Друга світова війна на Україні

Друга світова війна на Україні 1939 – 1945 рр.

І. Презентації

ІІ. Тестування

ІІІ. Мій прадід - мій герой!

Коли ми щось чуємо про війну, наш настрій змінюється . Слухаючи розповіді, ми уявляємо все це, і наше серце переповняють почуття скорбі, смутку та втрати рідних людей. У вухах мов чутні дитячій плач, постріли, вибухи, та крики вмирающих від поранень солдат.

У Другій світовій Війни зіткнулися різни народи, нації, які не хотіли воювати, але вони нічого не могли зробити. Скільки страждань та болю в одному слові - "Війна". Люди вмирали не тільки від поранень, але й від голоду та стресу. Одного разу, коли я був вдома у своєї бабусі, вона розповіла мені про мого прапрадіда, який приймав участь у Другій світовій війні і героїчно відстоював оборону своєї держави.

Осокiн Павло Федорович Народився 27 січня 1909 року в с. Тяпкіно, Сараєвський р-он Рязанської областіБрав участь у війні 1941-1944, був у полоні Після звільнення з полону, переїхав в Саткинський р-он с. Доломiївка Працював в ліспромгоспі, коновозчіком У лютому 1958 був нагороджений за бойові дії 1941-1944 р.р. 2 медалями У лютому 1969 р. пішов на пенсію, у зв'язку із старістю Помер в 1999 році (у вiцi 90 рокiв)

Одного разу, коли повз нього пролітали кулі і були чутні вибухи снарядів, він не знав, куди дітись і як зберегти своє життя. Він стрімголов побіг по вулиці та сховавсяза невеликий шматок стіни, який залишився від обстрілів врага. Зненацька він почув якісь шорохі та кроки за своєю спиною. Вони були вирішальними для його долі. Він попав у полон до німців. Його не катували і незнущалися над ним, тому що він ще був їм потрібен . Він мусив робити дуже корисну працю для фашистських солдат. Так як він був хорошим кравцем, він день і ніч повинен був шити шинелi для солдатів. Навіть німці дивувалися, які у нього золоті руки. Довго він пробув у полоні, але все обійшлося і його відпустили . Він радiсний їхав додому, але ще не знав, яке випробування на батьківщині підкинула йому доля. На батьківщині його хотіли розстріляти свої ж земляки, тому що той, хто потрапив в полон, вважався зрадником. Але знову доля посміхнулася йому і все обійшлося.

Після цього, він хотів забути цю історію як страшний сон, але запам'ятав її на все життя. Він не любив згадувати і розповідати про це, але я пишаюся своїм прапрадідом. Ми завжди відзначаємо той день, коли війна нарешті закінчилась. І це - насправді важливий день. Я поважаю, та дуже вдячний всім тим людям, які захищали всіхнас від нападу Німців, які своєю кров'ю домоглися перемоги! З кожним роком, Ветеранів стає все менше, але ми завжди будемо пам'ятати їх подвиги.

Ось що розповідав мені мій прадідусь, Спесивець Іван Спиридонович, згадуючи воєнні роки. Закінчивши семирічну школу, як всі однолітки будував плани на майбутнє. Мріяв отримати професію та вступив до ПТУ в м. Дніпропетровську. Та все зруйнувала війна. З червня 1941 року життя поділилося на два відрізки: до війни і після війни. Прадідусю було неповних 17 років, тому до армії його не забрали. Та роботи вистачало і в тилу, з ранку до ночі жінки та підлітки копали окопи під Васильківською дібровою і в багатьох інших місцях Синельниківського району.10 Березеня 1946 рік1945

Та ворог підступав все ближе. І ось уже фашисти окопували Синельниківський район, 25 вересня 1942 року - цю дату прадідусь запам’ятав на все життя! Бо саме в цей день, як і сотні інших людей загнали у вагони і вивезли у Німеччину. Тепер кожен був не Іваном, не Миколою чи Катериною, а «арбайтен» з номерами. Мій прадідусь отримав номер 213. Дуже важко було йому розповідати про роки проведені у Німетчині, а шрами на його спині були нагадуванням для нас …

Згадував, як планували втечу з концтабору, але знайшовся провокатор, який видав їх охоронцям. За втечу їх дуже побили та пригрозили повісити за порушення дисципліни і закрили в залізобетонному бункері, повному води під шию, так прадідусь провів три доби. Далі було ще дві спроби втечі, але прадідусь їх не описав, а лише заплакав… В 1945 році їх визволили Радянські війська і тут же призвали до Червоної армії. А додому повернувся в 1948 році після армії та почав працювати на залізниці.

На превеликий жаль, мого прадідуся вже не стало, та в моїй пам’яті він залишиться героєм!!!

ЦАПКОВ ОЛЕКСІЙ ІВАНОВИЧ (1922-2001рр.)

ЦАПКОВ ОЛЕКСІЙ ІВАНОВИЧ ( 1922-2001рр.)

БОЛГАРИН МИХАЙЛО ПИЛИПОВИЧ (1929-1996)

СУБОТА ІВАН СЕРГІЙОВИЧ

ЛУКЬЯНОВА ЄФРОСІНЬЯ СЕВАСТЬЯНІВНА (1926 – 2008)

КОСЕНКО ДМИТРО ІВАНОВИЧ

Гушинець

Ми пам'ятаємо!

ІV. Ребус

V. Фотогалерея

VІ. Встановити автора