Електронна музика та її інструменти

7кл. Л.Г.Кондратова

Вчитель музичного мистецтва

Гриценюк Михайло Сергійович

Електронна музика — це термін, що позначає музику, створену з використанням електронного устаткування (синтезаторів, семплерів, комп’ютерів і драм-машин).

Синтезаторами називають як окремі пристрої, що є основою електронних музичних інструментів, так і електронні музичні інструменти. Синтезатор із клавіатурою одержав назву клавішний синтезатор. Синтезатор, у якому немає клавіатури, називається звуковим модулем.

Семплер — електронний музичний інструмент, що відтворює раніше записані взірці звуків — семпли (англ. sample) акустичних інструментів або будь-яких інших музичних звуків.

Драм-машина — електронний прилад, розроблений на основі принципу покрокового програмування для створення й редагування повторюваних музичних перкусивних фрагмент.

Ера електронноЇ музики

Електронна музика тісно пов’язана і є своєрідним продовженням звукозапису. Із самого початку електронна музика увійшла до найбільш авангардних течій мистецтва XX століття.

У 1926 році в Нью-Йорку вперше відбулася радіотрансляція поліфонічного електроінструменту «Піанорад».

В 1939 році Джон Кейдж створив композицію «Вигаданий пейзаж №1», що вважається першою композицією, в якій було використано попередньо записані немузичні звуки (відтворювані з двох грамофонів).

Творці власне електронної музики працювали над штучною електричною генерацією звуку, його перетвореннями та організацією в цілісні музичні твори. Першою значною композицією цього напрямку стали твори К. Штокгаузена, що є найвидатнішим творцем німецької електронної музики.

У 1950-х роках відкриваються музичні студії, які застосовували в музиці світлові ефекти та фотознімки. Незабаром радянським інженером Є. Мурзіним

був сконструйований фотооптичний синтезатор та відкрита студія електронної музики, в якій працювали композитори А. Шнітке, С. Губайдуліна, Е. Денисов та інші.

Із розвитком комп’ютерних технологій починають створювати музику за допомогою комп’ютерів. Найвидатнішими творцями електронної музики з часів її початку до 1970-х років були Е. Варез, Я. Ксенакіс, К. Штокгаузен, Д. Кейдж, Л. Ноно та інші.

У 1970-х роках електронна музика входить до масової культури. З’являється традиція використовувати в творах запис гри інших виконавців. Виходять перші альбоми електронної популярної музики. До найзначніших творців цього напрямку належать гурти «DEVO», «Ultravox», «Japan», «Yellow Magic Orchestra», «Kraftwerk» тощо.

У 1980-х роках техно та хауз відкриють епоху танцювальної електронної музики.

У ній ритми значно швидші й точніші за ритми традиційних ударних інструментів. Ця музика створювалася для танцювальних клубів. Серед найвідоміших ді-джеїв (авторів танцювальної електронної музики) — Tiesto, Paul van Dyk, BT, Armin van

Buuren тощо.

У XXI столітті електронна музика продовжує динамічно розвиватися. Клубну музику можна часто зустріти в композиціях сучасних поп- та хіп-хоп виконавців.

Кейко Мацуї — японська піаністка і композитор, яка виконує музику в стилі нью-ейдж. Ця музика рідко порушує проблеми реального світу, але споглядає світ ідеалізований. Така музика часто використовується для релаксацій і звернена до живої природи і національної культури.

Електронні інструменти

Лазерна арфа — електронний музичний інструмент, що являє собою кілька лазерних пучків, які потрібно перекривати, за аналогією зі щипками струн звичайної арфи. Для уникнення травм при грі на інструменті використовувалися спеціальні окуляри та рукавиці. В основному інструмент використовується під час концертів. На лазерних арфах грають Б. Зайнер, Ж. Жарр, К. Ліфанте, С. Памарт та інші.

Синтезатор — електронний пристрій, який синтезує звук за допомогою одного чи кількох електричних генераторів коливань.

Вокодер (англ. vocoder) — інструмент (немузичний), призначений для аналізу та синтезу звуків та мовлення. Вперше вокодер був використаний гуртом

«Kraftwerk» у 1974 році. Пізніше його широко застосовували у своїй творчості «Pink Floyd», Ж. Жарр та інші музиканти.

Терменвœкс — музичний інструмент, головною частиною якого є два високочастотних коливальних контури, налаштовані на спільну частоту.

Виконавець керує роботою терменвокса, змінюючи положення долонь навколо антен інструмента.

Оптиган — електронний музичний інструмент, назва якого походить від поєднання слів «оптика», що вказує на оптикоелектронне облаштування, і «орган» — музичний інструмент.

За принципом дії нагадує сучасні семплери — зразки звуків інструментів записувалися на оптичні диски, звідки зчитуються за відповідною командою інструмента.

Електроскрипка — поєднання акустичної скрипки з електронними приладами, в звучанні якої застосовують звукознімач. Електронну скрипку використовували         Д. Кросс, В. Мей, Г. Баранов, В. Ветт та інші музиканти.

Цифровий електронний баян має не тільки USB-накопичувач, а й динаміки і цифровий дисплей. Його звук схожий на електроорган.

Електрогітара — різновид гітари з електричними звукознімачами, які перетворюють коливання металевих струн у коливання електричного струму. Сигнал зі звукознімачів може бути оброблений для отримання різних звукових ефектів та підсилений для відтворення через динаміки.

Електронні музичні інструменти — тип електромузичних інструментів, будова яких ґрунтується на використанні електронних схем, що генерують змінний струм певної частоти і форми, що відповідає певній висоті і тембру звуку.