Екологія слова- символіка природного світу

Про матеріал

Життя - це повернення до власних витоків. Це віднайдення і використання досвіду, знання забутих джерел народної мудрості. Якщо ми корінням і кроною тримаємося рідної землі і високого рідного неба, ми живемо, ми дужі, як частка свого народу. А без цього немає людини. Є, звичайно, перекотиполе. А ми повертаймося до своїх джерел, по живу, а не мертву воду. Сьогодні Україні, нашому народові насамперед потрібні ПЕРЕМОГА, МИР, діючі витоки духовності, природні незамулені джерела. Тож тема емпатії, природи-матінки, любові до рідної землі, на мою думку, є невід’ємною складовою навчальних занять з української мови та літератури. Особливо у час боротьби проти загарбників. Це як ковток кисню під час хвороби , релаксація для учнів під час війни. Адресовано прихильникам дитячої поезії, вчителям української мови та літератури.

Перегляд файлу

Управління освіти і науки Славутицької міської ради

Вишгородського району Київської області

Екологія слова- символіка природного світу

Із досвіду роботи

вчителя української мови

та літератури вищої

кваліфікаційної категорії,

«старшого вчителя»

СлавутицькогоЗЗСО

І-ІІІ ступенів № 3

Купрієнко Тетяни Василівни

Славутич, 2023

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………..…

РОЗДІЛ І. ЛЮДИНА І ДЖЕРЕЛО……………………..........................................

РОЗДІЛ ІІ. ПОВІДОМЛЕННЯ УЧНІВ……………………………………………

2.1. УКРАЇНА- МОЯ КРАЇНА………………………………………………………

2.2. УКРАЇНА- ЗЕМЛЯ НЕПОВТОРНИХ ПЕЙЗАЖІВ…………………………..

2.3.НЕРОЗГАДАНА ТАЄМНИЦЯ УКРАЇНИ- ЛІСИ............................................

2.4. ЩО ТАКЕ НАЦІОНАЛЬНИЙ БОТАНІЧНИЙ САД?...................................

2.5. СИМВОЛІКА РОСЛИННОГО СВІТУ.................................................................

2.6. ПОВІР’Я “СИМОНОВЕ ЗЕЛО”...........................................................................

РОЗДІЛ ІІІ. НАРОДНІ ПЕРЕКАЗИ, ЛЕГЕНДИ, МІФИ

3.1.НАРОДНИЙ ПЕРЕКАЗ “ТРАВА ЄВПРАКСІЇ”...................................................

3.2. НАРОДНИЙ ПЕРЕКАЗ ПРО ЦІЛИТЕЛЯ АГАПІТА ПЕЧЕРСЬКОГО........

3.3. ЛЕГЕНДА “КРАСА ЛЮДСЬКОЇ ДУШІ І ПРИРОДИ”.РУСАЛКИ...............

3.4.ЛЕГЕНДА “ ВОЛОШКИ- РУСАЛЧИНІ КВІТИ..............................................

3.5 ЛЕГЕНДА ПРО ЧАРІВНУ КВІТКУ ПАПОРОТІ...............................................

3.6. ПЕРЕКАЗ “НЕ КАЖИ “ЧОРНОБИЛЬ”...........................................................

3.7.ЛЕГЕНДА “БІЛІ НІМФИ”...................................................................................

3.8.МІФ “НАРЦИС”.....................................................................................................

РОЗДІЛ ІV.

4.1УРОК ЛІТЕРАТУРИ РІДНОГО КРАЮ. ЛОНА НАТАЛІЇ ЗУБИЦЬКОЇ-

ПРИРОДА І ПОЕЗІЯ.................................................................................................

4.2. ДОДАТОК №1ДО УРОКУ. ЖИТТЄВІ ВІХИ НАТАЛІЇ ЗУБИЦЬКОЇ...........

4.3.ДОДАТОК №3 ДО УРОКУ ПОЕЗІЯ НАТАЛІЇ ЗУБИЦЬКОЇ( ЗЕМНОЇ).......

РОЗДІЛ V .ТЕКСТИ ПРО ТВАРИННИЙ І РОСЛИННИЙ СВІТ.

ДЛЯ ПЕРЕКАЗІВ, ВИРАЗНОГО ЧИТАННЯ, РОЗВИТКУ

ЛІНГВІСТИЧНОЇ НАВИЧКИ УЧНІВ (5,6 класи)……………………………......

РОЗДІЛ VІ. ПРИРОДНИЙ СВІТ ОЧИМА УЧНІВ. ЗРАЗКИ ТВОРІВ……….

6.1 ТВІР ОКСАНИ ДІДОВЕЦЬ ……………………………………………………

6.2 ПОЕЗІЯ ОКСАНИ ДІДОВЕЦЬ..............................................................................

6.3 ПОЕЗІЯ СОФІЇ СУХОСТАВСЬКОЇ.................................................................

РОЗДІЛ VІІ. СВІТЛИНИ “А МИ У ЛІС ХОДИЛИ”.................................................

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………….......

114

Опис експозиційного матеріалу

Номінація: «Суспільно-гуманітарна освіта», українська мова та література»
Автор (П.І.Б., посада, місце роботи): _Купрієнко Тетяна Василівна, учитель української мови та літератури, Славутицький заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №3 Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області
Назва матеріалу: «Екологія слова- символіка природного»
Кількість сторінок: 115
Де, коли і ким схвалено: Методичною радою закладу від 27.03.2023 року протокол №4
Місце зберігання (адреса, контактний телефон): Славутицький заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №3, каб.313, 0954717387
Анотація на досвід: Купрієнко, Т.В. «Екологія слова- символіка природного» [Текст] / Т.В.Купрієнко. – Славутич: СЗЗСО №3, 2023. – с.115. - («Суспільно-гуманітарна освіта», українська мова та література»)

Адресовано прихильникам дитячої поезії, вчителям української мови та літератури.

РОЗДІЛ І ВСТУП. ЛЮДИНА І ДЖЕРЕЛО

Я стомилась від болю й тривоги

За дорослих і учнів малих,

І коли нароблюсь до знемоги,

То думками молюся за них.

Є притча про стомленого, змученого спрагою мандрівника, який конаючи від спраги, ладен був померти, ніж повернути собі життя ковтком води з брудної калюжі. І мандрівник таки знайшов чисте джерело. То людська душа воліла чистоти, отого неба душі, сонячності, що відбивається в джерелі, навіть коли небо захмарене. Іншими словами, людина повинна мати своє джерело. Ото ж і я , навчаючи дітей , спонукаю їх воліти чистоти, отого неба душі, сонячності, що відбивається в джерелі, навіть коли воно захмарене. Шукати чистозору краплю води, її чистий ковток від спраги у немилосердну, найскрутнішу годину . А ще - джерело живодайної любові, наснаги, взаємного довір’я, щоб не тільки напитися і піти далі , а мати його біля себе усе життя.

З вікових глибин перед нами зринає фантастичний світ легенд, міфів про рослинний і тваринний світ(РОЗДІЛ ІІІ). Я інтегрую їх на своїх уроках під час вивчення творів на природну тематику. Вони захоплюють учнів своєю дотепністю, витонченістю, мовним багатством. Чимало легенд пов’язано з природою України і повсякденним буттям.

Сьогодні Україні, нашому народові насамперед потрібні ПЕРЕМОГА, МИР, діючі витоки духовності, природні незамулені джерела.

Тож тема емпатії, природи-матінки, любові до рідної землі, на мою думку, є невід’ємною складовою навчальних занять з української мови та літератури. Особливо у час боротьби проти загарбників. Це як ковток кисню під час хвороби , релаксація для учнів під час війни. Читаю їм слова Наталії Земної, і читаю в їх очах відгук, переборюючи - свого конкурента - телефоно- айфононяню, прагну вкласти у дитячу свідомість відразу від слабкодухості, бо щаслива людина та, яка є незалежною, на думку Наталії Зубицької, ні від чого:

В душі у мене — три Любові.

І кожна — диво-дивина:

Рослина -з поля чи діброви,

Людина мудра і земна,

І Україна — голос крові...

Три древа- три моїх Любові.

Усі ми вийшли з природи. Природа в нас самих. Закінчиться війна, і буде час повертатися до неї новою дорогою, по новій спіралі пізнання, бо інакше вона нам буде мстити, і чим далі, то все дошкульніше. Природа мститиме жорстоко, всі межі її відтворювальних можливостей. Від неї залежить не тільки наше здоров’я, а й наше життя-буття на Землі.

Українці - споконвічні ратаї, тож не дивно, що душа українця завжди співзвучна природі, станові рослинності, землі, добру, маленькій та ВЕЛИКІЙ БАТЬКІВЩИНІ.

На своїх уроках, за потреби, з метою розвитку пізнавальної діяльності, формування позитивної мотивації в учнів статусу дбайливого господаря на території рідної країни, розвитку конкурентно спроможної особистості інтегрую теми (усні перекази, тексти для виразного читання, поезії, повідомлення учнів, розповіді про творчі особистості) і доводжу до свідомості здобувачів освіти, що людина не повинна панувати над природою так, як рашисти прагнуть панувати над українським народом. Відповідно до законів природи люди мають своєю працею і розумом надавати їй нової, вищої краси. А наші ЗСУ, на жаль , зараз змушені через орків мінувати прикордонні береги річок та зону лісів.

Природа щедро обдарувала Україну: найродючіші в світі грунти, сприятливий клімат, багаті поклади корисних копалин, повноводі ріки, ліси з цінними породами дерев. Вивчаючи твори , нагадую дітям, що у наші дні природні багатства України вже далеко не так невичерпні і потребують дбайливого ставлення до себе і надійного захисту з боку суспільства і держави. Наука веде напружений пошук шляхів підтримання рівноваги між техногенною цивілізацією і живою природою, особливо це гостро питання постало у рік війни з рашистами. Від розв’язання його залежить майбутнє не тільки нашого народу, а й усього людства. Митці теж ніколи не стояли осторонь цієї проблеми.

Наприклад, у багатьох творах М. Рильського звучить заклик підходити до природи розумно й гуманно, бо вона наш захисник і добрий друг. У вірші “ Ліс” створено яскравий малюнок лісу в пору весняного розквіту. Ліс у вірші автора — це друг, із яким ліричний герой веде розмову, слухає “лісову пісню”. Звертаю увагу вихованців на зорові й слухові образи, створені поетом. Діти уявляють рослинне багатство і симфонію звуків лісу. Використовую авторські світлини, зроблені під час екскурсії з дітьми до лісу (РОЗДІЛ VІІ). Весною , якщо дозволяють умови, адміністрація, погода, проводжу урок — спостереження (за потребою) у нашому парку, який поряд із закладом. Це дуже зручно. Та й сам заклад потопає навесні у зелені бузку, акації, черемхи, троянд, тюльпанів, а восени у золоті листя берез, кленів. Є на що подивитися й створити словесний “портрет побаченого”. Ефективними, на мою думку, є методи проведення таких занять на природі Василя Сухомлинського.

Учні під час уроків роблять короткі ( для раціонального використання часу) повідомлення з теми “Зелене вбрання України”, “Свідки історії”, “Дольодовикові бори” та ін. Це допомагає урізноманітнити їх пізнавальний світ. Тепер дуже зручно даний упорядкований мною матеріал завантажувати для учнів через гугл клас, обираючи потрібний розділ під певну тему уроку.

З десятикласниками, вивчаючи твори “Інтермеццо”, “Тіні забутих предків”, прийшли до висновку, що М. Коцюбинський був гарним ботаніком, добре розумівся на традиціях єднання людини і природи. Але й, наприклад, М. Рильський, О. Довженко, В. Сосюра, М. Стельмах, Наталія Зубицька, інші митці не гірше від деяких спеціалістів знали найрізноманітніші породи дерев та рослин. Якщо можна було зобразити пейзаж душі поета М. Рильського, то, напевно, варто б намалювати сад. Щедрий сумний сад ранньої осені, помережаний сонячною позолотою.

Письменники — майстри словесних картин пейзажів. Наприклад, вивчаючи творчість О.Довженка , зокрема, повість “Зачарована Десна”, даю завдання учням скласти мереживо речень про природу:

1.Ото як вийти з сіней та подивись навколо - геть-чисто все зелене та буйне. А сад було як зацвіте весною!

2.Город до того переповнявся рослинами, що десь серед літа вони вже не вміщалися в ньому.

3.Більш за все любив дід сонце. Він прожив під сонцем коло ста літ, ніколи не ховаючись у холодок.

4.Весною нас заливало водою,і хто цього не знає , не знає тієї радості й повноти життя. Весна пливла до нас із Десни.

5.А на Десні краса! Лози, висип, кручі, ліс-усе блищить і сяє на сонці. Стрибаю з кручі в пісок до Десни, миюся, п’ю воду.

6.Все було краще. Річка й озера були глибші, риба була більша й смачніша, а що вже грибів та ягід у лісі — не переносити, та й ліси були густіші, трави — вуж не пролізе, хіба тепер трави!?

7.Нема тепер уже таких річок, як ти була колись, Десно, нема.

В інших, тривожних, воєнних кольорах зображує “дівицю - Десну”

О. Довженко для читачів в оповіданні “ Ніч перед боєм”, ніби інтуїтивно зазираючи у наше сьогодення, облогу рашистами міста Чернігова, насторожено, зі щемом у душі читають восьмикласники поданий опис пейзажу: “ Перед нами була тиха, широка Десна. За річкою крутий берег, а далі, праворуч, другий висип і лози. За лозами темні ліси, а над річкою і над лісами вечірнє небо, якого я ніколи таким ще не бачив.

Сонце давно вже зайшло. Але його проміння освітлювало ще з-за горизонту верхи велетенського нагромадження хмар, що насувалася із заходу на все небо. Хмарка була важка, темно-темно-синя, унизу зовсім чорна, а самий верх її, самий вінець майже над нашими головами, було написано шаленими крученими криваво-червоними й жовтими мазками. Величні, німі, зловісні блискавиці горобиної ночі палахкотіли не вгасаючи між шарами хмар. І все це відбивалося у воді, і здавалося, що ми стояли не на землі, що річки немає, а є міжхмарний темний простір, і ми, розгублені в ньому, малесенькі, як річні піщинки. Небо було надзвичайне.(...)”

З давніх - давен і донині люди мистецтва у своїх творах оспівують красу навколишнього світу. Саме вони вміють робити це найкраще.

Інтегруючи зміст тексту про рослинний світ із удосконаленням розвитку зв’язного мовлення учнів, поповнюєш їх знання про Всесвіт, любов до рідної землі - від споришевої билинки до неба Шевченкового слова - те , що визначає її життєві засади, а відтак її професійну і громадську діяльність. Природа - це великий і доброзичливий світ. Паралельно із пізнанням про рослинний світ підбираю цікаві пізнавальні тексти для удосконалення виразного читання учнів , навички усних переказів про тваринний світ, розвитку лінгвістичної навички, завдання з розвитку логічного мислення. (РОЗДІЛ V).

Опрацьовуючи з учнями твори про неї, спонукаю дітей черпати духовне і тілесне здоров’я, цінувати і берегти природу і себе, причащати свою душу в ній. Приємно бачити , як твої вихованці стають початківцями творчого пера про природу, про її безпеку(РОЗДІЛ VІ).

Адже “Скільки буде на землі людина,- стільки й рослина відкриватиме свої таємниці. Такі таємниці, що це буде революціонізувати і охорону здоров’я, і харчування та розвиток суспільства”(Іван Носаль). Науковці доводять , що думки матеріалізуються, хай матеріалізується й моє побажання:

Я ДОЛЮ СВОЮ ВІДДАЛА У ПОЖЕРТВУ,

Щоб очі всміхалися дитячі ясні.

Терпіла і муку- болючу, нестерпну,

Щоб тільки не сльози лились, а пісні.

Щоб орків й брехню спопеляло до тла.

Щоб мудрість одвічна жила в Україні.

Щоб вигнать рашистів,

А рідна земля , як в раю зацвіла.

РОЗДІЛ ІІ ПОВІДОМЛЕННЯ УЧНІВ

2.1 УКРАЇНА - МОЯ КРАЇНА

На карті світу Україну відшукати нескладно. Ця древня земля лежить на південному заході Східно- європейської рівнини- “проти сонця, головою до Чумацького возу( сузір’я Великої Ведмедиці), ногами до синього моря”, як співали в старовину кобзарі та лірники, і населяє цю землю талановитий і стійкий народ з унікальною історичною долею, неповторними духовними якостями, прекрасною самобутньою душею й особливим характером, у якому степова волелюбність і непокірливість поєдналася з європейською раціональною поміркованістю.

Бути українцем- значить пишатися своєю Вітчизною. І нам є чим пишатися.

Ми пишаємося красою української природи, древніми традиціями і мудрістю предків, найбагатшою культурною спадщиною, що нам дісталася славними сторінками вітчизняної історії.

Ми пишаємося й тим, що захищаємо незалежну державу і духовно “ повертаємося” у родину народів Європи, виконуючи заповітну мрію багатьох поколінь українських патріотів. У різних країнах світу в різних формах і виявах існує чимало свідчень вселюдської шани до України й до українців. В Англії є величний пам’ятник князю Володимиру. Адже це він тисячу років тому святив люд Київської Русі. Франція береже пам’ять про Анну, доньку Ярослава Мудрого, що була Французькою королевою. Про це свідчить і пам’ятник нашій землячці. У Канаді, США, Аргентині побудовані пам’ятники Тарасові Шевченку.

Бути українцем - значить беззавітно вірити в Україну, як вірили в неї генії і теперішні безстрашні захисники українського народу.

Така віра робить людину щасливою від свідомості того, що вона разом зі своїм народом, що вона — частка його загального життя і служити своїй Батьківщині.

Тільки почуття любові й глибокої гордості за Вітчизну разом із твердою вірою в її світле та величне майбутнє, у святість цієї прекрасної землі дає кожному українцеві, незалежно від того, молодий він чи сивий, чи живе він в Україні, чи в інших краях, право стверджувати: це моя країна, мій народ, моя Україна!

ПОВІДОМЛЕННЯ

2.2 УКРАЇНА-ЗЕМЛЯ НЕПОВТОРНИХ ПЕЙЗАЖІВ

Україна славиться безкрайніми степами, густими лісами, величезними горами, повноводими ріками та неозорими полями пшениці, що колоситься. Неповторність її ландшафтам додають голови соняшників, що повертаються слідом за сонцем, полум’яніючі грона осінньої калини, задумливо схилені над гладінню ставків верби, тінисті вишневі сади, гнізда білосніжних лелек над сільськими хатами.

Любов до Батьківщини завжди починається з живого почуття до рідної природи, із прихильності до тієї землі, на якій ти виріс, до звичного оточення і знайомого з дитинства пейзажу.

Україна — країна дивних краєвидів. Для її ландшафту характерне м’яке сполучення невисоких гір із широкими родючими рівнинами, сприятливими для землеробства.

Низовини в багатьох регіонах чергуються з височинами, найбільшою з яких є Придніпровська височина, яка розташована в межиріччі Дніпра та Південного Бугу. У південно-східній частині прилягаюча до Дніпра височина розділяється на окремі кряжі, “гори”- Каневські, Трахтемирівські та Бучацькі. Низький лівий

берег Дніпра вкритий луками, лісами та болотами, тут багато старорічищ та мальовничих озер.

Надзвичайний за своєю красою регіон України-Поділля-також розташований на височині, помережаний глибокими долинами численних рік і річечок. На Поділлі знаходяться найдовші у світі карстові печери.

Ніби охороняючи багаті та щедрі українські землі, височать гірські пасма Карпат — на заході та Кримських гір - на півдні країни.

Ніжна та лірична, неначе пісня, природа нашої країни приваблює своєю красою і нескінченною розмаїтістю природних зон, що змінюють одна одну,-від вологих і болотистих хвойних лісів Полісся до сухих степів Причорномор’я

і вічнозелених субтропіків південного берега Криму. У кожному її куточку прихована неповторна краса, а кожен ландшафт наділений тільки йому властивим незабутнім обличчям, власною душею.

ПОВІДОМЛЕННЯ 2.3

НЕРОЗГАДАНА ТАЄМНИЦЯ УКРАЇНИ- ДЕРЕВА

( Повідомлення учнів до уроків поезії про природу)

Наймудріші на землі — дерева.

І найкращі теж.

Коріння у землі, голова на небі.

Служать усім- і звірам, і птахам,

і людям. Нікуди не перебігають,

не зраджують, не змінюють своєї

природи. Вмирають стоячи.

І після смерті зігрівають своїм теплом.

Максим Яковлєв

Повідомлення №1

Ліси — найважливішу частину багатств будь- якої країни- недарма називають легенями землі. Всього один гектар лісу ощищує за рік 18 мільйонів кубічних метрів повітря.

“Зелене вбрання землі” охороняє від пересихання, вивітрювання і розмивання мільйонів гектарів кубічних метрів повітря.

Крім того, ліс-постачальник найцінніших сировинних ресурсів, без яких не обходиться ні зведення нових міст, ні створення могутніх океанських лайнерів. Вироби з деревини різних порід постійно супроводжують людину в побуті, а дарунки лісу постійно прикрашають та урізноманітнюють її стіл. Без лісу і живлющого його повітря немислимий ні недільний відпочинок,

ні відпустка, ні подорож по рідному краю.

Сучасна Україна не така вже й багата лісами-вони займають усього 13,7 % її території, і багато які з них, особливо в посушливих місцях, посаджені руками людей.

Однак у минулому наші лісові угіддя були набагато ширшими.В ході заселення земель у лісовій і лісостеповій зонах ліси вирубувалися, а на їхньому місці виникали орні поля та пасовища. Це й стало основною причиною збідніння лісових багатств України. Тим більшу Цінність для нас представляють соснові бори, діброви, букові та ясенові ліси.

Повідомлення №2

Дольодовикові бори

У Криму, на Поліссі, в Закарпатті й сьогодні можна знайти ділянки лісів з реліктовою рослинністю.

В Донбасі, в горах Артема збереглися дивовижні крейдяні бори — острівці дольодовикового лісового покриву України. Ці ліси утворилися в долині Сіверського Дінця ще наприкінці третинного періоду- більше сімдесяти мільйонів років тому.

Основна рослина тут- крейдяна сосна, що відрізняється від сосни, звичайною більш короткою хвоєю, дуже твердою деревиною і дрібними округлими шишками. Висота реліктових крейдяних сосон- від 8 до 28 метрів, причому найстарші з цих дерев формою крони нагадують знамениті італійські зонтичні пінії.

Повідомлення №3

Свідки історії

Дуби, як відомо, відрізняються надзвичайним довголіттям. Але й серед цих довгожителів зустрічаються справжні патріархи. У парку Салгир у Сімферополі можна побачити п’ятсотлітній дуб, що носить ім’я “Богатир Тавриди”.Обхват цього велетня близько 6 метрів, а діаметр крони досягає 30 метрів. Поблизу Запоріжжя росте гігантський дуб, що , згідно з переказом, був свідком того, як козацтво, яке зібралося під ним, писало листа турецькому султанові. Але справжнім рекордсменом серед українських дубів є унікальне дерево, що росте в Рокитнянському районі Рівненської області. Цей дуб міг бути очевидцем того, як збирав данину з древлян у 884 році князь Олег. Древньому велетневі понад 1300 років!

ПОВІДОМЛЕННЯ 2.4

ЩО ТАКЕ НАЦІОНАЛЬНИЙ БОТАНІЧНИЙ САД?

Національний ботанічний сад імені М.М.Гришка НАН України входить до природно-заповідного фонду України. Він є об'єктом комплексної охорони і належить до земель природного та історико-культурного призначення, які охороняються як національне надбання держави,займає одне з провідних місць серед найбільших ботанічних садів Європи.

В результаті багаторічної діяльності по інтродукції рослин в НБС створені унікальні флористичні комплекси "Ліси рівнинної частини України", "Українські Карпати", "Степи України", "Крим", "Кавказ", "Середня Азія", "Алтай та Західний Сибір", "Далекий Схід". На цих ділянках зроблена спроба не лише відтворити рослинність певної географічної зони, але по можливості й рельєф та окремі типові ландшафти. Справжньою окрасою ботанічного саду є його дендрарій. Колекція бузку, магнолій вже давно стали візитною карткою ботанічного саду.

В НБС зібрані унікальні колекції тропічних та субтропічних рослин (близько 3000 таксонів), що розміщені в оранжереях загальною площею понад 5 тис. квадратних метрів. Однією з найбільших є колекція тропічних орхідей, яка налічує понад 350 природних видів та різновидностей, що належать до 150 родів.

Колекція насіння НБС імені М.М.Гришка нараховує 10119 зразків. Її обмінний фонд (делектус) складає 493 зразки.

ПОВІДОМЛЕННЯ 2.5

Від тебе, ЗЕМЛЕ, ми-

І в тебе входим,

Тож знать повинен кожний далебі,

Якщо тобі гріхом своїм нашкодим-

То значить, що нашкодимо собі...

Символіка рослинного світу

Рослини завжди відігравали таку велику роль в житті людства, що ввійшли до духовного світу людини, утворивши безліч легенд, символів та еталонів. У міфах багатьох слов’янських народів Всесвіт зображений як величезне дерево, на гілках якого живуть боги, посередині — люди, а біля коренів знаходиться царство мертвих.

Давні історики стверджують, що дерева були першими храмами. У греків та кельтів існували священні гаї, у яких, за уявленнями цих народів, жили боги та богині. Щоб принести жертву богам, приходили до лісу. Схожий звичай існував у багатьох народів. До гілок священних дерев прив’язують стрічки, вішають невеликі прикраси.

У багатьох народів дерева були символами роду. Ще й досі зображення всіх предків та нащадків, які мають спільний родовід, називають генеалогічним древом. А ще народна мудрість радить триматися свого коріння, тобто не забувати про своїх предків та їх культурні надбання.

По всій Європі був поширений звичай прикрашати травневе дерево. Його висаджували перед вікнами коханої дівчини на ознаку освідчення. В деяких країнах за породою обраного дерева можна було визначити, що саме має на увазі кавалер: бузок висловлював захоплення красою обраниці, гостролист означав, що в дівчини, як кажуть в Україні, “серце з перцем”, а кущем бузини натякали на недбалість господинь.

Дерева супроводжували людину від народження до смерті. Коли в сім’ї народжувалася дитина, на честь цього садили дерево. Вважалося, що рослина сповіщатиме про радісні та сумні події в житті сина чи дочки: якщо вона росла гарною та пишною, все гаразд. А коли хворіла, це свідчило про хворобу дитини.

У багатьох дерев були власні значення, неоднакові в різних культурах. Наприклад, в східних народів верба була символом весни та взаємного кохання, а у слов’ян вона асоціювалася із сумом. Пальма у землеробів Давнього Єгипту вважалася символом часу, а одна пальмова гілка означала один рік. А в християнстві пальма — символ істини та справедливості. У Греції сосну вважали символом зміни сезонів, відродження природи, а в багатьох східних країнах вона означає безсмертя. В іконографії сосна — знак життєвої сили.

Не меншу роль у втіленні вічних ідей відводили квітам. Квіти символізували радість , щастя, красу. З розкритою квіткою порівнювали сонце. Квіти малювали на картинах, парадному одязі та прапорах, прикрашали ними храми. Жінки всього світу вплітали їх у зачіски. Пелюстки квітів вистилали шлях переможців та наречених. Деякі квіти набули такого значення, що їх стали сприймати не як рослини, а як втілення певних якостей, почуттів, соціального статусу.

Зображення лілеї, яка була емблемою могутності, входило до гербів багатьох міст: Анжу, Бордо, Парижа, Перта, Флоренції. Знамениті бурбонські лілеї були у Франції символом королівської родини. Проте вчені радять, що не варто приносити післяопераційними хворим квіти. Виявляється, вміщені у вазу з водою квіти можуть стати джерелом інфекції, що викликається бактерією pseudomonas, яка активно розмножкється у воді, використовуючи продукти гниття стебел рослин. Потрапивши до ран, ця бактерія спричиняє значні нагноєння.

Про гвоздики, як символ вшанування пам’яті, можна сказати рядками:

Гвоздики, наче всесвіт крові,-

Хтось тут поклав пучечок їх,

Мов символ пам’яті й любові,

Що серця голос ще не стих.

Якщо говорити про символічні значення рослин, не можна не згадати знахарські трави. Поряд з лікарськими рослинами в них входили казкові трави , яких у природі не існує. Одна з найцікавіших- нечуй- трава. За легендою, вона росте взимку по берегах річок та озер. Збирати це зілля, що вберігає при переправах та плаванні по воді, можна лише одну ніч на рік, новорічну. Та ще й не кожному це вдасться: тільки сліпий може знайти нечуй-траву, зрячі її навіть не бачать. Багато хто чув про розрив- траву, яка здатна розірвати на тисячі шматочків будь-який метал. Але знайти її дуже важко, тому лише деякі знахарі могли похвалитися тим, що в них є це зілля. Втім , дослідники стверджують, що розрив -трава- це звичайна примула. Магічні властивості приписувалися й справжнім рослинам. Полин, за народним віруванням, відганяє русалок. А любисток та руту вважали за основні компоненти приворотного зілля.

Не існує , мабуть, жодної сфери життя, до якої б не увійшли рослини. Вони утворили в людській культурі цілий Всесвіт і в ньому отримали безсмертя та вічну весну.

Найперше слово на зеленім тлі

Мені Природа вічна дарувала:

Нема рослини, мабуть на Землі,

Яка б недуг людських не лікувала.

ПОВІДОМЛЕННЯ 2.6

ПОВІР’Я “СИМОНОВЕ ЗЕЛО”

Не тільки на свято ІВАНА КУПАЛА(7 липня), але й в день святого Симона Зілота жінки - чарівниці йшли до лісу збирати зілля. Усяке вирване в цей день зілля( “Симонове зело”) вважається помічними від усякої хвороби. Вириваючи рослину, жінки молилися й приказували:

Мати Божа ходила,

Зілля родила,

Відром поливала -

Нам поміч давала.

А ще казали так:

Травка- травиця, красна дівиця,

Не я тебе садила, не я поливала:

Господь тебе садив, Господь поливав,-

Всякому християнину на поміч давав.

Помічну траву збирали і для людей, і для тварин.

Симона Зілота вважали батьком святого Миколи, а тому, беручи рослину, казали:”Миколин батько велів, щоб ти , зілля, лікувало од всякої хвороби”.

ТАК НАС ПРЕДКИ НАВЧАЛИ: у звичаях і повір’ях, пов’язаних зі збиранням

лікарських трав, віддзеркалилися народна мудрість, відповідальність цілителів за здоров’я тих, кого лікують, а ще свої правила охорони природи.

* Побутувала традиція збирати зілля у відлюдних місцях, далеких лісах, там “де не чути голосу півня і куди не доноситься собачий гавкіт”.

* У народі вірили, що не кожен може збирати лікарські трави, а тільки той, хто вміє їх розрізняти, знає, яке зілля давати неодруженим, а яке жонатим, яке чоловікам, а яке жінкам, бо є “женське, а є мужчинське, мужчинське не цвіте, а женське з квітками”.

* Зберігаючи чистоту тіла тому, хто йшов по зілля: напередодні він мився і надягав чисту білизну, йти слід було натщесерце, платити землі за зірвані трави.

* В окремих місцевостях вважали, що збирати лікарські трави можуть лише старі жінки і дівчата підлітки, тобто “чисті”( ті ,у кого вже немає, або ще немає місячних), а молоді жінки( “ ті, які перуться”, “які цвітуть”)-ні.

* Однієї трави не можна було рвати голою рукою, а тільки “ через чисті плати і рушники, щоб не сполохати цілющого духа, іншу повинен був рвати сам хворий.

* На Волині , на Житомирщині, зриваючи бузину, клали під кущ шматок хліба, грудочку солі або ж копійку.

* На Закарпатті, викопуючи “ надрагулі”( рослину для лікування від ревматизму), клали під перший корінець хліб-сіль — щоб не банувала( не тужила) земля:”Не бануй , землице, що тя оголили, ми на тя , землице, хліба положили”.

У народі кажуть:

* Копають зілля до схід сонця, поки роса не опаде на зіллі, бо тоді вже не поможе від усякої хвороби.

* Трави брати треба до дванадцятої години, пізніше не можна, бо тінь пішла. Видно людину- зілля не в поміч.

* Збирати трави треба до обіду. До обіду все краще робити, бо день прибуває.

За родинною традицією травознаїв з діда — прадіда, найкращий час збирання трав — нічний, бо саме вночі рослини вбирають більше вологи, корисних речовин із грунту і ніби самоочищаються.

Цвіт і траву рослини давні травознаї радять збирати “на молодику”- коли місяць прибуває, бо саме тоді він викликає найбільший приплив соків у надземних частинах рослини, а корені — на старому місяцеві, бо тоді вони найсоковитіші.

РОЗДІЛ ІІІ

ПЕРЕКАЗ “ТРАВА ЄВПРАКСІЇ”

Євпраксія Всеволодівна, княжна київська, сестра чернігівського князя Володимира Мономаха, донька Всеволода Ярославовича (від другого шлюбу з донькою боярина Ясеня Анною) та онука Ярослава Мудрого. У 1089 році вона стала німецькою цісарівною. Проте, як свідчать західні історики та літописці, наступні п’ять років життя з підстаркуватим цісарем були жорстокими і сповненими страждань. Врешті вона збігла від чоловіка. Спочатку знайшла тимчасовий притулок у княгині Тосканської, жалілася на чоловіка Папі Римському, десять років поневірялася Європою без засобів до існування. І лише 1106 року повернулася до Києва і пішла у монастир до старшої сестри Анни (Янчин монастир). Тут вона і доживала свій вік у благочесті. Похована була в Успенському соборі Києво-Печерської Лаври. За смиренність і мужність у перенесенні випробувань Господь нагородив святу Євпраксію даром чудотворення: за її молитвою зцілювалися люди. В монастир часто приносили хворих для зцілення;

Євпраксія Мстиславівна (Зоя, Добродія; *1108 — †1172) –дочка київського великого князя Мстислава Володимировича, онука Володимира Мономаха. З молодих років вивчила народну медицину, лікувала хворих (звідси ім'я «Добродія»). Автор наукового трактату «Мазі»(ХІІ) — першої відомої на Русі медичної праці (тепер примірник зберігається у флорентійській бібліотеці Лоренцо Медічі). В основу трактату покладено дані тогочасних наукових рукописів і власні спостереження. В трактаті немає рекомендацій, пов'язаних з 3 поширеними в медичній практиці 12 ст. марновірствами і забобонами. 1122 - вийшла заміж за візантійського царевича Олексія Комніна , сина імператора Іоанна II Комніна і дістала ім'я Зої. Присвятила своє життя вивченню цілющих рослин, лікуванню простого люду. Допомагала немічному і добрими словом і теплом душі, і ліками- своїми знаннями збагатила народну медицину Київської Русі. Досліджувала рослини, вивчала хвороби, шукала ліки з рослин. З її наукового трактату «Мазі»(ХІІ), ми бачимо, що Євпраксія не лише виготовляла

ліки, а й надавала настанови гігієнічного, морального плану. Приміром, роз’яснювала , як поводитися вагітній жінці, щоб народити здорову дитину, як загартовувати дітей, як зберегти здоров’я всієї сім’ї, вона заклала підвалини сьогочасної фізкультури, бальнеології, лікування водою, повітря , травами. Засадами її лікування послуговуються травознаї- цілителі й нині, з пошаною вимовляють ім’я жінки, котра мов дар, несла недужим ліки, полишивши добрий

слід пам’яті людській.

3.2 ПЕРЕКАЗ

ПРО ЦІЛИТЕЛЯ ПРЕПОДОБНОГО АГАПІТА ПЕЧЕРСЬКОГО

Видатний лікар Київської Русі АГАПІТ ПЕЧЕРСЬКИЙ жив у ХІ столітті, був одним з перших ченців Києво-Печерської лаври, мав постриг від самого святого Антонія. Лікував хворих цілющим твором - молитвою і зіллям, яке вирощувалося біля монастиря. Відомо , що Агапіт Печерський використовував і досвід іноземних лікарів. На долонях його святих мощей був знайдений мідний порошок і пилок з рослин Візантії- компоненти його ліків. “Києво-Печерський патерик” розповідає, як Агапіт підняв зі смертного одра великого князя Чернігівського Володимира Мономаха. Поставивши діагноз на відстані, зі слів гінця, він передав для князя ліки “ і здрав створи его, промчся слава о нем по всей землі той”. До цього князя лікувало багато закордонних лікарів, але лише ліки з рослин святої Київської землі повернули його до життя. Святий лікар допомагав усім і ні з кого не брав грошей- був то князь чи жебрак.

Талант лікаря і безкорисливість викликали задрість у придворних лікарів.

За свої благодіяння Агапіт був вшанований як святий. Святі мощі його понад дев’ять століть спочивають у Ближніх печерах Києво-Печерської лаври і зцілюють і нині стражденних.

Над труною преподобного Агапіта висить ікона з написом:”Прп.Агапіт — лікар безкорисливий”. Тобто, лікар, який не брав грошей за свою працю.

3.3 УКРАЇНСЬКА ЛЕГЕНДА “ КРАСА ЛЮДСЬКОЇ ДУШІ І ПРИРОДИ”

РУСАЛКИ

За народними повір’ями на русалок перетво-

рювалися наречені, які померли або втопилися.

Вони ставали дочками або дружинами водяника.

Улюблені місця русалок — стоячі води, неглибокі

водойми або річки з повільною течією. Русалки

з’являються у теплі місяці року у період від молодого місяця.

Тонке почуття кохання нерозривно зв’язане з красою природи. Вивчаючи вірш В.Сосюри “Васильки”, учні ставлять питання “Чому?” Чому очі коханої людини нагадують сині польові квіти? На це запитання читачам відповідь дає одна українська легенда... Якось русалка закохалася в красивого парубка Василя. Ховаючись в очереті, вона щодня зачаровано стежила за юнаком. Одного разу Василь підійшов до річки вмитися, а русалка не витримала й постала перед ним. Вони щиро покохали одне одного. Русалка стала кликати у свою водну стихію, а той умовляв залишитися її на землі. У всьому між ними було розуміння, але не могли лише домовитися, де їм жити. І коли русалка збагнула, що Василь - хлібороб не покине своєї рідної землі, у відчаї вона перетворила його на скромну квітку, що росте на полях, цвітом нагадує голубу стихію. Люди співчували хлопцю та його матері, у якої він був один, на згадку про нього назвали цю квітку іменем юнака. Може ,через те в багатьох регіонах України волошку саме так і називають -васильок.

3.4 УКРАЇНСЬКА ЛЕГЕНДА “ ВОЛОШКИ- РУСАЛЧИНІ КВІТИ”

Тепер такого нема, щоб десь русалки хлопця залоскотали чи якась нечиста сила людей лякала, а раніше всяке траплялося, і чого тільки між людей не наслухаєшся.
Але то було дуже давно, коли ще ходили по світу русалки і всякої нечисті кругом було багато. Щоліта, як наставала пора русалок, одна з них весь час переховувалася в житі, неподалік села. Побачила якось русалка парубка, Василем його звали, та й закохалася. Сидить було на межі, квіти перебирає. Та от якось парубку довелось неподалік того місця проходити, і тільки він на неї подивився, навіть не помітив, як кинувся за нею у жито.

Повела русалка його житами, полями, і зачарований хлопець ганявся за нею без відпочинку. І ні одної ночі , ні одної миті очей хлопцю стулити не дала русалка, все не могла ним намилуватися, хоч до себе й не підпускала близько.

Парубок не міг збагнути, що з ним діється. Нарешті вибився він із сил, впав серед жита і заснув міцно — міцно. Прокинувся- ніде нікого, тільки жита кругом, як стіна зелена. Отямився хлопець , те де б то він знав, що не покинула його русалка, а він і насправді був недалечко.

Оберігаючи сон Василя, вона збирала на вінок квіти. Підхопився парубок і пустився тікати. Побігла й вона слідом. Жито під нею хилилося, як од вітру, і тут же вставало, а за ним не встигло й підвестися, як розгнівана русалка опинилася майже поруч. А хлопець щосили продовжував бігти. Та біля самої межі русалка наздогнала Василя. Вона , мабуть , і раніше його догнати могла, але ще сподівалася, що Василь сам повернеться до неї. Ступи він ще крок, і ніколи б русалка більше не побачила парубка, адже вона тільки в житі силу мала. Глянула ще раз на коханий блиск синіх очей, а щоб не упустити навіки, дихнула подихом холодним і на тому місці, де стояв Василь, гойднули голівками дві квітки- волошки, ніби двоє його очей.

Русалка тут же розтанула і з того часу більше не з’являлася жодного разу. А волошки і зараз по житу ростуть. І хоч тепер розвелося їх видимо — невидимо, русалки ревно їх стережуть і готові залоскотати кожного, хто зірве бодай одну квітку. Але то вже інші русалки, та й волошки зовсім не ті.

3.5 ЛЕГЕНДА ПРО ЧАРІВНУ КВІТКУ ПАПОРОТЬ

За українськими легендами папороть розквітає серед літа, в ніч на Івана Купала. Та красується ця квітка лише мить — не встигнеш і оком моргнути , як вона зникне, бо нечисті сили зривають її і несуть у свої вертепи.

Ця фантастична квітка- метафора блискавки. Щоб заволодіти нею, треба піти вночі у хащі лісу, де не чути співу півнів,накреслити на землі навколо себе коло, запалити свячену свічку, взяти в руки полин або якусь іншу рослину, якої боїться нечиста сила, і читати Псалтир або Євангеліє.

Коли папороть розквітає, ніч буває яснішою, і море коливається. Бутон квітки розкривається з тріском і розпускається золотим або червоними кривавим полум’ям, настільки яскравим, що око не в змозі виносити дивовижного блиску. Нечиста сила усіляко заважає заволодіти людині заволодіти чарівною квіткою. У заповітну ніч навколо папороті лежать змії і різні чудовиська, які жадібно очікують мить розквіту квітки.

На сміливця, який наважиться заволодіти цією квіткою, нечиста сила наводить непробудний сон або намагається скувати його страхом.

Та коли людині усе ж вдастся зірвати квітку, тоді земля заколивається під її ногами, роздасться гуркіт грому, заблищать блискавки, завиють вітри, почуються шалені крики, диявольське реготання і звуки хльостання — це нечисті шмагають по землі.Людину раптом обдасть наче полум’ям з аду та задушливим сірчаним запахом, і з’являться звіроподібні страховиська з висунутими вогненними язиками, гострі кінці яких пронизують до самого серця.

Доки не здобудеш квітки папороті, борони Боже , виступати з кола або оглядатися на всі боки, бо як повернеш голову так вона навік і залишиться вивернутою! А якщо хоч крок зробиш із кола, лукаві розірвуть на шматки.

Щасливець, який отримає квітку папороті, не боїться ані бурі, ані грому, ані води, ані вогню і стає недосяжними для чар злих чаклунів. Він може панувати, керувати нечистими силами, для яких квітка папороті у руках людини страшніша за будь-що, і вони з жахом розбігаються по нетрях та болотах. Квітка ця відмикає усі двері.

Той ,хто володіє чарівною квіткою, бачить усе, що криється у надрах:земна кора здається йому прозорою, наче скло. Усяк, хто дістане квітку папороті, стає віщою людиною- знає минуле, теперішнє і майбутнє, читає чужі думки, розуміє мову рослин, тварин та птахів.

Крім того, володар квітки може стати невидимим для присутніх. Багато людей загинуло або збожеволіло, намагаючись оволодіти чарівною квіткою. Проте було й таке, коли до людини квітка папороті потрапляла випадково.

3.6 ПЕРЕКАЗ “НЕ КАЖИ “ЧОРНОБИЛЬ”

Про траву чорнобиль є стара українська легенда. Пішла якось одна дівчина у ліс за гриби.

Але заблукала і звалилася у глибоку темну яму, де побачила безліч гадюк і великий блискучий камінь. Змії нічого не їли, але коли їх починав морити голод, підповзали і лизали його. Захотілося і дівчинці їсти, лизнула вона камінь- і голод пропав, а ще вона стала розуміти мову тварин та рослин.

Так просиділи вони в ямі до весни, поки не прийшов час зміям розповзатися. Тварини переплелися в сходи, по яких вибралися іхня цариця, а з нею і дівчинка. Цариця змій на прощання дала пораду дівчині:

- Ти тепер знаєш мову всіх трав, розбираєшся , що від чого лікує. Але не кажи “чорнобиль”, бо одразу все забудеш.

Дівчинка зраділа, що незабаром буде вдома і побігла в село. Раптом хтось позаду запитав:

-Що це за трава з чорним листям?

Дівчинка,не замислюючись , відповіла:

- Чорнобиль.

Тільки це слово вимовили, як відразу всю науку і забула. Ось чому чорнобиль іноді зветься “забудкою”.

3.7 ЛЕГЕНДА “БІЛІ НІМФИ”

Білі німфи- то чисті дівочі душі. Припущення , що коріння латаття лікує багато захворювань, зокрема пухлини різного походження, ледь не згубило рослину- їй загрожувало масове винищення. Але на практиці теорія не підтвердилася. Іноді навіть стан хворого погіршувався. Це розплата за порушення людини гармонії природи та невміле , надмірне використання рослини: адже людська сутність така- чим більше ,тим краще. Природа ж має своє золоте правило: не зашкодь нічому живому на Землі.

А все суще на Землі має душу- людина , тварина , рослина...

Ось і в латаття, кажуть в народі, втілились душі втоплих дівчат, які так любили земне життя, що навіть з потойбіччя хочуть своєю душею осягти землю.

Є легенда, що русалка, закохавшись у хлопця, котрого побачила на березі, вже не могла жити у воді. Щороку виходить її душа чистою білою квіткою визирати коханого.

І є повір’я, що зірвавши квітку латаття, людина накликає на себе біду. Тож ніколи доброзичливі люди не принесуть зів’ялі квіти до хати. А квітка латаття починає в’янути вже тієї миті, коли наближається до неї рука , щоб зірвати.

Але мудрі люди бережуть це диво природи, цінуючи те, що рослина є не тільки індикатором чистих водойм, а й окрасою їх.

А лікувати захворювання, яким зарадило б латаття, можна за допомогою більш ефективних земних рослин, широко розповсюджених на землі.

В давнину правителі деяких держав на своєму гербі чи прапорі зображували квітку білого латаття як символ миру, краси і чистих людських почуттів та намірів.

Хай і в нашому сприйнятті ця прекрасна квітка буде символом добра і злагоди, оберегом душ від усього злостивого та лихого.

3.8 МІФ “ НАРЦИС” (УСНИЙ ПЕРЕКАЗ. 10-11 кл)

У німфи Ліріопи був гарненький синок – Нарцис. Мати не могла натішитися на свою дитину й одного разу вирушила до сліпого пророка Тиресія, щоб той провістив долю новонародженому Нарцису. Тиресій промовив дуже дивні слова: «Нарцис житиме доти, доки не побачить самого себе». Ліріопа ніяк не могла витлумачити пророцтва, тож згодом зовсім про нього забула.

Нарцис зростав маминим мазунчиком, якого всі балували й пестили. Він був егоїстичним і самозакоханим, понад усе любив лови й часто сам-один ходив на полювання. Одного разу він забрів у густий праліс, зовсім дикий і безлюдний. Нарцис заблукав і почав гукати на допомогу. Гукне він: «Гей, тут хто є?» – а до нього хтось відгукується: «Є… є…» Тоді він крикне: «Гей, я тут!» А йому у відповідь лунає: «Тут… тут…» Нічого не може збагнути Нарцис.
Аж тут вибігає до нього з лісу гарненька німфа Ехо. Бідолашна німфа була колись вельми балакучою і своїми нескінченними патякуваннями дратувала богів. Та ще більше сердилися боги за те, що німфа ніколи не могла вчасно припнути язика й переповідала першому-ліпшому стрічному всі розмови, які почула від богів. От одного разу цариця богів Гера покарала Ехо німотою: тепер вона не могла першою нічого вимовити, а тільки могла повторювати за іншими останній вимовлений склад. Нарцис поглянув на німфу й запитав: «Ти хто?» Затремтіла Ехо – таким вродливим і хорошим видався їй юнак. Серце її просто закипіло від кохання. Ледве ворушачи вустами од хвилювання, вона відповіла: «Хто… Хто…» Нарцис знову питає: «Вийти мені з лісу як?» Ехо ж відповідає: «Як… як…» Обурився Нарцис, відштовхнув німфу й попрямував далі. А ображена німфа з серцем подумала: «Покохаєш і ти, Нарцисе, але твій обранець не відповість тобі взаємністю!» І знехтувана німфа побрела геть. Від нерозділеного кохання вона сохла й в’янула, поки від неї не залишився один тільки голос, який уміє лишень повторювати чужі слова. А Нарцис уже простував собі далі й нарешті вийшов до лісового озерця. Озерце було незайманим, у його прозорій гладіні чітко віддзеркалювалися і небо, і дерева, і птахи, які ширяли у високості. Нарцис присів на березі, щоб спочити, і зачерпнув долонею води напитися. І тої миті, коли він схилився над водою, то побачив у дзеркалі озера своє відображення. Мов стріла прошила Нарцисове серце – ніколи до цього він не бачив власного відображення, отож і не здогадався, що у воді – він сам. Йому здалося, що хтось неймовірно вродливий мешкає в озері, і що довше Нарцис дивився на обличчя у воді, то міцніше закохувався. Нарцис закинув лук і сагайдак зі стрілами, він не хотів ні їсти, ні пити – тільки б глядіти на прекрасне обличчя у воді. Він простягав до обличчя руки, але долоні могли тільки зачерпнути воду. Дні й ночі сидить Нарцис на березі, благаючи чарівну істоту вийти з води, але вона не чує й не бачить його. Зів’яв Нарцис від кохання, знесилів і нарешті ліг на березі озера й тихо промовив: «Прощавай!» А голос сердешної Ехо повторив за ним: «Ай… ай…». Подруги Ехо – лісові німфи вийшли до озера, щоб поховати Нарцисове тіло, але нікого не знайшли на березі. Росла там тільки біла квітка, яка, схиливши голівку, задивилася на власне віддзеркалення у воді. Отож і нарекли цю квітку нарцисом.

РОЗДІЛ ІV

4.1 УРОК ЛІТЕРАТУРИ РІДНОГО КРАЮ

Тема: ЛОНО НАТАЛІЇ ЗУБИЦЬКОЇ- ПРИРОДА І ПОЕЗІЯ

Мета: Подати учням відомість про Наталію Земну як поетесу, академіка Української екологічної академії (1995р.), лікаря-фітотерапевта; допомогти розкрити тематичну спрямованість її поезій і життєве кредо поетеси; розкрити значення знань про зело нашої землі; формувати зацікавлення творчістю людей рідного поліського краю, розвивати виразне читання поезій в учнів , їх мовлення.

Форма проведення: заняття- полілог.

Обладнання: вчительська онлайн - підбірка поезій мисткині Наталії Зубицької, онлайн-виставка лікарських рослин «Цілюща сила рідної землі», відеоповідомлення про про Наталію Зубицьку як поетесу, науковця, лікаря-фітотерапевта, неординарну особистість.

ХІД УРОКУ

І. Повідомлення теми і мети уроку, мотивація навчальної діяльності школярів .

1. Вступне слово вчителя.

– Мова на сьогоднішньому уроці йтиме про поетесу, науковця, лікаря-фітотерапевта і просто жінку Наталію Земну (Наталію Петрівну Зубицьку), яка зцілює душу і тіло людей. На дошці ви бачите тему уроку. На виставці є підібрані до нашого уроку поезії мисткині, енциклопедії про цілющі трави, природу нашої України.

– Над якими ж завданнями будемо працювати на уроці?

Добре відоме в Україні ім’я Наталії Зубицької як травника і цілителя, провізора й поетеси. Вона – перший лауреат премії імені Євпраксії, академік Академії екологічних наук. Її любов до Рослини, Людини й України невичерпні. До Наталії Петрівни їдуть люди з усієї України і не лише для того, щоб вилікуватися, зцілити душу й тіло.

У кожного з вас попереду своя життєва дорога, але яке кредо взяти з собою у життя, які внутрішні якості формувати в собі? Ось питання, які цікавлять кожну людину. Сьогоднішній урок у якійсь мірі допоможе вам визначитись, обрати правильний життєвий шлях. Ще одне завдання уроку – ознайомитися з поезією Н. Зубицької, щоб визначили своє ставлення до творчості поетеси. В ході уроку ви почуєте розповіді біографів, дослідників творчості поетеси, почуєте розповіді про лікарські трави.

Отже, заняття наше буде побудовано у формі полілогу, який складається з невеликої кількості кроків, але досить важливих, щоб дати відповіді на поставлені проблемні питання.

Крок перший. Штрихи життєпису.

Крок другий. Поезії мисткині.

Крок третій. Відеоповідомлення «Травознай».

(Запишемо тему уроку і план у зошити)

Зробімо перший крок нашого полілогу на стежину, яка називається «Штрихи життєпису».

А девізом життєвого шляху Наталії Петрівни є слова, які стануть епіграфом нашого уроку:

Є два храми для мене

На землі – не в раю:

В першім – сили черпаю,

В другім – їх віддаю (Н. Зубицька).

– Про які два храми говорить поетеса дасте відповідь в кінці уроку.

Учитель. Все в житті і в природі має свій початок, свої витоки. За біблійними легендами кожна людина народжується там, де вона найбільш потрібна. Яка ж доля судилася Наталії Зубицькій? Послухаємо розповіді учнів-біографів про долю поетеси.

1. Розповіді учнів про життєві віхи Наталії Петрівни. ( ДОДАТКИ 1, 2 до уроку) супроводжуються читанням віршів автобіографічного характеру “Лікарська доля”, «Трава Євпраксії”, “Там себе я шукала” та ін .:

ЛІКАРСЬКА ДОЛЯ

Починаю ледь світ роботу,

Аж допоки не скінчиться день,

До незмоги, до сьомого поту

Серед хворих, нещасних людей(...)

І коли вже немає сили,

То шукаю цілющу траву.

Бачу сонце і небо синє.

Відчуваю, що наче живу.

Різнотрав’я квітує зелене,

І пракорінь його воскреса.

Все живе пригорнулось до мене.

Поїть землю живлюща роса(...)

2.Учень. Любов до рідної землі – головна думка твору, бо рідна земля для Наталії Петрівни – то цілюща диво-земля, незважаючи на те, що довелося пережити страшні події Другої світової війни, бачити попелища і пережити полон:

Тож нікуди не їду із дому,

Тут мій рай і красуня Десна,

– так пише поетеса.

Учитель. Виникає питання до біографів.

– Нині багато наших співвітчизників через війну з рашистами змушені шукати безпечного життя за кордоном, а в попередні роки- роботи, щасливої долі. Як ви ставитесь до цього? (Відповіді учнів).

– Поясніть зміст рядків «А найкращі з усіх закордонів – То для мене тепер чужина». (Відповіді учнів ).

Наталія Петрівна Зубицька живе й працює в ім’я людини на своїй, рідній землі. Бо лише на батьківській землі почуваєшся впевненим, вона дає наснагу. Побачити душу поета, це значить доторкнутися до творчої скарбниці митця. Розглянемо поезії із збірки «Дзвони душі» і з’ясуємо, звідки ж черпає сили Наталія Петрівна.

Зробимо крок на стежину, яка називається «Дзвони душі» за однойменною назвою збірки поезій.

У цій книзі не вірші мої, а душа,

Що залишила тіло і в люди пішла.

А з собою взяла тільки крила…

І усю себе світу відкрила (Н. Зубицька).

– Скажіть, а з якими поняттями асоціюється слово «дзвони» для українця? Створимо асоціативний ряд образів, зроджених словосполученням «дзвони душі». (Пригадайте твори Т.Шевченка, М. Стельмаха, О. Довженка, М. Коцюбинського, В.Сухомлинського, В.Симоненка та ін).

Дзвони, дзвінке звучання- клепання коси, срібна струна співу жайворонка, передзвін дощової води і, нарешті голос Божого храму і храму душі .

-Отже, дзвони – це символ життєствердності, поклику життя. Саме так можна розтлумачити назву книги Наталії Зубицької.

– Готуючись до уроку літератури рідного краю, ви познайомилися з її поезією. Надамо слово дослідникам творчості Наталії Петрівни. Який висновок зробили вони, прочитавши поезії «Дзвони душі», про її тематику.

(Тематично збірка поезій різноманітна. Тут є вірші про природу, її маленьку часточку – людину, про її любов до України і українців. Ідейний зміст окремих поезій виразний, його можна сформулювати афористично: вічна мудрість людини в паляниці звичайній живе; через роки, через віки – до Вчителя в науку; у єдиній сльозі – плач людей усієї Землі) .

– У серці, у вдячній доччиній пам’яті живе образ найдорожчої людини – матері. Вона його опоетизувала у творі з промовистою назвою «Материн солодкий хліб». Учень читає поезію:

Материн солодкий хліб,

Мов дитинства щира ласка.

На сніданок, на обід,

– Кажуть, що не хліб, а паска.

Материн солодкий хліб –

В крихті, в пахощах, в усьому …

З повоєнних давніх літ

Я черпаю сили в ньому...

Материн солодкий хліб

Ще не раз і в снах присниться …

То цілющий дивосвіт,

То життя мого криниць .

Учитель: цей вірш змістовно перекликається з поезією чернігівської поетеси Світлани Охріменко “Мамин хліб” . Читає напам’ять для учнів:

Тоді було лише в неділю свято,

Тікала за поріг суботня ніч,

Коли вставала дуже рано мати

Місити тісто і топити піч.

Мов за велінням дивної жар-птиці,

Від серця вмить спалахував вогонь,

Мені і досі все ночами сниться

Тепло ласкавих маминих долонь.

Окраєць хліба нам подарувати,

Єдину радість повоєнних днів,

Спішила, недоспавши ночі,

мати,

І веселіше той вогонь горів.

Чекали до обіду, як годиться,

І ніжність відчуваючи м’яку,

Дивились, як гарячі паляниці

Лежали на розшитім рушнику.

Славутич пам’ятає півторатисячні черги за хлібом під час рашистської облоги... Не чекали цього, але вистояли...

У цих поезіях центральним є образ хліба, у нашій уяві він асоціюється з образом матері. Поетеси дібрали такі образи-символи, які допомагають передати слова вдячності найдорожчій у світі людині-мамі, і водночас розкрити символічність образу, що дає їй сили, наснаги, натхнення у нелегкій праці .

– Зверніть увагу, що до слова хліб поетеса Наталія Зубицька дібрала епітет «солодкий». Чому? (Бо материнський, рідний, створений важкою працею берегині роду). Хотілося б наголосити, що у поезії кожна строфа розпочинається рядками «Материнський солодкий хліб». Цей художній засіб (анафора) допомагає зрозуміти, що мати є берегинею роду, а хліб – найбільшою цінністю життя. Любов до матері і шана хлібові допомагають поетесам подолати життєві негаразди, повертати людям радість життя).

– У чому ж символічність образу хліба? (Хліб – то кров життя, це символ достатку, здоров’я, щедрості, довголіття, сили, доброти. У народі кажуть: «Хліб – усьому голова». А шанованих людей завжди зустрічають хлібом-сіллю. Синє небо і жовте колосся – це символіка нашої держави).

Отже, сонце – символ здоров’я хліб – достаток, кров життя тому не випадково ці образи мати – берегиня роду поєднанні в одній поезії .

Символічним є для учнів вересень. Він завжди починається двома святами: першим днем осені – коли за плечима – ласкаве літо і найтепліші спогади про нього і святом знань, святом науки. Вони породжують світлі і теплі спогади про дитинство, про школу, незабутнього Вчителя. Вчитель, що сіє розумне, добре, вічне є променем сонця в душі кожної дитини. Учитель. Яким бачить цей образ поетеса? Який висновок по працю вчителя можна зробити? Звернемося знову до групи дослідників творчості Наталії Петрівни.

Учень читає вірш «Учитель».

Відлетіло дитинство за обрій лелекою,

Де нас вчили творити добро і красу.

А твій образ, мов казку, з країни далекої

Недоторканим скарбом я в серці несу.

Променилися сонцем твої тихі уроки,

І зорею світилось наймиліше у світі ім’я.

На життєвих шляхах – через відстані й роки

Придавалася завжди наука твоя.

Завжди світить твій образ крізь хвилі, грозу і негоду,

Наче промінь життя на своїй, українській, землі

Мій навчитель, ти зоряна мудрість народу.

Доки сонця і світу, я вклоняюся вам, Вчителі !

Учитель. З поезії можна зробити висновок, що праця вчителя важлива і потрібна, а образ вчителя є дорогим для поетеси. Крім того, люди високих справ завжди морально чисті і внутрішньо шляхетні.

Я- ВЧИТЕЛЬ. Я- Любов і Відданість,

Віра і Терпіння. Я-радість і Співпереживання.

Я- Істина і Серце, Совість і Благородство.

Я той, хто шукає і дарує, вбогий і багатий.

Я — Вчитель і Учень, Вихователь і Вихованець.

Я- Той, хто прокладає Шлях, і Художник Життя.

Я- Укриття Дитинства і Колиска Людства.

Я- Посмішка Майбутнього і Факел Сущого.

Я- Вчитель від Бога і Співробітник у Бога.

Шалва Амонашвілі

Учитель. Робимо наступний крок на стежину життя пані Наталії.

Що спонукало її взятися за нелегкий труд опанувати праці відомих лікарів-фітотерапевтів Носалів, вивчити дивовижний і загадковий світ рослин, а потім – допомагати людям зцілювати душу і тіло? У кожної людини є своя доля. Доля – це стежка, якою вона повинна пройти усе своє життя. Ви знаєте, що Бог дає долю, але людина робить свій вибір, сама шукає цю стежку. На цьому шляху пошуків буває багато труднощів, різних випадків. Були вони і в Наталії Земної. Вона ніколи не задумувалась над тим, що в сльозі однієї людини можна почути плач багатьох людей Землі – рідної, натрудженої, багатостраждальної. Був випадок, коли її охопило почуття раптово, наче 1. (Учень виразно читає поезію «Плачі моєї України»).

2. Учні розкривають зміст метафори «Аж німіє Земля від страждань».

3. Знаходять у творі інші метафори і пояснюють, що вони передають .

Учитель. Багато поезій Наталя Зубицька присвятила нелегкій, але такій потрібній професії лікаря: «Дзвінок порятунку», «До портрета лікаря» та ін. Саме лікар щодень йде на жертовність, не шкодуючи сил, допомагає іншим, згоряючи сам, збільшує людям кількість сонячних днів. Через мудрість вчителя, силу землі і працю лікаря зцілюється тіло і душа людини. Отже, лікар є своєрідним променем надії для людини. Наступна поезія висвітлює ще одну грань життєвого кредо поетеси. Із далекого села до Аптеки народних ліків приїхав чоловік. Він сів, поклавши на коліна вироблені, у зморшках, мов борозни, руки і промовив тремтливим голосом: «Як же його жити, коли не можна робити? Хіба хто зрозуміє, що он весна, земля-годувальниця кличе, а господар не йде до неї…» І раптом на його натруджені руки впала важка чоловіча сльоза – то людське страждання, а довкруг – вулкани людського болю, невиплакане море сліз. Саме з цієї чоловічої сльози і народилася поезія «Плачі моєї України», а згодом – мрія допомогти людям.

(Учень читає вірш «До портрета лікаря»)

Завжди уважний, в білім халаті,

На скронях – зоряна сивина.

Примружив очі зеленкуваті,

Важка робота – не новина.

Скільки ж ти бачив горя людського!

Все по краплині в серце ввібрав.

Вірять, що суща твоя допомога,

Іскри надії – ліки із трав.

В житті бували суворі іспити,

Всі на «відмінно» складав їх ти.

Вчився в народу трудитись, мислити,

Щоб тільки хворим допомогти.

Завдання: Спираючись на текст поезії складіть літературний портрет лікаря.

(З учнівських висновків: Читаючи поезію, перед нами постає благородний образ чуйної, мужньої, сильної людини у білому халаті, яка виконує високу і жертовну місію – рятує людське життя, яка відвойовує у недуги сонячні дні. Є один відомий вислів: «Істинний лікар той, у кого співчуття домінує над усіма іншими якостями». Образ лікаря у поезії є також і символічним.

Отже, це і є життєвим кредо поетеси – жити в ім’я добра на землі, в ім’я людини.

Учитель. Зробимо третій крок у життєву віху Наталії Зубицької. Послухаємо

відео про цілющі властивості лікарських рослин, на яких так розуміється наша поетеса.

1. Розповідь про ромашку.

2. Розповідь про материнку.

3.Розповідь про королеву квітів- троянду.

4.Королева квітів. Переглянь презентацію «Квіти України» за покликанням https://ppt-online.org/80579

Цікаві факти про троянду:

Сьогодні вчені виділяють близько ста видів та понад 10 тисяч сортів цих чудових квітів
Своєю появою троянди випередили людей приблизно на 34 мільйони років
Троянда є національною квіткою США, Англії й Ірану.
У Японії виведена троянда, у якої вдень яскраво-червоні пелюстки, а ввечері білі. Сорт названо "Хамелеон"
Бібліотека Конфуція нараховувала близько 600 томів про троянди
5.Закінчи речення: Треба оберігати природу, тому що…

Учитель.

– Зробімо висновки.

– Яке у вас склалося враження про Наталю Зубицьку -особистість, лікаря-фітотерапевта, поетесу? (Відповіді учнів). Дивлячись на портрет поетеси, можна сказати, що погляд поетеси особливий, світиться розум і глибока любов до людей, є у портреті і сум та біль від того, що люди хворіють.

– Які основні мотиви її поезій?

– Любов до рідної землі;

– шана і повага до вчителя, лікаря, людини-трудівника;

– величність образу хліба;

– любов до людей;

– праця в ім’я добра на землі.

– Чи можна сказати, що любов до людей рухає пером поетеси?

– У чому полягає значення творчості Н. Зубицької? (Поезія має велику силу. Як ліки зцілюють тіло людини, так поезія зцілює душу, підказує звідки черпати сили, знання, терпіння, вчить творити добро і жити в ім’я людини).

Домашнє завдання. Підготувати виразне читання поезій Н. Зубицької (учні самі обирають варіант поезій розміщений у гугл класі) (ДОДАТОК 2 до уроку).

ДОДАТОК 1. ЖИТТЄВІ ВІХИ НАТАЛІЇ ЗУБИЦЬКОЇ

«Кожен хворий, окрім ліків, хотів би, щоб його вислухали, щось порадили, запропонували і, певна річ, сподівався на таке щире, очікуване, рятівне слово».

Н.3емна

Земна Наталія Петрівна -Академік Української екологічної академії (1995 р.). Президент Українського товариства природолікування "Зелена планета", спеціальний дозвіл (фітотерапія) NQ 805 від 707.2003 р. Нагороджена орденом "За заслуги" ІІІ ступеня (1997 р.). Лауреат премії імені В.I.Вернадського (1994 р.), перший (і поки єдиний) лауреат премії імені Євпраксії (1995 р.), лауреат премії "Дружба" Міжнародного гуманітарного фонду імені О.С. Пушкіна (1993 р.). Народилася 5 січня 1942 року в с. Крехаїв на Чернігівщині. Трудова біографія розпочалася одразу після закінчення середньої школи. Наталія Земна людина неординарна, обдарована, допитлива. Маючи неабиякий потяг до знань, закінчила три вищі навчальні заклади: Київський інститут культури (1979 р.), Московський інститут літератури (1981 р.) та курси з нетрадиційної медицини при Українській асоціації з народної медицини (1993 р.). Разом з іншими народними цілителями чимало зусиль доклала для відродження народної медицини. З 1991 р. по 1998 р. завідувала Аптекою народних ліків. Нині є засновником і керівником мережі аптек "Зелена планета". На практиці проводить прийоми людей, які потребують зцілення, їі діагностичні методи базуються на багатовіковому досвіді української народної медицини. Постійно продовжує вивчати рослинний світ, досліджує лікувальні властивості рослин. Дослідницька робота дала змогу створювати лікарські засоби із цілющих трав. Наталія Земна є автором (у співавторстві та особисто) багатьох лікарських засобів, які визнані експертами науковомедичних установ високоефективними. Н.П.Земна – автор низки анотацій, науково-популярних видань. Зокрема: 14 "Аптека народних ліків" (1992 р., у співавторстві), "Для Вашого здоров'я" (1993 р., у співавторстві), "Ребенка лечит природа" (2001 р., у співавторстві), "Аптека "Зелена планета" (2002 р.), "Усе знадобиться, що в землі коріниться" (2001 р.). Окрім того, в її творчому доробку 5 поетичних книжок: "Ранок на Десні" (1994 р.), "Серце у траві" (1995 р.), "Дзвони душі" (1996 р.), "Три любові" (2000 р.), "Покоси" (2003). «Лікуємо ромашкою», «Усе знадобиться, що в землі коріниться». Широко відома Просвітницько-культурна діяльність Наталії Земної. Широкої популярності набули їі радіопередачі, зокрема авторська програма "Зелена планета", яку Наталія Петрівна веде з 1993 р. Понад п'ять років школярі та дошкільнята з нетерпінням чекали її радіопередач "Зелений світ", "Барвисті сторінки". Започаткувала вона і бібліотечку "Зеленої планети", в якій у поетичній формі, цікаво й доступно розповідає малюкам про цілющі рослини. Цілительську та просвітницьку діяльність Наталії Земної високо оцінила Українська Православна Церква Київського Патріархату, нагородивши її орденом Святого Рівноапостольного князя Володимира ІІІ ступеня (2002 р.).

Це цікаво знати

У 2017 р. вийшло у світ унікальне видання «Квітник Наталі Земної» ― це розповіді про квіти у нашому житті, зібрані за більш ніж 40-річний досвід роботи в народній медицині, опис понад 90 різновидів рослин, які оточують нас у повсякденному житті. Книга розрахована на широке коло читачів, а в кінці ще й містить казку про квіти для малечі ― «Абетка Зеленої планети» з віршованими розповідями про рослини. Автор веде батьків разом із дітьми у світ Природи, щоб навчитись любити і берегти його.
У двотомнику «Дивосвіт Зеленої планети» подані рецепти традиційної народної медицини, докладно розказано, як відновити здоров’ я за допомогою лікарських рослин та правильно підібраних продуктів харчування, представлені рецепти народної косметики.
Ім'ям Наталі Земної названо одну з малих планет.

А ще у віночку квітка є – довіра,
Вона має сонце всередині.
В неї чисті, білі пелюсточки - свашки,
Про дівочу долю розповість …ромашка

Наче крові каплі в полі,
Тих хто воював за долю.
Квітка та печалі знак,
Символ смутку…

4.3 ДОДАТОК 2( до уроку)

ПОЕЗІЯ НАТАЛІЇ ЗУБИЦЬКОЇ( ЗЕМНОЇ)

НАРОДЕ МІЙ РІДНИЙ, МОЯ УКРАЇНО!

Не раз пошматоване серце твоє,

Не будеш ти більше стоять на колінах,

Бо мужність і сила у тебе ще є!

Нічого кращого немає, як серце серцю довіряє...

Людські турботи і жалі...

Нічого кращого немає,

Як доля пісню колисає

На рідній, на своїй землі.!

********************************************************************

ЛІКАРСЬКА ДОЛЯ ( НАТАЛІЯ ЗУБИЦЬКА ПРО СВОЄ КРЕДО)

Починаю ледь світ роботу,

Аж допоки не скінчиться день,

До незмоги, до сьомого поту

Серед хворих, нещасних людей.

А коли я схилюсь до дитини,

Що страждає в судомах — корчах,

Бачу завтрашній день України

Із сльозами і болем в очах.

І заходиться серце від болю,

Вже не б’ється воно, а кричить.

Хто йому вготував таку долю?

І чому наша совість мовчить?

І коли вже немає сили,

То шукаю цілющу траву.

Бачу сонце і небо синє.

Відчуваю, що наче живу.

Різнотрав’я квітує зелене,

І пракорінь його воскреса.

Все живе пригорнулось до мене.

Поїть землю живлюща роса.

Від землі я в погоду й негоду

Знов прошу і зблизька, здаля,

Щоб здоров’я, снаги для народу

Та щедріше ділила земля.

Щоб не снились нам вічні могили,

Щоб у пам’яті ми зберегли

Всіх, кого ще з дитинства любили.

А життя вберегти не змогли.

І в душі пригадавши гіркоту,

Що і болем, і смутком пройма,

Починаю ще засвіт роботу-

І кінця їй і краю нема.

********************************************************************

ТРАВА ЄВПРАКСІЇ

Вона веде у світ мене щоднини.

А з нею і моя чарована Десна

Наснажує життя людини.

Ріка, що з вічності тече,

Серця і трави напуває.

Та часом думка обпече,

Що ми — безпам’ятні в цім краї.

Забули голос джерела,

Що душу зцілює од скверни...

А ту зорю, що відцвіла,

Трава Євпраксії поверне.

Трава життєвості. Це ти

Дар таємниць мені відкрила-

І стало більше доброти,

І вже душа стає на крила.

Трава Євпраксії -душа

Мого народу і прароду.

Тому і людству не чужа-

Віщуєш злагоду і згоду.

І я з тобою крізь віки, несу

Свій хрест , немов з-під грому,

Та ніжним дотиком руки

Ти вмить знімаєш з мене втому.

Трава Євпраксії. Вона мене в житті

Не полишала, моя небесна і земна-

Супутниця і вічна шана.

Вона з найменших літ мені

У світ краси відкрила браму.

Тож і крізь грози навісні

Іду до правди, як до храму.

*****************************************************************

ДУША ПРИРОДИ НЕОДЦВІТНА

І під снігом цвіте, і в снігу проростає трава,

Щоб людину від роду втішало зелене довкілля.

То природа Землі- і душа її вічно жива,

То моя Україна- Поліщина рідна,

Поділля.

Хоч під льодом студена Десна і Сліпець,

Їхні води нуртують, мов душі, їм спочинку немає.

Знов заквітне весна, знов осінь одягне вінець,

Як було споконвіку в моєму Поліському краї.

Я- травинка його,

я — природи слухняне дитя,

І для мене , мов свято, її проростання

й розквіття зелене.

Там, де корінь і цвіт,

там ніколи не згасне життя.

Пам’ятаймо про це, то ж бо дихання наше щоденне

******************************************************************

ІЗ ДИТЯЧОГО ЮНОГО ЦВІТУ

Я зелену планету свою,

Почуттями душі перевиту,

Всю вінком із троянд обів’ю.

*****************************************************************

ЛЮДИ І ДЖЕРЕЛА

Схиляючись до джерела, вклоняюся людині,-

Тут світиться її ім’я,

Мов сонце у краплині.

Вона мов скарб душі, знайшла

Це зоряне джерельце,

Тому у пам’яті людській

Її думки і серце

******************************************************************

ТАМ СЕБЕ Я ШУКАЛА

Я шукала себе за Десною-

На зарошених луках , ланах,

Де земля моя пахне сосною,

Де і нині літаю у снах.

Де від пращурів сиве Полісся

Відкривало всю душу мені,

Де бабусина зоряна пісня

У криниці світилась на дні.

Я шукала себе ще з дитинства,

Певне в кожного все це було:

Від села відривалась до міста

І верталась у рідне село.

До любистку свого, до криниці,

Що у нашім дворі під вікном,

Де захмелений подих живиці

Душу збуджує щемними теплом.

І чутлива душа, наче мати,

Увібрала і втрати, і біль.

Тож до нині, до отчої хати

Повертаємось ми звідусіль.

Там себе я і досі шукаю-

В слові , в пісні своїх земляків,

На роздоллях Поліського краю,

Де священні могили батьків.

******************************************************************

ЯК БИ ТЯЖКО МЕНІ НЕ БУЛО,

Все ж на поміч прийти зумію

І віддам свого серця тепло,

Щоб в очах не згасити надію,

Що в душі , мов наснага життя,

І недужим потрібна достоту...

А талант- то щораз відкриття,

Наче поклик людський до польоту.
******************************************************************

СТРІТЕННЯ В ДОРОЗІ ДО МАТЕРІ

До недужої матері кличе душа-

У зимовий крехаїв, що ген- за снігами.

Чую голос її: поспішай, поспішай,-

Ще дорога ,як вічність, у нас і між нами.

Мов прожитим літам, їй нема вороття,

Як до сонця ,людина спішить до порогу,

Часом пізно навчає нас люте життя,

І тоді до незмог обступає тривога.

Не минеться вона і за рік , і за два,

Щирі очі потьмарить, як небо- грозою...

І заплаче дитиною туга жива,

Так було вже, мій друже, було вже зі мною.

Не вгамується серце, хоч як не втішай,

Не на місці воно у своєму зеніті.

Чую голос його: поспішай, поспішай-

До останнього подиху, до останньої миті.

*****************************************************************

А мова моя- то лісів моїх мова,

Щира, довірлива мова Десни.

Загомонить розголоса діброва-

Візьме на крилах і думи ,і сни.

І я вже у злетах. Забувши про втому,

Ступаю на теплий домашній поріг...

Лечу мов журавка до отчого дому,

Що батько Петро для нащадків зберіг.

******************************************************************

БЕРЕЗОВЕ ДИТИНСТВО

Я про березове світання

З Полісся мову поведу.

І Слово- зоряне жадання

Розкрилить крону молоду.

Прочахне зябликова стежка,

Що заволожила весна.

Впаде березова сережка,

І вмить відлуниться Десна.

А я по стежці до діброви

Біжу з весною навпрошки

І квітня запашні обнови,

Беру на будень , на святки.

Береза напуває соком,

Весна ж благословенна мить.

Солодка крапля ненароком

В душі і нині защемить.

Озветься голосом надії,

Неначе візьме на крило.

І знов Крехаїв зазоріє-

В Десні освячене село.

А там шипшинове намисто

Розвісить ще Сліпецький ліс.

Мов березове дитинство

Там ще блукає між беріз.

******************************************************************

На березі Любеча, у верболозах

В печалях і грозах,

Вербове, Буденне та ще Великоденне,

Хоч змалку відчуло все горе народне,

Я злигодні знала, хоч зроду не злидень.

Вже й Вербна неділя.

За тиждень- Великдень.

*****************************************************************

ОБЛІТАЄ ЦВІТ ВИШНЕВИЙ

День весняний, день травневий,

Я радію, що живу.

Облітає цвіт вишневий

Білим снігом на траву.

Облітає цвіт вишневий

І зникає серед трав.

Ти, як в юності веселий,

Тільки цвіт на скроні впав.

Облітає і лягає,

Наче білою габою.

У вишневій заметілі

Ми зустрілися з тобою.

Цвіт вишневий облітає,

Не вві сні, а наяву,

Мов літа мої, спадає

Білими смутком на траву.

Облітає, облітає

Цвіт вишневий на траву...

Облітає, облітає

На траву живу,живу...

*****************************************************************

КОЛИСКА І ЛЮБОВ

Немало я пізнала дивних див,

Та в серці маю диво- Україну...

Над соснами, що дід мій посадив,

Співає небо пісню жайворину.

У сивих зморшках пройдених доріг

Жадане слово зацвіте ромашкою.

Переступаю батьківський поріг-

І горнеться душа до мами пташкою.

Село моє ...Колиска і любов-

Сльозою вмита, перевита болями.

Тут , мов журавка, піднімусь я знов-

Над вербами ,калинами й тополями.

Ще не прийшла пора сумних прощань,

Он і зоря з Десною не прощається...

З людських надій і власних сподівань

Моя сільська поема не кінчається.

******************************************************************

Душа без добра-без очей людина,

Неначе у спеку зачахла людина,

Коли ж хоч маленьке добро сотворив,-

Ти двері для щастя свого відчинив.

І я поспішаю творити добро,

Як робить одвіку наш батько Дніпро.

Воно ж і до мене жило між людьми,

І нас- ще незрячих- вело із пітьми.

Тому і вогонь благодаті не згас,

Коли він зігріє-уже після нас.

******************************************************************

ПТАХИ ЛЮБОВІ

Хотілося б , щоб дощик накрапав,

Вмиваючи сльозами ніжні луки,

А ми з тобою в росах серед трав

Ішли босоніж, взявшися за руки.

Так, наче діти, легкома іти

Деснянськими духмяними лугами

І десь у травах пташеня знайти,

Яке ,либонь, відбилося від мами.

Воно для мене, як жива рідня,

Ми разом виростали в ріднім полі...

Була я схожою на пташеня-

В дитинстві теж губилася в роздоллі.

Тоді мене знаходили у сні-

І сонну переносили до хати.

Було ж це на заклечаній Десні,-

І річка наша може пригадати.

Щемливі спогади крилатих літ,

Що виросли із пташенят любові,

Що відшукали мій дитячий слід-

І серці запромінились у слові.

****************************************************************** ДОТОРКНУСЯ ДО БАРВІНКА

Там, у соснах, задумливих завше,

Я рукою торкнусь до барвінка-

І мов батьків почую голос.

І згадаю про діда Петра,

Та найперше їм слово надам,

Що давно проросло барвінком

І неначе з Десни напивається.

Там воно, мов дихання ЗЕМЛІ,

Що у душу мою заплелось,

Нерозлучне зі мною змалку.

*****************************************************************

БАРВІНКОВА РОСА

Барвінок з голубиними очима,

Весни людської животворна мить.

Я біля тебе душу твою вчила-

Життя любити, небом дорожить.

Тому люблю я змалку цвіт барвінку

І в нім шукаю роду свого зірку.

******************************************************************

ОДВІЧНА МАТИ І ДИТЯ

На руках у матері дитина

Спить і легко дихає у сні.

А , здається, мати -Україна

Всі тривоги стишує в мені.

Чи надовго?

Завирує раптом

Невідступна збурена гроза.

Вибухне її небесний кратер-

І затужить мамина сльоза.

А душа, мов птаха, стрепенеться,

І пошерхнуть зболені вуста...

Все в мені- від серця і до серця.

Все в мені — від грому до Христа.

*****************************************************************

СОНЦЕ З РІДНОЇ РУКИ

Посмакую ряжанки з Крехаєва,

Все і всіх згадаю до пуття...

Поки вабить нас квітуче маєво,

Не зміліють думи і чуття.

Ген Десна...Діброва темнолиста...

Пам’ять батька- вічний оберіг.

Жайворонок голосом дитинства

Знову мене кличе на поріг.

То моє земне звичайне щастя,

Що несу я в серці крізь роки.

То ковток вселюдського причастя-

Сонце з материнської руки.

*****************************************************************

КОВТОК З КРИНИЦІ

Знову день свій починаю

До схід сонця , як завжди.

Мов з криниці свого краю

Зачерпну ковток води.

Для роботи, для наснаги,

Щоб з людьми на самоті-

Не стомитися від спраги,

Пережити все в житті.

А вода із того краю,

Де і вись , і глибина,

Де і досі нас гойдає

Рідна зоряна Десна.

Де росли в біді і скруті

На руїнах -по війні...

Злидні ті -ще не забуті-

Озиваються в мені.

Де біда ішла з бідою,

Не цуралася й мене.

Та пора- не за стіною-

В душу спогадом війне.

Сколихне думки і душу,

Мов до вічності мости...

Все живе зібрати мушу,

Щоб онукам донести.

Поділюсь усім, що маю,

Все до крихти розділю...

А життя моє безкрає-

Бо я всіх людей люблю.

*****************************************************************

РОЗМОВА З ЛЮБИСТКОМ

Мені потрібні час і відстань,

Щоб розібратися в собі,

Щоб грали думи променисті,

Неначе сяючі скарби.

Щоб світ проізростав з надії

і піднімався на крилі,

Бо вже торкнулись грозовії

Моєї долі і землі.

Я піднімусь назустріч грому,

Щоб віднайти свою зорю

І повернутися додому,

Де я з любистком говорю.

****************************************************************

ЖИВИЦЯ МАТЕРИНСЬКОЇ СЛЬОЗИ

А притча ця, немов дивниця,

Вмить засвітилась , як живиця.

Я з вуст людських її почула,

Та згодом трохи призабула,

Тож розбужу в душі струну-

І розповідь свою почну.

Про вічне зболене чекання,

Що всі ми звідали душею,

Коли надія -вже остання-

Та за мить стає землею.

Так мати і чекала сина,

Здається виплакала очі.

Сама, немов голубка сива,

Доточувала дні і ночі.

А час і шов, минали роки,

В житті у сина — шлях широкий,

Освіту він давно здобув,

Та матір і село забув.

Купався в розкоші , у цвіті,

У славі , що завжди гучна...

Та все минається у світі,

Лиш вічна пам’ять не мина.

І він згадав домівку рідну,

Що вікнами зорить у світ,

І нивку росяну погідну,

Де юності лишився слід.

Летів, неначе птах додому-

Через роздоли , міражі,

І забував дорожню втому,

А слухав трепети душі.

Ось рідна хата ближче, ближче-

Здається, ж вищою була...

Та він ішов на кладовище,

Де мати в землю перейшла.

Тремтіло серце: мамо,мамо...

Сумний відлунював мотив.

Через горби і ринви прямо

Він до могили підступив.

Чекало сина диво з див-

Тут хтось ялинку посадив.

І він схилився до ялини,

Хитнувсь, чи встояти не міг.

А сльози болю і провини,

Мов іскри падали у сніг.

Та раптом зблизька чи здаля-

Почулось,- ворохнувся волос,-

Як тихо- тихо промовля

З дитинства рідний неньки голос:

“ Ми тут з тобою на одинці,

Хоч пізня зустріч, та свята.

Моя душа в оцій ялинці.

Душа- чи вічна самота?”

Серед беріз безлистих, кленів-

Ялини гілочки зелені

Крізь відстань вічної розлуки-

До сина простягла, мов руки,

Немов хотіла обійняти-

І приголубити, як мати,

Та , що уміє все прощати.

А з гострої живої глиці,-

Чи то здалось, чи так було,-

Скотилась крапелька живиці,

Упавши сину на чоло.

І він припавши до ялини,

Здригався весь від каяття.

А сльози бою і провини

Палили сніг вогнем життя.

******************************************************************

ХАЙ БУДЕ ВСЕ ДОБРЕ

У серці і в хаті ,

В родині , в країні,

У мами і в тата .

В дітей , у сусідів.

Близьких і далеких.

Нехай у садибі гніздяться лелеки...

Хай все буде добре!

В роботі і вдома.

Хай вас не застануть печалі і втома.

Живіть , не хворійте, багатими будьте!

Кохайте, радійте

І щастя даруйте!

РОЗДІЛ V

ТЕКСТИ

ПРО ТВАРИННИЙ І РОСЛИННИЙ СВІТ ДЛЯ ПЕРЕКАЗІВ, ВИРАЗНОГО ЧИТАННЯ , РОЗВИТКУ ЛОГІЧНОЇ ТА ЛІНГВІСТИЧНОЇ НАВИЧКИ УЧНІВ(5, 6 кл.)

ЧИМ ФАРБУВАЛИ НАШІ ПРЕДКИ?

Сьогодні всі фабрики штучні. А колись люди усе необхідне для одержання яскравих різноколірних тканин, фарб для ікон, розписів храмів брали у природи.

Жовту фарбу одержували з черемхового листя, з листків берези, осики , чорної смородини.

Вишневий колір давала кора верби або берези з додаванням попелу.

Соковиту коричневу фарбу одержували, виварюючи дубову або вільхову кору.

При виготовленні використовувалися не свіжі квіти чи трави, а висушені.

******************************************************************

СВЯТО ІВАНА КУПАЛА

Надзвичайно поетичне свято Івана Купала припадає на 7 липня. Цього дня сонце рано сходить, грає, купається у річці. Трави й квіти набирають найбільшої сили, а опівночі цвіте папороть. На Гуцульщині вранці ходили збирати лікарські трави. Вважали, що у цей день вони мають найбільшу лікувальну силу. У цей день люди прикрашали будинки, дівчата плели вінки з квітів і трав.

******************************************************************

ЗОЛОТА КУПАВА

Погожого теплого ранку на луках враз спалахнули сотні яскравих ліхтариків. Це зацвіла всім відома кульбабка. Ії веселі, усміхнені квіти, немов яскраві згустки сонячних променів, розсипалися по зеленій траві.

Заховається сонце за обрій- стулять вони пелюстки і стануть непомітними у вечірній імлі. А як тільки мине ніч, зажевріє далекий небокрай, близнята -кульбабки розкриють квітки і повернуть їх на схід. Якщо вдень набіжить хмарина, закриє сонце, то й кульбаба поспішає згорнутися в зелений клубочок. Так і стоїть під дощем. Набіжить вітер, прожене хмару, і знову рослина засяє, мов ліхтарик.

******************************************************************

ЗЕЛЕНІ ПЕРВОЦВІТИ

Кожна нова зустріч з лісовими та луговими травами — це маленьке свято.

З нетерпінням чекаємо весни. Сніг зійшов і чути схвильовану пісню дрозда.

Поміж дерев ще мокро і сиро. На сонячних галявинах парує торішнє листя. Пурхають метелики-лимонниці. Вітер гойдає крони дерев, немов хитається високе чисте небо.

Залита по вінця сонячним сяйвом галявина- як веселка. Блакитними очима задивляються в небо проліски, біліє анемона, жовтіють зірочки, приваблює фіалка, первоцвіт.

Ці рослини поспішають квітнути до появи тіні від листя дерев.

******************************************************************

ПОРА ПІДСНІЖНИКІВ

Найсвітліше у листяному лісі буває ранньої весни. Під сонячним промінням швидко збільшуються круги талої землі навколо дерев. На очах з’їдає останні ніздрюваті кучугури снігу південний теплий вітерець. Задзюрчали по вибалках струмки. Грунт ще не просох, а над землею, вкритою торішнім листям, вже піднялися ранні квіти.

Розкрилися грона пролісків, схожих на небесну блакить. Де-не-де визирнули підсніжники. Між зеленими листочками загорілися жовтенькі зірочки гусячої цибульки.

Світло і тепло розбивають панцир на бруньках. Вже недалеко той час, коли оксамитовим серпанком вкриються розлогі крони кленів, лип і затінять нижній ярус лісу.(90 слів).

*****************************************************************

РОСЛИНИ — ПРОВІСНИКИ

На острові Ява, де багато вулканів, де багато вулканів, росте незвичайна квітка. Називається вона королівською примулою. Місцеве населення найчастіше називає її квіткою руйнування. З давніх -давен спостерігають дивну закономірність. Королівська примула буйно цвіте на вершинах і схилах вулканів саме перед її виверженням. Побачать розквітлу примулу жителі і поспішають утекти якомога далі від небезпеки.

А в Індії росте рослина калір-канда. Людина з’їдає два листочки цієї рослини і почуває себе ситою протягом тижня. Сік рослини не містить жодних поживних речовин. Вона лише створює ілюзію ситості. ( З кн.”Цікава географія”)

******************************************************************

ТОПТАТИ РЯСТ

У давніх слов’ян рік починався навесні. Березневе літочилення було до 1409 року. Весну зустрічали весело й пишно. З піснями, танцями , іграми. Ці пісні називали веснянками. Співалися вони ранньої весни до зелених свят.

Весною, коли розцвітали перші проліски, ряст, з’являлася трава, хлопці й дівчата ходили до лісу “топтати ряст”. Коли люди вважали, що розбуджена теплим сонечком земля передає свою силу траві, рослинам. А від них сила переходить у людину. Тому й топтали ряст.

******************************************************************

у дуплі берези було гніздо сови. Під березою Мар’янка й Дмитрик знайшли совеня з пошкодженим крилом. Воно тужливо пищало, бо не змогло СОВЕНЯ (переказ)

Неподалік від будинку лісника злетіти.

Діти забрали пташеня. Дома вони перев’язали крильце, посадили його в клітку. У клітці вимостили м’якеньке кубельце. Дмитрик виніс клітку на ганок.

Кожного вечора біля ганку з’являлася сова й перегукувалася зі своїм малям.

Совеня відповідало їй протяжним писком.

Незабаром крильце у пташеняти зажило, діти віднесли його до гнізда й випустили на волю. Діти назвали його -Сплюшка.

Загалом сплюшка- це маленька сова. До людини вона ставиться з великою довірою. Дехто примудрявся навіть погладити її, коли вона на гнізді сиділа. А навіщо?Для людини це пустощі, пташка могла злякатися.

Сова-сплюшка навдивовижку корисна пташка. Скільки поїдає комах — шкідників- не злічити! (З журн.)(108 слів.)

******************************************************************

СТРІТЕННЯ

У народі свято Стрітення вважається святом зустрічі зими з весною. Саме на Стрітення, за народними переказами, зима з весною змагаються. Кожна з них переможе, та й господарюватиме до кінця місяця. Напередодні Стрітення жінки випікали печиво у вигляді пташок. З цими пташками діти виходили в садки й закликали весну в гості.

******************************************************************

ХЛІБНЕ ДЕРЕВО

Серед тропічних лісів Азії ростуть невисокі дерева, які щороку зацвітають буйними цвітом. Після запилення з кожної квітки утворюється великий плід округленої чи довгастої форми.Це-хлібне дерево. На одному дереві дозріває 700-800 плодів.

Якщо стиглі плоди, обгорнуті в листя, запекти в розжареному попелі, можна одержати щось схоже на паляниці з апетитним запахом чорного хліба. На смак він трохи солодкуватий.(Г.Скарлато)(62 слова.)

********************************************************************

ХЛІБ У ЗВИЧАЯХ І ПОВІР’ЯХ

Хліб у народі завжди берегли. Цінували, ставилися, як до святині.

Про нього народ створив багато повір’їв, які мали практичний і ритуально-магічний зміст. Пильнували, щоб хліб не падав додолу. А як упаде, слід підняти, перепросити,поцілувати і з’їсти. Якщо так не зробити, то будуть збитки. Якщо хтось знаходив хліб на дорозі, мусив підняти його, обтрусити і покласти пташкам. За гріх вважалося надкусити й недоїсти шматок. Хліб після поминок треба роздати людям.

Не позичали нікому хліб, коли йшли вперше сіяти.(Л.Артюх)(84 слова).

******************************************************************

ОВОЧЕВІ ЧЕМПІОНИ

Серед овочів є чемпіони. Про це йдеться в Книзі світових рекордів. Найбільший в світі помідор виростив у 1986 році американець Гордон Грехем. Його томат важив три з половиною кілограми !

А в 1988 році австралійка Ейлін Чеппел виростила на своєму городі огірок, що потягнув на вагах... 30 кілограмів.

Важко навіть уявити, але Дональд Маклін 16 вересня 1984 року продемонстрував на виставці овочів 369 сортів картоплі, вирощених на його фермі.

Лише наполегливо працюючи, можна досягти таких результатів.(З журн.)(77 слів.)

******************************************************************

ВОДЯНА ЛІЛІЯ

Хотілося мені літо побачити. Яке воно? Дідусь обіцяв показати. Цілими днями я ходив сам не свій. Коли це вже мені дід літо покаже? Та ось одного разу дід наказав збиратися. Вирушив тією дорогою, що вела в поле. Яку ж красу я побачив! Тут і лан квітучих соняхів, і густа кукурудза, і зелений горох, і біла гречка, і море пшениці.

Жайворонок день видзвонював, застеляв стоквітним дивом зелений луг.

На затягнутому ряскою озерці білою зіркою розпустилася лілія. Сяє, ніби корона водяної царівни. А може, то сама водяна царівна обернулася квіткою й виглядає свого принца? Так ось воно яке літо!( З журн.)(99 слів).

******************************************************************

ЛІЛІЯ

У природі існує близько 100 видів диких лілій, що ростуть майже по всій Північній півкулі- в Євразії і південній Америці. Не всі лілії білі. Багато видів лілій мають жовті, руді, рожеві, червоні й навіть букові квіти, їх пелюстки часто прикрашені плямами, як,наприклад, у лілії леопардової. Різноманітною є й форма квітів лілії-одні схожі на лійки, другі на чаші, треті на зірки.Є високі лілії(лілія Генрі виростає до 2,5 м), є й невеликі( лілія низькоросла близько до 15 см). Ця різноманітність дозволила виростити близько 2000 сортів декоративних лілій, форми та забарвлення яких дивують уяву. Лілія ,ніжна й велична, сувора й розкішна, по праву посіла одне з перших місць серед садових квітів усього світу.( З енциклопедії).

******************************************************************

КВІТКА ПАНСЬКОГО МАЄТКУ

У панському маєтку неодмінним атрибутом були квітучі кущі бузку з п’янким ароматом. Проводжаючи разом з нами весну, він цвіте в міських садах і парках, у палацах і на присадибних ділянках.

Батьківщиною бузку вважають Балканський півострів, де в лісах і досі ростуть семиметрові чагарники дикого бузку. Розводити бузок почали не так давно, трохи більше 300 років тому. Тоді цей кущ могли придбати тільки багаті аристократи.

Суцвіття бузку складаються з маленьких квіточок, віночок яких схожий на трубочку з 4 лопатями-пелюстками. Іноді декілька квіточок зростаються разом, і кількість пелюсток збільшується до п’яти-шести або й більше. Хто відшукає таку квітку в бузковому букеті, вважають, тому пощастить.( З енциклопедії).

*****************************************************************

ЛІТНЯ ПОРА(переказ)

Жив собі на світі хлопчик. Звали його Михайлик Білочубчик. І була в нього вдача щира та лагідна. Ще й очі барвінкові, і волосся пшеничне. Щоранку він приходив на берег швидкоплинної ріки. Сідав на крутосхилі під старезною сосною й цілісінький день дивився на воду. На білопінних хвилях легкими човенцями погойдувалися чайки, а химерна сонячна доріжка стелилася в імлисту далечінь. Слухав журливий шум старих берестів. На берестах листя м’яке, ніжне, навіть лагідне. І шум вербовий ніжний і лагідний. Дубове ж листя викрешує іскри. У його шумі гнів. І дуби не шумлять- гудуть.

Одного ранку Михайлик прокинувся, вибіг на ганок. Зажмурився.Сонце прямо в очі йому усміхалося. Лоскотало обличчя, манило за собою.

Стоїть Михайлик на ганку. Ранок слухає. Милується. Тихо. Лиш у кінці городу чути звуки. То тато косить. Любить Михайлик цю пору, коли кошеною травою пахне.

Тільки вужів боїться. А була їх після повені сила-силенна. У вужа в роті є невеличкі гострі зуби. Він ловить мишей і навіть маленьких пташок. Він може прокусити шкіру. Але в цих зубах нема отрути, а тому укус буде зовсім не шкідливий.

Приємно спостерігати за літом. За їхнім селом обабіч шляху непрохідна зелень кущів терну, багато кисличок, лісових груш, аличі , мушмули. Усе повітря напоєне пахощами. На різні голоси переспівують птахи.(С. Мельничук.)( 131 слово).

*****************************************************************

ЇЖАК ( Переказ)

Любить їжак побродити. А тут раптом дощ припустив. Наче з відра линув. Не дощ, а дощисько. Справжня тобі злива. Припустив- не перестає. Їжакові нікуди дітися. Згорнувся клубочком, принишк. Треба якось перебути , перечекати. Та раптом дощ як з’явився- так і скінчився. Сонце в небі заграло. А на їжакових голках дощинки так і лишились, мов приросли. А в тих крапельках-дощинках райдуга спалахнула. Усьома кольорами грає, піниться. Усіма барвами переливається. Іде їжак — райдугу несе.

Любить їжачок гриби збирати. Найде грибок і наколе на голки. Потім далі помандрує. Ходить лісом та хазяйнує. Нічого смачного не минає. Уже он скільки тих ласощів назбирав. І не важко йому, і втоми не знає. Усе в їжаковій комірчині вміститься. І маслюк, і краснюк, і біла печериця. Ось так осінь і господарює їжачок, щоб легше взимку було. А до зими готується він готується сумлінно. Лягає на землю та качається, борюкається. А листя на його сиві голки все настромлюється, нанизується. Отак назбирає він листя та й несе до своєї домівки. Несе , наче стіжок везе. Скине його на купу, спочине трохи та й знову за роботу. Бо ж любить їжак зимувати у теплій м’якій постелі.

(За М.Сингаївським.)( 161 слово).

******************************************************************

РОЗУМНИЙ ЇЖАК

Їжака зловили вночі в Сахарі й завезли за тридцять кілометрів. Через тиждень , теж уночі, їжак утік. Уранці на піску побачили чіткі сліди. Шлях їжака простежили протягом семи кілометрів.З’ясувалося, що він одразу попрямував до того місця, де його зловили. Правда, кілька разів він збочував від прямої дороги додому. Але це було тоді, коли він обходив густі зарості і коли харчувався. Як знайшов їжак дорогу додому? Цю загадку природи вчені не можуть розв’язати. Встановлено тільки, що кожна тварина може знайти свій дім навіть уночі.(За В. Мезенцовим.)( 86 слів)

******************************************************************

ГРАКИ

Граки приносять весну. На високих деревах вони мостять гнізда або старанно ремонтують старі. Для цього збирають торішню траву й сухі гілки. Найчастіше березові. Мені неодноразово доводилося спостерігати, як грак відламував тоненьку березову гілочку.Адже вона і гнучка, і разом з тим міцна.

Але не всі граки ламають гілочки й носять їх до своєї майбутньої оселі. Деякі птахи роблять це за рахунок інших. А коли господарі ловлять їх на гарячому, здіймається такий галас, що його чути навкруги. Іноді ці сутички закінчуються навіть бійками.

Взагалі граки дуже винахідливі. Якось один грак помітив біля залізниці паперовий згорток. Досвід підказав йому, що там може бути їжа. Він сів метри за три від згортка. Роззирнувся й почав обережненько наближатися. Витяг шию, встав навшпиньки-намагається здалеку помітити, чи є там щось їстивне. Раптом вітер легенько зашарудів газетою. Грак ту ж мить відскакує вбік. Злякався!

Потім знову повертається. Наступає однією ногою на згорток, дзьобом дістає харч. У газеті знайшлися шматочки сиру, ковбаси, скоринки хліба. Чудовий сніданок!(З кн.”Цікава орнітологія”.)(140 слів).

******************************************************************

ШПАК

Шпак схожий на чорного дрозда, але строкатіший, пір’я в шпака блискучіше, веселкою переливається. Усі звикли, що шпак біля людини , в шпаківні живе. Але так буває не завжди. Шпаки люблять старі ліси, де багато дуплястих дерев.У дуплах шпаки мостять гнізда. Важко до такого гнізда дістатися ворогові:спробуй утриматися на гладенькому товстому стовбурі!

Збирати їжу для пташенят шпаки летять на поля, на городи й луки. Багато винищують шпаки комах, личинок , гусені.(З журн.)

******************************************************************

ПТАХ З РУКАМИ

У тропічних лісах басейну Амазонки живе маленька пташка з тоненькою шиєю. Це — гоацин. Вона відрізняється від усіх своїх пернатих родичів. Гоацин має додаткові лапи, що правлять пташці за руки. Це видозмінені крила з кігтями.

Крила-лапи допомагають гоацину міцно триматися за гілля дерев. Птах погано літає й повільно ходить по землі. Його сильною захисною зброєю є дуже міцний неприємний запах.

Гоацин не співає, як звичайні птахи. Він квакає, як жаба.(З книги “Цікава географія”).

******************************************************************

ПІНГВІНИ

Це зовсім чудові птахи- на інших несхожі. Вони літають у воді, а не в повітрі. Пірнуть і так машуть коротенькими крилами, так швидко летять під водою, що рибу наздоганяють. А ходять пінгвіни теж незвичайно, як стовбчики. Здається , що це іде людина у білому суртюку, і в білій сорочці.

Якось заплив корабель в невідомі краї. Хотіли моряки до берега пристати. Бачать, що на кризі стоїть ціле військо. Підпливли ближче. А військо тільки бульк у воду! Тут тільки й зрозуміли моряки, що це не люди були , а птахи.

( Є.Чарушин).

******************************************************************

КАЧКОДЗЬОБ

Качкодзьоб- дивне створіння. Ця тварина має великий ніс, на якому розміщені

нервові закінчення. Саме вони допомагають господареві орієнтуватися та шукати їжу. Качкодзьоб полюбляє різноманітну їжу: молюсків, рачків, мушлі. Їх він видобуває з мулу водоймищ і набирає у свій дзьоб. Качкодзьоб має прекрасний апетит,адже за день він може з’їсти стільки, скільки важить сам. У воді ця тварина почувається дуже добре. Вона швидко пересувається, досить вправно перебираючи передніми лапами, які виконують роль весел.

******************************************************************

НЕЗВИЧАЙНІ РИБИ

Біля берегів острова Греландія впіймали незвичайну рибу. Вона була вкрита

густим хутром. Рибу в “шубі” піймали також у високогірному озері, що розташоване у Скелястих горах у США.Коли її витягли з води, хутряна шкура лопнула й зійшла. Очевидно вплинула зміна температури. Чудернацьку рибу виловила датська експедиція в Атлантичному океані поблизу Африки. Її передні плавники та хвіст нагадують якісь химерні крила.

А от в Індійському океані водяться інші незвичайні риби. Перед сном вони випускають з рота особливу прозору й клейку рідину, в яку закутуються. Вони ніби одягаються в нічну білизну. А потім ховаються в темні місця і сплять. Уранці риби скидають нічне вбрання.(З кн.”Цікава географія”).

******************************************************************

ГОЛУБ

Голуб- один з найперших птахів, приручених людиною. Своєю довірливістю й лагідністю він здобув у неї глибоку симпатію.

Єгипетські мореплавці, які робили рейси між багатьма портами, використовували голубів для зв’язку з батьківщиною.

У греків голуби відігравали велику роль під час олімпійських ігор. Голубів використовували для оповіщення про здобуття перемоги.

У 1870 році обложений Париж не втрачав зв’язок із зовнішнім світом тільки завдяки поштовим голубам. Більше тисячі голубів здійснювало цей зв’язок. У

У Брюселі було створено перше товариство голубівників-плоштовників.

Там знаходиться перша федерація, що об’єднує клуби голубівників більше 30 країн.(За А.Комарницьким)(90 слів).

******************************************************************

РИБА ОСЕТР

Риба осетр виділяється серед інших риб довговічністю й тими розмірами, яких вона може досягти, якщо не попадеться.
Нещодавно в озері Вашингтон, недалеко від американської столиці, було знайдено велетня- осетра. Він важив 408 кілограмів і був завдовжки більше трьох метрів. Навколишні жителі часом бачили його на поверхні і вважали, що в озері живе якесь чудовисько. Ніхто не думав , ща це риба. Уважно оглянувши цього осетра, учені прийшли до висновку, що він народився на початку нашого століття і помер від старості.(За А.Коваль,)(80 слів)

******************************************************************

РИБА-МЕЧ

Меч- риба поїдає все, що зустрічається на шляху: кальмарів, будь -яких риб,аж до тунців і акул.

Відомо багато випадків торпедування суден меч-рибою. Рекордним було зіткненням з американським китобійником “Фортуна”.Меч-риба пробила своїм кистяним списом металеве днище. Риба у момент удару розвиває потужність у 200 кінських сил.(О.Ємченко)

******************************************************************

РИБА-ПРИЛИПАЛА

Риба-прилипала поширена в теплих морях.Передній спинний плавець риби видозмінений в овальний присосок. За допомогою нього риба може присосатися до всякого плаваючого предмета. Риб-прилипал часто знаходять на акулах. Відривається вона тільки для того, щоб схопити кусок здобичі, який залишився від трапези акули.(З кн.”Цікава зоологія”)(47 слів).

******************************************************************

БДЖОЛИ

У бджіл немає дитинства. Уже на третій день після свого народження вони починають працювати: чистять вулики. З четвертого дня годують личинок медом і квітковим пилком. У віці 12-18 днів виконують найпочеснішу роботу: збирають нектар і пилок. Живе робоча бджілка влітку 35-65 днів. Причина такого короткого життя бджоли- важка робота. Люди шанують маленьку трудівницю.( З журн.) (55 слів).

******************************************************************

ПАПЕРОВІ МІНІФАБРИКИ

Хто винайшов папір? Люди? Ні, комахи. Справді, першими творцями паперу були... оси. Вони відщеплювали тонкі волокнинки дерева, з’єднували їх клейкою речовиною і пресували доти, доки не одержували паперові пластинки.

Для утеплення своїх гнізд оси виготовляли щільний картон, якості якого міг би позаздрити будь- який нинішній книговидавець.(О.Ємченко).

*****************************************************************

ПАПЕРОВЕ ГНІЗДО

З-під каменя вилітають оси. Піднімеш камінь- а під ним осине гніздо. Збудоване воно з паперу. Для людей папір машина робить, а оса- самотужки.

Нагризе дрібних трісочок, змочить її клейкою слюною й ліпить комірки гнізда.

У них живуть личинки ос. Дорослі оси за ними доглядають. Годують їх, чистять,а в спеку провітрюють комірки крильми. І охороняють.(З журн.)

******************************************************************

КІШКА

Кішка- особа таємнича . Вона чужинка .Походження її- загадка для вчених.

В одному вони впевнені- до нас її завезли з Єгипту.

У стародавньому Єгипті кішку приручали водночас з конем. Кінь ставав трудівником і воїном, а кішка — маленьким божком для єгиптян. Єгиптяни тримали кішок у своїх храмах, годували їх, уважно стежили за їхньою поведінкою, а потім пробували пояснити цю поведінку як своєрідне пророкування людської долі. Мертвого кота бальзамували так само, як і мертвого фараона, і ховали в усипальниці фараонів. ( А.Коваль.)

*****************************************************************

ЧОМУ ЗЕБРА СМУГАСТА

Раніше зебра була не смугаста, а біла. Прийшла вона в гості до Лося якось. А в лісі берізки , сосни, ялини ростуть. Зебрі найбільше сосна сподобалася. І Лось подарував їй соснову шишку.

Посадила Зебра зернятко з шишки, поливала його.Незабаром воно проросло.

Зебра обгородила його тичками й залюбки під цим тином відпочивала.

Якось видався дуже спекотний день. Зебра прилягла під огорожею й заснула. А сонце пекло так, що потемніла шкіра на Зебрі. Білі смуги залишилися тільки там, де була тінь від тичок. Відтоді Зебра смугаста. (І.Солдатенко).

******************************************************************

РОМАШКА

Усі ви знаєте ромашку. Ця звичайна квітка росте на узбіччі доріг та на пустирищах. З неї дівчата плетуть собі вінки та роблять букети. А тим часом ромашка лікує від багатьох хвороб. Переселилась вона на нашу землю з Америки. Ії насіннячко випадково попало із зерном на корабель і перемандрувало через океан.Ромашка призвичаїлась до наших умов, а ми до неї.

Так само переселився подорожник, тільки від нас до Америки. З нього теж виготовляють цінні ліки.( З журн.) (75 слів).

******************************************************************

ОБМАНУТІ СУНИЦІ

Повітря в осінньому лісі якесь особливе. Воно пахне грибами, стиглими грушами, м’ятою, смородиною, сосновою хвоєю і ще чимось таким приємним, що дихаєш і не надихаєшся.Цілісінький день ти можеш блукати і не втомишся.

Звідкись вітерець приніс духмяний аромат суниць.

Повернув він на суничні пахощі, спустився з горбка й опинився на маленькій галявині, геть усіяній суничником. Початок жовтня був на диво теплим. Обмануті теплом суниці посеред осені знову зацвіли. У них серед листочків біліли ніжні квіточки. А там, де галявину сонечко зігрівало більше, можна було збирати ще один урожай.

Мабуть, з усього лісу злетілися на привабливий медовий запах жовті оси. Вони кружляють роєм, сідають на ягоди, ласують солодким суничним соком.

Рідко таке трапляється. Скільки я сходив лісових стежок, а суниці, що дозріли восени, побачив уперше.(В. Приходько)

******************************************************************

ЧОРНИЛО

Теперішні школярі чорнилом не пишуть. Пишуть кульковими ручками, олівцями , фломастерами. Чорнило у наш час- це звичайна річ. А колись воно коштувало дуже дорого. Рецепти його виготовлення зберігалися в таємниці. У Римі використовували чорнило із сажі, яке було дуже стійке. Українці- із бузини. Багато століть тому ченці монгольського монастиря розробило рецепт “ коштовних каменів”. Чорнило це було золоте й рубінове... Наші предки також користувалися чорнилом. Важливим його складником був - цукор. А в Японії було винайдено біле чорнило-для написання на кольоровому та чорному папері.(З журн.)(80 слів).

******************************************************************

ВІНОК З ПЕТРУШКИ

Що ми знаємо про петрушку, ми знаємо , що в ній повно вітамінів, що її треба їсти щодня.

Це ми зараз вважаємо її звичайною, а в Стародавній Греції петрушку особливо шанували. Про неї говорилося в книжках, її вирощували в садах. Чому в садах? Бо з неї плели вінки для героїв. Грецьких героїв і переможців на Олімпійських іграх вшановували так: їм одягали на голову майстерно сплетені з зелені петрушки вінки. Греки бачили, як петрушка діє на людину- знімає втому і зміцнює сили. За це її шанували.( За А.Коваль).

*****************************************************************

ЗВИЧАЇ НАШОГО НАРОДУ

На території Київської Русі жили слов’яни українці, основним заняттям яких було землеробство. Їхнє життя залежало від сил природи. Слов’яни зробили ці сили своїми богами і поклонялися їм. Вони обожнювали дерева, трави , річки й колодязі. Весною проводили свята на їхнє вшанування. На свято Тополі або Куста дівчину вбирали за Тополю і ходили по селу , співали. Водили хороводи навколо дерева у лісі. Іноді з цією метою приносили в село дуба чи березу. Також приносили жертви колодязям чи річкам. Робили свята криниць, бо вірили, що підземні води мають зв’язок із небесними. ( З журн.) (91 слово).

******************************************************************

РОЗДІЛ VІ

ПРИРОДНИЙ СВІТ ОЧИМА УЧНІВ

6.1 Твір на протипожежну тематику Дідовець Оксани Валеріївни,

учениці 9-А класу

МИ ЇДЕМ У СЕЛО, БО НАС ЧЕКАЄ ХУТІР

Ми їдем у село, бо вже чекає Хутір…

І щосуботи стрічають нас лелеки на стовпах.

І дужий клен над гаражем розрісся,

Гілками пестить над будинком дах…

Бджолиний рій над вуликом гуде,

Цвіте фацелія, бабуся Надя у воротах жде,

А збоку зашарілася калина…

А тато стільники з дуплянок дістає.

Ми їдем у село: нас Хутір жде –

Бузковий і вишневий, мій рідний хутір.

Ось така краса панує на Хуторі села Неданчичі Чернігівської області ,Чернігівського району, куди я щосуботи приїжджаю з батьками до бабусі Надії та дідуся Михайла. Весною на Хуторі, ото як у творі Олександра Довженка «Зачарована Десна», цвітуть бузки, акація, а потім закучерявлюються пахучим квітом липи. Вся вулиця покривається килимом квітучих ромашок. А восени вулицю вкриває падолист із кленів. За хутором простягаються праворуч ліс, а ліворуч зо два кілометри тягнуться луки аж до самого Дніпра: урочища Березівка, Станецьке, Широке, Лука, Переділ розділяє дорога, котрою мешканці зі Славутича їдуть відпочивати. Обабіч дороги кучерявляться насадженим багатством городи: пшениця, усяка пашниця. А в травах лук - гнізда різних пташок, нірки ховрашків, дрохв, попід верболозами вуха поприкладали зайчики , любителі попастися у городині - моркві та капусті. Біля кожного будинку Хутора - гніздо лелек, які гордовито походжають луками в пошуках їжі своїй парі та лелеченятам. На цьому просторі мирно пощипує соковиту траву череда корів. Караваном повільно , як божі корівки, «пропливають» круті іномарки… Спека. Швидше б до лона води, до Дніпра. З автомобілів лине музика, а з їх відкритих вікон часто летять недопалки… Влітку від спеки зелена трава вигорає, а від кинутої незатушеної цигарки спалахує… і починається пожежа…Я з батьками часто допомагаю пасти дідусю корів. Ось одного разу тато побачив швидко наступаючий вогонь, одразу став набирати номер пожежної охорони. Нас у школі вчили, що є універсальний номер служби порятунку. Наприклад, щоб не вчити безліч номерів, досить запам'ятати 112 - єдиний номер для звернення в службу порятунку в Україні, аналог 911 в США. Так, диспетчер проконсультує, як діяти в конкретній ситуації і при необхідності - викличе потрібну бригаду.

Однак таке перемикання на профільний підрозділ - може зайняти додатковий час. Тому, якщо «час іде на хвилини» - краще набрати єдиний номер необхідної служби або її підрозділ у нашому районі (можна дізнатися за номером довідкової 109). А Номер пожежної служби 101.Слід повідомити оператору своє ім'я, прізвище та адресу події, коротко поясніть проблему. Бажано ще оцінити і рівень небезпеки, адже в будинку, де горить приміщення, є і газ. За номером 101 також можна зателефонувати і в разі небезпеки самогубства, наприклад, потерпілий хоче зістрибнути з даху будівлі, а також нападу диких тварин.

Коли тато викликав пожежну службу, вона приїхала з Любеча. А також приїхали ліснича служба на тракторі із лісництва на чолі з лісничим, щоб перевірити, чи добре відорана ділянка луків від території лісу. Пожежу було загашено. Досить часто трапляються такі пожежі, коли , порушуючи чинну заборону , весною або восени починають палити траву, тоді палають луки, а Хутір затягує пелена диму. Часто через недбалість «туристів» горять прикордонні (поруч через Дніпро – білорусія) урочища Острів, Провідна: там висока трава, праковітні дуби, сосни. Острів тягнеться понад Дніпром вісім кілометрів. Його охороняють прикордонники.

А ще поблизу Неданчич у нас є дачне селище Переділ над притокою Дніпра- Кривою. Його розділяє дорога на старовинний Любеч. Два роки тому хтось із мешканців цього дачного селища, яке впритик прилягає до неданчицької вулиці Мостище, «надумався» випалити минулорічну траву, і та спалахнула, й цілий «потік» вогнища хлинув аж до вулиці. Зайнялися будівлі, будинки. Доки приїхали пожежники, уже палала ціла вулиця. Люди намагалися уникнути паніки, рятували те, що можна було врятувати. Тітка Ніна, в якої спалахнув уже сарай, кинулася в хату, вхопила ікону «Неопалима купина» і давай, промовляючи молитву, ходити колами навколо хати , і диво дивне: вогонь відступив. От тобі й сила слова. А в цілому згоріло п’ять хат, половина вулиці. Люди лишилися без даху над головою. І усе через людську легковажність.

А про образ неопалимої купини ми вчили разом із учителем Тетяною Василівною на уроці української літератури. Давно це було. Сотні разів вороги воювали наш край. Але кожного разу залишалися з облизнем. А край зеленіє під синім небом та ясним сонцем. І щоліта тут рожево квітують кущі неопалимого зела, стверджуючи незнищенність української землі і її народу. Неопалима купина. Так називається це зело. Здавна так називається. Сам образ неопалимої купини використовується в Україні досить часто, зокрема, значного поширення набула ікона, яка так і називається: «Неопалима купина».

На ній зображення Богородиці з сином на руках вписується у восьмикутну зірку, яка складається з двох — червоного і зеленого чотирикутників з гострими і увігнутими всередину сторонами, зелений колір означає кущ купини, червоний — полум’я, яке охопило рослину. Ця ікона, виставлена у храмі чи в хаті, нібито зберігає приміщення від пожежі та блискавки.

Неопалима купина — поетичне відображення долі України та українського народу. Яких тільки бід не випадало на наш край! Його палили, грабували, нищили століттями різні заброди висмоктували животворні сили, забороняли українську мову й культуру, викорчовували саму назву «Україна». Але, як писав наш Великий Кобзар:Не вмирає душа наша, Не вмирає воля.

Незнищенність твоєї Вітчизни, незнищенність твого народу — ось що символізує рожевоквітна неопалима купина. Знайте це.

Мої батьки- педагоги, а ще вони заступники директора з господарчої частини. Тато працює у Славутицькому ЗЗСО І-ІІІ ступенів № 3 Вишгородського району, мати - у ЗЗСО І-ІІІ ст.№ 1. Проводять навчально – тренувальні заходи з техніки пожежної безпеки, тренувальну евакуацію для здобувачів освіти. Від учителя основ здоров’я Наталії Олександрівни та класного керівника Валентини Володимирівни ми дізналися, що пожежники-рятувальники виконують рятувальні роботи, пов'язані з пожежогасінням, повенями, природними катастрофами та іншими непередбаченими нещасними випадками, а також займаються ліквідацією наслідків нещасних випадків (наприклад, дорожньо-транспортний випадок або нафтове забруднення). Рятувальна робота небезпечна і вимагає довірливої співпраці – неправильне рішення або поведінка може загрожувати здоров'ю, життю або майну самого рятувальника або ж здоров'ю, життю або майну інших людей. Восени в честь тематичного тижня з техніки пожежної безпеки на запрошення адміністрації закладу до нас на подвір’я школи завітали пожежники Славутицької пожежної частини на величезній пожежній машині. Ото дітям була втіха на перервах протягом дня. Вони залазили в кабіну, знайомилися із будовою машини , влаштували фотосесію, селфі. Слухали розповіді пожежників. Дізналися, що, наприклад, коли поступає сигнал тривоги, чергові бійці повинні за 20 секунд одягти спеціальний одяг, після чого негайно сісти в машину і виїхати. Від того, як швидко прибуде машина на місце випадку, часто залежать життя багатьох людей. Після прибуття пожежні визначають, що і де горить, які дії слід виконати. Необхідно за півтори-дві хвилини розгорнути пожежні рукави і підключити їх до місцевого джерела води, якщо такий є, або до цистерни.

Гасіння вогню може тривати від декількох хвилин до декількох діб. Якщо прибулих сил для боротьби з вогнем не вистачає, викликають підмогу. Після ліквідації спалаху керівник варти повинен доповісти в частину по рації про результати операції, скласти акт. Після цього до роботи приступають слідчі, які розслідують причини спалаху, шукають винних, якщо такі є, підтверджують правомірність дії пожежників, якщо ними був причинний матеріальний збиток (наприклад, залито водою приміщення з комп'ютерами, які в результаті зіпсувалися).

Ну, а для профілактики випадків є пожежні інспектори, які перевіряють безпеку в різних установах, а також займаються роботою з населенням, проводять бесіди із школярами тощо. Працюють пожежники позмінно, між викликами проводять тренування, розробляють плани операцій з гасіння спалахів. Пожежникам часто доводиться ризикувати життям, рятуючи постраждалих. Тато казав, що такі пожежні інспектори- часті гості у школі і «дуууже» прискіпливі, щось не так,одразу накладуть штраф. Біля татового кабінету висять стенди:

Причини виникнення пожежі:

Необережність у поводженні з вогнем( кинутий запалений сірник,багаття, розкладене у недозволеному місці).

Пустощі дітей з вогнем, ігри із запаленими предметами.
Порушення правил користування газовими плитами.
Неправильне користування печами.

Ось ці правила мені хочеться прикріпити при в’їзді на хутірські луки, щоб буяла краса, а не палав вогонь по торішній траві, або серед літа від вогню через недбало кинутий недопалок, не дивилися безмовно з болем очі опеченого зайчика, їжачка, качки. Щоб не зяяли обвугленими стовбурами завше білокорі берізки , та вигорілими стовбурами верби обабіч дороги. Будьмо пильними, по - господарськи бережімо наш дім – природу матінки Землі.

З повагою до природи, до праці рятувальників, пожежників Дідовець Оксана, учениця 8-А класу Славутицького ЗЗСО І-ІІІ ст..№ 3.

Твір відредаговано й завершено 23.02.22. , в середу , о 16.00, к.117 ЗА ОДНУ НІЧ ДО ПОЧАТКУ ВІЙНИ !

6.2 ДІДОВЕЦЬ ОКСАНА, 9-А КЛАС

ДОБРОГО РАНКУ

Доброго ранку! Доброго ранку!

З усмішкою лине усе на світанку!

І день буде добрий, і зустрічі добрі,

Щебече поруч горобчик хоробрий.

А потім на плечі опуститься вечір.

Доброї ночі ти всім побажай:

Солдату на варті, пілоту в машині,

І в ліжку дитині, і киці в корзині.

І в доброму гуморі ранок стрічай.

6.3 СУХОСТАВСЬКА СОФІЯ, 8-А клас

Світ порятує краса, світ порятує природа

Славутиче рідний, Дніпро і Десна,

Їх води нуртують, нема їм спочинку,

Хоча йде війна, але квітне весна,

А я їх дитя - природи травинка.

Бо ж сила зелена й під снігом цвіте,

Людину в довкіллі втішає…

Квітне весна, буяє весна

В поліському краю, у рідному краю…

РОЗДІЛ VII. СВІТЛИНИ «А МИ У ЛІС ХОДИЛИ!!!»

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ІНФОРМАЦІЇ

1. Українська література. 5-9 класи[Текст] програма для загальноосвітніх навчальних закладів з українською мовою навчання. − Київ: Видавничий дім «Освіта», 2013 (зі змінами, затвердженими наказом МОН України від 07.06.2017 №804.) – 2013. – 45 с.

2.Українська література(рівень стандарту):[Текст] підручник для 10 кл. Закл. загальн. Серед. освіти/Олександр Авраменко, Василь Пахаренко.-К.:Грамота, 2018.-256 с.

3.Жовтобрюх, В.Українська мова. 10 клас. Академічний рівень[Текст]:Безкоштовний додаток до комплексного зошита для контролю знань./Валентина Жовтобрюх.-Х.:Ранок, 2010.-48с.

4.Товстий,В.П. Легенди та міфи України.[Текст] /Уклад.В.П. Товстий//Харків:Промінь, Аргумент-Принт, 2009.-64с.

5.Чугуєнко, М. В.Моя Україна. Ілюстрована енциклопедія для дітей.[Текст]/ Уклад. Чугуєнко М. В.//Харків: Ранок,2008.-128с.

6.Верьовка, Л. Травник. Календар.[Текст]/ Уклад. Л.Верьовка //-Преса України,2005 р.

7.Лисиченко,Л.А. Поширеність поетичної мови. Я вивчаю українську. [Текст] /Л.А. Лисиченко //– Харків: Основа, 2010. – № 2. - С.33.

8. Маркотенко,Т. С. Збірник диктантів з української мови .[Текст]/ Уклад. Т.С. Маркотенко.//-К :Освіта, 2020.-176с

9.Можега,В. /Світлини : А ми у ліс ходили//Славутич- 2015.

10.Химера,Н. В. Українська література. 10 клас. Навчально-методичний посібник із мультимедійними додатками:книга для вчителя/[Текст]/за заг. ред.Н.В.Химери//-Біла Церква:Олімп, 2018.-278с.

11. Два храми Наталії Земної (Зубицької)- Природа і Поезія.[Електронний ресурс] / Сайт https://www.google.com/search?rlz ,-Електрон.дані.- Режим доступу: http://nvk12.rv.ua/metodika/uk_mova/soltis_konspet_uroky.pdf.- Назва з екрана.- Дата перегляду 26.03.23.

12. Лікувальні властивості квітів, [Електронний ресурс]/Сайт Ютуб,- Електрон.дані,-Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=j0edS3uHXLA-Назва з екрана.- Дата перегляду 26.03.23.

13.Презентація “Квіти України” / Сайт https://www.google.com/search?rlz ,-Електрон.дані.- Режим доступу: https://ppt-online.org/80579 . -Назва з екрана.- Дата перегляду 26.03.23.

14.Як навчити маленьку дитину писати вірші...[Електронний ресурс] / Сайт Всеовіта. – Електрон. дані. – Режим доступу: https://vseosvita.ua/library/ak-navciti-malenku-ditinu-pisati-virsi-60590.html-назва. – Назва з екрана. – Дата перегляду 20.03.2023.

docx

Завантажити

Зберегти на потім

Додав(-ла)

Купрієнко Тетяна Василівна

Пов’язані теми

Українська література, 8 клас, Матеріали до уроків

Додано

24 травня 2023

Переглядів

1996

Оцінка розробки

Відгуки відсутні