Екологічний проект на тему "Увага! Домашні вбивці"

Загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів № 30

Кіровоградської міської ради

Кіровоградської області

Увага!

Домашні вбивці

Анотація

 Косметика, парфумерія, розчинники, ліки, харчові добавки, пестициди, засоби побутової хімії – усе це хімікати. Повний огляд і оцінювання якості хімікатів ніколи не проводили. Щороку до магазинів надходить близько 2 тисяч хімічних речовин, які у зв’язку з відставанням розробок вітчизняних методик не проходять первинної апробації. Їх можливий вплив на навколишнє середовище, також не оцінюють.

У наш час у побуті використовуються різноманітні хімічні                        засоби    для прання, миття посуду, виведення плям, догляду за меблями, дезінфекції, препарати для боротьби з комахами та тарганами, засоби підгодівлі   рослин тощо.

У разі правильного використання препарати побутової хімії безпечні.

 Але невміле користування ними може стати джерелом лиха.

За ступенем небезпеки для людини засоби побутової хімії можуть

бути розділені на чотири групи:

1. Безпечні. На упаковці відсутній застережний напис. Це синтетичні засоби   для прання, підсилення, підфарбування, чистки посуду тощо.
2. Відносно безпечні. На упаковці є застережний напис, наприклад,

    «Берегтися від попадання в очі».

3. Отруйні. На упаковці є напис «Отруйно», «Отрута» тощо.
4. Вогненебезпечні. На упаковці є напис «Вогненебезпечно», «Не

    розпилювати біля відкритого вогню».

Дані, необхідні для з’ясування впливу на довкілля та здоров’я людей, охоплюють тільки 10% пестицидів и 18% лікарських засобів. 80% хімікатів, які використовують у торгівлі й технологічних процесах, не перевірено на токсичність.

Мета

 Переконати людей, що хімія як наука стосується їх особисто й хімічні знання мають значення для охорони навколишнього середовища середовища й здоров’я;

Надати інформацію про дослідження хімікатів на токсичність та екологічне маркування;

Звернути увагу на необхідність перевірки екологічного маркування під час купівлі хімікатів;

Навчитися дотримуватися гігієнічних вимог під час використання хімікатів удома;

 Зацікавити людей долею побутових відходів різних хімікатів, змусити замислитися над способами їх утилізації.

До всього треба доторкнутися душі:

Корінням - в землю, крилами - у небо.

Де вічний пошук,- там нема межі,

Там вічний рух - життя потреба

Завдання проекту

 Сировинна проблема – наслідок виснаження природних ресурсів.

1. Розвідування й застосування дешевої сировини, місцевої сировини, нових видів альтернативних сировинних матеріалів. Наприклад, майже невичерпним джерелом сировини є промислові й побутові відходи.

2. Комплексне використання сировини. Наприклад, залізні руди містять мідь, цинк, ванадій, кобальт, тому необхідні технології селективного витягування металів із руд.

3. Розробка нових ефективних методів рециркуляції сировини. Наприклад, метали використовують у вигляді вторинної сировини (скрапу). Така утилізація дозволяє одержувати 50% сталі, 70% срібла та 30% міді.

4. Використання відходів як сировини (наприклад, одержання металів із відвалів).

5. Збільшення термінів експлуатації металів (наприклад, створення антикорозійних покриттів і сплавів, стійких до корозії).

6. Заміна традиційних матеріалів новими (наприклад, заміна сталевих труб пластиковими; у кераміці – створення нового покоління двигунів).

7. Розвиток «земної» хімії: з допомогою біотехнології для хімічного синтезу, можна використовувати органічні речовини рослин (найперспективніша – кукурудза) і побутові відходи, які містять целюлозу.

Вступ

 Частину хімікатів щорічно вилучають із продажу після обстеження національними контрольними органами. У розвинених країнах ці органи здійснюють контроль за хімічними речовинами, обмінюються результатами досліджень і повідомляють про нові обмеження в асортименті хімікатів. Імпортери серед країн, які розвиваються, не входять до цієї системи й не одержують відповідної інформації. Вони також не мають власної служби контролю, тому часто трапляються випадки контрабанди хімікатів.

 Через недостатню інформованість персоналу виробництв і населення про токсичність речовин, відсутність екологічного маркування, нерідко спостерігаються порушення гігієнічних і екологічних вимог під час їх використання на виробництві й у побуті, що призводить до гострих і хронічних отруєнь та забруднення навколишнього середовища.

Крім засобів побутової хімії у будинках, квартирах, на дачах зберігаються та використовуються й інші хімічні речовини: ацетон, бензин, лимонна кислота, скипидар тощо. Усі вони вимагають дуже обережного використання.

Отруєння препаратами побутової хімії. Джерелами забруднення осель можуть бути паласи, лінолеум, синтетичні миючі засоби, різні поліетиленові та полімерні матеріали, що виділяють формальдегід, дибутилфталат, метанол, аміак, бензоломісткі речовини. З повітрям увесь цей набір потрапляє до організму людини, руйнує імунну систему.

До складу миючих речовин різного призначення (наприклад, «Антинакип», «Персоль») входять розчини кислот і лугів. Якщо помилково прийняти їх всередину, неминуче трапиться опік травного тракту, а в деяких випадках і дихальних шляхів.

Плямовивідники також можуть стати причиною дуже тяжких отруєнь. У більшості своїй вони отримують мурашину і щавельну кислоти, що небезпечні не тільки через сильну опікову дію.

Усі лакофарбні препарати містять спиртові сполуки та інші токсичні речовини, що шкідливо впливають насамперед на печінку. При отруєнні аніліновим барвником, кров втрачає здатність транспортувати кисень до органів і тканин, що може призвести до смерті через кисневе голодування організму.

Препарати, які використовуються проти комах, містять диметилфталат, який в організмі перетворюється у метиловий спирт, який, у свою чергу, розкладається на досить токсичні для центральної нервової системи мурашину кислоту та формальдегід.

Тяжкі отруєння викликають широко поширені у побуті кислоти: 80% розчин оцтової кислоти (оцтова есенція), соляна кислота, що міститься у рідині для миття ванн, карболова та щавлева кислоти, що входять до складу засобів для знищення плям іржі. З лугів найбільш небезпечна каустична сода, нашатирний спирт (водний розчин аміаку).

Всі ці речовини потрібно зберігати окремо від харчових продуктів.

До отрутохімікатів, що використовуються в побуті, належать побутові інсектициди - засоби побутової хімії для боротьби з домашніми та садовими комахами дуже ефективні, методи їх використання нескладні. Але ці препарати отруйні для людини і можуть викликати тяжкі гострі отруєння з потраплянням хлорофосу чи карбофосу у травний тракт чи при вдиханні їхніх парів.

Отрутохімікати з групи фосфорорганічних сполук (карбофос, тио-фос, хлорофос, дихлофос тощо), попадаючи в організм, можуть перетворюватись на ще більш токсичні сполуки. При отруєнні у початковій стадії у постраждалих з’являється збудження, відчуття стиснення у грудях, задишка, спітнілість, підвищується артеріальний тиск. Якщо не вжити необхідних заходів, стан потерпілого погіршується: спостерігається порушення дихання, уповільнення пульсу, смикання м’язів, спазматичний біль у животі. У важких випадках можуть настати втрата свідомості, судороги, утруднення дихання тощо.

Отрутохімікати з групи хлорорганічних сполук (гексахлоран, гентахлор тощо) при попаданні в організм чи на шкіру швидко всмоктуються, накопичуються у жировій тканині, повільно виводяться з організму через шлунково-кишковий тракт. У потерпілого з’являються біль у животі, загальна слабість, підвищення температури, остуда, судороги в ікроножних м’язах.

Засоби, що віднаджують комах і кліщів, у більшості випадків містять диметилфталат. У разі неправильного використання препарату і з надмірним його попаданням в організм може настати важке враження центральної нервової системи.

Знаки екологічного маркування

На упаковці багатьох товарів трапляються знаки екологічного маркування. Право використовувати їх, може одержати тільки та компанія, яка пройшла експертизу й довела екологічну безпеку й високу якість своєї продукції.

Вимоги до змісту і вигляду маркування харчової продукції регламентуються Технічним регламентом з маркування харчової продукції  

ЕКО маркування являє собою графічний знак (з написом чи без нього), що несе екологічно смислове навантаження. Цей знак належить спеціальній організації що сертифікує, яка, ґрунтуючись на вимогах міжнародного стандарту ISO 14024, оцінює стан екологічних аспектів діяльності конкретного підприємства (в тому числі харчового) і в разі підтвердження відповідності екологічним вимогам, дає право цьому підприємству наносити національний екологічний знак на упаковку своєї продукції.

Найбільш поширені види маркувань та позначок харчової продукції та їх значення.

Хімікати у мене вдома

1. Agua – вода.

2. Ammonium Laureth Sulfate (лаурет сульфат аммония) – синтетичний миючий засіб. ПАР. Знак "Небезпечно"

3. Ammonium Lauryl Sulfate (лаурил сульфат аммония) – синтетичний миючий засыб. ПАР. Знак "Небезпечно"

4. Sodium Chloride (хлорид Na) – використовується для підвищення в'язкості деяких препаратів. В високих концентраціях може викликати подразнення шкіри  і слизової оболонки очей.

5. Glycol Distearat (дистеарат гликоля) – синтетичний полімер , отриманий із гліколя , продукту нафтохімії і жирних кислот

6. Dimeticone –синтетичний силіконовий полімер, використовується я піногасник, смягчитель. Знак "Небезпечно"

7. Zinc Pyrithione (пиритион цинка) – активне антимікробне і анти грибкове хімічне сполучення , яке пригнічує розмноження і життєдіяльність грибків збудник лупи , підсушує шкіру голови. Препарат ефективний у відношенні стрептокококів, стафілококів, грибків. (в частности, Pityrosporum orbiculare) і ряду інших патогенних мікроорганізмів. Пиритион цинка, як і  сульфід селена, саліцилова кислота, кетоконазол, це протисеборейна і протилупова дія шампуню.

8. Cetyl Alcohol (цетиловый спирт) – напівсинтетичний компонент . Помякшувач, емульгатор, регулятор в'язкості .

9. Parfum – в косметиці використовується суміш запахів, в основному синтетичного походження. Знак "Небезпечно"

10. Cocamide MEA – напівсинтетичний компонент, отриманий із кокосового масла . ПАР, емульгатор, регулятор в'язкові . Знак "Небезпечно"

11. Guar Hydroxypropyltrimonium Chloride – синтетичний компонент. Антистатик, плівкоутворювач, регулятор в'язкості.

12. Sodium Citrate (цитрат натрия) – напівсинтетичний компонент - натрієва сіль лимонної кислоти, РН контроль желатиновий агент.

13. DMDM Hydantoin (формалин) – формалін , є дуже гарною консервувальною речовиною, не тільки для музейних експонатів, але й для продуктів. Він дуже захищає від мікробів косметичні засоби. Але погано те що від формаліну страждають не лише мікроорганізми, але й живів клітини. Він дуже легко протикає в шкіру. Якщо цього кількість не велика , він не шкодить здоров'ю. Він дуже добре зберігає наприклад креми, і строк використання цого збільшується в декілька раз, як ембріон у банці.

Відомо, що 4 консерванта– imidazolidinyl urea, diazolidinyl urea, sodium hydroximethyl glycinate і  benzylhemiformal – швидко виділяють формалін . А два із них – imidazolidinyl urea і diazolidinyl urea – утворюють декілька ізомерів формалина, концентрацію яких дуже важко визначити. Знак "Небезпечно"

14. Hydrogenated Polydecene (Полидецен гидрогенезированный) – синтетичне масло, сприяє легкому розповсюдженнюкосметичних засобів на шкіру, помякшує її. Використовується в харчовій промисловості, для виготовлення цукерок.

15. Sodium Benzoate (бензоат натрия) – синтетичний компонент, отриманий із бензойної кислоти. Білий кристалічний порошкоподібний продукт з солодким смаком Консервант. Знак "Небезпечно"

16. PEG-7 Trimethylolpropane Tricaprylate/Tricaprate – синтетичний полімер  отриманий з оксирана  і трикаприлата триметилолпропана. Емульгатор, ПАР. Знак "Небезпечно"

Багатоатомний спирт триметилолпропан (етриол) знаходить широке промислове використання в виготовленні якісних синтетичних масел алкідних і епоксидних смол, лаків , ПАР і пластифікаторів.

17. Citric Acid (лимонная кислота) – біла кристалічна речовина без запаха, с приємним смаком. Розчинний у воді і спирті /Отримують з природних рослинних джерел (лимон, брусниця та ін) або ферментацією з цукру. Використовується в косметичних препаратах, як консервант, розріджувач, модифікатор рН, піногасник. Надає на шкіру в'яжучий, очищає й відбілюючий дію. Вводиться до складу очищувальних кремів, депіляторів, ополіскувачів для волосся, фарб для волосся, кремів від ластовиння. Контроль за pH, желатиновий компонент. Позначений знаком «Небезпечно».

18. Ammonium Xylenesulfonate – синтетичний компонент. Поверхнево-активна речовина, регулятор в'язкості.

19. Tetrasodium EDTA – агент, що зв'язує іони важких металів (переважно заліза), допомагаючи, при цьому, уникнути знебарвлення.

20. Sodium Polynaphthalenesulfonate – синтетичний компонент. Стабілізатор емульсії, поверхнево-активна речовина.

21. Benzyl/Alcohol – синтетичний алкоголь, отриманий з нафти або дьогтю. Консервант, розчинник. Позначений знаком «Небезпечно».

22, 23. Methylchloroizothiazolinone, Methylizothiazolinone – похідні ізотіазолінона, які є активними компонентами катона, який, у свою чергу, є консервантом, що володіє широким спектром протимікробної дії відносно грам-негативних і грам-позитивних бактерій, грибків і дріжджів.

24. CI 42090 – синтетичний барвник - різні солі амонію, натрію і алюмінію. Блакитний барвник. Позначений знаком «Небезпечно».

25. CI 60730 – синтетичний барвник. Фіолетовий барвник. Позначений знаком «Небезпечно».

26. Linalool (ліналоол) - Безбарвна рідина з запахом конвалії. Розчинний у етанолі, пропіленгліколі, не розчиняється у воді. Має заспокійливу дію на нервову і серцево-судинну системи.

27. Limonene (лимонен) – Безбарвна рідина з лимонним запахом.

28.  Cl 77891диоксид титана - Оксид титану (IV) (діоксид титану, двоокис титану, титанові білила, харчовий барвник Е171), TiO2 - амфотерний оксид четирехвалентного титану. Є основним продуктом титанової індустрії. Застосовується у лако-фарбовій промисловості, для виготовлення ламінованого паперу, та для виготовлення пластмас. Знак "Небезпечно"

29. Disodium EDTA (натрій ЕДТА) - утворює міцні комплекси з катіонами важких металів, видаляючи їх з «водного середовища».  Можливі подразнення. Шкідливий, якщо цю речовина проковтнути, вдихнути або, якщо вона вбереться в шкіру. Подразнює дихальну систему і шкіру. Небезпечно.

30. Tetrasodium Etidronate (тетранатрію етідронат) - це комплексоутворюючий агент і антиоксидант.

31.  Butylphenyl Methylpropional (бутилфенил метілпропіонал) – косметичний ароматичний альдегід, який має блідо-жовтий колір і яскравий квітковий аромат. Згідно Косметичній Директиві ЄС, бутилфенил матілпропіонал є абсолютно безпечним у складі засобів по догляду за шкірою, обличчям та тілом в концентрації до 0,001% і в складі змиваючи засобів (шампуні, пінки для вмивання) вконцентрації 0,01%.

32.  Citronellol (Цитронелол) - спирт, похідне терпеноїдів. Цитронелол використовують для складання квіткових і парфумерних композицій, харчових есенцій, та як сировину для отримання запашних речовин.

У підсумку , з 32 компонентів , 3 (!) Є похідними натуральних речовин (вода , кухонна сіль (хлорид натрію) , лимонна кислота) , решта - отримано синтетичним шляхом , 13 (!) Компонентів позначені знаком « Небезпечно ». При аналізі змісту шампуню , ми з'ясували , що активно бореться з лупою один (!) Інгредієнт - Zinc Pyrithione ( піритіон цинку). А , що ж інші 31 ? Чи не забагато різних стабілізаторів , регуляторів в'язкості , ПАВов і т.д. , на один активний елемент ? До речі, той факт , що більшість з цих «додаткових» елементів є побічними продуктами нафтохімії , напевно, і є відповіддю на питання .

Знак «Небезпечно » - помаранчевий квадрат з чорним хрестом - міжнародний символ небезпечних речовин. Він ставиться навпроти тих речовин , які шкідливі для здоров'я людини і означає , що цей інгредієнт може служити м'яким подразником або викликати алергічну реакцію шкіри , може бути потенційно токсичним або канцерогенним , або є можливість забруднення навколишнього середовища небезпечними побічними продуктами , при його виробництві . Цей знак означає також , що на виробництво цього інгредієнта накладені обмеження. Відсутність цього символу не означає , що цей інгредієнт безпечний для всіх індивідуумів.

ПОПУЛЯРНІ МАРКИ ШАМПУНІ

Кількість шкідливих компонентів у шампунях

відомих марок

Популярні марки мил

Кількість шкідливих компонентів у милах

 відомих виробників

Висновок

Досліджуючи шампуні та мила на вміст шкідливих компонентів у них, ми дійшли висновку, що найбільш  цих речовин  у таких відомих марках як:

Шампунь Head and shoulders 2 в 1 основной уход, трішки менше у Loreal ELSEVE сила аргініну та Wella Professionals Pure Purifying Shampoo. Ці шампуні негативно впливають на шкіру голови, викликаючи алергію та захворювання шкіри голови.

Досліджуючи мила, ми помітили , що в деяких 1 – 2 шкідливих компонента таких як  Tetrasodium EDTA та лимонна кислота, а в таких милах як Крем - мило Бархатні ручки та Camay  туалетне мило з ароматом рожевого груйфруту вміст цих та інших шкідливих речовин дуже високий.

Всі ці речовини помічені знаком «Небезпечно»

Найважливіші полімери

Полімери

Види фенопластів

Синтетичні каучуки

Рівняння реакцій, що є основою одержання високомолекулярних сполук.

1. Одержання поліетилену

... + CH₂ = CH₂ + CH₂ = CH₂ + CH₂ = CH₂ + ...                 ...  - CH₂ -CH₂ - CH₂ -

 етен 

CH₂ - CH₂ -CH₂ - ...             (-CH₂ - CH₂ -)

 поліетилен

2. Одержання поліпропілену

... + - CH₂ = CH- CH₃ + CH₂= CH - CH₃  + CH₂= CH - CH₃ + ...        

      пропілен

... - CH₂ - CH - CH₂ - CH- CH₂ - CH- ...     -H₂ C - CH -

                   CH₃           CH₃           CH₃                           CH₃      n

                                                                                             поліпропілен       

3. Одержання полівінілхлориду

nCH₂ = CH        ... - CH₂ - CH- CH₂ - CH- CH₂ - CH- ...            - H₂C - CH -   

вініл       Cl                           Cl             Cl              Cl                               Cl        n

хлорид

                                                                                                                           полівінілхлорид

4. Одержання тефлону

... + CF₂ = CF₂ + CF₂ = CF₂ + CF₂ = CF₂ + ...  ... - CF₂ - CF₂ - CF₂ - CF₂

- CF₂ - CF₂ - ...  ( - CF₂ - CF₂ ) _n

                                           тефлон

5. Одержання полістиролу

nCH = CH₂  ... - CH - CH₂ - CH - CH₂ - CH - CH₂ - ...     -CH - CH₂ -

стирол                                                                                                  полістирол

6. Одержання поліметилметакпилату

              O

n CH₂ = CH₂ - C - O - CH₃          CH₂ -  CH-  CH₂ -  CH-  CH₂ -  CH-  ...  

                                                              C-O-CH₃     C-O-CH₃     C-O-CH₃

           - CH₂ - CH -  

                      C - O - CH_3 n

         поліметилметакрилат

7. Одержання феноло-формальдегідної смоли

CH₃                                     CH₂ - OH               OH

            + nHC - H         n                                + n    n H₂O +

фенол   формальдегід    проміжна

                                           сполука

                   CH₂                OH

 n  фенол-формальдегідна смола

8. Одержання капрону

NH₂ - CH₂ - (CH₂)₄ - C - OH + NH₂ - CH₂ - (CH₂)₄ - C - OH + ...

NH₂ - (CH₂)₅ - CO - NH - (CH₂)₅ - CO - ... + n H₂O

        ( - NH - (CH₂)₅ - CO - )n

                     капрон

9. Одержання Лавсану

COOH

             + n CH₂ - CH₂                         C - O - CH₂ - CH₂ - O -

COOH                                 

                                             -C n

+ 2n H₂O

Сучасні проблеми утилізації відходів

  Кожний із нас викидає величезну кількість сміття. Причому ми викидаємо сміття як організовано (у помийні цебра, урни та ін..), так і неорганізовано (абиде). Щоби не потонути в купах сміття й не отруїтися продуктами розкладу, його потрібно утилізувати, або, простіше говорячи, кудись дівати.

 Утилізація сміття – одна з найважливіших проблем сучасної цивілізації. Особливо важко утилізувати неорганізовано викинуте сміття, тому що, крім проблем, характерних для утилізації сміття взагалі, виникає проблема збирання неорганізовано викинутого сміття.

 Поки що людство вигадало три принципово різні шляхи утилізації сміття: організація смітників, вторинне використання відходів та їх спалювання, однак жоден із них, не можна визнати абсолютно прийнятним.

 Вторинне використання відходів – найбільш ресурсозберігаючий шлях, але він не завжди рентабельний як в економічному, так і в екологічному плані. Тут існує рід проблем.

1. Сортування.

 Перш ніж використати сміття, його необхідно розсортувати. Папір, залізо, бите скло – усе має перероблятися окремо. Очевидно, що розсортувати сміття, яке вже потрапило на смітник, майже неможливо: автоматів таких немає, а люди працюють дуже повільно, та й робота ця шкідлива, для їхнього здоров’я. Тому сортувати сміття треба в той момент, коли його викидають. Це означає, що кожна людина має завести окремі цебра для харчових відходів, паперу, пластмаси тощо. Це можливо в селах, але в містах такі ідеї впровадити важко. Хоча в деяких закордонних країнах на вулицях уже з’явилися окремі контейнери для різних типів сміття, але цій акції передувала потужна рекламна кампанія.

2. Доставка сміття до місця переробки.

 Якщо сміття й споживачів продуктів його переробки багато, то й заводів, здатних переробляти переробляти відходи такого типу можна побудувати багато. Тоді, наприклад, бите скло, зібране з навколишніх смітників, перероблятимуть на численних склозаводах. А як бути з електричними лампочками? У кожній лампочці міститься кілька десятків міліграмів молібдену й вольфраму – рідкісних і цінних металів. Вторинна переробка цих металів вимагає високих температур (температура плавлення молібдену – 2620 ºС, вольфраму – 3387 ºС), а для підтримання високих температур необхідний реактор великого об’єму. Тому в кожному місті не побудуєш завод, який буде виготовляти електролампочки й перероблятиме молібден и вольфрам: відбудеться затоварення. Таким чином, щоб утилізувати молібден і вольфрам, треба об’їхати всі смітники, зібрати на кожному викинуті лампочки і везти їх за тридев’ять земель. На все це потрібен бензин – теж недешева й не відновлювана сировина, яка під час згорання, виділяє токсичні речовини. От і виходить, що вторинна переробка лампочок за всієї її гаданої привабливості – дороге задоволення. З тієї самої причини, не варто організовувати централізоване збирання сміття для вторинного використання в селах.

3. Відсутність стандартизації.

 Сміття – це сировина, яку принципово не стандартизують, тобто кожна нова партія сміття, яка потрапила на переробку, помітно відрізнятиметься від попередньої за цілим рядом параметрів. Тому сміття неможливо використовувати як сировину для виробництва високоякісної продукції. У часи, коли в нас за кожні здані 20 кг макулатури можна було отримати томик О. Дюма, здавалося, що його надруковані на папері, отриманому після переробки макулатури. Насправді макулатуру використовували у виробництві паперу найнижчої якості. З нього робили, в основному, обгортковий папір і папір для письма.

 Таким чином, настільки привабливу, на перший погляд, ідею вторинного використання побутового сміття досі майже не втілюють у життя. Винятком є харчові й рослинні відходи на садових ділянках і в сільських будинках, які компостують (звалюють на два-три роки в купу і дають перегнити), одержуючи корисне добриво. Тому сміття доводиться або вивозити на смітники, або спалювати.

 Вивезення сміття на смітник – найдешевший, але при цьому найбільш нераціональний спосіб його утилізації, адже сміття залишається сміттям. Смітники (особливо навколо великих міст) займають величезні площі. Отруйні речовини, які опиняються там у відпрацьованих батарейках, акумуляторах, термометрах і т.д., а також у гниючих харчових продуктах і пластмасах, які розкладаються, проникають у підземні води, що часто використовують, як джерела питної води, і в таких спосіб завдають шкоди навколишньому середовищу. Крім того, у результаті процесів гниття без доступу повітря утворюються різні гази (метан, етилен, сірководень, фосфін), які також не освіжають атмосферу навколо смітника. Деякі продукти гниття (у першу чергу дифосфін Р₂Н₄) здатні самозайматися, тому на смітниках регулярно виникають пожежі, під час яких, у атмосферу потрапляють сажа, фенол, бензапірен та інші отруйні речовини.

Отже, сміття звалюють на поверхню Землі або ховають, тобто закопують у землю. Що гірше невідомо, оскільки, з одного боку, поховане сміття не дає пилу, який розлітається навколо смітника, і не псує ландшафт, а з іншого – знаходиться ближче до грунтових вод. До того ж поховання сміття – процес досить дорогий. Воно ефективне у тому випадку, якщо треба знешкодити невелику кількість сміття, тобто на садових ділянках, у невеликих селах або під час походів. Як правило, поховане сміття (якщо його об’єми невеликі) розкладається набагато швидше, ніж те, що валяється на поверхні, і не псує пейзаж.

 Проте смітники можуть виявитися корисними. Так, будівельним сміттям (особливо тим, що залишається після руйнування старих будинків) засипають яри, ями та ін.. Оскільки основна частина будівельного сміття (цегла, бетон, шматки штукатурки) за складом аналогічна до природного каміння, великого збитку природі його використання не завдає (за умови, що до будівельного сміття не домішане побутове). На Заході реалізують проекти смітників, які рекультивуються. По-перше, такі смітники дренують, щоби не допустити проникнення вод із них у підземні водоносні шари. По-друге, їх вентилюють, щоби не допустити утворення горючих і отруйних газів. Сміття на смітник насипають так, щоби його поверхня була рівною. На такий смітник, звозять сміття протягом кількох років, залишають «дозрівати», тобто чекають, поки всі продукти, які швидко розкладаються, згниють і сміття осяде. Після цього на поверхню насипають грунт, у який саджають траву й дерева, улаштовують парк. На жаль, цей процес є дорогим і довготривалим.

 Щоби вивільнити величезні площі, зайняті смітниками, виникла ідея, спалювати сміття: воно має перетворитися на газоподібні продукти (вуглекислий газ, водяну пару, азот), які розвіялися б у повітрі й включилися в природний кругообіг. Однак на практиці все інакше. По-перше, далеко не все сміття горить, зокрема залізо , яке міститься, наприклад, у зламаних побутових приладах. Багато горючих відходів (дерево, папір) під час згоряння дають золу, маса якої може становити кілька відсотків від маси вихідного сміття. Тому всі шлаки, які залишаються після згоряння, усе одно доводиться вивозити на смітники.

 По-друге, сміття містить багато вологи, й матеріалів, які важко згоряють, тому горить погано. Неповне згоряння сміття призводить до викиду величезної кількості сажі й шкідливих органічних сполук, таких як фенол і його похідні, бензапірен і діоксини. Щоби ці речовини не виділялися, температура згоряння сміття має бути вище від 1200 ºС, під час простого згоряння температура рідко перевищує 800 ºС. Доводиться або не давати енергії згоряння сміття розсіюватися, або спеціально підігрівати палаюче сміття. Перше вимагає різних технічних хитрувань, друге – витрачання великої кількості енергії, яку одержують під час спалювання різних видів палива, а це, у свою чергу, призводить до додаткового забруднення навколишнього середовища. Є проекти зі спалювання сміття в розплавах солей, розплавленому залізі тощо. Науковці навіть висловлювали ідеї додавати сміття в доменні печі, що навряд чи поліпшило якість одержуваного чавуну. У будь-якому разі спалювання сміття – процес, який вимагає спеціальних заходів безпеки.

 Іноді є сенс удаватися до спалювання сміття на садовій ділянці або сільському городі. При цьому все сміття, яке спалюють, має бути пальним більш-менш сухим і не містити харчових відходів і хлоровмісних пластмас. При цьому небажано влаштовувати зі сміття багаття – більша частина побутових відходів (ганчір’я, пластик і т.д.) горить повільно й згоряє неповністю. Тому спочатку потрібно розпалити багаття з добре палаючих дров, а вже потім кидати в нього сміття. У такий спосіб можна спалювати сміття у печі.

Харчові відходи

Збиток природі: майже не завдають. Різні організми використовують їх для харчування.

Шкода людині: гниючі харчові відходи – розсадник мікробів. Під час гниття виділяються речовини, які погано пахнуть та є отруйними у великих концентраціях.

Шляхи розмноження: використовується в їжу різними мікроорганізмами.

Кінцевий продукт розпаду: тіла організмів, вуглекислий газ і вода.

Час розкладу: один-два тижні.

Спосіб вторинного використання ( у будь-яких масштабах): компостування.

Найменш небезпечний спосіб знешкодження: (у малих масштабах): компостування.

Продукти, які утворюються під час знешкодження: перегній. Категорично заборонено кидати у вогонь, оскільки можуть утворитися діоксини.

Макулатура

Матеріал: папір, іноді просочений воском і покритий різними фарбами.

Збиток природі: власне папір збитку не завдає. Целюлоза, яка входить до складу паперу, - натуральній природній матеріал. Однак фарба, якою покрито папір, може виділяти отруйні речовини.

Шкода людині: фарба може виділяти під час розкладу отруйні речовини.

Шляхи розкладу: деякі мікроорганізми, використовують її в їжу.

Кінцевий продукт розкладу: перегній, тіла різних організмів, вуглекислий газ і вода.

Час розкладу: два-три роки.

Спосіб вторинного використання (у великих масштабах): переробка на обгортковий папір.

Спосіб вторинного використання (у малих масштабах): компостування.

Найменш небезпечний спосіб знешкодження (у малих масштабах): спалювання.

Продукти, які утворилися під час знешкодження: вуглекислий газ, вода, зола.

Категорично заборонено спалювати папір, у присутності харчових продуктів, тому що можуть утворитися діоксини.

Вироби із тканин

Тканини бувають синтетичними (під час нагрівання плавляться) і натуральними (під час нагрівання обвуглюються). Усі нижче наведені відомості стосуються натуральних тканин.

Збиток природі: не завдають. Целюлоза, яка входить до складу паперу, - натуральній природний матеріал.

Шляхи розкладу:  деякі мікроорганізми, використовують їх в їжу.

Кінцевий продукт розкладу: перегній, тіла різних організмів, вуглекислий газ і вода.

Час розкладу: два-три роки.

Спосіб вторинного використання (у малих масштабах): переробка на обгортковий папір.

Спосіб вторинного використання (у малих масштабах): компостування.

Найменш небезпечний спосіб знешкодження (у малих масштабах): спалювання в умовах, які забезпечують повноту згоряння.

Продукти, які утворилися під час знешкодження: вуглекислий газ, вода, зола.

Дерев’яні вироби

Матеріал: дерево.

Збиток природі: не завдає. Натуральний природний матеріал.

Шкода людині: можуть призводити до травм.

Шляхи розкладу: деякі мікроорганізми використовують їх у їжу.

Кінцевий продукт розкладу: перегній, вуглекислий газ і вода, тіла мікроорганізмів.

Час розкладу: кілька десятків років.

Спосіб вторинного використання (у великих масштабах): переробка на папір або дереноошуркові плити.

Найменш небезпечний спосіб знешкодження (у будь-яких масштабах): спалювання.

Продукти, які утворюються під час знешкодження: вуглекислий газ, вода.

Консервні банки

Матеріал: оцинковане або покрите оловом залізо.

Збиток природі: сполуки Цинку, Стануму, Феруму отруйні для багатьох організмів. Гострі краї банок травмують тварин.

Шкода людині: ранять у разі прогулянок босоніж. У банках накопичується вода, у якій розвиваються личинки кровосисних комах. Сполуки Цинку й Стануму, які входять до складу банок, отруйні для людини.

Шляхи розкладу: під дією кисню залізо повільно окислюється до феруму оксиду Fe₃O₄ (іржі), що розчиняється за певних умов. Рештки цинкового або олов’яного покриття перешкоджають його окисненню.

Кінцевий продукт розкладу: дрібні шматочки іржі або розчинені солі Феруму.

Час розкладу: на землі – кілька десятків років, у прісній воді – близько 10 років, у солоній 1-2 роки.

Спосіб вторинного використання (у великих масштабах): переплавлення, разом з металобрухтом.

Найменш небезпечний спосіб знешкодження (у будь-яких масштабах): поховання після попереднього випалювання (для руйнування цинкового або олов’яного покриття).

Продукти, які утворюються під час знешкодження: оксиди або розчинні солі Феруму, Цинку й Стануму.

Металобрухт

Матеріал: залізо або чавун.

Збиток природі: сполуки Фермуму отруйні для багатьох організмів. Шматки металів травмують тварин.

Шкода людині: спричиняє різні травми.

Шляхи розкладу: під дією кисню, який розчинено у воді або міститься у повітрі, повільно окислюється до ферум оксиду (іржі), що за певних умов (кислі води0 розчиняється.

Кінцевий продукт розкладу: порошок іржі або розчинні солі Феруму.

Швидкість розкладу: на землі – 1 мм завглибшки за 10-20 років, у прісній воді – 1 мм завглибшки за 3-5 років, у солоній воді – 1 мм завглибшки за 1-2 роки.

Спосіб вторинного використання (у великих масштабах): переплавлення.

Найменш небезпечний спосіб знешкодження (у будь-яких масштабах): вивезення на смітник або поховання.

Продукти, які утворюються під час знешкодження: оксиди або розчинні солі Феруму.

Фольга

Матеріал: алюміній.

Збиток природі: майже не завдає.

Шкода людині: спричиняє різні травми.

Шляхи розкладу: під дією кисню повільно окислюється до алюміній оксиду, що за певних умов(кислі води) розчиняється.

Кінцевий продукт розкладу: оксид або солі Алюмінію.

Час розкладу: на землі – кілька десятків років, у прісній воді – кілька років, у солоній воді – один-два роки.

Спосіб вторинного використання (у великих масштабах): переплавлення.

Найменш небезпечний спосіб знешкодження (у великих масштабах): поховання.

Продукти, які утворюються під час знешкодження: алюміній оксид.

Банки з-під пива та інших напоїв

Матеріал: алюміній та його сплави.

Збиток природі: гострі краї банок спричиняють травми у тварин.

Шкода людині: у банках накопичується вода, у якій розвиваються личинки кровосисних комах.

Шляхи розкладу: під дією кисню повільно окислюється до алюміній оксиду, що за певних умов (кислі води) розчиняється.

Кінцевий продукт розкладу: оксид або солі Алюмінію.

Час розкладу: на землі – сотні років, у прісній воді – кілька десятків років, у солоній воді – кілька років.

Спосіб вторинного використання (у великих масштабах): переплавлення.

Найменш небезпечний спосіб знешкодження (у невеликих масштабах): поховання.

Продукти, які утворюються під час знешкодження: алюміній оксид.

Склотара (пляшки, банки)

Матеріал: скло.

Збиток природі: бита склотара може призводити до поранень тварин, а ціла – перетворюватися на биту. Можуть фокусувати сонячні промені й спричиняти пожежі.

Шкода людині: бита склотара, може спричиняти поранення, ціла – перетворюватися на биту. У банках, накопичується вода, у якій розвиваються личинки кровосисних комах.

Шляхи розкладу: повільно розтріскується й розсипається віл перепадів температур; скло поступово кристалізується й розсипається; дуже повільно розчиняється у воді. У першу чергу такі процеси відбуваються на гострих кромках осколків.

Кінцевий продукт розкладу: дрібна скляна крихта, яка на вигляд не відрізняється від піску.

Час розкладу: на землі – кілька сотень років, у спокійній воді – близько 100 років, у смузі прибою – 1-2 роки.

Спосіб вторинного використання (у великих масштабах): використання за прямим призначенням або переплавлення.

Найменш небезпечний спосіб знешкодження (у будь-яких масштабах): вивезення на смітник або поховання.

Продукти, які утворюються під час знешкодження: крихта (процес відбувається дуже тривалий час).

Цегла

Матеріал: обпалений алюмосилікат.

Збиток природі: майже не завдає. Аналог природних каменів.

Шкода людині: може призводити до травм.

Шляхи розкладу: повільно розтріскується й розсипається від перепадів температур.

Кінцевий продукт розкладу: дрібна цегельна крихта.

Час розкладу: на землі – кілька тисяч років, у спокійній воді  - кілька сотень років, у смузі прибою – кілька років.

Спосіб вторинного використання (у великих масштабах): переробка на крихту й використання під час виготовлення будматеріалів і дорожніх покриттів.

Найменш небезпечний спосіб знешкодження (у будь-яких масштабах): поховання.

Продукти, які утворились під час знешкодження: крихти (процес відбувається дуже тривалий час).

Вироби із пластмас, які не містять хлору

Матеріал: прозорі пакети (поліетилен), пористі підошви (поліуретан), пластмасові пляшки (поліетилентерефталат), пінопласт, корпуси кулькових ручок, одноразовий посуд (полістирол).

Ознака, яка дозволяє відрізнити їх від хлоровмістних пластмас: під час акуратного нагрівання плавляться.

Збиток природі: перешкоджають газообміну в грунтах і водоймах. Їх можуть проковтнути тварини, що призведе до загибелі останніх. Крім того, пластмаси можуть виділяти токсичні для багатьох організмів речовини.

Шкода людині: пластмаси можуть виділяти під час розкладання, отруйні речовини.

Шляхи розкладу: повільно окислюється киснем повітря. Дуже повільно, руйнуються під дією сонячних променів.

Кінцевий продукт розкладу: вуглекислий газ і вода.

Час розкладу: близько 100 років, може бути і більше.

Спосіб вторинного використання (у великих масштабах): переплавлення.

Найменш небезпечний спосіб знешкодження (у невеликих масштабах): спалювання.

Продукти, які утворюються під час знешкодження: вуглекислий газ і вода.

Категорично заборонено спалювати зазначені матеріали в присутності харчових продуктів (можуть утворитися діоксини).

Вироби із хлоровмісних пластмас

Матеріал: непрозорі зошитові обкладинки, ізоляція дротів, іграшки, тощо (полівінілхлорид).

Збиток природі: перешкоджають газообміну в грунтах і водоймах. Виділяють токсичні для багатьох організмів речовини. Їх можуть проковтнути тварини, що призведе до загибелі останніх.

Шкода людини: виділяють під час розкладу отруйні речовини.

Шляхи розкладу: дуже повільно окислюється киснем повітря. Дуже повільно руйнується під дією сонячних променів.

Кінцевий продукт розкладу: вуглекислий газ, вода й хлороводень.

Час розкладу: на землі й у прісній воді – кілька сотень років, у солоній воді – кілька десятків років.

Спосіб вторинного використання (у великих масштабах): не існує через технологічні труднощі).

Найменш небезпечний спосіб знешкодженні (у будь-яких масштабах): вивезення на смітник.

Продукти, які утворюються під час знешкодження: вуглекислий газ, вода, хлороводень, отруйні хлорорганічні сполуки.

Категорично заборонено спалювати зазначені матеріали, тому що при цьому утворюються величезні кількості діоксинів.

Вироби із пластмас невідомого складу

Збиток природі: перешкоджають газообміну в ґрунтах і водоймах. Виділяють токсичні для багатьох організмів речовини. Їх можуть проковтнуть тварини, що призводить до їх загибелі.

Шкода людині: можуть виділяти під час розкладу, отруйні речовини.

Шляхи розкладу: дуже повільно окислюється киснем повітря. Дуже повільно руйнуються під дією сонячних променів.

Кінцевий продукт розкладу: вуглекислий газ, вода й хлороводень.

Час розкладу: залежить від пластмаси. Зазвичай близько 100 років.

Спосіб вторинного використання (у великих масштабах): залежить від пластмаси (як правило, переплавлення). Для багатьох пластмас способів вторинного використання не існує (через труднощі визначення конкретної пластмаси).

Найменш небезпечний спосіб знешкодження (у будь-яких масштабах): поховання.

Продукти, які утворюються під час знешкодження: залежать від пластмаси. Зазвичай вуглекислий газ, вода, азот, амоніак, хлороводень, сульфатна кислота, отруйні хлорорганічні сполуки.

Категорично заборонено спалювати зазначені матеріали, тому що при цьому утворюється величезна кількість діоксинів.

Упаковка для харчових продуктів

Матеріал: папір і різні види пластмас, у тому числі хлоровмісних. Іноді алюмінієва фольга.

Збиток природі: їх можуть проковтнути тварини, що призводить до загибелі останніх.

Шкода людині: виділяють під час розкладу отруйні речовини.

Шляхи розкладу: дуже повільно окислюється киснем повітря. Дуже повільно руйнуються під дією сонячних променів. Іноді деякі мікроорганізми використовують їх у їжу.

Час розкладу: залежить від виробу. Зазвичай – десятки років, може бути більше.

Спосіб вторинного використання (у великих масштабах): як правило, не існує (через труднощі розподілу на компоненти).

Найменш небезпечний спосіб знешкодження (у будь-яких масштабах): поховання.

Продукти, які утворюються під час знешкодження: залежить від пластмаси, зазвичай це вуглекислий газ, вода, хлороводень, отруйні хлорорганічні сполуки.

Категорично заборонені спалювати зазначені матеріали, тому що при цьому можуть утворитися діоксини.

Батарейки

Дуже отруйне сміття!

Матеріал: цинк, вугілля, манган(VI) оксид.

Збиток природі: сполуки Цинку й Мангану, які входять до складу батарейок, отруйні для людини.

Шляхи розкладу: цинк повільно окислюється під дією розчиненого у воді кисню. Манган(VI)оксид повільно відновлюється під дією розчинених у воді органічних сполук і розчиняється. Вугілля, практично не розкладається.

Кінцевий продукт розкладу: солі Цинку й Мангану.

Час розкладу: на землі – близько 10 років, у спокійній воді – кілька років, у солоній воді – близько 1 року.

Спосіб вторинного використання (у малих масштабах): цинк можна використовувати у шкільній лабораторії, для одержання водню, манган(VI) оксид – для одержання хлору або калій перманганату.

Спосіб вторинного використання (у великих масштабах):  не існує (через труднощі централізованого збирання).

Найменш небезпечний спосіб знешкодження (у будь яких масштабах): вивезення на смітник.

Продукти, які утворюються під час знешкодження: солі Цинку й Мангану.

 Наведені відомості показують, що утилізація сміття – справа непроста й небезпечна. Тому й має сенс поряд із розробкою методів його утилізації якимось чином зменшити кількість сміття на душу населення. На жаль, на сьогодні спостерігається зворотна тенденція: кількість сміття , в усякому разі у великих містах, збільшується, у першу чергу, за рахунок упаковки харчових продуктів і різних предметів одноразового користування (посуд, серветки, памперси тощо). Зміна цієї тенденції – важливе завдання, яке виходить далеко за рамки однієї лише хімії.

Проблеми утилізації відходів

 Підприємства хімічної промисловості України виробляють понад 800 найменувань відходів, із них повністю або частково використовують лише 30%. Роздивимось наприклад методи й способи використання гумовмісних відходів.

Сучасні проблеми утилізації сміття

Практична частина

Демонстраційний дослід 1. Взаємодія концентрованої нітратної кислоти з міддю.

Дослід становить небезпеку через продукт реакції – нітроген(IV) оксид NO₂ – токсичну речовину. Газ NO₂ газ уражає альвеолярну тканину легенів, призводить до розширення судин, зниження кров’яного тиску, ушкодження еритроцитів крові, хімічних некрозів зубної емалі. Дослід, демонструють із використанням традиційного лабораторного обладнання, доповненого поглинальною склянкою для знешкодження нітроген(IV) оксиду. Склянку заповнюють або розчином лугу, або натрій гідрагенкарбонатом. Як поглинач, можна використовувати також водний розчин амоніаку й амоній карбонат.

 У цьому випадку утворюється амоній нітрит – нестійка сполука, яка розкладається з виділенням води й елементарного азоту – екологічно нешкідливих речовин.

Демонстраційний дослід 2. Взаємодія етилену з розчином калій перманганату (а не із бромною водою)

Для якісної реакції на подвійний зв’язок С = С зазвичай використовують бромну воду, яку попередньо одержують розчиненням у воді чистого брому. Бром – найсильніша отрута. Як правило, під час приготування бромної води людина піддають свій організм хімічному отруєнню. Щоб уникнути небажаних для здоров’я наслідків, краще запобігти контакту із бромом: як реактив на подвійний зв’язок слід використовувати розчин калій перманганату.

Демонстраційний дослід 3. Взаємодія карбон(IV) оксиду з розчином кальцій гідроксиду.

Дослід є ілюстрацією частини кругообігу Карбону в природі, пов’язаної з його вилученням із загального циклу. Відбувається зв’язування газу СО₂  в недоступні для живих організмів карбонати.

Демонстраційний дослід 4. Дія кислот на карбонати.

У досліді використовують шкаралупу куриного яйця, на яку діють розчином хлоридної кислоти. З допомогою вапняної або баритової воді доводять виділення в реакції вуглекислого газу. Дослід ілюструє факт зниження чисельності птахів у районах випадіння кислотних дощів.

Демонстраційний дослід 5. Розклад гідроген пероксиду каталазою крові.

Дослід демонструє одну з біологічних функцій Феруму (каталаза – геміновий фермент, який містить залізо). Вчитель та учні обговорюють причини появи великої кількості захворювань крові, пов’язаних із забрудненням навколишнього середовища.

Демонстраційний дослід 6. Способи очищення води від нафтового забруднення.

Для очищення води від нафтового забруднення використовують різні адсорбенти: коркову крихту, ошурки, подрібнений пінопласт, джгути з пеньки. В обговоренні торкаються проблеми забруднення Світового океану нафтою й нафтопродуктами, а також різних способів очищення поверхні води від цих сполук.

Демонстраційний дослід 7. Дія на білки мінеральних кислот, лугів, фенолу й солей важких металів.

В усіх зазначених випадках, відбувається осадження білків. Природні білки втрачають властиві їм специфічні властивості стають нерозчинними, денатурують. Досліди з осадження білків свідчать про те, що забруднення природного середовища кислотами, лугами, фенолом, йонами важких металів має негативні наслідки для живих організмів.

Висновки

В наш час, люди все менше піклуються про природу. Щодня, ми завдаємо непоправної шкоди навколишньому середовищу, яке вже почало війну з людиною. З кожним роком, різних катаклізмів на землі більшає, так природа бореться зі своїм кривдником-людиною. Глобальне потепління - це перша сходинка до загибелі планети Земля, так давайте гуртом зупинимо його, адже це наш дім.

Кожний із нас викидає величезну кількість сміття. Причому ми викидаємо сміття як організовано (у помийні цебра, урни та ін..), так і неорганізовано (абиде). Щоби не потонути в купах сміття й не отруїтися продуктами розкладу, його потрібно утилізувати, або, простіше говорячи, кудись дівати.

 Утилізація сміття - одна з найважливіших проблем сучасної цивілізації. Особливо важко утилізувати неорганізовано викинуте сміття, тому що, крім проблем, характерних для утилізації сміття взагалі, виникає проблема збирання неорганізовано викинутого сміття. А щоб сміття викидали організовано, потрібно облаштовувати спеціальні місця, та заводи, які будуть його переробляти, на що потрібні дуже великі кошти.

Майже кожен вид сміття, наносить дуже великої шкоди природі. Тому перед тим як його викинути в навколишнє середовище, потрібно дуже добре подумати. Адже природа, обов’язково відплатить нам за свої страждання.

Використана література

1. http://chemdom.blogspot.com/p/blog-page_06.html

2. Пруцакова О.Л. ,Екологічне маркування безпечних для споживання товарів / О.Л. Пруцакова // Екологічний вісник . – Всеукраїнська екологічна ліга, 10/2004 . – N5 . – С.15-19.

3.  "Екологічне маркування - якість і безпека" , О. Корнійчук, за матеріалами журналу “Екологічний вісник” і сайту ecolabel.org.ua.

4. Е. В. Кузина, О. В. Ларина, Т. В. Титкова, О. А. Щеглова. Энциклопедия открытий и изобретений человечества. — ООО "Дом Славянской книги", 2006. — С. 696-697.

5. http://www.womenshealthmag.com

6. Е. А. Данилина «Правовая охрана средств индивидуализации»//Москва, ОАО ИНИЦ «Патент», 2008.

7. ГОСТ 19433-88. Вантажі небезпечні. Класифікація та маркування. Міждержавний стандарт ГОСТ 14192-96 Маркування вантажів.