Емпатія вчителя як шлях до серця дитини

Реферат на тему

Емпатія вчителя як шлях до серця дитини

План:

          Вступ

1. Поняття про емпатію. Види емпатії.
2. Значимість емпатії особистості в професійному становленні.
3. Емпатія як професійно значуща якість особистості педагога.
4. Прояви емпатії у спілкуванні учителя з учнями.

      Висновки

           Список використаної літератури

ВСТУП

Актуальність проблеми: нагальною потребою суспільства на сучасному етапі є створення в оточенні людини атмосфери духовності, людяності, гуманності взаємин. Проблема підвищення ролі емпатії в особистісному розвитку давно стала предметом наукового дослідження в психології. Це пов'язано з тією обставиною, що емпатія як психологічний феномен має суттєвий вплив на всю особистість в цілому, підвищує мотивацію і продуктивність діяльності та розширює уявлення про її ефективності.

Зближенню людей, їх взаєморозумінню сприяють добрі, чуйні, уважні відносини між ними, прояв причетності до проблем ближнього, чуйність, співчуття і співпереживання. Особливо важливо це для педагога.

Проблема підвищення ролі емпатії в особистісному розвитку давно стала предметом наукового дослідження в психології. Це пов'язано з тією обставиною, що емпатія як психологічний феномен має суттєвий вплив на всю особистість в цілому, підвищує мотивацію і продуктивність діяльності та розширює уявлення про її ефективності.

Існуючі дослідження емпатії показують, що розвиток і зміна характеристик емпатії обумовлені системою відносин особистості до іншого, рівнем розвитку її емоційності, уяви, параметрами соціальної ситуації розвитку, впливом емоційного спілкування з батьками і т.д.

Разом з тим, недостатня кількість монографій і вивченість впливу емпатії на педагогічне спілкування в професійному становленні робить цю проблему особливо актуальною.

Сьогодні, в століття науково-технічного прогресу, проблема міжособистісної комунікації стає актуальною, оскільки процес роз'єднаності людей, байдужості починає вкорінюватися в людському суспільстві. Все частіше між людьми виникає нерозуміння, а вміння розуміти і приймати людей такими, якими вони є, стає рідкістю. Тому все частіше психологи говорять про такі якості особистості, як емпатія, толерантність, комунікабельність. Особливо важливі ці якості для тих, хто покликаний працювати з дітьми, - для педагогічної громадськості. Саме педагог часто є джерелом проблем, які потім виявляються у дитини. Емпатія сприяє збалансованості міжособистісних відносин, вона робить поведінку людини соціально зумовленим. Розвинена у людини емпатія - ключовий фактор успіху в тих видах діяльності, які вимагають вчувствования в світ партнера по спілкуванню і перш за все в навчанні і вихованні. Тому емпатія розглядається як професійно-важлива якість педагога.

Ось чому я вважаю за необхідне вивчення проблеми педагогічної емпатії і визначення рівня розвитку емпатії у педагогів загальноосвітньої школи.

Мета дослідження: теоретичне обґрунтування та емпіричне вивчення емпатії педагога як психологічного чинника формування виховного середовища в групі подовженого дня загальноосвітньої школи.

Завдання дослідження:

1. Проаналізувати стан теоретичної розробки проблеми емпатії особистості в історії психологічної думки і уточнити понятійний апарат дослідження.

2. Визначити роль і значимість емпатії в структурі особистості педагога, характеристики прояву емпатії педагога у спілкуванні з учнями.

3. Визначити діагностичний інструментарій з вивчення рівня розвитку педагогічної емпатії

Емпатія. Поняття про емпатію. Види емпатії

Емпатія (англ.empathy від (грец. patho) – співпереживання) – розуміння відносин, почуттів, психічних станів іншої особи в формі співпереживання. Слово «емпатія» походить від римського «patho», що означає глибоке, сильне, чутливе почуття (відчуття), близьке до страждання. Префікс «ем» означає спрямований або скерований усередину.
Емпатія може розглядатися як афективна (емоційна) форма ідентифікації. Вона пов’язана з прийняттям іншої людини такою, якою вона є. Емпатію також називають емоційним резонансом на переживання іншої людини. Вона базується на почуттях і не залежить від інтелектуальних здібностей. [Вікіпедія – вільна енциклопедія]

Термін «емпатія» ввів в психологію Е. Тітченер, що узагальнив розвивалися у філософській традиції ідеї про симпатію з теоріями вчувствования Е. Кліффорда та Т. Ліппса. Т. Липпс трактував емпатію як сприйняття естетичного об'єкта як одночасний акт насолоди і пізнання.

Сам термін прийшов в наукову психологію на початку XX століття з філософії. Слово «емпатія» Е. Тітченер перевів як вміння "співпереживати» будь-що-небудь. Він узагальнив розвиваються у філософській традиції ідеї емпатії з теоріями вчувствования Е. Ліффорд і Т.Ліппса. Потім терміном «емпатія» Т.Ліппс в своїй концепції естетичного виховання описував процес розуміння творів мистецтва, об'єктів природи, а пізніше і людини.

Метод емпатії є досить поширеним в даний час. Існують види емпатії, які дозволяють скласти цілісну картину того, що відбувається. Всі види емпатії тісно пов’язані між собою.

Цей вид емпатії полягає в емоційному підключенні до почуттів опонента. Співчуваюча людина нерідко виявляє, що незабаром перестає розділяти власні почуття та емоції того, з ким розмовляє. Утворюється така цілісна картина глибокого розуміння однією людиною іншої. Метод емпатійного слухання сам по собі припускає, що людина повністю занурюється в думки і почуття свого опонента, починає сприймати їх як свої власні. Проблема при такому підході часто вирішується ніби сама собою. Це відбувається з тієї причини, що опонент починає відчувати, що до нього проявляють непідробне участь і уважне ставлення.

Цей вид емпатії полягає в можливості аналізу почуттів і вчинків опонента. Тобто хто не просто емоційно бере участь у розмові, але ще і прагне проаналізувати, які події привели його до тих чи інших результатів.

Цей вид емпатії передбачає, що людина з часом набуває можливість передбачати почуття і настрої свого опонента. При цьому відбувається повне занурення в переживання іншої особистості. Допомагає сторона повинна максимально прагнути до того, щоб зуміти спрогнозувати подальший хід подій, полегшити душевний стан того, хто в даний момент потребує допомоги. Метод емпатії неможливо здійснити без глибокої підтримки з боку.

Емпатія, виступаючи в якості мотиву особистості, бере початок від вродженої реакції «наслідування», «відображення» (як необхідної умови виживання і розвитку), розвивається в ранньому дитинстві в симбіотичних відносинах з матір'ю або з іншими значущими дорослими. Якість прояви цієї реакції і прийняття її суспільством (значущими дорослими) впливає на формування емпатичного профілю особистості. Профіль (від лат. - profile - обрис), сукупність або типові риси, що характеризують особистість, професію, спеціальність, ланка. Таким чином, під емпатичним профілем розуміється стійке особистісне утворення, що характеризується поєднанням емпатії (її видів і складових), емпатіко-мотиваційної складової (мотиви, пов'язані з емпатією) і комунікативно-діяльнісної складової (реалізація емпатичних поведінки у взаєминах з іншими людьми).

Виходячи з розуміння феномену емпатії як чинника мотивації, що є підставою емпатичного профілю особистості, можна зрозуміти, що існує певна схильність особистості до психологічної діяльності і оволодіння людиною професійними психологічними знаннями.

З розвитком демократичних, гуманістичних тенденцій в житті суспільства, ствердженням особистісно-орієнтованої парадигми освіті підвищується значення особистості педагога як самостійної цінності.

Центральним фактором успішності професійної діяльності, її суб’єктом,  і водночас головним знаряддям, інструментом виступає саме особистість педагога. Ще І. Франко вказував, що «вчителем школа стоїть», а К.Ушинський писав, що ніщо не може замінити особистість у справі виховання. Реформування сучасної системи дошкільної освіти вимагає не лише декларування, а й втілення в життя ідей гуманізму. У налагодженні гуманних стосунків вихователя з дітьми важливу роль відіграє його здатність проникати в духовний світ дитини, співчувати їй, пройматися її почуттями. Педагогом гуманістом може стати лише людина з розвинутим почуттям жалю, взаємодопомоги. Тому в сучасних умовах надзвичайної актуальності набуває дослідження сутності та змісту перцептивних якостей особистості педагога дітей молодшого шкільного віку, які набувають статусу професійно значущих якостей, а також місця серед них емпатії. Вихованню емпатійної, співчутливої особистості вчителя-вихователя важливого значення надавали відомі педагоги та психологи-класики. Видатний український вчений-педагог В. Сухомлинський не вважав своїм основним завданням спеціально дослідити емпатію як важливу якість особистості педагога, але в його роботах значна увага приділена емоційній сфері, культурі почуттів педагога. Так, на його думку, турбота про благополуччя інших людей – одна із найголовніших. В умінні "відчувати душу" іншої людини, у здатності розуміти її душевний стан – одна із найважливіших характеристик особистості. В окресленому ним ідеалі педагога перша і визначальна риса –гуманізм, моральність. Емпатія проявляється у тих емоційних ситуаціях, коли,  говорячи словами В. Сухомлинського, «людина серцем відчуває найтонші рухи серця іншої людини і відповідає на них власними душевними

рухами». Сухомлинський радив педагогам формувати вміння відчувати себе в іншій людині й людину в самій собі. Без взаємного розуміння, допомоги, підтримки неможливе встановлення добрих стосунків педагога з учнями. На думку В. Сухомлинського, одне з важливих завдань педагогів – «пізнавати серцем усе, чим живе, що думає, з чого радіє й чим засмучується вихованець».

Неодноразово до проблеми емпатійності, доброти, людяності  звертається у своїх працях Ш. Амонашвілі. Уся його педагогічна система пронизана гуманізмом, любов'ю і повагою до вихованців. Шалва Олександрович говорить про емпатійність як "тепло серця", як "дар відчування іншої людини". У наукових працях «Психологічні основи педагогіки співробітництва», «Особистісно-гуманна основа педагогічного процесу» автор підкреслює, що емпатійність як особистісна риса педагогів є обов'язковою умовою для формування у дітей здатності "відчувати іншу людину».

Американський психолог, один з лідерів гуманістичної психології К. Роджерс у статті «Питання, які я поставив собі, якби був учителем» пише, що якби він відповів на наступні питання «так», то тільки тоді б відважився взяти на себе відповідальність за дітей, стати тим, хто не вчить, а хто допомагає істинному засвоєнню нового, допомагає дитині реалізувати потенціал своїх індивідуальних можливостей. Таких питань вчений ставить сім. Серед них:

- Чи вмію я входити у внутрішній світ людини, яка дорослішає та вчиться? Чи зможу я особистісно, емоційно відгукнутися на цей світ?

- Чи вмію я дозволити самому собі бути особистістю і будувати відкриті, емоційно насичені, не рольові взаємовідносини зі своїми учнями?

- Чи зможу я виявити інтереси кожного, чи зможу дозволити слідувати за цими інтересами, куди б вони не вели?

Професійно значущі якості особистості педагога – це стійкі загальні

та специфічні риси, що забезпечують повноцінне виконання ним своїх

професійних функцій та обов’язків. Це інтегроване комплексне утворення, яке формується шляхом синтезу професійних і особистісних якостей. Воно

виникає внаслідок професіоналізації особистісних якостей і трансформації їх в особистісно цінні.

Номенклатуру вимог до особистісних якостей педагога містять педагогічні професіограми – ідеальні теоретичні моделі педагогічної діяльності, системний опис соціально-психологічних вимог до спеціаліста та визначення його ідеальних якостей, необхідних для здійснення професійної діяльності, вирішення навчально-виховних завдань у будь-якій педагогічній системі.

Модель спеціаліста, на яку можна орієнтуватись у процесі підготовки

педагога, охоплює такі параметри: вимоги до фахівця, необхідні знання та вміння, специфічні соціальні, психологічні, педагогічні властивості та професійні якості. Об’єктом нашої уваги є саме професійні якості. Вчені визначають понад 70 професійно вагомих педагогічних якостей. Серед них – працездатність та організованість, відповідальність і наполегливість, порядність і людяність, врівноваженість і компетентність, творча активність та гнучкість поведінки, вимогливість та чуйність, вдумливість та вразливість, гуманність та дисциплінованість, принциповість та щирість, доброзичливість, повага гідності інших, вміння бути чуйним, співчутливим, вміння відгукуватись на дитячі проблеми та радощі, прагнення допомагати тощо.

Прояви емпатії у спілкуванні учителя з учнями

У багатоплановому процесі спілкування учителя з учнями виокремлюють найголовніші функції: комунікативну, інтерактивну та перцептивну.

Останнім часом велика кількість науковців приділяють велику увагу феномену формування культури особистості педагога, що є важливою передумовою реалізації успішного навчання та виховання молодого покоління нашої держави. Інтерес до проблеми емпатії виник у зарубіжних дослідженнях у 50-70-ті рр. ХХ ст. у зв‘язку з розповсюдженням гуманістичної психології (А.Маслоу, Г.Олпорт, К.Роджерс, Е.Фром та ін.).

Емпатія - здатність до осягання емоційного стану іншу людину в формі співпереживання. Людина як би "відчує" стан іншої людини. Це вчувствование в стан партнера, в прихований зміст сказаного ним, прагнення емоційно відгукнутися на його проблеми.

Механізм емпатії включає два етапи:

1) спочатку особистість, спираючись на виразні рухи, міміку партнера, як би "вживається в нього", намагається встати на його місце;

2) потім, на другому етапі, проводиться аналіз переживань партнера, спостерігається "зараження" чужим станом.

Емпатія має декілька рівнів:

а) спочатку включається когнітивна емпатія, що виявляється у вигляді розуміння психічного стану іншої людини;

б) потім емпатія проявляється у формі не тільки розуміння стану об'єкта, а й співпереживання йому, тобто емоційна емпатія;

в) далі включаються когнітивні, емоційні і, головне, поведінкові компоненти.

Високий рівень емпатійності обумовлює емоційність, чуйність, доброзичливість тощо.

Чим вище у вчителя здатність до емпатії, тим більше він буде прагнути до спілкування, враховуючи спонукання і стан учнів, контакт з якими не залишаться непоміченими. І навпаки, вчителі з низькою здатністю до емпатії вважають злими, бездушними, байдужими.

Оперативно-творче мислення забезпечує вміння швидко і правильно орієнтуватися в мінливих умовах спілкування, швидко змінювати мовленнєвий вплив в залежності від ситуації спілкування, індивідуальних особливостей учнів. При цьому вчитель на основі колишніх способів поведінки знаходить і використовує нові. Особливу роль в цьому процесі відіграють навички рефлексії.

Висновки

    Завдання гуманного вчителя – спрямувати учня до нових знань, а його свідомість до майбутнього. Для педагога важливо знову й знову відкривати творчу спадщину класиків педагогіки, знаходити у ній «родзинки» і нанизувати намисто сучасної педагогіки. Переймати прийоми Я.Корчака, черпати велику любов до дітей у В.Сухомлинського, будувати партнерські довірливі стосунки з дітьми як Ш.Амонашвілі, вірити у дивовижні здібності кожної дитини. Вимальовувати свої уроки, «запрошуючи» на них класиків педагогіки, щоб такі уроки були пронизані духом гуманізму.

      Наше завдання – зуміти зберегти світло , дане дітям на початку життя, допомогти не розгубити його, бути відкритими новим променям, жадібно вбирати їх, бути готовими наповнювати світлом серця інших людей.

      Скільки треба ввібрати світла, щоб випромінювати світло й енергію, такі необхідні дітям! Яким має бути світло?..

      Вбирати потрібно якомога більше. І світло має бути різним. Одного боятися не треба – згоріти.

      Важливо пам’ятати інше – світло, випромінюване нами, має бути теплим, ніжним, добрим. Ми, вчителі, водночас є дітьми Світла і носіями Світла. Тому треба більше читати класиків педагогічної думки, мудреців, мислителів, і не просто читати очима, а читати серцем і самим ставати світлішими. Отримуючи світло від прочитаних книг, ділитися з дітьми мудрістю, добротою, яку дарують нам ці вчителі, прагнути передати його своїм учням, щоб виросли вони світлими людьми і змогли подарувати це Світло новим поколінням.

З огляду на все вище сказане, до вчителя-вихователя пред'являється ряд вимог, що стосуються особистісних якостей і властивостей, і в числі перших в цьому ряду якостей варто емпатія і психологічна компетентність.

В ході дослідження нами було визначено найбільш оптимальний для загальноосвітньої школи тип особистості педагога (педагог-комунікатор), який найближче знаходиться до дитини, до розуміння його проблем і складнощів у стосунках з навколишнім світом. Такий учитель має право розраховувати на результативність своєї корекційної діяльності, на адекватну реакцію з боку дитини з проблемами.

В ході дослідження, реалізуючи поставлену мету і завдання і застосувавши адекватні досліджуваної проблеми методики, ми змогли сформулювати наступні висновки:

1. Емпатія, з точки зору системного підходу до дослідження особистості, обумовлена біологічними, психологічними і соціальними детермінантами. Розглядаючи емпатію в соціальному аспекті, ми акцентували увагу на міжособистісні стосунки, питаннях ідентифікації, наслідуванні і співпереживання.
2. Емпатія є інтегральним динамічним утворенням особистості і характеризується своєрідним емоційно-мотиваційним способом зовнішнього і внутрішнього реагування на спілкування з людьми. Структура емпатії, як фактора мотивації, характеризується емпатичних здібностями, ідентифікацією, емпатичних тенденцій у взаємовідносинах з іншими людьми, установками, компетентністю і є основою формування типу емпатичних профілю особистості.
3. Існує взаємозв'язок між спрямованістю професійною діяльністю особистості, типом особистості педагога, його психологічними установками, установками на емпатійное розуміння, розвиненістю проникаючої здатності емпатії і ступеня ідентифікації, а також рівнем розвитку емпатії.

     В.Сухомлинський наголосив: «Завдання школи – відкрити перед кожним, навіть найбільш пересічним, найбільш важким в інтелектуальному розвитку вихованцем ті сфери розвитку його духу, де він може досягти вершини, виявити себе, заявити про своє Я, черпати сили із джерела Людської гідності, почуватися не обділеним, а духовно багатим». « Дитина не готується до життя. Вона уже живе…» -  записав К.Ушинський. Ці слова повинні стати девізом початкової школи. А слова Ш.О.Амонашвілі можуть стати для кожного з нас визначальним гаслом, і джерелом натхнення, нагадуючи, заради чого ми живемо і працюємо: «Якщо люди самі не вміють літати, нехай навчать літати своїх дітей. Притому літати високо, стрімко, далеко, красиво. І настане час, коли діти розкриють крила і злетять».

Список використаної літератури:

1. Амонашвілі Ш.О. Аксіоми гуманної педагогіки. – Донецьк, 2008.
2. Амонашвілі Ш.О. Без серця що зрозуміємо. – Хмельницький: Подільський культурно-просвітницький центр М.І.Реріха, 2006.
3. Амонашвілі Ш.О. Школа життя. – Хмельницький : Подільський культурно-просвітницький центр М. І.Реріха, 2002.
4. Захаренко О.А. Слово до нащадків. – К.: БогдановаА.М.,2006. – 216с.
5. Савченко О.Я. Виховний потенціал початкової освіти: Посіб. для вчит. і метод. початкового навчання. – К.: Богданова А.М., 2009. – 226с.
6. Сухомлинський В.О. Серце віддаю дітям. – К.: Рад. шк., 1981. – 380 с.
7. Сухомлинський В.О. Народження громадянина // Вибр. тв.: В 5т. – К.: Рад.школа, 1980. – Т.3.