ЕКОЛОГІЧНЕ ВИХОВАННЯ В ЕПОХУ ЦИФРОВИХ ІННОВАЦІЙ

ЕКОЛОГІЧНЕ ВИХОВАННЯ В ЕПОХУ ЦИФРОВИХ ІННОВАЦІЙ

Анотація. Досліджується важливість екологічного виховання в контексті швидкого розвитку цифрових інновацій у сучасному світі. З появою нових технологій і цифрових платформ людство стикається зі значними викликами для природи та навколишнього середовища. Розглядається вплив цифрових інновацій на довкілля та показує, як їх використання може сприяти як покращенню, так і погіршенню екологічної ситуації. Для досягнення сталого розвитку і збереження природних ресурсів, необхідно формувати екологічну свідомість серед населення, зокрема серед молодого покоління.

Ключові слова: виховання, екологічне виховання, екологічна культура, екологічна освіта, суспільство.

У сучасному світі, де екологічні проблеми набувають все більшої актуальності, еколого-патріотичне виховання стає ключовим аспектом формування свідомого та відповідального ставлення до природи та батьківщини. Нові підходи та перспективи в цій сфері відкривають широкі можливості для розвитку сталого та екологічно свідомого суспільства.

Освітній процес відкриває широкі можливості для молоді у пізнанні та застосуванні законів розвитку природи, а також усвідомленні наслідків антропогенної діяльності на природне середовище. Процес навчання надає знання про причини виснаження, забруднення та руйнування навколишнього середовища і розвиває у молоді свідоме ставлення до цих проблем.

Одним із ключових завдань освітнього процесу та педагогічної спільноти є подолання екологічного невігластва та екологічного нігілізму. Екологічне невігластво виникає від небажання вивчати закони та причинно-наслідкові зв'язки взаємодії людини та природи. Це може бути результатом недостатньої уваги до екологічних питань або неусвідомлення їх важливості. Екологічний нігілізм, з свого боку, проявляється у небажанні керуватися законами природи та відповідально ставитися до своїх дій та впливу на довкілля[5].

Подолання цих проблем вимагає системного підходу до екологічного виховання. Освітній процес повинен сприяти формуванню екологічного світогляду, розумінню природних процесів та їх впливу на людське життя. Важливим аспектом є набуття навичок екологічної свідомості, які допоможуть молоді стати активними учасниками сталого розвитку суспільства.

Сучасне суспільство стикається з численними проблемами, серед яких особливо важливими є відновлення після війни та збереження навколишнього середовища. Після війни країни змушені не лише оновлювати свою інфраструктуру та господарство, але й звернути увагу на екологічний аспект розвитку, враховуючи наслідки конфлікту та потребу у сталому майбутньому. Однією з ключових складових такого розвитку є еколого-патріотичне виховання населення. Це важливий аспект, який вимагає нових підходів та прогнозів на майбутнє.

Екологічна культура та виховання є необхідним елементом для забезпечення гармонійної взаємодії людини з навколишнім середовищем. Вона не тільки передбачає збереження та охорону природних ресурсів, а й втілюється в цінностях, усвідомленому сприйнятті та поведінці людей[1].

У наш час спостерігається значна нерівновага між зовнішньою культурою, яка проявляється в досягненнях людства у сфері мистецтва, технологій та інших галузях, і внутрішньою культурою, яка визначає наше ставлення до природи та природних ресурсів. Цей дисбаланс привів до глобальної екологічної кризи, коли навколишнє середовище страждає від забруднення, виснаження ресурсів та знищення біорізноманіття.[7].

Для подолання екологічної кризи і забезпечення сталого розвитку необхідно змінити наше сприйняття та ставлення до природи. Екологічна культура повинна стати внутрішньою сутністю кожної людини та суспільства в цілому[7]. Це означає вироблення екологічного світогляду, розуміння взаємозв'язку всіх елементів живої та неживої природи, відповідального відношення до використання природних ресурсів та прийняття екологічно обґрунтованих рішень у всіх сферах життя.

Екологічна культура є необхідною для забезпечення здорового способу життя, стійкого соціально-економічного розвитку та екологічної безпеки. Вона включає в себе тип життєдіяльності людини, її взаємодію з навколишнім середовищем та сприяє самоорганізації людини в конкретному природному середовищі.

Принцип відповідності соціального та природного є основою екологічної культури. Встановлення цієї відповідності у всіх сферах суспільного життя сприяє екологізації та гармонізації суспільної системи. Екологічна культура відображає ступінь освоєння суб'єктом природоперетворювальної діяльності та відповідності соціального та природного як складових єдиної системи. Вона також сприяє гармонізації взаємин суспільства та природи, формуванню нового типу особистості - людини епохи ноосфери.

Розвиток екологічної культури потребує освіти та поширення екологічної свідомості серед населення. Це включає усвідомлення важливості збереження природних ресурсів, раціонального використання енергії, впровадження екологічно чистих технологій та практик у всіх сферах життя. Крім того, екологічна культура сприяє розвитку відповідального ставлення до природи та природних процесів, формує етичні принципи стосовно взаємодії людини з природою.

Виховання екологічної культури є метою цілеспрямованої роботи педагогів, спрямованої на формування у здобувачів освіти системи знань про природу та правил взаємодії з нею. Ця робота спрямована на стимулювання, мотивацію та організацію екологічної діяльності школярів та студентів , а також на передачу їм досвіду емоційно-вольового та морально-естетичного ставлення до природи[6].

Основні завдання виховної роботи в цьому напрямку полягають у допомозі учням у засвоєнні системи знань про природні явища та процеси. Важливим елементом є усвідомлення наслідків впливу людини і суспільства на навколишнє середовище та їхню життєдіяльність. Також виховання спрямоване на формування ціннісних орієнтацій екологічного характеру, гуманного та відповідального ставлення до природи. Готовність до природоохоронної діяльності є також одним з визначених завдань, що передують школярам та студентам.

Інтеграційний поступ у європейські та євроатлантичні структури є стратегічним пріоритетом розвитку України. У цьому контексті розвиток цифрових та інформаційно-комунікаційних технологій сприяє інтеграційним процесам на світовому рівні[3].

Інтернаціоналізація у сфері освіти є відповіддю на процеси, пов'язані з сучасною глобалізацією. Крім того, пандемія COVID-19 виступила потужним каталізатором розвитку інтернаціоналізації процесів виховання у дистанційному й цифровому форматі.

Необхідною передумовою цифрової інтернаціоналізації виховання молоді є забезпечення належного рівня матеріально-технічної бази шкіл для інтенсивної комунікації із закордонними колегами, проведення спільних заходів та ефективного осмислення кращого світового досвіду у процесі формування ідентичності відповідного рівня. З урахуванням обмеженого фінансування відповідних процесів, доцільним є створення на регіональному рівні базових шкіл з центрами цифрової інтернаціоналізації виховання, які б забезпечували потреби відповідних територій.

На мою думку, використання активних методів навчання, є найбільш результативним у контексті екологічної освіти та виховання здобувачів освіти. Досвід показує, що застосування цього методу під час викладання природничих наук сприяє формуванню основ глобального екопозитивного мислення та екологічного світогляду в дітей, а також дозволяє глибше осмислити сучасний процес сталого розвитку суспільства.

Такий підхід до екологічної освіти не тільки допомагає здобувачам освіти зрозуміти складні проблеми сталого розвитку, але й мотивує їх до активної діяльності на користь довкілля. Це сприяє формуванню позитивної екологічної свідомості та готовності брати відповідальність за майбутнє планети.

Список використаних джерел

1. Випалена земля і забруднена вода: катастрофічні екологічні наслідки війни Росії проти України [Електронний ресурс]. URL: https://www.radiosvoboda.org/a/ekolohichna-katastrofa-cherez-viynurosiyi/31921705.html)
2. Глухова Г. Г. Аксіологічні засади формування екологічної культури студентів вищих технічних навчальних закладів : автореф. дис. канд. пед. наук. Київ, 2008. 23 с.
3. Екологічна культура особистості. З досвіду роботи закладів фахової передвищої освіти : метод. реком. Науково-методичний центр ВФПО. – Київ, 2022. – 207 с.
4. Інженерна екологія : підручник / В. М. Ісаєнко, К. О. Бабікова, Ю. М. Саталкін, М. С. Романов ; за заг. ред. д-ра біол. наук, проф. В. М. Ісаєнка. — 2-е вид., актуалізоване на принципах сприяння сталому інноваційному розвитку та засадах синергетичного і компетентнісного підходів. — Київ : НАУ, 2019. — 452 с.
5. Концепція екологічної освіти України. Інформаційний збірник МОН України. 2022. № 7. С. 3–23.
6. Національна доповідь про стан і перспективи розвитку освіти в Україні: монографія / Нац. акад. пед. наук України ; [редкол.: В. Г. Кремень (голова), В. І. Луговий (заст. голови), О. М.Топузов (заст. голови)] ; за заг. ред. В. Г. Кременя. - Київ : КОНВІ ПРІНТ, 2021. -384 с
7. Тагліна Ю. С. Екологічна освіта на Україні: обмеженість картезіанського підходу. Философия природы и практическая философия : матеріали Міжнар. конф. Київ, 2004. С. 124–125