Духмяні, ніжні городищенські квіти – окраса української землі Черкащини ( засідання української світлиці)

 

Підпалько В.О., вчитель української мови та літератури Дирдинського ЗЗСО І – ІІ ступенів Городищенської міської ради Черкаської області

 

Духмяні, ніжні городищенські квіти – окраса української землі Черкащини

( засідання української світлиці)

 

Тема:  Золото рідної природи ( кульбаба  і соняшник) – золото рідної України

 

Мета:  поглибити знання учнів про цілющі властивості рослин – кульбаби та соняшника;

удосконалювати навички виразного читання напам’ять поезій про рідну природу;

розвивати логічне мислення,  вміння висловлювати власну думку про цілющі властивості трав’янистих  рослин та технічних культур;

виховувати любов до природи, бажання берегти її красу і багатства.

 

Обладнання: фото та ілюстрації із зображенням соняшника та кульбабки, гербарій даних рослин, атрибути до гри «Насінинка», українські національні костюми, слайд-фільм «Кульбабка»

 

Форма проведення: засідання української світлиці

Хід заняття

Виходять хлопчик та дівчинка, одягнені в українські костюми

1.  На білому світі є різні країни,

   Де ріки, ліси і лани…

Та тільки одна на землі Україна,

 а ми – її дочки й сини.

Усюди є небо, і зорі скрізь сяють,

І квіти усюди ростуть…

Та тільки одну батьківщину

Ми маєм - її Україною звуть.

2.  І сотворив Бог небо голубе,

Родючу землю і зелені трави.

Дніпрові води й жито золоте,

І райських птиць, що звуться солов'ями.

Вчитель:  На землі великій є одна країна

Гарна, неповторна, красна як калина.

І живуть тут люди добрі, працьовиті

 і скажу, до речі, ще й талановиті.

Землю засівають і пісні співають,

 на бандурі грають і вірші складають

   Про ліси і гори, і про синє море,

Про людей і квіти. То скажіть же, діти,

що це за країна?

Всі: Наша велика славна Україна.

Вчитель: Багата наша Україна на все: на таланти, на красу, на добро. Але найбільше багата на світло. За народними віруваннями, колір світла – жовтий – супроводжує нас все життя. Жовте сонечко вгорі,

 на деревах – ліхтарі,

жовтий колір сонях має,

він зерно ним добуває,

 жовті квіти – це кульбабки,

що рясніють обіч грядки,

 жовтий колір – це тепло,

дуже любе нам воно.

Отож сьогодні на засіданні української світлиці ми зупинимось на символі нашого життя – сонцю, символі краси – кульбабі, символі достатку – соняшнику. Ми дізнаємося, чим корисні вони людям, за що їх шанують і поважають українці.

3. Розповідь про Бога Сонця – Дажбога. ( Сергій Плачинда, «Словник давньо-української міфології», Київ, 1993, ст.21)

За однією з легенд Дажбог народився в багатодітній родині київського коваля Сварога. Коли в Києві почався голод, хлопчик приніс із гори зернятко, посадив його, і з нього виріс чудодійний кущ розкішної пшениці, якою люди й нагодувалися. Так Дажбог привчив людей сіяти пшеницю, вирощувати хліб, а його батько Сварог викував першого плуга. Зображувався Дажбог у вигляді антропоморфного Сонця . З давніх-давен сонцеликий образ Дажбога малювався на вітрилах кораблів, що виходили із Санбатоса – Київської гавані на Почайні. Таке зображення є першогербом Києва. «Дажбог – це Дія, яка творить у людині бажання жити, вчитися, працювати, самоутверджуватися, самовизначатися.»

4. Прикмети про сонце.

 Звучить пісня «Сонечко» на  слова Леоніда Ямкового, музика Алли Мігай

Прокидаються звірята,

зацвірінькали пташки,

 ніжні квіти у Карпатах

розкривають пелюстки.

гей виходьте люди з хати

та збирайте весь народ,

і дорослі і малята

починають хоровод!

Приспів

Де ти, ясне сонечко, де, де, де?

Принеси нам, сонечко, день, день, день.

Розжени нам, сонечко, тінь, тінь, тінь.

Посміхнися, сонечко, дінь, дінь, дінь!

ІІ сяє сонце у Карпатах

Небувалої краси,

У свої святкові шати

Повдягалися ліси.

Танок світла знову лине,

Всі у нім – старі й маля.

Ось яка у нас країна.

 Ось яка у нас земля!

Вчитель: Так, земля наша українська прекрасна, коли світить сонце, бо квіти – його діти. А доня сонця за повір'ям, це кульбабка. Хто не захоплювався красою долин, коли в травні цвіте ця рослина!

 

Звучить грамзапис оповідання Оксани Кротюк «Кульбабка»

Травневий луг красувався, як намальований. Зелений, свіжий, дощиком умитий, сонечком пещений. Трав і квітів на його роздоллі не злічити. Тут і веселий рум’янок, і підбіл, і м'якенька, ніби котикові лапки, конюшина. Там далі, із жменькою білих суцвіть, - цілющий деревій. А онде купальниця. Така вона свіжа, чиста, ніби щойно з води вийшла. Коли придивитися пильніше, то й весь луг ніби окроплений – це рясно синіють дрібненькі  ніжні незабудки. Росла в лузі й кульбабка. Та була вона нечемною і зухвалою.

• Я, - каже, - тут найперша, найгарніша панна. Кожен мене здаля бачить. І бджоли до мене найчастіше прилітають. А вчора до мене найчастіше прилітають. А вчора ще й два джмелі навідали. Це мої солодкі пахощі їх приворожують. Звісно ж, таких парфумів у всьому лузі ніхто не має. А ще сонце мене найбільше любить, бо на мене схоже.

Прикро було всім чути такі слова. А сонце слухало хвалькувату кульбабку і всміхалося. Воно любило всіх однаково. Так мама любить і пестить своїх діточок. Коли ж хтось із них буває нечемним або негарно чинить, мама дивиться поблажливо, бо знає, що з часом усе міняється. От і кульбабка під сонячним ласкавим промінням ставала зовсім іншою. По якімсь часі свою пишну сукню вона змінила на благеньку білу свитку.

Дмухнув вітер – і полетіли над лугом легенькі пушинки. А хвалькувата кульбабка лишилася між квітів стриміти лисою голівкою.

• Що сталося з кульбабкою?
• Навіщо нам ці легенькі пушинки?

Вчитель: А зараз до нас завітав лікар Айболить та лікар Всезнай.

5. Історична довідка від лікаря Всезная

Кульбабу лікарську у народі називають ще й ЛІТУЧКОЮ, ПУСПОДУЄМ, СОЛДАТИКАМИ, ПЛІШИВЦЕМ. Російська назва – ОДУВАНЧИК. Діти називають її сонечком. З кінця квітня і весь травень окремі ділянки луків та пагорби «розмальовані» яскраво-жовтим кольором квітів  кульбаби. Здається, що ці квіти послані сонцем, або їх вишила на смарагдово-зеленому килимі з трав чарівна богиня Флора. Кульбабу неможливо забути, як неможливо забути рідну домівку, дідусеву чи бабусину казки, своє дитинство. Дівчата плетуть із квітів – сонечок віночки і пускають їх на воду. Вони щиро вірять розповідям матусі чи бабусі: « До якого берега приб'ється віночок, з тієї сторони чекай свого судженого».

Історична довідка від лікаря Айболитя.

Будьмо здорові разом з кульбабкою! Адже у кульбаби лікує все: і листя, і квіти, і стебло, і корінь. Пропоную до вашої уваги лікувальні рецепти.

Салат

100г листя кульбаби витримати в холодній воді півгодини. Порізати, додати 50 г порізаної зеленої цибулі, 30 г петрушки, 30 г олії, сіль, перць, оцет – за смаком.

Кава

Ретельно вимиті корені кульбаби, зібрані навесні або восени, добре висушити, розтерти на порошок. Заварювати як каву. Брати дві чайні ложки на півлітра води. Цукор і молоко додавати за смаком. Напій дуже вітамінний!

 

Варення

З 1 кг цукру і півлітра води зварити сироп. Додати 100 квіток кульбаби. Варити 30 хвилин. Наприкінці додати одну ложку лимонної кислоти. Як трохи охолоне, процідити через марлю, не відтискаючи. Скласти в банку. Вживати при кашлі.

 

6. Входять діти – квіти.

• Ми простенькі квіти літні,  і усміхнені й привітні.

Виросли у полі, в лузі, завжди всім були ми друзі.

Наша тиха скромна врода – частка рідної природи.

• Загадки про кульбабку

Золотим таким цвіло…Хто його не знає!

Донедавна ще було, а тепер – немає.

Стало сивим, наче дим, хоч і не хотіло.

На городі і за ним пухом полетіло. Що це?

• Прикмети про кульбабу

Квіти кульбаби передбачають дощову погоду – перед дощем вони не розкриваються, а сухої сонячної днини відкриваються між 5 – 6 годинами і закриваються між 14 – 15 годинами.

 

7. Ведучий:

Чи помітили ви, що там, де біля городів багато кульбаби, господині майже зовсім не садовлять соняшників? Адже кульбаба і соняшник – конкуренти, бо вважається, що вони – діти Сонця.

Діти – квіти:

• 1.Загадки про соняшник

• До сонця я підхожий і сонце я люблю,

  За сонцем повертаю я голову свою.

  Стою стрункий високий, в зелених шатах я

  І золотом убрана голівонька моя.

  На кожному городі ви бачили мене,

  І всі із мене їли насіннячко смачне.

• Хлопець Мартин похилився на тин.

А дівчина Гапка: «Яка в тебе шапка!

Ще й жовта китиця, проти сонця світиться.

Як прилетять горобці, буде тобі, як вівці

Від сірого вовка!» Що це за примовка?

• Стоїть дубок, на версі картузок.

А в картузику багато дівок.

• Золоте решето хатинок повне.
• Сімсот соколят на одній подушці сплять.
• Стоїть пан на току у зеленім ковпаку,

А під тим ковпаком сімсот козаків.

 

2. Вірші про соняшник

Т.Коломієць «Грім і сонях»

  Грім погримує здаля –

  Неслух буркотливий.

  Сонях жовтого бриля

  Струшує від зливи.

 

П.Журба «Соняшник»

 На баштані, поміж динь.

 Виріс соняшник один.

 Він веселу вдачу має,

 Головою всіх вітає…

 Ми ідемо вранці-рано

 Й не второпаєм, малі.

 Чи то сонях на баштані,

 Чи дідусь наш у брилі.

 

Л.Гнатюк «Два сонечка»

 Пелехатий, довгоносий

Сонях збився із дороги

І забрів аж у садок,

Опинившись між квіток.

Глянули уранці квіти –

Аж два сонечка їм світить.

 

8 Лікар Всезнай:

 

• Соняшник – однорічна рослина заввишки 1 – 1,5 м. Цвіте у червні – жовтні. Цінний медонос. Декоративна рослина, олійна, лікарська ( листя і квітки – для поліпшення апетиту, при бронхіальних спазмах. Шлункових та кишкових кольках, насіння – при застарілому кашлі) і кормова, використовується на силос. Народні назви – насонешник, насонник, підсонечник, просонцвіт, сояшник, посоняшник. Та батьківщина сонячної квітки – далека північна Америка, і тільки наприкінці ХVІІ ст.. соняшник масово поширився в Україні. Врешті-решт він став символом батьківського краю.

 

• Соняшник – лікарська рослина, допомагає при діабеті. 2 ст. ложки насіння залити 500 мл води, на малому вогні з відкритою кришкою кип'ятити 20-25 хв. Настояти 1 годину. Випити за 3 рази( за 30 хв до вживання їжі)

 

• Цілющий і корінь соняшника. Він допомагає при остерохондрозі. 200 г коріння соняшника залити 3 л води, кип’ятити 1 год, потім настояти 2 години. Процідити, пити 1,5 л настою в день, випиваючи маленькими дозами упродовж дня.

Ведучий: З давніх –давен на Україні використовували соняшник діти для ігор, для забав.  Пропонуємо вашій увазі пограти в гру «Бій півнів» на соняшничинні. Або «Побудуй курінь» теж із соняшників. ( учень читає вірш Володимира Сенцовського «Коник-соняшник»)

Коня запряжу я під'їду до хати,

Сідайте, матусю, і ви, любий тату!

Поїдемо в гості до літнього лісу,

до сірого вовка і хитрого лиса.

До річки в тумані, на сонячні луки,

Поки мов пташина, сплять тихо розлуки.

До теплого дощика, що витче веселку,-

Під нею кленочком росту я маленький.

Поки ще гостює в нас зоряна казка,-

На коника-соняшника

Сідайте, будь ласка!

 

( Діти грають в гру «Насінинка»)

Кожен креслить невелике коло і за ним втикає палички, стає біля своєї. Один з учасників гри починиє, а решта йому відповідає:

• Де ти стоїш?
• На ринку.
• Що продаєш?
• Насінинку.
• Що хоч?
• Сім кіп галушок і з сливами пиріжок.

При цьому кожен оббігає коло. Хто швидше повернеться на своє місце, починає знову.

9. Ведучий: - А які пісні про соняшник вам відомі?

( дівчатка співають пісню «Соняшник» на слова й музику Миколи Щура)

І.  Соняшнику, милий друже,

 У танок до нас ставай

І веселу літню пісню

З нами гучно заспівай.

Заспівай про батьківщину,

Про чудовий рідний край,

Нашу любу Україну

Разом з сонечком вітай!

Приспів:

Соняшник, соняшник!

Дивиться в віконечко.

Соняшник, соняшник

Сам, як ясне сонечко.

ІІ. Соняшнику, не журися,

    Ціле літечко цвіти

    І підказуй любим діткам,

   Як за сонечком іти.

    Соняшнику, смійся радо,

   Бачиш-дивосвіт навкруг.

   І нехай тебе не зрадить

   Сонечко, твій вірний друг!

( Хлопчики співають пісню «Соняшник» на слова Олексія Кононенка та Людмили Гончаренко, музика Олександра Литовченка)

І. Я щасливу вдачу маю, бо веселий і меткий.

Там, де сам не поспіваю. Встигне ніс кирпатий мій.

Лиш одна у мене вада, для дівчат веселий сміх:

На щоках така досада – ластовиння як на гріх!

Приспів:  Соняшник! Соняшник! Лине звідусіль.

  Соняшник! Соняшник! Кличуть мене всі.

Соняшник! Соняшник! Сонечку рідня.

Соняшник! Соняшник! З нами будь щодня!

ІІ.  – Не журись, - жартує мама – то ж бо сонце навесні

Цілувало промінцями, лоскотало уві сні.

Посміхаюсь перехожим і радію від життя.

Що на сонечко я схожий, як на матінку дитя.

Приспів той самий

ІІІ.  Хай дівчата не жартують, бо я знаю, як провчить.

Цокотух перецілую, пофарбую кожну вмить.

Ясне сонце на світанку будем радісно стрічать.

Зацвітуть мої веснянки на обличчях у дівчат.

Приспів той самий

Ведучий: От і закінчилася наша розповідь про квіти. Я думаю, що відтепер ви будете пам'ятати, що найкращі квіти – ті, що дарують людям тепло, радість і красу.

Є багато квіток запашних,

Кожна квітка красу свою має.

Та гарніші завжди поміж них,

Ті, що квітнуть у рідному краї.

 

 

 

 

 

БІБЛІОГРАФІЯ

1.  Бех І.Д. Основні орієнтири виховання учнів 1-12 класів загальноосвітніх

навчальних закладів України: Програма – К.: 2007.

2.Вудвуд Л.В. З батьківської криниці: Донецьк: 2000. – с.17-23

3. Кудіна Л.М. Від роду до роду: Х.: Торсінг плюс, 2002
4. Плачинда С. Словник давньої української міфології: Навч.посіб.- К.:Український письменник,1993.- с.21
5. Скуратівський В. Місяцелік : К.:Довіра, 2004.- с.74, 89
6. Українознавство: Посібник -  К.:Зодіак, 1994.-с.35-37