Екзистенціалізм в Італії

ЕКЗИСТЕНЦІАЛІЗМ В ІТАЛІЇПідговували: Пшетаковська М. Попівняк М.

Екзистенціалізм виник на початку ⅩⅩ століття в Німеччині, Італії, Франції, набувши великого впливу у всьому світі, особливо серед інтелігенції. Дійсність – це внутрішній світ. Екзистенція не може бути пізнана, зрозуміла, пояснена. Вона ірраціональна в людському Я, людина є конкретною і неповторною особистістю. Екзистенціалізм протиставляє людині суспільство як щось чуже, вороже, абсурдне, що руйнує внутрішній світ індивіда, його свободу.

Екзистенціалізм позначає не тільки філософські напрями, але також сукупність літературних і художніх позицій, вдач, моди і навіть крою одягу та снобістських манер. Серед усього цього важко виявити загальні риси та все ж таки можна зрозуміти узагальнене вживання цього слова. У більшості випадків воно служить щоб полемічно привернути увагу до самих несприятливих, негативних та бентежних сторін сучасного життя. Екзистенціалістська філософія прагне наочно показати нестійкість та хиткість людської реальності і всієї реальності, частиною якої вона є.

Критика екзистенціалізму приховано чи явно спрямована проти романтизму ⅩⅠⅩ століття та його похідних, згідно з якими доля людини у світі неухильно гарантована нескінченною силою ( Людство, Розум, Вищий Дух, Абсолют і тд.), але яка у будь-якому випадку має завдання згладжувати його недоліки, виправляти його відхилення і неминуче направляти його до остаточного торжества добра.

Романтизм. Стверджує, що у людині діє нескінчена сила, лише проявом якої він є. Свобода як дія нескінченного початку є абсолютною , творчою та здатною у будь-який момент на нові оригінальні витвори. Стверджує безперервний і фатальний прогрес людства. Завжди має деяку спіритуалістичну тенденцію, прагне звеличувати значення внутрішнього світу, духовності, на шкоду тому, що є земним, матеріальним, мирським. Вважає несуттєвими деякі негативні аспекти людського досвіду, страждання, безвихідь, хвороба. Екзистенціалізм. Стверджує, що людина закинута у світ, який може зробити марним його ініціативи. Свобода людини зумовлена, кінцева, скута багатьма обмеженнями, які в будь-який момент можуть змусити її повертатись до того, що вже було. Не визнає або ігнорує саме поняття прогресу, тому що він не може виявити жодної його гарантії. Не соромлячись визнає важливість і значення, які має для людини зовнішній світ, сфера матеріального, все світське взагалі. Вважає подібні аспекти особливо важливі для людської реальності і наголошує насамперед на них.

Щоб охарактеризувати якусь філософію, недостатньо викласти теми, що воліються нею. Найбільш безпосередній і найменш довільний спосіб, щоб визначити в порівнянні з іншими. Її характер та її встановлення, полягає у простеженні манери, в якій вона розуміє і практикує самофілософство. Під екзистенцією достатньо для початку розуміти сукупність ситуацій, в яких трапляється перебувати людині або в яких вона зазвичай або здебільшого знаходиться. Екзистенційний аналіз є аналізом відносин, які хоча і концентруються навколо людини, але безпосередньо виходять за рамки його меж, тому що пов’язують його з іншими істотами чи речами.

Головним виміром екзистенціалізму є майбутнє, проте не невизначене майбутнє, а майбутнє, окреслене минулим, яке тільки й дозволяє визначення намічених можливостей. Минуле зумовлює і обмежує майбутнє. Тобто, можливості, які вимальовуються перед людиною в окремих ситуаціяху попередній форміпередбачень чи проєктів.

В Італії екзистенціалізм почав поширюватися в роки, що передують другій світовій війні. В італійській культурі тоді панував романтичний ідеалізм. Першим на шлях став Армандо Карліні, який використовував у роботі 1936 р. деякі теми К’єркегора і Хейдеггера. З подібним прагненням, але з іншою інтонацією, посилається на Марселя, Луїджі Парейзон вивчав в наступні роки екзистенціалізм. Однак з екзистенціалізму він витягував стимули та закваску для розробки спіритуалістичного персоналізму. Екзистенційний аналіз був внесений публікацією «Принципів філософії буття« Енцо Пачі і «Структури екзистенції«.

З 1939 року до сьогодення екзистенціалістська література в Італії стала найбільшою. Після війни знайомство з роботами Сартра і особливо з його художніми творами сприяло підживленню цього інтересу. Італійський екзистенціалізм знаходиться на боці антиметафізики. Безперечно, мова йде про антиметафізику з історично специфічним значенням, як рух критики і передання забуттю класичної метафізики, тобто метафізики Буття, Субстанції, Необхідності, але яка не виключає нову постанову метафізичних проблем, залежно від основ класичної метафізики.

Тривога, згідно К’єркегора є лише передчутя можливого. Встановлення італійського екзистенціалізму якраз і склало послідовне вживання цієї категорії. Можливість – це шлях, що дозволяє зрозуміти суміш рис, які світ виявляє в досвіді, орієнтуватися в ній і знаходити ефективні, хоча і небездоганні інструменти, щоб підкорити її вимогам людини. Жодна із можливостей, даних людині, не призначена реалізуватися неухильно. Якщо людина живе та діє у горизонті можливого, ніяка абсолютна гарантія йому не дана.