Е. Сетон-Томпсон «Снап»

Е. Сетон-Томпсон «Снап» Утвердження любові до всього живого в творі

Е. Сетон-Томпсон. Англійський письменник, художник, природознавець, людина, яка відкрила двері у загадковий світ природи.

«Снап»Назва оповідання "Снап" з англійської означає кусати (миттєво хапати). Це пов’язано з особливостями бійцівської породи собак — бультер’єрів.

Бультер’єр. Бультер'єр - це гладіатор серед собак. Він повинен бути міцно збитим, мускулистим, гармонійно складеним і рухливим. Всім своїм виглядом він висловлює рішучість. Незважаючи на досить лютий вигляд, бультер'єр насправді дуже ласкавий, йому можна довіряти дітей. Але якщо бультер'єра зачепить будь-яка інша собакака, він безстрашно кидається в бій і буде битися до кінця - ніколи не здається. Красивою цю собаку не назвеш, але у неї своя особлива чарівність.

Поява Снапа у оповідача. В телеграмі Джек зазначав: «Посилаю тобі чудове цуценя. Будь із ним увічливим, так безпечніше». Чому посилка була з написом «Небезпечно»?НЕБЕЗПЕЧНО !

Досліджуємо поведінку оповідача. Чому оповідач не виховував цуценя за допомогою хлиста? Який спосіб застосував оповідач для того, щоб приручити собаку? Чи дав він бажані результати?«Не пройшло й тижня, як ми вже були друзями»

Справжні друзіЯк ви думаєте, чому оповідач говорить, що у Карнегі, Вандербілдта й Астора (трьох американських мільярдерів) не вистачило б грошей, щоб купити у нього маленького Снапа?

Перше полювання Снапа. Койот або луговий вовк - хижий ссавець. За розмірами койот помітно поступається звичайному вовкові. Довжина тіла - 75-100 см. Хутро довше, ніж у вовка. Забарвлення буре. Кінець хвоста чорний.

Друге полювання Снапа. Як Снап проявив свій норов? «Але собаки, оточивши вовка, знову злякалися. І тільки Снап не став витрачати часу на гавкіт, а встиг миттєво вчепитися йому в носа».

Смерть Снапа. Чому поранений Снап втік з-під замка і з'явився на місці полювання на вовка? Вовк був мертвий, і я гукнув Снапа, але він не поворухнувся. Я схилився над ним.— Снапе, Снапе, усе закінчилося, ти убив його. Але собака був нерухомий, і лише тепер я помітив на його тілі дві глибокі рани. Я спробував підняти його.— Відпусти, старий, усе закінчилось. Він тихо загарчав і відпустив вовка. Я взяв собаку на руки, назвав його по імені і погладив по голові. Він трохи погарчав, ніби на прощання, лизнув мою руку й замовк навіки...