Економіка основних галузей сільського господарства
Лекція з дисципліни "Економіка аграрного підприємства" для підготовки фахових молодших бакалаврів з спеціальності "Менеджмент"
|
ЕКОНОМІКА ГАЛУЗЕЙ ТВАРИННИЦТВА |
|
|
17.1. ЕКОНОМІКА МОЛОКОПРОДУКТОВОГО ПІДКОМПЛЕКСУ АПК 17.1.1. Народногосподарське значення, розвиток та розміщення скотарства 17.1.2. Економічна ефективність скотарства та напрями її підвищення 17.2. ЕКОНОМІКА М'ЯСНОГО ПІДКОМПЛЕКСУ АПК 17.2.1. Характеристика м'ясопродуктового підкомплексу 17.2.2. Народногосподарське значення, розвиток та розміщення свинарства 17.2.3. Економічна ефективність свинарства та напрями її підвищення 17.3.1. Народногосподарське значення, розвиток та розміщення вівчарства 17.3.2. Економічна ефективність вівчарства та напрями її підвищення
17.1. ЕКОНОМІКА МОЛОКОПРОДУКТОВОГО ПІДКОМПЛЕКСУ АПК 17.1.1. Народногосподарське значення, розвиток та розміщення скотарства В Україні серед галузей продуктивного тваринництва перше місце займає скотарство. Його народногосподарське значення полягає у забезпеченні населення цінними продуктами харчування: – молоком, яловичиною і телятиною. Худоба є джерелом одержання шкур, необхідних для народного господарства. Відходи забою тварин та їх переробки використовуються у різних галузях промисловості. Молоко і молочні продукти – незамінні продукти харчування за поживною цінністю. Молоко містить близько 120 цінних компонентів: білків, жирів, вуглеводів, мінеральних речовин та ін. Річна потреба в молоці та продуктах його переробки для повноцінного харчування людини, за науковими нормами харчування, становить 405 кг, а в м'ясі – 82 кг, у тому числі 35 кг яловичини і телятини. Порівняно з іншими видами тварин велика рогата худоба має найвищу молочну продуктивність. За правильного вирощування і утримання від корови одержують по 5000 – 8000 кг і більше молока за рік за жирності до 4 % і більше. Від великої рогатої худоби надходить основна маса м'ясної продукції. В м'ясному балансі України яловичина і телятина становлять близько 53 %.
Велика рогата худоба споживає найбільш дешеві рослинні корми, відходи цукрової та інших видів харчової промисловості, а тому її раціон має нижчу собівартість, ніж для інших видів тварин. До того ж у скотарстві найвища окупність кормів. Галузь скотарства має велике значення для розвитку інших галузей сільського господарства. Для рослинництва вона постачає цінне органічне добриво – гній, для свинарства - молоко, необхідне для поросят раннього віку. Специфічними особливостями скотарства є висока капіталомісткість. Це пояснюється, з одного боку, технічними особливостями галузі, а з іншого тим, що худоба як засіб виробництва також має високу вартість. Молочне скотарство більш капіталомістке, ніж м'ясне. В зв'язку із споживанням великого обсягу грубих і соковитих кормів худобу утримують переважно там, де є кормові угіддя, особливо природні, що забезпечує достатній економічний ефект. У тваринництві економічний процес відтворення тісно переплітається з природним. З біологічної точки зору одержання тваринницької продукції ґрунтується на природних процесах розмноження, росту і розвитку сільськогосподарських тварин. Крім того, інтенсивність вирощування тварин, рівень їх продуктивності можуть зростати внаслідок свідомої господарської діяльності людей. Велике значення має розвиток сектору особистих селянських господарств, який у 2008 р. забезпечив виробництво 82% молока і 73% м'яса. Таке ставлення призводить до того, що населення позбувається корів, зменшується виробництво молока і яловичини. Через невигідність виробництва сільськогосподарські підприємства теж зменшують поголів'я корів. Варто було підвищити ціну на свиней, поголів'я почало збільшуватися.
Щоб сформувати і забезпечити ефективне функціонування молокопродуктового підкомплексу, потрібно: o мати добре розвинуте високопродуктивне стадо корів молочного напряму; o забезпечити молочне скотарство сучасними засобами виробництва, які б повністю враховували специфіку галузі; o розвивати молочне скотарство на індустріальній основі шляхом створення великих молочних комплексів (ферм); o створити при молочних господарствах власну потужну кормову базу, розраховану на гарантоване виробництво передбачуваних обсягів молока; o організувати в молочних комплексах (фермах) пункти первинної обробки .молока, включаючи його очищення та охолодження; o сформувати стабільну сировинну базу в зоні молочного заводу, розраховану на завантаження проектної потужності; o здійснювати приймання молока безпосередньо на місцях виробництва з організацією його центровивезення транспортом молочного заводу; o запровадити комплексну глибоку переробку молочної сировини, виробництво широкого асортименту молочної продукції; o надати перевагу організації фірмової торгівлі основною і супутньою продукцією переробки молочної сировини; o побудувати міжгалузеві відносини між виробниками молока, його переробниками та продажем кінцевої продукції на контрактних засадах з наданням дієвої сили принципам виконання договірних зобов'язань та матеріальної зацікавленості в спільній (інтегрованій) роботі на досягнення високого кінцевого результату. Такі обов'язкові виробничо-організаційні та економічні вимоги щодо забезпечення нормального функціонування продуктового підкомплексу молочного спрямування зумовлюють достатньо конкретну структурну побудову всього агропромислового циклу. Конкретно-галузева структура його складових може бути представлена наступним чином. Аграрний цикл, тобто організаційно-виробниче забезпечення одержання молока як сировини, проміжної продукції АПК (незібране молоко також потребує первинної обробки). В цьому циклі можна умовно виділити три взаємозв'язаних елементи, а саме: племінна справа і відтворення стада – зооветеринарне і матеріально-технічне забезпечення – кормовиробництво і молочна справа.
Схема аграрного циклу одержання молока
Переробний цикл – це процес заводської переробки незбираного молока і одержання з нього широкого асортименту молочної продукції.
Переробний цикл молокопродуктового підкомплексу
Торговельний цикл – завершальний етап агропромислового виробничого циклу загалом.
Схема торговельного циклу
17.1.2. Економічна ефективність скотарства та напрями її підвищення Ефективність скотарства характеризується системою показників, найважливішими з яких є:
Динаміка собівартості молока, грн/цн
Напрями підвищення економічної ефективності виробництва молока: підвищення продуктивності молочного стада, якість тварин, розширенням комплексної механізації виробничих процесів на фермах, поліпшення якості молока, інтенсифікація сільського господарства, забезпечення раціонального використання трудових ресурсів села, підвищення продуктивності праці, формування відповідної системи матеріального стимулювання праці.
17.2. ЕКОНОМІКА М'ЯСНОГО ПІДКОМПЛЕКСУ АПК 17.2.1. Характеристика м'ясопродуктового підкомплексу М'ясопродуктовий підкомплекс – одна з найважливіших продуктових вертикалей з виробництва і переробки продукції тваринництва.
Головне функціональне призначення підкомплексу – забезпечення потреб населення в м'ясі та м'ясних продуктах. Поряд з цією основною продукцією з відходів і побічної продукції промислової переробки м'яса одержують м'ясо-кісткове і кров'яне борошно, шкіряну та ендокринно-ферментну сировину. Визначальними факторами, які справляють прямий вплив на обсяги виробництва та якість м'ясопродукцїі, слід вважати: – в сільському господарстві - повновагові тварини необхідної вгодованості, якість годівлі, боротьбу з епізоотіями; – в м'ясопереробній промисловості – своєчасну розробку і глибоку переробку туші, високу якість технологічних операцій, скорочення втрат; – у торгівлі – своєчасність продажу, наявність відповідних потужностей зберігання м'ясопродуктів. Скорочення виробництва м'яса і м'ясопродуктів одночасно є причиною і наслідком незадовільного функціонування всієї продуктової вертикалі. Причина полягає в стрімкому зменшенні відгодівельного поголів'я та хронічному недовантаженні потужностей переробки. Наслідок зводиться не лише до погіршання споживання населенням м'яса і м'ясопродуктів, а й до скорочення виробництва в галузях АПК, що забезпечують цю продуктову вертикаль необхідними матеріально-технічними ресурсами. Щоб вивести комплекс із кризового стану, необхідно забезпечити: інтенсивне відтворення м'ясних вітчизняних і зарубіжних порід худоби; створення і відродження великих механізованих комплексів з відгодівлі тварин та їх гарантоване забезпечення повноцінними кормами; прискорення розвитку традиційних галузей свинарства, скотарства та промислового птахівництва; поглиблення процесів агропромислової інтеграції шляхом створення формувань у складі відгодівельних господарств, м'ясопереробних підприємств і комбікормових заводів за широкого залучення до цього процесу господарств населення; ефективне використання виробничих потужностей м'ясопереробної промисловості; розширення мережі фірмової торгівлі і на цій основі вивчення реального платоспроможного попиту населення на м'ясо та м'ясопродукти вітчизняного виробництва.
Схема м'ясопродуктового підкомплексу
Організаційна структура ринкового м'ясопродуктового підкомплексу має будуватися за наявності таких обов'язкових партнерів: – виробники фуражного зерна; – виробники та постачальники кормових домішок; – комбікормовий завод; – відгодівельне господарство (комплекс); – м'ясопереробне підприємство (завод, цех); – фірмова торгівля; – розрахунковий центр вертикалі.
17.2.2. Народногосподарське значення, розвиток та розміщення свинарства Свинарство в Україні є традиційною галуззю тваринництва. Основною продукцією свинарства є м'ясо й сало. Свинина має велике значення в харчуванні людини і користується великим попитом у населення, а також є сировиною для виробництва шинки, бекону, ковбас, сосисок та різних видів консервів. Шкури, щетина і відходи забою свиней є сировиною для легкої промисловості. Свинина в м'ясному балансі країни займає друге місце після яловичини близько 34 %, а у світовому виробництві м'яса частка її становить майже 40 %, у більшості країн Європи – понад 50 %, а в Данії, Угорщині та Китаї – 80%. Такі цінні біологічні особливості свиней, як висока плодючість, короткий ембріональний період розвитку, скороспілість, всеїдність, добра окупність кормів, зумовлюють значні економічні переваги свинарства. Свині здатні народжувати 10 – 12 поросят на опорос, досягати живої маси 100 кг за шість – сім місяців з витратою на 1 кг приросту до 4 кг корму. Від свиноматки можна одержати за рік 2,0 – 2,5 т свинини за забійної маси до 70% живої маси (великої рогатої худоби – до 60 %). Виходячи з науково обґрунтованих норм харчування, на душу населення потрібно виробляти не менше 78 кг м'яса в забійній масі, у тому числі 31 кг свинини.
17.2.3. Економічна ефективність свинарства та напрями її підвищення Ефективність свинарства характеризується системою натуральних і вартісних показників, основними з яких є:
Головні напрями збільшення та здешевлення виробництва свинини – послідовна інтенсифікація, зміцнення кормової бази, поліпшення племінних і продуктивних якостей поголів'я, всебічна індустріалізація, а також вдосконалення організаційних форм ведення галузі.
17.3.1. Народногосподарське значення, розвиток та розміщення вівчарства Вівчарство має велике народногосподарське значення. Ця галузь є джерелом таких незамінних видів сировини, як вовна, смушки і шкури.
Крім того, вівці дають м'ясо – цінний дієтичний продукт харчування, який містить значну кількість фосфору, кальцію та заліза і незначну – холестерину, а в деяких районах – і молоко для виробництва бринзи та гострих сирів. Порівняно з іншими галузями тваринництва вівчарство менш трудомістке, потребує менше капітальних витрат на будівництво та обладнання виробничих приміщень, використовує насамперед дешеві пасовищні й грубі корми, потребує мало конц-кормів. Є багато рослин, які споживають тільки вівці. Вони поїдають близько 570 видів трав і культур, а корови – 56. До того ж на одиницю спожитого корму вівці виробляють найбільше вовни і не поступаються за виробництвом м'яса перед іншими видами тварин. Для овець використовують малопродуктивні, не зручні для землеробства угіддя (балки, круті схили, гірські пасовища), а також різні відходи рослинництва (солому, полову, гичку). В Україні розводять переважно тонкорунних овець, а також напівтонкорунних, смушкових і м'ясо-вовново-молочних. Тонкорунне вівчарство зосереджене насамперед у Степу та окремих районах Лісостепу й Полісся, напівтонкорунне – в Лісостепу і на Поліссі, грубововне та шубне – в передгірних і гірських районах Карпат, смушкове – на підприємствах Харківської, Полтавської та ряду південно-західних областей. Виробництвом вовни займаються підприємства Херсонської, Одеської та Запорізької областей.
17.3.2. Економічна ефективність вівчарства та напрями її підвищення Відновлення і підвищення ефективності вівчарства пов'язані з інтенсифікацією галузі та зміцненням кормової бази. У більшості районів України кормова база для овець грунтується на використанні природних пасовищ, сіножатей і відходів рослинництва. В районах інтенсивного землеробства з високою розораністю земель кормова база формується на польовому кормовиробництві. На підвищення продуктивності овець впливають інтенсифікація відтворення стада, а також встановлення оптимальної його структури. Факторами підвищення економічної ефективності вівчарства є поглиблення спеціалізації і концентрації виробництва, розвиток різних форм кооперації, переведення галузі на індустріальну основу. Для цього необхідно істотно зміцнити матеріально-технічну базу підприємств (забезпечення приміщеннями, пристосованими до зональних кліматичних умов і механізованого їх обслуговування, оснащення системою машин). Трудомісткі процеси на вівчарських фермах механізовані вкрай недостатньо: • роздавання кормів – на 22 %, • прибирання гною – на 38, • водопостачання – на 61 %. У собівартості продукції вівчарства 60 – 70 % витрат припадає на корми та оплату праці, тому здешевлення годівлі, упорядкування організації і оплати праці на основі впровадження нових форм організаційно-економічних відносин сприятимуть підвищенню економічної ефективності галузі. Адже вівчарство як галузь найменш капіталомістка об'єктивно підготовлена до переходу на рейки самостійного господарювання. На підвищення рівня рентабельності вівчарства впливає і якість продукції. Закупівельні ціни на баранину встановлені залежно від вгодованості тварин, на вовну – залежно від якості продукції, дефектності, забрудненості, виду та класу.
Вівчарські підприємства свої зусилля спрямовують на те, щоб 1 ц вовни одержувати при згодовуванні вівцям 80 – 100 ц к. од. На одержання 1 ц приросту живої маси необхідно витратити корму у 10 разів менше. Ціна ж за одиницю вовни і баранини майже однакова. Отже, виробляти баранину значно вигідніше. Відсутність організації виробництва баранини завдає вівчарству великих збитків. Вибракуване поголів'я овець відправляють на забій без попередньої відгодівлі. Тому воно має нижчесередню та худу вгодованість. При цьому на кожній вівці недоодержують понад 10 кг живої маси. При виконанні досліджень був проведений економічний аналіз стану галузі вівчарства в ринкових умовах, моніторинг собівартості виробництва та реалізаційних цін на ринку збуту вівчарської продукції. Об'єктом досліджень є удосконалення цін на продукцію галузі в системі економічних відносин народногосподарського комплексу країни. При формуванні рівня реалізаційних цін на продукцію вівчарства залежно від її стану та якості передбачено удосконалення цін за трьома напрямами: відповідності реалізованої продукції стандартам; рівня витрат на виробництво і реалізацію продукції; сортової та якісної структури виробленої продукції.
Питання для самоконтролю 2. Які показники характеризують розвиток скотарства? 4. Охарактеризуйте галузеву структуру молокопродкуктового підкомплексу. 5. Яке народногосподарське значення свинарства? 6. Які показники характеризують економічну ефективність свинарства? 7. Що необхідно, щоб вивести мʹясопродуктовий комплекс із кризового стану? 8. Опишіть схему м'ясопродуктового підкомплексу. 9. Назвіть основні напрями збільшення і здешевлення свинини. 10. Яке народногосподарське значення вівчарства? 12. Основні напрями підвищення економічної ефективності вівчарства. |
про публікацію авторської розробки
Додати розробку