Екологічна культура та її філософські виміри

Екологічна культура та її філософські виміри. Виконала: Алексеєнко А. М. Студентка КДПУ природничого факультету, заочного відділення, гр. ЗБ/18 Кривий Ріг2021р.

Культура та її значення. Очевидно, першим, хто застосував термін "культура" у самостійному значенні, що виражає з його допомогою насамперед відповідну спрямованість сукупної діяльності людей, був німецький юрист і політичний мислитель С. Пуфендорф (1632-1694). Культура - це "покращення природи", яке у свою чергу приводить до "покращення життя". Таким чином, "культура" визначається як якась протилежність даній природі ("натурі"). Це базисна логічна структура, яка в явному або неявному виді збережеться практично у всіх концепціях культури аж до найсучасніших . Протипоставлення культурного і природного як двох незалежних і навіть конфронтуючих сутностей, що відображені в споконвічній опозиції "культура - натура", мала глибокі наслідки. Власне, сучасну екологічну ситуацію ми теж, у відповідному сенсі, можемо розглядати як продукт такого протиставлення. "Світ природи" і "світ культури", - відзначав Я. Мінкявічюс, - роз'єднані і протиставлені один одному, страждають кожен порізно: природа - від екологічної кризи, культура - від кризи духовної».

Модель екологічної культури передбачає зв'язок між екологічною свідомістю, яка включає в себе такі форми свідомості як економічну, моральну, політичну, правову, наукову, художню, релігійну що все разом доцільно представити філософською. Економічна свідомість на нашу думку має домінуюче на сьогодні значення, адже економічні важелі людина часто ставить як пріоритетні, нехтуючи екологічними наслідками. В зв’язку із цим необхідна передбачуваність можливих негативних наслідків при вирішенні конкретних проблем. Для прикладу доцільно як ми вважаємо, навести обґрунтоване із економічної точки зору створення великих тваринницьких комплексів, які сприяють зменшенню собівартості вирощуваної продукції, а екологічні наслідки при цьому є складними, якщо не назвати їх жахливими. В зв’язку із цим інтереси сучасної екології вийшли далеко за біологічні межі і перетворились на розгалужену галузь знань. Коло наук залучених до екологічної проблематики надзвичайно розширився. Поряд із біологією, це економіка і географія, медичні і соціологічні дослідження, фізика атмосфери і математика. Таким чином, екологія претендує на роль володарки наук і прагне асимілювати всі проблеми природознавчого із акцентами медичного та продовольчого, та соціогуманітарного профілю, а тому екологія характеризує собою міждисциплінарний комплекс, стає цілісною дисципліною. Вона представляє собою як науку точну, в тому розумінні, що вона використовує концепції та методи досліджень математичні, хімічні, фізичні та інших природничих наук. Водночас вона є гуманітарною наукою, оскільки на структуру і функцію екосистем дуже впливає поведінка людини, її практична діяльність. І саме практична діяльність її сьогодні є складовою екологічної культури, тобто вміння раціонально використовувати плоди своєї праці.

Людське буття. Однак змістом людського буття є культурне вивільнення із стану безпосередньої залежності від природи, підпорядкування цієї залежності людському розуму й волі. Тому, перебуваючи в об'єктивному, від неї незалежному зв'язку з природою, людина виробляє суб'єктивні засоби та створює умови оволодіння цим зв'язком. У цьому процесі народжується світ артефактів - "учинених речей", виникає "друга природа", створена людиною в процесі праці та предметно введена у сферу соціальних зв'язків, олюднена, соціалізована природа. Культура як спосіб людського буття — то вже позабіологічне, надприродне явище, котре однак свідчить, що людина є важливою рушійною силою багатьох процесів біосфери.

Новий час…Філософія Нового часу включає поняття культури в систему категорій, що розкривають закони історії й історичної діяльності. У цій системі культура розуміється одночасно і як інструмент удосконалення людини, і як мета, що придає внутрішній сенс історії й, як особливий механізм перетворення загального в індивідуальне, функція якого в тому, щоб внести людське (у змісті родове, загальнолюдське) у кожну людину. Таким механізмом і є культура, яку І. Кант визначав як позитивну частину виховання або як "передавання навичок» .

Свідомість…Абсолютна більшість із пропонованих у нашій літературі визначень культури виходить з цього традиційного розходження і трактує її як дещо "неприродне". А саме: як сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених людиною; як "друга природа", тобто усе створене і перетворене людиною; як специфічний спосіб людської діяльності; як універсальний засіб громадського життя людей; як сфера творчості людини; як устояні, загальновизнані елементи створеного людиною світу (норми, навички, обряди, стереотипи і зразки поведінки та ін); як межі людини у світі; як міра (ступінь) гуманізації суспільства і людини; як система цінностей і процес їхньої реалізації; як система традицій тощо. Таким чином, культура, як специфічний спосіб існування людини в природі, не лише не усуває значення останньої в людському бутті, а й сама є засобом взаємозв'язку, засадою людської єдності з природою. Адже "хитрість розуму", яку виділяв у людині Гегель, полягає в тому, що природним силам людина протиставляє вже приборкані сили природи, вже знані закономірності природних процесів. Культура сприяє виділенню людини (суспільства) із природи, відносному вивільненню її щодо природно-необхідного, шляхом оволодіння нею. Водночас культура є засобом "вписування" людини в природу. Чим гармонійніша взаємодія людини і природи, тим якісніше її життя з точки зору культурного розвитку.

Культура-природа. Складні процеси прискорення науково-технічного прогресу вимагають уточнення основних світоглядних орієнтацій, подолання традиційно сформованих протягом сторіч уявлень про взаємини людини і природи, про призначення культури як вирішального фактора освоєння (олюднення) людиною свого "неорганічного тіла" - природи. Протиставлення природи і культури (як свідомої діяльності людини, минулої, втіленої в продуктах виробництва, технологічних розробках, традиціях, нормах, творів мистецтва і т.д., і сучасної) слід визнати досить відносним, таким, наскільки можливе протиставлення між "першою" і "другою" природою, людством і іншим світом. "Опозиція "культура - природа" ні на крок не просуває нас до розуміння суті культури, оскільки не веде ні до якого нового знання поверх того, що міститься в самій цій опозиції - констатації, що культура - феномен не природний". Необхідною передумовою культури як неприродного феномена є взаємодія суспільства і природи. Поза цією взаємодією немислимо ні саме людське суспільство, ні його культура.

Сутність культури. У кожному конкретному випадку сутність тієї чи іншої культури розкривається через: а) специфіку діяльності; б) предметну ділянку, тобто засоби та наслідки людської діяльності; в) ціннісне значення виробів; г) спосіб задоволення людських потреб. У кінцевому підсумку культура постає як історично усталені форми діяльності та її наслідки (продукти), котрі є смислозначимими для людини, мають ціннісну вартість. Це - діяльнісний підхід до культури, за якого осмислюється система вироблених людиною засобів та механізмів утвердження людини у світі.

"Усе пов'язано з усім""Усе пов'язано з усім", - так формулює перший закон екології відомий американський дослідник Б. Коммонер . Досить важливим у цьому контексті є питання про моральну складову екології. "В екології, — як справедливо зауважив академік Д. Ліхачов, — є два розділи: екологія біологічна й екологія культурна, або моральна. Вбити людину біологічно може недотримання законів біологічної екології, вбити людину морально може недотримання законів екології культурної. І немає між ними прірви, як немає чітко позначеної межі між природою і культурою" . Таким чином, екологічна і культурологічна проблематика, ґрунтуючись на фундаментальному відношенні "людина - природа", не просто мають багато спільного, а є, власне кажучи, родинними. Культура, з одного боку, являє собою результат розвитку взаємин людини і природи. З іншого боку - від рівня її розвитку залежить така немаловажна для людства обставина, як способи і форми взаємин і взаємодії суспільства з оточуючим його природним середовищем.

Людина – носій екологічної культури!Отже, носієм екологічної культури є людина . Ставлення до довкілля з боку сукупного людства, певних етносів чи спільнот, окремої людини є своєрідним і визначається реальним місцем конкретного суб'єкта у світі, його можливостями та потребами. Без людини екологічна культура є лише уречевленою чи семантично зафіксованою низкою предметів матеріальної чи духовної даності, але аж ніяк не регулюючою засадою людського буття.

Діяльність людини…Разом з тим, екологічна культура - суть глибоко телеологічне явище, оскільки в процесі діяльності задається певний напрямок розвитку довкільних процесів та станів об'єктів оточення, а також поведінки самої людини. Завжди присутня мета використання ресурсу, хай явно чи неявно; вона є навіть тоді, коли довкілля руйнується, а ресурси марнуються. Викликано це насамперед цілепокладаючим змістом будь-якої людської діяльності, а також спрямуванням цієї діяльності на певний об'єкт. Зміни, котрих зазнає внаслідок цього біосистема, унеможливлюють її розвиток за традиційними траєкторіями і спричиняють до збурень.. Нині вже повністю доведеним є факт зміни стану та напрямку еволюції, навіть біосфери Землі, внаслідок діяльності людини.

Кодекс поведінки…Стає очевидним, що екологічна культура може бути визначена як певна програма, опредмечена в діяльності, на основі якої суб'єкт природокористування будує свій історично конкретний процес взаємодії з природою. Екологічна культура, звернена до двох світів — природного довкілля і внутрішнього світу людини. Своїми цілями вона спрямована на створення бажаного устрою чи ладу в природі, і на виховання високих гуманістичних смисложиттєвих цінностей та орієнтирів у людському житті. За своєю суттю екологічна культура є своєрідним "кодексом поведінки", що лежить в основі екологічної діяльності. Вона включає в себе певний зріз суспільно виробленого способу самореалізації людини в природі, культурних традицій, життєвого досвіду, моральних почуттів та моральної оцінки ставлення до природи. Структурними елементами екологічної культури є сукупність знань, норм, стереотипів та правил поведінки людини в оточуючому її природному світі.

Дякую за увагу!!!