видова назва утворена від грецьких слів, що в перекладі означають «тисяча листків». Українська назва, очевидно, пов'язана з наявністю в рослині дубильних речовин.

    Багаторічна рослина родини складноцвітих 20-100 см заввишки. Деревій належить до рослин, які утворюють так звані «відьмині кільця». Його кореневища радіусами відходять від материнської рослини і на відстані 15—20 см дають початок новим рослинам. Після відмирання материнської рослини, яка міститься в центрі такого кола, й утворюються ці кільця.

    Cтебло пряме, ребристе, нерозгалужене, сірувате, рідковолосисте. Листки довгасті або ланцетні, двічі або тричі перисторозсічені з численними супротивними або кососупротивними частками, надрізаними на лінійні або ланцетні гострі часточки.

    Світлолюбна рослина. Цвіте з червня по жовтень. Квітки в дрібних кошиках зібрані у густе, верхівкове, щитоподібно-волотисте суцвіття. Кошики (5—7 мм завдовжки, 3—5 мм завширшки) яйцеподібні, рідше кулясті. Листочки обгортки черепичасті, зелені, з бурим або білувато-перетинчастим краєм. Крайові квітки в кошиках (в кількості 5—10) язичкові, з коротким округлим відгином, білі або рожеві, серединні — трубчасті, двостатеві. Тичинок п'ять, зрослих з пиляками, маточка одна, з нижньою зав'яззю, довгим стовпчиком і дволопатевою приймочкою.

    Плід — сплющена, сіра, дрібноборозенчаста, довгаста сім'янка (до 2 мм завдовжки) без чубка або коронки.

    У природних умовах на території України деревій звичайний зустрічається практично в усіх районах. Росте у мішаних лісах на галявинах, в чагарниках, на лісокультурних площах, лісосіках, уздовж доріг. Надає перевагу сухим, недостатньо розвинутим типам ґрунтів.

 

 

               Дзво́ники персиколи́сті (Campanula persicifolia L.)

                              

    Вид рослин роду дзвоників.      Назва роду походить від латинського слова, що означає «дзвоник», і пов'язана з формою квіток. Видова назва утворена від латинських слів, що означають «персик» і «листок» (листки рослини подібні до листків персика).

    Рослина висотою 30—80 см, з повзучим кореневищем і прямостоячим стеблом, вкритим вузькими ланцетними і лінійними листками. Великі (до 4 см у довжину) квітки зібрані по 2—6 у однобічне  китицевидне  суцвіття. Віночок  5-лопатевий. Квітне у червні — липні.

    Дзвоники — перехреснозапильні рослини. Пиляки довгі, на коротких тичинкових нитках, у нижній частині розширених і увігнутих, з торочками на краях. Між торочками є вузенькі щілини, в які лише бджоли та джмелі можуть просунути свої довгі хоботки і дістати нектар, що міститься в глибині квітки. Квіткові бруньки і бутони звернені вгору, але як тільки квітка розкриється, квітконіжка її загинається донизу, і квітка поникає. Квітка цвіте протягом тижня. Після цвітіння квітконіжка випрямляється і коробочка спрямовується верхівкою вгору. В коробочці відкриваються дірочки, крізь які висипається насіння; у дощову погоду дірочки закриваються. У квітках нерідко ночують дрібні комахи. Вночі всередині квіток температура вища, ніж навколишнього повітря.

   Росте в світлих лісах, на галявинах, лісових луках, схилах, у чагарниках в усій Україні, крім південних степових районів.

Зі́рочник лісови́й, зі́рочник ланцетови́дний(Stellaria holostea L.) 

                         

Рослина родини Гвоздичні — Caryophyllaceae.

    Китицекореневий багаторічник з повзучим гіллястим кореневищем. 

Стебла висотою 15-40 см, чотиригранні, ростуть вертикально, гладкі, ламкі. Листки сидячі, вузьколанцетні, гострі, довжиною 4-9 см, шириною 0,5-1,3 см,покраю і середньої жилці гострошерохуваті. 

 Суцвіття негусті, квітки на довгих опушених квітконіжках. Чашолистки яйцевидно-ланцетні, гострі, гладкі, без добре помітних жилок, довжиною 7-10 мм. Пелюстки білі, удвічі довше чашечки, до половини двороздільні. Стовпчиків три. Коробочка куляста, дорівнює чашечці. Цвіте в квітні — липні.

    Мезофіт, часто зустрічається в листяних, хвойних та хвойно-широколистяних лісах різних типів на досить родючих ґрунтах. Довговегетуюча рослина. Відрізняється високою вегетативною рухливістю. Внаслідок великої швидкості і тривалості росту надземних батогів і «підстилкових» горизонтальних пагонів (столонів) дорослі особини зірочника швидко захоплюють територію, просуваючись на 100 см і більше протягом року. Рослини йдуть під сніг з зеленим листям, які протягом сніжного періоду відмирають, органічного спокою у них немає. Проростки з'являються в середині — наприкінці травня, можливе проростання насіння і відразу після розсіювання з материнської рослини, в той же вегетаційний період. Незважаючи на велику кількість насіння, що розсіюються, сходи зірочника в лісі зустрічаються рідко, причому виключно на ділянках, позбавлених трав'яного покриву. В інших умовах, під покровом материнських рослин, смертність їх дуже висока.

               Звіробій звичайний (Hypericum perforatum L.)

                                         

Місцеві назви: стокровиця, калмицький чай, зілля свєтоянське, заяча крівця тощо —багаторічна трав'яниста рослина родини звіробійних.

    Стебло пряме, голе, вгорі гіллясте, 30-60 см заввишки. Міжвузля округлі або з двома гранями, щільні. Листки супротивні, сидячі, овальні, видовжено-яйцеподібні або видовжені, тупуваті, цілокраї. Квітки правильні, зібрані в щитоподібну волоть або нещільну китицю. Чашечка з п'яти зрослих при основі ланцетних, загострених, гладеньких по краю чашолистків. Віночок п'ятичленний, жовтий, пелюстки з численними чорно-бурими або фіолетовими крапками. Тичинок багато, маточка одна з верхньою зав'яззю і трьома-п'ятьма стовпчиками. Плід — багатонасінна тригранна коробочка. Тіньовитривала рослина. Квітне у червні-серпні.

    Росте у мішаних лісах, на галявинах, лісосіках, серед чагарників,луках.

 

Зеленчу́к жо́втий або Яснотка жовта (Galeobdolon luteum)

                                     

 

    Зеленчук жовтий - характерний представник трав'янистої рослинності листяних лісів.   Висхідні чотиригранні опушені стебла 15 - 50 см заввишки. На верхівці несуть кілька кілець чималих жовтих квіток. Рослина має розгалужене довге кореневище та повзкі пагони. Листки досить великі, зі сріблястими плямами, яйцевидні, з серцевидною основою та городчасто-зубчастим краєм. Цвіте у травні - червні, запилюється комахами.  Плід - дрібний горішок. Тіньовитривала    рослина,    добре    розмножується   повзучими 

пагонами.

    З молодих пагонів зеленчука готують весняні салати. Зеленчук - добрий весняний медонос.

                               Зірочки жовті (Gagea lutea) 

                           

Рослина родини Лілійні — Liliaceae.

    Багаторічна трав'яниста рослина заввишки 10-30 см. Із невеликої, вкритої сіро-бурими лусками   цибулини   розвивається    плаский,  широ-коланцетний   прикореневий    листок

завширшки13 мм, який довший за суцвіття. Суцвіття складається з 3-10 квіток на квітконіжках різної довжини, під ним розташовані 2 нерівні листочки.    Квітка має 6 пелюсток, листочки оцвітини завдовжки 13-18 мм, вони ланцетні, тупі, зовні зеленуваті. Тичинки вдвічі коротші за листочки оцвітини, пильовики яйцеподібні; зав'язь оберненояйцевидна.

    Після цвітіння утворюється плід — куляста коробочка.

    Зірочки маленькі відрізняються меншим розміром і вузьким прикореневим листком.Росте на вологих і свіжих гумусних ґрунтах: по лісах, чагарникових 

заростях. Квітне навесні, у квітні.

          Кінський часник черешковий (Alliaria petiolata) 

                                         

Дворічна трав'яниста рослина 25-100 см заввишки з прямим малорозгалуженим стеблом з родини Капустяні (Brassicaceae). Харчова, отруйна, вітамінозна, лікарська рослина. Специфічний часниковий запах рослини зумовлений наявністю у ній гірчичної олії.

    Міжнародна латинська назва роду походить від кельтського слова, що означає пекучий (розтерті листки рослини пекучі на смак    Українська (Кінський часник черешковий), російська (Чесночница черешчатая), англійська (Garlic mustard) назви пов'язані зі смаковими властивостями рослини.

Українські місцеві назви — гулявник часниковий, підгачник, кропива дурна тощо.

    Стебла прямостоячі, угорі розгалужені, голі, з сизим нальотом, внизу волохато-волосисте, вкриті листками.

    Листки чергові, цілісні, прикореневі листки більш-менш яйцеподібні, верхні — яйцеподібно-трикутні з короткими черешками, гострозубчасті, з майже клиноподібною основою.

    Квітки білі, в китицеподібному, оцвітина подвійна, роздільнопелюсткова. Чашолистки зелені, в півтора рази довші за чашечку. Тичинок шість, дві з них короткі, маточка одна з одним стовпчиком, зав'язь верхня. Цвіте у квітні — червні.

    Плід — голий довгий чотиригранний стручок, на короткій товстій плодоніжці. Тіньовитривала рослина.

    Він росте в місцях, де завжди достатньо вологи. Росте як бур'ян на пухких ґрунтах у листяних, рідше мішаних лісах, чагарниках, садах, на затінених місцях по всій Україні.

             Копитняк європейський (Asarum europaeum L).;

                                     

Народні назви — волосняк, підгорішник, підкопитник тощо) —рослина родини хвилівникових — Aristolochiaceae. Назва рослини — «копитник», напевно, походить від схожості листків із формою кінського копита.

    Багаторічна трав'яниста рослина (5-10 см заввишки) з повзучим, розгалуженим кореневищем з трьома лускоподібними низовими листками. Стебло коротке, лежаче, звичайно з двома, рідше з трьома прикореневими довгочерешковими листками. Листки ниркоподібні, трохи шкірясті, зверху блискучі, короткоопушені, цілокраї. Пластинка листка темно-зелена, зісподу світліша, взимку забарвлення листків не змінюється. Квітки поодинокі, розташовані між листками біля поверхні ґрунту на коротких пониклих квітконіжках. Квітки правильні, з простою зрослою віночкоподібною оцвітиною. Віночок трипелюстковий, дзвоникуватий, зовні буруватий, всередині темно-червоно-бурий. Частки його яйцеподібні, на верхівці загнуті всередину квітки. Тичинок 12, маточка одна з напівнижньою зав'яззю. Плід — шестигнізда коробочка. Насіння з м’ясистими придатками поширюють мурашки, саме тому квітки розташовані так близько до землі.  Квітне у березні — травні.

    Росте копитняк у листяних, рідше в мішаних лісах. Рослина тіньолюбна. Копитняк європейський росте майже по всій Європі, крім Скандинавії та Великої Британії. Поширений майже по всій Україні, крім Криму. Заготівля можлива в лісах Київської, Вінницької, Черкаської, Сумської, Полтавської, Харківської, Донецької, Хмельницької, Тернопільської, Львівської, Івано-Франківської, Чернівецької, Закарпатської областей.     Лікарська, ефіроолійна, отруйна, декоративна рослина. При розтиранні вся рослина має запах перцю. 

 

 

 

 

                     Кропива́ дводо́мна (Urtica dioica L.) 

                                     

    Вид рослин роду Кропива. Місцеві назви — «жалива велика», «жалюча кропива», «джигу́ха».

    Латинська назва кропиви — уртіка (Urtica); походить назва від слова «урере» (лат. urere) — «палити», «горіти». Кропива пече мурашиною кислотою, яка впорскується під шкіру, як шприцом, її пляшкоподібними клітинами-волосками. Їхній кінчик при дотику до тіла обламується, гострі краї встромлюються в шкіру, і з клітини-пляшечки виливається пекуча кислота.

    На острові Ява і в Індії існують види кропиви, опік яких так само небезпечний, як укус змії.

    Багаторічна трав'яниста рослина родини кропивних (Urticaceae) (50-120 см заввишки) з повзучим, дерев'янистим, гіллястим кореневищем. Стебло пряме, чотиригранне, вкрите, як і вся рослина, довгими і короткими жалкими волосками. Листки видовжено-яйцеподібні (8 — 17 см завдовжки, шириною 2 — 8 см), до верхівки поступово звужені, при основі серцеподібні, крупнопилчасто зубчасті, на стеблі супротивно розміщені, довгочерешкові, з прилистками. Квітки одностатеві, дрібні, зелені, правильні, зібрані в довгі розгалужені колосисті суцвіття, які виходять із пазух листків. Рослина дводомна.   Чоловічі суцвіття — прямостоячі, жіночі — після цвітіння пониклі. Тичинкові квітки з чотирироздільною оцвітиною і чотирма тичинками. Маточкові — з чотирилистою оцвітиною, внутрішні два листочки оцвітини крупніші за зовнішні. Маточка одна, з майже сидячою приймочкою і верхньою зав'яззю. Плід широкоовальна або яйцеподібна сім'янка жовтувато-сірого кольору.

    Кропива дводомна відростає ранньою весною і вже через 15—20 днів після зникнення снігу утворює великі листки, які в цей час вирізняються високим вмістом вітамінів. Росте доволі швидко, до початку червня вже розпочинається цвітіння. Кропива зберігає зелене листя і після плодоносіння. Цвіте з червня по вересень, плодоносить з липня.

Росте у вільшняках, на забур'янених лісових площах, листяних і мішаних лісах. Тіньовитривала рослина. Цвіте у червні — серпні. Поширена по всій Україні. Промислова заготівля можлива в усіх областях, особливо в Лісостепу і на півдні Полісся.

Кульба́ба лікарська, Кульба́ба звича́йна (Taraxacum officinale) 

                                     

 Багаторічна трав'яниста рослина родини айстрових (Asteraceae).

    Рослина заввишки 10—40 см з довгим стрижневим, гіллястим коренем. Головний корінь відносно товстий, зазвичай вертикальний, малогіллястий. Корені, розрізані на шматочки навіть у півсантиметра, дають листочки і потім цілі рослинки.

    Стебла квіток безлисті, порожнисті, зверху павутинясті, закінчуються поодинокими кошиками.

    Листки (до 20 см завдовжки) у прикореневій розетці, численні, притиснуті до ґрунту або висхідні, зісподу опушені або голі, стругоподібні, перистолопатеві або перистороздільні з широкотрикутними вниз спрямованими частками, часто з рожевою середньою жилкою. Кошики великі (20-25 мм завдовжки, 7—10 мм заввишки) з дзвоникуватою багаторядною обгорткою, зовнішні листочки якої відігнуті донизу. Жолобки на листках збирають вологу і направляють її струмками до кореня.

Квітколоже голе, усі квітки язичкові, яскраво-жовті або світло-жовті, рідко червонуваті. Тичинок п'ять, маточка одна, стовпчик один з дволопатевою приймочкою, зав'язь нижня.

Жовта головка кульбаби — не окрема квітка, а цілий «кошик» з квітами: кожна квітка має вигляд трубочки з п'ятьма зрощеними пелюстками, з прирослими до них п'ятьма тичинками, бічні квітки мають пелюстки, які виросли в довгі язички.

    Суцвіття-кошики закриваються в другу половину дня і у вологу погоду, оберігаючи пилок від намокання. У ясну погоду кошики відкриваються о шостій годині ранку і закриваються о третій годині дня. За суцвіттям кульбаби можна дізнаватися час.

Плід — світла веретеноподібна циліндрична сім'янка (до 3 мм завдовжки), зверху гострозубчаста, з багаторядним білуватим чубком.

Квітне у травні-липні; сім'янки дозрівають приблизно через місяць після початку цвітіння. Нерідко спостерігається повторне цвітіння та плодоношення протягом усього літа.

   У кульбаби велика здатність розповсюджуватися. Дозрівши плоди-сім'янки розправляють зверху парасолькою білі волоски, як парашут, і летять за вітром у різні сторони. Один кошик квіток дає до двохсот насінин, а вся рослина — до трьох тисяч. І якщо кожна кульбаба займає площу в 20 квадратних сантиметрів, то до десятого покоління, якби всі рослини виживали, знадобилася б площа в п'ятнадцять разів більша, ніж поверхня земної кулі. Але не з усіх насінин виростають кульбаби, більшість їх гине.

    Кульбаба лікарська — дуже поліморфний вид, який має численні апоміктичні форми. Деякі дослідники розглядають їх як самостійні види. Однак всі вони при заготівлі не відрізняються і використовуються в медицині нарівні з типовою формою.

    Кульбаба лікарська росте в зріджених мішаних і листяних лісах, як бур'ян на лісокультурних площах, у розсадниках, парках і лісопарках, трапляється на пустирях, поблизу жител, доріг, по узліссях. Мешкає зазвичай в місцях з порушеною природною рослинністю, на слабозадернених ґрунтах, особливо поблизу житла. У цих умовах вона нерідко утворює значні за площею зарості. На порушених розорюванням і випасом лугах кульбаба не дуже рясна.

   Тіньовитривала рослина. Поширена всією Україною, особливо у лісостепових районах.

Льонок звичайний (Linaria vulgaris Mill.)

                           

 Вид губоцвітих рослин родини Подорожникові (Plantaginaceae).

    Багаторічна трав'яниста рослина, надто поширена як бур'ян. Стебло пряме, невелике.   Листки лінійно-ланцетоподібні. Квітки жовтаві, зібрані у верхівкову китицю. Росте льонок на межах, серед посівів, на сухих схилах, світлих лісових галявинах, понад кручами.

                         Медунка темна (Pulmonaria obscura) 

                                     

Рослина родини шорстколистих із дрібними запашними квітками рожевого, фіолетового або синього кольору.

    Багаторічна ранньовесняна рослина родини шорстколистих (Boraginaceae), 16-30 см заввишки з тонким, зігнутим кореневищем. Стебло прямостояче, при основі з великими коричневими лусками, шорстке і короткозалозисте, як і листки.  Наприкінці цвітіння, розвиваються великі прикореневі листки вкриті жорсткими щетинками, на довгих черешках. За формою ці листки широкояйцеподібні ( яйцевидно-ланцетні) 5-21 см завдовжки, загострені, при основі звужені в крилатий черешок, який у 1,5-2 рази довший за пластинку. Ці листки забарвлені в темний колір — важливе пристосування для максимального поглинання слабкого світла, що никає крізь крону дерев.[1]Стеблові листки видовжені, при основі звужені або напівстеблообгортні. Середні і верхні листки сидячі.

    Квітки зібрані у верхівкове небагатоквіткове суцвіття — завійку. Квітки пониклі, на коротких квітконіжках, правильні. Оцвітина подвійна. Чашечка зрослолиста, дзвоникувата, при плодах здута, майже до середини п'ятилопатева, зелена або синювата.   Віночок зрослопелюстковий (7-10 мм у діаметрі), рожевий, згодом пурпурово-фіолетовий або синій. Він лійкоподібної форми з дзвоникуватим відгином і п'ятьма пучками волосків у зіві. Тичинок п'ять, прирослих нитками до трубочки віночка. Маточка одна, зав'язь верхня, чотирилопатева, стовпчик один, приймочка головчаста.

    Плоди — розпадний горішок. Горішки чорні, блискучі, пухнасті, округло-яйцеподібні з гострим кілем і верхівкою. Цвіте в квітні — травні. Рослина тіньолюбна.

    Росте в листяних, рідко в мішаних лісах, у чагарниках, на узліссях переважно на піщаному ґрунті. Поширена медунка темна на Поліссі, у Лісостепу, рідко в Степу і Карпатах.

                      М'ята польова (Mentha arvensis) 

                                          

Багаторічна трав'яниста рослина роду М'ята родини Глухокропивових.

    Китицекореневий багаторічник здовгим повзучим кореневищем. 

Пагони заввишки 20—50 см, прямостоячі, лежачі або висхідні. Листя на коротких черешках, верхні — сидячі, яйцевидні або яйцевидно-довгасті, з серцеподібною або клиновидною основою, на верхівці гострі, по краю пильчато-зубчасті. Квітки в розсунутих густих помилкових колотівками, майже правильні. Чашечка дзвоникова з трикутними короткими зубцями, віночок ліловий або рожево-ліловий. Всі 4 тичинки однакової довжини. Горішки округлі, завдовжки близько 1 мм, гладкі, без кіля. Рослина з сильним запахом. Цвіте в травні — жовтні.

    Росте переважно в лісовій зоні. Любить сирі місця, болотисті ліси, луки, поля, береги річок, озер, канав, біля річок і вздовж доріг заходить в лісотундру і тундру, в горах зростає до середнього гірського поясу, надає перевагу пухким, незадернованним вологим ґрунтам.

                    Первоцві́т весняни́й (Primula veris L.)

                                          

    Багаторічна трав'яниста рослина родини первоцвітних. (5-30 см. заввишки) з косим кореневищем, розеткою прикореневих листків і квітконосними стрілками.
    Листки (5-20 см. завдовжки) яйцеподібні або довгасто-місяцеподібні, тупі, зморшкуваті, з хвилястим зарубчасто-виїмчастим краєм, опушені або майже голі з вузькокрилатим черешком.

  Суцвіття зонтикоподібне, однобічне, з обгорткою з лінійних листочків. Квітки правильні, зрослопелюсткові, на квітконіжках. Чашечка п'ятигранна, розсічена на п'ять трикутних зубців, після цвітіння здута. Віночок яскраво-жовтий, з довгою трубкою і п'ятизубчастим відгином. Тичинок п'ять, маточка одна з верхньою зав'яззю, одним стовпчиком (коротким або довгим у різних квітках) і головчастою приймочкою. Плід — яйцеподібна коробочка.

    Росте первоцвіт у мішаних лісах, на галявинах, серед чагарників. Тіньовитривала рослина. Цвіте у квітні — травні.

                     Пижмо звичайне (Tanacetum vulgare L.)

                                     

    Багаторічна отруйна трав'яниста рослина родини складноцвітих з коротким здерев'янілим кореневищем. Стебло 50—100 см заввишки, пряме, борозенчасте, голе або злегка опушене, у верхній частині гіллясте. Листки 7—20 см завдовжки, чергові, в обрисі довгасті, зверху темно-зелені, шорсткі або гладенькі, двічі перистороздільні на ланцетні або широколінійні пилчасті частки; нижні листки — черешкові, інші — сидячі. Квітки дрібні, яскраво-жовті, зрослопелюсткові, з простою віночкоподібною оцвітиною, зібрані в плоскі кошики, що утворюють на верхівці густі щиткоподібні суцвіття, листочки її сіро-зелені, голі, з вузьким плівчастим краєм. Всі квітки з трубчасто-лійкоподібним віночком , віночок у крайових маточкових квіток з чотирма, а у серединних двостатевих з п'ятьма зубцями. Тичинок п'ять, маточка одна, стовпчик один з дволопатевою приймочкою, зав'язь нижня. Плід — гола, округла сім'янка з п'ятьма реберцями, без чубка.

    Пижмо росте в мішаних і листяних лісах на галявинах, серед чагарників, поблизу доріг, на просіках, луках. Тіньовитривала рослина. Цвіте у червні — вересні.

Поширена майже по всій Україні. Може використовуватися як лікарська рослина.  Лікарська, ефіроолійна, отруйна, харчова, медоносна й інсектицидна рослина.

        Інсектицидні властивості пижма відомі здавна. У стародавньому Єгипті його використовували для бальзамування трупів. Препарати з пижма (порошки, екстракти, аерозолі) згубно діють на багато видів комах ї кліщів, використовуються для знищення паразитів людини і тварин, шкідників сільського і лісового господарства, а також продовольчих запасів. За інсектицидною дією воно не поступається перед піретрумом.

                   Плакун верболистий (Lythrum salicaria L.)

                                     

    Багаторічна трав'яниста рослина родини плакунових.

    Рослина шорстковолосиста (30-200 см заввишки) з товстим дерев'янистим кореневищем. Стебло прямостояче, майже чотиригранне, просте або розгалужене. Листки (15-100 мм завдовжки, 10 - 25 мм завширшки) сидячі, ланцетні або видовжено-еліптичні, при основі серцеподібні. Нижні листки супротивні або кільчасті (по три), верхні - чергові. Квітки - правильні, зібрані у вузьку густу волоть. Оцвітина подвійна. Чашечка (6-8 мм завдовжки, 2,5-4 мм завширшки) трубчаста або трубчасто-дзвоникувата з шістьма широко трикутними зубчиками і з такою ж кількістю лінійношилоподібних придатків. Віночок вільнопелюстковий з шістьма пурпуровими, рідше рожевими або білими пелюстками. Пелюстки (8-14 мм завдовжки).Тичинок звичайно 12, шість з них коротші. Маточка одна,. Плід - видовжено-овальна коробочка, (3-5 мм завдовжки).

Плакун верболистий росте по всій Україні в листяних лісах, вільшняках, на болотах, берегах водойм. Рослина тіньовитривала. Цвіте у червні - вересні.

                       Поли́н гірки́й (Artemisia absinthium)

                           

     Багаторічна рослина родини Айстрових. Лікарська, харчова, фітонцидна, ефіроолійна, фарбувальна, танідоносна й інсектицидна культура. Одна з найгіркіших рослин світу, що відтворене у народній приказці: «Гіркий, як полин». Видова назва в перекладі з латинської мови означає «гіркий, але цілющий засіб». Українські місцеві назви — бі́лий поли́н, віниччя.

    Трав'яниста рослина або напівчагарник.  Коренева система стрижнева, розгалужена. Стебло пряме, гіллясте, заввишки 60-120 (зрідка до 200) см, як і вся рослина, білувато-сіроповстисте від притиснутих сріблястих волосків. В нижній частині нерідко утворює безплідні вкорочені пагони. Прикореневі листки довгочерешкові, трикутноокруглі, трійчастоперистороздільні, окремі частки їх ланцетні, цілокраї, на верхівці притуплені. Стеблові листки сидячі, чергові, двічі- або трійчастоперистороздільні, з лінійно-довгастими тупими частками.

    Суцвіття — верхівкова волоть з дрібними (2,5-3,5 мм у діаметрі), майже кулястими, пониклими кошиками. Квітки з жовтою оцвітиною, трубчасті, по краях — жіночі, в центрі — двостатеві, квітколоже опукле, повстисте, всіяне вузькими плівчастими приквітками. П'ять тичинок зрослися в трубочку, маточка одна, стовпчик один, зав'язь нижня. Квітне у червні — вересні. Плід -бура, борозенчаста сім'янка без чубка. Плоди дозрівають у серпні-вересні. Розмножується тільки насінням.

    Поширена звичайно по всій Україні. Полин гіркий росте в мішаних і листяних лісах, на галявинах, вирубках, уздовж лісових доріг і просік, на лісокультурних ділянках тощо. Світлолюбна, посухо- та морозостійка, солевитривала рослина.

                            Пші́нка весняна́ (Ficaria verna) 

                                     

  Отруйна рослина з роду Пшінка (Ficaria) родини жовтцевих (Ranunculaceae). Раніше входила до роду Жовтець (Ranunculus). Може також використовуватися як лікарська рослина.

    Невелика (9-30 см заввишки) ефемероїдна ранньовесняна рослина з пучком бульбоподібно потовщених додаткових коренів при основі стебла. Стебло висхідне, тонке, просте або розгалужене у верхній частині; як і вся рослина, голе.

    Соковиті листки (2-5 см у діаметрі) зверху блискучі, округло-серцеподібні, виїмчасто-зарубчасті краями; верхні кутасті або трохи лопатеві, при основі широкосерцеподібно виїмчасті, з розсунутими лопатями, що не перекривають одна одну. При основі черешків є білі, видовжені вивідкові бруньки. Нижні листки довгочерешкові, середні й верхні на коротших черешках.

    На ніч і в дощову погоду квітки закриваються, щоб зберегти тепло і захистити пилок від вологи. Запилюється квітка комахами, але рано навесні їх мало, тому плоди-горішки в пшінки утворюються рідко. Розмноження відбувається переважно вегетативно за допомогою багатих на крохмаль виводкових бруньок і бульбовидно потовщених коренів.   Виводкові бруньки утворюються в пазухах листків і після того, як рослина зав'яне, падають на землю і розносяться дощовими потоками. Бульбовидні кореневі шишки і виводкові бруньки проростають восени, але з похолоданням перестають розвиватися.

    Квітки по одній-дві на верхівці гілок, правильні (2,5-3,5 см у діаметрі). Оцвітина подвійна. Чашечка з трьох вільних листочків. Чашолистки (6- і0 мм завдовжки) широкояйцеподібні, жовтувато-зеленуваті, тонкоплівчасті. Віночок (10-17 мм завдовжки) роздільнопелюстновий, з 8—10 видовженими оберненояйцеподібними, золотисто-жовтими, блискучими пелюстками. При основі пелюсток є медова залозка, вкрита лусочкою. Тичинок і маточок багато. На ніч і в дощову погоду квітки закриваються, щоб зберегти тепло і захистити пилок від вологи. Запилюється квітка комахами, але рано навесні їх мало, тому плоди-горішки в пшінки утворюються рідко.

Плід — збірна сім'янка. Плодик (2-4 мм завдовжки) до основи сплюснутий.

Розмноження відбувається переважно вегетативно за допомогою багатих на крохмаль виводкових бруньок і бульбовидно потовщених коренів. Виводкові бруньки утворюються в пазухах листків і після того, як рослина зав'яне, падають на землю і розносяться дощовими потоками. Бульбовидні кореневі шишки і виводкові бруньки проростають восени, але з похолоданням перестають розвиватися.

Росте пшінка в листяних і мішаних лісах, у чагарниках. Рослина тіньовитривала. Цвіте в квітні — травні. Поширена по всій Україні.

 

 

         Ряст ущільнений , Ряст бульбистий, (Corydalis solida)

                                    

   Багаторічна рослина декоративна рослина з родини руткових (Fumariaceae).

   Невелика (10-30 см заввишки), ефемероїдна рослина з підземною бульбою при основі стебла. Бульба спочатку щільна, майже яйцеподібна, пізніше порожниста і набуває форми широкого конуса, з верхівки якого виходить стебло з двома черговими черешковими двічі трійчастими листками.

   Частки листка глибоко дво-, трироздільні або надрізані, довгасті, при основі клиноподібні.

   Квітки неправильні, брудно-пурпурові, лілові, червонуваті або білі з цілісними приквітками.Квітки зібрані у верхівкові китицеподібні суцвіття. Оцвітина подвійна. 

   Чашолистків два, вони дрібні і рано опадають. Віночок роздільнопелюстковий, з чотирма попарно супротивними пелюстками, верхня пелюстка зі шпоркою.

  Тичинок дві, маточка одна, з одним нитчастим стовпчиком і головчастою приймочкою. Зав'язь верхня.

   Плід — стручкоподібна двостулкова коробочка, плодоніжки втричі коротші за плід.

   Розвиток рослини починається ще восени. Цвіте у березні — квітні. Насіння, що має поживний принасінник, розтягують по всьому лісу мурашки. Рослина, яка виросте з насінини, зацвіте тільки на четвертий-п'ятий рік життя. Росте в світлих листяних лісах і по чагарниках. Рослина тіньовитривала

                            Собача кропива (Leonurus L.) 

                                              

   Рід багаторічних зіллястих рослин з родини Глухокропивових.

Представникам роду характерні пальчасто-лопатевими або розсіченими листками.

    В Україні три види. Найпоширеніший вид — росте на забур'янених місцях, біля жител, по всій Україні звичайно.

                             Фіа́лка запашна́ (Viola odorata) 

                                     

    Багаторічна рослина родини Фіалкових. Неморальний релікт, регіонально рідкісний вид, Лікарська, медоносна, декоративна та ефіроолійна культура. Цей вид відомий також під народними назвами фіа́лка паху́ча, кі́нські копи́тця, пі́длісок, причому останні дві назви вказують на форму листя і типові місця зростання під кронами дерев.

    Трав'яниста рослина 5-15 см заввишки. Кореневище повзуче, малорозгалужене, товсте. Надземні пагони повзучі, тонкі (завширшки 1,5-2 мм), укорінюються у вузлах. Листки зібрані в прикореневу розетку, чергові, широкоовальні, ниркоподібні або округло-яйцеподібні. Черешки довгі. Листкові пластинки при основі глибокосерцеподібні, по краю городчасті, темно-зелені, короткопухнасті або голі, з тупою верхівкою. Прилистки парні, цілокраї, яйцеподібно-ланцетні з торочками, довжина яких вдвічі менша за ширину.

    Квітки запашні, поодинокі, розташовані на довгих квітконіжках, неправильні, роздільнопелюсткові. Оцвітина подвійна: складається з 5 тупих, голих чашолистків і 5 різних пелюсток. Нижня пелюстка зі шпоркою, на верхівці виїмчаста, інші — округлі; бічні пелюстки менші від інших. Віночок синьо-фіолетовий, рідше рожевий або білий. Тичинок 5, вони з короткими нитками і лускоподібними придатками, що піднімаються над пиляками. Маточка одна: зав'язь верхня, стовпчик короткий, приймочка потовщена із загнутим донизу носиком. Плід — куляста пухнаста коробочка, що відкривається трьома стулками.Фіалка запашна росте по всій Україні в листяних, рідше мішаних лісах і в чагарниках. Тіньолюбна. Цвіте у квітні-травні.

    Рослина відносно тіньолюбна, помірно вологолюбна і морозостійка, хоча віддає перевагу регіонам з м'яким кліматом. Зростає у напівзатінку, на плодючих, пухких ґрунтах. Поширена у листяних лісах, рідше — у мішаних лісах та заростях чагарників, де займає переважно галявини, узлісся, прогалини між кронами дерев. При повному освітленні потребує регулярного поливу, ксеротермічного напруження не витримує.

    Розмножується переважно вегетативно, дещо рідше — насінням. Цвітіння відбувається у квітні-травні, можливе повторне цвітіння наприкінці літа. У цього виду поширене самозапилення. Плодоносить в червні. Насіння поширюється виключно мурахами, яких приваблюють соковиті придатки насінин. Вхопивши насінину, мураха тягне її до мурашника, де з'їдає придаток, а решту кидає напризволяще. Оскільки зародок насінини при цьому залишається неушкодженим, вона сходить. Більш того, дрібні ушкодження оболонки насіння, яке спричинюють мурахи, навіть сприяють його проростанню.

    Разом з тим, в лісі насіннєве розмноження не відіграє значної ролі, оскільки коефіцієнт вегетативного відтворення у фіалки запашної дуже високий. Численні повзучі пагони цієї рослини легко укорінюються. В перший рік після укорінення рослини утворюють невелику безплідну розетку, а на другий рік такі особини вже квітнуть. Таким чином за кілька років батьківські особини здатні утворити суцільний килим під покривом лісу.

                  Череда трироздільна (Bidens tripartita) 

                                         

    Однорічна трав'яниста рослина родини Айстрових (Asteraceae). Місцеві назви — золотушна трава, причепа, реп'яхи тощо.

    Росте 50-60 см заввишки з веретеноподібним коренем. Стебло прямостояче, гіллясте, з рідкими волосками. Листки й гілки супротивні. Листки темно-зелені, звичайно глибокотрироздільні, з великою кінцевою часткою, рідше цілісні, голі або слабоволосисті, з короткими крилатими черешками. Квітки дрібні, зібрані у кошики. Кошики (до 15 мм у діаметрі) поодинокі, або по два-три на кінцях гілочок. Тичинок п'ять.    Плід — клиноподібна, майже плоска сім'янка (б-8 мм завдовжки), зеленувато-коричнева, з двома-трьома щетинками на верхівці.

    Череда трироздільна росте на вільхових болотах, у зріджених листяних і мішаних лісах, по берегах водойм. Тіньовитривала рослина. Цвіте у серпні — вересні. Поширена по всій Україні. Промислова заготівля можлива на Поліссі та в Лісостепу. Запаси сировини значні, часто утворює великі зарості.

              Чистотіл звичайний  (Chelidonium majus L.) 

                                      

    Єдиний видом монотипного роду Чистотіл з родини макових — Papaveraceae.   Рослина отруйна, може також використовуватися як лікарська.

    Багаторічна трав'яниста рослина (30-100 см заввишки) з коротким  кореневищем і жовтогарячим молочним соком.  Стебло прямостояче, слаборебристе, як і листки, рідко вкрите волосками, вгорі розгалужене. Листки чергові, ясно-зелені, зісподу сизуваті, непарно-перисторозсічені з 3—11 сидячими зарубчастими частками. Прикореневі листки більші, довгочерешкові, стеблові сидячі. Квітки (близько 20 мм у діаметрі) на довгих квітконіжках, правильні, широкорозкриті, зібрані по 4—5 у зонтикоподібні суцвіття, які виходять із пазух верхівкових листків. Оцвітина подвійна. Чашолистків два. Вони голі або опушені, при розкриванні квітки обпадають. Пелюсток чотири (8-15 мм завдовжки) золотисто-жовтих, яйцеподібних. Тичинки численні з тонкими, а вгорі розширеними нитками. Маточка одна, зав'язь верхня, стовпчик короткий, приймочка нечіткодволопатева. Плід — прямостояча стручкоподібна коробочка (20-50 мм завдовжки, 2—3 мм завширшки). Насіння численне, дрібне з ямчастою поверхнею і з м'ясистим білим принасінником, чорне, крапчасто-виїмчасте.

    Росте чистотіл на смітниках і узліссях, в листяних, мішаних лісах. Тіньовитривала рослина. Цвіте у квітні — вересні.

                                       Щитник чоловічий

     Папороть чоловіча росте в листяних і мішаних лісах, на узліссях вільшняків. Рослина тіньовитривала. Спороносить у червні — липні. Поширена майже по всій Україні.  

     Багаторічна трав'яниста рослина родини багатоніжкових (Polypodiaceae) (50 — 100 см заввишки) з горизонтальним або косим, товстим, коротким кореневищем, на якому щільно розміщені залишки черешків, суцільно вкриті бурими плівчастими лусками. Надземного стебла немає. Листки (вайї) великі (50-100 см), зібрані біля кореневища у вигляді пучка, що лійкоподібно розходиться. Черешки короткі, товсті, еластичні, густо вкриті разом з головною жилкою великими ланцетними рудуватими лусками. Пластинки листків довгасто-овальні, двічі перисті. Частки першого порядку лінійно-ланцетні на коротких черешках, глибоко перисторозсічені, з довгастими тупими на верхівці, косозубчастими частками другого порядку. Купки спорангіїв (соруси) завжди з помітними покривальцями, що довго зберігаються; вони зближені, але не зливаються, розташовані в два ряди по боках середньої жилки.

                Яглиця звичайна (Aegopodium podagraria L., )

                           

    Багаторічна трав'яниста рослина родини окружкових (Apiaceae)

    Рослина з повзучим кореневищем, що рясно галузиться, тому яглиця звичайно утворює великі зарості в тінистих лісах. На початку літа з'являється порожнисте квітконосне стебло, 50—100 см заввишки, борозенчасте, голе або короткоопушене.

    Листки двічі трійчасті або трійчастоперисті. Листя великі: верхні — трійчасті, нижні — двічі трійчасті. На листі є отвори, через які виділяються крапельки води.

Квітки дрібні, білі, зібрані в складні парасольки. Цвіте в червні і липні дрібними білими квітками.

    Плід двосім'янка — завдовжки 1—4 мм. Добрий медонос.

    Рослина розростається на культурних землях і стає важковиводимим бур'яном, оскільки має розгалужене кореневище.

Характеристична рослина наших широколистяних лісів. Повсюдна в Україні, в Криму — дуже рідко в горах. Росте по лісах, чагарниках, у садах, парках і на сміттєвих купах.

Молоді листки вживають як салат. Надземні частини багаті на вітамін С. У народній медицині використовують проти подагри, ревматизму тощо.

    Черешки листя, а також молоді листя і соковиті пагони можуть заміняти капусту; їх квасять в бочках, заготовляючи про запас.

    У яглиці приємний запах, і в старі часи торговці зеленню перекладали яглицею овочі для додання їм своєрідного аромату

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                 РОСЛИНИ ЛУКІВ

                                                Берізка польова

                               

    Стебла довжиною 1-1,5 м, численні, тонкі, в'юнкі, спірально скручені, обплітають сусідні рослини. Корінь стрижневий, розгалужений, йде в ґрунт на глибину до 2 м. Листки чергові, яйцеподібно-еліптичні або довгасті, розташовані на черешках. Квітки білі або рожеві, лійкоподібні, до 2-х см, з поздовжніми темними смужками, зі слабким приємним ароматом, розташовані в пазухах листя. Цвіте в квітні — жовтні. Квітки відкриваються залежно від часу доби і змін погоди. Плід — гладка коробочка.

    Рослина поширена від Білого моря до Середньої Азії. Росте вздовж доріг, на полях і в городах як бур'ян. Господарського значення не має.

                                  Борщівник Сосновського

                               

    Дво- та багаторічних трав'янистих рослин родини Зонтичних. Відомо близько 70 видів борщівників, які ростуть в помірній зоні північної півкулі, переважно в горах. В Україні можна зустріти 5 видів.

    Екзотична зонтична рослина, сибірський борщівник пальмами здіймається вздовж берегів . Його ворсинки та їдкий сік викликають сильні опіки, нудоту, задуху, підвищення температури, алергічну реакцію, унаслідок чого на тілі залишаються характерні сліди-шрами. З початку літа від захворювання, викликаного контактом з рослинами (фітодерміту), потерпає чимало людей.

У деяких борщівників гігантський вигляд, тому вони отримали назву гераклеум (лат. Heracleum), на честь Геракла (Геркулеса), міфічного героя Давньої Греції. Часто, великі види борщівника так і відокремлюють в одну групу — Гігантські борщівники (англ. Giant Hogweeds). В гігантських борщівників стебла високі, порожнисті, листки великі пальчасто-розсічені.

                                        Будяк акантовидний

                               

Клас: Дводольні Родина: Айстрові (Asteraceae)

Тривалість життя: Дворічні.

Поширення: Лісостеп,Полісся,Степ

Стебло - 50-180 см заввишки, пряме, галузисте, з вузькокрилатими прилистками, з колючками. Листки - чергові, перистороздільні, вздовж жилок опушені, нижні черешкові, верхні сидячі, по краях і на верхівці з міцними колючками, 2-11 мм довжиною. Суцвіття - - кошики 2-2,7 см довжиною, поодинокі або по 2-7 на кінцях гілок. Обгортка павутиниста, внутрішні її листки на верхівці гачковидно зігнуті. Квітки трубчасті, пурпурного кольору. Корінь - веретеновидний стрижневий.

Квітне - в червні - липні, Плодоносить - з липня до пізньої осені.

Плід - сім`янка Форма насінини - обернено яйцевидна, Колір -сірувато-жовтувата з темнішими поздовжніми смужками, закінчується білим чубчиком Розмір - 2,5-3 см довжиною, трохи зігнута, довжиною до 15 мм- Маса 1000 нас. - 1-1,5 г.

Поширений на всій території України, переважно на занедбаних пасовищах, вздовж доріг, біля жител, у садах.

Вівсяниця лучна або Костриця лучна   (Festuca pratensis Huds.) 

                                           

Багаторічна трав'янистарослина.

Вид роду Костриця (Festuca) родиниТонконогові (Poaceae) або Злакові.

Оригінальний ареал костриці охоплює Європу і Азію]. В Україні вид широко поширений в заплавах річок, на лісових галявинах, біля доріг, на схилах балок і суходільних луках Лісостепу, в Степу трапляється менше.

Зимо- і морозостійка. Стійка до весняних та осінніх заморозків, але не стійка до посухи. Успішно росте на основних типах ґрунтів лісової і лісостепової зон, включаючи зволожені легкі і окультурені торф'яні та торфово-глейові ґрунти. Найпридатніші для костриці помірно вологі родючі суглинкові ґрунти.

    Багаторічна  нещільнокущова верхова злакова  трав'яниста рослина  із прямостоячим стеблом 30-120 см заввишки. Листки вузькі, шириною 3-5 мм, плоскі, гладенькі, знизу світло-зелені, блискучі. Генеративні стебла облистнені погано. Багато прикореневого листя.

Квітне в травні-червні, дозріває в липні-серпні. Анемофіл.

                                      В'я́зіль барви́стий

                            

    В'я́зіль різноба́рвний, Кучеря́вий горо́шок (Securigera varia) — багаторічна трав'яниста рослина з родини бобових.

    Морфологічна характеристика

    Рослина заввишки 30—10 см, з повзучим гіллястим кореневищем. 

    Стебла дещо розпростерті або майже прямостоячі, гіллясті, голі, борозенчасті. Листки непарноперисті, черешок з 5—12 парами еліптичних або довгасто-лінійних листочків, на вершк загострених. Верхні листки сидячі, прилистки вільні, ланцетні. Квітки зібрані в зонтикоподібні китиці з квітконосами завдовжки 3—15 см, що іноді перевищують листки. Чашечка дзвоникоподібна, 5-зубчаста. Віночок з трох зігнутим дзьобоподібно розширеним човником. Плоди — лінійні боби, 4—5 см завдовжки. Цвіте в травні — серпні; насіння достигає з липня.

Поширення- Росте на луках, узліссях, по чагарниках, на схилах у великій кількості.

              Гвозди́ка дельтовидна (Dianthus deltoides) 

                         

    Вид багаторічних рослин родини Гвоздичні.

    Природньо гвоздика дельтовидна росте на луках Європи та Західної Азії. Росте по всій території України в мішаних лісах, на луках, лісових галявинах і узліссях. Як садова рослина, вирощується по всьому світі. Інтродукований у Північній Америці.

    Це — багаторічна сизувата або зелена трав'яниста рослина родини гвоздикових. Має тонке повзуче кореневище, яке утворює дернинки з квітконосних і неплідних пагонів. Стебло висхідне, з коротким шорстким опушенням, 10—40 см заввишки. Листки супротивні, по краях і середній жилці шорстковолосисті, тупі; нижні — довгастолопатковидні, верхні — лінійні. Квітки правильні, двостатеві, одиничні, рідше — по дві — три, 5-пелюсткові. Пелюстки зубчасті, червоні, з кільцем пурпурових плям. Плід — коробочка. Цвіте у червні — вересні.  

 

 

 

 

 

             Глуха́ кропи́ва пурпуро́ва (Lamium purpureum)

                                      

      Однорічна, рідше дворічна рослина родини Глухокропивових. Належить до медоносів та маловідомих харчових рослин, часом поводить себе як бур'ян.

    Трав'яниста рослина заввишки 10-45 см з розсіяно-опушеними вегетативними частинами. Корінь стрижневий. Стебла розгалужені, висхідні, чотиригранні, паросткам властивий специфічний запах. Листки черешкові, яйцеподібні, зарубчасті, зморшкуваті, в молодому віці з пурпуровим відтінком; покривні листки з короткими черешками, трикутно-яйцеподібні.

    Квітки білі або рожеві, сидячі, зібрані в кільця. Чашечка завдовжки 5-7 мм, її зубці після цвітіння відгинаються. Віночок трубчастий, з двогубим відгином, завдовжки 10-23 мм. Верхня губа завдовжки 4-6 мм, довжина нижньої складає близько 2 мм. Пилок червоний.

    Плід — оберненояйцеподібний сірий або зеленкувато-бурий горішок.    Вегетативний розвиток починається в квітні. Глухій кропиві пурпуровій притаманний швидкий ріст — від проростання насіння до плодоношення минає лише кілька тижнів, тому за один рік вона здатна дати 3-4 покоління. Сіянці другого і наступного поколінь можуть з'являтися до липня включно, а завершується вегетація у жовтні-грудні. Цвітіння спостерігається з травня по жовтень, а в найпівденніших регіонах навіть до грудня.     Запилюється перехресно, також можливе самозапилення. Плодоношення відбувається у липні-грудні. Саме ці комахи відіграють головну роль в поширенні виду.

    Природними місцезростаннями цієї рослини є листяні ліси, чагарники. Крім того, вона звичайно трапляється біля осель, у садах, на городах, де інколи поводить себе як бур'ян.

    В Україні найщільніші популяції розташовані у північно-західних областях, на достатньо зволожених ґрунтах. У Степу і Лісостепу цей вид малопоширений.

    Верхівки пагонів і молоді листки цієї рослини інколи використовують в салатах у свіжому вигляді або додають в соуси, проте глуха кропива пурпурова не належить до загальновідомих харчових рослин. Дещо більше значення вона має у бджільництві: бджоли збирають з неї нектар (за відсутності кращих медоносів) та, особливо, пилок.

                       Горлянка повзуча (Ajuga reptans L.) 

                                     

     Багаторічна трав'яниста рослина роду Горлянка родини Глухокропивові.

Латинську назву роду утворено від латинського слова, що означає виганяти. Видова назва в перекладі з латинської мови — повзуча. Українська назва пов'язана з особливостями будови рослини.

    Загальна характеристика-Має повзуче кореневище і облистнені пагони. Стебло до 30 см заввишки, прямостояче. Прикореневі листки черешкові, стеблові сидячі. Квітки блакитні, інколи рожеві або білі.

    Стебло, опушене по двох протилежних гранях. Листки супротивні; прикореневі — довгочерешкові, інші — майже сидячі. Квітки синьо-фіолетові, зібрані в кільця, обгорнуті приквітковими листками, подібними до звичайних листків. Цвіте в травні-червні.

    Віночок у горлянки повзучої має характерну будову: верхня губа недорозвинена, а нижня має вигляд 3-лопатевої пластинки, середня частина якої значно більша від бічних.  В дощову погоду приквіткові листки, які містяться біля основи кільця верхнього ряду квіток, опускаються донизу і тим самим захищають тичинки і маточку від намокання.

Запилюють рослину здебільшого бджоли. За несприятливих погодних умов у клейстогамних (закритих) квітках відбувається самозапилення.

Горлянка повзуча добре розмножується і вегетативно — повзучими пагонами, на кінцях яких утворюються розетки листків, що вкорінюються в рік утворення. На наступний рік ці розетки стають самостійними рослинами.

Росте на луках, у чагарниках, лісах 

         Горошок мишачий, вика багатоквіткова (Vicia cracca) 

                                     

    Вид квіткових рослин родини Бобові (Fabaceae). Звичайна в Україні рослина лук, трав'янистиї схилів, узлісь та чагарникових заростей, висотою 50-100 см. Цвіте з травня до осені.

Плід — лінійно-довгастий, брудно-коричневий біб, який розкривається двома стулками.

                 Дереві́й звича́йний (Achillea millefolium)

                               

  Волосистоопушена  трав'яниста рослина  з  кореневищем, родини Айстрових (Asteraceae).

Інші назви: Деревій тисячолистий, кривавник, серпоріз, маточник тощо. Латинська назва роду походить від імені міфічного героя Ахіллес, який нібито першим використав цю рослину для лікування. Видова назва утворена від грецьких слів, що в перекладі означають «тисяча листків». Українська назва, очевидно, пов'язана з наявністю в рослині дубильних речовин.

    Багаторічна рослина родини складноцвітих 20-100 см заввишки. Деревій належить до рослин, які утворюють так звані «відьмині кільця». Його кореневища радіусами відходять від материнської рослини і на відстані 15—20 см дають початок новим рослинам. Після відмирання материнської рослини, яка міститься в центрі такого кола, й утворюються ці кільця.

    Cтебло пряме, ребристе, нерозгалужене, сірувате, рідковолосисте. Листки довгасті або ланцетні. Світлолюбна рослина. Квітне з червня по жовтень. Квітки в дрібних кошиках зібрані у густе, верхівкове, щитоподібно-волотисте суцвіття. Листочки обгортки черепичасті, зелені, з бурим або білувато-перетинчастим краєм.    У природних умовах на території України деревій звичайний зустрічається практично в усіх районах. Росте у мішаних лісах на галявинах, в чагарниках, на лісокультурних площах, лісосіках, уздовж доріг. Надає перевагу сухим, недостатньо розвинутим типам ґрунтів.

                  Дивина́ густоквітко́ва, або великоцвіта 

                                         

    Трав'яниста, дворічна рослина, 50—180 см заввишки, густо, м'яко опушена рослина з простим поодиноким стеблом. Листки повстисті, довгасті або довгасто-яйцевидні, крупно-городчасті. Стеблові — чергові, нижній листок — у прикореневій розетці. Квітки жовті, правильні. Оцвітина подвійна, зрослопелюсткова. Чашечка 5—роздільна. Віночок досить великий, має коротеньку трубочку та 5—лопатевий відгин. Тичинок 5, з них 6 з білими пухнастими нитками. Маточка одна. Квітки зібрані в густу колосовидну верхівкову китицю. Цвіте в червні — липні. Плід — коробочка.

    Росте біля доріг. На піщаних місцях, узліссях, схилах. Іноді утворює суцільні зарості.

                                    Залізняк бульбистий

                           

    Родина Ясноткові (Губоцвіті).

    Міцна, іноді понад 1 м заввишки, ця рослина чітко вимальовується серед степових трав. Великі темно-зелені зморшкуваті жор-сткоопушені листки зібрані біля основи прямостоячого чотиригранного стебла, забарвленого в зелений або червоно-фіолетовий колір. Стебла поодинокі або їх 2-3, розгалужені лише вгорі, з нечисленними, спрямованими вгору гілками, що, як і верхівка стебла, закінчуються густими кільчастими суцвіттями. Стеблові листки розвиваються лише біля основи розгалужень. Віночок двогубий, бруднувато-рожевий, зовні білоповстистий, вдвічі перевищує чашечку. Цвіте в червні. Розмножується насінням і вегетативно за допомогою кореневища. Кореневище масивне, здерев'яніле, од нього відходять додаткові корені, деякі на глибині 5-20 см бульбовидно потовщені. Рослина багаторічна, зимує в стадії розетки. Нові пагони починають відростати на початку квітня, в кінці липня вегетація закінчується. Залізняк бульбистий — типова рослина лучних і різнотравно-дерновинно-злакових степів.

 

 

 

               Звіробій звичайний (Hypericum perforatum L.)

                                          

    Багаторічна трав'яниста рослина родини звіробійних.

    Стебло пряме, голе, вгорі гіллясте, 30-60 см заввишки. Міжвузля округлі або з двома гранями, щільні. Листки супротивні, сидячі, Квітки правильні, зібрані в щитоподібну волоть або нещільну китицю. Чашечка з п'яти зрослих при основі ланцетних, загострених, гладеньких по краю чашолистків. Віночок п'ятичленний, жовтий, пелюстки з численними чорно-бурими або фіолетовими крапками. Тичинок багато, маточка одна .     Росте у мішаних лісах, на галявинах, лісосіках, серед чагарників,луках. Тіньовитривала рослина. Цвіте у червні-серпні.

                      Конюши́на лу́чна (Trifolium pratense)

                                     

    Місцеві назви — черво́на конюши́на, черво́ний горі́шок, іва́сик, в’язі́ль, дятлови́на, троя́н, трой-зі́лля, кози́не о́ко, по́пки.  Багаторічна рослина роду конюшина родини бобових висотою 40—70 см — одна з найкращих кормових трав.    Росте на заплавних луках, у чагарниках, на узліссях, по балках

    Багаторічна рослина висотою 5—25 см з трійчастими широко-яйцевидними,або видовженими, з виїмкою на верхівці листками і прирослими до черешка яйцевидними, з вістрям прилистками. Квітки зібрані в суцвіття — головки. Плід — яйцевидний однонасінний біб. Квітне з травня до вересня.

    Конюшина лучна має ряд цікавих пристосувань. Так, перед дощем її листки опускаються і складаються, як зонтик, прикриваючи квіткові головки. Білі  плями  на  листках  забезпечують  триваліше  випаровування  рослиною 

вологи: світліша поверхня повільніше охолоджується. Боби дрібні. При них залишається висохла оцвітина, тому вони добре поширюються вітром. Як і багато інших бобових, конюшина лучна не боїться нічного холоду: її листочки на ніч складаються і піднімаються догори, внаслідок чого зменшується поверхня рослини, отже, вона менше випаровує води і менше втрачає тепла.   Росте переважно вночі за рахунок нагромаджених за день речовин. У холодні ночі процес росту значно уповільнюється, нагромаджені речовини повністю не витрачаються і наступного дня гальмують фотосинтез. Рухом листків рослина регулює певне співвідношення денних і нічних температур, потрібне для її нормального розвитку.

    Конюшина лучна — одна з найкращих кормових трав: у ній містяться вітаміни А, В, С, D, К, 14,5 % протеїну, 3,5 % жирів, багато кальцію і фосфору, що робить сіно дуже поживним і особливо корисним для молодняка.

 

 

 

                Короли́ця звича́йна (Leucanthemum vulgare )

                           

    Рослина родини Айстрових.

    Назва роду походить від грецьких слів, що означають «біла квітка». Видова назва в перекладі з латинської мови — «звичайна». Часто цю рослину неправильно називають ромашкою, від якої вона відрізняється цілісними листками (у ромашки листки перистоскладні).

    Висотою 30—60 см, здебільшого з одним кошиком. Листки прості, довгасті, по краю зарубчасто-зубчасті. Кошики великі — 3—6 см у діаметрі. Язичкові квітки білі, трубчасті — жовті. Сім'янки без чубка. Цвіте з травня до кінця літа. Росте на луках, схилах, галявинах, уздовж доріг по всій Україні.

    Крайова (язичкова) та серединна (трубчаста) квітки

    Королиця має сплячі бруньки, які розвиваються при пошкодженні рослини. Якщо ранньою весною зрізати стебло королиці під корінь, то з пазух прикореневих листків розвинеться кілька нових пагонів — цього ніколи не буває за нормальних умов розвитку.   Білі язичкові квітки — маточкові, добре помітні комахам; трубчасті — двостатеві, в них пиляки дозрівають раніше від маточок. На ніч і в дощову погоду кошики закриваються, захищаючи пилок від намокання.

 

 

Кульба́ба лікарська, Кульба́ба звича́йна (Taraxacum officinale) 

                                      

    Багаторічна трав'яниста рослина родини айстрових (Asteraceae).

    Рослина заввишки 10—40 см з довгим стрижневим, гіллястим коренем. Головний корінь відносно товстий, зазвичай вертикальний, малогіллястий. Корені, розрізані на шматочки навіть у півсантиметра, дають листочки і потім цілі рослинки.

    Стебла квіток безлисті, порожнисті, зверху павутинясті, закінчуються поодинокими кошиками.

    Листки (до 20 см завдовжки) у прикореневій розетці, численні, притиснуті до ґрунту або висхідні, зісподу опушені або голі, стругоподібні, перистолопатеві або перистороздільні з широкотрикутними вниз спрямованими частками, часто з рожевою середньою жилкою. Кошики великі (20-25 мм завдовжки, 7—10 мм заввишки) з дзвоникуватою багаторядною обгорткою, зовнішні листочки якої відігнуті донизу. Жолобки на листках збирають вологу і направляють її струмками до кореня.

Квітколоже голе, усі квітки язичкові, яскраво-жовті або світло-жовті, рідко червонуваті. Тичинок п'ять, маточка одна, стовпчик один з дволопатевою приймочкою, зав'язь нижня.

Жовта головка кульбаби — не окрема квітка, а цілий «кошик» з квітами: кожна квітка має вигляд трубочки з п'ятьма зрощеними пелюстками, з прирослими до них п'ятьма тичинками, бічні квітки мають пелюстки, які виросли в довгі язички.

    Суцвіття-кошики закриваються в другу половину дня і у вологу погоду, оберігаючи пилок від намокання. У ясну погоду кошики відкриваються о шостій годині ранку і закриваються о третій годині дня. За суцвіттям кульбаби можна дізнаватися час.

Плід — світла веретеноподібна циліндрична сім'янка (до 3 мм завдовжки), зверху гострозубчаста, з багаторядним білуватим чубком.

Квітне у травні-липні; сім'янки дозрівають приблизно через місяць після початку цвітіння. Нерідко спостерігається повторне цвітіння та плодоношення протягом усього літа.

У кульбаби велика здатність розповсюджуватися. Дозрівши плоди-сім'янки розправляють зверху парасолькою білі волоски, як парашут, і летять за вітром у різні сторони. І якщо кожна кульбаба займає площу в 20 квадратних сантиметрів, то до десятого покоління, якби всі рослини виживали, знадобилася б площа в п'ятнадцять разів більша, ніж поверхня земної кулі. Але не з усіх насінин виростають кульбаби, більшість їх гине.

    Кульбаба лікарська — дуже поліморфний вид, який має численні апоміктичні форми. Деякі дослідники розглядають їх як самостійні види. Однак всі вони при заготівлі не відрізняються і використовуються в медицині нарівні з типовою формою.

    Кульбаба лікарська росте в зріджених мішаних і листяних лісах, як бур'ян на лісокультурних площах, у розсадниках, парках і лісопарках, трапляється на пустирях, поблизу жител, доріг, по узліссях. Мешкає зазвичай в місцях з порушеною природною рослинністю, на слабозадернених ґрунтах, особливо поблизу житла. У цих умовах вона нерідко утворює значні за площею зарості. На порушених розорюванням і випасом лугах кульбаба не дуже рясна.

   Тіньовитривала рослина. Поширена всією Україною, особливо у лісостепових районах.

                  Льонок звичайний ( Linaria vulgaris Mill.)

                           

 Вид губоцвітих рослин родини Подорожникові (Plantaginaceae).

    Багаторічна трав'яниста рослина, надто поширена як бур'ян. Стебло пряме, невелике.   Листки лінійно-ланцетоподібні. Квітки жовтаві, зібрані у верхівкову китицю. Росте льонок на межах, серед посівів, на сухих схилах, світлих лісових галявинах.

                    Лядвенець рога́тий (Lótus corniculátus)

                                     

Вид багаторічних травянистих раслин  родини Бобові (Fabaceae).

 

 

 

                                Мак дикий (Papaver rhoeas)

                           

    Однорічна відстовбурчено-волосиста трав'яниста рослина родини макових.

    Однорічна трав'яниста, відстовбурчено-волосиста рослина родини макових. Стебло прямостояче розгалужене, 25—80 см заввишки. Листки чергові, перисторозсічені, з видовженоланцетними, надрізанозубчастими частинками, з яких верхівкові довші за бічні. Квітки великі (3—5 см у діаметрі), двостатеві, правильні, 4-пелюсткові, одиничні на вершку стебла й гілок; пелюстки яскравочервоні, рідше—рожеві або білі, здебільшого з чорною плямою біля основи, в ширину більші; ніж у довжину. Плід — широкоеліпсоїдна коробочка, при основі звужена в добре помітну ніжку. Цвіте з другої половини червня по серпень.

  Росте як бур'ян на полях, межах, уздовж доріг, на кам'янистих схилах, засмічених місцях.

 

 

 

 

 

 

 

 

             Микола́йчики польові́, (Eryngium campestre)

                           

    Рослина родини Окружкових.

    В Україні ростуть ще два близьких види — миколайчики приморські й миколайчики сині. Від миколайчиків польових відрізняються тим, що мають сині квітки, а в миколайчиків синіх, крім того, у синій колір забарвлена і верхня частина плодоносного пагона.

    Стебло — розгалужене, голе, висотою 30—60 см. Листки — чергові, глибокотрироздільні, верхні сидячі, обгортають стебло. Суцвіття — на розгалужених стеблах — кулясті головки суцвіть, оточені колючими покривними листками. Зубці чашечки закінчуються довгим колючим вістрям. Квітки дрібні, білуваті. Корінь — стрижневий.

Квітне з липня по вересень, Плодоносить — у вересні — жовтні. Плід — сім'янка. 

     Поширена у степовій і лісостеповій зонах України, Росте на степових пасовищах, полях, біля доріг та жител.

 

 

 

 

 

 

                              Морква дика (Daucus carota)

                               

    Дворічна трав'яниста рослина з родини окружкових (Apiaceae).

    Стебло прямостояче, гранчасто-борозенчесте, яке іноді досягає 1 метра заввишки. Листки двічіперисторозсічені або тричіперисторозсічені, з довгастими або лінійними зубчиками. Квітки правильної форми, дрібні, білі, зібрані у складні великі парасольки. Плід — двосім'янка. Цвіте в червні — липні. Поширена дика морква як бур'ян по всій Україні. Росте на галявинах, пустирях, узліссях, пагорбах, сіножаттях.

                            М'ята польова (Mentha arvensis) 

                                           

     Багаторічна трав'яниста рослина роду М'ята родини Глухокропивових.

     Пагони заввишки 20—50 см, прямостоячі, лежачі або висхідні. Листя на коротких черешках, верхні — сидячі, яйцевидні або яйцевидно-довгасті, з серцеподібною або клиновидною основою, на верхівці гострі, по краю пильчато-зубчасті. Квітки в розсунутих густих помилкових колотівками, майже правильні. Чашечка дзвоникова з трикутними короткими зубцями, віночок ліловий або рожево-ліловий. Всі 4 тичинки однакової довжини. Горішки округлі, завдовжки близько 1 мм, гладкі, без кіля. Рослина з сильним запахом. Цвіте в травні — жовтні.

    Росте переважно в лісовій зоні. Любить сирі місця, болотисті ліси, луки, поля, береги річок, озер, канав, біля річок і вздовж доріг заходить в лісотундру і тундру, в горах зростає до середнього гірського поясу, надає перевагу пухким, незадернованним вологим ґрунтам.

        Осо́т польовий, або рожевий осо́т (Cirsium arvense)

                               

Вид багаторічних рослин із роду осот родини Айстрові, або Складноцвіті (Asteraceae).

Листки утворюють прикореневу розетку, з якої потім виростає стебло висотою від 30 до 200 см; у верхній частині стебло розгалужується.

    Рослина звичайно дводомна, добре розмножується вегетативним шляхом. Буває, що утворює колонії тільки з осіб однієї статі. Тоді рослина цвіте, але насіння не дає. Час цвітіння — з червня по жовтень.

    Осот польовий  за рахунок вегетативного розмноження може заполонити все поле, витіснивши культурні рослини. У природі також зустрічається на луках, у зарослях чагарників, вздовж доріг в низовинах та в горах.

   Сильний стрижневий корінь може проникати на 2—3 метра, інколи зустрічаються корені довжиною 5—6 метрів. Приблизно на глибину 35 см від головного кореня паралельно поверхні відходять бульбоподібні потовщені корені, що запасають поживні речовини.

                    Пижмо звичайне (Tanacetum vulgare L.)

                                     

    Багаторічна отруйна трав'яниста рослина родини складноцвітих з коротким здерев'янілим кореневищем. Стебло 50—100 см заввишки, пряме, борозенчасте, голе або злегка опушене, у верхній частині гіллясте. Листки 7—20 см завдовжки, чергові, в обрисі довгасті, зверху темно-зелені, шорсткі або гладенькі, двічі перистороздільні на ланцетні або широколінійні пилчасті частки; нижні листки — черешкові, інші — сидячі. Квітки дрібні, яскраво-жовті, зрослопелюсткові, з простою віночкоподібною оцвітиною, зібрані в плоскі кошики, що утворюють на верхівці густі щиткоподібні суцвіття. Тичинок п'ять, маточка одна, стовпчик один з дволопатевою приймочкою, зав'язь нижня. Плід — гола, округла сім'янка з п'ятьма реберцями, без чубка.

    Пижмо росте в мішаних і листяних лісах на галявинах, серед чагарників, поблизу доріг, на просіках, луках. Тіньовитривала рослина. Цвіте у червні — вересні.

Поширена майже по всій Україні. Може використовуватися як лікарська рослина.  Лікарська, ефіроолійна, отруйна, харчова, медоносна й інсектицидна рослина.

    Пижмо як медонос дав підтримуючий взяток.

    Інсектицидні властивості пижма відомі здавна. У стародавньому Єгипті його використовували для бальзамування трупів. Препарати з пижма (порошки, екстракти, аерозолі) згубно діють на багато видів комах ї кліщів, використовуються для знищення паразитів людини і тварин, шкідників сільського і лісового господарства, а також продовольчих запасів. За інсектицидною дією воно не поступається перед піретрумом.

            Підбіл звичайний, мати-й-мачуха (Tussilago farfara L).

                                     

    Багаторічнатрав'яниста рослина з монотипного роду підбіл родини складноцвітих (40-25 см заввишки) з повзучим, товстим кореневищем.

    Навесні утворюються тільки квітконосні безлисті опушені пагони з численними дрібними лускоподібними листочками. Листочки притиснуті, яйцеподібно-ланцетні, бурувато-червоні. Після цвітіння утворюються укорочені пагони з розеткою прикореневих листків. Листки (10-25 см завширшки) округло-серцеподібні, кутасті, нерівнозубчасті, зверху голі, знизу — білоповстисті. Кошики (20-25 мм у діаметрі) поодинокі, після цвітіння пониклі. Квітколоже плоске, голе, крапчасто-ямчасте. Обгортка дзвоникувата, однорядна, листочки обгортки лінійно-ланцетні, зеленуваті, по краях білуватоплівчасті, квітки жовті, крайові — язичкові, маточкові, серединні — трубчасто-дзвоникоподібні, на верхівці п'ятизубчасті, двостатеві. Тичинок п'ять, маточка одна, зав'язь нижня. Плід — довгасто-циліндрична сім'янка (3,5-4 мм завдовжки) з чубком довгих білуватих волосків.

    Росте підбіл на глинистих схилах, у ярах, по берегах річок і озер, на окраїнах вільхових боліт. Тіньовитривала рослина. Цвіте в березні — квітні. Поширена майже по всій Україні, переважно на Поліссі, півночі Лісостепу, в Карпатах і Закарпатті

                   Подорожник великий (Plantago major L.,)

                               

     Багаторічна трав'яниста рослина родини подорожникових.

     Дозрілі насіння подорожника при вогкості робляться клейкими. Разом з брудом насіння налипають на чоботи перехожих і подорожують з ними.

     Стебло 10 — 60 см заввишки, з коротким кореневищем і розеткою прикореневих листків, безлисте, тонкоборознисте, голе або трохи опушене. Листки яйцеподібні або еліптичні з трьома-сімома жилками, цілокраї, голі, з клиноподібною основою і розширеним жолобчастим черешком, що за довжиною дорівнює пластинці. Суцвіття (5-15 см завдовжки) довгоциліндричне, колосоподібне, при основі рідкувате. Приквітки яйцеподібні, тупі, за довжиною дорівнюють чашечці. Квітки дрібні, з приквітками, правильні, зрослопелюсткові. Чашечка чотирироздільна з овальними тупими, перетинчастими частками, віночок (до 3 мм завдовжки) буруватий, сухий, плівчастий, трубчастий з яйцеподібними тупуватими частками. Тичинок чотири з фіолетовими або жовто-бурими пиляками, маточка одна з верхньою зав'яззю, одним стовпчиком і дволопатевою приймочкою. Плід — багатонасінна темно-коричнева яйцеподібна коробочка (0,7 — 1,2 мм завдовжки).

    Подорожник великий росте на галявинах, луках, уздовж просік, на лісокультурних площах і як бур'ян на розсадниках. Тіньовитривала рослина. Цвіте у травні — липні.

Поширений по всій Україні.

                       Поли́н гірки́й (Artemisia absinthium)

                           

    Багаторічна рослина родини Айстрових. Лікарська, харчова, фітонцидна, ефіроолійна, фарбувальна, танідоносна й інсектицидна культура. Одна з найгіркіших рослин світу, що відтворене у народній приказці: «Гіркий, як полин». Видова назва в перекладі з латинської мови означає «гіркий, але цілющий засіб». Українські місцеві назви — бі́лий поли́н, віниччя.

    Трав'яниста рослина або напівчагарник.  Коренева система стрижнева, розгалужена. Стебло пряме, гіллясте, заввишки 60-120 (зрідка до 200) см, як і вся рослина, білувато-сіроповстисте від притиснутих сріблястих волосків. В нижній частині нерідко утворює безплідні вкорочені пагони. Прикореневі листки довгочерешкові, трикутноокруглі, трійчастоперистороздільні, окремі частки їх ланцетні, цілокраї, на верхівці притуплені. Стеблові листки сидячі, чергові, двічі- або трійчастоперистороздільні, з лінійно-довгастими тупими частками.

    Суцвіття — верхівкова волоть з дрібними (2,5-3,5 мм у діаметрі), майже кулястими, пониклими кошиками. Квітки з жовтою оцвітиною, трубчасті, по краях — жіночі, в центрі — двостатеві, квітколоже опукле, повстисте, всіяне вузькими плівчастими приквітками. П'ять тичинок зрослися в трубочку, маточка одна, стовпчик один, зав'язь нижня. Квітне у червні — вересні. Плід — бура, борозенчаста, довгасто-оберненояйцеподібна сім'янка без чубка, завдовжки бл. 1 мм. Плоди дозрівають у серпні-вересні. Розмножується тільки насінням.

    Поширена звичайно по всій Україні. Полин гіркий росте в мішаних і листяних лісах, на галявинах, вирубках, уздовж лісових доріг і просік, на лісокультурних ділянках тощо. Світлолюбна, посухо- та морозостійка, солевитривала рослина.

 

 

 

 

 

                  Рома́шка лі́карська (Matricaria recutita)

                               

   Вид із родини Айстрових. Однорічна рослина 15—З0 см заввишки, із сильним своєрідним запахом. Латинська назва роду утворена від грецького слова, що означає «мати» (очевидно, пов'язана з лікувальними властивостями саме цієї рослини).

    Стебло пряме, циліндричне, голе, розгалужене, до 50 см заввишки. Листки чергові, голі, сидячі, перисторозсічені. Квітки язичкові, маточкові, білі, серединні — двостатеві, трубчасті, жовті, п'ятилопатеві зверху. Квітки ромашки лікарської зранку займають майже вертикальне положення щодо трубчастих у кошику, до 16-ї години вони переходять у горизонтальне положення, а потім починають опускатися донизу і на 19-у годину притискуються до квітконоса. Цвіте у травні-серпні. Плід — сім'янка.  

    Росте як бур'ян на полях і городах, в садах, на пустирях, забур'янених місцях, уздовж доріг, на супіщаних і піщаних ґрунтах по всій Україні, але переважно на півдні. Культивується на плантаціях лікарських рослин.

    На пасовищах поїдається тваринами, але надає молоку неприємного запаху. У посівах — надокучливий бур'ян. Уведено в культуру.

 

 

 

                   Синяк звичайний (Echium vulgare L.) 

                                          

   Дворічна рослина родини шорстколистих.

    Висота рослини — 30-70 см. Стебло пряме, просте або дуже розгалужене, вкрите як і листки, крім відстовбурчених щетинистих шорстких волосків, що сидять на бородавках, ще й густими коротенькими білуватими волосками. Стеблові листки чергові (до 100 мм завдовжки і 5 мм завширшки), лінійно-ланцетні, з однією добре помітною жилкою, сидячі, прикореневі листки звужені в черешок, засихають під час цвітіння. Квітки досить великі (1517 мм завдовжки), трохи неправильні, з приквітками, у коротких завійках, зібраних у верхівкове волотисте суцвіття. Оцвітина подвійна. Віночок зрослопелюстковнй, лійчастий, з голим зівом і нерівномірно п'ятилопатевим широким відгином, спочатку рожевий, потім синій. Тичинок п'ять.Нитки тичинок червонуваті. Маточка одна, зав'язь верхня, чотирилопатева, стовпчик двороздільний. Плід — розпадний горішок. Горішки буруваті тупогорбочкуваті.

    Синяк росте як бур'ян на лісосіках, лісових розсадниках і в культурах. Рослина світлолюбна, Цвіте у червні — вересні.    Поширений синяк по всій Україні.

    Медоносна, харчова, лікарська, отруйна, танідоносна, фарбувальна, олійна і декоративна рослина. Синяк звичайний дуже гарний літній медонос, що дає (там, де він займає чималі масиви) продуктивний взяток. У посуху і під час суховіїв виділення нектару у синяка звичайно зменшується, але не в такій мірі, як у інших медоносів. Під час цвітіння бджоли відвідують синяк протягом усього дня, збираючи з нього нектар і пилок.

                       Собача кропива (Leonurus L.) 

                                         

   Рід багаторічних зіллястих рослин з родини Глухокропивових.

Представникам роду характерні пальчасто-лопатевими або розсіченими листками.

    В Україні три види. Найпоширеніший вид — росте на забур'янених місцях, біля жител, по всій Україні звичайно.

                      Сокирки польові (Consolida regalis) 

                                     

    Вид квіткових рослин родини Жовтецеві (Ranunculaceae).

    Квітки зигоморфні, геміциклічні, протерандричні, розташовані на квітконіжках з двома приквітками, зібрані в складні ботрично-цимоїдні суцвіття (плейохазій із китиць). Оцвітина подвійна. Чашечка з 5 пелюсткоподібних фіолетових, синіх, рідше червонуватих або білих, опушених чашолистків; бічні й нижні чашолистки продовгуваті, верхній — з порожниною, довгою, злегка загнутою доверху шпоркою. Віночок з двох пелюсток-нектарників, які зрослися в одну пелюстку з трилопатевою Тичинки численні, з розширеними тичинковими нитками і нерухомими пиляками. Маточка одна, гола. Плід — листянка з гострим залишком стовпчика маточки (стилодієм). Насінини численні, овально гранчасті, темно-сірі з поперечними зморшками і лусочками.

    Росте як бур'ян у посівах ярих культур, масово зростає на перелогах або після жнив на полях. Цвіте з квітня-липня по вересень.

Татарник звичайний (татарник колючий, чортополох; 

Onopordum acanthium) 

                                     

   Дворічна колюча трав'яниста рослина родини айстрових (складноцвітих). Стебло пряме, 50—200 см заввишки, павутинисто-шерстисте, розгалужене, з 2—3 широкими (до 1,5 см завширшки) ко-лючозубчастими крилами. Листки з обох боків сіропавутинисті, рідше — майже голі, великі, 12—30 (45) см завдовжки, до верхівки стебла поступово зменшуються в розмірі; прикореневі листки короткочерешкові, перистонадрізані або перисторозсічені, з колючозубчастими частками; стеблові — чергові, сидячі, часто надрізані, з колючими лопатями; колючки та зубці листків міцні, жовті. Квітки двостатеві, у великих (2—3 см завширшки), одиничних кошиках; віночок зрослопе-люстковий, правильний, трубчастий, пурпуровий, з 5 зубчиками на верхівці. Обгортка черепичаста, павутиниста; її листочки яйцевидні або видовженояйцевидні, витягнуті в міцну зеленувату колючку. Плід — сім'янка. Цвіте з червня до вересня.

    Татарник звичайний росте по всій території України на полях і засмічених місцях, уздовж шляхів, біля жител.

                      Фіалка польова (Violaarvensis); братки польові

                                    

    Однорічна або дворічна розсіянокоротковолосиста рослина родини фіалкових. Стебла прямостоячі або підведені, 5—50 см заввишки, прості або від основи розгалуже­ні, з висхідними нижніми гілками. Листки чергові, прості, по краю зарубчасті або пилчасто-зарубча­сті (верхні), з перистороздільними прилистками (бічних внутрішніх часток 3, зовнішніх — до 6, кінце­ва частка збільшена і часто листо­видна); нижні листки коротко-яйцевидні або округло-овальні, іноді з дрібновиїмчастою осно­вою пластинки, з черешками, не коротшими за пластинку; серед­ні— видовженояйцевидні або видовженоеліптичні, з клиновидною основою, що збігає на коротень­кий черешок; верхні — видовженоланцетні, з малопомітним че­решком. Квітки всі пазушні, дво­статеві, неправильні, п'ятипелюст­кові, на довгих (25—115 мм) ніж­ках; віночок увігнутий, помітно коротший за чашечку, ясно-жов­тий, з блідішими верхніми пе­люстками. Плід — коробочка. Цві­те з квітня до вересня.

    Поширення. Фіалка польова росте по всій території України по піс­куватих берегах річок, як бур'ян по відкритих місцях, біля доріг, на полях та городах.

  Цико́рій звича́йний або Цико́рій ди́кий (Cichorium intybus L.)

                           

    Багаторічна шорстка рослина висотою (15)40—80(120) см.

Прикореневі листки виїмчасто-перистороздільні, стеблові — ланцетні. Всі квітки язичкові. Кошики 3—5 см у діаметрі, сидять здебільшого пучками в пазухах листків. Цвіте з червня до осені. Росте на вигонах, схилах, уздовж доріг. Кошики петрових батогів розкриваються о 5—6-й годині ранку, а о 10-й вже закриваються, їх використав для створення квіткового годинника видатний шведський ботанік Карл Лінней. Петрові батоги можуть бути й барометром: їхні кошики на дощ не розкриваються.

    Шкірясті листки петрових батогів зібрані у прикореневій розетці. Довгий стрижневий корінь проникає в ґрунт на значну глибину — до ґрунтових вод.

    Молоді листки їстівні, в них містяться вітамін C, каротин; салати з них особливо корисні для хворих на діабет (у рослині є інулін). Корені використовують для приготування сурогату кави. З цією метою у культурі вирощують Цикорій салатний . На пасовищах петрові батоги добре їдять тварини.    Цикорій — чудовий медонос, цвіте із липня до вересня, дає багато нектару і пилку. За сприятливих умов (достатня кількість вологи) медопродуктивність дикого цикорію може сягати до 100 кг/га. Мед приємний на смак, голубуватого кольору.

               Чебрець звичайний (Thymus serpyllum L.)

                                      

    (Thymus) — рід напівкущів з родини губоцвітих.

    Невеличкий (5-15 см заввишки) кореневищний напівчагарничок з численними повзучими дерев'яніючими стеблами. Квітконосні стебла висхідні, безквіткові — повзучі. Листки черешкові, супротивні, дрібні, овальні, цілокраї, по краю до половини листка війчасті. Квітки дрібні, неправильні, зібрані у головчасті щільні верхівкові суцвіття. Оцвітина подвійна. Чашечка чітко двогуба, з короткою волосистою трубочкою та нерівновеликими зубцями, які по краях укриті війками. Верхні зубці чашечки більш-менш однакові, трикутні або ланцетні. Нижні два зубці лінійно-ланцетні, більші за верхні. Віночок (6-8 мм завдовжки) зрослопелюстковий, нечіткодвогубий з виїмчастою верхньою і трилопатевою нижньою губою, звичайно рожево-фіолетовий, рідко білий.     Плід — розпадний горішок. Горішки овальні, дрібні, буро-коричневі.

 

 

     Чи́на бульби́ста,горо́шок бульби́стий(Lathyrus tuberosus L.)

                            

 Рослина родини Бобових, також відома під народними назвами жола підзе́мна, ласковиця, орі́шки земляні́, чечеви́чка, чи́на розова.

    Трав'яниста рослина. Кореневище розгалужене, тонке, з бульбоподібним потовщеним, веретеновидним або майже кулястим корінням. Стебла повзучі, злегка опушені, тоненькі, 25-100 см завдовжки, від основи гіллясті, висхідні або розпростерті, гостро-гранисті, некрилаті, з листовими вусиками. Прилистки напівстрілковидні, 5 — 20 мм завдовжки. Листки з гранчастим, некрилатим черешком 8-4 мм завдовжки; вісь листка закінчується вусиком (у верхніх листків зазвичай гіллястим), листочки 1-парні, довгасто-овальні або довгасто-оберненоовальні, тупуваті, з гострим кінцем, 2,0 — 4,5 см завдовжки, 0,7 — 1,3 см завширшки. Нижні 2 листи лусковидні, перші розвинені листя двійчаті, з шиловидними або напівстрілковидними прилистниками.

    Квітконоси іноді дещо зігнуті, довші за лист; кисті негусті, з 3 — 7 квітками з яскраво-червоним віночком завдовжки 13 — 17 мм; приквітки ланцетово-шиловидні; квітконоси майже однакової довжини з чашечкою або довші; квітки 1,5 — 2 см завдовжки, пурпурно-червоні, із запахом, чашечка широко-колокольчата, зубці чашечки коротші або дорівнюють трубці. Прапор блідо-карміновий. Квітки сильно пахнуть. Боби донизу відігнуті, довгасто-лінійні, майже циліндричні, голі, злегка роздуті, 2,8 — 4 см завдовжки, 4 — 7 мм завширшки, жовтувато-бурі.     Росте в степу, а також на полях, пасовищах (як бур'ян, іноді злісний). Північніше кордону чорноземів зустрічається рідко. Квітне у червні — серпні. Цвіте — з другого, а іноді й третього року життя в червні — серпні. Плодоносить в липні — серпні. Насіння проростає з глибини не більше 20 см. Свіжестигле насіння не проростає. Сходи з насіння і пагони з бруньок на бульбах з'являються у квітні — травні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОСЛИНИ ПЕРЕЗВОЛОЖЕНИХ ДІЛЯНОК, БЕРЕГІВ 

                    ВОДОЙМ,ТА ВОДОЙМ, БОЛІТ

                                Борщівник Сосновського

                               

    Дво- та багаторічних трав'янистих рослин родини Зонтичних. Відомо близько 70 видів борщівників, які ростуть в помірній зоні північної півкулі, переважно в горах. В Україні можна зустріти 5 видів.

    Екзотична зонтична рослина, сибірський борщівник пальмами здіймається вздовж берегів . Його ворсинки та їдкий сік викликають сильні опіки, нудоту, задуху, підвищення температури, алергічну реакцію, унаслідок чого на тілі залишаються характерні сліди-шрами. З початку літа від захворювання, викликаного контактом з рослинами (фітодерміту), потерпає чимало людей.

У деяких борщівників гігантський вигляд, тому вони отримали назву гераклеум (лат. Heracleum), на честь Геракла (Геркулеса), міфічного героя Давньої Греції. Часто, великі види борщівника так і відокремлюють в одну групу — Гігантські борщівники (англ. Giant Hogweeds). В гігантських борщівників стебла високі, порожнисті, листки великі пальчасто-розсічені.

 

 

 

 

 

                                      Гірчак почечуйний

                               

    Гірчак почечуйний (Persicaria maculosa Gray; синонім — Polygonum persicaria L.). Народні назви: сорочі лапки, гусячі лапки, жаблір.

    Однорічна  трав'яниста рослина  родини гречкових. Стебло пряме, червонуватого відтінку, заввишки 30—100 см. Листки ланцетовидні, чергові, яскраво-зелені, нижні — на черешках, довгастозагострені, з верхнього боку — з червоно-бурою плямою. Квітки дрібні, рожеві. Плід — чорний блискучий горішок.. Цвіте у червні-серпні.

    Поширення - Росте по берегах річок, у різних вологих місцях по всій території України.

                                          Глечики жовті

                                      

    Гле́чики жо́вті, лата́ття жо́вте або куби́шка жо́вта (Nuphar lutea, народні назви: жовта водяна лілія, жовта маківка, бабка, збанок, збанятник, лопатень жовтий, лопушняк жовтий, мак водяний, товстушка, водяна царівна, русальна квітка) — багаторічна водяна трав'яниста рослина родини лататтєвих.

Латинська назва латаття жовтого — «нюфар лютеум» (Nuphar luteum). «Нюфар» походить від арабського слова, яке теж означає «німфа»; «лютеум» — жовта.

    Багаторічна водяна рослина з горизонтальним, м'ясистим, грубим, зі слідами відмерлих листків кореневищем, ззовні — жовтувато-зеленим, а всередині — білим. Завдовжки — до 10 м, завтовшки — від 5 до 15 см. Від кореневища відходить чисельне коріння.

    Надводне листя — плаваюче, майже шкірясте, серцевидне, темно-зелене. Підводне — ніжне, з коротшими черешками, напівпрозоре.

    Квітки — одиничні, великі, двостатеві, жовті, запашні, 4-5 см у діаметрі. Пелюстки — яйцевидні, знизу — зелені або зеленуваті, зверху — жовті. Квітне — в червні-серпні.   Плід — до 10 см, голий, зелений, гладенький, соковитий, округло-грушоподібний, у вигляді глечика. Звідси й походить назва рослини. На відміну від латаття білого, плоди жовтих глечиків дозрівають над, а не під водою.

Насіння — з повітроносним мішком, завдяки якому розноситься по воді на далекі відстані.

    Жовті глечики ростуть в застійних і повільно проточних водоймах — у річках, старицях, озерах. Зазвичай утворюють чагарники, площа яких може досягати кількох гектарів. Поширені в Україні (по всій території, крім Криму).

 

 

 

 

             Жабурник звичайний (Hydrocharis morsus-ranae) 

                                     

    Рослина родини Жабурникові — Hydrocharidaceae.

    Невелика, заввишки до 10-15 см, рослина. Листки з довгими черешками, зібрані в розетку, плавають на поверхні води. За формою листки округлі, до 4 см у діаметрі, цілокраєві, з серіцеподібною основою. Жабурник — дводомна рослина. Квітки білі, досягають майже 2 см у діаметрі. Чоловічі й жіночі квітки утворюються на різних рослинах. Чоловічі квітки зазвичай зібрані в суцвіття по три, жіночі квітки поодинокі.

    Восени на кінцях пагонів утворюються зимуючі бруньки, які опускаються на дно водойми, де й перебувають до весни. Навесні з них розвиваються нові рослини. Широко розповсюджена рослина. Зустрічається в більшості типів водойм. Росте біля самого берега чи серед заростей ряски. 

                              Їжача голівка (Sparganium) 

                                     

— рід трав'янистих рослин родини Рогозові (Typhaceae). грец. σπάργανον — «стрічка».Рослини кореневищні, багаторічні, трав'янисті, водні та болотні, завдовжки до 3,5 м. Листя довге ременеподібне, повністю занурене або плавуче. Деякі види виробляють частково зведене листя, коли знаходяться на мілині. Суцвіття знаходиться на поверхні води. Квіти у сферичних головах, які несуть чоловічої або жіночої статі квіти.

    Рослина неглибоких боліт, ставків і струмків. Рослини забезпечують харчування і покриття для диких тварин і водоплавних птахів. Види використовують як декоративні рослини, особливо для садових ставків.

                               Калю́жниця Caltha palustris)

                            

     Отруйна багаторічна рослина з шнуровидними коренями, що утворюють мичку, родини жовтцевих (Ranunculaceae). Кущики калюжниці ростуть в умовах сильного зволоження: на болотах і болотистих луках, по берегах водойм і річок. Може також використовуватися як лікарська рослина.

    Багаторічна трав'яниста рослина (10-40 см заввишки) з мичкуватою кореневою системою, що складається з численних товстих шнуроподібних коренів. Стебло м'ясисте, прямостояче або висхідне, як і вся рослина, голе. Звичайно воно просте або вгорі розгалужене.

    Листки чергові, темно-зелені, блискучі, гладенькі, зарубчасті і зарубчасто-зубчасті, рідше цілокраї. Нижні листки великі, черешкові, пластинка округло-серцеподібна. Середні й верхні листки дрібніші від нижніх, короткочерешкові або майже сидячі, напівстеблообгортні, з ниркоподібно-серцевидними листковими пластинками.

    Квітки великі, правильні, розміщені на довгих квітконіжках у пазухах листків. Оцвітина проста, віночкоподібна, роздільнопелюсткова, складається з п'яти золотисто-жовтих, часом зісподу зеленуватих листочків (1,5-2,3 см завдовжки, 5—8 мм завширшки). Тичинок багато, вони коротші за оцвітину. Маточок 2-12, стовпчики короткі, зав'язь верхня, при основі з неглибокими нектарними ямками. Плід — складна листянка, плодики 8—12 мм завдовжки, 2—3 мм завширшки з коротким носиком.    Росте калюжниця у вільшняках, на лісових болотах, заболочених луках. В Україні росте повсюдно.

 

                              Коми́ш лісовий (Scírpus)

                               

    Рід рослин родини осокових (Cyperaceae). В південно-східному наріччі української мови «комишем» називають очерет звичайний (Phragmites australis), рогіз і/або кугу.Комиш — прибережно-водна багаторічна трав'яниста рослина. Стебла — тригранні, вкриті листками.

    Квітка комишу складається з шести щетинок, трьох тичинок і маточки з трьома приймочками. Суцвіття — кінцеві, щиткові, волотисті або головчасті, складаються з дрібних колосків. Плід — дрібний тригранний горішок.

    Зараз відомі близько 300 видів комишів, поширених по всій земній кулі.

    В Україні ростуть 2 види. В кореневищах комишу міститься багато крохмалю і цукру. За давніх часів кореневища споживали в їжу, з них робили борошно, розмоловши подрібнені і висушені кореневища. Білосніжна серцевина комиша зупиняє кровотечу при прикладуванні її до рани  

                    М'ята довголиста (Mentha longifolia) 

                                          

   Багаторічна трав'яниста рослина роду М'ята родини Глухокропивових.

    Кореневище повзуче. Стебло  висотою 80-90 см, чотиригранне, слабоопушенне, гіллясте, добре облистяне. Листки сидячі, від яйцевидно-довгастих до ланцетоподібних, загострені, по краю пильчато-зубчасті, опушені. Квітки дрібні, світло-бузкові або лілові, зібрані в кільчасте гроновидне суцвіття. При нестачі світла знижується вміст ефірної олії, нижнє листя обсипається. Цвіте в липні-серпні, масове цвітіння в кінці липня. Плодоносить у серпні-вересні.

 

 

 

 

 

 

                           М'ята польова (Mentha arvensis) 

                                           

    Багаторічна трав'яниста рослина роду М'ята родини Глухокропивових.

    Китицекореневий багаторічник з  довгим  повзучим кореневищем.  Пагони 

заввишки 20—50 см, прямостоячі, лежачі або висхідні. Листя на коротких черешках, Квітки в розсунутих густих помилкових колотівками, майже правильні. Чашечка дзвоникова з трикутними короткими зубцями, віночок ліловий або рожево-ліловий. Всі 4  тичинки  однакової довжини. Горішки округлі.

         Підбіл звичайний, мати-й-мачуха (Tussilago farfara L).

                                     

    Багаторічна рослина з монотипного роду підбіл родини складноцвітих (40-25 см заввишки) з повзучим, товстим кореневищем.

    Навесні утворюються тільки квітконосні безлисті опушені пагони з численними дрібними лускоподібними листочками. Листочки притиснуті, яйцеподібно-ланцетні, бурувато-червоні. Після цвітіння утворюються укорочені пагони з розеткою прикореневих листків. Листки (10-25 см завширшки) округло-серцеподібні, кутасті, нерівнозубчасті, зверху голі, знизу — білоповстисті. Кошики (20-25 мм у діаметрі) поодинокі, після цвітіння пониклі. Квітколоже плоске, голе, крапчасто-ямчасте. Обгортка дзвоникувата, однорядна, листочки обгортки лінійно-ланцетні, зеленуваті, по краях білуватоплівчасті, квітки жовті, крайові — язичкові, маточкові, серединні — трубчасто-дзвоникоподібні, на верхівці п'ятизубчасті, двостатеві. Тичинок п'ять, маточка одна, зав'язь нижня. Плід — довгасто-циліндрична сім'янка (3,5-4 мм завдовжки) з чубком довгих білуватих волосків.

    Росте підбіл на глинистих схилах, у ярах, по берегах річок і озер, на окраїнах вільхових боліт. Тіньовитривала рослина. Цвіте в березні — квітні. Поширена майже по всій Україні, переважно на Поліссі, півночі Лісостепу, в Карпатах і Закарпатті

                Плакун верболистий (Lythrum salicaria L.)

                                     

    Багаторічна трав'яниста рослина родини плакунових.

    Рослина шорстковолосиста (30-200 см заввишки) з товстим дерев'янистим кореневищем. Стебло прямостояче, майже чотиригранне, просте або розгалужене. Листки (15-100 мм завдовжки, 10 - 25 мм завширшки) сидячі, ланцетні або видовжено-еліптичні, при основі серцеподібні. Нижні листки супротивні або кільчасті (по три), верхні - чергові. Квітки - правильні, зібрані у вузьку густу волоть. Оцвітина подвійна. Чашечка (6-8 мм завдовжки, 2,5-4 мм завширшки) трубчаста або трубчасто-дзвоникувата з шістьма широко трикутними зубчиками і з такою ж кількістю лінійношилоподібних придатків. Віночок вільнопелюстковий з шістьма пурпуровими, рідше рожевими або білими пелюстками. Пелюстки (8-14 мм завдовжки) видовжено-овальні, звужені до основи. Тичинок звичайно 12, шість з них коротші. Маточка одна, зав'язь верхня, стовпчик один, приймочка головчаста. Плід - видовжено-овальна коробочка, (3-5 мм завдовжки).

Плакун верболистий росте по всій Україні в листяних лісах, вільшняках, на болотах, берегах водойм. Рослина тіньовитривала. Цвіте у червні - вересні.

                     Рогі́з широколи́стий (Typha latifolia) 

                                          

    Вид рослин роду Рогіз (Typha) родини рогозових (Typhaceae).

    Рогіз широколистий — багаторічна трав'яниста рослина.

100-250 см заввишки, з потовщеним кореневищем, вкритим лускоподібними листками, що швидко обпадають.

    Стебло (комишина, очеретина) — товсте, циліндричне, без вузлів.

    Листки (пі́рце) — піхвові, широколінійні, до 20 мм завширшки, сіро-зеленого кольору, зібрані при основі стебла.

    Квітки — дуже дрібні, одностатеві, зібрані в циліндричні колоски. У тичинкових квітках, звичайно, три тичинки з більш-менш вільними нитками, у маточкових одна маточка з верхньою зав'яззю на ніжці і довгим стовпчиком з лопатчасто-ланцетною приймочкою.

    Рогіз запилюється вітром. Насіння покриті волосками і, потрапляючи в воду, тримаються на поверхні два-три дні, а потім тонуть. Пух із суцвіть рогозу раніше додавали до пуху кролів при виготовленні фетрових капелюхів. Довгі стебла рогозу гнучкі і міцні. Листя, що досягають 3 метрів довжини, мають до двадцяти повітряних судин з перегородками, видимими неозброєним оком.

Плід — маленький горішок з щетинками при основі.

    Трапляється рогіз широколистий по всій Україні — по берегах водойм, у ровах, на лісових болотах, у вільшняках, заплавах.    Рогіз широколистий, як і решта рогозів — цінна плетивна, волокниста, целюлозно-паперова, будівельна, харчова, кормова, лікарська і декоративна рослина.

                                    Ря́ска (Lemna L.) 

                                     

    Рід дрібних багаторічних плаваючих або занурених у воду рослин з родини Ароїдних.

    Гідатофіт. В Україні — 3 види. Найпоширеніші: Ряска мала (Lemna minor L.) і Ряска триборозенчаста (Lemna trisulca L.), поширені у стоячих водах. Третій вид — Ряска горбата (Lemna gibba L.), що має здуті лусочки, зустрічається в нас рідше, ніж два попередні.

    Ряска має значну кількість протеїну і є їжею для водоплавних птахів, а також (змішана з висівками і борошном) — для свиней, гусей і курей.

                     Хвощ болотний(Equisetum palustre) 

                                     

Отруйний вид рослин родини Хвощові (Equisetaceae). Росте на болотах, уздовж берегів водойм, на вологих луках. В Україні досить поширена рослина. Етимологія: лат. palustr — «болотистий»

                 Череда трироздільна (Bidens tripartita) 

                                         

    Однорічна трав'яниста рослина родини Айстрових (Asteraceae). Місцеві назви — золотушна трава, причепа, реп'яхи тощо.

    Росте 50-60 см заввишки з веретеноподібним коренем. Стебло прямостояче, гіллясте, з рідкими волосками. Листки й гілки супротивні.

Листки темно-зелені, звичайно глибокотрироздільні, з великою кінцевою часткою, рідше цілісні, голі або слабоволосисті, з короткими крилатими черешками. Частки листка ланцетні, пилчасті.

    Квітки дрібні, зібрані у кошики. Кошики (до 15 мм у діаметрі) поодинокі, або по два-три на кінцях гілочок. Обгортки кошиків дворядні, зовнішні листочки (5-8) обгорток відстовбурчені, зелені, значно довші від внутрішніх буро-зелених, по краю перетинчастих. Ложе кошика з плівчастими приквітками. Всі квітки кошика трубчасті, п'ятизубчасті, двостатеві, темно-жовті. Тичинок п'ять. Вони зрослися пиляками, маточка одна із нижньою зав'яззю, довгим стовпчиком і дволопатевою приймочкою.

    Плід — клиноподібна, майже плоска сім'янка (б-8 мм завдовжки), зеленувато-коричнева, з двома-трьома щетинками на верхівці.

    Череда трироздільна росте на вільхових болотах, у зріджених листяних і мішаних лісах, по берегах водойм. Тіньовитривала рослина. Цвіте у серпні — вересні. Поширена по всій Україні. Промислова заготівля можлива на Поліссі та в Лісостепу. Запаси сировини значні, часто утворює великі зарості.

 

                 

 

 

 

 

 

                        ОТРУЙНІ РОСЛИНИ

                                Аконіт або то́я (Aconitum)

                                   

    Корені потовщені, веретеноподібні або ріпоподібні; листки пальчасто-роздільні. Квітки зигоморфні з пелюстковидними чашолистками, зібрані в просту або розгалужену китицю. Майже всі рослини цього роду містять отруйний алкалоїд — аконітин. Цвіте Аконіт у серпні, нектар і пилок також є отруйними для бджіл, а мед - для людей.

    Отруйна вся рослина,особливо бульби.Аконітин поглинається не тільки слизовими оболонкамирота та кишківника,а й через шкіру.При значних концентраціях,протягом 3-4 годин наступає смерть. Часто аконіт помилково вживають замість хрону чи селери - свіжі корені рослини мають запах аконіту мають схожий з ними запах.

                        Багно звичайне (Ledum palustre L.;)

                                 

    Росте багно у заболочених і сирих соснових, рідше мішаних лісах, на торф'яних болотах. Світлолюбна рослина. Цвіте у травні — червні.

    Стебла прямостоячі, старі гілки з темно-сірою корою, молоді — вкриті короткими іржастобурими повстистими волосками і дрібними залозками. Листки (1,5-5 см завдовжки, 0,2-0,8 см завширшки) чергові, шкірясті, лінійні, з загорнутими краями на коротких черешках, зимуючі, зверху темно-зелені, блискучі, голі або в жовтуватими залозками, зісподу повстисті та дрібнозалозисті. Квітки на кінцях гілок у щиткоподібних китицях. Квітконіжки тонкі, вдвоє або втроє довші за квітки, іржаво-білоповстисті, залозисто-клейкі. Квітки правильні, з подвійною оцвітиною. Чашечка з п'яти коротких, іржастих, буро-пухнастих, війчастих чашолистків. Віночок з п'яти вільних білих або жовтувато-білих пелюсток.

    Отруйною є наземна частина й мед з квітів. Перебування серед заростей багна під час його цвітіння викликає головний біль. При важких отруєннях виникає паралічдихальних м’язів.

                                         Барвінок малий 

                                   

    Рослина містить алкалоїди ізовінкамін, вінін, пубесцин, мінорин, які пригнічують серцеву діяльність. Потрапляючи до організму людини,токсини викликають отруєння,яке супроводжується наступною симптоматикою: брадикардія(уповільнення серцебиття), запаморочення, нудота, розслаблення м’язів.

 

 

                   Беладо́на звича́йна (Atropa belladonna) 

                           

    Багаторічна   трав'яниста  рослина  заввишки до 1.5 м. Стебло розгалужене,

Листки  яйцевидно  загострені, квітки  брудночервонуваті,поодинокі,пониклі,

Плід-чорна блискуча ягода.

    Вся рослина отруйна, що слід враховувати під час її збирання і сушіння: не торкатися носа, очей, губ, а після закінчення роботи мити руки. Перші ознаки отруєння проявляються через 20-30 хвилин після вживання в їжу будь-якої частини рослини.Для сильного отруєння дитині вистачить 2-3 ягід! При сильній інтоксикації ,без вчасної медичної допомоги настає смерть від паралічу дихального центру.

                               Борщівник Сосновського

                              

    Серед отруйних та небезпечних рослин нашого регіону нлежить борщівнику.Його ворсинки та їдкий сік викликають сильні опіки, нудоту, задуху, підвищення температури, алергічну реакцію, унаслідок чого на тілі залишаються характерні сліди-шрами. З початку літа від захворювання, викликаного контактом з рослинами (фітодерміту), потерпає чимало людей.

    При сильних опіках підвищується температура тіла,починається лихоманка.При ураженні рота чи горла контакт з борщівником може призвести до летальних наслідків.

                       Блекота чорна ( Hyoscyamus niger )

                                      

    Стебло прямостояче, розгалужене, 20—60 см заввишки. Листки чергові, прості: нижні — довгочерешкові, видовженояйцевидні, виїмчасто-перистонадрізані; верхні — сидячі, напівстеблообгортні, яйцевидні, виїмчасто-зубчасті. Квітки двостатеві, мають зрослопелюстковий, широколійковидний, брудно-жовтий, із сіткою пурпурових жилок віночок, зібрані в облистнені завійки. Плід — глечиковидна коробочка. Цвіте у травні — вересні. Росте по всій території України як бур'ян на засмічених місцях, пустирищах, вигонах, поблизу жител.

    Отруйною є вся рослина,причому токсичні властивості не зникають навіть якщо її відварити або запекти. Через 10-20 хвилин після вживання з’являються симптоми отруєння: сухість,печіння в роті,горлі, утруднене ковтання, розширення зіниць, світлобоязнь. При сильному отруєнні – втрата орієнтації, рухове та психічне збудження, судоми, підвищення температури тіла.Можлива смерть від паралічу  дихального центру та судинної недостатності.

 

 

                                        Глечики жовті

                                  

У сирому вигляді усі частини жовтих глечиків — отруйні.

              Дурма́н звича́йний (Datura stramonium L.)

                         

    Однорічна трав'яниста рослинна родини пасльонових (Solanaceae) з гіллястим порожнистим стеблом до 1 м. Має неприємний запах. Корінь стрижневий. Листя короткочерешкове, велике, чергове, яйцеподібне, виїмчасто-зубчасте, майже лопатеве. Квітки теж великі, білі, з лійкоподібним віночком, розташовані поодинці в пазухах листя; чашка трубчаста, п'ятигранна, п'ятизубчаста. Плід — багатонасінна коробочка яйцеподібної форми.

    Всі частини дурману, через високий вмісту алкалоїдів, отруйні. Отруєння проявляється першінням у горлі, моторним збудженням, галюцинаціями, появою паралічів. При отруєнні потрібна негайна допомога, промивання шлунку.

 

                      Жовте́ць їдки́й (Ranunculus acris)

 Багаторічна    рослина    заввишки    20-50   см    з   коротким    розгалуженим

кореневищем. Стебло прямостояче, гіллясте, з притиснутими волосками, з листям.Нижні листки довгочерешкові; Квітне з травня по вересень. Плід — багатогорішок.

  Отруєння рослиною протікає дуже важко. Сік жовтецю їдкого викликає сильні опіки шкіри,сльозотечу і біль в очах. У важких випадках спостерігаються симптоми ураження ЦНС, тремор,судоми,запаморочення, втрата свідомості.

                                                 

                                              

Конвалія звичайна, Конвалія травнева (Convallaria majalis L.)

                                                 

    Конвалія — трав'яниста багаторічна рослина. Квітконосне стебло голе, прямостояче, безлисте, оточене при основі трьома-шістьма бурими піхвами. Листки прикореневі, звичайно їх два, зрідка один або три, довгасто-овальні або еліптичні, великі. Основа листка клиноподібна, у зовнішнього листка вона переходить у довгу піхвуняка обволікає стебло і черешок внутрішнього листка. Квітка зібрана на верхівці стебла в однобічну 6-10-квіткову китицю. Квітконіжки при основі з коротким плівчастим приквітком. Квітки правильні, з простою округло-дзвоникоподібною, білою, шестизубчастою оцвітиною. Тичинок шість, маточка одна, стовпчик один, зав'язь верхня. Плід — малонасінна червона ягода.

    Росте конвалія в мішаних і листяних лісах. Тіньовитривала рослина. Цвіте в травні. Розмножується насінням і вегетативно.

    Худоба і домашня птиця наївшись конвалії, гине. У людини при отруєнні конвалією з'являється нудота, запаморочення, судоми. Як першу допомогу в цьому випадку дають блювотні засоби і промивають шлунок. Отруїтися можна не лише вдихаючи аромат конвалії, але й випивши води, в якій стояв букет

                         Цикута отруйна (Cicuta virosa L.) 

                                 

    Рослина з родини окружкових. Росте у вологих ярах, на берегах річок, озер, боліт. Рослина містить сильнотруйну речовину — цикутотоксин, яка міститься, переважно, у кореневищі. Вживання цикутотоксину в їжу чи для самолікування може спричинити смерть.

    Гола, трав'яниста багаторічна рослина 50—120 см заввишки, з товстим кореневищем, що навесні майже кругле, восени— довгасте, порожнисте і поділене поперечними перегородками на окремі камери. З надрізів кореневища виділяється світло-жовтий сік. Стебло прямостояче, вгорі розгалужене, порожнисте, тонкоборозенчасте, часто з фіолетовим або пурпурним відтінком.

    Квітки дрібні, пелюстки білі. Стовпчики довгі, в кінці цвітіння відігнуті донизу. Розмножується цикута насінням та вегетативно(частинами кореневища та зимуючими бруньками).

    Надзвичайно отруйна рослина, особливо кореневище. Вона містить смолисту речовину цикутотоксин і алкалоїд цикутин — наркотик, який діє на довгастий мозок. Характерно, що отруйні властивості зберігаються навіть після висушування і силосування. Небезпечна для дітей, які не знаючи отруйних властивостей рослини, їдять її кореневище, що мають запах моркви і солодкуваті на смак. Цікаво, що птахи, які поїдають плоди цикути, не зазнають при цьому ніяких хоробливих змін, але людина м'ясом цих птахів може отруїтися.

    Раніше вважалося, що Сократ покінчив життя шляхом прийняття соку цикути, проте в даний час вважають більш імовірним, що Сократ прийняв напій на основі болиголова плямистого (Conium maculatum).

              Чистотіл звичайний  (Chelidonium majus L.) 

                                     

    Є єдиним  видом  монотипного  роду  Чистотіл  з родини  макових — Papaveraceae.   Рослина отруйна, може також використовуватися як лікарська.

    Багаторічна трав'яниста рослина (30-100 см заввишки) з коротким  кореневищем і жовтогарячим молочним соком. Стебло прямостояче, слаборебристе, як і листки, рідко вкрите волосками, вгорі розгалужене. Листки чергові, ясно-зелені, зісподу сизуваті, непарно-перисторозсічені з 3—11 сидячими зарубчастими частками. Прикореневі листки більші, довгочерешкові, стеблові сидячі. Квітки (близько 20 мм у діаметрі) на довгих квітконіжках, правильні, широкорозкриті, зібрані по 4—5 у зонтикоподібні суцвіття, які виходять із пазух верхівкових листків. Оцвітина подвійна. Чашолистків два. Вони голі або опушені, при розкриванні квітки обпадають. Пелюсток чотири (8-15 мм завдовжки) золотисто-жовтих, яйцеподібних. Тичинки численні з тонкими, а вгорі розширеними нитками. Маточка одна, зав'язь верхня, стовпчик короткий, приймочка нечіткодволопатева. Плід — прямостояча стручкоподібна коробочка (20-50 мм завдовжки, 2—3 мм завширшки). Насіння численне, дрібне з ямчастою поверхнею і з м'ясистим білим принасінником, чорне, крапчасто-виїмчасте.

    Росте чистотіл на смітниках і узліссях, в листяних, мішаних лісах. Тіньовитривала рослина. Цвіте у квітні — вересні.

   При отруєнні виникає пронос,блювота, нудота, параліч дихальних центрів.