Термін «Відродження» першим почав вживати Джорджо Вазарі — італійський художник XVI століття, учень Мікеланджело і перший дослідник сучасного йому мистецтва, автор книги «Життєписи найзнаменитіших живописців, ваятелів і зодчих». Він хотів підкреслити цією назвою особливий інтерес свого часу до античності, відновлення її традицій.
дученто (XIII ст.) — Проторенесанс (2-а половина XIII століття — XIV століття)); треченто (XIV ст.) — продовження Проторенесансу; кватроченто (XV ст.) — Раннє Відродження (1410/1425 рр. XV ст. — кінець XV століття); чінквеченто (XVI ст.) — Високе Відродження (кінець XV — перші 20 років XVI століття). Пізнє Відродження (середина XVI — 90-ті роки XVI століття) Північне Відродження — XVI століття Класифікація періодів доби Відродження
1) перехід від ремесла до мануфактури; 2) великі географічні відкриття і початок світової торгівлі; 3) створення сучасних національних держав; 4) початок книгодрукування; 5) "відкриття" античності і розквіт вільнодумства; 6) втрата церквою монополії на духовне життя і виникнення протестантства; 7) перемога Нідерландської революції під релігійними гаслами кальвінізму; 8) початок природознавства, мистецтва й літератури нового часу. Необхідними передумовами нового, буржуазного розвитку стали компас, порох та друкарський верстат. Саме книгодрукування, компас та вогнепальна зброя визначили головний вектор суспільного й культурного розвитку цієї епохи. Відродження як історична епоха Її характерні риси:
Основні ідеї Відродження Антропоцентризм: увага філософів спрямована в основному на людину. Гуманізм, визнання людини особою, її права на творчість, свободу і щастя. Особово матеріальне розуміння світу : усе існуюче розуміється в проекції на людину при максимальному інтересі до тілесного початку. Ідея домінування естетичного розуміння дійсності над моральними і науковими представленнями. Антисхоластика: прагнення розвінчати уявні авторитети і пропаговані ними догми.
Гуманізм як духовний рух Гумані́зм епо́хи Відро́дження, Ренеса́нсний гуманізм, також класи́чний гуманізм — європейський інтелектуальний рух, що є одним з визначальних компонентів Ренесансу як історичної й культурної епохи, основною ідеєю якого було поліпшення людської природи через вивчення античної літератури. Ренесансний «гуманізм» — це не захист прав людини, а дослідження людини такою, як вона є. Гуманізм, з погляду Петрарки та інших філософів, означав перенесення людини в центр світу, першочергове вивчення саме людини. Термін «гуманізм» «в цьому плані є частково синонімом слова „антропоцентризм“. Афінська школа — фреска пензля Рафаеля в станці делла Сеньятура Ватиканського палацу.(Леонардо да Вінчі в образі Платона, Мікеланджело Буонарроті в образі Геракліта Ефеського)
Культура Відродження, стверджуючи антицерковну позицію, орієнтувалася на світську культуру, однак залишалася культурою християнською Релігійно-аскетичний світогляд, твердження про гріховність життя замінюється проголошенням права людини на задоволення звичайних земних потреб, на свободу, на насолоду життям
період в історії світової літертури, що охоплює століття14-16століття в Італії та кінець 15 — початок 16 століття в інших країнах Європи. Риси Відродження частково присутні і в літературах Сходу. Кінцем доби можна вважати 1616 рік — дату смерті Шекспіра і Сервантеса. Першим назву «Відродження» або, французькою мовою, «Ренесанс» застосував у 16 столітті італійський історик мистецтва Джорджо Вазарі. Література Відродження Данте Аліг’єрі Франчеса Петрарка Дж. Боккаччо Франсуа Рабле П ’єр Ронсар Мігель Сервантес Вільям Шекспір