Духовність, людяність, любов. Зустріч з поетесою Кагарличчини Надією Миколаївною Вегерою- Предченко.

Тема .Духовність, людяність, любов. Зустріч з поетесою Кагарличчини Надією Миколаївною Вегерою- Предченко.

Мета .Ознайомити учнів з поетичними доробками Н.М. Вегери-Предченко, використовуючи місцевий краєзнавчий матеріал, розширювати і поглиблювати знання учнів про поетів- земляків.

Сприяти вихованню любові до рідного слова, рідного краю, шанобливого ставлення до традицій школи, сім’ї,удосконалювати навички виразного читання поетичних творів.

Обладнання .Фото Н.М. Вегери-Предченко,збірки її поезій, фонозаписи пісень на слова Н.М. Вегери- Предченко, муз. Бориса Родини.

Тип уроку. У літературній вітальні.

1. Оголошення теми і мети.
2. Вступне слово вчителя.

   Розпочинаємо нашу зустріч під девізом «Кращої, ніж рідна, мови не буває».

Мова- своєрідна візитна картка кожної людини, за якою судять про освіченість, ерудицію, начитаність. Знання мови потрібні кожній людині в повсякденном житті: без них не можна глибоко збагнути почуте або прочитане, вправно користуватися рідним словом.

Вона одна у нас така-

Як вірна шабля у Сірка.

І як надія у Богдана,

Як віри праведна рука…

І  серця, і небес дістане.

Без мови   в світі нас- нема!

Далась мені наука непроста,

Де кажуть мудрі: мова- це людина.

У мови є і серце, і вуста,

І є ім’я красиве- Україна.

  Ми народилися і живемо на чудовій багатій землі, що зветься Україна.

Тут корінь нашого роду, що сягає сивої давнини, одвічних добрих традицій,

які ми продовжуємо і відроджуємо.

  Рідне слово- це невід’ємна частина рідного краю. А щоб навчитися вміло користуватися мовними скарбами, якнайточніше і якнайглибше висловлювати думки, треба добре знати рідну мову, збагнути її самобутність, закономірність будови і функціонування.

  А для цього слід цікавитися нею, вивчити і осмислити кожне слово, відкривати малі й великі родини слів, навчитися відчувати милозвучність мови.

Не пасує їсти хліб Вкраїни

І не знати мову солов’їну,

Бо не личить воду пить з криниці

І не знати мовоньки землиці.

   Учень читає поезію «Ми- українці»   А.Матвійчук

Про що курличуть в небі журавлі,

Із вирію вертаючись додому?

Чи не про те, як на чужій землі

Почули мову змалечку знайому.

Про що вітри шепочуть навесні,

Перелетівши  океани сині?

Чи не про ті окрилені пісні,

Що линули удаль від України…

З любов’ю і журбою наодинці,

Із невмирущим словом Кобзаря,

Ми українці,- всюди українці,

Допоки світить нам зоря одна.

  Надія Миколаївна Вегера-Предченко- член Національної Спілки журналістів України.

  На дошці портрет  і слова Н.М.Вегери-Предченко:

                                         Даруйте, що турбую

                                         Я спокій ваш словами,

                                         Що довго так ішла-

                                         Прийти до вас вже час.

                                          Мій несміливий стукіт-

                                          В духовні ваші храми.

                                          Відкрийте.

                                          Увійду і помолюсь за вас.

 Бібліограф. Коротка біографія Н.М.Вегери-Предченко.

Традиційна селянська хата, її господарі- фронтовик Микола Гордійович  та працівниця виробничої ланки Євдокія Луківна. Обоє від світання до смеркання на полі: плекають хліба, цукрові буряки, все те, чим харчується людство. У подружжя – шестеро дітей- чотири хлопці, дві дівчини. І в кожного з них поетична душа від батьків. А особливо від мами, бо в їх серці теплиться любов до слова та народної пісні.

  Діти не готували себе до літературної роботи, Надія теж. Та її поезії народилися разом з нею.

  Ще в дошкільному віці під впливом навколишнього світу римувала слова в рядки, навіть не розуміючи, що носить в собі дар від Бога.

  Бувало вибіжить уранці на росяний вигін саду, пробіжиться по траві, озирнувшись на свій слід, голосно продекламує на всю округу слова, які невідомо звідки з’явилися в голові.

                                  Ліс у вранішній красі,

                                  Бігав зайчик по росі.

                                  Залишились на землі

                                  По росі сліди малі.

  Згодом Надія закінчила Великопріцьківську школу, Київський технікум міського електротранспорту. Працювала майстром, інженером на будівництві. Потім закінчила Київське училище культури, здобула фах режисера. Працювала директором Великопріцьківського будинку культури.

  З 1977 року- завідуюча відділом газети «Вісник Кагарличчини», згодом- редактор газети «Рідне місто». Слова, поетичні образи постійно проростали рядками, строфами просилися на папір. Один по одному і засіяли вірші. Часто друкувалася в районній газеті, іноді в київських часописах. Людям  подобалося, надходили вітальні листи до автора,поздоровлення з творчим успіхом. І Надія зважилася укласти виношені свої книжечки. Спочатку збірку прозових творів: оповідань, бувальщин.

 Збірка «Рідня»- 2012 рік (слайди).

 Майже кожна людина – особистість: важко зберегти свою індивідуальність, не ставши при цьому ані банальним, ані легковажним.

  Збірка «Іду до вас»- 2003 рік.

  Громадська, інтимна, пейзажна лірика, філософські турботи за майбутнє своїх дітей, любов до села, до рідного краю- основні теми збірки.

Іду до вас, хто зболений душею,

У кого думка ніби в клітці птах.

Щоб біль спалити щирістю своєю

Й розвіять сумнів попелом в житах.

Учитель.

Вона величає  Бога, Матір Божу, народні звичаї, материнство. У вступному слові Надія Миколаївна звертається до абстрактного редактора.

                                           Редакторе, я Вас просити мушу

                                           Ці вірші всі- мої маленькі діти.

                                            Немов  найперші березневі квіти

                                            Цвітуть з-під снігу, але мають душу.

                                             О будьте милосердні  і добріші,

                                             Попробуйте цю душу зрозумійте.

                                             Хай не зів’януть мої вірші-квіти.

                                             Може,від них хто стане щасливіший.

Бібліограф. Тут доречно згадати слова поета Дмитра Чередниченка, що кожне поетичне слово має право на життя. А щодо віршів Надії Вегери-Предченко, то вони, безумовно, знайдуть і вже знайшли місце в душі кожного, хто їх читатиме, бо вони відтворюють життя, утверджують красу рідного слова, роблять людину добрішою, милосерднішою, тобто духовно багатою. Дякуючи таким віршам, у їх серцях проростає доброта, людяність, любов, честь, гідність, тобто духовність. Тож і тема нашої літературної гостини відповідно: «Духовність, людяність, любов».       

-Надіє Миколаївно! Ми знайомі з вашими збірками, мали змогу читати їх. І сьогодні прозвучать вірші, що є великим мірилом у вихованні людини. А наша мета- виховати добру, порядну людину.

Читець. Читає вірш «Іду до вас»

                             Іду до вас, хто зболений душею,

                             У кого думка, ніби в клітці птах,

                             Щоб біль спалити щирістю своєю

                             Й розвіять сумнів попелом в житах.

                               Іду до вас, у кого повна чаша

                               І себелюбства неприступна сить.

                               Іду , щоб не згрубіло серце ваше,

                               Щоб лід байдужжя словом розтопить.

                               Іду до вас, ім’я у кого- Люди!,

                               Щоб хоч на мить вас вирвать з суєти.

                               Хтось порадіє щиро, хтось осудить…

                               Та хай там, що, але буду йти.

                                Іду до вас, не спопеляйте Віру,

                                 Не вбийте щирість холодом душі,

                                 Бо доброта- життя безцінна міра,

                                 Творить добро не пізно ще. Спішіть.

Вчитель. Якось у день народження мама Євдокія Луківна подарувала своїй доньці Надії хустину. І та мить, та хустина стали життєвими символами для Надії Миколаївни.

Читець читає вірш «Мамин подарунок»

-Чи ж може залишити кого байдужим поезія «Батьківська колиска»?

Розглянемо це запитання за методикою  «Мозкового штурму».

Читець. А ось кілька рядків вірша «Мамина земля»

                                       Великі політики, киньте свої дебати,

                                       Забудьте про гроші війни хоч на мить!

                                        Віддайте долю планети у руки матері!

                                        А мати свій дім і дітей від біди захистить.

                                        Вона заквітчає планету всю й обігріє,

                                         І з дому великого вимете сміття війни,

                                         Мир вимолить в Бога і зерном добра засіє,

                                         Допоки в цім домі живуть її доньки й сини.

Діти читають поезії:

 «Шлях до істини»

«Священний краю мій»

«Молитва»

«Поспішайте до матері»

«Батьківська колиска»

(Звучить пісня на сл. Н.М.Вегери-Предченко «Мамин поцілунок»)

Читець читає вірш «Батьківська колиска».

В який би край не пролягла стежина,

В які б світи я не звела мости,-

Зі мною завжди ненька Україна,

ЇЇ блакитний погляд з висоти.

Бо там душа,де босими ногами

Колючу стерінь змалку толочив,

Де вперше землю ти відчув руками

Й зернятко перше в неї посадив.

Моє життя ось тут, поміж полями,

Колосся стигле в долю заплело.

І в  цих лугах поїло до нестями

Мене любові чисте джерело.

Тут моє вчора і моє сьогодні,

Різдвяний дідух і весняний розмай,

Купальне диво й дзвони Великодні,

Весільне гільце й теплий коровай.

Священна земле, батьківська колиско,

Гніздо лелеки,шепіт стиглих нив,

Тобі вклоняюся я доземно низько,

За мир, життя, за пісню солов’їв.

На цій землі мій дім, моя родина,

Калина в лузі, солов’ї в лісах,

Моя безсмертна, славна Україна,

І мирне сонце в чистих небесах.

                           Священний краю мій

Життя міцна основа,

З криниць святих твоїх

Воду п’ю живу

Земля моїх надій,

Зірниця світанкова

І рушники доріг,

Що рідними зову,

Тут чебрецем пропах

Чарунок мого поля.

Тут сонця дивограй

Квітує в колосках.

Хай славиться в віках

Земля моєї долі,

Мій Кагарлицький край

Хай славиться в віках.

                              Шлях до істини

А я живу й у вічну смерть не вірю,

У неминучість тлінного кінця.

В душі ношу свою священну віру

В єдиного Великого творця.

Закон матерій словом не порушу.

Нам крізь життя до істини нести.

Закалену в селі безсмертя душ,

Напоєну в джерелах   Доброти.

Життя пройти я хочу чесно, плідно,

І в мить кінця, коли проб’є мій час,

Я не піду у небуття безслідно,

Я буду завжди жити серед вас.

Я буду жить у квітах і в пташках,

В думках, у пісні, в щасті і в дружбі.

Допоки сонце людям і ромашкам

Співатиме в просторі голубім.

Спинюсь на мить на дикім перелозі,

Вдивлюся пильно в смню далину…

Великий Боже, захисти в дорозі,-

Без тебе світ цей я не осягну.

Без тебе не зроблю я ані кроку,

Не заспіваю пісню ні одну,

Не пронесу покірно через роки

Твою святу й велику таїну.

Спаси від тління всі мої надії

І проведи мене через світи,

Щоб пронесла я крізь усі стихії

Святе й велике слово доброти.

Бо ранок зійде знов на видноколі,

І вечір гляне з-під кошлатих брів,

Та тільки знайте, що уже ніколи

Не повертає вічність матерів.

Бібліограф. У 2008 році з’явилася на світ іще одна збірка Надії Миколаївни «Сонячний зайчик» (Веселі згадки для дітей).

Метод «Мікрофон».

 У 2009 році збірка віршів «Починається все з любові». На сторінках цієї книги на вас чекають приємні хвилини відпочинку на лоні незайманого часом рідного світу, де в будь-яку пору року під мелодію дощу розквітає зацвіт любові, з якої починається все найкраще, що маємо в житті.

 У цієї книжечки досить оригінальний епіграф:

                           Зайшла до вас сьогодні на гостину,

                           Що, не чекали ви мене в цю пору?

                           Байдуже, застеляйте скатертину,

                           І ставте чай, як друзі говорили.

Метод «Співпереживання».

Вчитель.-Надамо слово  Н.М.Вегері-Предченко.

Бібліограф. –А тепер прослухаємо кілька поезій із збірки «Починається все з любові».

                               «Великодний ранок»

                       Пахне паскою в кожній хаті,

                       Писанкою квітує світ.

                       І в новій вишиванці мати,

                       Ніби скинула ношу літ.

                       Підставляє копильцю боки,

                        Й ловить кошик священні роси,

                        Над дзвіницею в синь високу

                        Голуби світу вість відносять,

                        Сіє свічів магічне коло,

                        Б’ють у серці могутні дзвони,

                        Із-за обрію ясночоло

                        Сходить сонця діжа чарівна.

Вчитель. А ось кілька невеликих повчальних віршів.

                                                    «Хто є ми»                                

Спитайте в себе:

Хто є ми,

Щоб зневажить слова великих?

Політика й талант-

Прямі,

Яких не перетнуть довіку.

Таїти заздрість у серцях,

Чекать нагоди для удару,

Ламати обрії співця,-

Це - привілегії нездарів.

                                                                «Закон»

Нестримно й непомітно

Дні летять.

В тривогах буднів-

Зрідка радість свята-

Але щоб щось взяти від життя,-

Найкраще, будь готовий щось віддати.

                                                         «Не спішіть»

Вам боляче?

Здачі давати не спішіть,-

Лише слабодухі

Тримають образу.

Ідіть, як ішли.

Тільки честь лишіть,

І гідність свою

Не заплямите ні разу.

Бібліограф.-У 2009 році побачила світ ще одна збірка Н.М.Вегери-Предченко». Сиреневый вечер». До цієї збірки увійшли поезії різних років. Не дивлячись на це, їх об’єднує любов  до рідних просторів, до людей і повна відсутність байдужості.

Вчитель.  Після такої задушевної розмови так і просяться з вуст слова із поезії Ліни Костенко:

                                    Поезія- це завжди неповторність.

                                     Якийсь безсмертний дотик до душі.

  Завдання вчителя- не тільки навчити дитину, а й виховати у ній справжню людину. Саме слово є тим мірилом виховання найкращих людських рис. Саме слово вчить нас доброти, любові, честі, гідності. Від такої поезії стає на серці спокійно, тепло, хвилююче і, звичайно ж, душу переповнює радість і гордість того що на нашій землі Кагарлицькій є такі обдаровані Богом люди, як Надія Миколаївна.

Метод» Трансформер».

• Уявіть, що ви зустрілися з Н.М.Вегерою-Предченко  через шість років,коли закінчите вищі навчальні заклади. Що б ви їй сказали?

Вчитель. І, як побажання для вас, діти, випускників 2018 року,прозвучить пісня «Батьківська порада», слова якої написала Надія Миколаївна для випускників, коли випускався старший син Бориса Миколайовича Родини. Саме  Борис Миколайович написав музику.

    Звучить пісня «Батьківська порада».

v. Підсумок уроку.

Вчитель. Отже, діти, зустрічі з талановитими людьми, незабутні. Це спілкування завжди приємне і корисне.

 Я думаю, нашу зустріч можна назвати незабутньою, а її виховний момент досить дійовим.

  Спасибі Надії Миколаївні за незабутні хвилини. Спасибі вам, діти, за ту щиру любов до поезії, яку ви нам сьогодні  показали. Я вважаю, якщо дитина читає вірш, а на очах з’являються сльози - сльози  морального задоволення - це вже успіх. А те, що окремі з вас, діти, вибираючи поезію, прочитали кілька віршів - це вже не тільки успіх, а свідчення того, що така поезія потрібна.

VI. Домашнє завдання.

Написати «відгук у книзі відвідувачів» про уявний музей поезій або твір-роздум на тему «Які думки викликали у мене вірші Надії Миколаївни Вегери-Предченко».