Інтимна лірика І.Я.Франка.

 Тема. Інтимна лірика І.Я.Франка.

 

 Мета. Творчо осмислити і відтворити події, що відбулися в житті І.Франка;

            з’ясувати особливості пристрасних почуттів та майстерне їх втілення

            в збірці «Зів’яле листя»;

            закріпити вивчене про інтимну лірику ;

            розвивати навички зв’язного мовлення;

            поглиблювати любов  до поетичного слова, повагу до жінки, коханої.

Обладнання. Портрет І.Я.Франка, його твори, презентації учнів,грамзаписи

             пісень на слова І.Франка.

 

                                Хід уроку

I . Вступне слово вчителя.

(Горить свічка. Під тихі звуки музики вчитель читає поезію).

Як почуєш вночі край свойого вікна,

Що хтось плаче і хлипає важко,

Не тривожся зовсім, не збавляй собі сна,

Не дивися в той бік, моя пташко.

                    Це не та сирота, що без мами блука,

                    Не голодний жебрак, моя зірко;

                    А розлука моя, невтишима тоска,

                    Це любов моя плаче так гірко.

                                                        І.Франко

- Коли, на вашу думку, любов може гірко плакати? (Любов буває гіркою

тоді, коли вона нерозділена.)

II . Оголошення теми і мети уроку.

   Сьогодні на уроці ми із вами повинні творчо осмислити і відтворити події,

деякі інтимні моменти у долі Франка;

змістом уроку відповісти на запитання:

• хто ж не розділив почуття ліричного героя Франка?
• чому стверджують, що збірка «Зів’яле листя»- гімн коханню?;

хочеться, щоб ви на прикладі життєвої позиції Каменяра виховували в собі гідність, повагу до жінки, коханої.

III.Робота над темою уроку.

Тому не випадково епіграфом уроку я взяла чудові рядки Л.Костенко:

                                                    О,розмотай шляхи мені,

                                                    богине!

                                                    Світ за очі від тебе забіжу.

                                                    Рятуй мене, врятуй мене,

                                                    бо згине

                                                    Моя душа, задивлена в чужу.

А найкраще ці проблеми порушив Франко у збірці «Зів’яле листя» (1896 р.) з

підзаголовком «Лірична драма», будучи сорокалітнім.

• Що називається ліричною драмою? (Лірика- основний літературний рід, в якому життя відображається через передачу почуттів, переживань  думок людини в певних обставинах, під впливом певних

подій; драма- твір із гострим життєвим конфліктом, але розв’язка не

має трагічного характеру.)

Назвав автор свій твір досить вдало, оскільки основним мотивом віршів був

смуток, жаль за навіки втраченим коханням. Збірка складається з трьох

розділів, образно названих жмутками. До неї увійшла інтимна поезія, що

створювалася впродовж попередніх десяти років і відбила віддалені в часі

моменти особистого життя автора.

 

Вчитель. Вона була невинна, як дитина,

                Пахуча, як розцвілий свіжо гай.

(Вішаю на дошці плакат «Ольга Рошкевич»).

Вчитель. Ольга  Рошкевич… Перша любов Франкова. Вам було завдання

              знайти в книжці Львівського дослідника Івана Горака «Тричі мені

               являлася любов» матеріал про цю жінку.

Учень.  Ольга з родини священика Михайла Рошкевича. Дівчина досить

             освічена, знала німецьку і французьку мови. Перший раз Франко

             побачив Ольгу, коли їй було 20 років, 1874 р., і закохався в неї.

             Франко радив Ользі та її сестрі Михайлині братися до літературної

             діяльності. Друкуючи свої етнографічні записи, вона підписувалася

             псевдонімом «Надежда». Їй посвятив Франко першу свою книжку

             «Баляди і розкази», видану 1876 року.

Вчитель. Чи любила Франка Ольга?(Так.)

              Якби можна було пройти крізь час і простір. Якби можна було

             запитати про це саму Ольгу…

Дівчина,що виконує роль Ольги.

              Я любила Івана. Незвісне досі чуття любові пробудилося в мені,        

             почало будити молоду кров. Ми вмовлялися – віддати життя своє

             боротьбі за свободу людини від пут, які на неї накладають другі

             люди. А були блаженні хвилі для мене й Івана,коли людина з люди-

             ною сходиться любими думками, подає дружньо руку на полі  най-

             святіших поривань.

  Не хоче  батько моїх зустрічей з Іваном. Він знаходить різні способи

  листуватися зі мною. То передає через брата Ярослава книжки, в

  яких поколоті букви і я ховаюся від батьків і ночами виписую їх, щоб

  потім скласти слова від свого коханого. А то друзі привозять чистий

аркуш, який потрібно потерти цибулею, щоб проявити текст.

  Івасю, ти не можеш дати мені помочі і я приймаю поміч від другого

і йду заміж за Озаркевича. Мені здається,що якщо ти мене любиш, то

будеш радий з того. Передусім я буду вільна, свобідна. Мене сковує

великий біль. Я відходжу в тінь. Хочу, аби всі про мене забули.

  Я кохала тебе все життя. Ти перед смертю просив, щоб я прийшла.

Несли тебе перед моїми вікнами. Я відхилила фіранку, тремтячою

рукою поблагословила тебе на вічний спочинок. Я не могла змусити

себе прийти. Я хотіла встати за тебе на бій, і цей бій програла. Для

мене ти залишався таким, як тоді, коли прийшов у маленький провін-

ційний Лолин, щоб сказати несміле «люблю».

Вчитель. Любить вона, кохає він. А кохання двох прекрасних людей було

           щасливим?

Учень. Я хочу  зачитати лист до Агатангела Кримського: « Ще в гімназії

           я влюбився  в дочку одного руського попа Ольгу Рошкевич. Наша

           любов тяглася 10 літ, батьки зразу були прихильні до мене, надіючись,

           що я зроблю блискучу кар’єру, але по моїм процесі 1878-1879 р.

           заборонили мені бувати в своїм домі, а в 1880р. присилували панну

           вийти заміж за іншого. А бав для мене важкий удар.»

                            Чому не смієшся ніколи?

                            Чи в твойому серці зима,

                             І горе зморозило душу,

                             Що сміху у горлі нема?

                             Чому не смієшся ніколи?

                             Чи, може, лежить який гріх

                             Великий  на твоїм сумлінні

                             І здавлює радісний сміх!

                             Лежить…якийсь смуток таємний

                             На твоїм чудовім чолі,

                             І усміх твій- наче під осінь

                             Всміхається сонце у мглі.

Вчитель. Як ви ставитесь до вчинку Ольги? Чи можна його вважати зрадою

               коханому? (Ольга виконувала волю своїх батьків. Хоч у неї був

               дуже сильний характер, але, мабуть, піти проти батьків вона не

               могла: традиції, вплив виховання в родині священика позначився.

               Про це іде мова у четвертій і п’ятій пісні «Картки любові».)

Він.                      І ти лукавила зо мною!

                             Ах, ангельські слова твої

                             Були лиш облиском брехні!

                             І ти лукавила зо мною!

                             І нетямущому мені

                             Затрули серце гризотою.

                             Ті ангельські слова твої.

                             І ти лукавила зо мною!

Вона.                   Я не лукавила з тобою,

                             Клянуся правдою святою!

                             Я чесно думала й робила,

                             Та доля нас лиха слідила.

                             Що щирая любов долала,

                             Вона на лихо повертала;

                             Що чиста щирість говорила,

                             Вона в брехню перетворила,

                             Аж поки нас не розлучила.

Він.                      Та під пліною золотою

                            Ховались скази мідяні,

                            І цвіт, розцвілий навесні,

                            Під пишнотою золотою

                            Крив черв’яка! Ох, чи не в сні

                            Любились щиро ми з тобою?

                            І серце бідне рвесь у мні,

                            Що ти лукавила зо мною!

Вона.                   Ти ж думаєш, я не терпіла,

                             В новії зв’язки радо бігла?

                             Ти ж думаєш, я сліз не лила?

                              По ночах темних не тужила?

                              Не я лукавила з тобою,

                              А все лукавство в нашім строю-

                              Дороги наші віддалила.

Ведучий.14 вересня 1879 року Ольга Рошкевич вийшла заміж за Володимира

                Озаркевича, котрий саме закінчував Львівську духовну семінарію.

                Франко пише до Ольги перед її шлюбом: «Не бійся, не стану

                 дораджувати тобі, стративши тебе, стратив цим опору в житті.»

                                Не знаю, що мене до тебе тягне,

                                Чим вчарувала ти мене, що все,

                                Коли погляну на твоє лице,

                                Чогось мов щастя й волі прагне.

                                 І в груді щось метушиться, немов

                                 Давно забута згадка піль зелених,

                                 Весни і цвітів,- молода любов

                                  З обійм виходить гробових, студених.

Учениця. Навіть після одруження Франко листується з Ольгою, підтримує

                 перші кроки молодої жінки в літературі. Та з переїздом Ольги

                 до чоловіка, вона і Франко поступово віддаляються одне від

                 одного. Листи до Франка Ольга пише все рідше.

                     «Кохана Олю! Не можу не писати тобі хоч кілька слів. Не знаю,

                 чи дійде до Тебе мій лист, та все одно пишу. Ти сама знаєш, що

                 приємніше і легше живеться, хоч і не разом, коли знаєш, що не з

                 чиїхось рук їси і маєш власну волю у всьому.  Єдина, не заказана

                  і доступна для тебе дорога-  письменницька. Ти ще не знаєш, що

                  можеш на цій дорозі зробити. Але я впевнений, що ти зробиш

                  великий вплив на жінок і моя рука, оскільки на початку це буде

                  потрібно, ніколи не відмовиться допомогти тобі.

                   При щирій любові наше щастя повинно рости, не зменшуватись!

                  Нічого тужити за минулим! Ми молоді, світ ще усміхнеться нам,-

                  жити хороше, любити хороше! Прощай, моє серце! Цілую Тебе

                  з щирою душею.              

                                                                       Твій Іван.»

(Учень читає поезію « Ой ти, дівчино, з горіха зерня».Звучить грамзапис.)

 

Учень. Ідеал не перестає бути ідеалом, навіть якщо його втрачають. Франко

            буде писати про жіночі образи в галицьких народних піснях, а єством

            відчуватиме присутність Ольги. Коли чуття брало гору над розумом,

            усі жінки ставали схожими на неї. Для цього вона буде Анною в

            «Украденому  щасті».

             Та і Ольга до кінця днів зберегла пам’ять про це велике кохання, до

             самої  смерті зберігаючи Іванові листи, в останню свою старечу

             весну сплела вінок з весняних квітів і почепила на хрест, поставле-

             ний у знак скасування панщини в Галичині у 1848 році, під яким

             зустрічалася колись з Франком, а сестрі Михайлині заповіла покласти

             у труну їй листи, з якими не хотіла розлучатися й після смерті і які

              тепер, звісно, втрачені для читачів. Але осуджувати Ольгу за цей

              вчинок не можемо: кожна людина має право на своє особисте, на

              свою дорогу таємницю.

 (Учень читає поезію «Чого являєшся мені у сні?»)

Учениця. Другим коханням Франка стала   Юзефа Дзвонковська.

(На дошці кріплю прізвище.)

                Красуня небаченої вроди. Франко просив руки і серця в Юзефи,

                але  вона знала, що хвора на туберкульоз, і відмовилася від щастя,

                щоб у скорому часі не травмувати коханого своєю смертю. Помер-

                ла самотньою тридцятилітньою народною вчителькою. Саме Юзефі

                присвячений ще один вірш із збірки «Зів’яле листя»- «Вона  умер-

                ла! Слухай! Бам! Бам- бам!», у якому автор передає біль втрати і

                розпачу:

                                  Лиш біль страшний, пекучий в серці там

                                  Все заповнив, усю мою істоту.

                                  Лиш біль і се страшенне: бам, бам, бам,

                                  А сліз нема, ні крові, ані поту.

                                  І меркне світ довкола, і я сам

                                  Лечу кудись в бездонну стужу й сльоту.

                                   Ридать! Кричать! – та горло біль запер.

                                   Вона умерла!- Ні, се я умер.

Дівчина, що виконує роль Юзефи Дзвонковської.

                 Я,Юзефа Дзвонковська, відмовила Франкові, як і всім іншим. Інші

              не знали нічого, а Франку я сказала.  Скоріше чи пізніше хвороба

              приведе мене в могилу. Кохання не для мене. Чи маю я право вбива-

              ти любов у собі? Адже лише той, хто збагнув велич кохання, зможе

              глибше зрозуміти і велич любові до людей. У листі до мене Франко

              пише про мою гордість і аристократичні капризи. Це, мабуть, на

              основі кількох, жартома кинутих мною фраз. Людей, особливо чес-

              них, ціную більше, ніж зірки, не тягнучись при тім до жодної з них.

              Ради того, щоб вийти заміж і мати спокій, хоч би його і без труду

              досягнути могла, не прийняла б навіть у гіршому становищі, якби

              тим самим відчула себе позбавленою власної долі або змушена

              була жити з людьми, протилежними моїм переконанням.

               Ціную Вашу дружбу. Прагнули ви від мене безоглядного довір’я.

             Це було легковажним почуттям, оскільки не посилало сподіваного

             спокою і щастя.

                 Франко пропонував мені стати перекладачкою, письменницею, але

              я присвятила останні свої роки більш корисній справі- стала народ-

              ною вчителькою.

                  Я жила серед здорових людей,котрі любились, раділи життю. Я ж

              мусила чекати смерті і тому не могла стати на його дорозі.

                 Я зреклася від нього заради нього. Він зробив би так само.

 

Учень. Між Ольгою та Юзефою було багато спільного- витонченість натури,

            шляхетність, делікатність, самопожертва наче дублювали одну коха-

            ну в іншій.

             Франко любив і був  людиною. Його любов, котра народилась колись

            давно в маленькому, закинутому в горах Лолині, промайнула холод-

            ною тінню в Юзефі Дзвонковській, щоб весь біль, муки, радість, го-

            ріння вселити в особу Целіни Зигмунтовської. Чи вина її в цьому?

Учениця.                   Безмежне поле в свіжому завою,

                                   Ох, дай мені обширу й волі!

                                   Я сам серед тебе, лиш кінь підо мною.

                                   Неси ж мене коню по чистому полю,

                                   Як вихор, що тутка гуляє,

                                   А чень утечу я від лютого болю,

                                   Що серце моє розриває.

Учень. Це перша поезія і далеко не остання, яку Франко присвятив Целіні

            Журавській, до одруження Зигмунтовській.

            (Кріплю на дошці прізвище.)

Целіна. (Входить панянка і похапцем відкриває конверта. Дістає звідти

             Листа і з хвилюванням читає:

                                    За що, красавице, я так  тебе люблю,

                                    Що серце треплеться в грудях несамовито,

                                    Коли проходиш ти повз мене гордовито?

                                    За що я тужу так, і мучусь, і терплю?

                  Целіна повільно зминає листок, продовжує тримати його в руках.

                  Сівши на стілець, вона відкидається назад і дивиться в далечину.

                     До неї виходить тітка, яка намагається їй зарадити і переконати

                     У марності таких переживань.)

Тітка. Целіно, віддай мені ці всі листи, вони тобі зовсім не потрібні. Невже

           ти не бачиш, що цей Франко тобі зовсім не пара. Ти повинна вийти

           заміж за чоловіка заможного, який забезпечить тебе і твоїх дітей.

           Крім того, Целіно, ти на державній службі і маєш декрет, який при

           Одруженні втратиш. Бо ж ти сама прекрасно знаєш, що закони Австрії

            Не дозволяють заміжнім жінкам працювати на державній службі.

Франко читає, сидячи за столом:

                                      Так, ти одна моя правдивая любов,

                                      Та, що не суджено в житті їй вдовольниться;

                                       Ти найтайніший порив той, що бурить кров,

                                       Підносить грудь, та ба-ніколи не сповниться.

(Підносить до свічки щойно прочитаного вірша, який горить на підносі.)

  Лунає музика.

 

Учень. У лютому 1885р. на вечорі творчої інтелігенції у Києві Франко позна-

              йомився зі слухачкою Вищих університетських курсів для жінок

              Ольгою Хорунжинською. Через рік у травні вони одружились.

               Вона народила Франкові чотирьох дітей  (Андрія, Тараса, Петра,

               Ганну), дала гроші на навчання в аспірантурі.

                Одна з найкращих поезій збірки «Зів’яле листя»- «Тричі мені

               являлася любов».

( Три дівчинки-музи читають вірш.)

1. Тричі мені являлася  любов.

Одна несміла, як лілея біла,

   З зітхання й мрій уткана, із основ,

   Сріблястих, мов метелик, підлетіла.

   Купав її в рожевих блисках май,

   На пурпуровій хмарці вранці сіла.

   І бачила довкола рай і рай!

   Вона була невинна, як дитина,

   Пахуча, як розцвілий свіжо гай.

 

2.Явилась друга- гордая княгиня,

   Бліда, мов місяць, тиха та сумна,

   Таємна й недоступна, мов святиня.

   Мене рукою зимною вона

   Відсунула й шепнула потаємно:

   «Мені не жить, тож дай умру одна!»

   І мовчки щезла там, де вічно темно.

 

3.Явилась третя- женщина чи звір?

   Глядиш на неї- і очам приємно,

   Впивається її красою зір.

   Та разом страх бере, душа холоне

   І сила розливається в простір.

   Спершу я думав, що бокує, тоне

   Десь в тіні, що мене й не зорне-

   Та враз мов бухло полум’я червоне.

   За саме серце вхопила мене,

   Мов сфінкс у душу кістями вп’ялилась

   І смокче кров, і геть спокій жене.

 

Учень. Під тягарем життєвих обставин сорокарічний поет втомився,

            знесилився,почувався «зраненим звіром», що «тікає у нетрі,

            щоб у своїй берлозі здихати».

 

Учень. Такий емоційний стан був обумовлений фактами і особистого,і

            громадського життя. Франко пережив напад тяжкої недуги, що

            підточила його фізично, любовна ж драма надломила його мо-

            рально, надірвала душу, переповнила все його єство нестерпною

            мукою.

 

Учень. Тричі йому «являлася любов», тричі « в руці від раю ключ дер-

            жала» і тричі поет втрачав надію на щастя. Нерозділене кохання

            залишило по собі «невтишиму тоску», засипавши снігом споді-

            ване: «Замерзли в серці мрії молодечі,  ілюзії криниця пересо-

            хла».

       (Музика звучить.)

 

           Послухайте віночок інтимних поезій збірки «Зів’яле листя».

 

IV.Підсумок уроку.

-Кому адресовано вірші збірки «Зів’яле листя»?

-Чи можна назвати збірку автобіографічною?

-Чому багато поезій збірки стали народними піснями?

-Який урок дала кожному з вас інтимна поезія Франка?

 

Отже, жінка для Франка, як і для Шевченка, була святинею, але життя

змушувало її страждати, переходити випробування, бути квіткою в

пилюці. Любов його ліричного героя до цих нещасних особлива,

всепрощаюча і світла.

 

IV. Домашнє завдання.

 Прочитати матеріал у підручнику.

 Написати відгук на вірш Франка із збірки «Зів’яле листя», за який

 його можна назвати геніальним.