Екологічне свято "Чарівна краса квітів"

1. Нашій Україні, наче тій царівні,
   Господь  уплітає у віночок цвіт:
   Червону калину і барвінок синій,
   Мальви, чорнобривці в пишний оксамит.

Ведуча 1. Сьогодні тепло своїх сердець і душ ми будемо дарувати квітам. У сиву давнину квіти обожнювали, вважали їх уособленням найніжніших почуттів. На острові Таїті й досі всіх дітей до 6-річного віку звуть «гіті», що означає «квітка». У нас дітей час­то порівнюють з квітами. У різні часи і в різних народів на честь квітів час­то влаштовують свята.На Землі сила силенна квітів! Але у кожного народу є най­улюбленіші — це квіти  рідного краю.

2-й учень.
Тут гладіолуси розкішні,
Барвисті айстри - аж горять.
А серед них гвоздики пишні
Яскравим цвітом майорять.

 3-й учень.
І чорнобривці, і жоржини
До сонця тягнуться у вись.
В їх пелюстки у день осінній
Всі барви райдуги злились.

4-й учень.
Квітів, як піску у морі,
Листя у зеленім борі.
Щоби їх перелічити,
Треба двісті років жити.

 Веду ч а 1.  Звідки ж узялися квіти на Землі?

Ведуча 2. З давніх-давен, коли Земля мала тільки сіре та зелене вбрання, Ве­селка піднялася дуже близько до Сонця і почала танути. її кольоро­ві краплі пролилися вниз — так з'я­вилися на Землі квіти, кущі, трави. А оскільки барвистих відтінків ве­селки було дуже багато, то і кольо­рове розмаїття квітів виявилося ди­вовижним.

Ведуча 2. Люди дуже люблять кві­ти. Багато легенд, казок, віршів, пісень скла­дено про них.

(Загадки про квіти)

 1.Хто красується на лузі

В золотому капелюсі?

І чекає на обнову —

Білу шапочку чудову? {Кульбаба)

 2.Я найперша зацвітаю

 Синім цвітом серед гаю.

 Відгадайте, що за квітка,

 Бо мене не буде влітку! (Пролісок)

3. В капелюшок пишний вбрався
І морозу не злякався.
Невеличкий цей сміливець
Золотавий... (чорнобривець)

 Ведуча 1.    Квіти — постійні супут­ники нашого життя. Вони на клум­бах, на газонах, у кімнаті. Вони на рушниках, скатертинах, серветках. Ними розмальовують печі, стіни осе­лі.

 Ведуча 2.  А зараз ми вам розповімо про деякі квітки які зростають на Україні.

Є на Україні такі квіти як чорнобривці. Це квіти материнства, доброти, щедрості. Де б ви не були, куди б не закинула вас доля, але якщо у вас під вікном буде рости кущик чорнобривців, ви завжди будете пам'ятати і рідну домівку, і свою матір, і рідний край.

Ми гарненькі квіточки
маєм чорні брівочки.
Мабуть, всі  ви здогадались,
Як гарненько ми назвались.
Гарні квіти біля хати
Навесні садила мати.

 Чорнобривці чорноброві
Квітнуть в тиші вечоровій.
Чорнобривці чарівні
Так і просяться в пісні.

 Ведуча 1: Послухайте легенду про квітку, яка є символом України.

Це було в той час, коли на Русь на­пали татарські орди. Одного разу в селі було весілля. На нього прийшло дуже багато вродливих молодих дівчат. І коли завойовники побачили цих кра­сунь, почали їх ловити, щоб продати в Царгороді. Дівчата, щоб не потра­пити в неволю, почали тікати на бо­лота і там потопились.        На тому місці, де загинули дівчата-зірки, виросло дуже багато кущів ка­лини. І з того часу дівочу вроду по­рівнюють із калиною.

 Учень. Кущ калини у долині
Білим цвітом квітне нині,
І лунають на калині
Ніжні співи солов’їні

Учень: Квіти ніжно-синього ко­льору, ніби очі дівчини, як символ краси, здоров'я, сили. Це — волошки.

 Ведучий 2: Послухайте легенду.

Любисток і волошка. Колись дав­но на Землі було дуже багато різноманітних птахів. Але люди почали виловлювати їх через красу. І залишилися в гущавині лісу тільки Любисток І Волошка.  Жили вони дружно, і всі ставили їх за приклад, бажаючи кожному такої злагоди й від­даності, як у Любистка й Волошки. А коли померли ці птахи, то пророс­ли двома пахучими квіточками. Во­лошки для синьооких білявих дівча­ток — це обереги від злого ока, від недобрих людей.

Ведучий 1: На жаль, дуже рідко побачиш нині у квітниках звичайні сині волошки, хоч квіти ці освячені давніми традиціями нашого народу. Сині, як небо, волошки були невід’ємними супутниками житнього поля. Із ними були пов’язані землеробські свята. Перший сніп нового врожаю неодмінно прикрашали волошками. Ніжну блакить переносили на український одяг, рушники, оспівували в піснях.

 Учень:
А волошки, наші квіти,

Голубіють на полях:

При дорозі, у просі, у житі

У пшениці, в ячменях.

Нас не люблять хлібороби,

Бур'янами нас зовуть,

Ну, а дітям до вподоби –

З нас вінки вони плетуть

Учень:

Навесні розцвітають квіти

І до осені пишно цвітуть,

А зимою вмирають і знову

Розквітають і знову живуть.

Підсніжник.

З-під снігу горда квітка виглядає

І першою сонечко вітає.

Я бачив, як зірниця впала,

Як на снігу вона палала,

Як сніг, біліший від лілеї,

Уночі іскрився біля неї.

Де в темряві зоря горіла,

З'явилась вранці квітка біла.

І сонце стало ніби вище,

І сніг лежав, як попелище...

Фіалки.

А фіалочки синенькі,

Наші квіти запашні,

Розцвітають усі раненько

Скрізь під лісом навесні.

Вітер пестить їх, гойдає,

Бджоли мед із них беруть,

Соловейко їм співає,

На віночки діти рвуть.

Тюльпан.

Я гордо голову тримаю

І перед вітром не схиляю.

Я жовтий, білий, полум'яний

І наче яблуко, рум'яний.

У саду я квітну навесні

Скажи, яке ім'я мені?... (тюльпан).

Дзвіночки.

Хто з вас діти, нас не знає?

У лісі, у полі проживаємо,

Дзвоном сонце зустрічаємо.

Маєм гарні сині очка

Називаємось... (дзвіночки).

(На сцену виходить дівчинка і підходить до маку).

Дівчинка.

Розцвіли червоні маки

Вранці по росі.

Я піду і назбираю

Маків для краси.

А тоді найкращу квітку

В коси заплету.

І сама посеред поля

Маком зацвіту.

Мак.

Як без вишні – не садок,

Так без маку – не вінок.

Дівчинка.

А його ось, як на те.

Скільки в полі тут росте

І червоний, і стрункий,

І свіженький вже який!

Цілу купу нарвемо –

Усім віночки сплетемо.

Троянда.

Цвітуть троянди в літній час,

Хоч гілочки й колючі,

Та квіти гарні, як атлас,

Пахучі-препахучі.

Ведуча 1: Про троянди є багато легенд, одна з них розповідає: коли з морської піни біля берегів Кіпру вийшла прекрасна богиня Афродіта, Земля дуже розсердилася і вирішила створити щось не менш прекрасне. Інша легенда твердить, що білі троянди виросли на місці крапель божественного нектару, який впав на землю з Олімпу. Троянди стали улюбленими квітами богині кохання і краси.

Ведуча 2: 3 давніх-давен українські мальви росли коло кожної хати, сягали аж під саму стріху пурпуровими дзвониками. На Україні їх ще називали ружі. 
Особливо любили ті вогнисті квіти дівчата, заплітали у свої вінки, пускали на воду в ніч на Івана Купала. А ще вони залишились лікарською рослиною. Народжені ці квіти для краси, простору і сонця. 

Мальва:  А я от Мальва-квітка України,
Під кожною хатиною цвіту.
Моє ім’я підходить для дитини,
А от символіку я маю непросту.

Краса й холодність. Це не точно дуже.
Життя й дитинство в рідному краю!
У кого серце добре, небайдуже,
Хатину й Мальву згадує свою.

Де б він не був, куди б не гнала доля,
А квітка ця за ним услід біжить
В селі і в місті, навіть серед поля,
Бо квітка Мальва означає — жить!

Лілія 
Чуєте пахощі в нашім дворі? 
Квіти розквітли в ранковій порі. 
Тут на світанку сам дощик ходив, 
Білу лілею від сну розбудив. 
Ведучий 1: За надзвичайну витонченість та красу цвітіння лілію вважають символом непорочності й чистоти.Лісовій лілії приписували різні таємничі чаклунські сили. А водяну лілію називали квіткою русалок. Бо русалки бояться сонця, з’являються тільки вночі, а вдень перетворюються на лілій. 

Конвалія 
Конвалія проста і водночас чарівна. 
Дрібнесенькі дзвіночки, 
Неначе воскові, 
Нанизані рядочком 
На довгому стеблі. 
І ніжно запашненькі, 
Найкращі із квіток, 
Конвалії біленькі 
Зовуть нас у лісок. 
Ведучий 2: За однією легендою конвалії – це сльози Пресвятої Богородиці, коли вона проливала їх, стоячи біля хреста розп’ятого Сина. 
За іншою легендою – це перлини сріблястого сміху лісової Мавки, які стали ліхтариками для лісових гномиків

Незабудка 
Ту дівчину синьооку 
Завжди стрінеш край потоку. 
В неї ніжки вмиті в росах, 
В неї небо сяє в косах. 
Росте на наших луках
Квіточка дрібна
Дала їй сині очі
Дівчинка – весна.
От пройде біля неї
З усміхом хто-небудь.
Услід тихенько квітка промовить- не забудь
Ведучий 1: Легенда розповідає, що коли настала хвилина розлуки Іванка і Марійки, то дівчина не змогла стримати сліз.Краплини з її чудесних синіх очей впали на траву і перетворились на такі ж сині квіточки. Марійка зірвала кілька квіточок, подала Іванкові і сказала: «Повернись з далекої дороги і не забудь мене». То були перші квіти-незабудки. 

Ромашки

Пробудилися ромашки
На світанні голубім,
Очі в очі зазирали,
Розмовляючи собі.
Пелюстки ласкали білі
І гойдали їх вітри,
І світанок на голівки
Сипав роси їм згори.

Виходять Чорнобривець і Ромашка 
Р. Мене зустріли на чужині з щирим серцем! 
Ч. Хіба ти мандрівниця? 
Р. Авжеж. Мої предки прибули на ці землі 200 років тому. Я справді іноземка, бо прибула з Америки. Тоді мало хто знав, що така рослина є на світі. Коли нас, ромашок, вперше побачили, то дивувалися не менше, ніж якби побачили у тутешньому лісі індійського слона. Ромашку всім показували, дарували, насаджували в кращих садах. За кілька століть рослина так розрослася, що заполонила всі пустирі, рівчаки, поля. Тепер мене знають всі. 
Ч. Так ми з тобою земляки. Мої предки теж прибули з Америки в Європу. Нас так полюбили на цій землі, що вважають своєю, українською квіткою. А колись в далекій Америці чорнобривців використовували як ліки і пошанування богам. 
Правда, я зараз теж в шані серед людей, бо цвіту довго і яскраво. 
Р. Мене теж люблять. Діток купають у відварі моїх квіток, вони тоді пахнуть ромашкою і стають здоровими, бадьорими і гарними. А дівчата люблять вплітати ромашки у віночки. Я пахну полем, свіжим вітром. Я схожа на сонечко і нагадую літо, тепло. 

Гвоздика

До мене всіх прикована увага.
А я — Гвоздика, квітка-дивина.
Це мужність, стійкість і сама відвага —
Чоловікам призначена вона.

Як в гості ви йдете до чоловіка,
Найкраще з того, що б хто не приніс, —
На довгій ніжці чарівна гвоздика
Як визнання його найкращих рис.

Учень: Ми б завжди були б красиві, - 
І пахучі, і щасливі, 
Якби в полі , в лісі, в лузі 
Бачили б нас тільки друзі. 
Ті, які б нас не топтали, 
Без потреби не зривали. 

Учень: А на клумбах вдома, в школі 
Висівали б нас доволі, 
Доглядали ,поливали, 
Ми б красу їм дарували. 
Учень:
Невже в майбутньому на світі 
Не будуть квітнуть дивні квіти? 
Конвалії й фіалки ніжні, 
І вісник березня – підсніжник? 
Учень:
Невже ми більше не побачим, 
Як сон-трава росою плаче? 
Троянда степу, квітка мрії, 
Жар-цвітом землю не зігріє? 

Учень:
В Червону книгу ми занесли 
Світ неповторний та чудесний, 
Що поступово вимирає, 
Давно рятунку в нас благає. 
Ми всі господарі природи, 
То ж збережемо її вроду. 
Учень:
Я хочу, щоб яскравим цвітом 
Природа чарувала нас. 
Щоб так було не тільки літом, 
А й взимку, у негоди час. 
Учень:
Я хочу, щоб красу уміли 
Сприйняти серцем люди всі. 
Щоб цінували й розуміли, 
І поклонялися усі. 
Учень:
Земля така чарівна і квіткова,
В холоднім Космосі перлиною летить.
Вона жива, прекрасна і казкова,
І ви цю Землю, люди, бережіть!

Як рідну матір, бережіть, плекайте,
І хай на ній завжди цвіте весна,
Любіть її, шануйте, добре знайте:
Вона вам рідна і вона одна!

Ведучий 1:Місія Людини на Землі – творити добро і примножувати багатства природи. Якщо ми візьмемо це за основу свого життя, то збудуться пророчі слова Максима Рильського:
Той, хто любить паростки кленові,
Хто діброви молоді ростить,
Сам достоїн любові,
Бо живе й працює для століть.